Класифікація помилок вчиненого зі сторони злочинця та особливості їх кваліфікації

Помилка злочинця щодо кваліфікації його діяння за тією чи іншою нормою кримінального закону чи щодо міри покарання за вчинене діяння ніякого практичного значення не має. Закон вимагає від громадянина знання забороненості певного діяння взагалі, а не конкретно. Для кримінальної відповідальності має значення знання взагалі про забороненість викрадення чужого майна і зовсім не має значення, якою кримінально-правовою нормою передбачається відповідальність за конкретно вчинене викрадення.

Найбільше практичне значення для кваліфікації злочинів має помилка в об'єкті і предметі посягання. При вчиненні злочину іноді виникає помилка злочинця в об'єкті і предметі посягання, внаслідок чого діяння незалежно від волі винного спрямовується на інший об'єкт кримінально-правової охорони чи на інший предмет злочину. Спотворена уява суб'єкта щодо справжньої спрямованості його діяння відома в кримінальному праві як «помилка в об'єкті». Але уважний аналіз слідчо-судової практики свідчить, що помилка в об'єкті у багатьох випадках є помилкою в предметі посягання і що ці два різновиди помилок мають різне кримінально-правове значення.

Помилка в об'єкті кримінальне-правової охорони трапляється тоді, коли винна особа вчинює посягання не на ті суспільні відносини, які охоплювалися її умислом, і незалежно від її волі заподіює шкоду у сфері інших суспільних відносин. У слідчо-судовій практиці такі помилки трапляються при вчиненні посягань на власність, управління, особу та деяких інших злочинів. Наприклад, викрадаючи чуже майно, винний вважає, що вчинює браконьєрство, посягаючи на життя працівника правоохоронного органу чи військовослужбовця, він вважає, що вчинює злочин проти приватної особи, і т. ін.

Важливе практичне значення має помилка у родовому об'єкті посягання, оскільки вона впливає на кваліфікацію діяння. Оскільки у такому випадку об'єктові, на який суб'єкт, на його думку, посягає, насправді шкода не заподіюється, то таке посягання за суттю є лише замахом, невдалою спробою заподіяти певну суспільне небезпечну шкоду. Отже, сумлінна помилка особи винного щодо родового об'єкта посягання кваліфікується як замах на вчинення злочину. Немає підстав кваліфікувати таке діяння як закінчене посягання на гаданий об'єкт, бо у цій сфері суспільного життя шкоди не було заподіяно. Не можна таке діяння кваліфікувати і як посягання на той об'єкт, якому шкоду було фактично заподіяно, оскільки такі наслідки не охоплювалися умислом винної особи.

Помиляючись, винна особа може замість викрадення вчинити, наприклад, посягання на інтереси рибного чи мисливського господарства або навпаки.

У деяких випадках обстановка вчинення злочину і особливості викраденого майна не дають підстав для висновку про його належність. За таких обставин винна особа рівною мірою допускає, що майно належить державній організації чи громадянинові. При такому прямому невизначеному умислі викрадення кваліфікується як посягання на той об'єкт, якому фактично було заподіяно шкоду, оскільки винний однаковою мірою бажав заподіяти будь- кому шкоду, тобто його намір охоплював заподіяння шкоди кожному з можливих родових об'єктів.

Узагальнюючи викладене і судову практику, можна сформулювати загальні правила кваліфікації злочинів при помилці злочинця у родовому об'єкті посягання:

1.22. При помилці злочинця у родовому об'єкті посягання діяння належить кваліфікувати як замах на заподіяння шкоди тому об'єктові, що охоплювався умислом винної особи.

1.23. Якщо обстановка вчинення злочину не давала можливості визначити родову належність об'єкта посягання, то діяння кваліфікується як посягання на той об'єкт, якому фактично було заподіяно шкоду.

Помилка у видовому об'єкті можлива лише у тих випадках, коли видові об'єкти мають подібне суспільне значення і розрізняються кримінальним законодавством. Наприклад, чинне кримінальне законодавство виділяє такі об'єкти, як життя державного чи громадського діяча (ст. 112 КК), життя новонародженої дитини (ст. 117 КК), статеву недоторканість малолітньої (ч. 4 ст. 152 КК) та деякі інші.

На рівні безпосереднього об'єкта помилка в об'єкті можлива (наприклад, замість Петренка позбавлено життя Крупченка, помилково майнову шкоду заподіяно не Сидорчуку, а Вітруку і т. ін.), але така помилка юридичного значення не має, оскільки всі безпосередні об'єкти охороняються кримінальним законом однаковою мірою і їх охорона не має ніяких особливостей. Так, життя кожної особи - рівноцінний об'єкт кримінально- правової охорони. Тому позбавлення життя іншої особи, ніж тієї, яку намагався вбити винний, не змінює ні підстав кримінальної відповідальності, ні кваліфікації злочину, ні призначення міри покарання.

Так, в одній справі було доведено, що брати О. та М. змовилися вбити К. З цією метою О. взяв сокиру, а М.— рушницю, і вони пішли до К. О. ввійшов до хати, а М. з рушницею став біля вікна. В хаті О. почав сваритися з жінкою К. і близько підійшов до вікна. М. здалося, що Це К., він вистрілив із рушниці і вбив свого брата О. Обласний суд обгрунтовано засудив його за умисне вбивство.

У деяких випадках при кваліфікації таких злочинів трапляються помилки. Наприклад, неправильною була кваліфікація дій К., який п'яним розпочав бійку із 3., а коли С. ударив К. цеглиною, то К. побіг у двір до свого брата, там схопив долото і почав шукати С., щоб вбити його. При пошуках К. зустрів М., і, вважаючи, що це С., ударив лезом долота М. в голову, від чого М. помер. Обласний суд засудив К. за умисне вбивство. Судова колегія Верховного Суду України визнала таку кваліфікацію неправильною і перекваліфікувала дії К. як замах на вбивство С. за ст. 15 і ч. 1 ст. 115 КК і необережне вбивствоМ. за ст. 119 КК. Пленум Верховного Суду СРСР зазначив, що така перекваліфікація безґрунтовна, оскільки К. мав намір вбити С., але помилився і вбив М. Така помилка не виключає умисної вини К., бо він розумів, що внаслідок його дій настане смерть людини, і намагався досягти цього наслідку.

Трапляються помилки злочинця також у предметі злочину і щодо потерпілого. Помилки в предметі злочину можливі при викраденнях чужого майна, самоправстві, порушенні конституційних прав громадян, незаконному полюванні та деяких інших злочинах. За загальним правилом, помилка у предметі злочину не має кримінально-правового значення і не впливає на кваліфікацію діяння. Для підстав кримінальної відповідальності і кваліфікації злочину не має значення, що винний помилився і замість кожуха викрав фуфайку, купив крадене міндобриво замість цементу, придбав анашу замість героїну. Такої помилки в предметі злочину юридичного значення не має, оскільки з приводу кожного з цих предметів існують відповідні суспільні відносини, які є об'єктом таких посягань. Тому вчинення заборонених кримінальним законом дій щодо різних предметів одного роду не змінює юридичної сутності діяння і в тих випадках, коли винний, помиляючись, викрав, придбав, збув, зберігав, перевіз чи переслав і т. ін. інший предмет цього ж роду. Наприклад, різні предмети, які належать до майна, валютних цінностей, зброї, наркотиків.

Отже, помилка у предметах злочину одного роду юридичного значення не має, оскільки злочинний вплив на однорідні предмети не має суспільних особливостей -він призводить до заподіяння шкоди одним і тим же суспільним відносинам і тому охоплюється одними й тими ж кримінально- правовими нормами.

Юридичне значення має лише помилка у різнорідних предметах, які внаслідок своїх властивостей віднесені законодавством до різних груп: а) майно, б) валютні цінності, в) ліс, г) зброя, д) наркотики, е) документи, є) порнографічні предмети і т. ін.

Таким чином, злочинний вплив за помилкою на предмет іншого роду кваліфікується як замах на злочин, пов'язаний з впливом на той предмет, який охоплювався умислом винного.

Особливим видом помилки в предметі злочину є посягання на відсутній предмет. Такі посягання завжди кваліфікуються як замах на вчинення злочину (невдала спроба викрасти гроші з порожнього сейфа, викрадення порожнього гаманця тощо).

Підсумовуючи викладене, можна зробити висновок, що помилка в предметі злочину і щодо потерпілого, за загальним правилом, кримінально-правового значення не має і на кваліфікацію діяння не впливає. При помилці в предметі злочину і в особі потерпілого, особливі ознаки яких виділені законодавством, діяння кваліфікується як посягання на той предмет чи потерпілого, які охоплювалися умислом винного.