рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

Конституційні принципи функціонування судової влади

Конституційні принципи функціонування судової влади - раздел Право, Особливості КП як галузі права. Конституційне та державне право Основними Конституційно-Правовими Принципами Функціонування Судової Влади Є П...

Основними конституційно-правовими принципами функціонування судової влади є принципи судочинства. Основні засади судочинства: 1) за­конність; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед зако­ном і судом; 3) забезпечення доведеності вини; 4) змагальність сто­рін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні пе­ред судом їх переконливості; 5) підтримання обвинувачення в суді прокурором; 6) забезпечення обвинуваченому права на захист; 7) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 8) забезпечення апеляційного та касаційного оскаржен­ня рішення суду, крім випадків, встановлених законом; 9) обов'язковість рішень суду. Законність означає, що органи судової влади здійснюють свої повноваження виключно на підставах, у межах та порядку, перед­бачених Конституцією та законами. Крім Конституції, яка встановлює найважливіші засади судочинства, для його здій­снення особливо важливе значення мають норми кримінально-процесуального, цивільно-процесуального, господарсько-процесуального та адміністративно-процесуального законодав­ства. Вся діяльність суду підпорядковується процесуальному законодавству і здійснюється у визначеній законом процесуаль­ній формі. Ґрунтуючись у своїй діяльності на засадах законнос­ті, суди здійснюють правосуддя на засадах верховенства права. Виходячи із співвідношення закону і права в контексті те­орії правової держави, дійдемо висновку, що суд покликаний ухвалювати рішення, керуючись не тільки нормами чинних законів, а й вимогами права. Іншими словами, судити не тільки за законом, а й по справедливості. Найповніше принцип верховенства права у діяльності судів втілюється за англосаксон­ської моделі правових систем, за якої суди наділяються правотворчими функціями (створюють правові норми у формі судових прецедентів). З іншого боку, принцип законності у прямому його розумінні означає, що при розгляді і вирішенні судових справ суд не зобов'язаний керуватися, як визначальними, підзаконними ак­тами, у тому числі інструкціями, положеннями тощо. Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і су­дом (диспозитивність) означає, що всі учасники судового проце­су — суддя, обвинувач, підсудний, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, захисник є рівними щодо їх процесуальних прав, незалежно від будь-яких обставин. При розгляді цивільних і кримінальних справ до всіх громадян застосовується одне й те саме матеріальне і процесуальне законодавство, ніхто при цьому не має жодних привілеїв і не зазнає жодних обмежень. Сторони мають рівні права знайомитись з матеріалами справи, подава­ти докази, брати участь в їх дослідженні, заявляти клопотання, давати усні і письмові пояснення, користуватись іншими проце­суальними правами, наданими законом. Правосуддя в господар­ських відносинах здійснюється на засадах рівності перед законом і господарським судом усіх підприємств, установ та організацій, незалежно від форми власності, місцезнаходження, підлеглості та інших обставин. Забезпечення доведеності вини ґрунтується на принципі пре­зумпції невинуватості (від лат. — презумпція; при­пущення, що визнається достовірним, доки не буде доведено зво­ротне), який означає, що особа вважається невинуватою у скоєнні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обви­нувальним вироком суду, що набрав законної сили. Презумпція невинуватості поширюється на всіх осіб, які підозрюються або обвинувачуються у скоєнні злочину. Принцип презумпції неви­нуватості спрямований на унеможливлений необґрунтованих об­винувачень і недопущення засудження невинуватих і є однією з найважливіших конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина. Обов'язок доведеності вини обвинуваченого покладається на відповідних суб'єктів — органи дізнання та по­переднього слідства, прокурора, а у справах приватного обвину­вачення — на потерпілого або його представника. Принцип пре­зумпції невинуватості також означає, що притягнення особи до участі у справі як підозрюваного, обвинувачуваного, підсудного, її затримання, арешт або обрання щодо неї іншого запобіжного заходу не повинні розцінюватися як доказ її винуватості, як по­карання винуватого. До остаточного вирішення кримінальної справи і офіційного визнання особи винуватою у скоєнні злочину не можна поводитися з нею як із винуватою, а також публічно (в засобах масової інформації, будь-яких офіційних документах) твердити, що вона є злочинцем. Презумпція невинуватості може бути спростована, але тільки через доказування встановленими процесуальним законом засобами і лише за наявності достатніх судових доказів, що стосуються справи і допускаються законо­давством. Навіть визнання обвинуваченим своєї вини є недостат­нім для винесення обвинувального вироку, якщо винуватість об­винуваченого не підтверджується усією сукупністю доказів. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх до­казів і у доведенні перед судом їх переконливості полягає в тому, що розгляд судової справи відбувається у формі спору сторін у су­довому засіданні, в якому вони вільно надають суду докази на свою користь. Змагальність передбачає надання рівних прав сторонам або учасникам процесу вільно брати участь у спорі щодо захисту своїх інтересів при розгляді справи в суді. Обвинувач, підсудний, його захисник чи законний представник, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники беруть участь у судовому засіданні як сторони і користуються рівними правами та свободою у наданні суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Цивільне процесуальне законодавство перед­бачає, зокрема, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, створює необхід­ні умови для виконання сторонами їх процесуальних обов'язків, здійснення наданих їм прав і зобов'язаний вживати всіх перед­бачених законом заходів для всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин справи і встановлення істини з тим, щоб ухвалити законне й обґрунтоване рішення. Підтримання державного обвинувачення в суді прокурором означає, що при розгляді у суді кримінальної справи публічний (суспільний) інтерес представляє і має право обвинувачувати під­судного від імені держави прокурор. Підтримання державного обвинувачення в суді є найважливішою функцією прокурату­ри. Додержуючись принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону, прокурор, який бере участь у розгляді справи в суді, сприяє виконанню вимог закону про всебічний, повний і об'єктивний розгляд справи та постановленню судового рішен­ня, що ґрунтується на законі. Прокурор може вступити у спра­ву в будь-якій стадії процесу, якщо цього вимагає захист кон­ституційних прав громадян, інтересів держави та суспільства, і зобов'язаний своєчасно вжити передбачених законом заходів до усунення порушень закону, хоч би від кого вони виходили. Прокурор бере участь у судовому розгляді кримінальних справ залежно від характеру і ступеня суспільної небезпеки діяння. Підтримуючи державне обвинувачення, він досліджує докази, по­дає суду свої міркування щодо застосування кримінального зако­ну та міри покарання підсудному. При цьому прокурор має керу­ватися вимогами закону та об'єктивною оцінкою зібраних у спра­ві доказів, його завданням є сприяння правильному здійсненню правосуддя. У разі, коли при розгляді справи прокурор дійде ви­сновку, що дані судового слідства не підтверджують обвинувачен­ня підсудного, він зобов'язаний відмовитись від обвинувачення. Забезпечення обвинуваченому права на захист озна­чає, що особа, яка обвинувачується у кримінальній справі, має можливість користуватися послугами адвоката з моменту висунення обвинувачення і під час судового розгляду справи. Особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя і суд зобов'язані до першого допиту підозрювано­го, обвинуваченого і підсудного роз'яснити їм право мати захис­ника і скласти про це протокол, а також надати їм можливість за­хищатися встановленими законом засобами від пред'явленого об­винувачення. Ніхто, зазнаючи судового переслідування, не може бути покараний, якщо йому не було надано можливості захища­тися. Участь захисника при провадженні дізнання, попереднього слідства і в розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції є обов'язковою, крім випадків відмови підозрюваного, обвинува­ченого і підсудного від захисника. Для забезпечення права на захист від обвинувачення діє ад­вокатура. Кожний є вільним у виборі адвоката. У випадках, пе­редбачених законом, захист від обвинувачення здійснюється без­оплатно. Безоплатний захист здійснюється, зокрема, у разі, якщо обвинувачений матеріально неспроможний оплачувати послуги адвоката. Адвокат зобов'язаний використати всі зазначені в за­коні засоби захисту з метою з'ясування обставин, що виправдову­ють підозрюваного, обвинуваченого і підсудного або пом'якшують чи виключають його відповідальність, і подавати йому необхідну юридичну допомогу. Не допускається відмова адвоката при прова­дженні дізнання, попереднього слідства та в судовому засіданні від захисту підозрюваного, обвинуваченого і підсудного. Гласність судового процесу полягає у відкритості розгля­ду всіх справ у всіх судах і публічному оголошенні усіх судових вироків і рішень. Відкритість розгляду справ означає, що на за­сіданнях суду можуть бути присутні всі громадяни, які досягли певного віку. Преса та інші засоби масової інформації можуть ви­світлювати хід і результати судових засідань і вільно коментувати їх. Гласність судового процесу має на меті здійснення судами ви­ховної функції, посилення громадського контролю за діяльністю суддів, органів попереднього слідства, прокурорів, підвищенню почуття відповідальності у суддів та інших учасників судового розгляду справи. Конституційна норма повного фіксування судового про­цесу технічними засобами. Повне фіксування судового процесу здійснює секретар судового засідання або під його керів­ництвом інший працівник суду. Про те, що з метою повного фіксу­вання судового процесу застосовуються технічні засоби, а також дані про їх технічні характеристики зазначається в протоколі су­дового засідання. До протоколу додається звіт секретаря судового засідання, у якому похвилинно зазначаються відомості про про­цесуальні дії, виконані в судовому засіданні. Відтворення техніч­ного запису судового процесу здійснюється на вимогу сторін чи за ініціативою суду. Аудіокасета чи інший носій інформації, на яко­му зафіксовано судовий процес, зберігається при справі. Забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішен­ня суду означає право сторін судового процесу звернутися до суду вищого рівня зі скаргою на рішення у справі суду нижчого рівня з проханням його переглянути. Суд, що першим розглянув справу по суті, є судом першої інстанції. Рішення суду першої інстанції, яке ще не набрало законної сили, може бути переглянуте судом вищо­го рівня як судом другої інстанції, а рішення суду другої інстанції може бути переглянуте, відповідно, судом третьої інстанції. Основними формами оскарження судового рішення є апеля­ція і касація. За апеляційної форми оскарження судового рішен­ня суд вищого рівня переглядає справу по суті з дослідженням наведених раніше та розглядом нових наданих доказів. Залежно від результатів розгляду апеляції на відповідне судове рішення суд вищого рівня своєю ухвалою може: залишити рішення суду першої інстанції без зміни, а апеляцію — без задоволення; ска­сувати рішення і повернути справу на новий розгляд до суду пер­шої інстанції; ухвалити своє рішення, скасувавши цілком або частково рішення суду першої інстанції; скасувати рішення суду першої інстанції і закрити справу; змінити рішення суду першої інстанції. За касаційної форми оскарження судового рішення суд вищого рівня перевіряє тільки законність і обґрунтованість рішення суду нижчої інстанції у справі, не вдаючись до нового її розгляду. Суд касаційної інстанції має право переглянути судові рішення лише під кутом зору додержання під час розслідування і судового роз­гляду справи норм матеріального і процесуального законодавства. У кримінальній справі підставами для скасування або зміни ви­року в касаційному порядку є істотне порушення кримінально-процесуального законодавства, неправильне застосування кримі­нального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого. Суд касаційної інстанції не може по­силити покарання або застосувати закон про більш тяжкий злочин. Скасування обвинувального вироку з мотивів необхідності застосу­вання закону про більш тяжкий злочин, а також виправдувального вироку можливе не інакше як за касаційним поданням прокурора, касаційною скаргою потерпілого чи його представника. Судові рішення, що набрали законної сили, переглядаються у винятковому порядку. Принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду є одним із найважливіших засобів захисту прав і свобод особи. Залежно від особливостей су­дової системи країни розгляд апеляцій і касацій може здійснюва­тися загальними або спеціалізованими апеляційними і касаційни­ми судами. Обов'язковість рішень суду означає, що рішення суду, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма суб'єктами права на всій території держави. Обов'язковості су­довим рішенням, якими закінчується розгляд справ у суді, надає ухвалення їх іменем держави. Ще однією засадою судочинства є принцип колегіального та одноособового розгляду судових справ. Він полягає в тому, що: 1. Справи у судах першої інстанції розглядаються суддею одноособово, колегією суд­дів або суддею і народними засідателями, а у випадках, визначе­них процесуальним законом, — також судом присяжних. 2. Суддя, який розглядає справу одноособово, діє як суд. 3. Розгляд справ вапеляційному, касаційному порядку, а також в інших випадках, передбачених законом, здійснюється судом колегіально у складі не менше трьох професійних суддів відповідно до закону. У здійсненні правосуддя багато що залежить від рівня політичної і правової культури суспільства, громадян, безпосе­редніх суб'єктів публічної влади, особливо самих суддів. Високий рівень правової і матеріальної захищеності судців сам по собі не є гарантією правосуддя. У країнах з нерозвиненою демократією, низьким рівнем правової і політичної культури населення, пра­вової захищеності особи судді можуть сприймати свою незалеж­ність і недоторканність як невідповідальність і безкарність та сві­домо ухвалювати неправосудні (такі, що не відповідають вимогам права) рішення. Наочними свідченнями неправосудності судових рішень можуть бути поширені випадки ухвалення судами проти­лежних рішень в одній і тій само судовій справі. Якщо два різ­ні суди (наприклад, місцевий та апеляційний) ухвалюють в одній і тій само справі протилежні рішення, то це означає, що хоча б один суд відступив від істинних обставин справи, а то й від закону. В демократичних державах, судді не несуть юридичної відповідальності за розгляд і вирішення ними судових справ, якщо вони при цьому очевидним чином не порушили зако­ну. Передбачена законодавством дисциплінарна відповідальність суддів є значною мірою символічною. Уже хоча б тому, що реалі­зується в середовищі самих суддів. Невідповідальність суддів, з од­ного боку, є гарантією їх незалежності. З іншого боку, в поєднанні з низьким рівнем правової культури суддів і суспільства у цілому та високим рівнем корумпованості влади і самих суддів вона може бути найбільшою загрозою здійсненню правосуддя.

 

 

– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

Особливості КП як галузі права. Конституційне та державне право

Конституція головне джерело конституційного права... Класифікація За формою Неписаиі... За типом політичного режиму...

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Конституційні принципи функціонування судової влади

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

Особливості КП як галузі права. Конституційне та державне право.
Конституційне право розглядається у трьох аспектах: як га­лузь права, як наука і як навчальна дисципліна. Як галузь пра­ва воно є системою юридичних норм, що регулюють певний вид суспільних відноси

Предмет і методи науки КП.
Конституційне право як складова пра­вової системи держави є об'єктом до­слідження спеціальної юридичної на­уки, яка називається наукою консти­туційного права. Ця наука досліджує конкретний зміст як

Система конституційного права
Систему галузі конституційного права складають конституційні принципи, конституційно-правові нор­ми і конституційно-правові інститути. Конституційні принципи — це закрі­плен

Система конституційного права
Систему галузі конституційного права складають конституційні принципи, конституційно-правові нор­ми і конституційно-правові інститути. Конституційні принципи — це закрі­плен

Види джерел конституційного права.
Джерела конституційного права – форми закріплення і зовнішнього вияву норм конституційного права . Джерела конституційного права розрізняються залежно від мо

Сутність і поняття конституції
Головним джерелом конституційного права в більшості країн є конституція В основі державного правління і наявності конституційного права лежить ідея конституціоналізму – це ідея держ правління, що ґ

Спільні риси конституцій та особливості їх прояву в різних країнах.
За того, що конституції закріплюють засади організації суспільного життя, визначають організацію і функціону­вання державної влади та основи вза­ємовідносин держави і особи вони ма­ють низку інших

За формою
-писані. Конституція - єдиний акт або система із кількох актів. Як єдиний акт, конят є певним чином кодифікованим збірником норм, що має назву, чітку структуру, приймається у встановленому порядку,

За способом внесення змін і доповнень
-жорсткі. жорсткі конституції змінюються і доповнюються в особливому порядку, складнішому, ніж звичай­на законодавча процедура. порядок зміни і доповнення конститу­ції встановлюєть

Структура конституцій.
Писані конс у форм єдиного акта мають більш-менш однакову структуру, основними елементами якої є преамбула, основна частина, прикінцеві і перехідні положення. Преамбула ( від. Лат. Preambu

Основні способи прийняття конституцій
  конституції при­ймаються і змінюються в особливому порядку, більш складному, ніж звичай­на законодавча процедура. Політична практика напрацювала низку способів прийняття конституцій

Порядок внесення змін і доповнень до конституцій.
За способом внесення змін і доповнень конституції поділяються на жорсткі, гнучкі і змішані. Жорсткіконституції змінюються і доповнюються в особливому порядку, складнішому, ніж звич

Суверенітет як принцип конституційної теорії та практики.
Суверенітет (фр. souveraineté -самостійність, верховна влада) — верховенство і незалежність полі­тичної влади. Розрізняють кілька видів С: С. державний — верховен­ство влади держави на її те

Конституційно-правові засоби безпосередньої реалізації народного суверенітету.
Народний суверенітет – це повновладдя народу, верховенство його влади в держ. Принцип народного суверенітету означає визнання народу єдиним джерелом і верховним носієм влади в держ. Консти

Референдум як засіб прямої демократії та його різновиди.
Референдум — це всенародне волевиявлення з важливого державного або суспільного питання. Інститут референдуму від початку його виникнення сприймався як найважливіший засіб безпосередньої д

Вибори як форма реалізації народного суверенітету.
У науці конституційного права під виборами розуміється спосіб формування шляхом голосування органів державної влади та органів місцевого самоврядування. За допомогою виборів народ

Основні типи сучасних виборчих систем.
Порядок організації підготовки і проведення виборів, значною мірою — їх результати залежать від того, якою є виборча система. Виборча система — це встановлений законодавством спосіб голосування, ви

Стадії виборчого процесу.
Виборчий процес — це законодавчо встановлений порядок організації підготовки і проведення виборів. Виборчий процесс є функціональним аспектом виборчої системи складається з наступних етапів (стадій

Виборчі комісії бувають
- постійними і - тимчасо­вими (створюються лише на час виборів). У багатьох країнах (Великобританії, Італії, Франції та ін.) роль центральної виборчої комісії виконує міністерство

Конституційні принципи демократії.
У буквальному розумінні демократія ( гр. народ і влада) означає «народовладдя». У цьому полягає сутність демократії. Поняття демократії в суспільних науках визначається по-різному. У науці конститу

Економічні і соціальні відносини як суб’єкти конституційного регулювання.
Основний зміст економічного життя суспільства становлять багатоманітні економічні відносини — суспільні від­носини, що складаються з приводу власності на засоби виробництва,

Конституційні засади духовного життя суспільства
Основний зміст духовного життя суспільства становлять соціокультурні відносини. Соціокультурні (духовно-культурні) відно­сини — це суспільні відносин

Поняття і принципи конституційного статусу особи.
Правовий статус (від лат. status - ста­новище) - це встановлена нормами права сукyпність прав, обов'язків і від­повідальності його суб'єктів - грома­дян, організацій, установ тощо. Щодо правового с

Сутність громадянства. Громадянство і підданство.
Зrідно з ідеєю rромадянства вільні і рівні в правах люди не пе­ребувають у феодальній залежності від держави, а є їі партнерами Держава і громадлни зв' язані взаємними зобов' язаннями. Відповідно г

Способи набуття громадянства.
За звичайних умов громадянство набувається одним із ДВОХ ОСНОВНИХ способів - в порядку філіації і шляхом натуралізації. Філіація (від лат. filius - син) - це набуття громадянства за на­род

Подвійне громадянство і без громадянство.
Подвійне громадянство – це перебування особи одночасно в грома­дянстві двох держав, таку особу ще називають біпатритом, біполідом, . Б. найчастіше є резуль­татом неоднакового вирішення за­конодавст

Конституційні права і свободи особи та їх класифікація.
Інститут прав і свобод особи є одним із двох головних інститутів загального інституту конституційного статусу осо­би поряд з інститутом громадянства. Право є системою встановлених{ або санкціонован

Особисті права і свободи.
Особисті права і свободи - це сукупність прав і свобод, що належать людині від народження і не залежать від її громадянства. Особисті права і сво­боди називають також громадянським

Економічні та соціально-економічні права і свободи особи.
Економічні права і свободи - це су­купність конституційних прав і свобод, що визначають юридичні можливості людини в економічній сфері суспільного життя. Економічні права і свободи покликані гарант

Соціальні права і свободи особи
Соціальні права і свободи — це сукупність конституційних прав і свобод, що визначають юридичні можливості людини претендувати на отримання від держави за певних умов матеріальних благ. За своєю сут

Політичні права і свободи особи.
  Політичні права і свободи –це сукупність конституційних прав і свобод, що визначають юр можливості громадян брати участь у громадському і політичному житі держави .

Конституційні обов`язки особи
На відміну від прав і свобод обов'язкам особи в конституціях приділяється значно менше уваги. У теорії і практиці конституціоналізму ставлення до конституційних обов'язків та їх взаємозв'я

Види гарантій конституційних прав і свобод.
Гарантії конституційних прав і свобод — це чинники, що забезпечують реальне здійснення в країні конституційно проголошених прав і свобод людини і громадянина. Навіть найдокладніше закріплен

Поняття форми держави та його використання у конституційному праві.
форма держави –сукупність загальних ознак держави, зумовлена інституціональними, територіальними і функціональними способами організації влади. Інституціональними способам

Федерація — це союзна держава, територія якої складається з державних утворень, наділених юридичною і певною політичною самостійністю.
Федеративна форма закріплюється в конституції через 3 ознаки: 1. використання терміну «федеративна», «союзна» 2. перерахування в конституції усіх суб’єктів федерації 3. р

Особливості основних форм державного правління.
Форма державного правління — це спосіб організації державної влади, зумовлений принципами формування і взаємовідносин вищих органів держави— глави держави, парламенту, уряду. Визначальною ознакою ф

Монархія як форма державного правління та її різновиди.
Монархія (гр. monarchia — єдиновладдя, від monos — один і arche — влада) — це форма державного правління, за якої главою держави є монарх, що отримує владу в порядку престолонаслідування і здійснює

Парламентарна республіка як форма державного правління.
Парламентарна республіка характеризується формальним верховенством парламенту в системі організації державної влади Основними ознаками парламентарної республіки є: 1. обр

Президентська республіка як форма державного правління.
Президентська республіка характеризується тим, що обраний на загальних виборах президент юридично і фактично є главою держави і главою виконавчої влади. Основними ознаками президентської республіки

Змішана республіканська форма державного правління.
Змішана республіканська форма правління (змішана республіка) характеризується поєднанням елементів президентської і парламентарної республік. Основними ознаками змішаної республіки є: - об

Поняття суперпрез, монократичної, та ряд респ
Суперпрезидентська республіка характеризується домінуванням президента в системі організації державної влади. В суперпрезидентській республіці відсутній баланс гілок влади, повнова

Поняття суперпрез, монократичної, та ряд респ
Суперпрезидентська республіка характеризується домінуванням президента в системі організації державної влади. В суперпрезидентській республіці відсутній баланс гілок влади, повнова

Основні форми державного устрою.
Форма державного устрою — це спосіб територіальної організації держави, що визначається принципами взаємо­відносин держави як цілого і її тери­торіальних складових. форма державного устрою

Федерація — це союзна держава, територія якої складається з державних утворень, наділених юридичною і певною політичною самостійністю
харак­терні ознаки: 1. Територія федеративної держави в політико-адміністративному плані не є єдиним цілим. Вона складається з територій суб'єктів федерації. Суб'єкти феде

Конфедерація — це форма союзу держав, за якої держави зберігають свій суверенітет у повному обсязі
1) конфедерація утво­рюється на основі відповідних договорів; 2) суб'єкти конфедерації мають право вільного виходу з неї; 3) суверені­тет у конфедерації належить державам, які вхо

Унітаризм як форма державного устрою.
Унітарною (франц. unitaire — єдиний, від лат. unitas — єдність) є така держава, територія якої складається з адміністративних або політико-адміністративних одиниць. Політи

Федерація — це союзна держава, територія якої складається з державних утворень, наділених юридичною і певною політичною самостійністю
харак­терні ознаки: 7. Територія федеративної держави в політико-адміністративному плані не є єдиним цілим. Вона складається з територій суб'єктів федерації. Суб'єкти феде

Федерація — це союзна держава, територія якої складається з державних утворень, наділених юридичною і певною політичною самостійністю
харак­терні ознаки: 7. Територія федеративної держави в політико-адміністративному плані не є єдиним цілим. Вона складається з територій суб'єктів федерації. Суб'єкти феде

Конфедерація — це форма союзу держав, за якої держави зберігають свій суверенітет у повному обсязі
1) конфедерація утво­рюється на основі відповідних договорів; 2) суб'єкти конфедерації мають право вільного виходу з неї; 3) суверені­тет у конфедерації належить державам, які вхо

Політичний режим як форма держави та його основні ознаки.
Політичний режим — це система методів і засобів здійснення політичної влади в державі. На відміну від державного режиму, який характеризує здійснення тільки державної влади, політ

Особливості різних типів політичних режимів.
За відмінностями між цими ознаками розрізняються різні типи політичних режимів. Найпоширенішим є поділ політичних режимів на демократичні (парламентаризм; президенціалізм) й недемократичні. Останні

Особливості конституційного статусу глав держави.
Глава держави — це конституційний орган і водночас вища посадова особа держави, яка вважається верховним представником держави і, як правило, носієм виконавчої влади. У мона

Конституційний статус глави держави у країнах з монархічною формою правління
Монарх є одноособовим главою держави, який отримує владу в порядку престолонаслідування і здійснює її за влас­ним правом довічно. Монарх вважається джерелом усієї державної вла

Основні системи престолонаслідування
ПРЕСТОЛОНАСЛІДУВАННЯ - пе­рехід влади монарха від одного пред­ставника правлячої династії до ін­шого у встановленому законом по­рядку. П. є одним із найважливіших елементів монархічної системи прав

Порядок заміщення поста глави держави.
Як уже зазначалось, влада монарха юридично не походить ні від народу, ні від якого-небудь іншого державного і органу. Вона є спадковою — переходить від одного представника п

Особливості конституційного статусу президента в парламентарній республіці
Конституційний статус глави держа­ви — це встановлена нормами консти­туції сукупність його функцій, повноважень і форм відповідальності. Незалежно від форми державного правління, формальних і реаль

Конституційний статус президента у республіці змішаного типу
Конституційний статус глави держа­ви — це встановлена нормами консти­туції сукупність його функцій, повноважень і форм відповідальності. Незалежно від форми державного правління, формальних і реаль

Поняття парламенту та парламентаризму.
За своєю сутністю законодавча влада є сукупністю повноважень із видання законів. Це загальне визначення зако­нодавчої влади потребує конкретизації через з'ясування поняття з

Порядок формування парламентів
ФОРМУВАННЯ ПАРЛАМЕНТУ - заміщення мандатів у парламенті (па­латі). Порядок Ф. п. значною мірою залежить від його структури. Одно­палатні парламенти і нижні палати двопалатних парламентів майже завж

Структура парламентів та їх палат
Способи формування парламентів, основні елементи їх струк­тури, порядок прийняття законів встановлюються конституціями. Внутрішня організація і порядок діяльності парламентів доклад­но визначаються

Назва парламентів, їх кількісний склад та строки повноважень
Парламент (від фр. parler — говорити) — це представниць­кий орган законодавчої влади держави. У деяких державах пред­ставницькі

Комісії ( комітети) як елементи структури парламентів.
Парламентські комітети є найважливішими елементами структури парламенту. Їх основною функцією є попередній роз­гляд законопроектів та проектів інших актів, що приймаються парламент

Парламентські фракції, їх формування та внутрішня організація.
Парламентська (депутатська) фракція — це об'єднання парла­ментаріїв на основі їхньої партійної належності. Парламентські фракції зазвичай формуються із членів однієї політичної партії, представлено

Компетенція парламентів
Компетенція парламенту — це сукуп­ність юридично встановлених функцій і повноважень парламенту, що визна­чають його місце в системі державних органів. Іноді до компетенції парл

Парламентський контроль за діяльністю уряду
ПАРЛАМЕНТСЬКИЙ КОНТ­РОЛЬ — контроль парламенту за діяльністю державних органів, уста­нов і посадових осіб. П. к. є однією із найважливіших функцій парла­менту. Функція контролю та зумов­лені нею по

Конституційні принципи правового статусу парламентарів
Загальна назва особи, яка на тій чи тій підставі є членом парламенту, — «пар­ламентарій». Підставами членства у парламенті можуть бути обрання, призначення, обіймання певної пос

Парламентський індемнітет та імунітет
Загальна назва особи, яка на тій чи тій підставі є членом парламенту, — «пар­ламентарій». Підставами членства у парламенті можуть бути обрання, призначення, обіймання певної пос

Права та обов’язки депутата парламенту і підстави припинення його повноважень
Складовими правового статусу парламентаріїв є їхні права та обов'язки, що у загальному вигляді визначаються в конституціях і конкретизуються у законах про статус парламентар

Основні стадії законодавчого процесу в парламенті.
Головною функцією парламентів є законотворчість. Порядок діяльності парламенту та інших суб'єктів влади зі створення за­кону і введення його в дію називається законодавчим процесом.

Промульгація як стадія законодавчого процесу
Головною функцією парламентів є законотворчість. Порядок діяльності парламенту та інших суб'єктів влади зі створення за­кону і введення його в дію називається законодавчим процесом.

Особливості Законодавчого процесу в умовах двопалатної системи
В умовах двопалатних парламентів законодавчі функції розподілені не лише між парламентом, виконавчими та багатьма іншими орґанами влади, але й між двома палатами. У деяких двопалатних парламентах о

Парламенти і бюджет.
Основний зміст фінансової функції парламенту становить затвердження державного бюджету та контроль його виконання. Бюджет завжди розглядається і затверджується у парламенті. У більшості країн парла

Поняття виконавчої влади та її суб’єктів
За своєю сутністю виконавча влада є сукупністю повноважень з управлін­ня державними справами. Конституційно-правовий інститут виконавчої влади становить сукупність норм, що

Конституційний статус уряду
Віднесеність компетенції уряду до сфери виконавчої влади і визначення його як вищого колегіального органу виконавчої влади є найважливішими характеристиками конституційного статусу уряду

Структура урядів.
До складу уряду входять глава і члени уряду, якими є заступники глави уряду, міністри, державні секретарі, іноді — керівники державних комітетів і служб та деякі інші посадові особи, які за правови

Політична відповідальність уряду
Від способу формування уряду залежать його підзвітність і політична відповідальність. Політична відповідальність уряду — Це конституційно-правова відповідальність уряду та й

Компетенція урядів
Компетенція — це сукупність встановлених функцій і повноважень органу державної влади, органу місцевого само­врядування або посадової особи щодо предметів їхнього відання.

Сутність і функції судової влади.
Згідно з теорією поділу влади судова влада є однією з трьох самостійних і не­залежних гілок державної влади поряд із законодавчою і виконавчою владою. За своєю сутністю судова влада є су

Система судової влади
Конституційно-правовий інститут су­дової влади становить сукупність норм, що визначають систему і статус суб'єктів правосуддя. Систему судової влади складає сукупність орган

Формування суддівського корпусу та конституційні принципи статусу суддів.
ФОРМУВАННЯ СУДДІВСЬКОГО КОРПУСУ — заміщення посад суд­дів. Є два основні способи Ф. с. к. — призначення і вибори. У більшості країн світу судді на посаду призна­чаються. У багатьох країнах повно­ва

Конституційні принципи організації судової влади
До основних принципів організації судової влади (судоустрою), крім тих, що стосуються побудови судової системи, належать: здійснення правосуддя виключно судами; здійснення правосуддя тільк

Поняття конституційного контролю та системи його органів
Невід’ємною складовою конституційно-правової системи кожної країни є конституційний контроль. Конституційний контроль — це перевірка на відповідальність конституції актів і дій органів п

Основні моделі організації судового конституційного контролю
Невід’ємною складовою конституційно-правової системи кожної країни є конституційний контроль. Конституційний контроль — це перевірка на відповідальність конституції актів і дій органів п

Повноваження органів судового конституційного контролю
Невід’ємною складовою конституційно-правової системи кожної країни є конституційний контроль. Конституційний контроль — це перевірка на відповідальність конституції актів і дій органів п

Класифікація форм судового конституційного контролю
Невід’ємною складовою конституційно-правової системи кожної країни є конституційний контроль. Конституційний контроль — це перевірка на відповідальність конституції актів і дій органів п

Поняття місцевого управління та самоврядування
Місцеве самоврядування - самостійна діяльність населення ад­міністративно-територіальної одини­ці з вирішення питань місцевого зна­чення. М. с. здійснюється у формах безпосередньої (місцевий рефере

Основні системи організації публічної влади на місцях
Влада на місцях –це влада, яку здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування, що діють в адміністративно-територіальних одиницях держави. Адміністрат

Сутність і функції політичних партії.
Політичні партії є об'єктом вивчення передусім політичної науки. У політології є окрема галузь наукового знання — теорія політичних партій (партологія), що спеціально займається до­слідженням політ

Основні типи сучасних партійних систем
Партійна система - сукуп­ність діючих у країні політичних пар­тій та відносин між ними, що скла­даються в боротьбі за державну вла­ду та у процесі її здійснення. У країнах сучасног

Нституціоналізація політичних партій у конституційному праві
Як організації, що виконують у суспільстві низку функцій зі здійснення публічної (політичної) влади, партії є політичними інститутами. Водночас тією мірою, якою організація і діяль­ність партій рег

Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • Популярное
  • Облако тегов
  • Здесь
  • Временно
  • Пусто
Теги