Питання для обговорення на семінарському занятті

1. Виконавча влада як гілка державної влади та її управлінська спрямованість.
2. Поняття державного управління у широкому і вузькому розумінні.
3. Принципи та функції державного управління.
4. Державне регулювання і державне управління: співвідношення понять.

 

Відповідно до ст. 6 Конституції України державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову гілки. Цей загальновизнаний у світовій державотворчій практиці принцип став своєрідною альтернативою пануванню в нашій країні в недалекому минулому тоталітаризму партійно-державної влади. Водночас розуміння принципу поділу влади має враховувати очевидну умовність досить поширеного уявлення про самостійне (а тим більше — цілком автономне) існування виконавчої влади серед гілок державної влади. Подібні уявлення слід вважати явним перебільшенням.

Термін «державне управління» широко використовується як у вітчизняній так і у зарубіжній літературі а також у законодавстві багатьох країн.

Державне управління у широкому розумінні – це сфера організуючої і розпорядчої діяльності державних органів. Державне управління у вузькому розумінні – діяльність органів виконавчої влади, апарата управління.

Державне управління – складова соціального управління.

Державне управління визначають: у вузькому розумінні як нормотворчу і розпорядчу діяльність органів виконав­чої влади з метою владно-організуючого впливу на відповідні суспільні відносини і процеси в різноманітних сферах, а також внутрішньоорганізаційну діяльність апарату органів виконавчої влади; у широкому розумінні як самостійний вид державної діяльності, притаманний тою чи іншою мірою усім органам державної влади що має підзаконний, виконавчо-розпорядчий характер.

Державному управлінню притаманні такі ознаки як: підзаконний характер; безпосередня відповідальність уповноважених суб’єктів за виконання законів; тісний взаємозв’язок із розробкою і практичною реалізацією державної політики; виконавчо-розпорядчий характер; цільова та функціональна специфіка; використання суб'єктами державного управління наявних у них правових та фактичних можливостей для застосування позасудового, тобто адміністративного примусу; наявність грошових та інших матеріальних ресурсів, наданих державою для реалізації державного управління; використання визначених форм і методів роботи.

Функції державного управління за змістом, характером і обсягом впливу поділяють на:

— загальні функції, що характеризують управління усередині державного управлінського апа­рату (організація, планування, прогнозування, моделювання, регулювання, координація, контроль);

— спеціальні функції, що характеризують особливості конкретного суб'­єкту (наприклад, функції Президента України) або об'єкту управління (економічна, соціально-культурна, адміністративно-політична сфери);

— допоміжні функції, що сприяють процесам реалізації загальних та спе­ціальних функцій. До них можна віднести: стратегічне та поточне планування; фінансування, стимулювання, кадрове забезпечення, ке­рування, діагностування та ін.

Співвідношення термінів «державне управління» та «виконавча влада».

Сфера державного управління – це фактична діяльність по реалізації виконавчої влади, яка здійснюється органами виконавчої влади.

Ознаки виконавчої влади.

1)виконавча влада вторинна по відношенню до законодавчої;

2)виконавча влада – це влада підзаконна;

3)виконавча влада ототожнюється з діяльністю суб’єктів, наділених спеціальною компетенцією;

4)виконавча влада має владно-розпорядчий характер.

Таким чином, державне управління – синонім державно-управлінської діяльності і форма практичної реалізації виконавчої влади. Державно-управлінська діяльність – це функціонування суб’єктів виконавчої влади. Органи державного управління – суб’єкти виконавчої влади, що здійснюють у тому чи іншому обсязі державно-управлінську діяльність.

Іншими словами, державне управління на практиці здійснюється і реалізується в рамках системи державної влади, що базується на принципі поділу влад, а виконавча влада набуває реального характеру у діяльності окремих елементів державного апарату, що називаються органами виконавчої влади, а по суті є органами державного управління.

«Виконавча влада» - це політико-правова категорія, а «державне управління» - організаційно-правова.

Питання про співвідношення державного управління і державного регулювання є спірним. Згідно з однією з найбільш розповсюджених позицій державне регулювання – ширша категорія і включає у себе державне управління. Останнє включає лише імперативно-наказові методи впливу, в той час як регулювання полягає у створенні передумов для того, щоб підвладні суб’єкти самостійно свідомо обрали вигідний державі і суспільству варіант поведінки (наприклад, встановлення вільних економічних зон, податкових пільг і т.і.).

 

При вивченні методу адміністративного права слід звернути увагу на те, що в адміністративному праві використовуються як загальні методи правового регулювання: імперативний і диспозитивний, які реалізуються шляхом: використання приписів; встановлення заборон; надання дозволів; так і спеціальні, притаманні тільки цій галузі: субординації, координації, реординації, адміністративного договору, реєстрації, стимулювання, інвестицій та ін.

Існує два підходи до визначення принципів адміністративного права. Перший полягає в ототожненні принципів адміністративного права і принципів державного управління. Другий передбачає самостійність цих понять: принципи адміністративного права визначають характер механізму адміністративно-правового регулювання суспільних відносин, природу зв'язків, які формуються в процесі цього регулювання. Натомість принципи державного управління визначають як основоположні ідеї, які визначають порядок організації та здійснення управління, які є правовими вимогами, обов'язковими для виконання і дотримання в процесі виконавчої діяльності.

Адміністративне право як галузь права складається із загальної та особливої частин.

Оскільки адміністративне право відстає від вимог сьогодення, в деяких випадках неповно і суперечливо регулює суспільні відносини, виникла нагальна потреба реформування адміністративного права, що має на меті:

- переосмислити принципові науково-методологічні засади цієї фундаментальної галузі права з урахуванням наслідків руйнування колишньої тоталітарно-державної системи і утвердження нових політико-ідеологічних та соціально-економічних орієнтирів історичного розвитку українського суспільства;

- трансформувати зміст і систему чинного адміністративного законодавства відповідно до потреб якісної зміни ролі адміністративного права у регулюванні взаємовідносин між державою і людиною, а також більш ефективного здійснення державного управління в різних сферах суспільного життя;

- сприяти більш ефективному використанню адміністративного законодавства як основи правового супроводження самої адміністративної реформи. При вивченні даної теми необхідно звернути увагу на проект Концепції реформи адміністративного права України

Контрольні питання:

- Розкрийте взаємозв’язок, різницю і співвідношення понять: адміністративне право як галузь права, наука, навчальна дисципліна; наука управління і наука адміністративного права.

- Назвіть не менше трьох функцій адміністративного права як галузі права, як науки, як навчальної дисципліни (наприклад: головні функції адміністративного права як науки - виявлення проблем адміністративного права, складностей у застосуванні його норм; втілення у практику отриманих результатів (подання законодавцю, органам виконавчої влади висновків, рекомендацій, пропозицій, проектів законів, довідок щодо покращення управлінської діяльності; підвищення ефективності правозастосовчої адміністративно-правової діяльності та укріплення механізму адміністративно-правового регулювання).

- Назвіть не менше трьох інститутів, що відносяться до загальної та до спеціальної частини адміністративного права.

- Назвіть по два приклади таких джерел адміністративного права: закони України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, акти центральних органів виконавчої влади. Для пошуку прикладів можна використовувати збірники законодавства, офіційні сайти Верховної Ради України та інших органів, електронні бази законодавства.