1. Суть і значення законності в державному управлінні.
2. Способи забезпечення законності в державному управлінні.
3. Державний контроль: поняття і роль у державному управлінні.
4. Види державного контролю. Внутрішній адміністративний контроль. Контроль з боку Президента України. Парламентський контроль. Судовий контроль.
5. Прокурорський нагляд.
6. Звернення громадян.
При вивченні даної теми, слід усвідомити, що забезпечення законності передбачає необхідність створення системи її гарантій, а саме: загальні передумови (політичні, економічні, ідеологічні, організаційні, юридичні) і спеціальні юридичні, організаційно-правові засоби забезпечення законності (контроль і державно-правовий примус).
Слід мати на увазі, що основними способами забезпечення законності і дисципліни є контроль, нагляд і звернення громадян.
Контроль — це основний спосіб забезпечення законності, головними напрямками здійснення якого є: а) додержання планової, фінанси, ціноутворюючої, договірної, технологічної, виконавчої, трудової та ін. видів державної дисципліни; б) використання державних ресурсів; в) виконання вимог природоохоронного законодавства; г) підбір і розміщення кадрів у державному секторі; д) виконання соціальних програм та ін.
При вивченні сутності контролю, необхідно звернути увагу на його зміст:
1. спостереження за функціонуванням підконтрольного суб'єкту, одержання об'єктивної інформації про виконання ним правил і доручень;
2. аналіз зібраної інформації, виявлення тенденцій, причин, розробка прогнозів;
3. прийняття заходів щодо запобігання порушень законності і дисципліни, шкідливих наслідків, шкоди, в тому числі припинення протиправних дій з метою недопущення нових порушень;
4. обліку конкретних порушень, визначення їх причин і умов;
5. виявлення винних, притягнення їх до відповідальності.
Важливе місце відводиться нагляду за дотриманням законності і дисципліни у державному управлінні. Контроль слід відрізняти від нагляду. Нагляд буває судовий, прокурорський та адміністративний. Судовий контроль здійснюють: Конституційний Суд України, суди загальної компетенції тощо.
Важливим для студента є розуміння того, що адміністративний нагляд є найбільш об'ємним і різноманітним і суттєво відрізняється від судового і прокурорського нагляду тим, що:
— контролюючий суб'єкт є суб'єктом виконавчої влади;
— основною метою є забезпечення безпеки громадян, суспільства, держави ( а судового і прокурорського — забезпечення законності в країні);
— має спеціалізований характер, тобто направлений на дотримання спеціальних правил (санітарних, ветеринарних, пожарних, митних та ін.);
— проводиться систематично за конкретним об'єктом;
— здійснюється, як правило, суб'єктами державної виконавчої влади, наділеними над відомчими повноваженнями;
— пов'язаний із застосуванням адміністративного примусу.
Адміністративний нагляд здійснюється з метою охорони відповідних суспільних відносин як від правопорушень, так і від об'єктивно-протиправних дій і стихійних явищ.
При вивченні даної теми слід мати на увазі, що поняття "режим (франц. regime, від лат. regimen — правління) може застосовуватися в таких значеннях, як: а) державний лад, спосіб правління; б) точно встановлений розпорядок життя, праці, відпочинку та ін.; в) система правил, законів, запроваджуваних для досягнення мети; г) умови діяльності, існування.
Правовий режим являє собою сукупність правил, закріплених юридичними нормами, які регулюють певну діяльність людей. Адміністративно-правовий режим — це поєднання адміністративно-правових засобів регулювання, що проявляється в централізованому порядку, імперативному методі правового впливу та юридичній нерівності суб'єктів правовідносин. Адміністративно-правові режими досить різноманітні. В юридичній літературі їх класифікують на такі види, як:
а) за територією: загальнодержавні (напр., секретності) і такі, що діють в окремих регіонах або місцях (напр., режим прикордонної зони);
б) за часом дії: постійні (напр. паспортний режим), тимчасові (напр. режим надзвичайного стану), ситуаційні (режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи);
в) за глибиною змін у конституційному статусі громадян і організацій: звичайні та спеціальні;
г) за масштабом волі громадян і організацій у використанні своїх можливостей для реалізації суб'єктивних прав: пільгові та обмежуючі;
д) за окремими об'єктами: режим заповідників, вогнепальної зброї, отрути та ін.;
є) за видами діяльності: режим оперативно-розшукової діяльності, окремих видів підприємницької діяльності та ін.