Питання для обговорення на семінарському занятті

1. Адміністративно-правове регулювання і державне управління у сфері економіки.

2. Адміністративно-правове регулювання і державне управління у сфері фінансів.

3. Державне управління банківською системою.

З курсу загальної частини адміністративного права (зокрема теми 2. «Предмет, метод, система і джерела адміністративного права») пам’ятаємо, що адміністративне право є публічно-правовою галуззю і для регулювання суспільних відносин, що становлять його предмет, використовує переважно імперативний метод.

Натомість сфера економіки і господарювання потребує в основному приватноправового регулювання.

Ринкова економіка є саморегульованою системою, де попит породжує пропозицію, а взаємодія продавців і покупців встановлює ціну товару.

Державне втручання у ринкову економіку має бути обґрунтованим, мінімальним і забезпечувати, зокрема, уникнення кризових явищ, недопущення монополізації, стимулювання суб’єктів підприємницької діяльності до суспільно-корисних дій - виробництва окремих товарів (наприклад, ліків), запровадження енергозберігаючих та безвідходних технологій і т.і.

Грубе втручання в економіку у «ручному режимі» може мати негативні, навіть катастрофічні наслідки. Наприклад, у поточному році виросла ціна на збіжжя. Держава з метою врегулювання поточної ситуації забороняє його експорт з країни і встановлює низькі максимальні ціни на ринку його оптового і роздрібного продажу. Виробник змушений буде продати збіжжя по встановленій ціні, але в наступному році значно зменшить посіви зернових, а то і відмовиться від цього бізнесу. Як наслідок, виникне дефіцит збіжжя, яке неможливо буде купити не по низькій, ні по високій ціні.

Основи адміністративного регулювання сферою економіки визначені главою другою «Основні напрями та форми участі держави і місцевого самоврядування у сфері господарювання» Господарського кодексу України (далі- ГК) від 16 січня 2003 року. (І це незважаючи на те, що господарське право традиційно вважається приватноправовою галуззю, що походить від цивільного. Натомість публічноправовою галуззю, що походить від адміністративного права і регулює економіку є фінансове право.)

У відповідності до змісту ст.9 ГК у сфері господарювання держава здійснює довгострокову (стратегічну) і поточну (тактичну) економічну і соціальну політику, спрямовану на реалізацію та оптимальне узгодження інтересів суб’єктів господарювання і споживачів, різних суспільних верств і населення в цілому.

Обраний державою курс економічної політики, розрахований на тривалу перспективу і спрямований на вирішення масштабних економічних та соціальних завдань має назву економічна стратегія. Економічна стратегія включає визначення пріоритетних цілей народного господарства, засобів та способів їх реалізації, виходячи зі змісту об’єктивних процесів і тенденцій, що мають місце в національному та світовому господарстві, та враховуючи законні інтереси суб’єктів господарювання.

В свою чергу економічна тактика — це сукупність найближчих цілей, завдань, засобів і способів їх досягнення для реалізації стратегічного курсу економічної політики в конкретних умовах, що складаються в поточному періоді розвитку народного господарства.

Згідно ст.10 ГК основними напрямами економічної політики, що визначаються державою, є: структурно-галузева політика, спрямована на здійснення державою прогресивних змін у структурі народного господарства, інвестиційна політика; амортизаційна політика, спрямована на створення суб’єктам господарювання найбільш сприятливих та рівноцінних умов забезпечення процесу простого відтворення основних виробничих і невиробничих фондів; політика інституційних перетворень, спрямована на формування раціональної багатоукладної економічної системи; цінова політика; антимонопольно-конкурентна політика; бюджетна політика; податкова політика; грошово-кредитна політика, спрямована на забезпечення народного господарства економічно необхідним обсягом грошової маси, досягнення ефективного готівкового обігу, залучення коштів суб’єктів господарювання та населення до банківської системи, стимулювання використання кредитних ресурсів на потреби функціонування і розвитку економіки; валютна політика; зовнішньоекономічна політика.

Окрім того, держава здійснює екологічну політику, що забезпечує раціональне використання та повноцінне відтворення природних ресурсів, створення безпечних умов життєдіяльності населення.

У соціально-економічній сфері держава здійснює соціальну політику захисту прав споживачів, політику заробітної плати і доходів населення, політику зайнятості, політику соціального захисту та соціального забезпечення.

Держава для реалізації економічної політики застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. У відповідності до ст.12 ГК до них відносяться: державне замовлення; ліцензування, патентування і квотування; сертифікація та стандартизація; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

Держава не лише здійснює управління і регулювання у економічному секторі, а й здійснює контроль та нагляд за господарською діяльністю.

Держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб’єктів господарювання у таких сферах:

1. збереження та витрачання коштів і матеріальних цінностей суб’єктами господарських відносин — за станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності;

2. фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання та податкових відносин — за додержанням суб’єктами господарювання кредитних зобов’язань перед державою і розрахункової дисципліни, додержанням вимог валютного законодавства, податкової дисципліни;

3. цін і ціноутворення — з питань додержання суб’єктами господарювання державних цін на продукцію і послуги;

4. монополізму та конкуренції — з питань додержання антимонопольно-конкурентного законодавства;

5. земельних відносин — за використанням і охороною земель;

6. водних відносин і лісового господарства — за використанням та охороною вод і лісів, відтворенням водних ресурсів і лісів;

7. виробництва і праці — за безпекою виробництва і праці, додержанням законодавства про працю; за пожежною, екологічною, санітарно-гігієнічною безпекою; за дотриманням стандартів, норм і правил, якими встановлено обов’язкові вимоги щодо умов здійснення господарської діяльності;

8. споживання — за якістю і безпечністю продукції та послуг;

9. зовнішньоекономічної діяльності — з питань технологічної, економічної, екологічної та соціальної безпеки.

1. Основним органом, який на даний час здійснює адміністративно-правове регулювання і державне управління у сфері економіки є Міністерство економічного розвитку і торгівлі України.

У відповідності до указу Президента України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 9 грудня 2010 року Міністерство економічного розвитку і торгівлі України є правонаступником Міністерства економіки України.

В свою чергу Міністерство економіки було утворено Постановою Кабінету Міністрів України «Питання Міністерства економіки» від 6 березня 1993 р. в результаті обєднання двох органів - колишніх Міністерства у справах роздержавлення власності і демонополізації виробництва та Державної інспекції України по контролю за цінами щодо майнових прав і обов'язків.

Указом Президента України «Про перейменування Міністерства економіки України» від 21 серпня 2001 року останнє було перейменовано у Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України. Указом Президента України «Про Міністерство економіки України» від 20 квітня 2005 року Міністерству економіки та з питань європейської інтеграції України було повернуто колишню назву - Міністерство економіки України.

Нормативного акта, що визначив би статус Міністерства економічного розвитку і торгівлі України не існує. В зв’язку із цим у своїй діяльності воно має керуватися актами, що встановлювали статус його попередника – Міністерства економіки. Існує два Положення про Міністерство економіки України. Перше затверджене Указом Президента України від 23 жовтня 2000 року N 1159/2000, друге - Постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2007 р. N 777. У нормативній базі обидва ці акти фігурують як чинні (постанова Кабінету Міністрів хоча і була прийнята з того ж питання що і указ не може скасувати його дію, оскільки має меншу юридичну силу).

Вказані положення є аналогічними за змістом і визначають Мінекономіки як головний (провіднимй) орган у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної економічної, цінової, інвестиційної та зовнішньоекономічної політики, політики у сфері внутрішньої торгівлі, а також міжвідомчої координації з питань економічного і соціального співробітництва України з ЄС.

Одночасно, положення затверджене Кабінетом Міністрів України визначає повноваження Міністерства економіки більш детально і конкретно.

Іншими центральними органами виконавчої влади, які здійснюють державне управління у сфері економіки, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра економічного розвитку і торгівлі України є:

Державна служба експортного контролю України;

Державна служба статистики України (до грудня 2010 року - Державний комітет статистики України);

Державна служба технічного регулювання України (до грудня 2010 року - Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики);

Державне агентство з енергоефективності та енергозбереження України (до грудня 2010 року - Національне агентство України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів);

Державне агентство з інвестицій та управління національними проектами України (до грудня 2010 року - Державне агентство України з управління національними проектами та Державне агентство України з інвестицій та розвитку);

Державне агентство резерву України (до грудня 2010 року - Державний комітет України з державного матеріального резерву);

Державне агентство України з управління державними корпоративними правами та майном (до грудня 2010 року - Міністерство промислової політики України).

Міністерство доходів і зборів України — утворене 24 грудня 2012 року шляхом реорганізації Державної митної служби України та Державної податкової служби України. На новостворене міністерство також покладено функцію з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Міністерство фінансів України є правонаступником Міністерства фінансів УРСР (діяло на підставі постанови Ради Міністрів УРСР "Про затвердження Положення про Міністерство фінансів УРСР" від 22 листопада 1971 р. N 514). Протягом його існування назва міністерства не змінювалась.

Статус Міністерства фінансів України вперше був встановлений Положенням про Міністерство фінансів України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 лютого 1993 р. N 147

Як і в ситуації із Міністерством економічного розвитку і торгівлі України, статус Міністерства фінансів України визначений двома чинними Положеннями про Міністерство фінансів України, перше затверджене Указом Президента України від 26 серпня 1999 року N 1081/99, друге - постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2006 р. N 1837.

Мінфін є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової, митної політики, політики у сфері державного внутрішнього фінансового контролю, випуску та проведення лотерей, розроблення та виробництва голографічних захисних елементів.

Іншими центральними органами виконавчої влади, які здійснюють державне управління у сфері фінансів, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України є:

- Державна казначейська служба України (до грудня 2010 року - Державне казначейство України);

- Державна митна служба України;

- Державна податкова служба України (до грудня 2010 року - Державна податкова адміністрація України);

- Державна пробірна служба України;

- Державна служба фінансового моніторингу України (до грудня 2010 року - Державний комітет фінансового моніторингу України);

- Державна фінансова інспекція України (до грудня 2010 року - Головне контрольно-ревізійне управління України).

Банківська діяльність являє собою залучення вкладів грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб. Банк — це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, а також філій іноземних банків.

Державне управління банківською системою має значну специфіку. Субєкти ринку банківських послуг дуже повязані. Банкрутство одного банку чи навіть його тимчасова неможливість розрахуватись із вкладниками може спричинити системну кризу банківської системи.

Зявляються сумніви щодо платоспромоджності конкретного банку і всієї системи загалом - приватні особи забирають із усіх банків депозитні кошти (які вкладають у цінні папери, дорогоцінні метали або нікуди не вкладають) - банкам стає важко розрахуватись зі всіма вкладниками - кредити видаються на короткий термін під високі відсотки і лише великим потужним компаніям - розиток економіки гальмується.

В інших сферах господарювання нічого подібного не відбувається. Так, банкрутство виробника металопрокату не матиме жодного впливу на інших виробників цього продукту або матиме позитивний вплив - відкриє нову вільну нішу для роботи. В жодному випадку банкрутство виробника не зменшить поиту на той вид продукції, якийц ним виробляється.

У відповідності до ст.99 Конституції України забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави - Національного банку України.

Контрольні питання:

- Перелічіть нормативно-правові акти, що регулюють економічну політику держави.

- Перелічіть нормативно-правові акти, що регулюють сферу фінансів.

- Перелічіть нормативно-правові акти, що регулюють банківську систему.

- Міністерство економічного розвитку і торгівлі України

- Коротко охарактеризуйте повноваження Державної служби експортного контролю України

- Коротко охарактеризуйте повноваження Державної служби статистики України

- Коротко охарактеризуйте повноваження Державної служби технічного регулювання України

- Коротко охарактеризуйте повноваження Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України.

- Коротко охарактеризуйте повноваження Державного агентства з інвестицій та управління національними проектами України Державне агентство резерву України

- Коротко охарактеризуйте повноваження Державного агентства України з управління державними корпоративними правами та майном

- Коротко охарактеризуйте повноваження Міністерства фінансів України.