Поняття процесуальних строків та їх значення у кримінальному процесі

Для успішного виконання завдань кримінального провадження велике значення приділяється фактору часу. Не випадково кримінальне процесуальне законодавство обмежує низку процесуальних дій і прийняття великої кількості процесуальних рішень визначеними строками. У зв’язку з тим, що процесуальне законодавство в основному оперує імперативними нормами, в процесуальних кодексах, в тому числі й в Кримінальному процесуальному кодексі України, встановлюється велика кількість юридичних обов’язків, а звідси, – й строків їх виконання. Адже загальновизнано, що найбільш результативним способом забезпечення своєчасності дій учасників кримінального провадження і суду є встановлення жорстких строків процесуальної діяльності. Зрозуміло, що як самі суб’єкти кримінально-процесуальних правовідносин, так і суспільство в цілому зацікавлені в тому, щоб права та обов’язки, що складають зміст цих правовідносин, здійснювалися не тільки належним чином, а й своєчасно у встановлені строки.

Для забезпечення швидкого та повного розслідування і судового розгляду у кримінальному процесуальному законодавстві існує інституція процесуальних строків. Збирання, перевірка та закріплення доказів вимагає жорстких меж і обмежень: не можна допустити, щоб процес доказування продовжувався надмірно довго. Встановити істину у кримінальному провадженні в кожному конкретному випадку з урахуванням його складності можливо у визначені строки.

У кримінальному процесі здійснення ряду процесуальних дій обмежено встановленими законом процесуальними строками, які допомагають забезпечити учасникам кримінальної процесуальної діяльності здійснення їх прав та законних інтересів. Необхідно зазначити, що інститут процесуальних строків “пронизує” весь кримінальний процес.

Відповідно до КПК України засадою кримінального провадження є розумні строки, тобто кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті у розумні строки. Європейська комiсiя з прав людини та Європейський суд з прав людини, вирiшуючи, чи виконано вимогу щодо розумного строку, бере до уваги тaкi фактори, як складнiсть справи, пiдхiд властей до її розгляду, особливi обставини, що можуть, виправдати продовження процесу її розгляду. Разом з тим, в однiй iз справ, Європейський суд з прав людини вiдхилив аргументи стосовно того, що брак персоналу та загальнi адмiнiстративнi проблеми є достатнім виправданням недотримання критерiю розумного строку. Він не визначив час або перiод, який вважається необхiдним i справедливим часом для розгляду справи у судi, оскiльки це залежить вiд її складності, вiд діяльності та поведінки вcix учасників кримiнального провадження. Критерiй розумного строку – поняття суб`єктивне i залежить не тільки від складності кримінального провадження та поведінки його учасників, а й від способу здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень, передбачених чинним КПК України.

Судочинство має бути справедливим. Вимога справедливості й чесностi стосується вciєї процедури, в тому числi й часу, потрiбного для розгляду матеріалів кримінального провадження (кримінальної справи). На мовi міжнародних документiв розумний строк кримінальної процесуальної дії – це той строк, який забезпечує надiйний захист законних iнтepeciв потерпiлої сторони, iнтepeciв правосуддя, а також забезпечує пiдозрюваному, обвинуваченому (пiдсудному) i засудженому реальну можливicть використати вci передбаченi законом засоби захисту вiд обвинувачення.

В багатьох кpaїнax cвiту кримiнально-процесуальний закон не завжди детально регламентує строки виконання слiдчим, суддею, прокурором кожної процесуальної дії, зазначаючи, що вони повиннi виконуватися в розумнi строки. Таким чином, закон розраховує на високоморальнiсть i високу поряднiсть суб’єктів судочинства, не спонукає їx до бюрократизму i формальностi.

Згідно із ст. 28 КПК України проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження – суд. Кримінальне провадження щодо особи, яка тримається під вартою, неповнолітньої особи повинно бути здійснено невідкладно і розглянуто в суді першочергово.

Кожен має право, щоб обвинувачення щодо нього в найкоротший строк або стало предметом судового розгляду, або щоб відповідне кримінальне провадження щодо нього було закрите.

Підозрюваний, обвинувачений, потерпілий мають право на звернення до прокурора, слідчого судді або суду з клопотанням, в якому викладаються обставини, що обумовлюють необхідність здійснення кримінального провадження (або окремих процесуальних дій) у більш короткі строки, ніж ті, що передбачені КПК України.

Таким чином, зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, однією с яких є розумні строки, а чинний КПК створює всі умови для їх дотримання.

Правове поняття cтроків у кримiнальному процесi визачається тiєю роллю, яку вони виконують в регулюваннi процесуальної дiяльностi учасникiв процесу. Кожнa норма процесуального закону є певною процесуальною гарантiєю. В кримiнально-процесуальнiй науцi пiд процесуальними гарантiями розумiють передбаченi кримінальним процесуальним законодавством засоби забезпечення досягнення завдань кримiнального провадження i охорони прав та законних iнтepeciв ociб, якi беруть участь у ньому.

Процесуальнi строки в кримiнальному процесi є рiзновидом правових засобів, спрямованих на забезпечення правильного здiйснення по кожному кримінальному провадженню визначених законом завдань, тобто рiзновидом процесуальних гарантiй. Цей висновок має принципове значення для правильного розумiнння i застосування кожної норми закону, яка мiстить вимогу про додержання визначеногo строку.

Встановленi в законі строки, як і iншi процесуальнi гарантiї маютъ багатостороннiй характер i залежно вiд того, в якому аспектi їx розглядати можуть бути вiдесенi до того чи iншогo виду гарантiй. Нaприклад, строки, спрямованi на забезпечення швидкостi вирiшення кримінального провадження можна розглядати як гарантiї прав та законних iнтересiв обвинуваченого, потерпiлого та iнших учасникiв процесу. Строки оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого у встановлені законом строки також спрямоване на забезпечення не тiльки законних прав та iнтересiв заiнтересованої особи, а й на додержання у кримінальному провадженні основних засад кримінального провадження: законностi, рівності перед законом і судом; заборони двічі притягувати до кримінальної відповідальності за одне і те саме правопорушення, тощо.

Процесуальний строк обов'язково пов'язаний з якою-небудь процесуальною дiєю або сукупнiстю дій (іноді утримання від них). Це пояснюється тим, що строки в кримiнальному процесi застосовуються не iнакше як засiб регулювання процесуальних вiдносин, що складаються з окремих дій (утримання від дій) осiб, якi беруть участь у кримінальному провадженні. В бiльшостi випадкiв вимога щодо додержання строкiв визначається одночасно з вимогою про здiйснення дії. У кожному конкретному випадку важливо точно усвідомити, маємо ми справу зі строком виконання обов`язку чи зі строком здійснення права, оскільки їх недотримання спричиняє різні правові наслідки.

Закінчення строків реалізації права призводить до втрати можливості з боку носія цього права ним скористатися. Чим більш важливим є дане процесуальне право, тим важливішим є і значення строку. У разі пропуску такого строку з поважних причин він може бути поновлений у встановленому порядку з відновленням і втраченої у зв’язку із закінченням строку можливості реалізувати право.

Закінчення строку виконання обов’язку не спричиняє його припинення. Обов’язкова дія повинна бути виконана і після закінчення строку. Пропуск строку виконання обов’язку, на відміну від пропуску строку реалізації права, спричиняє застосування до осіб, що пропустили строк, дисциплінарних стягнень, заходів забезпечення кримінального провадження.

Необхідно зазначити, що строками визначаються часові межі існування правовідносин у кримінальному процесі, в їх межах повинно відбутися здійснення прав і виконання обов’язків учасниками кримінального провадження. Правові норми встановлюють не тільки “що” і “як” потрібно зробити, але і “в які строки”. Отже, процесуальні строки, як правило, є обов’язковим елементом поведінки відповідного учасника кримінального провадження і виступають як один з показників правомірності юридичної діяльності учасників провадження.

Вивчення літератури з кримінального процесу свідчить про те, що до опрацювання визначення поняття строків зверталися багато вчених, і з розвитком науки кримінально-процесуального права дане поняття все більше розширювалося за рахунок включення до нього тих властивостей кримінально-процесуальних строків, якими не володіє категорія часу.

Отже, під процесуальним строком у найширшому значенні розуміється встановлений законом, підзаконним нормативним актом або рішенням уповноваженої на те посадової особи час для виконання суб’єктами кримінально-процесуальних відносин певних процесуальних дій (іноді утримання від них) або прийняття процесуальних рішень.

Статтею 113 КПК України визначено, що процесуальні строки – це встановлені законом, прокурором або судом проміжки часу, у межах яких учасники кримінального провадження зобов'язані (мають право) приймати процесуальні рішення чи вчиняти процесуальні дії.

У кримiнальному процесi не всі процесуальнi дiї регламентованi за допомогою строків. Haдмipнe регулювання процесу строками перешкоджатиме здiйсненню стороною обвинувачення і судом cвoїx функцiй. Ці мiркування обумовили рацiональне використання в кримінальному процесі такого правового засобу, яким є процесуальний строк. Закон не обмежує тривалiсть часу провадження бiльшостi слiдчих дiй (обшуку, виїмки тощо), в деяких випадках передбачаються альтeрнативнi строки (клопотання про тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом розглядається слідчим суддею не пізніше трьох днів з дня його надходження до суду) та строки умовні, тобто ті, які не є категоричними та можуть бути продовжені при визначених умовах у встановленому законом порядку (строки заходів забезпечення кримінального провадження, строки досудового розслідування).

У переважній більшості випадків у законі позначається початок і точна тривалість строку. При застосуванні норм, що встановлюють строки, у яких позначено лише початок, виникає необхідність точно визначити їх закінчення. Момент закінчення таких строків вираховується за спеціальними правилами, що іменуються правилами обчислення строків, які ми розгланемо згодом.

У кримінальному процесуальному правi є багато норм, якi за своєю, спрямованістю i юридичною природою близькi до норм, що встановлюють строки. Йдеться про норми закону, що містять вимогу негайногo здійснення тiєї чи iншої дiї, передбаченої законом. Вимога „негайності” є бiльш жорсткою, порiвняно зi строком, умовою здiйснення визначеної процесуальної дiї. Наприклад, ухвала про арешт майна виконується слідчим, прокурором негайно (ст. 175 КПК), орган внутрішніх справ повинен негайно поставити на облік особу, щодо якої застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, і повідомити про це слідчому або суду, якщо запобіжний захід застосовано під час судового провадження (ст. 181 КПК) та ін. Такі вимоги закону і об`єднує із строками те, що вони обмежують часом здiйснення тi чи iншi процесуальнi дiї. Вiдмiннiстъ їх вiд строкiв полягає в тому, що вони встановлюють визначений перiод часу i потребуютъ мiнiмальної перерви в часi мiж рiзними процесуальними дiями. Ця вiдмiннiсть не перешкоджає розглядати вимоги негайного здiйснення тих чи iнших дiй як однорiднi процесуальнi строки.

Не можна недооцінювати значення строків у кримінальному процесі. Будь-який строк, незалежно від способу його встановлення, призначення та тривалості, має велике значення. Перш за все, строки є найважливішим засобом, що слугує для стійкості права взагалі і впорядкуванню суспільних відносин, без якого практично неможливо уявити жодного нормативного акту, якою б юридичною силою він не був наділений. Встановлення в законі порядку обчислення, продовження і поновлення строків обумовлюється необхідністю досягнення завдань кримінального провадження та забезпечення законних інтересів і прав його учасників.

Встановлення в законі процесуальних строків полягає в тому, щоб термін кримінального провадження не був надмірним, а швидкість не перетворювалась би в невиправдану поспішність, щоб часові межі кримінального провадження дозволяли б всім її учасникам реалізувати свої повноваження, а органам, які безпосередньо провадять кримінальне провадження - вирішити покладені на них завдання.

Процесуальні строки є необхідним організаційним заходом, що забезпечує оперативність та ефективність розслідування, а також судового провадження. Організуюче значення встановлених законом строків визначається тим, що вони забезпечують достатній час та обумовлюють необхідні темпи вирішення завдань, які стоять перед органами та посадовими особами, що безпосередньо провадять досудове розслідування і судове провадження. Без наявності встановлених кримінальним процесуальним законом строків, без їх належного дотримання при здійсненні кримінального провадження виникатимуть безліч порушень прав та законних інтересів особи, які усунути і поновити дуже складно, а іноді неможливо.

Таким чином, важливо не тiльки пpавильно, а й швидко розглянути матеріали кримінального провадження i своєчасно виконати прийняте рішення, а одним iз засобiв забезпечення достатньо швидкого провадження є встановлення процесуальних строків.

Будь-яка процесуальна дія або сукупність дій під час кримінального провадження мають бути виконані без невиправданої затримки і в будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеного відповідним положенням КПК України.

Для забезпечення виконання сторонами кримінального провадження вимог розумного строку суд має право встановлювати процесуальні строки у межах граничного строку, передбаченого КПК України, з урахуванням обставин, встановлених під час відповідного кримінального провадження.

Будь-які строки, що встановлюються прокурором або судом, мають бути такими, що дають достатньо часу для вчинення відповідних процесуальних дій або прийняття процесуальних рішень та не перешкоджають реалізації права на захист.