Г. Т-ва і Л.Т-в перебували у шлюбі з 2001 року. У них народилося двоє дітей – 2003 та 2006 років народження.
У серпні 2008 року Г. Т-ва звернулася до суду з позовом про стягнення з чоловіка аліментів на утримання двох неповнолітніх дітей. У позовній заяві вона вказала, що чоловік матеріально сім'ю не забезпечує, сама вона не працює, оскільки займається вихованням дітей, у зв'язку з чим перебуває у скрутному матеріальному становищі. Домовитися про добровільне утримання дітей вона з чоловіком не може, а сам він неодноразово заявляв їй, що подасть на розлучення, оскільки йому набридло сімейне життя. Крім цього, позивачка повідомляла, що чоловік сплачує аліменти на дитину від першого шлюбу у розмірі ¼ заробітної плати.
У судовому засідання було встановлено, що відповідач проживає з Г.Т-вою та дітьми (хоча зареєстрований за місцем проживання своїх батьків), за словами сусідів та співробітників є турботливим чоловіком та батьком, скандалів у сім'ї не буває, заборгованості за аліментами не має. Викликана до суду О.М-ва – колишня дружина Л.Т-ва – категорично заперечувала проти позову, вважаючи, що він заявлений виключно з метою зменшити розмір аліментів на утримання її дитини.
Яке рішення має прийняти суд?