Ганна К-ко звернулася до суду з позовом про розірвання шлюбу з Петром К-ком. У заяві вона вказала, що у шлюбі вони перебувають понад 16 років, мають 13-річного сина. Останні 3 роки П.К-ко зловживає спиртними напоями, не дає грошей на потреби сім'ї, влаштовує скандали, ображає її у присутності сина, часто не ночує вдома. Сім'я фактично розпалася, тому вона просить шлюб між нею та відповідачем розірвати і стягнути з останнього аліменти на утримання сина.
У судовому засідання П.К-ко позову не визнав і просив шлюб не розривати, пообіцяв, що змінить свою поведінку і ставлення до дружини і сина.
Суд надав сторонам 3-місячний строк для примирення.
Після спливу цього строку Г.К-ко знову просила розірвати шлюб, оскільки чоловік свою поведінку не змінив і сім'я не відновилася. Відповідач знову просив шлюб не розривати.
Яким принципом сімейного права слід керуватися при вирішенні цієї справи?