Лекція 8. Сучасні концепції про правовий статус фізичної особи та іноземних

1. «One of the distinguishing characteristics of contemporary international law has been the wide range of participants performing on the international scene. These include states, international organisations, regional organisations, non-government organisations, public companies, private companies and individuals. Not all such entities will constitute legal persons, although they may act with some degree of influence upon the international plane. International personality is participation plus some form of community acceptance. The latter element will be dependent upon many different factors, including the type of personality under question. ... Particular branches of international law here are playing a crucial role. Human rights law, the law relating to armed conflicts and international economic law are specially important in generating and reflecting increased participation and personality in international law» (Malcolm N. Shaw. International Law. – Cambridge, 2007. – Р. 176-177).

2. «Дійсно, в сучасному міжнародному праві є ряд норм, що розповсюджуються безпосередньо на індивідів… . А якщо є відносини, в яких беруть участь індивіди і НУМО, і ці відносини врегульовані міжнародним правом, то, природно, що учасники таких відносин повинні визнаватися суб'єктами міжнародного права» (Тимченко Л.Д. Международное право. – Харьков, 1999. – С.47.).

3. «Нормы о правах человека регулируют сотрудничество государств в этой области. Что же касается человека, то он пользуется плодами такого сотрудничества; осуществляет права в соответствии с внутренним и международным правом, которые закрепили результаты сотрудничества» (Лукашук И.И. Международное право. Общая часть. – М., 2008. – С. 37.).

4. «Международное сообщество в состоянии обеспечить права человека лишь через государство, оказывая на него соответствующее влияние. С другой стороны, всеобщее уважение прав человека было бы нереальной задачей без сотрудничества государств». (Лукашук И. И.. Международное право. Общая часть. – М., 2008. – С. 37-38.).

5. «Що стосується індивідів, то їх не можна «звести в ранг» суб'єктів міжнародного права шляхом укладання угод, що допускають прямі звернення індивідів до міжнародних органів… укладаючи між собою угоди про надання тим або іншим категоріям індивідів прямого доступу до міжнародних органів, держави, які б не були їх бажання і наміри, не в змозі перетворити індивіда в учасника міждержавних відносин і суб'єкта міжнародного права. Міжнародні правовідносини в зв'язку з цим будуть виникати не між індивідами і такими установами або індивідами і згаданими державами, а між даними державами і між ними і вказаними установами» (Пер. з російськ.). (Черниченко С.В. Теория международного права. В 2-х томах. Том 1: Современные теоретические проблемы. – М., 1999. – С.120 –121).

6. “To differentiate the position of individuals from that of States, it can be maintained that while States have international legal personality proper, individuals possess a limited locus standi in international law. Furthermore, unlike States, individuals possess a limited array of rights and obligations; on this score, one can speak of a limited legal capacity (in this respect, they can be put on the same footing as other non-State international subjects: insurgents, international organizations, and national liberation movements)” (Cassese A. International Law. – Oxford, 2001, – Р. 85).

7. „Вочевидь, фактором утвердження міжнародної правосуб’єктності фізичної особи може бути не те або інше твердження науковця, а аналіз міжнародної практики, передусім джерел міжнародного права і судової практики. Втім, доктринальний підхід не слід цілком ігнорувати, адже він може свідчити і про opinio juris sive necessatis стосовно правосуб’єктності фізичної особи в міжнародному праві”. (Міжнародне право. Основи теорії. – К., 2002.– С. 333– 334.)

III. Самостійно провести аналіз монографічних та нормативних джерел міжнародного права та міжнародної судової практики для обгрунтування своєї позиції щодо питання про міжнародну правосуб’єктність фізичної особи.

Рекомендована література:

Основна література: 1– 4.

Додаткова література: 5–25; 27-47.

Спеціальна література до теми: 63-68.

Тема 5. Визнання в міжнародному праві(13 год.)

Лекція 9. Поняття визнання. Інститут визнання в міжнародному праві (2 год.)

Поняття визнання. Інститут визнання в міжнародному праві. Форми визнання: де-юре, де-факто, ад хок. Типи та засоби здійснення визнання: наочно засвідчене, таке що припускається, зумовлене, колективне, передчасне, спізніле, скасоване.

Лекція 10. Визнання держав, урядів та інші види визнання(2 год.)

Визнання держав. Конститутивна теорія визнання. Декларативна теорія визнання. Визнання урядів. Доктрина законності. Доктрина Тобару. Доктрина Естрада. Доктрина «ефективного контролю». Визнання урядів у вигнанні.

Інші види визнання: визнання органів національного опору; органів національно-визвольних рухів; «повсталої сторони» або «воюючої сторони», «організовані озброєні угрупування» та «антиурядові збройні сили».

Семінар 6. Поняття, види і форми визнання в міжнародному праві (2 год.)

1. Поняття визнання. Інститут визнання в міжнародно-правовій системі.

2. Визнання держав. Теорії визнання держав.

3. Визнання урядів. Доктринальні погляди на визнання урядів. Визнання урядів у вигнанні.

4. Інші види визнання:

а) органів національного опору;

б) органів національно-визвольних рухів;

в) “повсталої сторони” або “воюючої сторони”;

г) “організовані озброєні угрупування” та “антиурядові збройні сили”.

5. Форми визнання.

6. Типи та засоби здійснення визнання.

Завдання для самостійної роботи (7 год.)

I.З’ясувати та пояснити значення понять і термінів:

міжнародне визнання; інститут визнання; визнання держав; визнання урядів; прихід до влади конституційним (неконституційним) шляхом; визнання «де-юре»; визнання «де-факто»; визнання «ad hoc»; наочно засвідчене визнання; визнання, що припускається; зумовлене визнання; колективне визнання; визнання «повсталої сторони»; визнання «воюючої сторони»; визнання органів національного опору; визнання органів національно-визвольних рухів; «організовані озброєні угрупування»; «антиурядові озброєні сили».

II.Проаналізувати положення та ситуації: