Поняття „джерело права” використовується в юридичній науці у трьох значеннях:
1) матеріальне джерело права – це система об’єктивних потреб суспільного розвитку, зокрема, суспільні відносини і інтереси, що потребують юридичного оформлення;
2) ідеальне джерело права – це віддзеркалення матеріального джерела права в правосвідомості законодавця та інших суб’єктів правотворчості, усвідомлення ними об’єктивних потреб суспільного розвитку. Нормотворча діяльність уповноважених органів держави виступає в якості механізму перетворення ідеального джерела права на формально-юридичне джерело;
3) формально-юридичне джерело права – це юридично оформлений результат ідеологічного усвідомлення об’єктивних потреб суспільного розвитку. Формально-юридичні джерела права інакше називають формами права.
Основні види форм права:
1) правовий звичай — стихійно сформоване стійке правило поведінки, санкціоноване державою. У давнину правовий звичай був головною і найчастіше єдиною формою права. Він історично і фактично передував закону. У сучасному світі правовий звичай використовується рідко: у цивільному праві (неписані звичаї ділового обігу), у міжнародному праві (дипломатичні звичаї);
2) юридичний прецедент — рішення державного органу у конкретній справі, якому надана нормативна сила і яке постає зразком для вирішення аналогічних справ. Судовий та адміністративний прецедент поширений у системі загального права Австралії, Велико-британії, Канади і США, використовується міжнародною юстицією. Однак його елементи мають місце й в українській правовій системі в діяльності Конститу-ційного Суду України, акти якого кладуться в основу рішень конкретних юридичних спорів усіма судовими органами;
3) нормативно-правовий акт – письмовий документ, який схвалено у встановленому порядку компетентним органом держави і містить правові норми загального характеру. Загальний характер приписів відрізняє нормативно-правовий акт від юридичного прецеденту. Нормативно-правові акти є головною і найбільш завершеною формою сучасного права. У системі права України і більшості інших країн нормативно-правовий акт є основним джерелом права;
4) нормативний договір – це угода між двома і більше суб’єктами права, яка містить обов’язкові для них приписи. Нормативні договори одержують все більше поширення в конституційній, трудовій, цивільній, міжнародній та іншій галузях права. Вони бувають внутрішньодержавними і міжнародними, установчими і звичайними, типовими і поточними. Нормативний договір не є персоніфікованим актом, його зміст складають правила поведінки загального характеру. Найбільш поширеним прикладом нормативного договору є колективний договір у трудовому праві.