Трудовий договір – це угода між працівником, з однієї сторони, і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, з іншої.
Сторонами трудового договору виступають роботодавець і найманий працівник. На стороні роботодавця стороною виступає власник або уповноважений ним орган чи фізична особа.
Роботодавцем виступає власник як фізична особа або як носій прав юридичної особи. Роботодавець зобов'язаний забезпечити найманому працівникові умови праці, їх безпеку, а також соціально-трудові гарантії, сплачувати за працівника страхові внески до фондів соціального страхування, передбачених законодавством, а у разі заподіяння шкоди працівникові при виконанні ним трудових обов'язків, в тому числі здоров'ю працівника, роботодавець несе майнову відповідальність перед працівником. Роботодавець несе майнову відповідальність перед іншими фізичними та юридичними особами за шкоду, заподіяну його працівником при виконанні останнім трудових обов'язків.
У свою чергу працівник несе матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну роботодавцю.
Стороною трудового договору у якості роботодавця можуть бути:
· підприємство, установа, організація
· по-друге, – власник, і, по-третє, – фізична особа.
Другою стороною трудового договору завжди виступає найманий працівник – це фізична особа (громадянин), яка працює за трудовим договором у роботодавця.
Громадянин є однією зі сторін усіх видів трудових договорів, який після укладення трудового договору громадянин набуває статусу найманого працівника. Саме за допомогою трудового договору здійснюється включення громадянина в трудовий колектив підприємства (установи, організації). Стороною трудового договору може бути, як громадянин України, так і іноземець.
З моменту укладення трудового договору громадянин стає працівником даного роботодавця, на якого поширюються норми загального трудового законодавства та дія локальних правових нормативних актів, які прийняті на даному підприємстві. Саме трудовий договір є основою та підставою для виникнення, існування і розвитку трудових правовідносин. Зміна умов трудового договору призводить до змін і змісту трудових правовідносин, до виникнення нових правовідносин, а розірвання трудового договору означає припинення трудових правовідносин.
Для того щоб стати працівником, громадянин повинен мати трудову правоздатність і трудову дієздатність – це 2 елементи, які називають правосуб’єктностю. Умовою вступу працівника в трудові правовідносини є саме наявність у нього трудових правоздатності та дієздатності.
В трудовому праві, у передбачених законодавством випадках, мають місце дві самостійні юридичні категорії – трудова правоздатність і трудова дієздатність.
Умовою вступу роботодавця в трудові правовідносини є наявність у нього трудової правосуб’єктності. Свою роботодавчу правосуб’єктність роботодавець здійснює особисто або через органи чи посадових осіб, яким надається, згідно зі статутом або положенням, право прийняття на роботу, право зміни або припинення трудових правовідносин з найманими працівниками.
Конституція України передбачає державну, комунальну і приватну власність (ст. 41). Згідно із Законом України "Про власність" в Україні є три форми власності - державна, колективна і приватна.
Держава як власник реалізовує свої повноваження через відповідне міністерство, Фонд державного майна, які в свою чергу укладають трудові договори (контракти) з керівниками державних підприємств, установ, організацій. Аналогічна модель найму використовується і в організаціях з комунальною власністю.