Завдання до практичних занять з Особливої частини кримінального права розраховані на знання студентом положень Загальної частини кримінального права і спрямовані на закріплення теоретичного матеріалу курсу Особливої частини кримінального права, юридичний аналіз окремих її норм, вироблення навичок правильного застосування закону про кримінальну відповідальність при кваліфікації злочинів. В основу переважної більшості завдань покладено конкретні кримінальні справи із судової практики Верховного Суду України та місцевих судів, а також слідчо-судової практики правоохоронних та судових органів м. Харкова і Харківської області.
При розв’язанні конкретних завдань рекомендується використовувати Конституцію України, чинні міжнародні договори, декларації, конвенції, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, Кримінальний кодекс України, інші закони та підзаконні нормативно-правові акти України, постанови Пленуму Верховного Суду України, підручники з кримінального права, лекційний матеріал, наукові джерела (монографії і статті).
При розв’язанні конкретних завдань слід дотримуватися такої послідовності:
- визначити місце злочинів в системі Особливої частини КК. Наприклад, умисне вбивство передбачене розд. II Особливої частини КК “Злочини проти життя та здоров’я особи” (ст. 115 КК України);
- якщо диспозиція відповідної статті Особливої частини КК є описовою, тобто містить визначення поняття злочинів, необхідно знати це визначення та розкрити його зміст (наприклад, вбивство – це умисне або через необережність протиправне заподіяння смерті іншій людині);
- проаналізувати ознаки складу цього злочинів (об’єкта, предмета (за наявністю), об’єктивної та суб’єктивної сторін, суб’єкта);
- з’ясувати зміст кваліфікуючих обставин розглядуваного злочинів (наприклад, при умисному вбивстві: з корисливих мотивів, повторно, за попереднім зговором групою осіб та ін.) – в законі це обтяжуючі обставини;
- відмежувати розглядуваний злочин від суміжних (наприклад, умисне тяжке тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК України), від умисного та необережного вбивства.
Рішення завдань за окремими темами мають бути виконані у письмовій формі (у зошиті) і відповідати таким вимогам.
1. Необхідно встановити наявність або відсутність складу злочинів в діянні особи (осіб), характеристика якого надана в завданні. Якщо вчинене не містить складу злочинів, то слід точно вказати, які саме ознаки складу злочинів відсутні;
2. Якщо діяння містить склад злочинів, дати юридичну кваліфікацію (вказати частину статті (пункт) Особливої частини КК, яка підлягає застосуванню. У разі незакінченого злочину – визначити стадію вчинення злочинів, а при співучасті – визначити вид співучасників та форму співучасті, пославшись на відповідні частини ст. 27, 28 Загальної частини КК. Якщо з питань кваліфікації злочинів є роз’яснення Пленуму Верховного Суду України, рішення має містити розгорнуте посилання на ці роз’яснення;
3. Кваліфікація злочинів має бути детально мотивована шляхом юридичного аналізу складу злочинів, тобто характеристики об’єкта (з урахуванням класифікації), предмета (за наявності), потерпілого (при необхідності), об’єктивної і суб’єктивної сторін та суб’єкта злочинів. Аналіз передбачає обов’язкове встановлення відповідності фактичних ознак діяння, яке описане в завданні, всім ознакам (елементам) складу злочинів, що передбачений відповідною статтею Особливої частини КК. З урахуванням конструкції складу злочинів важливо визначити момент його закінчення. На підставі вимог ст. 24 і 25 КК та законодавчого окреслення суб’єктивної сторони злочинів слід вказати форму і вид вини, розкрити зміст її інтелектуального та вольового моментів, факультативні ознаки суб’єктивної сторони злочинів. Характеризуючи суб’єкта злочинів, слід відповідно до ст. 18 КК назвати три обов’язкові його ознаки, а також ознаки спеціального суб’єкта, якщо вони передбачені статтею Особливої частини КК.
4. Якщо встановлено присутність кваліфікуючої ознаки, необхідно розкрити її зміст.
5. При сукупності злочинів, вчинення самостійних злочинів декількома особами та злочинів у співучасті необхідно кваліфікувати кожний із злочинів окремо, мотивуючи відповідним чином.
На практичних заняттях студент доповідає зміст завдання і свого рішення.
Кожен студент може брати участь в обговоренні запропонованого рішення, доповнити або розвинути його. Якщо хто-небудь із студентів має рішення, яке відрізняється від запропонованого, його слід доповісти для обговорення.
На завершення обговорення викладач підсумовує висловлені пропозиції щодо правильності рішення і акцентує увагу на допущених помилках. На підставі висновку викладача студенти повинні внести в свої відповіді корективи на полях зошиту для практичних занять.
Крім практичних завдань, студент повинен готуватися і брати участь у колоквіумах, які проводяться за графіком практичних занять. На колоквіумах обговорюються теоретичні питання за відповідною темою. При підготовці до колоквіуму необхідно: ознайомитися з програмою навчальної дисципліни «Кримінальне право України»; питаннями, які винесені для обговорення на колоквіумі; ознайомитися з відповідними статтями КК України та іншими нормативними актами; повторити матеріал, викладений на лекціях, у підручниках, науково-практичних коментарях, монографічний літературі; розглянути матеріали судової практики (рішення, висновки Конституційного Суду України, постанови Пленуму Верховного Суду України та ін.).
На колоквіумі студент повинен: брати участь в обговоренні питань, які розглядаються; виявити знання законодавства, теоретичного матеріалу та судової практики.
Відвідування практичних занять є обов’язковим для студентів. Якщо студент був відсутнім на практичному занятті або не виконав у письмовій формі домашнє завдання чи одержав під час занять незадовільну оцінку, він повинен відпрацювати цю тему індивідуально.
Відповідь на усі додаткові запитання студент може одержати, звернувшись до чергового викладача кафедри кримінального права.
Приклад розв’язання завдання за темою «Злочини проти власності»
Умови: Гр-ка А. подала до Пенсійного фонду підроблену довідку про те, що вона з лютого 1997 р. по вересень 2000 р. працювала на фабриці, тоді як насправді в цей час вона відбувала покарання у виді позбавлення волі за крадіжку. У зв’язку з поданням цієї довідки А. була нарахована пенсія, яку вона одержувала щомісячно, до виявлення підроблення. За цей час вона незаконно одержала 2524,5 грн.
Дайте кримінально-правову оцінку діянням А.
Рішення: В діях, вчинених А., вбачаються ознаки злочинів, передбачених ст. 190 КК (Шахрайство) та ст. 358 КК (Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів).
Злочин, передбачений ст. 190 КК (Шахрайство), відноситься до групи злочинів проти власності (розд. VI Особливої частини КК).
Основним безпосереднім об’єктом таких злочинів є право власності фізичних та юридичних осіб володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм майном або правом на майно. Відповідно до умов завдання А. незаконно одержувала гроші, порушуючи право власності держави.
Предметом шахрайства є майно або право на майно. Відповідно до умов завдання А. заволоділа грошима, які є річчю матеріального світу, в які вкладено людську працю, які можуть задовольняти людську потребу, і які мають мінову вартість, тобто є майном.
З об’єктивної сторони шахрайство характеризується чотирма обов’язковими ознаками: діяння, а саме заволодіння чужим майном чи правом на майно, наслідки у виді істотної майнової шкоди, заподіяної власнику, причинний зв’язок, між діянням та наслідками, що настали, а також спосіб вчинення, яким є обман чи зловживання довірою. За конструкцією складу шахрайство є злочином з матеріальним складом і вважається закінченим з моменту заподіяння майнової шкоди.
Відповідно до умов завдання А. незаконно, шляхом обману, заволоділа державними грошима, тобто у неї виникла фактична можливість розпорядитися ними на свій розсуд. Обман А. полягав у поданні підробленої довідки про наявність необхідного трудового стажу, що дало підставу для призначення їй трудової пенсії. У подальшому А. щомісячно одержувала пенсію.
Специфікою заволодіння майном при шахрайстві є те, що передача предмету злочину обумовлюється обманом чи зловживанням довірою з боку винної особи. Якщо б А. Не передала підроблену довідку, то і працівники Пенсійного фонду не нараховували і не сплачували б винній пенсію.
А. була завдана шкода Пенсійному фонду на суму 2524,5 грн., що за станом на момент вчинення злочину являє собою 148,5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Таким чином, А. заволоділа майном у значному розмірі. Між вчиненим діянням та наслідками, що настали, є необхідний прямий причинний зв’язок.
З суб’єктивної сторони шахрайство є злочином, що вчинюється з прямим умислом.
А. усвідомлювала небезпечність подання до органу соціального забезпечення підробленої довідки про наявність трудового стажу і безпідставність наступного одержання нею грошей, передбачала неминучість нарахування їй пенсії та настання наслідків у виді заподіяння майнової шкоди Пенсійному фонду України і бажала їх настання.
Суб’єктом даного злочинів є будь-яка фізична, осудна особа, яка досягла 16-річного віку. Умови завдання дають підстави вважати, що А. відповідає цим вимогам.
Незважаючи на систематичність незаконного одержання пенсії (грошових коштів), кожне наступне одержання пенсії не можна кваліфікувати як вчинене повторно, оскільки діяння А. є єдиним продовжуваним злочином. Початком вчинення нею шахрайства слід вважати подання до Пенсійного фонду підробленої довідки про наявність трудового стажу. В подальшому злочин складається з численних тотожних дій (щомісячне одержання пенсії). Гроші одержувались з одного джерела (Пенсійного фонду).
Разом з тим, шахрайство А. вчинила після відбуття покарання за інший злочин проти власності, а саме за крадіжку. Згідно з приміткою до ст. 185 КК «Шахрайство», вчинене після крадіжки, за умови, що не минули строки давності притягнення до кримінальної відповідальності за попередній злочин, а у разі засудження – за умови наявності судимості за цей злочин, визнається повторним і кваліфікується за ч. 2 ст. 190 КК.
Таким чином, діяння А. (заволодіння грошовими коштами у сумі 2524,5 грн.) слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 190 КК.
Щодо ознак іншого складу злочинів, який вбачається в діяннях А., слід відмітити, що підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів відноситься до злочинів проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян (розд. XV Особливої частини). Характеристика ознак злочинів цієї групи не охоплюється планом по вивченню злочинів проти власності і тому при розв’язанні цієї задачі не наводиться.