АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ПРАВО

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Б. Ф. Демський

АДМІНІСТРАТИВНЕ

ПРОЦЕСУАЛЬНЕ

ПРАВО

УКРАЇНИ

Київ Юрінком Інтер ББК67.9(4УКР)310я73 Д31

Зміст

Передмова........................................................................................... 7

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

РОЗДІЛ 1

Адміністративне процесуальне право

як складова галузь правової системи України

ГЛАВА 1. Поняття адміністративного процесуального права

України.................................................................................................. 10

1.1. Соціальне призначення адміністративного процесуального права 10

1.2. Предмет адміністративного процесуального права України 17

1.3. Метод адміністративного процесуального права ............ 22

1.4. Принципи адміністративного процесуального права

та адміністративного процесу........................................................ 25

1.5. Система адміністративного процесуального права......... 45

1.6. Взаємодія адміністративного процесуального права

з іншими галузями права.................................................................. 47

1.7. Адміністративне процесуальне право як самостійна
галузь у системі права України...................................................... 49

ГЛАВА 2. Норми адміністративного процесуального права....... 53

2.1. Поняття, ознаки та основні риси адміністративних процесуальних норм, особливості їх структури 53

2.2. Джерела адміністративного процесуального права ....... 58

ГЛАВА 3. Адміністративні процесуальні правовідносини.............................. 64

3.1. Поняття та основні риси адміністративних процесуальних правовідносин 64

3.2. Структура адміністративних процесуальних відносин.. 67

3.3. Види адміністративних процесуальних відносин............. 75

ГЛАВА 4. Суб'єкти і учасники адміністративного процесуального

права....................................................................................................... 78

4.1. Поняття і класифікація суб'єктів адміністративного процесуального права 78

4.2. Особи, які розглядають і вирішують адміністративні справи 80

4.3. Особи, які обстоюють в адміністративному процесі особисті права та законні інтереси 85

4.4. Особи, які представляють та захищають інтереси

інших осіб.............................................................................................. 93

4.5. Особи, які сприяють адміністративним провадженням.... 100

РОЗДІЛ2 Адміністративний процес та адміністративні провадження

5.1. Поняття та особливості адміністративного процесу........ 106 5.2. Структура адміністративного процесу................................… 5.3. Адміністративні провадження та їх види............................. 116

Процесі..................................................................................................... 171

8.1. Поняття заходів процесуального примусу.......................... 171

8.2. Види заходів процесуального примусу

та їх характеристика......................................................................... 173

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

РОЗДІЛ З Процесуальні відносини в сфері управлінської діяльності

ГЛАВА 9. Провадження у сфері управління............................................... 183

9.1. Поняття, зміст та структура проваджень у сфері управління...183

9.2. Адміністративні провадження за заявою суб'єкта звернення...193

9.3. Адміністративні провадження за ініціативою органу владних повноважень 198

9.4. Адміністративні провадження за скаргою суб'єкта звернення 213

ГЛАВА 10. Провадження за зверненням громадян.................................... 223

10.1. Правові основи провадження за зверненням громадян 223

10.2. Види звернень громадян, їх характеристика

та особливості проваджень............................................................. 227

10.3. Вимоги до звернення громадян............................................. 229

10.4. Учасники адміністративних проваджень

за зверненням громадян.................................................................... 230

10.5. Стадії та структура провадження за зверненням громадян 232

10.6. Діловодство за зверненням громадян.................................. 238

РОЗДІЛ 4 Адміністративне судочинство в Україні

ГЛАВА11. Організація адміністративного судочинства

В Україні................................................................................................. 242

11.1.Розвиток адміністративного судочинства (юстиції)

в Україні................................................................................................ 242

11.2. Поняття, завдання та мета адміністративного судочинства 245

11.3. Система та повноваження адміністративних судів......... 251

11.4. Склад суду та відводи............................................................. 254

11.5. Судові виклики та повідомлення.......................................... 259

11.6. Фіксування адміністративного процесу............................. 261

11.7. Судові витрати........................................................................... 264

ГЛАВА12. Підвідомчість та підсудність справ

Адміністративномусуду......................................................................... 267

12.1. Підвідомчість адміністративних справ............................... 267

12.2. Поняття підсудності адміністративних справ.................. 276

12.3. Предметна підсудність адміністративних справ............. 277

12.4. Територіальна підсудність адміністративних справ...... 281

12.5. Інстанційна підсудність адміністративних справ............ 285

12.6. Підсудність за зв'язком вимог................................................. 286

12.7. Наслідки порушення правил підсудності.......................... 287

РОЗДІЛ 5 Провадження з адміністративного судочинства

ГЛАВА13. Провадження в суді першої інстанції....................................... 291

13.1. Звернення до адміністративного суду та відкриття провадження в адміністративній справі 291

13.2. Підготовче провадження......................................................... 310

13.3. Судовий розгляд справи......................................................... 320

13.4. Судові рішення, їх зміст та порядок ухвалення................ 327

13.5. Особливості провадження в окремих категоріях адміністративних справ 334

ГЛАВА14. Перегляд судових рішень.......................................................... 346

14.1. Способи забезпечення законності та обґрунтованості
судових рішень.................................................................................... 346

Передмова

14.3. Перегляд судових рішень у касаційному порядку. Касаційне провадження 364 14.4. Перегляд судових рішень за винятковими обставинами 378 14.5. Перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами 387

ПЕРЕДМОВА

Виходячи з цих посилань, на думку автора, норми, які регулю­ють адміністративні провадження у сфері управління, за звернен­ням громадян, про… При підготовці посібника широко використовувалися досліджен­ня вітчизняних і… A. М. Колодія, В. К. Колпакова, Р. А. Калюжного, А. Т. Комзюка, О. В. Кузьменко, Р. О. Куйбіди, О. П. Орлюк, О. М.…

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ 1 л____________

АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ПРАВО

ЯК СКЛАДОВА ГАЛУЗЬ

ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

ГЛАВА 1

Поняття адміністративного процесуального права України

Соціальне призначення адміністративного процесуального права

1 Алексеев С. С. Общие дозволения и общие запреты в советском пра­ ве. — М.: Юрид. лит., 1989. — С. 209. 2 Колпаков В. К., Кузъменко О. В. Адміністративне право України: Під­ ручник.…

ПОНЯТТЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ____________

Для України як демократичної держави, яка прагне до за­провадження європейських правових цінностей особливої ак­туальності набувають питання щодо реалізації конституційних прав і свобод людини та створення новітньої правової ідеології. Кардинальна зміна ідеології правової системи, соціального призначення права потребує сучасного оновлення і перегляду єдності та структурного взаємозв'язку норм та інститутів, що утворюють будь-яку систему галузі. Тим більш це стосується публічних галузей права, зокрема адміністративного. Адже ад­міністративне право у сучасному вигляді включає в свою сис­тему інститути адміністративної відповідальності та адміністра­тивного процесу, які на концептуальному та доктринальному рівні недостатньо визначені, наукове обгрунтування їх в юри­дичній літературі не досить переконливе, не беззаперечне та не має чіткої визначеності кола і меж правового регулювання су­спільних відносин.

Відсутність чітко визначеного поняття юридичних кате­горій, принципів, заходів забезпечення прав та інтересів грома­дян на науковому, концептуальному, доктринальному рівні тягне таку саму невизначеність й на законодавчому рівні. Відо­мо, що метод адміністративного права характеризується відно­синами субординації за ознаками «влада—підпорядкування», а відтак конструкція правових норм адміністративного права ви­будована так, що надає державі необмежене право регламенту­вати поведінку громадян, установлює значне коло заборон та притягнення громадян органами державної влади до відпові­дальності. Вбачається, що існування до цього часу в системі адміністративного права інститутів адміністративної відпові­дальності і адміністративного процесу не тільки не забезпечує захисту прав і свобод людини, а навпаки, створює передумови правового, політичного, соціального, ідеологічного обґрунту­вання права держави на самостійне розв'язання питання захис­ту людини в «кращих» традиціях радянських часів органами державного управління. Це саме те, на що розраховує чинов­ник. Він приймає нормативні акти, він встановлює права і обов'язки осіб, він їх розглядає, і у разі порушення — притягає До відповідальності. Такий підхід забезпечує адміністративну систему управління та використання адміністративного ресурсу в суспільному житті.

Конституційні положення, що людина, її життя і здоров'я честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні

ГЛАВА 1___________________________________

найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (ст. 3), а також закріплення універсального права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ч. 2 ст. 55) потребують:

а) створення організаційно-правових механізмів реформу­
вання судової системи, правоохоронних та контрольно-наглядо­
вих органів, удосконалення норм матеріального права, створення
економіко-соціальних умов, які б забезпечили вільне та ефектив­
не користування належними людині правами і свободами;

б) встановлення юридичних режимів щодо дотримання
(виконання) принципів адміністративно-процесуальної діяль­
ності, чіткого встановлення адміністративно-процесуального
статусу суб'єктів адміністративного процесу, повноти правової
урегульованості процесуальної діяльності, вдосконалення норм
процесуального права, які б представляли собою чітку, нала­
годжену систему розгляду індивідуальних адміністративних
справ, забезпечення проведення в життя принципу відпові­
дальності держави перед людиною за свою діяльність;

в) здійснення концептуальних, методологічних досліджень
засад захисту прав і законних інтересів учасників правовідно­
син, створення ґрунтовних наукових праць, теоретичних і при­
кладних розробок у галузі адміністративного процесу, втілення
нових підходів і поглядів на роль адміністративного процесу­
ального права у суспільстві.

Саме через норми адміністративного процесуального права можна забезпечити захист прав, законних інтересів громадян у сфері державного управління. Адже адміністративні процесу­альні норми регулюють питання адміністративного судочин­ства, за якими суду надано право: а) визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його поло­жень, дій чи бездіяльності; б) скасування або визнання нечин­ними рішення чи окремих його положень; в) поворот виконан­ня цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення та ін. Адміністративними процесуаль­ними нормами регламентуються також питання, пов'язані з притягненням до адміністративної відповідальності, оскаржен­ням постанов про накладення адміністративних стягнень, вирі­шенням заяв та скарг, застосуванням заходів адміністративного примусу та ін.

ПОНЯТТЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

Нормами адміністративного процесуального права регулю­ються суспільні відносини: 1) щодо встановлення юридичних фактів, які мають зна­чення при вирішенні… 2) які виникають при поновленні порушеного права;

ГЛАВА 1

мшістративно-правовими нормами та матеріальними нормами інших галузей права.

Однак слід звернути увагу на те, що майже усі матеріальні галузі права (адміністративне, трудове, митне, податкове, зе­мельне, лісове, повітряне, транспортне і навіть цивільне та кримінальне) мають у своєму складі певні процесуальні (про­цедурні) норми для обслуговування внутрішніх потреб ма­теріальної галузі, її самоорганізації, які не належать до структу­ри і системи галузевих процесів. Такі нормативні акти як поло­ження, статути, інструкції, умови, порядок, правила містять норми, що належать до процесуальних (процедурних), які, на­приклад, регулюють умови і порядок проведення конкурсу на заміщення вакантних посад, умови преміювання, нагороджен­ня державними нагородами, атестації працівників тощо. Ці норми, хоча і процесуальні за своїм змістом і природою, все ж спрямовані на забезпечення потреб системи, її самоорганіза­цію та потреб лише своєї матеріальної галузі. Вони реалізують­ся відповідно до встановлених процедур, регламентуються пра­вовими нормами, проте відношення до галузевих процесів не мають. Тому ми не відносимо їх до адміністративного процесу. На нашу думку, вони не входять ні до юрисдикційних прова­джень, ні до проваджень неюрисдикційного характеру, ні до конфліктних чи неконфліктних проваджень¹. Ця діяльність ор­ганів управління не становить змісту проваджень і не може сто­суватися адміністративного процесу, проте норми, що регулю­ють її, можна умовно віднести до норм адміністративного про­цесуального права.

Принциповою відмінністю адміністративного процесу від адміністративного права є те, що адміністративний процес — це урегульована нормами адміністративного процесуального права система відносин щодо забезпечення, реалізації та за­хисту прав, свобод та законних інтересів фізичних чи юридич­них осіб, в деяких випадках і держави або суспільства в цілому, а адміністративне право — це система юридичних норм, за допомогою яких регулюються державно-владні, організуючі суспільні відносини, що виникають у зв'язку з діяльністю пуб-

¹ Бандурка О. М., Тищенко М. М. Адміністративний процес: Підручник для вищих навч. закладів. — Рос. мовою. — К.: Літера ЛТД, 2001. — С. 16; Адміністративне право України: Підручник / Ю. П. Битяк, В. М. Гаращук, О. В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю. П. Битяка. — К.: Юрінком Інтер, 2005.— С. 214; Кузьменко О. В. Теоретичні засади адміністративного процесу: Мо­нографія. — К.: Атіка, 2005. — С 209.

ПОНЯПЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ_____________

лічної адміністрації в сфері реалізації виконавчо-розпорядчих функцій.

Адміністративні процесуальні норми, що регулюють ад­міністративні провадження, містяться у багатьох галузях (зе­мельного, трудового, господарського, природоохоронного, банківського, фінансового та ін.) законодавства і забезпечують реалізацію, а в необхідних випадках і захист прав, обов'язків та законних інтересів громадян чи юридичних осіб. Видача ліцен­зії, наприклад, відповідно до Закону України «Про ліцензуван­ня певних видів господарської діяльності» від 1 червня 2000 р. регламентується процесуальними нормами, які за галузевою ознакою можна віднести до господарського законодавства, але зміст відносин, наявність у відносинах як однієї сторони орга­на владних повноважень, характеризує їх як засіб, за допомо­гою якого забезпечується функціонування публічної влади і реалізація прав та інтересів фізичних чи юридичних осіб.

2. Адміністративні справи складають значну частину суспіль­них відносин у сфері державного управління. Вони охоплюють ве­лике коло публічно-правових відносин різних галузей права (конституційного, адміністративного, трудового, земельного, митного, податкового, господарського, житлового, соціального забезпечення, цивільного тощо) щодо розгляду і вирішення конкретної адміністративної справи.

Адміністративною справою визнається звернення фізичних чи юридичних осіб до суду з позовом або до органів владних повноважень із заявою чи скаргою щодо реалізації та захисту їхніх прав, свобод і законних інтересів, а також вирішення від­повідних питань у сфері публічно-правових відносин за ініціа­тивою органів владних повноважень.

У більшості випадків адміністративні справи характеризу­ються застосуванням адміністративного примусу як одного із впливових методів реалізації норм матеріального права в уп­равлінській діяльності. Це, насамперед, провадження у справах про адміністративні правопорушення, провадження щодо за­стосування заходів адміністративного примусу. Тенденція до збільшення притягнення до адміністративної відповідальності буде зберігатися і в майбутньому в зв'язку з декриміналізацією злочинів. Значна кількість справ розглядається за заявами гро­мадян, та спостерігається тенденція зростання рівня вирішених У суді справ за скаргами на неправомірні дії органів державного управління та їх посадових і службових осіб.

ГЛАВА 1

3. Розгляд і вирішення адміністративних справ завжди несе на собі відбиток практики управління. Так, реєстрація певного виду підприємницької діяльності тісно пов'язана з управлінням. Ор­ган державної реєстрації шляхом здійснення процесуальних дій реалізує (застосовує) норму матеріального права. Причому ця діяльність передбачена і врегульована певними нормативними актами, входить до кола завдань і функцій реєстраційного ор­гану і є функціональним обов'язком відповідної службової чи посадової особи органу влади.

Отже, розглядає і вирішує адміністративні справи орган публічної влади чи уповноважена ним посадова або службова особа. Зв'язок же між матеріальним і процесуальним правом, як зазначає А. М. Колодій, має такий вигляд: матеріальне пра­во—процес—процесуальне право. Тут матеріальне ираво визна­чає процес, а процесуальне право закріплює процесуальні фор­ми, необхідні для реалізації норм матеріального права, регулю­вання відносин, що склалися у сфері їх застосування¹. Таким чином, реалізація суб'єктивних прав, свобод та інтересів здійс­нюється через норми процесуального права. Щодо реалізації і захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, то їх здійснення опосередковують саме норми ад­міністративного процесуального права, соціальне призначення якого характеризується тим, що за допомогою норм права та способів їх реалізації забезпечується захист публічного інтересу суб'єктів у сфері державного управління.

Проте розпорошеність норм адміністративного процесуаль­ного права в законодавстві інших галузей права не дозволяє стверджувати про кореспондування адміністративному праву такого юридичного явища, як «адміністративний процес» чи «адміністративне процесуальне право». Це і створює головну особливість адміністративного процесу у порівнянні з цивіль­ним і кримінальним процесами: якщо у цивільному і кримі­нальному процесі тільки санкція потребує застосування від­повідних процесуальних форм, то в адміністративному процесі — й диспозиція матеріальної норми². Саме ця особливість і по­роджує різноманітні підходи до визначення поняття «адміністра­тивний процес» і «адміністративне процесуальне право».

¹ Колодій А. М. Принципи права України: Монографія. — К.: Юрінком
Інтер, 1998. - С 20.

² Авер 'янов В. Б. Процесуальний аспект адміністративного права: особ­
ливості тлумачення // Державне управління: проблеми адміністративно-
правової теорії та практики / За заг. ред. В. Б. Авер'янова. — К.: Факт,
2003. — С 40.

ПОНЯТТЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ____________

На нашу думку, захист прав та інтересів людини може бути здійснений лише за умови виведення інституту адміністративно­го процесу за межі системи адміністративного права, що спри­ятиме більш широкому і повному дослідженню правових про­блем поза ідеологією адміністративного права, а адміністративне право звільняється від невластивих йому функцій. Адже ад­міністративне право — це державно-владне регулювання суспіль­них відносин, а адміністративне процесуальне право — це надан­ня адміністративних послуг та захист прав і законних інтересів фізичних чи юридичних осіб, публічного інтересу суспільства. Крім цього, виділення адміністративного процесуального права в окрему галузь права ініціюватиме вивчення цієї дисципліни у всіх навчальних закладах з підготовки фахівців з вищою юридич­ною освітою. Це спричинить значний вплив на підготовку фахів­ців у напрямі адміністративної процесуальної діяльності. А таких спеціалістів, як було зазначено 31 березня 2006 р. на першому в історії адміністративного судочинства в Україні Пленумі Вищого адміністративного суду України, катастрофічно не вистачає.

Розв'язання цього завдання можливе за наявності нових за змістом навчальних програм, підручників, навчальних посібни­ків та науково-методичного забезпечення, а також здійснення наукових досліджень у цій царині.

Предмет адміністративного процесуального права України

Адміністративне право характеризується як одна з най-рельєфніших галузей публічного права2, оскільки управлінські процеси «пронизують» усі сфери… 1 Адміністративне право України: Підручник / Ю. П. Битяк, В. М. Га-ращук, О.… 1 Колпаков В. К., Кузьменко О. В. Адміністративне право України: Під­ручник. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — C3_l.

ГЛАВА 1

вові норми та інститути, які регулюють суспільні відносини, що виникають:

—в процесі здійснення публічного (державного і громадсь­кого) управління;

—при здійсненні делегованих повноважень у сфері держав­ного управління;

— при забезпеченні внутрішньоорганізаційного розвитку
управлінських систем;

—у зв'язку з наданням адміністративних послуг;

—у зв'язку з розглядом і вирішенням заяв і скарг фізичних та юридичних осіб щодо реалізації та захисту їх прав і законних інтересів;

—у зв'язку з притягненням особи до адміністративної від­повідальності, що, до речі, в літературі юридично не виправда­но визначається як здійснення правосуддя у формі адміністра­тивного судочинства¹, адже притягнення до відповідальності не входить у сферу адміністративного судочинства (ст. 17 КАСУ);

—у зв'язку зі зверненням фізичних чи юридичних осіб до суду "*"* з позовом щодо захисту їх прав, свобод і законних інтересів та ін. ^

ОТЖЄ, ЯКЩО Перші ТРИ ВИДИ ПраВОВІДНОСИН СПОРІДНЮЄ ЇХ'„

управлінська діяльність, в якій застосовуються ідентичні фор­ми і методи, то інші зазначені види правовідносин до управ­лінських можна зарахувати з певною часткою умовності. Саме ці обставини ставлять під сумнів твердження, що адміністра- * * тивне право регулює якісно однорідні відносини суспільного життя. Проте існування на сьогодні цих правовідносин у складі адміністративного права на теоретичному рівні особливого значення може і не мати, зате на прикладному рівні для суб'єктів публічної адміністрації створюються умови для збере* ження необмеженого адміністративного розсуду, неминуче може перетворитися на джерело беззаконня.

Зрозуміло, адміністративне право і адміністративний процес мають достатньо спільних ознак: вони виникають у результаті уп­равлінської діяльності з реалізації публічних інтересів; у них обов'язково бере участь суб'єкт, наділений державно-владними повноваженнями; для них характерні відносини владності тощо. Водночас вони мають значну змістовну відмінність. Норми ад­міністративного права спрямовані на цілеспрямований, організу­ючий вплив у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності з метою

¹ Адміністративне право України: Підручник / Ю. П. Битяк, В. М. Га-ращук, О. В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю. П. Битяка. — К.: Юрінком Інтер, 2005. - С 24.

ПОНЯТТЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ____________

планомірно і владно впливати на суспільні системи, норми ж ад­міністративного процесуального права спрямовані на забезпечен­ня реалізації прав і законних інтересів фізичних чи юридичних осіб, розгляд і вирішення конкретних адміністративних справ.

Автори підручників та іншої літератури адміністративно-правового спрямування одностайно вказують на одну із ознак адміністративного процесу — це вирішення конкретної ад­міністративної справи. На законодавчому рівні поняття ад­міністративної справи визначається стосовно до адміністратив­ного судочинства (ст. З КАСУ). Але, враховуючи різноманітність сфери публічних відносин, таке визначення адміністративної справи буде неповним, адже за визнанням, вирішенням та за­хистом своїх прав, обов'язків та інтересів громадяни, фізичні чи юридичні особи звертаються не тільки до суду, а й до інших органів владних повноважень, зокрема до органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування тощо. Тому, на нашу думку, адміністративна справа — це вирішення органами ад­міністративної юрисдикції (в тому числі й адміністративними су­дами) питання про визнання, реалізацію та захист прав, обов 'язків, свобод і законних інтересів фізичних чи юридичних осіб у публічно-правових відносинах, у яких хоча б однією із сторін є орган вико­навчої влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова особа або інші суб'єкти, які на основі законодавства уповноважені роз­глядати і вирішувати порушені у справі питання.

У цьому зв'язку, на наше переконання, адміністративне право має регулювати відносини публічної адміністрації і пуб­лічні інтереси, а адміністративне процесуальне право — відно­сини визнання і забезпечення реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних чи юридичних осіб, у тому числі й держави.

Отже, йдеться про наявність поряд із усталеним адміністра­тивним правом окремої самостійної галузі — адміністративного процесуального права. Щоправда, провідні фахівці визнають цілком безпідставними будь-які спроби обґрунтувати самостійне існування адміністративного процесуального права, що регулю­вали б таке кореспондуюче адміністративному праву явище як «адміністративний процес»¹. З цією тезою погодитися навряд чи

¹ Авер 'янов В. Б. Процесуальний аспект адміністративного права: особ­ливості тлумачення // Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики / За заг. ред. В. Б. Авер'янова. — К.: Факт, 2003. - С 41.

ГЛАВА 1

можна. По-перше, поняття «адміністративний процес» і «ад­міністративне право» не ідентичні. Адміністративний процес — як зазначалося раніше, — це урегульована нормами адміністра­тивного процесуального права система відносин щодо визнання, забезпечення та реалізації і захисту прав, свобод і законних інте­ресів фізичних чи юридичних осіб у процесуальній формі, а ад­міністративне право — це системне об'єднання юридичних норм, якими регулюються державно-владні, організуючі су­спільні відносини, що виникають у зв'язку з реалізацією вико­навчо-розпорядчих функцій. По-друге, припустимо, що цілісно­го явища як адміністративний процес в реальності не існує¹, але можемо говорити про різні його форми, які утворюють систем­не, об'єктивне юридичне поняття незалежно від наукових по­глядів (підходів) дослідників. По-третє, адміністративний про­цес і адміністративне процесуальне право можуть не кореспон­дувати і не мусять, як на нашу думку, кореспондувати адміністративному праву за аналогією кримінального та цивіль­ного процесу. В цьому і виявляється особливість адміністратив­ного процесуального права та його відмінність від кримінально­го і цивільного аналогів, що його нормами регулюється застосу­вання не тільки матеріальних норм адміністративного права, а й інших матеріальних галузей права (трудового, цивільного, бан­ківського, фінансового, господарського, земельного, лісового та ін.). Наявність різноманітних проваджень саме й відрізняє ад­міністративний процес від усіх інших юридичних процесів.

Визнання адміністративного процесуального права як само­стійної галузі права в правовій системі України знімає і дис­кусійне питання щодо місця адміністративної юстиції в системі юридичних процесів. Адже і В. Б. Авер'янов, і О. В. Кузьменко та інші автори сходяться на думці, що адміністративна юстиція не входить до системи адміністративного права², що цілком ло­гічно і вірно. На нашу думку, місце адміністративної юстиції як підгалузі права — саме в системі адміністративного процесуаль­ного права (зауважимо: яке не є складовою адміністративного

¹ Колпаков В. К. Адміністративно-деліктний правовий феномен: Мо­
нографія. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — С. 358.

² Авер 'янов В. Б. Процесуальний аспект адміністративного права: особли­
вості тлумачення // Державне управління: проблеми адміністративної теорії
та практики / За заг. ред. В. Б. Авер'янова. — К.: Факт, 2003. — С. 42; Кузь­
менко О. В. Теоретичні засади адміністративного процесу: Монографія. — К.:
Атіка, 2005. — С. 159; Комзюк А. Т., Бевзенко В. М., Мельник Р. С Адміністра­
тивний процес України: Навч. посібник. — К.: Прецедент, 2007. — С. 6—7.

ПОНЯТТЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ____________

права та не обов'язково може кореспондувати йому, оскільки адміністративна юстиція — це судовий контроль за діяльністю публічної адміністрації, а діяльність суду не розглядається і не може розглядатися як продовження діяльності адміністрації)¹.

Адміністративне процесуальне право України як системне об'єднання юридичних норм і правових інститутів являє собою складне реально існуюче юридичне утворення, основними за­вданнями якого є:

1) створення умов для реалізації суб'єктивних прав, свобод і інтересів фізичними чи юридичними особами, а також вико­нання ними суб'єктивних юридичних обов'язків;

2) забезпечення захисту в процесуальній формі прав, сво­бод та інтересів фізичних чи юридичних осіб шляхом: а) уп­равлінської (адміністративної) діяльності через виконання за­вдань і функцій органами владних повноважень, їх посадовими особами; б) поновлення порушеного права органами владних повноважень, їх посадовими особами в судовому порядку за позовом;

3) розгляд і вирішення правових спорів чи спорів про право шляхом: а) розгляду і вирішення індивідуальних адміністратив­них справ органами владних повноважень, їх посадовими осо­бами у порядку підлеглості, підвідомчості та компетентності, тобто в адміністративному порядку; б) розгляду і вирішення індивідуальних адміністративних справ адміністративними су­дами в порядку судового позову щодо захисту прав та інтересів фізичних чи юридичних осіб у сфері державного управління (публічних відносин).

Ці завдання адміністративного процесуального права, по-перше, визначають предмет правового регулювання суспільних відносин; по-друге, обумовлюють існування двох форм (видів) процесуальної діяльності або двох форм проваджень і на теоре­тичному рівні об'єднують два різні за обсягом явища: а) ад­міністративну (управлінську) форму процесуальної діяльності (провадження); б) судочинську форму процесуальної діяльності (провадження) одночасно і як форму контролю за діяльністю публічної адміністрації. Спільним у адміністративній і судо-чинській процесуальній формі можна, на наш погляд, вважати сферу відносин — публічне (державне і громадське) управління.

¹ Адміністративна процедура та адміністративні послуги: Зарубіжний досвід і пропозиції для України / Авт.-упоряд. В. П. Тимощук. — К.: Факт, 2003. - С 17.

ГЛАВА 1__________________________________________

Підсумовуючи викладене, можна вважати, що предмет адмі­ністративного процесуального права становить система суспіль­них правовідносини, які виникають між органом владних повнова­жень, їх посадовими особами, судом, з одного боку, та фізичними чи юридичними особами, з іншого, щодо визнання, реалізації і захисту прав і законних інтересів особи і держави у сфері публічних відносин та розгляду і вирішення адміністративних справ у порядку, визна­ченому адміністративним процесуальним законодавством.

Метод адміністративного процесуального права

Отже, конкретний зміст відносин щодо розгляду і вирішен­ня індивідуальних адміністративних справ вимагає чіткого і повного правового врегулювання… 1 Алексеев С. С. Общая теория права: В 2 т.— М.: Юрид. лит., 1981. — Т. 1. -… 2 Орлюк О. П. Теоретичні питання банківського права і банківського законодавства. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — С.…

ПОНЯТТЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ____________

передбачених процесуальним правом юридичних засобів, від­носин і дій, за допомогою яких урегульовуються всі питання, що виникають в юридичному процесі¹.

Процесуальна форма є невід'ємною стороною адміністра­тивного процесуального права взагалі та адміністративних про­ваджень зокрема. Діяльність органів владних повноважень, їх посадових осіб, а також адміністративного суду, що уособлює зміст і спрямованість діяльності держави щодо реалізації і за­хисту прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, регулюється як адміністративним та іншими матеріальними га­лузями права, так і нормами адміністративного процесуального права.

Поцесуальна форма характеризується принаймні двома оз­наками: а) виступає як правова форма діяльності органів влад­них повноважень, їх посадових осіб та суду, а також інших суб'єктів адміністративних проваджень щодо розгляду і вирі­шення адміністративної справи; б) утворює врегульований обов'язковий правовий режим провадження у адміністратив­них справах, а також встановлює певний ступінь урегульова-ності та напруженості процедури. Правовий режим охоплює принципи, способи та гарантії забезпечення адміністративно-процесуальної діяльності, а також правовий статус суб'єктів адміністративного процесу.

В процесуальній формі знаходить своє вираження зміст ад­міністративних проваджень. Законодавець встановлює порядок розгляду адміністративних справ, за яким забезпечується від­повідальність держави перед людиною за свою діяльність та утвердження прав і свобод людини. Процесуальна форма:

— забезпечує умови послідовного втілення в життя консти­туційних принципів державного управління та адміністратив­ного судочинства;

— створює стабільний, стійкий, юридично визначений ре­жим провадження при розгляді і вирішенні індивідуальних ад­міністративних справ;

— містить гарантії прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб;

— створює умови, що забезпечують повноту, всебічність і об'єктивність розгляду індивідуальних справ, а також встанов­лення істини, правильне і справедливе застосування закону;

¹ Колодій А. М. Принципи права України: Монографія. — К.: Юрінком Інтер, 1998. — С 81.

ГЛАВА 1

—включає в себе заходи, що забезпечують оскарження та опротестування рішень, прийнятих при вирішенні індивідуаль­них адміністративних справ;

—зобов'язує розглядати і вирішувати адміністративні спра­ви відповідно до норм матеріального і процесуального права.

'Отже, процесуальна форма характеризується, як правило, відносинами влади і підпорядкування. Права та обов'язки учас­ників (суб'єктів) адміністративних процесуальних відносин, що складають їх предмет, визначаються нормативними актами і не можуть змінюватися на розсуд учасників, що є ознакою імпе­ративного методу регулювання у всіх його формах¹.

Разом із тим, з метою створення реальних можливостей для фізичних і юридичних осіб щодо юридичного захисту своїх прав та рівних прав стосовно належної поведінки з боку органу влад­них повноважень у багатьох випадках застосовуються не тільки методи прямих приписів, а й засоби непрямого впливу, дозволів (наприклад, узгодження, спільний розгляд і обговорення тих чи інших питань, урахування майнових інтересів тощо), розрахо­вані на рівність сторін. Це яскраво виявляється у провадженнях за заявою чи скаргою, провадженнях з адміністративного судо­чинства. Закріплені в Кодексі адміністративного судочинства України принципи — рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом (ст. 10); змагальність сторін, дис-позитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі — безпосередньо передбачають застосування в процесуальній діяльності засобів диспозитивного методу регулювання.

Таким чином, за змістом метод адміністративно-процесу­ального права є синтезованим, тобто імперативно-диспозитив­ним, сутність якого може бути зведена до: а) встановлення пев­ного порядку здійснення процесуальних дій; б) заборони пев­них дій; в) надання можливості вибору одного із варіантів належної поведінки; г) надання можливості діяти за своїм ба­жанням². У цьому зв'язку за методом правового регулювання адміністративне процесуальне право має риси, притаманні ад­міністративному праву та деяким іншим галузям права, оскіль­ки переважна більшість галузей права використовують поєд­нання імперативного та диспозитивного методів (наприклад,

ПОНЯПЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ_____________

фінансове, земельне, цивільне процесуальне, кримінально-процесуальне, господарське, транспортне та інші галузі права). Проте це не позбавляє адміністративне процесуальне право статусу окремої самостійної галузі права.

Підсумовуючи викладене, можна зазначити, що під мето­дом адміністративного процесуального права слід розуміти сис­тему закріплених юридичними нормами прийомів та засобів впли­ву на предмет суспільних відносин в процесуальній формі, за допо­могою яких створюються порядок і умови для реалізації та захисту прав і законних інтересів фізичних чи юридичних осіб, держави та розгляду і вирішення індивідуальних адміністратив­них справ.

Принципи адміністративного процесуального права та адміністративного процесу

У теорії права принципи юридичного процесу розглядають­ся з точки співвідношення матеріального і процесуального права, що значною мірою визначає їх…   1 Виконавча влада і адміністративне право / За заг. ред. В. Б. Авер'янова. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2002. — С.…

ГЛАВА 1

ПОНЯТТЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

ва. Тому основні дослідження з цього питання розглядаються в контексті принципів адміністративного права1, державного уп­равління2 та окремих… На наше глибоке переконання, не можна ототожнювати принципи галузі права, за… Принципи адміністративного процесуального права являють собою складову частину загальноправових принципів, відбива­ють…

ГЛАВА 1

Юридичний зміст визначення верховенства права має три складові: а) справедливість як природно-правовий фундамент розуміння верховенства права; б) позитивістська діяльність дер­жави, тобто наявність державно-вольового інструментарію, на­самперед закону і суду; в) легітимація як неодмінна ознака правовості соціальних регуляторів, тобто усі соціальні регуля­тори — право, мораль, традиції, звичаї тощо — мають бути легітимовані суспільством. Такі умови дають можливість споді­ватися на впровадження в Україні верховенства права.

2. Принцип презумпції правомірності дій і вимог суб'єкта звернення та заінтересованої особи. Презумпція — це припу­щення високого ступеня ймовірності правомірної поведінки та законних вимог суб'єкта звернення. Цей принцип ґрунтується на повазі до особистості з урахуванням того, що держава від­повідає перед людиною за свою діяльність. Він слугує запро­вадженню у право ідей гуманності, законності та справедли­вості і набуває значення юридичного принципу. Таким є, на­приклад, закріплений ст. 62 Конституції України принцип презумпції невинуватості у вчиненні злочину, який розгля­дається як гарантія свободи і гідності людини, але належить лише до сфери кримінального права та кримінального процесу. Розбудова правової держави та громадянського суспільства потребує запровадження у право презумпції як гуманістичних ідей на законодавчому рівні у всіх юридичних процесах.

У загальних рисах принцип презумпції правомірності в адмі­ністративному процесі знаходить своє вирішення у ст. 7 КУпАП, ст. 6 КАСУ та інших нормативних актах, які регулюють поря­док та умови звернення громадян до органів владних повнова­жень чи вирішення конкретних адміністративних справ. Отже, зміст презумпції правомірності виражається в тому, що вимоги суб'єкта звернення та заінтересованої особи визнаються право­мірними, поки інше не буде доведено у результаті розгляду та вирішення адміністративної справи.

Юридичний зміст цього принципу складають такі правила: а) ніхто не зобов'язаний доводити правомірність свого звер­нення. Доказування правомірності дій особи є її правом, а не обов'язком; б) усі звернення, оформлені належним чином і по­дані в установленому порядку, підлягають обов'язковому прий­няттю та розгляду; в) усі сумніви щодо правомірності звернен­ня особи тлумачаться на її користь; г) ніхто не може бути поз­бавлений права на розгляд його справи в адміністративному

ПОНЯТТЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ____________

суді, до підсудності якого вона віднесена КАСУ; ґ) ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи в адміністративному суді будь-якої інстанції; д) ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним пра­вопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановле­них законом; є) постанови або рішення у справах не повинні ґрунтуватися на припущеннях.

3. Принцип верховенства закону в системі адміністративно-
процесуальних нормативних актів. Реалізація цього принципу
вимагає: по-перше, прийняття законів, що регулюють процесу­
альні відносини виключно відповідно до вимог норм Консти­
туції України; по-друге, адміністративно-процесуальні відно­
сини, насамперед визначальні їх сторони, мають бути врегу­
льовані виключно на законодавчому рівні; по-третє,
визначення мінімально необхідних повноважень органів вико­
навчої влади у сфері процесуальної діяльності на базі підзакон-
них нормативних актів та витіснення й обмеження сфери дії
відомчих нормативних актів.

Отже, верховенство закону в системі адміністративно-про­цесуальних нормативних актів виявляється в тому, що він прий­нятий з дотриманням усіх необхідних вимог і процедур, має вищу юридичну силу, відповідає Конституції України й не може бути скасований, призупинений чи підмінений жодним підза-конним актом, виданим органом владних повноважень будь-якого рівня. Прийняття адміністративних процесуальних за­конів, які не відповідають Конституції України, неприпустиме, бо це може зумовити необгрунтоване обмеження прав, свобод та інтересів людини і громадянина. У разі прийняття підзакон-них нормативних актів, які не відповідають законам і Консти­туції України, такі акти мають бути приведені у відповідність до законодавчої бази, або скасовані. Саме реалізація цих вимог сприяє дійсному забезпеченню прав і свобод громадян.

Юридичний зміст цього принципу полягає в установленні максимальної врегульованості законом адміністративно-проце­суальних дій та визначення мінімально необхідних повнова­жень органів влади щодо розгляду і вирішення індивідуальних адміністративних справ.

4. Принцип забезпечення і охорони інтересів особи і держави.
Цей принцип в літературі визначається ще як принцип процесу­
альної владності, що означає здійснення певних дій в інтересах
усього суспільства. Тобто норми адміністративного процесуаль-

ГЛАВА 1

ного права повинні бути сконструйовані таким чином, щоб пе­редбачали зобов'язання (обов'язок) органів, які розглядають і вирішують індивідуальні адміністративні справи, забезпечували захист не тільки інтересів, прав і свобод людини, а й інтереси держави, громадського порядку, підприємств, установ та органі­зацій. Використання інформації, власності, природних ресурсів не може завдати шкоди правам і свободам інших громадян, ін­тересам суспільства і держави. Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей¹. В цьому зв'язку найважливішим завданням діяльності державних органів (судів) є охорона конституційного ладу, встановленого порядку управ­ління, забезпечення державного та суспільного порядку, а та­кож здійснення заходів щодо запобігання вчиненню правопору­шень. Урахування інтересів держави тісно пов'язане із забезпе­ченням охорони інтересів особи. Належне функціонування органів владних повноважень та суду є найважливішим чинни­ком захисту прав, свобод та інтересів особи і, навпаки, законо­слухняність членів суспільства сприяє нормальному функціону­ванню державного апарату і держави в цілому.

Юридичний зміст цього принципу полягає в тому, що пра­ва і свободи людини визначають зміст і спрямованість діяль­ності держави.

5. Принцип диференціації та спеціалізації адміністративного процесу. Системний аналіз норм адміністративно-процесуаль­ного права дає підстави говорити про наявність двох форм ад­міністративного процесу — судову та управлінську, які об'єднують принаймні три основні групи адміністративних проваджень: а) провадження в сфері управління; б) проваджен­ня з адміністративного судочинства; в) провадження в справах про адміністративні правопорушення. Саме ця характерна особливість для адміністративного процесу, на відміну від кримінального, цивільного чи господарського процесів, потре­бує належного процесуального врегулювання, диференціації та спеціалізації щодо розгляду і вирішення адміністративних справ. При цьому варто звернути увагу на те, що провадження з адміністративного судочинства не можна розглядати як фор­му управлінської діяльності.

Отже, диференціація і спеціалізація з розгляду і вирішення адміністративних справ викликані особливою соціальною го-

¹ Конституція України // ВВР. — 1996. — № ЗО. — Ст. 68.

ЗО

ПОНЯПЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ_____________

стротою, пов'язаною зі сферою управлінської (публічної) діяль­ності, та обумовлені наступними чинниками: а) необхідністю оперативного та своєчасного реагування і вирішення ад­міністративних справ у строки, визначені законом з метою уникнення зволікання в управлінській діяльності; б) потребою повного, всебічного розгляду адміністративної справи та уста­новлення об'єктивної істини фахівцями у різних галузях управ­ління; в) значною кількістю органів (посадових осіб), уповно­важених розглядати і вирішувати справи по суті, що вимагає чіткої їх спеціалізації та вичерпного окреслення обсягів та меж повноважень; г) забезпеченням ведення процесу менш обтяж­ливими фінансовими витратами держави; ґ) можливістю інс-танційного оскарження дій і рішень органів (посадових осіб), що порушують права і законні інтереси фізичних чи юридич­них осіб; д) створенням умов і порядку судового захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів владних повноважень при здійсненні ними владних уп­равлінських функцій на основі законодавства.

Юридичний зміст зазначеного принципу полягає в розме­жуванні на законодавчому рівні компетенції уповноважених органів (посадових осіб) щодо розгляду і вирішення індивіду­альних адміністративних справ.

6. Принцип відповідності норм адміністративного процесуаль­ного права України положенням міжнародно-правових актів. Конституційне закріплення тези (ст. 9), що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Ра­дою України, є частиною національного законодавства Украї­ни, є тим підґрунтям, на підставі якого система норм ад­міністративного процесуального права буде поновлюватися нормами світової цінності. Характерно, що останнім часом уже зроблені певні кроки щодо застосування норм міжнародно-правових актів у законодавстві України. Наприклад, ч. 6 ст. 9 КАСУ закріплено: «Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого дана Верховною Радою України, встанов­лені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосо­вується правило міжнародного договору». Проте, якщо міжна­родний договір не відповідає Конституції України повністю чи частково і ця невідповідність визнана Конституційним Судом України, як, наприклад, зазначено у Висновку Конституційно­го Суду України від 11 липня 2001 p., справа № 1-35/2001 про

Римський Статут¹, то такий договір або його частина не підля­гають застосуванню в Україні.

Юридичний зміст цього принципу полягає в імплементації світових правових цінностей, досягнутих людством, у правову

тканину України.

Всі принципи тісно пов'язані між собою, постійно взає­модіють, але кожний із них зберігає свою власну цінність для побудови і перебігу процесу, свій юридичний зміст. Будучи у тісній взаємодії, взаємозв'язку, одні принципи сприяють здій­сненню інших, але це не означає, що одні принципи підкоря­ються іншим, що існують принципи які є тільки гарантіями здійснення інших принципів, а тим більше — такими, що ви­пливають із інших принципів². Отже, може йтися не про про­сту сукупність, а про систему принципів адміністративного процесуального права, до якої, як зазначалося вище, входять й адміністративно-процесуальні принципи.

Принципи адміністративного процесу, на яких базується про­цесуальна діяльність суддів, органів (посадових осіб), уповно­важених розглядати і вирішувати індивідуальні адміністративні справи, за визначенням В. К. Колпакова, являють собою пози­тивні закономірності, пізнані наукою і практикою, закріплені у правових нормах, або є узагальненням діючих у державі юри­дичних правил³.

В юридичній літературі є різноманітні підходи до класифі­кації процесуальних принципів. Так, деякі автори виділяють загальні, міжгалузеві та галузеві принципи⁴, інші такого поділу взагалі не роблять⁵, ще інші автори поділяють їх на конститу-

¹ Див.: Вісник Конституційного Суду України. — 2001. — № 4. —

С 35-44.

² Михеєнко М. М. Проблеми розвитку кримінального процесу в Ук­
раїні: Вибрані твори. — К.: Юрінком Інтер, 1999. — С 225.

³ Колпаков В. К. Адміністративно-деліктний правовий феномен: Мо­
нографія. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — С 394.

⁴ Кузьменко О. В. Теоретичні засади адміністративного процесу: Моно­
графія. — К.: Атіка, 2005. — С 147—155; Чорнооченко С І. Цивільний про­
цес України: Навч. посібник. — К.: Центр навч. літератури, 2004. — С 29;
Коваленко Є. Г. Кримінальний процес України: Навч. посібник. — К.:
Юрінком Інтер, 2003. — С 47.

⁵ Адміністративне право України: Підручник / Ю. П. Битяк, В. М. Га-
ращук, О. В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю. П. Битяка. — К.: Юрінком Інтер,
2005. — С. 207—209; Бандурка О. М., Тищенко М. М. Адміністративний
процес: Підручник для вищих навч. закладів. — Рос. мовою. — К.: Літера
ЛТД, 2001. — С. 33—37; Колпаков В. К., Кузьменко О. В. Адміністративне
право України: Підручник. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — С 272—274.

ПОНЯТТЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ____________

Ційні та інші принципи¹. Отже, як бачимо, в юридичній літера­турі дослідженню процесуальних принципів приділена значна увага, оскільки вони закріплені в законі та відображають панів­ні в державі політичні, соціальні і правові ідеї побудови ад­міністративного процесу.

На нашу думку, оскільки кожний адміністративно-проце­суальний принцип має свою власну цінність, є самостійним юридичним утворенням, то особливої потреби в класифікації їх за якісними відмінностями немає. Достатньо було б обмежити­ся суто кількісною їх характеристикою. Однак різноманітність проваджень у адміністративному процесі обумовлює й наяв­ність принципів, які підкреслюють певні особливості ад­міністративного провадження та впливають на побудову ад­міністративно-процесуальної форми (режиму). Наприклад, не у всіх провадженнях можуть застосовуватися принципи безоп­латності адміністративних проваджень, швидкості та економіч­ності розгляду справи, добровільності звернення громадян до органів, уповноважених розглядати адміністративні справи, етичності у стосунках, підконтрольності тощо.

Отже, з метою більш повного пізнання наукою системи принципів доцільніше розглядати їх через призму завдань, які вони виконують для забезпечення здійснення адміністративно-процесуальної діяльності, тобто за предметом правового регу­лювання. Усі принципи за такими ознаками умовно можна поділити на: функціональні та організаційні.

До функціональних належать принципи, які визначають спрямованість адміністративного процесу, форму і зміст його інститутів. Це принципи: законності; гласності; об'єктивної іс­тини; перегляду рішень органу, уповноваженого розглядати ад­міністративні справи; обов'язковість виконання прийнятого рішення та ін.

Принцип законності є найважливішим принципом адміні­стративного процесу, характеризується неухильним виконан­ням, дотриманням усіма учасниками суспільних відносин вимог нормативно-правових актів. Законність як стан (режим) сус­пільства передбачає: а) наявність досконалого законодавства; б) повне і неухильне виконання нормативних актів державними органами, посадовими особами, організаціями та громадянами за біблейським правилом «гріх є беззаконіє»; в) верховенство

¹ Михеєнко М. М. Проблеми розвитку кримінального процесу в Ук­раїні: Вибрані твори. — К.: Юрінком Інтер, 1999. — С 224—225.

2 8-357

ГЛАВА 1

закону щодо всіх інших правових актів; г) єдність розуміння і застосування законів на всій території України; ґ) рівність усіх громадян у правовому захисті й у виконанні громадянами пра­вових приписів; д) невідворотність юридичного реагування, впливу на осіб за вчинені ними правопорушення; є) здійснення державного нагляду і громадського контролю за дотриманням, виконанням і використання норм законодавства.

Правове закріплення положень про те, що: органи держав­ної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і служ­бові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повно­важень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 9 КАСУ); провадження в справах про адміністра­тивні правопорушення здійснюються на основі суворого додер­жання законності (ст. 7 КУпАП); процесуальні дії та прийняття рішень уповноваженим суб'єктом здійснюються виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Кон­ституцією та законами України; додержання вимог закону за­безпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, прокурорським наглядом, правом ос­карження встановленими законом способами (ст. 7 КУпАП), підкреслюють специфічність принципу законності. Ця спе­цифічність характеризується наступним: а) усі органи, уповно­важені розглядати адміністративні справи, створюються лише відповідно до закону. Наприклад, порядок утворення судів рег­ламентується ст. 20 Закону України «Про судоустрій України», утворення адміністративних комісій для розгляду справ про ад­міністративні правопорушення — ст. 215 КУпАП. Законом ус­тановлюються і відповідні повноваження щодо розгляду ад­міністративних справ; б) при застосуванні своїх повноважень чи виконанні своїх обов'язків вони (органи) мають діяти від­повідно до закону. Відоме положення «дозволено все, що не заборонено законом» може бути використане лише громадяна­ми і не може бути застосоване органом владних повноважень чи його посадовою особою. Для органів владних повноважень, їх посадових осіб діє правило «дозволено тільки те, що перед­бачено законом». Отже, рішення або дія, що порушують закон, не мають юридичної сили. Наприклад, не може бути накладене адміністративне стягнення пізніш як через два місяці з дня вчи­нення правопорушення (ст. 38 КУпАП), у протилежному ви­падку постанова про накладення стягнення не буде мати юри­дичної сили; в) у всіх випадках рішення органів владних повно-

ПОНЯПЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ_____________

важень, їх посадових осіб має бути відкритим для перевірки вищестоящим органом, судом чи прокуратурою як за заявою чи скаргою особи, так і з власної ініціативи.

Виходячи з викладеного, принцип законності реалізується шляхом: 1) установлення Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, правових основ діяльності органів владних повноважень, їх посадових осіб, громадян, під­приємств, установ і організацій; 2) створення організаційно-правового механізму, що забезпечує неухильне виконання чин­ного законодавства всіма суб'єктами адміністративного проце­су та установлення процесуальної процедури розгляду адміністративних справ; 3) закріплення адміністративного, су­дового, апеляційного та касаційного порядку перевірки закон­ності та обґрунтування прийнятих рішень органами владних повноважень; 4) здійснення судового конституційного контро­лю, контролю з боку законодавчої та виконавчої влади, нагляду прокуратури, судового контролю за законністю актів органів законодавчої і виконавчої влади, органів місцевого самовряду­вання, громадських організацій, підприємств, установ і органі­зацій та їх посадових осіб.

Така значна увага до характеристики принципу законності пояснюється тим, що, незважаючи на широке й досить повне дослідження його змісту у філософській, соціологічній, полі­тичній, юридичній літературі та інших наукових джерелах, його значення невичерпне для затвердження вищої соціальної ідеї -^ справедливості як регулятора суспільних відносин і загаль­нолюдських вимірів права.

Разом із тим, варто звернути увагу на те, що з розбудовою громадянського суспільства відповідним чином поповнюється зміст і якісна сутність засадничих ідей держави. Йдеться про ви­падки, коли процесуальні процедури неврегульовані, нечітко визначені: підвідомчість справ; строки й місце розгляду справи; перелік належних доказів у справі; коло осіб, які можуть бути допитані як свідки, та ін. В умовах такої невизначеності не виключене порушення прав та інтересів громадян чи юридичних осіб. З метою уникнення помилок у правозастосовчій практиці на основі вивчення і узагальнення судової практики, аналізу су­дової статистики Пленум Верховного Суду України та Пленум Вищого адміністративного суду дають роз'яснення з питань за­стосування законодавства, норм процесуального права та органі-

ГЛАВА 1

зації судової діяльності. Ці роз'яснення хоча й не є нормами права, але, враховуючи ту обставину, що постанови Пленуму від­ображають позицію Верховного Суду .України з певних питань, нижчі суди не можуть їх ігнорувати, вже хоча б тому, що при оскарженні їх рішень Верховний Суд, очевидно, матиме ту саму позицію¹. Отже, адміністративний прецедент в Україні не ви­знається, а фактичне використання роз'яснень Верховного Суду містить елементи адміністративного чи судового прецеденту.

Крім цього, ч. 7 ст. 9 КАСУ встановлено можливість застосу­вання судом аналогії закону та аналогії права. У разі відсутності закону, що регулює відповідні відносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за від­сутності такого закону суд виходить із конституційних принци­пів і загальних засад права (аналогія права). Отже, законодавець покладає обов'язок на суд розглянути справу по суті, застосову­ючи подібні за змістом норми або загальні приписи та опосеред­ковані способи реалізації суб'єктивних прав громадян, якщо процесуальні процедури неврегульовані або нечітко визначені.

Однак застосування аналогії закону можливе лише за таких умов: а) відносини мають бути адміністративно-правовими; б) ці відносини не врегульовані адміністративним процесуаль­ним законодавством; в) в інших законах існують норми, що регулюють подібні за змістом публічні відносини. Проте, якщо відсутні норми чи закони (нормативні акти), що регулюють подібні публічні відносини, то застосовується аналогія права. Умови застосування аналогії права наступні: а) відносини сторін є публічно-правовими; б) ці відносини не врегульовані адміністративним процесуальним правом; в) відсутні норми (закони), що регулюють подібні за змістом правовідносини. У такому разі суд виходить із загальних приписів Конституції та принципів права, а також змісту матеріальних норм, що по­требують реалізації адміністративно-процесуальним шляхом.

Принцип гласності є заходом не тільки і не стільки інформу­вання суспільства про діяльність державних органів², скільки спо-

¹ Кодекс адміністративного судочинства України: Наук.-практ. комен­
тар; За ред. С. В. Ківалова, О. І. Харитонової / С. В. Ківалов, О. І. Харитоно­
ва, О. М. Пасенюк М. Р. Аракелян та ін. — Харків: Одіссей, 2005. — С. 51.

² Адміністративне право України: Підручник / Ю. П. Битяк, В. М. Га-
ращук, О. В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю. П. Битяка. — К.: Юрінком Інтер,
2005. — С. 208; Бандурка О. М., Тищенко М. М. Адміністративний процес:
Підручник для вищих навч. закладів. — Рос. мовою. — К.: Літера ЛТД,
2001. - С 36.

ПОНЯПЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ_____________

собом надання інформації про стан розгляду і вирішення індиві­дуальної справи у сфері публічних відносин. Він є певною формою контролю суспільства за роботою органів (судів), уповноважених розглядати адміністративні справи, особливо через засоби масової інформації, а також і безпосередньо громадянами.

Законодавство України передбачає чіткі приписи забезпе­чення гласності і відкритого розгляду адміністративних справ (ст. 12 КАСУ, ст. 249 КУпАП), ст. 18 Закону України «Про звернення громадян» та ін.), зміст яких характеризується:

а) наданням судом, органами (посадовими особами), які
уповноважені розглядати адміністративні справи, інформації
учасникам проваджень про дату, час і місце розгляду справи та
ухвалені рішення;

б) встановленням положення, що кожен має право знайо­
митися в установленому законодавством порядку із рішеннями
у будь-якій розглянутій відкритій справі, які набрали законної
сили;

в) відкритим розглядом адміністративних справ з участю
представників громадських організацій, засобів масової інфор­
мації, громадян тощо;

г) веденням протоколів засідання та (з 1 січня 2008 р.) пов­
ним фіксуванням судового засідання за допомогою звукозапи­
сувального технічного засобу;

ґ) можливістю використання присутніми особами при роз­гляді справи портативних аудіотехнічних засобів;

д) можливістю проведення в місці розгляду справи фото- і
кінозйомки, відео-, звукозапису із застосуванням стаціонарної
апаратури та трансляції по радіо і телебаченню;

є) оголошенням рішення, яке було ухвалене у відкритому розгляді, прилюдно.

З метою підвищення виховної і запобіжної ролі проваджен­ня в справах про адміністративні правопорушення можуть роз­глядатися безпосередньо в трудових колективах за місцем нав­чання або проживання порушника (ст. 249 КУпАП).

Обмеження гласності і відкритості при розгляді і вирішенні адміністративної справи може бути:

а) в інтересах нерозголошення конфіденційної інформації
про особу, захисту особистого та сімейного життя людини, в
інтересах малолітньої чи неповнолітньої особи;

б) з метою нерозголошення державної, військової, банківсь­
кої, комерційної, інформаційної та іншої таємниці, що охоро-

ГЛАВА 1

няється законом. Проте інформація суспільно значима не може вважатися закритою чи з обмеженим доступом інформацією.

Принцип об'єктивної істини характеризується тим, що орган (посадова особа) або суд, які розглядають адміністративні спра­ви, зобов'язані забезпечити встановлення реальних фактів та дати їм повну, об'єктивну оцінку, з'ясувати всі обставини спра­ви, які мають значення для прийняття обґрунтованого рішен­ня. Основними елементами цього принципу є: а) своєчасність розгляду справи; б) всебічність розгляду справи; в) повнота розгляду справи; г) об'єктивне з'ясування обставин кожної справи; ґ) встановлення істини у даній справі. Цей принцип виключає прояви суб'єктивізму та забезпечує прийняття спра­ведливого рішення.

Для забезпечення всебічного, повного та об'єктивного роз­гляду справ, законності судових рішень, в Україні діють суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій (ч. 2 ст. 6 Закону «Про судоустрій України», звернення до яких за захистом своїх прав і законних інтересів є доступним будь-кому.

Принцип перегляду рішень органу, уповноваженого розглядати адміністративні справи. Положення ст. 55 Конституції України — кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових осіб і службових осіб — знайшло свій розвиток у низці законодавчих актів. Учасники адміністра­тивного процесу мають право відповідно до чинного законо­давства звернутися у порядку підлеглості до вищого органу (по­садової особи) або до суду на власний розсуд за захистом прав та інтересів з вимогою перегляду рішення в адміністративній справі. Ця важлива гарантія законності і обґрунтованості прий­нятого рішення регламентується ст. 16 Закону України «Про звернення громадян», гл. 24 «Оскарження і опротестування постанови по справі про адміністративне правопорушення» КУпАП, ст. 393 Митного кодексу України, главами 1 і 2 розді­лу IV Кодексу адміністративного судочинства України, а також роз'ясненням в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» (п. 8).

Перегляд — це, по суті, розгляд справи органом (посадовою особою) або судом, які наділені правом скасовувати, змінювати або залишати прийняте рішення без змін. При цьому перегляд справи судом може здійснюватися як у порядку оскарження дій

ПОНЯПЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ_____________

чи рішення (постанови) органу владних повноважень, їх поса­дових осіб, так і в порядку оскарження судових рішень шляхом забезпечення апеляційного та касаційного провадження.

Апеляційне провадження в суді вищої інстанції є основним способом оскарження судових рішень, які не набрали чинності. Суд апеляційної інстанції переглядає законність та обґрунто­ваність судових рішень суду першої інстанції в межах апеляцій­ної скарги, однак може провести своє судове слідство, або об­межитись тими матеріалами, які є в справі.

Касаційне провадження є перевіркою законності адміністра­тивних судових рішень. Судом касаційної інстанції є Вищий адміністративний суд України. У виняткових випадках, вірніше, у разі перегляду судових рішень за винятковими обставинами, судом касаційної інстанції є Верховний Суд України. В касацій­ному порядку судові рішення першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені тільки з мотивів неправильного застосу­вання норм матеріального права чи процесуального права.

Принцип обов 'язковості виконання прийнятого рішення. Цей принцип є однією із основних засад, що підкреслює авторитет державної влади і сприяє утвердженню законності. Обов'язковість рішень надає їм властивості закону в адміністра­тивній справі. Конституція України передбачає, що судові рі­шення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України (ч. 5 ст. 124). Цій нор­мі відповідає ст. 14 КАСУ, яка встановлює, що постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України. За невиконання судових рішень службовими чи посадовими особами передбачена кримінальна — ст. 382 КК України та адміністративна — ст. 185⁶ КУпАП відповідальність.

Обов'язковість виконання постанови про накладення ад­міністративних стягнень та виконання адміністративного акта, прийнятих уповноваженими органами за результатами розгля­ду адміністративної справи, з дня набрання ними чинності пе­редбачено відповідно до КУпАП — ст. 298, якою встановлюєть­ся що постанова про накладення адміністративного стягнення є обов'язковою для виконання державними і громадськими ор­ганізаціями, підприємствами, установами, організаціями, поса­довими особами і громадянами. Проте, на відміну від виконан­ня судових рішень, юридичної відповідальності за невиконання постанов про накладення адміністративних стягнень та за не-

ГЛАВА 1

виконання адміністративного акту, прийнятого за результатами розгляду справи, не передбачено. Це створює умови для чинов­ницького апарату діяти на свій розсуд, а для правопорушників — ухилятися від виконання постанов і рішень органів, уповно­важених розглядати адміністративні справи, що на практиці залишаються невиконаними понад 50% постанов про накла­дення адміністративних стягнень. В Законі України «Про звер­нення громадян» взагалі не передбачена обов'язковість вико­нання прийнятих рішень, що створює ще більшу тяганину, завантажує органи влади неодноразовими скаргами. Зрозуміло, що встановлювати обов'язковість виконання прийнятого рі­шення може й немає сенсу, оскільки значна частина звернень буває «дріб'язковими», однак певні механізми їх реалізації — не завадило б, а не обмежуватися лише заходами контролю та на­гляду, які в основному стосуються дотримання законності.

До організаційних належать принципи, які визначають про­цесуальну діяльність органів (посадових осіб), судів, уповнова­жених розглядати індивідуальні адміністративні справи. Це принципи: юрисдикційної підвідомчості адміністративних справ; рівності учасників адміністративного процесу перед за­коном; провадження процесу державною мовою; публічності (офіційності); швидкості та економічності процесу та ін.

Принцип юрисдикційної підвідомчості адміністративних справ своє законодавче закріплення знаходить безпосередньо у про­вадженнях з адміністративного судочинства та у справах про адміністративні правопорушення. На нашу думку, це один із принципів, який відмежовує адміністративний процес від уп­равлінської діяльності шляхом чіткого розподілу справ за орга­нами, уповноваженими їх розглядати, виходячи з того, що дер­жавні органи діють в адміністративному процесі у межах за­кріпленої за ними компетенції. Отож, чітка регламентація повноважень органів влади (посадових осіб), судів має бути од­нією із ознак адміністративного процесу, а не віртуальною уза­гальненістю діяльності органів влади щодо реалізації матеріаль­них норм.

Принцип розгляду адміністративних справ за підвідомчістю має велике прикладне значення. Це, по-перше, розвантаження судових органів від невластивих для них справ шляхом їх вирі­шення в адміністративному порядку, в тому числі й значної частини справ про адміністративні правопорушення; по-друге, адміністративні справи розглядаються компетентними органа-

ПОНЯТТЯ АДМІНІСТРАТИВНОЮ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ_____________

ми, які найбільш обізнані в тій чи іншій справі і можуть прий­няти кваліфіковане рішення; по-третє, відбувається певна спе­ціалізація з розгляду справ з урахуванням рівня кваліфікації, обсягу повноважень, сфери діяльності, системи і структури по­будови органів влади тощо.

У провадженнях з адміністративного судочинства розрізня­ють: а) предметну підсудність, правила якої дозволяють визна­чити, який адміністративний суд буде розглядати справу за першою інстанцією; б) територіальну підсудність, яка дозволяє розмежувати предметну компетенцію адміністративних судів одного рівня залежно від місця розгляду справи; в) інстанційну підсудність, яка дозволяє розмежувати компетенцію адміністра­тивних судів різного рівня (статті 18—21 КАСУ).

У провадженнях про адміністративні правопорушення з вра­хуванням різноманіття адміністративних правопорушень спра­ви розглядаються: а) адміністративними комісіями при вико­навчих комітетах сільських, селищних, міських рад; б) виконав­чими комітетами сільських, селищних, міських рад; в) район­ними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами (суддями); г) органами внутрішніх справ, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповно­важеними Кодексом України про адміністративні правопору­шення та іншими законами України (статті 218—244^1S).

Адміністративні провадження в сфері управління розгляда­ються уповноваженими на те органами (посадовими особами), до компетенції яких безпосередньо належить вирішення пи­тання щодо визнання і задоволення прав, свобод і законних інтересів особи.

Принцип рівності учасників адміністративного процесу перед законом визначається конституційним положенням (ст. 24), за яким не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками знайшов своє закріплення у всіх юрисдикційних процесах — криміналь­ному, цивільному, господарському (ст. 16 КПК, ст. 5 ЦПК, ст. 4² ГПК), у тому числі й в адміністративному — ст. 10 КАСУ, ст. 248 КУпАП. Суть цього принципу полягає у відсутності будь-яких переваг учасника адміністративного провадження перед іншими. Орган, який розглядає адміністративну справу, зобов'язаний по­важати честь і гідність усіх учасників процесу. За порушення

ГЛАВА 1___________________________________________

рівноправності громадян встановлена кримінальна відповідаль­ність ст. 161 КК України).

Принцип провадження процесу державною мовою. Зміст цього принципу в юридичній літературі в деяких випадках підмінено поняттям «провадження процесу національною мовою». Напри­клад, дослідники В. К. Колпаков та О. В. Кузьменко на підставі норм Закону України «Про мови в УРСР» і посилаючись на багатонаціональний склад населення України вказують, що по­ряд із українською може використовуватися мова національ­ності чи мова, яка прийнята для всього населення¹. Звичайно, учасники адміністративного процесу мають право на вико­ристання мови прийнятою для сторін або користуватися послу­гами перекладача. Це право знаходить своє закріплення і у нор­мативних актах — ст. 268 КУпАП, ст. 15 КАСУ, ст. 6 Закону України «Про звернення громадян» та ін. Встановлення націо­нальної мови в провадженні затверджує пріоритет загальнолюд­ських цінностей, забезпечує мовний суверенітет кожної людини. Однак можливість використання прийнятної для сторін мови або користування послугами перекладача і законодавче закріп­лення мови здійснення адміністративного провадження — суть речі різні. Тому важко погодитися з тим, що провадження націо­нальною мовою є принципом адміністративного процесу.

У Конституції України принцип національної мови прова­дження не знайшов свого прямого закріплення, а ст. 10 вста­новлює, що державною мовою в Україні є українська мова. Отже, принцип провадження процесу державною мовою одер­жав своє законодавче закріплення у законодавстві про судоус­трій, кримінальному, цивільному господарському процесі та у зазначених вище нормативних актах, у яких встановлено, що адміністративне провадження (судочинство) здійснюється де­ржавною мовою, а також судові рішення і процесуальні доку­менти складаються державною мовою.

Принцип публічності (офіційності) адміністративного проце­су виражається у закріпленні обов'язку органу адміністративної юрисдикції здійснювати розгляд і вирішення адміністративної справи і пов'язані з цим дії від імені іншої держави. На органи

¹ Колпаков В. К. Адміністративно-деліктний правовий феномен: Моно­графія. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — С 399; Кузьменко О. В. Теоретичні засади адміністративного процесу: Монографія. — К.: Атіка, 2005. — С. 151; Колпаков В. К, Кузьменко О. В. Адміністративне право України: Підручник. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — 274.

ПОНЯТТЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ___________

адміністративної юрисдикції покладено вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи (ст. 11 КАСУ, ст. 251 КУпАП). Слід зазначити, що переважно ці дії здійснюються за державний рахунок. Водно­час орган адміністративної юрисдикції не є суб'єктом доказу­вання, а тільки оцінює докази.

Принципи швидкості та економічності адміністративного процесу обумовлюється наслідком оперативної управлінської діяльності. В цьому зв'язку залежно від категорії адміністратив­них справ законодавством установлюються певні строки про­вадження, протягом яких адміністративна справа має бути роз­глянута і вирішена по суті. Так, ст. 277 КУпАП встановлюють­ся строки розгляду справ про адміністративні правопорушення: 15 діб — загальний строк; 1 доба — при розгляді правопору­шень, пов'язаних з обігом наркотичних засобів, дрібного хулі­ганства та ін.; З доби — незаконна торговельна діяльність, по­рушення порядку проведення мітингів та ін.; 5 діб — дрібне викрадення чужого майна та ін.; 7 діб — порушення правил користування енергією чи газом. Законом України «Про звер­нення громадян» (ст. 20) передбачено, що звернення розгляда­ються і вирішуються у термін не більш одного місяця від дня їх надходження. Якщо у місячний термін вирішити справу не­можливо — встановлюється додатковий термін, але загальний термін вирішення справи не може перевищувати сорока п'яти днів. Також строки розгляду справи передбачені і в інших нор­мативних актах.

У Кодексі адміністративного судочинства України законо­давець вживає поняття «розумний строк» — найкоротший строк розгляду і вирішення адміністративної справи, достатній для надання своєчасного (без невиправданих зволікань) судо­вого захисту порушених прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах (п. 11 ст. З КАСУ). Проте розгляд ад­міністративної справи у судовому засіданні не може перевищу­вати двох місяців із дня відкриття провадження у справі (ч. 1 ст. 122 КАСУ), а в окремих випадках — провадження у справах Щодо оскарження нормативно-правових актів; дій або бездіяль­ності виборчих комісій; органів виконавчої влади, які порушу­ють законодавство про вибори та референдуми, тощо — уста­новлено дво-, три-, п'ятиденний строк розгляду справи, а то й невідкладно (статті 171-176, 180—183 КАСУ).

ГЛАВА 1__________________________________________

Таким чином, встановлення порівняльно невеликих строків розгляду і вирішення адміністративних справ, по-перше, виключає зволікання у розгляді справи з боку органу адміністра­тивної юрисдикції, а, по-друге, ведення процесу в часові рамки сприяє скороченню матеріальних витрат на його здійснення.

Визначення конкретних строків розгляду та вирішення ад­міністративних справ є тим чинником, за допомогою якого можна стверджувати про необґрунтованість «широкого» ро­зуміння адміністративного процесу. Адже розгляд «справ», якщо вони є справами щодо провадження з обробки та прий­няття нормативних актів; прийняття індивідуальних актів уп­равління; про застосування заходів попередження тощо; так звані провадження в «широкому розумінні» у часові рамки не укладені, а це одна із вимог до органу адміністративної юрис­дикції в правозастосовчій практиці.

В юридичній літературі називаються й інші принципи ад­міністративного процесу, зокрема: самостійності в прийнятті рішення¹; відповідальності посадових осіб; контролю; актив­ності правозастосовчих органів; двоступеневості адміністратив­ного процесу; активності правозастосовчих органів; мотивації; дійсних та справжніх можливостей тощо² не можуть, на нашу думку, розглядатися як принципи із наступних міркувань: 1) згадані вимоги характерні для всіх видів правозастосовчої діяльності; 2) ця діяльність регламентується правовими норма­ми, які не мають процесуального характеру; 3) ці вимоги («прин­ципи») не визначають умов побудови будь-якого юридичного процесу, в тому числі й адміністративного, а утворювати «струк­турний конгломерат» немає потреби.

Слід зазначити, що всі принципи тісно пов'язані між со­бою, постійно взаємодіють, закріплюють вихідні, нормативні положення і виступають критеріями поведінки суб'єктів ад­міністративного процесу. Всі вони встановлені Конституцією та законами України і складають демократичне підґрунтя для розгляду і вирішення індивідуальних адміністративних справ у сфері публічних відносин.

Таким чином,' принципи адміністративного процесуально­го права та адміністративного процесу — це закріплені в нор-

¹ Бандурка О. М., Тищенко М. М. Адміністративний процес: Підручник
для вищих навч. закладів. — Рос. мовою. — К.: Літера ЛТД, 2001. — С. 37.

² Кузьменко О. В. Теоретичні засади адміністративного процесу: Моно­
графія. — К.: Атіка, 2005. — С 153—155.

______________ ПОНЯТТЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

мах адміністративного процесуального законодавства основні засади формування галузі права та структури адміністративно-процесуальної форми щодо визнання, реалізації та захисту прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб та інтересів держави під час розгляду конкретних індивідуальних адміністра­тивних справ.

Система адміністративного процесуального права

а) структурність — тобто система складається з визначених елементів — процесуальних норм; б) об'єднаність цих норм, розташованих іноді в різних дже­ релах… в) логічність об'єднання та єдність взаємозв'язків між нор­ мами і правовими інститутами (підгалузями), в результаті…

ГЛАВА 1

дочинства). Ці норми складають Загальну частину адміністра­тивного процесуального права. Вони визначають завдання і сутність адміністративного процесу.

Загальна частина адміністративного процесуального права по­єднує правові норми та теоретичні положення, що розкривають:

—поняття адміністративного процесуального права та його основні категорії;

—принципи адміністративного процесуального права;

—адміністративні процесуальні відносини;

—сутність адміністративного процесу та його зміст;

—коло суб'єктів і учасників адміністративних проваджень;

—докази в адміністративному процесі;

—процесуальні строки та їх значення;

—заходи процесуального примусу та відповідальності в ад­міністративному процесі тощо.

Однак специфіку кожного виду провадження (судочинства) відображають окремі норми, їх комплекси — правові інститути. Такі норми складають Особливу частину адміністративного процесуального права. Вони розкривають сутність та зміст ок­ремих видів проваджень:

—провадження за заявою суб'єкта звернення щодо визнан­ня, реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів та визначення кола обов'язків;

—провадження за ініціативою органа владних повноважень;

—провадження за скаргою суб'єкта звернення;

—провадження з адміністративного судочинства;

— провадження у справах про адміністративні правопору­
шення.

Зміст Загальної і Особливої частин адміністративного про­цесуального права є взаємозалежним і складає єдине ціле. Нор­ми та інститути Загальної частини мають значення для усіх видів адміністративних проваджень та їх стадій. Наприклад, норми, що визначають поняття доказів, їх належність і види та покладення обов'язку доказування, застосовуються у всіх ви­падках при розгляді й вирішенні конкретної адміністративної справи і, навпаки, провадження за заявою чи скаргою суб'єкта звернення або за позовом чи в справах про застосування заходів примусу грунтуються на певних, відповідних доказах. Ті самі приклади можна навести з дотримання процесуальних строків, принципів провадження, застосування заходів процесуального примусу, встановлення наявності правовідносин та ін.

ПОНЯТТЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ____________

Разом із тим, норми адміністративного процесуального пра­ва взаємодіють і з нормами інших процесуальних і матеріальних галузей права.

Взаємодія адміністративного процесуального права з іншими галузями права

Системний підхід до вивчення юридичних явищ, аналіз чин­ного законодавства показують, що норми адміністративного про­цесуального права тісно… З конституційним правом. Конституція України визначає, що утвердження і… 1 Кузьменко О. В. Теоретичні засади адміністративного процесу: Моно­графія. — К.: Атіка, 2005. — С 131.

ГЛАВА 1

ними процесуальними нормами при реалізації і захисті зазна­чених прав та інтересів фізичних і юридичних осіб.

Норми адміністративного процесуального права мають тіс­ний зв'язок з нормами цивільного права. Так ч. 2 ст. И ЦК Ук­раїни встановлено, що у випадках, визначених актами цивіль­ного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади та місцевого са­моврядування. Цивільним кодексом України встановлюється державна реєстрація фізичних осіб (ст. 49) і правові форми участі держави і у цивільних відносинах (ст. 167); розмежуван­ня відповідальності за зобов'язаннями держави (ст. 176); право на особисту недоторканність (ст. 289); умови викупу пам'ятки історії та культури з ініціативи державного органу (ст. 352); реквізиція з ініціативи державного органу в разі виникнення певних надзвичайних обставин (ст. 353); відшкодування шко­ди, завданої органами держави (статті 1173—1177); державна реєстрація права на спадщину (ст. 1299) тощо. Реалізація цих прав тісно пов'язана з адміністративними провадженнями.

Через норми адміністративного процесуального права ре­алізуються певні сімейні правовідносини. Наприклад, соціальна і економічна підтримка та розвиток сім'ї; державна допомога сім'ям з дітьми; реєстрація актів цивільного стану; усиновлен­ня; підтримка прийомної сім'ї, дитячого будинку сімейного типу; нагляд за дотриманням прав дітей та ін.

За допомогою норм адміністративного процесуального права значною мірою реалізуються відносини у сфері дії господарського права. Господарським кодексом України передбачено обмеження конкуренції (ст. 26), монополізму (ст. 27); заборона неправомір­них угод між суб'єктами господарювання (ст. ЗО), дискримінації суб'єктів господарювання (ст. 31), недобросовісної конкуренції (ст. 32), неправомірного використання ділової репутації суб'єкта господарювання (ст. 33), створення перешкод суб'єктам господа­рювання у процесі конкуренції (ст. 34) та інші, відповідальність за порушення яких передбачена Кодексом України про ад­міністративні правопорушення (статті 164³, 166^і, 166², 166³), а розгляд справ і притягнення до відповідальності здійснюється саме через адміністративно-процесуальні норми. Господарським кодексом України передбачена державна реєстрація суб'єктів господарювання (ст. 58), ліцензування, патентування та квоту­вання у господарській діяльності (ст. 14), процедури визнання суб'єкта підприємництва банкрутом (гл. 23) та інші відносини

ПОНЯТТЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ____________

регулюються шляхом здійснення адміністративних проваджень. Крім цього, главами 27 та 28 ГК України передбачено застосу­вання адміністративно-господарських санкцій та відповідальності за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства, що також потребує застосування адміністративних процесуаль­них норм при розгляді і вирішенні справи про спір чи спору про право в адміністративному чи судовому порядку.

З кримінальним правом. Частиною 2 ст. 38 КУпАП передба­чено, що у разі відмови в порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи, але за наявності в діях порушни­ка ознак адміністративного правопорушення адміністративне стягнення може бути накладене не пізніше як через місяць із дня прийняття рішення про відмову в порушенні кримінальної справи або про її закриття. Статтею 253 КУпАП установлено, якщо при розгляді справи орган (посадова особа) дійде виснов­ку, що в порушенні є ознаки злочину, він передає матеріали прокурору, органу досудового слідства або дізнання. Отже, при­тягнення до адміністративної відповідальності певним чином пов'язане і з матеріальними нормами кримінального права.

Адміністративні процесуальні норми взаємодіють з норма­ми у сфері: фінансового права, наприклад, щодо обігу цінних паперів та діяльності фондового рину, банківської діяльності тощо; трудового права — щодо адміністративної відповідаль­ності за порушення законодавства про працю та охорону праці; земельного права, житлового права, природоохоронного права, лі­сового права, водного права — щодо правил використання зе­мельних, лісових, водних ресурсів та житлового фонду і від­повідальності за їх порушення; податкового права, митного права — щодо сплати податків і зборів; транспортного права — щодо правил безпеки перевезень пасажирів, пошти, багажу, вантажів та відповідальності у разі їх порушення.

Адміністративне процесуальне право як самостійна галузь у системі права України

Історія розвитку і становлення адміністративного процесуаль­ного права України характеризується неоднозначністю і супереч­ливістю в розумшні науковцями поняття, змісту та юридичної природи адміністративного процесу зокрема, та адміністративного процесуального права в цілому. В юридичній літературі викорис­товуються різноманітні підходи до усвідомлення і визначення

ГЛАВА 1

цього цілком матеріального, реально існуючого юридичного яви­ща: від визнання адміністративного процесу як засобу розв'язання суперечок між сторонами адміністративних правовідносин — «вузької» концепції адміністративного процесу до управлінської «широкої» концепції адміністративного процесу, якою охоп­люється вся діяльність суб'єктів владних повноважень із приводу реалізації матеріальних норм не тільки адміністративного права, а й інших галузей права¹ та визнання адміністративного процесу лише виключно діяльністю органів судової влади².

Поява в правовій системі нового правового інституту, підга-лузі чи галузі права обумовлюється багатьма чинниками еконо­мічного, соціального, політичного, юридичного характеру, по­требами будівництва громадянського суспільства та є об'єктив­ною закономірністю розвитку держави. Соціальна спільність держави має якісно нову правову систему забезпечення і захис­ту прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Проте і на сьогодні провідні науковці у галузі дослідження процесуальних відносин — Ю. П. Битяк, І. П. Госніченко, В. К. Колпаков, О. В. Кузьменко, М. М. Тищенко та інші — під адміністративним процесом розуміють: порядок, правила, за якими реалізуються матеріальні норми адміністративного пра­ва; діяльність виконавчих органів щодо реалізації адміністра­тивного та інших галузей права; щодо адміністративних про­ваджень належать нормотворчі, установчі, дисциплінарні, ви­конавчі, контрольні провадження та провадження з діловодства тощо; що провадження у справах про адміністративні правопо­рушення є різновидом виконавчо-розпорядчої діяльності³.

¹ Детальніше див.: Кузьменко О. В., Гуржій Т. О. Адміністративно-про­
цесуальне право України: Підручник / За ред. О. В. Кузьменко. — К.: Аті-
ка, 2007. - С 5-14.

² Комзюк А. Т., Бевзенко В. М., Мельник P. C. Адміністративний процес
України: Навч. посібник. — К.: Прецедент, 2007. — С. 6—7.

³ Адміністративне право України: Підручник / Ю. П. Битяк, В. М. Га-
ращук, О. В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю. П. Битяка. — К.: Юрінком Інтер,
2005. — С. 210—212; Голосніченко І. П., Сгпахурськаий М. Ф. Адміністратив­
ний процес: Навч. посібник / За заг. ред. І. П. Голосніченка. — К.: ГАН,
2003. — С. 7—25; 21. Колпаков В. К, Кузьменко О. В. Адміністративне право
України: Підручник. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — С 266, 278—279, 296;
Кузьменко О. В. Теоретичні засади адміністративного процесу: Моногра­
фія. — К.: Атіка, 2005. - С 101, 130-131; Бандурка О. М., Тищенко М. М.
Адміністративний процес: Підручник для вищих навч. закладів. — Рос. мо­
вою. — К.: Літера ЛТД, 2001. — С 14, 17—20; Кузьменко О. В., Гуржій Т. О.
Адміністративно-процесуальне право України: Підручник / За ред. О. В. Кузь­
менко. — К.: Атіка, 2007. — С 126, 132.

ПОНЯПЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ_____________

Величезна сила історичної традиції «широкого» і «вузького» розуміння адміністративного процесу тримає дослідників у по­лоні віднесення всієї управлінської діяльності до сфери адміністра­тивного процесу. За такого підходу можна дійти висновку, що вся сфера публічних відносин є суцільним адміністративним проце­сом, а норми, що його регулюють — адміністративним процесу­альним правом. Якщо пов'язувати адміністративний процес зі всією управлінською діяльністю адмшістративних органів, вклю­чаючи як внутрішньоорганізаційні питання, завдання, функції, форми і методи управлінської діяльності, так й розгляд і вирішен­ня адмшістративних справ, втрачається головна соціальна цін­ність адміністративного процесуального права — це визнання та забезпечення реалізації прав, свобод і законних іїггересів людини і громадянина, фізичних і юридичних осіб. Адже головне призна­чення адміністративного процесуального права — регулювання публічних і приватних інтересів у сфері публічних відносин, а не процеси державного управління.

Разом із тим, згадані дослідники погоджуються в тому, що адміністративне процесуальне право має право на існування як самостійне юридичне утворення. В. К. Колпаков ще у 1999 р. у підручнику «Адміністративне право України» виділив окрему главу «Адміністративно-процесуальне право»¹.

Традиційно в теорії права вважається, що головними озна­ками будь-якої галузі права є:

— певний масив як кодифікованих, так і некодифікованих правових норм;

— чітко визначені предмет та метод правового регулювання;

— правові принципи, притаманні лише конкретній галузі права;

— власна внутрішня структура (система) цих норм,
об'єднана в правові інститути і підгалузі;

— наявність взаємодії з іншими галузями права;

— власні джерела галузі права.

Попередній аналіз соціального призначення адміністратив­ного процесуального права, його предмета, методу, принципів, системи норм та порівняння з наведеними вимогами до галузі права дає всі підстави вважати, що адміністративне процесуаль­не право є самостійною, однією з провідних галузей права у вітчизняній правовій системі. Воно становить складне юридич-

¹ Колпаков В. К Адміністративне право України: Підручник. — К.: Юрінком Інтер, 1999. — С 312—356.

ГЛАВА 1

не утворення, в якому відображається комплекс різноспрямова-них правових інститутів, (зачіпає) регулює матеріальні, особисті, ідеологічні, моральні та інші відносини в публічній сфері. Сфор­моване у межах певних завдань, адміністративне процесуальне право можна розглядати: як галузь права; як галузь законодав­ства; як галузь юридичної науки; як навчальну дисципліну.

Адміністративне процесуальне право як галузь права — ста­новить систему правових норм, інститутів, принципів, методів і форм діяльності, за допомогою яких забезпечується визнання, реалізація та захист прав і законних інтересів фізичних чи юри­дичних осіб у сфері публічних відносин.

Адміністративне процесуальне право як галузь законодав­ства — це система (вся сукупність) нормативно-правових ак­тів, що містять норми адміністративного процесуального пра­ва, викладені у формі кодифікованих і поточних законів, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інструкцій, правил, методик та інших підзаконних норматив­них актів, які видані на підставі законів та на їх розвиток.

Адміністративне процесуальне право як галузь юридичної науки — це сукупність теоретичних понять, тлумачень і уявлень про адміністративне процесуальне право, адміністративний процес, адміністративні провадження, адміністративні проце­дури, розгляд і вирішення індивідуальних адміністративних справ; його правові інститути, історичні аспекти становлення і перспективи розгляду, предмет і метод правового регулювання та сферу застосування. Предметом адміністративного процесу­ального права як юридичної науки є належне визначення по­няття і змісту основних категорій, всебічне дослідження ме­ханізму правового регулювання суспільних відносин, розкриття і пояснення складних процесів та визначення правового стату­су суб'єктів відносин.

Адміністративне процесуальне право як навчальна дисциплі­на являє собою системне викладення теоретичного і приклад­ного матеріалу відповідно до навчальної програми з курсу цієї галузі права. Такий матеріал утворює відповідну систему прак­тичного та теоретичного засвоєння норм адміністративного процесуального права як соціально-юридичного явища, забез­печує підготовку кваліфікованих кадрів, здатних розглядати і вирішувати адміністративні справи на належному законодавчо­му та науковому рівні.

ГЛАВА 2

Норми адміністративного процесуального права

Поняття, ознаки та основні

риси адміністративних процесуальних норм,

Особливості їх структури

По-друге, норми адміністративного процесуального права, як і норми інших галузей права, виконують функції регулятора відповідних суспільних… По-третє, норми адміністративного процесуального права відрізняються від інших…

ГЛАВА 2

НОРМИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА

По-четверте, норма адміністративного процесуального пра­ва — це правило поведінки, що набуває якостей нормативності і загальнообов'язковості в чітко… В юридичній літературі однією із ознак адміністративно-процесуальних норм є… На нашу думку, норми адміністративного процесуального права в основному приймаються на законодавчому рівні2. Те, що…

ГЛАВА 2 ________________________________________

рядність адміністративних процесуальних норм щодо матеріаль­них можна визнати лише умовно.

Як і іншим правовим нормам, адміністративним процесу­альним нормам теж притаманна певна структура. Класична мо­дель правової норми базується на ідеї — триелементній побу­дові правової норми, відповідно до якого вона складається з гіпотези, диспозиції та санкції. Така структура найбільш повно відповідає і нормі адміністративного процесуального права з точки зору логічності її побудови¹.

Однак С. С. Алексеев відокремлює логічну структуру нор­ми від структури норми-припису, остання з яких складається з двох елементів — гіпотези і диспозиції або диспозиції і санкції. На існування двочленної структури правових норм права звер­тає увагу і А. М. Колодій².

Гіпотеза — це частина правової норми, в якій міститься вказівка на ті умови, за яких настає чинність правил, що вста­новлені в диспозиції.

Диспозиція — це частина правової норми, в якій у вигляді владного примусу визначається те, як повинні (чи можуть) вес­ти себе суб'єкти—учасники суспільних процесуальних відно­син.

Санкція — це частина правової норми, яка містить вказівку на ті правові наслідки, що настають через порушення правила, зафіксованого у диспозиції, чи умови, зазначені в гіпотезі.

Більшість адміністративних процесуальних норм містить права й обов'язки учасників процесу, форми та методи діяльнос­ті осіб, уповноважених розглядати та вирішувати індивідуальну адміністративну справу. Специфіка таких норм полягає в тому, що вони у більшості випадків містять лише правила поведінки — диспозицію, характерною ознакою якої є імперативність. У них, як правило, відсутня така частина норми, як санкція, наявність якої перетворює процесуальну норму на матеріальну.

Норми адміністративного процесуального права можна класифікувати за наступними критеріями:

— за змістом норми поділяються на регулятивні і дефіні­тивні. Регулятивні встановлюють правила поведінки учасників адміністративно-процесуальних відносин, у тому числі і ор-

¹ Алексеев С. С. Общая теория права: В 2 т. — М.: Юрид. лит., 1981. —
Т. 1. - С. 53-63.

² Колодій А. М. Принципи права України: Монографія. — К.: Юрінком
Інтер, 1998. - С. 73.

НОРМИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА_________________

ганів, уповноважених розглядати адміністративні справи. Де­фінітивні норми визначають завдання проваджень, встановлю­ють принципи процесу, формулюють визначення понять пра­воздатності та дієздатності, процесуальних строків, доказів, судових витрат тощо;

— за сферою застосування норми адміністративного проце­
суального права поділяються на загальні, спеціальні, виняткові.
Загальні норми мають значення для всіх видів провадження,
всіх стадій процесу і містяться в загальних розділах адміністра­
тивно-процесуальних актів. Спеціальні норми регулюють права,
обов'язки, умови і порядок процесуальних дій суб'єктів пра­
вовідносин щодо окремих видів проваджень, здійснення пев­
них процедур. Виняткові норми в адміністративному процесу­
альному праві спрямовані на врегулювання особливих видів
проваджень, умови виняткової підсудності та ін. Наприклад,
провадження в окремих категоріях справ, провадження за ви­
нятковими обставинами, провадження за нововиявленими об­
ставинами та ін.;

■> — за методом впливу на відносини адміністративні проце­суальні норми поділяються на імперативні і диспозитивні. Імпе­ративні встановлюють зобов'язання, заборону, примушування вчинення тих чи інших дій учасниками адміністративного про­цесу. Диспозитивні встановлюють права учасників адміністра­тивного процесу на вчинення дій на власний розсуд, однак спрямованих на повне, об'єктивне, справедливе вирішення ад­міністративних справ.

Можна зазначити й інші підходи до класифікації норм ад­міністративного процесуального права. Норми адміністратив­ного процесуального права можуть класифікуватися за їх дією у часі та просторі, за сферою публічних відносин, за змістом повноважень тощо. Наприклад, за змістом повноважень ад­міністративні процесуальні норми поділяються на: / — норми, що зобов'язують, установлюють (диктують) Суб'єктам певну поведінку (обов'язок щодо прийняття ад­міністративного позову чи скарги);

— норми, що уповноважують, наділяють суб'єкта процесу­альними правами (право на складання протоколу про ад­міністративне правопорушення);

— норми, що зобов'язують утриматися від вчинення пев­них дій під страхом застосування примусу (неявка без поваж­них причин в суд).

ГЛАВА 2___________________________________________

Залежно від того, як у статті викладено елементи норм (всі або їх частина), можна визначити способи викладання норми у статті адміністративно-процесуального акта. Традиційно пра­вова наука визначає такі способи викладання норми у статті: прямий, відсильний, бланкетний, які мають місце і в адміністра­тивному процесуальному праві. Так, за прямими способом усі елементи норми містяться у статті нормативно-процесуального акта; за відсильним — одні елементи правової норми викладені в одній статті, а решта — в інших статтях цього ж нормативного акта; за бланкетним — одні елементи правової норми викладені у статті одного, а інші — у статтях іншого нормативного акта.

Наявність усіх способів викладання норм адміністративно­го процесуального права пояснюється тим, що воно є части­ною всієї правової системи України та системи права України.

Джерела адміністративного процесуального права

Ринкова економіка і розбудова громадянського суспільства вимагають нових форм упорядкування суспільних відносин. Такими формами дедалі частіше… Водночас в адміністративному процесі при розгляді й вирі­шенні індивідуальних… 1 Петрова Л. Національна доктрина права // Юридичний вісник Ук­раїни. - 2001. - № ЗО. - С 1, 6-7.

НОРМИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА__________________

ми Пленуму Верховного Суду України та пленумів Вищих спе­ціалізованих судів. Ці постанови мають деякі ознаки преце­дентного права. Не будучи носіями норм права, вони певною міроюдійснюють вплив на вирішення конкретних справ. Вони не мають нормативного характеру, але є обов'язковими для судів, інших органів і посадових осіб, котрі застосовують нор­ми права, щодо яких зроблені такі роз'яснення. Наприклад, постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами скарг на постанови у справах про адміністра­тивні правопорушення» (п. 10) роз'яснюється судам, що, пере­віряючи обґрунтованість притягнення громадян до адміністра­тивної відповідальності за порушення законодавства про охо­рону рибних запасів, суди повинні враховувати, що сам факт перебування на водоймі у безпосередній близькості до неї із забороненими знаряддями лову, вибуховими чи отруйними ре­човинами, відповідно до Правил рибальства у внутрішніх водо­ймах України, є підставою для застосування адміністративного стягнення, передбаченого ст. 85 КУпАП. Хоча у законодавстві про адміністративну відповідальність поки що не передбачено відповідальності за замах на правопорушення. Однак це окреме питання матеріального права і може бути темою дискусії, нау­кового обґрунтування¹. Таких роз'яснень, узагальнюючих су­дову практику з метою однакового розуміння і правильного застосування норм як матеріального, так і процесуального пра­ва, тільки у сфері адміністративних (управлінських) та ад­міністративно-процесуальних правовідносин понад 20 назв². Особливістю їх застосування є те, що у разі перегляду ад­міністративної справи в порядку оскарження чи опротестуван-ня апеляційний чи касаційний суд обов'язково звертає увагу на дотримання судом першої інстанції роз'яснень Пленуму

¹ Про практику розгляду судами скарг на постанови у справах про
адміністративні правопорушення: постанова Пленуму Верховного Суду
України від 24 червня 1988 р. № 6 // Адміністративна відповідальність: 36.
законодавства України про адмін. відповідальність / Упоряд.: Е. Ф. Демсь-
кий, В. І. Махно. — К.: Магістр-ХХІ сторіччя, 2005. — С 332—338.

² Див. напр.: Про застосування Конституції України при здійсненні
правосуддя: постанова Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада
1996 р. № 9 // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. —
2004. — № 11. — С. 20; Про практику розгляду судами скарг на постанови у
справах про адміністративні правопорушення: постанова Пленуму Верховно­
го Суду України від 24 червня 1988 р. № 6 // Адміністративна відповідальність:
36. законодавства України про адмін. відповідальність / Упоряд.: Е. Ф. Дем-
ський, В. І. Махно. — К.: Магістр-ХХІ сторіччя, 2005. — С 332—338.

ГЛАВА 2

НОРМИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА

Верховного Суду України щодо застосування норм матеріаль­ного і процесуального права. Отже, обов'язковість наданої ви­щою судовою інстанцією… В юридичній літературі більшість авторів1 до джерел права відносять рішення… 1 Адміністративне право України: Підручник / Ю. П. Битяк, В. М. Га- ращук, О. В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю. П.…

ГЛАВА 2__________________________________________

функцій. Кодекс визначає повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції, поря­док звернень до адміністративних судів і порядок здійснення адміністративного судочинства;

— Митний кодекс України також визначає засади організа­
ції провадження у справах про порушення митних правил
(статті 356—406).

4. Закони України:

— Закон України «Про судоустрій України» від 7 лютого
2002 р. визначає правові засади організації судової влади та
здійснення правосуддя в Україні, систему судів загальної юрис­
дикції;

— Закон України «Про звернення громадян» від 2 жовтня

1996 р. регулює питання щодо звернення громадян до органів
влади з заявами і пропозиціями у тому числі й оскарження дій
посадових осіб, державних і громадських органів;

— Закон України «Про боротьбу з корупцією» від 5 жовтня
1995 р. встановлює особливості проваджень у справах про ко-
рупційні дії.

5. Укази Президента України:

— Указ Президента України «Про заходи щодо забезпечен­
ня конституційних прав громадян на звернення» від 19 березня

1997 р. на виконання вимог Закону України «Про звернення
громадян» зобов'язує органи влади, їх посадових осіб об'єктивно,
всебічно і вчасно здійснювати перевірку заяв і скарг громадян,
домагатися реального здійснення прийнятих по них рішень;

— Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо забезпечення реалізації громадянами конституційного права на звернення» від 13 серпня 2003 р. зобов'язує керівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування не рідше ніж двічі на рік розглядати стан роботи зі зверненнями грома­дян на засіданнях президій, колегіях із запрошенням представ­ників суду, органів прокуратури, громадських організацій;

— Указом Президента України «Про кількість судів апеля­ційного суду України, касаційного суду України та Вищого Ад­міністративного суду України» від 7 листопада 2002 р. встанов­лено, що кількість судів Вищого адміністративного суду Украї­ни складає 65 осіб, а Указом «Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів, затвердження їх мережі та кількісного складу» від 16 листопада 2004 р. в Україні утворено 27 окружних адміністративних судів, 7 апеляційних та 1 каса-

НОРМИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА__________________

ційний суд для розгляду і вирішення індивідуальних адміністра­тивних справ.

6. Норми адміністративного процесуального права містять­ся у постановах Кабінету Міністрів України, нормативних ак­тах (інструкціях, правилах, методиках) центральних органів виконавчої влади, а також у Цивільному процесуальному ко­дексі України, Господарському процесуальному кодексі Украї­ни, Кримінально-процесуальному кодексі України, які взає­модіють з нормами адміністративно-процесуального права.

7. Постанови Пленуму Верховного Суду України та поста­нови Пленуму Вищого адміністративного суду України, котрі містять роз'яснення з питань застосування норм адміністра­тивного матеріального та процесуального права.

Такий досить докладний перелік нормативних актів, які концентрують норми адміністративного процесуального права, дає змогу пересвідчитися в наявності достатньої нормативної бази, як кодифікованої, так і на рівні поточних законів та інших нормативних актів, щоб можна було стверджувати про сформо­вану самостійну нову галузь — адміністративне процесуальне право і виокремлення її із системи адміністративного права. Процеси формування, утворення нових галузей права невідво­ротні, оскільки розвиваються та удосконалюються суспільні відносини. Формування цих галузей, не виключено, буде відбу­ватися і за рахунок традиційних усталених галузей права.

ГЛАВА 3

Адміністративні процесуальні правовідносини

Поняття та основні риси адміністративних процесуальних правовідносин

необхідної поведінки. Специфічні ознаки процесуальних відносин виділяють їх серед інших суспільних відносин, а саме:

АДМІНІСТРАТИВНІ ПРОЦЕСУАЛЬНІ ПРАВОВІДНОСИНИ____________________

і обов'язки щодо розгляду індивідуальних адміністративних справ), в інших випадках одностороння індивідуалізація, коли фіксуються суб'єктивні права чи обов'язки тільки однієї сторо­ни правовідношення (наприклад, визначення органів (посадо­вих осіб), правомочних здійснювати адміністративне затриман­ня - ст. 262 КУпАП).

Отже, норма права є основою або необхідною передумовою виникнення, зміни і припинення правовідносин. Дійсно, пра­во — це регулятор суспільних відносин. У своєму соціальному і юридичному змісті воно досить чітко виражає владні засади. Ані цивільно-процесуальні, ані адміністративні процесуальні відносини, ані які інші правовідносини не виникають самі по собі, оскільки вони узаконені й виникнення їх зумовлене нор­мами права.

Нагадування про владну природу права має пряме відно­шення до виявлення змісту адміністративних процесуальних відносин, проблема яких завжди була гостро дискусійною для поняття сутності адміністративного процесу взагалі і засобів адміністративно-процесуального регулювання зокрема.

В юридичній літературі й досі вважається, що адміністра­тивні процесуальні правовідносини мають всі ознаки адміні­стративних правових відносин, що адміністративне процесу­альне право є складовою системи адміністративного права і, нарешті, що адміністративні процесуальні норми є «другоряд­ними» щодо матеріальних норм, вони носять підлеглий, служ­бовий характер щодо матеріальних відносин, мають сервісну функцію¹. Таке ставлення до визначення місця адміністратив­них процесуальних норм, а відтак і до адміністративних проце­суальних відносин щонайменше вказує на хибність доводів, недостатність та неповноту дослідження, а також на спробу обґрунтування авторами єдності предмета та системи ад­міністративного права, до якої включають й адміністративний

процес.

Незалежно від симпатій до К. Маркса вислів «матеріальне право... має свої притаманні йому процесуальні форми»² ще не

¹ Бандурка О. М., Тищенко М. М. Адміністративний процес: Підручник для вищих навч. закладів. — Рос. мовою. — К.: Літера ЛТД, 2001. — С 50;

" Колпаков В. К., Кузшенко О. В. Адміністративне право України: Підручник. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — С. 269; Кузьменко О. В. Теоретичні засади адміністративного процесу: Монографія. — К.: Атіка, 2005. — С. 104.

і ' ² Маркс К., Энгельс Ф. Соч.: В 30 т. — 2-е изд. — М.: Госполитиздат, 1961. — Т. 1. -С. 158.

___________________________________________ ГЛАВА 3__________________________________________

означає другорядності цих форм, а лише вказує на засоби ре­алізації матеріальних норм. Ані всезагальні принципи, ані спе­ціальні методи конкретних наук не виступають у чистому ви­гляді, а перебувають у складних взаємовідносинах між собою. Діалектика взаємозв'язку форми і змісту — процес постійної боротьби між ними. Отже, і співвідношення матеріальних і процесуальних відносин перебуває у стані формування єдиного процесу — змісту регулювання суспільних відносин. Проте кожна галузь має свій предмет правового регулювання, врегу­льована відповідними нормами (системою норм) права, прита­манними тільки цій галузі, має власну законодавчу базу, що є підставою для визнання її відносної автономності.

Адміністративні процесуальні відносини мають свої особ­ливості, власні ознаки, серед яких можна виділити наступні.

1. На відміну від кримінально-процесуальних, цивільних
процесуальних чи господарських процесуальних відносин, які
складаються під час розкриття і розслідування кримінальних
справ та при здійсненні правосуддя як у сфері публічних, так і
приватних інтересів, адміністративні процесуальні відносини
виникають, змінюються і припиняються лише у сфері публіч­
ного управління. При цьому розгляд і вирішення судами справ
про адміністративні правопорушення не є адміністративним
судочинством, а саме адміністративне судочинство не є про­
довженням управлінської діяльності. Воно виступає як форма
судового контролю за діяльністю органів владних повноважень,
як форма забезпечення захисту прав та інтересів фізичних чи
юридичних осіб.

2. Адміністративні процесуальні відносини, як правило, ви­
никають із наявності адміністративної справи щодо розгляду і
вирішення спорів про право та вжиття примусових заходів.
Проте вони можуть виникати за заявою чи скаргою фізичних
та юридичних осіб щодо визнання, реалізації та захисту їх прав
і законних інтересів, а також за ініціативою суб'єкта владних
повноважень, у тому числі в порядку здійснення ним конт­
рольних повноважень за реалізацією та захистом прав і закон­
них інтересів фізичних чи юридичних осіб.

3. На відміну від кримінального, цивільного та госпо­
дарського процесів суб'єктами адміністративних процесуаль­
них відносин, уповноважених розглядати і вирішувати ад­
міністративні справи, виступають не тільки суди, а й органи
виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, їх поса-

АДМІНІСТРАТИВНІ ПРОЦЕСУАЛЬНІ ПРАВОВІДНОСИНИ____________________

дові (службові) особи, інші органи і посадові особи в порядку, встановленому законом.

4. Однією із сторін адміністративних процесуальних пра­вовідносин завжди є орган владних повноважень або його по­садова (службова) особа, які наділені державно-владними пов­новаженнями у сфері публічних відносин, у тому числі й з пи­тань розгляду і вирішення адміністративних справ.

Узагальнюючи викладене, адміністративні процесуальні від­носини можна визначити як урегульовані нормами права суспільні відносини, що виникають у процесі розгляду і вирішення індивіду­альних адміністративних справ у публічній сфері.

Структура адміністративних процесуальних відносин

Юридичною основою адміністративних процесуальних відно­син є правові норми, що містяться у законодавчих і норматив­них актах. Ці норми… Суб'єктами адміністративних процесуальних відносин ви­ступають: ■ 1) особи, які розглядають і вирішують адміністративні спра­ви — державні органи, їх посадові особи; органи…

АДМІНІСТРАТИВНІ ПРОЦЕСУАЛЬНІ ПРАВОВІДНОСИНИ____________________

вчення існуючих з цього приводу уявлень дає можливість, при­наймні, говорити про наявність двох точок зору на це питання.

Перша точка зору: більшістю авторів у юридичній літера­турі об'єктом правовідносин визнається поведінка (суб'єктів) учасників відносин, їхні дії чи утримання від дій, що спрямо­вані на вирішення різноманітних правових інтересів¹. Вони розглядають правовідносини як форму існування суспільних відносин при вирішенні конкретних інтересів, урегульованих нормами права.

Друга точка зору: окремі автори, уникаючи пострадянсько­го, словосполучення «суспільні відносини» вказують на ма­теріальний характер об'єктів відносин. Наприклад, у підручни­ку «Муніципальне право України» зазначається, що «основни­ми об'єктами муніципально-правових відносин є: влада народу; державна влада; права, свободи й обов'язки людини і громадя­нина; влада територіальних громад; питання місцевого значен­ня,..»². У підручнику «Цивільне право України» вказується, що об'єкт цивільно-правових відносин — це те, на що спрямовано суб'єктивне право і суб'єктивний обов'язок з метою задоволен­ня відповідних інтересів, що об'єктами цивільних правових відносин є: а) речі; б) дії, у тому числі послуги; в) результати духовної та інтелектуальної творчості; г) особисті немайнові блага³.

Звісно, що кожен має право на власну думку, але відносини, Врегульовані нормами права, не можуть бути поза суспільними відносинами. Зазначені в прикладах речі, матеріальні цінності,

¹ Адміністративне право України: Підручник / Ю. П. Битяк, В. М. Га-ращук,О. В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю. П. Битяка. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — С. 51; Берлач А. І. Адміністративне право України: Нвч. посібник ДЛЯ дист. навч. — К.: Ун-т «Україна», 2005. — С 61; Колпаков В. К., Кузьмен-Щ О. В. Адміністративне право України: Підручник. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — С. 66; Транспортне право України: Навч. посібник / Е. Ф. Дум­ський, В. К. Пжевський, С. Е. Демський, А. В. Мілошевич; За заг. ред. В.~К. Пжевського, Е. Ф. Демського. — К.: Юрінком Інтер, 2002. — С. 45; Михеєнко М. М., Нор В. Т., Шибіко В. П. Кримінальний процес України: Підручник. — 2-е вид., перероб. і допов. — К.: Либідь, 1999. — С 11; Лящ А. О. Кримінальний процес. Загальна частина: Навч. посібник для дист.навчання. — К.: Ун-т «Україна», 2006. — С 16.

: ² Муніципальне право України: Підручник/В. Ф. Погорілко, О. Ф. Фриць-кнй„М. О. Баймуратов та ін.; За ред. В. Ф. Погорілка, О. Ф. Фрицького. -т К.: Юрінком Інтер, 2001. — С 24—25.

^{г 3} Цивільне право України: Підручник: У 2 кн. / Д. В. Боброва, О. В. Дзе-ра,А. С. Довгерт та ін.; За ред. О. В. Дзери, Н. С Кузнєцової. Кн. перша. — К.: ЮрінкомІнтер, 1999. — С 72—74.

ГЛАВА З

АДМІНІСТРАТИВНІ ПРОЦЕСУАЛЬНІ ПРАВОВІДНОСИНИ

продукти духовної творчості скоріше будуть предметами право­вих відносин, ніж їх об'єктами. Як на нашу думку, то об'єктом правовідносин виступає… Об'єктом адміністративних процесуальних правовідносин виступають суспільні… Водночас варто зазначити, що об'єкт процесуальних пра­вовідносин в юридичній літературі досліджений недостатньо.…

ГЛАВА 3

АДМІНІСТРАТИВНІ ПРОЦЕСУАЛЬНІ ПРАВОВІДНОСИНИ

Наведені судження переконують, що об'єктом адміністра­тивних процесуальних відносин не можуть бути ні предмети матеріального характеру, ні… Об'єкт адміністративних процесуальних відносин характе­ризується власними… У цьому зв'язку логічним буде визнати, що об'єктом ад­міністративних процесуальних відносин є реалізація…

АДМІНІСТРАТИВНІ ПРОЦЕСУАЛЬНІ ПРАВОВІДНОСИНИ____________________

місцевого самоврядування, а також спеціально створені органи — адміністративні комісії (ст. 213 КУпАП).

3. Відрізняються специфікою прав і обов'язків учасників відносин. Наприклад, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб за Кодексом адміністративного судочинства України здій­снюється за ідеологічним принципом «особа проти держави», вперше громадянин є позивачем, а не відповідачем.

4. У всіх відносинах однією із сторін обов'язково є орган владних повноважень чи його посадова особа.

5. Адміністративні процесуальні відносини можуть виник­нути за ініціативою будь-якого суб'єкта, і згода іншої сторони не є обов'язковою для їх. виникнення. Наприклад, подання скарги, притягнення до відповідальності тощо.

6. Адміністративні процесуальні відносини, їх реалізація за­безпечується заходами адміністративного примусу. Наприклад, доставления чи адміністративне затримання правопорушника, привід, вилучення доказів та ін.

7. Оскарження прийнятих рішень може бути здійснене не тільки в суді, а й у вищестоящому органі владних повноважень чи його посадовою особою. У більшості випадків адміністра­тивно-правові спори чи спори про права вирішуються в ад­міністративному порядку, тобто уповноваженими на те органа­ми владних повноважень, їхніми посадовими і службовими особами вищого рівня.

Підсумовуючи зазначене можна визначити, що структура адміністративних процесуальних відносин являє собою певний механізм взаємопов'язаних юридичних, соціальних, матеріаль­них та фактичних передумов, що мотивують розгляд і вирішен­ня конкретної адміністративної справи.

Види адміністративних процесуальних відносин

Адміністративні процесуальні відносини характеризуються багатоаспектною і багатовекторною сферою розгляду і вирі­шення індивідуальних справ публічного значення, різноманіт­ністю проваджень в управлінській сфері, які відрізняються між собою, що дає підстави для їх класифікації.

Адміністративні процесуальні відносини можна поділити на види залежно від: їх змісту, характеру і мети, рівня зв'язків між сторонами та ін.

ГЛАВА З

АДМІНІСТРАТИВНІ ПРОЦЕСУАЛЬНІ ПРАВОВІДНОСИНИ

За змістом адміністративні процесуальні відносини можна поділити на: процедурні, судочинні та деліктні. Процедурні (управлінські) правовідносини виникають у разі розгляду і вирішення… Судочинні адміністративні процесуальні відносини характе­ризуються тим, що вони складаються у разі виникнення потре­би…

Суб'єкти і учасники адміністративного процесуального права

Поняття і класифікація суб'єктів адміністративного процесуального права

а) соціальними — здатністю, брати участь у суспільних від­ носинах як відокремлений персоніфікований суб'єкт, а також вільно виражти і здійснювати… б) юридичними — здатністю, відповідно до юридичних норм бути носієм прав і… Правоздатність — це здатність особи мати процесуальні права та обов'язки у сфері публічних відносин. Правоздатність …

СУБ'ЄКТИ І УЧАСНИКИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА__________

починається з моменту народження громадянина, якщо це сто­сується фізичної особи, чи з моменту створення (а в деяких випадках реєстрації), підприємства, закладу, установи щодо юридичної особи. Припиняється проавоздатність у разі смерті громадянина, якщо йдеться про фізичну особу, або реорганіза­ції, ліквідації підприємства, установи, закладу.

Дієздатність — це здатність особи самостійно, за власною волею, свідомими діями реалізовувати надані їй процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки у сфері публічних відносин. Дієздатність фізичних осіб виникає (пов'язана) з до­сягненням певного віку, припиняється зі смертю фізичної осо­би. Щодо юридичних осіб, то правоздатність і дієздатність їх виникає і припиняється одночасно. Складовою дієздатності є адміністративна деліктоздатність, тобто здатність особи нести юридичну відповідальність за порушення адміністративних правових норм.

Слід звернути увагу, що в юридичній літературі поняття «суб'єкти» і «учасники» адміністративного процесу не ототожню­ються. Поняття «суб'єкт процесу» ширше відносно поняття «учас­ник процесу»¹. О. В. Кузьменко зазначає, що суб'єкт адміністратив­ного процесу є носієм прав і обов'язків з реалізації процесуальної діяльності у сфері публічного управління, який здатний надані пра­ва щодо процесуальної діяльності реалізувати, а покладені обов'язки — виконувати, учасник адміністративного процесу — це реально існуючий індивід адміністративного процесу².

Таким чином, суб'єктами адміністративного процесу є осо­би, які потенціально мають право (можуть) бути учасниками процесу за наявності відповідних юридичних фактів, а учасни­ками процесу є особи, які реально беруть участь у розгляді і вирішенні конкретних адміністративних справ, хоча дослідни­ки процесуальних відносин інтенсивно використовують понят­тя «суб'єкти провадження». Мабуть, це викликано тим, що за­конодавець ні в статтях 268—274 КУпАП, ні в статтях 47—68 КАС України не відносить органи і посадових осіб, уповнова­жених розглядати і вирішувати адміністративні справи, суди до числа учасників проваджень.

¹ Адміністративне право України: Підручник / Ю. П. Битяк, В. М. Га-
РЭЩук, О. В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю. П. Битяка. — К.: Юрінком Інтер,
2005. - С 206.

² Кузьменко О. В. Теоретичні засади адміністративного процесу: Моно-
Ч»фія.— К.:Атіка, 2005. - С 176.

ГЛАВА 4

Водночас компетенція зазначених органів і судів чітко ви­писана і закріплена в главі 17 КУпАП «Підвідомчість справ про адміністративні правопорушення» та в главі 1 розділу II КАС України «Адміністративна юрисдикція і підсудність адміністра­тивних справ», Законі України від 2 жовтня 1996 р. «Про звер­нення громадян», що свідчить про їх провідну (лідируючу) роль в адміністративних процесуальних відносинах.

Незважаючи на те, що в юридичній літературі досить повно і всебічно досліджена класифікація суб'єктів і учасників ад­міністративних роцесуальних відносин¹, з прикладної точки зору, на наш погляд, доцільно класифікувати учасників проце­су за ознаками їх повноважень та функціонального призначен­ня у розгляді та вирішенні адміністративних справ у публічній сфері. Усіх учасників адміністративного процесу (адміністра­тивних проваджень) можна поділити на кілька груп:

1) особи (органи), які розглядають і вирішують адміністра­тивні справи;

2) особи, які обстоюють в адміністративному процесі осо­бисті права та законні інтереси;

3) особи, які представляють та захищають інтереси інших осіб;

4) особи, які сприяють адміністративним провадженням та здійсненню адміністративного судочинства.

Звісно, що така класифікація досить умовна, проте водно­час унаочнює уявлення про структуру учасників адміністратив­ного процесу або окремого провадження.

Особи, які розглядають і вирішують адміністративні справи

Багатоаспектність та багатовекторність діяльності у публіч­ній сфері породжують різноманітні відносини щодо реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів окремої фізичної чи юридичної особи. Врегулювання цих відносин потребує: 1) створення кола відповідних органів, інших осіб, які б роз­глядали і вирішували справи та здійснювали адміністративні провадження (наприклад створення адміністративних судів чи

¹ Колпаков В. К Адміністративно-деліктний правовий феномен: Мо­нографія. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — С. 367, 406—409; Кузьменко О. В. Теоретичні засади адміністративного процесу: Монографія. — К.: Атіка, 2005. — С. 177—181.

СУБ'ЄКТИ І УЧАСНИКИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА__________

адміністративних комісій); 2) покладення обов'язків на органи управління, їхніх посадових осіб щодо реалізації прав, свобод і обов'язків фізичних чи юридичних осіб, розгляду і вирішення індивідуальних адміністративних справ, здійснення адміністра­тивних проваджень в управлінській сфері. Наприклад, ст. 213 КУпАП визначено коло органів (посадових осіб), уповноваже­них розглядати справи про адміністративні правопорушення; 3) надання зазначеним органам адміністративних юрисдикцій-них повноважень, із набуттям статусу органу адміністративно-процесуальної юрисдикції. Тобто надання права органу (поса­довій особі) порушувати адміністративне провадження, здійс­нювати підготовку і розгляд адміністративної справи, виносити у адміністративній справі відповідне рішення (постанову, ад­міністративний акт), а також здійснювати звернення до вико­нання рішення (постанови) чи адміністративного акта.

Сукупність органів (осіб) адміністративно-процесуальної юрисдикції становить єдину систему, за допомогою якої будь-які адміністративні справи вирішуються за загальними прави­лами, що встановлені державою. Однак різноманіття ад­міністративних проваджень, які в літературі за юрисдикційни-ми ознаками об'єднані в групи: адміністративно-регулятивні провадження; адміністративно-судочинні провадження та ад­міністративно-деліктні провадження¹ зумовлюють наявність певної специфіки всієї системи.

Ця специфіка полягає в: а) множинності органів (осіб), уповноважених розглядати і вирішувати індивідуальні ад­міністративні справи; б) неоднорідності органів (осіб) ад­міністративно-процесуальної юрисдикції.

Множинність органів (осіб), уповноважених розглядати і вирішувати індивідуальні адміністративні справи, характери­зується тим, що розглядати і вирішувати їх можуть:

—адміністративні суди та суди загальної юрисдикції;

—уповноважені органи (посадові особи) виконавчої влади;

—уповноважені органи (посадові особи) місцевого само­врядування;

—непублічні суб'єкти права — органи (посадові особи) гро­мадських організацій, підприємств, установ різних форм влас­ності, у випадках, передбачених законами. Наприклад, органи

¹ Колпаков В. К, Кузьменко О. В. Адміністративне право України: Під­ручник. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — С 285.

ГЛАВА 4

різноманітних фондів соціального страхування, керівництво підприємств з питань звернення громадян.

Адміністративні суди відповідно до ст. 17 КАС України розглядають і вирішують:

1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативних ак­тів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; в тому числі й справи щодо оскарження постанов про притяг­нення до адміністративної відповідальності;

2) справи з приводу прийняття громадян на публічну служ­бу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спори між суб'єктами владних повноважень із приводу реалізації їх компетенції у сфері управління, у тому числі деле­гованих повноважень, а також спори, які виникають із приводу укладання та виконання адміністративних договорів;

4) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом;

5) спори щодо правовідносин, пов'язаних із виборчим про­цесом чи процесом референдуму.

Суди загальної юрисдикції (районні, районні у місті, міські чи міськрайонні (судді) розглядають і вирішують:

1) справи про адміністративні правопорушення (ст. 221 КУпАП);

2) питання щодо покладення обов'язку відшкодування за­подіяної шкоди (ст. 40 КУпАП) адміністративним правопору­шенням.

До компетенції судів (суддів) законодавець відносить най­більш складні справи щодо кваліфікації дій правопорушника; усі справи про проступки, вчинені неповнолітніми, а також справи, у яких виникає необхідність застосування, як правило, стягнень у вигляді: оплатного вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністра­тивного правопорушення; конфіскації предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністра­тивного правопорушення; позбавлення спеціального права, на­даного даному громадянинові; виправні роботи; адміністратив­ний арешт. Визначаючи компетенцію судів (суддів) загальної юрисдикції, законодавець виходить із вимог Конституції Ук­раїни, що ніхто не може бути заарештований інакше як за вмо­тивованим рішенням суду (ст. 29) та конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду (ст. 41). Проте це

СУБ'ЄКТИ І УЧАСНИКИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА__________

зовсім не означає, що суди загальної юрисдикції діють як ад­міністративні органи, і не порушує конституційного принципу розподілу влади. Розгляд і вирішення судами загальної юрис­дикції справ про адміністративні правопорушення становить особливу форму здійснення правосуддя у сфері адміністратив­но-деліктних відносин.

Уповноважені органи (посадові особи) виконавчої влади роз­глядають і вирішують справи:

1) щодо визнання, реалізації і захисту прав, свобод і закон­них інтересів фізичних чи юридичних осіб, у тому числі й на­дання адміністративних послуг;

2) щодо здійснення контрольних повноважень за реаліза­цією та захистом прав, свобод і законних інтересів фізичних чи юридичних осіб;

3) щодо розгляду скарг фізичних чи юридичних осіб сто­совно реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів у зв'язку з розглядом адміністративної справи, у тому числі на рішення, дії чи бездіяльність уповноваженого суб'єкта;

4) щодо розгляду справ про адміністративні правопорушен­ня та притягнення правопорушників до адміністративної від­повідальності відповідно до статей 222—244¹⁵ КУпАП;

5) щодо розгляду заяв та скарг відповідно до закону Украї­ни «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р.

Уповноважені органи (посадові особи) місцевого самовряду­вання розглядають і вирішують адміністративні справи ті самі, що й органи виконавчої влади в межах своїх повноважень та на відповідній території. Справи про адміністративні правопору­шення вони розглядають і вирішують відповідно до статей 218—219 КУпАП. Водночас розглядати справи про адміністра­тивні правопорушення уповноважені не всі органи (посадові особи) місцевого самоврядування, а лише спеціально створені адміністративні комісії, а також виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад.

Адміністративні комісії утворюються: у районах областей, районах міст Києва і Севастополя — районними державними адміністраціями; у містах, селищах, селах — виконавчими ко­мітетами місцевих рад¹. Адміністративні комісії вирішують усі справи про адміністративні правопорушення, крім справ, від-

¹ Про місцеві державні адміністрації: Закон України від 9 квітня 1999 р. // ВВР. — 1999. — № 20—21. — Ст. 25; Про місцеве самоврядування в Ук­раїні: Закон України від 21 березня 1997 р. // ВВР. — 1997. — № 24. — Ст. 38.

ГЛАВА 4

несених КУпАП до відання інших органів (ст. 214 КУпАП). Ця особливість відрізняє адміністративні комісії від усіх інших суб'єктів адміністративно-процесуальної юрисдикції.

Непублічні суб'єкти права — органи (посадові особи) гро­мадських організацій, недержавних підприємств, установ різ­них форм власності розглядають і вирішують справи відповідно до Закону України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р. Стаття 19 цього Закону встановлює, що органи держав­ної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, об'єднання грома­дян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані:

—об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;

—відміняти або змінювати оскаржувані рішення у випад­ках, передбачених законодавством України;

—невідкладно вживати заходів до примирення неправомір­них дій, виявляти, усувати причини, які сприяли порушенням;

—забезпечувати поновлення порушеного права, реальне виконання прийнятих у зв'язку із заявою чи скаргою рішень;

—вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків;

—вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення;

 

— не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;

— особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян.

Законом регламентується порядок розгляду звернення гро­мадян, строки, відповідальність за порушення законодавства про звернення громадян тощо.

З цього приводу В. Г. Перепелюк пише: «Зрозуміло, що недер­жавна установа не реалізує суспільний інтерес: її управлінська діяльність буде пов'язана суто з організацією здійснення свого правового статусу, реалізацією певного корпоративного інтересу. Незважаючи на це, Закон України «Про звернення громадян» од­номанітно врегулював процедури в державних і недержавних ор­ганізаціях, що пояснюється тим, що прийняття рішення будь-яким колективним суб'єктом права потребує процедур (чи то пра­вових, чи то усталених на практиці); хід формування волі такого суб'єкта права не є одноманітним через його штучність. Такий суб'єкт є суто правовою одиницею. Публічний інтерес українсь-

СУБ'ЄКТИ І УЧАСНИКИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА__________

кого народу в даній сфері виявляється у законодавчому закріплен­ні процедур формування юридично значимої волі даного типу правозастосовувачів—недержавних колективних суб'єктів»¹.

Далі автор підкреслює, що публічні та непублічні справи характеризуються однаковою імперативністю процесуальних повноважень посадової особи, що це не суперечить ч. 1 ст. 5 Конституції України, а керівні органи непублічних організацій не здійснюють владу, забезпечену примусом². Дійсно, це, ма­буть, одне (єдине) із виключень, коли у адміністративних про­цесуальних відносинах стороною владних повноважень висту­пає непублічний суб'єкт права.

З наведеного бачимо, що органи адміністративно-процесу­альної юрисдикції характеризуються неоднорідністю. Вони різ­няться за: а) правовою природою утворення — сфера судової влади; сфера виконавчої влади; сфера місцевого самоврядуван­ня; б) цілями утворення — утворені виключно для здійснення юрисдикційної діяльності, утворені для здійснення як юрис-дикційних, так і інших функцій; в) безпосередньою компетен­цією, яка установлюється законодавцем і закріплюється у зако­нодавчих актах щодо кожного органу окремо.

Особи, які обстоюють в адміністративному процесі особисті права та законні інтереси

Особами, які обстоюють в адміністративному процесі осо­бисті права, свободи та законні інтереси в узагальненому ви­гляді виступають громадяни, державні органи, громадські орга­ни, організації, підприємства, установи, заклади незалежно від форм власності. Як правило, ці особи в адміністративній справі мають особистий інтерес.

Закріплення у законодавстві їх прав, обов'язків та відпові­дальності як учасників адміністративних процесуальних відно­син надає, встановлює їм адміністративний процесуальний ста­тус, певні повноваження і водночас диференціює ці повнова­ження, за якими можна класифікувати осіб, що мають особистий інтерес у справі з урахуванням видів адміністративних прова­джень на відповідні групи.

¹ Перепелюк В. Г. Адміністративний процес. Загальна частина: Навч. по­сібник. — 2-е вид., перероб. і допов. — К.: Центр навч. літератури, 2004. — G. 117.

¹ Там само. — С. 117.

ГЛАВА 4

1. Упровадженнях у сфері управління— особами, які мають інтерес у справі, виступають: громадяни, підприємства, органі­зації, установи, заклади, незалежно від форм власності; за уза­гальнюючою назвою — суб'єкт звернення.

Суб'єкт звернення — це фізична або юридична особа, що звертається до органів виконавчої влади, органів місцевого са­моврядування, їх посадових осіб щодо визнання, реалізації та захисту своїх прав, свобод і законних інтересів. Суб'єкт звер­нення може звертатися: а) з заявою щодо визнання, реалізації та захисту своїх прав, свобод і законних інтересів, у тому чис­лі й щодо надання адміністративних послуг або б) зі скаргою на рішення, дії чи бездіяльність органів виконавчої влади, ор­ганів місцевого самоврядування, юридичних осіб публічного права, їх посадових осіб, що порушують або можуть порушити права, свободи і законні інтереси фізичних або юридичних осіб.

Громадяни України також мають право звернутися до ін­ших органів державної влади, об'єднань громадян, підпри­ємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та про­позиціями, що стосуються їх владних повноважень чи статутної діяльності, з заявою або клопотанням щодо реалізації своїх со­ціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення¹. З такими самими звер­неннями можуть звернутися військовослужбовці, працівники органів внутрішніх справ і державної безпеки, якщо це не сто­сується їх службової діяльності, а також іноземці, які законно знаходяться на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.

Суб'єкти звернення мають право:

1) вимагати в уповноваженого суб'єкта роз'яснення щодо порядку здійснення адміністративного провадження, своїх прав і обов'язків, прав і обов'язків інших учасників адміністратив­ного провадження, а також інформації про процедурні дії та процедурні рішення, прийняті під час здійснення адміністра­тивного провадження;

2) брати участь в адміністративному провадженні особисто або через свого представника;

¹ Див. напр.: Про звернення громадян: Закон України від 2 жовтня 1996 р. // ВВР. - 1996. - № 47. - Ст. 1.

СУБ'ЄКТИ І УЧАСНИКИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА__________

3) знайомитися в установленому порядку з матеріалами ад­міністративної справи, робити з неї виписки та копії, в тому числі з використанням технічних засобів;

4) бути вислуханими з питань, що є предметом адміністра­тивного провадження, надавати пояснення та інші докази;

5) подавати клопотання про:

 

— відвід посадової особи суб'єкта владних повноважень;

— залучення до провадження інших учасників;

— витребування додаткових матеріалів;

— призначення експертизи;

— надання копій документів, наявних у матеріалах ад­
міністративної справи;

— тимчасове зупинення адміністративного провадження;

6) користування послугами перекладача;

7) отримувати примірник адміністративного акта, прийня­того за результатами розгляду адміністративної справи;

8) оскаржувати адміністративний акт, процедурні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень.

Суб'єкт звернення зобов'язаний:

а) подавати документи, докази та матеріали, необхідні для
здійснення провадження;

б) повідомляти про зміну адреси та причини неприбуття на
запрошення суб'єкта владних повноважень;

в) добросовісно користуватися належними йому правами та
виконувати вимоги, встановлені законодавством.

Особливістю цієї групи учасників (осіб) адміністративного провадження є те, що вони не мають владних повноважень у сфері адміністративної процесуальної діяльності.

У цій групі проваджень особами, які мають інтерес у справі, виступають і заінтересовані особи.

Заінтересована особа — це фізична або юридична особа, права і законні інтереси якої зачіпає або має зачіпати прийнят­тя суб'єктом владних повноважень адміністративного акта.

Заінтересована особа про свою участь в адміністративному провадженні подає клопотання суб'єкту владних повноважень, або може бути залучена до адміністративного провадження за ініціативою суб'єкта владних повноважень, або за клопотанням суб'єкта звернення.

На заінтересовану особу поширюються права і обов'язки, передбачені для суб'єкта звернення.

2. В провадженнях з адміністративного судочинстваособа­ми, які мають інтерес у справі, виступають громадяни, держав-

ГЛАВА 4

ні органи, органи місцевого самоврядування, державні служ­бовці, організації, підприємства, установи, заклади незалежно від форм власності, які в адміністративному судочинстві прий­нято називати сторонами.

Сторонами в адміністративному судочинстві є позивач та відповідач як можливі учасники оспорюваних прав та обов'язків, що виступають суб'єктами публічно-правових відносин. Сто­рони виступають головними учасниками, без яких неможливий сам процес.

Характерною ознакою сторін є те, що вони мають право звер­татися до суду за захистом і навіть тоді, коли особи лише вважа­ють, що їхні права, свободи та інтереси в сфері публічно-право­вих відносин порушено, хоча таке порушення, можливо, і не мало місця насправді. Суд повинен розглянути такий спір, тому, що, крім конституційної гарантії права (ст. 55), на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, ч. 2 ст. 6 КАСУ встановлюється, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді.

Наступною ознакою сторін є також те, що у всіх випадках процес в адміністративній справі ведеться від імені та в інтере­сах сторін. Це правило діє також, коли справу порушує не осо­бисто позивач, а інші особи в його інтересах.

Позивач — це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду. По­зивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни Ук­раїни, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, уста­нови, організації (юридичні особи). Позивачем може бути та­кож суб'єкт владних повноважень, у випадках коли позовна заява до адміністративного суду подається на забезпечення ви­конання його повноважень.

Відповідач — це суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено КАСУ.

Громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних пов­новажень, можуть бути відповідачами, відповідно до ч. 4 ст. 50 КАСУ, лише за адміністративним позовом суб'єкта владних пов­новажень:

1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадян;

2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян;

СУБ'ЄКТИ І УЧАСНИКИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА__________

3) про примусове видворення іноземця чи особи без грома­дянства з України;

4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо);

5) в інших випадках, встановлених законом.

Сторони користуються рівними загальними процесуальни­ми правами, обсяг яких збігається з правами та обов'язками інших осіб, які беруть участь у справі (ст. 49 КАСУ). Врахову­ючи те, що сторони посідають головне положення в розгляді справи, законодавець наділяє їх додатковими досить важливи­ми процесуальними правами (ст. 51 КАС України), за допомо­гою яких сторони можуть чутливо впливати на хід справи.

Додаткові права сторін за змістом можна класифікувати на дві групи.

1. Право на зміни в позовному спорі.
Позивач має право:

а) змінити підставу або предмет адміністративного позову;

6) збільшити або зменшити розмір позовних вимог;

в) відмовитися від адміністративного позову у будь-який час до закінчення судового розгляду, а в суді апеляційної чи касаційної інстанції до закінчення відповідно апеляційного чи касаційного розгляду.

Відмова від адміністративного позову тягне закриття про­вадження у справі та закінчення спору у справі. Тому законо­давець чітко врегульовує порядок і наслідки відмови на всіх етапах розгляду справи: під час підготовчого провадження вре­гульовано ст. 112 КАСУ; під час судового розгляду справи — ст. 135 КАСУ; у суді апеляційної інстанції — ст. 194 КАСУ; у суді касаційної інстанції — ст. 219 КАСУ.

2. Право на визнання позовного спору.
Відповідач має право:

а) визнати адміністративний позов повністю або частково в будь-який час до закінчення судового розміру. В разі часткового визнання адміністративного позову відповідачем і прийняття його судом може бути прийнята постанова про задоволення визнаних відповідачем позовних вимог відповідно до ст. 164 КАСУ. У разі повного визнання відповідачем адміністративного позову і прийняття його судом приймається постанова суду про задоволення адміністративного позову. Порядок визнання ад­міністративного позову врегульовано статтями 112, 136 КАСУ;

ГЛАВА 4

б) подати заперечення проти адміністративного позову. За­
перечення виражається у відхиленні позовних вимог відповіда­
чем з обґрунтуванням відповідними доказами своєї позиції.
Підставами для заперечення можуть бути як процесуальні, так
і матеріальні обставини. Процесуальні обставини пов'язані з
підсудністю справи, матеріальні — пов'язані з відсутністю пра­
ва у позивача, відсутністю правового врегулювання матеріаль­
них суспільних відносин та ін. Заперечення адміністративного
позову, на наш погляд, це фактична відмова, яка має бути
викладена у письмовій формі. Порядок прийняття відмови вре­
гульовано ст. 112 КАСУ;

в) на примирення. Сторони можуть досягти примирення на
будь-якій стадії адміністративного процесу, що є підставою для
закриття провадження в адміністративній справі. У такому разі
суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. По­
рядок ухвалення судових рішень регламентується ст. 160 КАСУ.

До осіб, які обстоюють в адміністративному процесі права і інтереси, належать треті особи.

Третіми особами визнаються учасники адміністративного процесу, які вступають у вже порушену в суді адміністративну справу з метою захисту особистих прав, свобод та інтересів. Це пов'язане з тим, що рішення, прийняте судом, може суттєво вплинути на юридичний інтерес цих осіб, їх. правове станови­ще, оскільки їх інтереси залежать від існуючих між ними і сто­ронами правовідносинами. Тому участь у справі третіх осіб обумовлена тим, що вони намагатимуться, щоб було винесено судом таке рішення, яке відповідало б їх інтересам.

Залежно від вимог на предмет спору законодавець розріз­няє два види третіх осіб:

а) треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору:

—можуть вступити у вже порушену справу у будь-який час до закінчення судового розгляду;

—можуть пред'явити адміністративний позов до однієї або обох сторін;

—можуть заявити самостійні вимоги на предмет спору;

—мають право позивача.

Особливістю участі у справі третіх осіб, які заявляють са­мостійні вимоги, є те, що:

— їх інтереси повністю або частково будуть протилежними
інтересам сторін;

СУБ'ЄКТИ І УЧАСНИКИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА__________

— вони втручаються у спір між сторонами, що вже виник.
Виходячи з того, що інтерес третьої особи із самостійними

вимогами суперечить інтересам сторін, законодавець встанов­лює, що задоволення адміністративного позову таких осіб має повністю або частково виключати задоволення вимог позивача до відповідача.

Оскільки втручання у спір між сторонами третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги, вже відбулися то розгляд справи починається спочатку;

б) треті особи, які не заявляють самостійних вимог на пред­мет спору:

— можуть вступити у вже порушену справу в будь-який час до закінчення судового розгляду;

— вступають у справу на стороні позивача або відповідача;

— можуть бути залучені до участі у справі також за клопо­танням осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду.

Виходячи з того, що інтерес третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, може бути на боці пози­вача чи відповідача, суд повинен перевірити існування між цією особою та однією із сторін допроцесуальних правових від­носин, а також можливість впливу рішення суду у справі між сторонами на права і законні інтереси в публічній сфері треть­ої особи.

3. В адміністративно-деліктних провадженнях.До осіб, які Обстоюють в адміністративно-деліктних провадженнях особисті права та інтереси, належать: а) особа, яка притягається до ад­міністративної відповідальності; б) потерпілий.

Особами, які притягаються до адміністративної відпові­дальності можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, посадові особи, тобто фізичні особи, яким на час вчинення правопорушення виповнилося шістнадцять років. Твердження окремих дослідників¹ про наявність ад-

¹ Адміністративне право України: Підручник / Ю. П. Битяк, В. М. Га-ращук, О. В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю. П. Битяка. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — С 192—195; Стефанюк В., Голосніченко І., Михеєнко М. Інститут адміністративної відповідальності юридичних осіб: проблеми теорії та прак­тики //Право України. — 1999. — № 9. — С 8; Гончарук С. Т. Адміністра­тивна відповідальність за законодавством України: Навч. посібник. — К., ^⁹⁵- — С. 24; Лук 'янець Д. М. Про вину юридичних осіб у сфері адміністра­тивної відповідальності // Право України. — 1999. — № 11. — С 118, 121— 122; Літошенко О. С Адміністративна відповідальність в системі юридичної ЙДповідальності: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — К., 2005. — С. 7.

ГЛАВА Л

міністративної відповідальності юридичних осіб, що юридичні особи є суб'єктами адміністративних проступків, на наш по­гляд, є передчасним, необгрунтованим¹.

Особи, які притягаються до адміністративної відповідаль­ності, мають право:

а) знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення,
надавати докази, заявляти клопотання. Особа має бути оз­
найомлена з протоколом про адміністративне правопорушен­
ня, вносити до протоколу певні пояснення, уточнювати обста­
вини вчинення правопорушення, давати особисті зауваження
щодо відомостей, викладених у протоколі. Особа може відмо­
витися від підписання протоколу, заявивши мотиви такої від­
мови. Особа, яка притягається до відповідальності має право
подавати докази про свою невинуватість шляхом усних і пись­
мових заяв, пояснень, вимог призначення експертизи чи залу­
чення свідків, витребування довідок, документів тощо;

б) при розгляді справи користуватися юридичною допомо­
гою адвоката, іншого фахівця в галузі права, який за законом
має право на надання правової допомоги особисто чи за дору­
ченням юридичної особи. Право користування юридичною до­
помогою має суттєве значення для захисту інтересів особи. Од­
нак законодавець надає таке право при розгляді справи. Є дум­
ки науковців щодо надання такої можливості ще на більш
ранніх стадіях провадження, а саме з моменту складання про­
токолу про адміністративне правопорушення;

в) користування рідною мовою, користування послугами
перекладача;

г) оскаржити постанову у справі в порядку, встановленому
статтями 288, 289 КУпАП;

ґ) бути присутніми при розгляді справи. Під час відсутності цих осіб справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Водночас із метою забезпечення законності й охорони прав особи, що притягається до відповідальності, законодавець уста­новлює обов'язкову присутність її при розгляді справ, пов'язаних

¹ Демський Е. Ф., Ковальський В. С, Донський С. Е. До питання про відповідальність юридичних осіб // Вісник господарського судочинства.

— 2002. — № 4. — С. 168—176; Демський Е. Співвідношення адміністратив­
ної і господарської відповідальності // Юридична Україна. — 2005. — № 9.

- С 24-29.

СУБ'ЄКТИ І УЧАСНИКИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА__________

із: обігом наркотичних засобів; дрібним викраденням чужого майна; користуванням радіочастотним ресурсом України; неза­конною торговельною діяльністю; дрібним хуліганством; неви­конанням законних вимог працівника міліції та іншими право­порушеннями, перерахованими у ч. 2 ст. 268 КУпАП. У разі неявки чи ухилення від явки на виклик органу внутрішніх справ чи суду, цю особу може бути органом внутрішніх справ (міліцією) піддано приводу.

Потерпілий — це особа, якій адміністративним правопору­шенням заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду. У разі наявності потерпілого його прізвище і адреса заносяться до протоколу, який підписується особою, яка склала протокол, та особою, яка вчинила правопорушення.

За наявності свідків і потерпілих протокол також може бути підписано і цими особами.

Потерпілий має право знайомитися з матеріалами справи, заявляти клопотання, оскаржувати постанову у справі про ад­міністративне правопорушення.

В окремих випадках потерпілого може бути опитано як свідка.

Таким чином, законодавець надає досить широкі права і можливості захисту прав, свобод і законних інтересів у сфері публічних відносин.

Особи, які представляють

Та захищають інтереси інших осіб

' Для захисту своїх прав і законних інтересів у правопору­шеннях у сфері управління та провадженнях з адміністративно-f© судочинства суб'єкт звернення, заінтересована особа, сторо-йй (позивач, відповідач), а також третя особа можуть брати

Г

асть особисто або через свого представника. В адміністративно-деліктних провадженнях інтереси особи, р&і притягається до відповідальності, і потерпілого, можуть Йредставляти захисники, а щодо неповнолітніх і осіб, які не Можуть самі здійснювати свої права у справах про адміністра­тивні правопорушення, мають право представляти їх законні Представники.

З прийняттям Кодексу адміністративного судочинства Ук­раїни в адміністративний процес (адміністративне процесуаль­не право) введено правовий інститут, нормами якого опосеред-

ГЛАВА4

ковуються відносини, що виникають у зв'язку з процесуальною діяльністю однієї особи від імені та інтересах іншої особи. В процесуальній літературі ведеться дискусія щодо визначення правовідношень у представництві. Тобто ці правовідношення матеріальні чи процесуальні¹. Адже Цивільний кодекс України визначає представництво як правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити пра-вочин від імені другої сторони, яку вона представляє (ч. 1 ст. 237 ЦК України). І далі, правочин, вчинений представни­ком, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє (ст. 239 ЦК).

Проте С. І. Чорнооченко, розглядаючи процесуальне пред­ставництво через призму відмінностей, що представництво в силу цивільного права може бути в будь-яких угодах, а в силу процесуального — тільки в суді, що метою загальноцивільно-го представництва є надання допомоги довірителю, а проце­суального — і суду, стверджує що представництво в суді є са­мостійним процесуальним інститутом, а не різновидом за-гальноцивільного, як часто вважають в судовій практиці та літературі².

Іншої думки, з якою, мабуть, варто погодитися, дотри­мується Є. О. Харитонов. Він розглядає процесуальне пред­ставництво як систему правових відносин двох видів: внутріш­ні і зовнішні.

Внутрішні відносини представництва, що складаються між особою, яку представляють, і представником, спрямовані на упорядкування правових зв'язків між особою, яку представля­ють, і судом, тобто мають організаційний характер; виникають і реалізуються не в інтересах того, хто вчиняє дії (представни­ка), а з метою здійснення і захисту прав та інтересів особи, яку представляють.

Зовнішні відносини складаються: а) між представником і судом, які мають інформаційний характер; б) між особою, яку представляють, і судом. Встановлення їх є результатом дій представника.

У цьому зв'язку, зазначає Є. О. Харитонов, внутрішні і зов­нішні правовідносини представника мають різний галузевий

¹ Чорнооченко С. І. Цивільний процес України: Навч. посібник. — К.:
Центр навч. літератури, 2004. — С. 72.

² Там само. — С. 72—73.

СУБ'ЄКТИ І УЧАСНИКИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА__________

характер. Внутрішні правовідносини представництва мають ма­теріально-правовий характер, оскільки грунтуються на договорі доручення, факті родинних зв'язків; законі. Зовнішні правовід­носини представництва регулюються нормами адміністратив­ного процесуального права і є за своїм характером адміністра­тивно-процесуальними¹. Такі методологічні підходи можуть бути застосовано і в цивільному процесі.

Представником може бути фізична особа, яка має ад­міністративну процесуальну дієздатність відповідно до ст. 48 КАС України, а також органи та інші особи, яким законом надане право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.

Не можуть бути представниками в суді особи, які беруть участь у справі як секретар судового засідання, експерт, спе­ціаліст, перекладач та свідок. Не можуть також бути представни­ками судді, прокурори, слідчі, крім випадків, коли вони: а) діють як представники відповідних органів (суди, прокуратури, ОВС, СБУ), що є стороною або третьою особою у справі; б) діють як законні представники сторони чи третьої особи.

Підстави виникнення правовідносин представництва є до­говір або закон (ч. З ст. 56 КАС України). Таким чином, існує два види представництва: а) представництво за договором; б) представництво за законом.

Представництво за договором ґрунтується на волевиявленні представника і того, хто бажає мати представника. Це доб­ровільне представництво. При добровільному представництві до представника і того, хто бажає мати представника, висува­ються певні вимоги: а) представництво має грунтуватися виключно на волі представника і того, хто бажає мати пред­ставника; б) представник і особа, яку представляють, мають бути дієздатними. Це пов'язане з тим, що представник стає ще одним учасником внутрішніх правовідносин представника, а особа, яку представляють, повинна свідомо обрати представни­ка. Підставою виникнення добровільного представництва є до­говір, і це характеризує даний вид представництва як приват­ноправовий². Представником за договором, зазвичай, виступає адвокат чи інший фахівець у галузі права, який за законом має

¹ Кодекс адміністративного судочинства України: Науково-практич­
ний коментар; За ред. С. В. Ківалова, О. І. Харитонової / С. В. Ківалов,
О. І. Харитонова, О. М. Пасенюк, М. Р. Аракелян та ін. — Харків: Одіссей,
2005.- С. 144-145.

² Там само. — С. 146.

ГЛАВА Л

право на надання правової допомоги. В такій якості можуть виступати й інші особи.

Представництво за законом є обов'язковим представниц­твом, не залежить від волі того, кого представляють, його під­ставами є прямий припис закону чи іншого адміністративного акта, тому характеризується як публічно-правове. Воля особи, яку представляють, вирішального значення не має, бо може бути й недієздатна особа.

Можна виділити кілька видів представництва за законом. 1. Представництво щодо захисту прав, свобод і законних інтересів малолітніх та неповнолітніх осіб, які не досягли віку, з якого настає адміністративно-процесуальна дієздатність, а також недієздатних фізичних осіб здійснюють їх законні пред­ставники — батьки, усиновлювачі, опікуни, піклувальники чи інші особи, визначені законом (ст. 242 ЦК України). Законо­давець не конкретизує віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність. Аналіз законодавства дає можли­вість стверджувати, що це 14-річний вік. Наприклад, засновни­ком молодіжних та дитячих організацій може бути особа 15-річ-ного віку¹, а членами цієї організації можуть бути особи, які досягли 14 років². Кодексом законів про працю України пере­дбачено вік, з якого допускається прийняття на роботу осіб, які досягли п'ятнадцяти років за згодою одного із батьків або особи, що його замінює. Для підготовки молоді до продуктив­ної праці допускається прийняття на роботу, з умовою праці у вільний від навчання час, осіб 14-річного віку за згодою одно­го із батьків або особи, що його замінює. Хоча ця норма вре­гульована нормами трудового права, водночас не виключене виникнення публічно-правових відносин, наприклад, пов'яза­них із невиплатою заробітної плати, за що передбачена адмі­ністративна відповідальність. Ці особи можуть бути і членами

профспілок³.

Таким чином, представництво здійснюється щодо осіб, які ще не досягли 14-річного віку. Таке представництво є обов'язком представників.

¹ Про об'єднання громадян: Закон України від 16 червня 1992 р. //
ВВР. - 1992. - № 34. - Ст. 11.

² Про об'єднання громадян: Закон України від 16 червня 1992 р. //
ВВР. - 1992. - № 34. - Ст. 12.

³ Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності: Закон України
від 15 вересня 1994 р. // ВВР. — 1999. — № 45. — Ст. 7.

СУБ'ЄКТИ І УЧАСНИКИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА__________

2. Представництво щодо захисту прав, свобод і законних інтересів неповнолітніх осіб, які досягли віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність непрацездатних фі­зичних осіб і фізичних осіб, цивільна дієздатність яких обмеже­на, можуть захищати їхні законні представники — батьки, уси­новлювачі, опікуни, піклувальники чи інші особи, визначені законом. Цей вид представництва характеризується, принайм­ні, двома ознаками: а) вік неповнолітніх, з якого настає ад­міністративна процесуальна дієздатність, виходячи із поперед­ніх міркувань, слід вважати 14 років, а у разі притягнення до адміністративної відповідальності — 16 років (статті 12, 270 КУпАП); б) на відміну від представництва осіб, що не досягли віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність, це представництво не є обов'язком, а правом представників, які можуть захищати права, свободи та інтереси зазначених осіб. Такий вид представництва, до речі, встановлено і в ад­міністративно-деліктних провадженнях щодо захисту прав та інтересів неповнолітніх чи недієздатних осіб у разі притягнен­ня їх до адміністративної відповідальності (ст. 270 КУпАП).

3. Представництво з ініціативи суду або уповноваженого суб'єкта щодо захисту прав, свобод та інтересів неповнолітніх осіб, які досягли віку, з якого настає адміністративна процесу­альна дієздатність непрацездатних осіб і фізичних осіб, цивіль­на дієздатність яких обмежена, залучаються до участі у справі їхні законні представники;

4. Представництв щодо захисту прав і законних інтересів органу, підприємства, установи, організації здійснюють їх керів­ники чи інші особи, уповноважені законом, положенням, стату­том, що підтверджується документами, які посвідчують їх служ­бове становище.

5. Представництво щодо захисту прав, свобод і законних інтересів, яке здійснюється органами, громадськими організа­ціями, адвокатами тощо, яким законом надане право захища­ти. Це можуть бути політичні й громадські організації, про­фесійні спілки, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування та органи самоорганізації громадян.

Особливе місце в представництві інтересів громадянина або держави посідає прокурор. Він може здійснювати представниц-: тво на будь-якій стадії адміністративного процесу.

ГЛАВА 4

У разі відсутності представника у сторони чи третьої особи, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, суд (уповноважений суб'єкт) зупиняє провадження у справі та ініціює перед органами опіки і піклування чи іншими органа­ми, визначеними законом, питання про призначення чи заміну законного представника, якщо він не має права вести справу з підстав, встановлених законом.

Відповідно до законодавства представництво створює певні правові наслідки (ст. 239 ЦК України). Дії представника від імені особи, яку він представляє, породжують у цієї особи від­повідні права і обов'язки. Однак для того, щоб дії представника створили юридичні права і обов'язки для особи, яку він пред­ставляє, необхідно, щоб представник мав відповідні повнова­ження. За змістом ці повноваження мають включати в себе, принаймні, (щонайменше) три умови: а) право представника вчинити власні позитивні дії на користь особи, яку він представ­ляє, від її мені; б) право представника вимагати від особи, яку він представляє, прийняття на себе юридичних наслідив дій, вчинених представником у межах повноважень; в) установлення змісту і мети дій представника, що може вчиняти він від імені особи, яку представляє. Таким чином, здійснення представни­ком відповідних функцій можливе за наявності відповідних пов­новажень, які надають юридичну силу діям представника.

Повноваження представника мають бути підтверджені, ви­значеними законодавством, належно оформленими документа­ми. Найчастіше ці повноваження засвідчуються довіреністю. Основні вимоги щодо оформлення довіреності та правила її видачі закріплені у Цивільному кодексі України (статті 244— 250) та у Законі України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 р.

Довіреність має бути не лише у письмовій формі, вона по­винна містити необхідні реквізити:

а) вказівку на суб'єкти — ким і кому видана довіреність;

б) зміст і обсяг повноважень, наданих представникові;

в) дату видачі довіреності. Довіреність, у якій не вказана
дата її вчинення, є нікчемною;

г) строк дії довіреності. Якщо строк довіреності не встанов­
лений, вона зберігає чинність до припинення її дії (статті 247,
248 ЦК України). Проте повноваження представника чинні
протягом часу провадження у справі (ст. 59 КАСУ);

ґ) підпис особи, яку представляють (довірителя), в установ­леному законом порядку, має бути засвідчена.

СУБ'ЄКТИ І УЧАСНИКИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА__________

Довіреності, які видаються:

а) від імені органу, підприємства, установи, організації,
підписуються керівником або іншою уповноваженою на те за­
коном, положенням, статутом особою і засвідчуються печат­
кою цього органу, підприємства, установи, організації;

б) фізичною особою на ведення адміністративної справи,
підписуються особисто і посвідчуються нотаріально або поса­
довою особою підприємства, установи, організації, в якій дові­
ритель працює, навчається, перебуває на службі, стаціонарно­
му лікуванні, чи за рішенням суду за місцем його проживання
(перебування).

Законодавством передбачені особливі випадки, коли довіреність може посвідчуватися органами, які поряд із вико­нанням власних функцій, здійснюють функції нотаріального характеру. Це ч. З ст. 245 ЦК України та ст. 40 Закону України «Про нотаріат» установлюють перелік осіб, які мають засвідчу­вати довіреність, що прирівнюється до нотаріального посвід­чення. До них належать командири військових частин, з'єднань, установ і закладів, начальники госпіталів, санаторіїв та інших військово-лікувальних установ, начальники місць позбавлення волі, посадові особи виконкомів сільських, селищних, міських рад тощо.

Повноваження представників можуть посвідчуватися, в ок­ремих випадках, крім довіреності, ще й іншими документами:

1) повноваження законних представників підтверджуються: а) документами, що посвідчують факт родинних стосунків, — паспортом батьків (усиновлювачів), свідоцтвом про народжен­ня дитини, актом (документом) про усиновлення дитини, по­свідченням опікуна чи піклувальника; б) документами, які під­тверджують займану представником посаду в органі, підпри­ємстві, установі, організації щодо відносин з особою, інтереси якої вони представляють;

2) повноваження адвоката, а у адміністративно-деліктних провадженнях захисника як представників посвідчується орде­ром, який видано відповідним адвокатським об'єднанням або договором на надання правової допомоги чи на ведення ад­міністративної справи;

3) повноваження членів колегіальних органів (громадських організацій, їх об'єднань, кооперативних організацій тощо) підтверджуються випискою з протоколу засідання колегіально­го органу управління;

ГЛАВА 4

4) повноваження представників, які беруть участь в ад­міністративному процесі, можуть підтверджуватися усною за­явою довірителя із занесенням її до журналу судового засідання.

Оригінали довіреностей, виписок із протоколу, ордерів, до­говорів або засвідчені підписом судді копії з них, а також за­свідчені підписом судці копії документів законних представни­ків (паспортів, свідоцтв, посвідчень, виписок із протоколів гро­мадських організацій тощо) приєднуються до справи.

Довіреності або інші документи, які підтверджують повно­важення представника і були посвідчені у інших державах, по­винні бути легалізовані органами Міністерства закордонних справ України. Легалізація передбачає: а) підтвердження дійс­ності оригіналів офіційних документів або засвідчення справж­ності підписів посадових осіб; б) встановлення іх відповідності законам України або законам держави перебування диплома­тичного представництва чи консульської станови України. Консульська легалізація здійснюється, якщо інше не встанов­лено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Особи, які сприяють адміністративним провадженням

Свідок як учасник адміністративного процесу відіграє важ­ливу роль у з'ясуванні обставин, що мають значення для пра­вильного вирішення справи. Як… У провадженнях у сфері управління та адміністративно-де­ліктних провадженнях…

СУБ'ЄКТИ І УЧАСНИКИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА___________

свідків обмежень за віком. Зазвичай опитування таких осіб і оцінка свідчень здійснюються з урахуванням віку, рівня інте­лектуального розвитку, здатності сприймати обставини, що ма­ють значення для справи, стану здоров'я. Отже, законодавець закріплює досить широке коло осіб, які можуть бути опитані як свідки.

Натомість у провадженнях з адміністративного судочинства законодавець дещо по-іншому формує коло свідків. Статтею 65 КАС України передбачається, що як свідок в адміністративній справі може бути викликана судом кожна особа, якій можуть бути відомі обставини, що належить з'ясувати у справі. Проте не можуть бути допитані як свідки:

1) недієздатні фізичні особи, а також особи, які перебува­ють на обліку чи на лікуванні у психіатричному лікувальному закладі та не здатні через свої фізичні або психічні вади давати з цього приводу показання;

2) представники в судовому процесі, захисники у кримі­нальних справах — про обставини, які стали їм відомі у зв'язку з виконанням функцій представника чи захисника;

3) священнослужителі — про відомості, одержані ними на сповіді віруючих;

4) професійні судді, народні засідателі та присяжні — про обставини обговорення в нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення судового рішення;

:• 5) інші особи, які не можуть бути допитані як свідки згідно із законом чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, без їхньої згоди.

Як бачимо, законодавець вводить деякі формальні ознаки, що обмежують значну кількість осіб бути допитаними як свід­ки. Ці ознаки характеризуються обмеженнями: по-перше, за йравосуб'єктністю осіб, які не можуть залучатися як свідки; nor друге, за метою забезпечення охорони таємниці обставин, що стали відомі у зв'язку з: виконанням функцій представника чи захисника; сповіддю віруючих; обговоренням питань у на­радчій кімнаті щодо ухвалення судового рішення.

Виходячи із першого, — обмеження за правосуб'єктністю осіб, — не можуть бути допитані як свідки недієздатні фізичні особи, дає підстави вважати, що в адміністративному судочин­стві, на відміну від інших проваджень, неповнолітні не можуть бути свідками, оскільки вони не володіють певним обсягом Дієздатності.

ГЛАВА4

На перший погляд, здається логічним, адже сфера публіч­них відносин може не завжди адекватно усвідомлюватися не­повнолітніми. Однак, враховуючи, що неповнолітні в певних випадках є суб'єктами адміністративно-матеріальних та ад­міністративних процесуальних відносин, а також те, що зако­нодавцем окремо не встановлено обмеження за віком, свідком може бути і неповнолітня особа.

Щодо інших обмежень кола осіб, які можуть бути допитані як свідки, то вони встановлені законодавцем, виходячи із цивілізованих, гуманістичних принципів розгляду і вирішення адміністративних справ, які слід також започатковувати в про­вадження в сфері управління та адміністративно-деліктних провадженнях, а також можливість відмови від дачі показань щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів. Перелік членів сім'ї та близьких родичів наведено в ч. З ст. 65 КАСУ. Це пев­ним чином конкретизує коло цих осіб, що має велике приклад­не значення.

Основним обов'язком свідка є те, що він повинен з'явитися до суду, органу (посадової особи), у провадженні яких перебу­ває адміністративна справа, в зазначений час і дати правдиві показання, пояснення, повідомити все відоме йому у справі та відповісти на поставлені запитання. У разі неможливості при­буття за викликом суду свідок зобов'язаний завчасно повідоми­ти про це суд. У разі нез'явлення свідка до судового засідання суд може вирішити питання про привід свідка (ст. 272 КАС України) та у порядку злісного ухилення від явки в суд свідка, потерпілого, позивача, відповідача, особа може бути притягну­та до адміністративної відповідальності (ч. 1 ст. 185³ КУпАП) у вигляді накладення штрафу від шести до дванадцяти неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян або застосування ад­міністративного арешту на строк до 15 діб. Отже, досить суттєві заходи примусу існують щодо з'явлення до суду свідка в ад­міністративно-судочинних провадженнях.

Водночас обов'язковість з'явлення свідка до органу (поса­дової особи), у провадженні яких знаходиться адміністративна справа, у провадженнях у сфері управління та адміністративно-деліктних провадженнях ніяким примусом не забезпечена, за­конодавець розраховує на високу правосвідомість свідка. Вва­жаємо, якщо не застосовувати заходи стягнення (покарання) (та і не потрібне це), то хоча б примусовий привід свідка до органів (посадових осіб), що розглядають і вирішують ад-

СУБ'ЄКТИ І УЧАСНИКИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА__________

міністративні справи у провадженнях у сфері управління та ад­міністративно-деліктних провадженнях, не завадив би. Це пев­ною мірою сприятиме всебічному, повному, об'єктивному та законному розгляду справи.

У адміністративному судочинстві передбачена також і кримінальна відповідальність за відмову від давання показань чи завідомо неправдиві показання (статті 384, 385 КК України), що, мабуть не потрібно започатковувати у провадженнях у сфері управління та адміністративно-деліктних провадженнях.

Експерт — це особа, яка сприяє розгляду справи. Експер­том може бути призначена особа, яка має необхідні знання, здатна шляхом дослідження матеріальних об'єктів, явищ і про­цесів дати висновок із питань, що виникають під час розгляду справи. Як експерт може залучатися особа, яка відповідає ви­могам, встановленим Законом України «Про судову експерти­зу» та підзаконними актами щодо кваліфікаційних класів судо­вих експертів, державних реєстрів судових експертів, положень про експертно-кваліфікаційні комісії та ін.

Головним обов'язком експерта є проведення повного, нау­ково обґрунтованого дослідження та надання об'єктивного письмового висновку щодо поставлених йому запитань. У разі необхідності експерт повинен за викликом суду з'явитися в су­довому засіданні та надати відповідні роз'яснення щодо вис­новку і відповідей на поставлені запитання. У разі неявки екс­перта в суд щодо нього може бути застосовано примусовий привід (ст. 272 КАСУ) або притягнення до адміністративної відповідальності (ст. 185³ КУпАП).

Експерту заборонено: а) збирати за власною ініціативою матеріали для проведення експертизи; б) спілкуватися з особа­ми, які беруть участь у справі; в) розголошувати відомості, що стали йому відомі у зв'язку з проведенням експертизи; г) пові­домляти будь-кому, крім суду, про результати експертизи; ґ) передоручати проведення експертизи іншій особі.

Експерт має право на: а) відмову від даного висновку, якщо подані йому матеріали недостатні для виконання покладених на нього обов'язків; б) оплату виконаної роботи та компенса­цію витрат, пов'язаних із проведенням експертизи. Завідомо неправдивий висновок, відмова без поважних причин від вико­нання покладених на нього обов'язків тягне за собою кримі­нальне покарання, передбачене статтями 384, 385 Криміналь­ного кодексу України.

ГЛАВА4

Спеціаліст — це фахівець у якійсь певній галузі, яка володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних засобів і може надавати консультації під час вчинення проце­суальних дій з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок.

Поняття «спеціаліст» в адміністративно-деліктних прова­дженнях не визначене, а отже, його послугами органи (поса­дові особи) під час розгляду адміністративної справи користу­ватися не можуть, оскільки ними розглядаються справи, в яких вони є фахівцями відповідного рівня.

Спеціаліст залучається до участі в адміністративному про­цесі за ухвалою суду для надання безпосередньої допомоги (фо­тографування, складання схем, планів, креслень, вибір зразків для експертизи та ін.). Він зобов'язаний прибути за викликом суду чи уповноваженого суб'єкта відповідати на задані запитан­ня, давати усі консультації та письмові роз'яснення, звертаючи увагу на характерні обставини чи особливості доказів.

Допомога спеціаліста стосується не правових питань, а лише надання суду (уповноваженому суб'єкту) технічної допомоги.

Головним обов'язком спеціаліста є те, що він повинен з'явитися за викликом суду та відповідати на поставлені запи­тання. У разі нез'явлення може бути застосовано примусовий привід (ст. 272 КАСУ). Процесуальні обов'язки спеціаліста за­кріплені у ст. 67 КАСУ. Щодо спеціаліста в законодавстві не встановлено юридичної відповідальності.

Перекладач — це особа, яка вільно володіє мовою, якою здійснюється адміністративне судочинство, адміністративне провадження, та іншою мовою, знання якої обхідне для усного або письмового перекладу з однієї мови на іншу. Перекладача­ми є також особи, які володіють технікою спілкування з глухи­ми, німими чи глухонімими (сурдоперекладачі).

Перекладач призначається ухвалою суду в адміністративно-судочинних провадженнях або рішенням уповноваженого суб'єкта, органу, посадової особи — в адміністративно-проце­суальних та адміністративно-деліктних провадженнях, у про­вадженні яких перебуває адміністративна справа за клопотан­ням особи, яка бере участь у справі.

Перекладач має право відмовитися від участі в адміністра­тивному процесі, якщо він не володіє мовою в обсязі, необхід­ному для перекладача. Однак, якщо він дав згоду на перекла­дання, то зобов'язаний з'явитися за викликом суду (уповнова-

СУБ'ЄКТИ І УЧАСНИКИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА__________

женого органу) і здійснювати повний і правильний переклад і своїм підписом посвідчувати правильність перекладу в проце­суальних документах, що вручаються особам, які беруть участь у справі, в перекладі мовою, якою вони володіють.

За завідомо неправильний переклад чи за відмову без по­важних причин від виконання покладених на нього обов'язків перекладач несе кримінальну відповідальність, передбачену статтями 384, 385 Кримінального кодексу України, а за ухилен­ня від явки в суд — адміністративну відповідальність, передба­чену ч. 2 ст. 185³ КУпАП.

В адміністративному судочинстві, крім зазначених осіб, — свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, — особами, які сприя­ють адміністративним провадженням виступають і секретар судового засідання, а також судовий розпорядник, повнова­ження яких визначаються відповідно статтями 63 і 64 КАСУ.

Відповідно до статей 27, 29 КАСУ визначені підстави для відводу (самовідводу) секретаря судового засідання, експерта, спеціаліста, перекладача. Як і судця, секретар судового засідан­ня, експерт, спеціаліст, перекладач не можуть брати участі у розгляді адміністративної справи і відводяться:

1) якщо прямо чи опосередковано заінтересовані у резуль­таті розгляду справи;

2) якщо є членами сім'ї або близькими родичами (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, пад­черка, брат, сестра, дід, баба, онук, онучка, усиновлювач чи уси­новлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших осіб, які беруть участь у справі;

3) якщо перебувають або перебували в службовій або іншій залежності від осіб, які беруть участь у справі;

4) якщо проводили ревізію, перевірку тощо, матеріали яких використовуються при розгляді даної справи;

5) якщо з'ясування обставин, які мають значення для спра­ви, виходить за межі сфери їх спеціальних знань.

Таким чином, юридичні повноваження зазначених осіб найбільш повно врегульовані в адміністративному судочинстві, побудованому на сучасній ідеології права і на сучасних заходах захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридич­них осіб у публічній сфері. Проте, як на нашу думку, слід більш повно юридично виписати повноваження (правосуб'єктність) експерта, свідка, перекладача і в майбутньому Кодексі України про адміністративні проступки в його процесуальній частині.

__________ Розділ 2 ___________

АДМІНІСТРАТИВНИЙ ПРОЦЕС ТА АДМІНІСТРАТИВНІ ПРОВАДЖЕННЯ

ГЛАВА 5

Сутність адміністративного процесу та йогозміст

Поняття та особливості адміністративного процесу

В юридичній літературі немає одностайного підходу до ви­значення поняття і сутності адміністративного процесу. Історія розвитку теорії… Вузьке розуміння адміністративного процесу зводиться до діяльності органів… 1 Салищева Н. Г. Административный процесе в СССР. — М.: Юрид. лит., 1964. - С. 12-16.

СУТНІСТЬ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУ ТА ЙОГО ЗМІСТ__________________

Широке розуміння адміністративного процесу свого часу було започатковано (обґрунтовано) С. С Студеникіним¹, підтрима­но А. Є. Луньовим² та протягом багатьох років відображалося в наукових працях вчених-адміністративістів, таких як: О. М. Яку-ба, Г. Н. Петров, А. П. Коренєв, Б. Д. Сорокін, Д. Н. Бахрах, Р. С Павловський та ін. Вони пов'язували широке розуміння (значення) адміністративного процесу з визначенням того, що адміністративним процесом охоплюється різноманітна управ­лінська діяльність з реалізації матеріальних норм адміністра­тивного права. Головним змістом цієї діяльності є система дій компетентних органів управління, спрямованих на вирішення поставлених завдань і досягнення управлінських цілей. Адміні­стративний процес у широкому розумінні визначається не тіль­ки як адміністративно-юрисдикційна діяльність, а й будь-яка інша діяльність у сфері державного управління: розгляд і вирі­шення конкретних індивідуальних справ: адміністративна юсти­ція; прийняття нормативних актів управління; дисциплінарні провадження; діловодство тощо.

Перевагу позиції широкого розуміння адміністративного процесу на сучасному етапі віддають О. М. Бандурка, М. М. Ти­щенко та інші автори, які зазначають, що юрисдикційна діяль­ність є лише незначною частиною виконавчо-розпорядчої діяльності, а зведення адміністративного процесу до розгляду індивідуальних справ по суті відкидає управлінський характер і ототожнює адміністративний процес із кримінальним і цивіль­ним процесами, що неможливо визнати правильним³.

До позицій широкого розуміння адміністративного процесу приєднується В. К. Колпаков, який зазначає, що «саме широке розуміння адміністративного процесу відповідає сучасним нор­мам розвитку правової науки і втіленим у Концепції адміністра­тивної реформи принципам трансформації державного управ­ління в дієвий інструмент реалізації громадянами своїх прав і свобод, інструмент захисту людини від неправомірних дій і ад­міністративних актів із боку органів управління і їхніх службов-

¹ Студеникин С. С. Социалистическая система государственного уп­
равлении и вопрос о предмете советского административного права // Воп­
росы советского административного права. — М., 1949. — С. 44.

² Лунев А. Е. Вопросы административного процесса // Правоведение.
-1992. - № 2. - С. 43.

³ Бандурка О. М., Тищенко М. М. Адміністративний процес: Підручник
Для вищих навч. закладів. — Рос. мовою. — К.: Літера ЛТД, 2001. — С. 7—9.

ГЛАВА 5

СУТНІСТЬ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУ ТА ЙОГО ЗМІСТ

ців»1. О. В. Кузьменко також підкреслює, що лише широке ро­зуміння предмета адміністративно-процесуального права дає можливість окреслити його сферу… Як вірно зазначає В. Б. Авер'янов, реалізація повноважень з боку суб'єктів… У структурі традиційного розуміння адміністративного процесу у «широкому» значенні вчені-адміністративісти виді­ляють…

ГЛАВА 5

СУТНІСТЬ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУ ТА ЙОГО ЗМІСТ

На визначення поняття адміністративного процесу значний вплив здійснюють взаємопов'язані з предметом правового ре­гулювання норми права і правові… Управлінська форма адміністративного процесу як комплекс­не нормативне… Управлінська форма своїм змістом охоплює і юрисдикційну концепцію («вузьке» розуміння) визначення адміністративного…

ГЛАВА 5

СУТНІСТЬ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУ ТА ЙОГО ЗМІСТ

конкретних справ у публічній сфері органами владних повнова­жень, їх посадовими особами та адміністративними судами від­повідно до чинного… Не претендуючи на беззаперечність та безапеляційність ви­кладених вище… Крім цього, у адміністративному процесі управлінська і су­дова форми проваджень вигідно відрізняються від своїх…

Структура адміністративного процесу

Адміністративний процес являє собою системне утворення, певними і основними частинами якого є окремо взяте ад­міністративне провадження, що… Особливості адміністративного процесу, що зазначені вище, зумовлюють коло… Розподіл адміністративного процесу на окремі проваджен­ня відбиває об'єктивну необхідність урегулювання якісно…

ГЛАВА 5

СУТНІСТЬ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУ ТА ЙОГО ЗМІСТ

Кількість конкретних адміністративних проваджень, як за­значає В. К. Колпаков, надзвичайно велика, що зумовлено ха­рактером самого публічного… За радянських часів у науці існувала тенденція, яка збе­реглася і до цього… Адміністративним провадженням є система нормативно врегульованих якісно однорідних процесуальних дій учасників…

Адміністративні провадження та їх види

1 Административное право: Учебник / Под ред. Ю. М. Козлова, Л. Л. По­ пова. — М.: Юристь, 2000. — С 73. 2 Колпаков В. К, Кузьменко О. В. Адміністративне право України: Під­ ручник. —… 3 Чорнооченко С. І. Цивільний процес України: Навч. посібник. — К.: Центр навч. літератури, 2004. — С. 12.

СУТНІСТЬ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУ ТА ЙОГО ЗМІСТ__________________

зує, що провадження щодо розгляду конкретної індивідуальної справи є первинним елементом структури адміністративного процесу. Кожне таке провадження є своєрідною «цеглиною» у фундаменті адміністративного процесу.

Наведені дефініції адміністративного провадження (визна­чення) дозволяють виділити його основні загальні ознаки. На нашу думку, до них належать: а) нормативне врегулювання процесуальних дій; б) наявність конкретної індивідуальної справи; в) спільність предмета правового регулювання в кож­ному конкретному провадженні; г) наявність не пов'язаного зі службовим підпорядкуванням уповноваженого суб'єкта вирі­шення справи; ґ) об'єктивізація дій у межах конкретної індиві­дуальної справи; д) прийняття відповідного рішення (акта) і звернення його до виконання. Кожна із зазначених ознак ха­рактеризується певними властивостями.

Нормативне врегулювання процесуальних дій означає повну і сувору регламентацію процесуальних дій, їх широку та об'ємну формалізацію. Вчинення будь-яких дій у сфері управління без певної нормативної регламентації не дає підстав вести мову про адміністративні провадження зокрема, і адміністративний процес узагалі.

Наявність конкретної індивідуальної справи. Виходячи із по­няття адміністративного провадження (що воно здійснюється у межах конкретної адміністративної справи), слід звернути ува­гу на те, що саме справа передбачає вирішення чого-небудь відповідно до законодавства і є ознакою адміністративного провадження, а не вчинення будь-яких управлінських дій. В цьому зв'язку аж ніяк не можна стверджувати, що відпрацю­вання та прийняття нормативних та індивідуальних актів уп­равління належить до одного із видів адміністративних провад­жень, як це зазначається в юридичній літературі. Прийняття нормативних та індивідуальних актів управління не пов'язане з розглядом адміністративної справи, тобто адміністративна справа як така зовсім відсутня. Нормативне врегулювання дій іЩодо прийняття нормативних та індивідуальних актів теж від­сутнє, не встановлені й строки прийняття нормативних актів. Окремі розрізнені вимоги до правових актів та актів управлін­ня, їх форми, змісту можна знайти у правовому полі. Але це не свідчить про те, що є відповідна система правових норм, є пра­вові інститути, які б регулювали відносини провадження з при­йняття нормативних чи індивідуальних актів управління. Крім

ГЛАВА 5

СУТНІСТЬ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУ ТА ЙОГО ЗМІСТ

цього, нормотворчі процеси відбуваються не тільки в органах виконавчої влади чи місцевого самоврядування а й на рівні законодавчих та судових… Спільність предмета правового регулювання в кожному кон­кретному провадженні… Наявність не пов 'язаного зі службовим підпорядкуванням упов­новаженого суб'єкта вирішення справи традиційно пов'язана…

СУТНІСТЬ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУ ТА ЙОГО ЗМІСТ__________________

копіювання ними без всебічного порівняльного аналізу наукової думки вчених Російської Федерації, правова система якої, до речі, значно відрізняється від правової системи України.

Дивно, але факт, що деякі автори підручників, навчальних посібників та монографій до адміністративного процесу відно­сять провадження про прийом студентів до вузу¹, дисциплінар­ні провадження стосовно студентів вищих навчальних закладів², вирішення окремої думки члена Центральної виборчої комісії України³, застосування дисциплінарних стягнень до учнів про­фесійно-технічного навчального закладу; до осіб, узятих під варту і засуджених⁴, атестаційні провадження тощо. Методична необґрунтованість такого підходу призводить до введення в по­нятійний апарат правової системи непереконливих аргументів та визначень.

Можливо, це було б зрозумілим за радянських часів, коли будь-який керівник уособлював представника влади — держав­ну адміністрацію. Процес завжди асоціюється з державно-влад­ними повноваженнями, а як бути з підприємствами, заклада­ми, установами інших форм власності, крім державних. Звісно, управлінські відносини на цих підприємствах, зокрема устано­вах, теж існують, але не у формі виконавчо-розпорядчої діяль­ності. Адже там не здійснюються державно-владні повнова­ження, і одне соціально-правове явище — дисциплінарна від­повідальність, врегульована нормами трудового права (будь-яка дисципліна — військова, службова, виконавча — це сфера тру­дових відносин), не може розглядатися за подвійними стандар­тами — це по-перше. По-друге, якщо ми відносимо до ад­міністративного процесу дисциплінарне провадження, то за логікою потрібно відносити до нього і провадження з прийому на роботу та звільнення, призначення на посаду, переведення,

¹ Адміністративне право України: Підручник / Ю. П. Битяк, В. М. Га-ращук, О. В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю. П. Битяка. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — С. 212.

; ² Адміністративне право України: Підручник / За заг. ред. С. В. Ківа-лова. — Одеса: Юрид. літ., 2003. — С 280.

. ³ Кузьменко О. В. Гуржій Т. О. Адміністративно-процесуальне право України: Підручник / За ред. О. В. Кузьменко. — К.: Атіка, 2007. — С 7.

* Кузьменко О. В. Теоретичні засади адміністративного процесу: Моно­графія. — К.: Атіка, 2005. — С 268; Адміністративне право України: Під-ручник / За заг. ред. С. В. Ківалова. — Одеса: Юрид. літ., 2003. — С. 256—280; Кузьменко О. В., Гуржій Т. О. Адміністративно-процесуальне Право України: Підручник / За ред. О. В. Кузьменко. — К.: Атіка, 2007. — С 302-374.

ГЛАВА5

СУТНІСТЬ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУ ТА ЙОГО ЗМІСТ

підвищення на посаді та інші, що буде звичайнісіньким абсур­дом. По-третє, не можна відносити суспільні відносини, врегу­льовані нормами однієї… Затверджуючи дисциплінарні статути, положення, правила, законодавець прямо… Розгляд спорів щодо прийняття громадян на публічну служ­бу, її проходження та звільнення з неї (п. 2 ч. 1 ст. 17 КАСУ)…

ГЛАВА5

СУТНІСТЬ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУ ТА ЙОГО ЗМІСТ

1968 p., громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань грома­дян, підприємств, установ,… Надання права звернення з пропозиціями, заявами та скар­гами до громадських… Як убачається з аналізу наукових та нормативних джерел, не належать до адміністративного процесу провадження з…

Стадії адміністративних проваджень

Процесуальні дії, етапи, мають бути певним чином врегу­льовані адміністративними процесуальними нормами, і лише за таких умов їх можна відносити до… В цьому зв'язку, на нашу думку, спірною є теза, що стадії одних видів… 1 Колпаков В. К. Адміністративно-деліктний правовий феномен: Мо­нографія. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — С 371.

ГЛАВА 5

СУТНіаЬ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУ ТА ЙОГО ЗМІСТ

про стадію залежить не тільки від характеру адміністративного провадження і ступеня його врегульованості адміністративно-процесуальними нормами, а й… Процесуальна стадія в юридичній літературі майже одно­стайно визнається як… У кримінальному процесі, з урахуванням його специфіки, стадії визначаються як самостійні, пов'язані між собою…

СУТНІСТЬ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУ ТА ЙОГО ЗМІСТ__________________

справи та реальні факти; б) здійснення процесуальних дій щодо забезпечення провадження у справі; в) прийняття рішення про відкриття або відмову у відкритті порушенні адміністративної

справи.

2. З'ясування фактичних обставин у справі: а) попереднє вивчення матеріалів справи; б) установлення кола суб'єктів (учасників) адміністративного провадження; в) підготовка справи до розгляду; г) направлення справи для розгляду за підвідомчістю (підсудністю); ґ) застосування заходів процесу­ального примусу.

3. Розгляд справи і винесення рішення у справі: а) здійснення юридичної оцінки зібраних матеріалів; б) повне та всебічне до­слідження матеріалів справи; в) встановлення об'єктивної істи­ни у справі; г) винесення рішення (прийняття постанови, ухва­ли) і доведення їх до відома учасників провадження.

4. Перегляд рішення у справі: а) оскарження, опротестування рішення (постанови); б) перевірка законності рішення; в) ви­несення відповідного рішення (постанови); г) доведення рі­шення (постанови) до відома учасників процесу.

Стадія перегляду рішення у справі носить факультативний характер і застосовується, якщо учасники процесу (проваджен­ня) вважають, що адміністративна справа розглянута з пору­шеннями, або неправомірно прийняті рішення, або ці рішення не задовольняють учасників процесу.

5. Виконання прийнятого рішення у справі: а) звернення рі­
шення (постанови) до виконання; б) безпосереднє виконання;
в) повернення виконання.

Процесуальні стадії — це етапи, що складаються з певних адміністративно-процесуальних дій, які становлять основу конструкції всієї системи адміністративного процесу. Напри­клад, складання протоколу (акта) про порушення норми ма­теріального права; адміністративне затримання особи; особис­тий огляд, огляд речей та вилучення речей і документів та ін. У кримінальному та цивільному судочинстві дії, що регулюють порядок розгляду і вирішення судових справ, урегульовані нор­мами процесуального права, розглядаються відповідно як кримінально-процесуальна форма та цивільна процесуальна форма¹, значення якої полягає в забезпеченні умов послідовно-

¹ Коваленко Є. Г. Кримінальний процес України: Навч. посібник. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — С. 18—22; Чорнооченко С. І. Цивільний процес України: Навч. посібник. — К.: Центр навч. літератури, 2004. — С. 12—14.

5 8-357

___________________________________________ ГЛАВА 5___________________________________________

го здійснення демократичних принципів судочинства та забез­печення інтересів особи і держави. Адміністративісти чомусь замовчують існування такої процесуальної форми. Це, мабуть, пояснюється тим, що ступінь урегульованості, ступінь напру­женості процедури провадження забезпечується не тільки на законодавчому рівні, а й на рівні підзаконних актів, що складає специфіку адміністративного процесу у порівнянні з кримі­нальним, цивільним, господарським, у яких процесуальні ре­жими забезпечуються на законодавчому рівні.

Процесуальна дія — це врегульована нормами адміністра­тивного процесуального права діяльність учасників адміністра­тивного процесу з питань захисту прав, свобод та інтересів гро­мадян, прав та інтересів юридичних осіб, розгляд і розв'язання конкретних адміністративних справ.

Автори відомого в Україні підручника «Адміністративний процес» підкреслюють, що адміністративна процесуальна діяль­ність відображається у видах процесуальних дій, у зв'язку з чим їх доцільно класифікувати на попередні, проміжні та завершаль­ні. До попередніх дій вони відносять, наприклад, медичний ог­ляд на предмет наявності і ступеня алкогольного сп'яніння, до проміжних — призначення експертизи під час розгляду ад­міністративної справи, до завершальних — заходи щодо вико­нання прийнятого рішення¹. Важко визначити прикладне зна­чення такої класифікацій дій, проте, з точки зору теоретичного опанування проблеми, безумовно, вона має значення.

Адміністративні процедури

Поняття адміністративної процедури пов'язане з науковою дискусією про зміст адміністративної юстиції та розуміння по­няття адміністративного процесу, які й до сьогодні дослідники продовжують «підганяти» під штучно виготовлену модель, під якийсь ідеальний зразок розуміння адміністративного процесу у «вузькому» та «широкому» значенні виконавчо-розпорядчої діяльності органів державного управління, а всі дослідження зосереджуються навколо класифікації та визначення місця ад­міністративних проваджень в адміністративному процесі та їх типологічних груп.

¹ Бандурка О. М., Тищенко М. М. Адміністративний процес: Підручник для вищих навч. закладів. — Рос. мовою. — К.: Літера ЛТД, 2001. — С. 25, 26.

СУТНІСТЬ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУ ТА ЙОГО ЗМІСТ__________________

Водночас, незважаючи на широке наукове і прикладне вжи­вання словосполучення «юридична процедура» залишається одним із ключових моментів визначення поняття «процедура» та з'ясування питання про співвідношення понять «проваджен­ня» і «процедура». В юридичній літературі склалося кілька під­ходів до визначення поняття «процедура» залежно від концепції предмета адміністративного процесу (управлінської, юрисдик-ційної або судочинної). Деякі вчені процедуру розглядають як вид процесу, інші розглядають їх (процедуру і процес) як то­тожні об'єкти правової дійсності і використовують обидва тер­міни як синонімічні. Прихильники юрисдикційної концепції адміністративного процесу під «процедурою» вбачають діяль­ність повноважних органів влади так званого позитивного уп­равлінського характеру, а під «процесом» розуміють суто юрис-дикційні провадження. Представники управлінської концепції процесу вбачають, що процес складається з двох видів — юрис-дикційного процесу та адміністративної процедури.

На нашу думку, до визначення цих понять та їх співвідно­шення найбільш вірно висунута теза В. П. Тимощуком в роботі «Адміністративні процедури за участю громадян», де він зазна­чає, що поняття «процедура» і «провадження» можуть співвід­носитися як статика і динаміка. Тобто процедура — це встанов­лений порядок розгляду та розв'язання справи (модель прова­дження), а провадження — це вже власне розгляд та розв'язання конкретної справи¹.

Проте, на жаль, це слушна і в цілому вірна теза не знайшла свого подальшого розвитку. В. П. Тимощук здійснив ремарку, що цю тезу автора поділяють не всі учасники авторського ко­лективу і надалі фактично обґрунтовує тотожність понять «про­вадження» і «процедура» зазначивши, що під адміністративною процедурою необхідно розуміти встановлений законодавством порядок розгляду і розв'язання органами публічної адміністра­ції індивідуальних адміністративних справ; кожне провадження відповідає певній процедурі².

З точки зору співвідношення процедури і процесу в цілому, а не окремо взятого провадження, О. В. Кузьменко зазначає, що

¹ Тимощук В. П. Адміністративні процедури за участю громадян // Дер­
жавне управління: проблеми адміністративної теорії та практики / За заг.
Ред. В. Б. Авер'янова. — К.: Факт, 2003. — С 198.

² Там само; Адміністративна процедура та адміністративні послуги: Зару­
біжний досвід і пропозиції для України / Авт.-упоряд. В. П. Тимощук. —
К-.: Факт, 2003. — С 24.

ГЛАВА 5

СУТНІСТЬ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУ ТА ЙОГО ЗМІСТ

у процедурі відсутня головна детермінанта процесу — подовже-ність у часовому вимірі. Якщо явище процесу, пояснює О. В. Кузь-менко, це, передусім,… Дійсно, регулювання відносин у будь-якій сфері жит­тєдіяльності суспільства… Для більш повного з'ясування понять «провадження» і «процедура» необхідно визначити їх ознаки, загальні риси і…

СУТНІСТЬ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУ ТА ЙОГО ЗМІСТ__________________

вового регулювання у сфері державного управління та розгляду і вирцпення конкретних адміністративних справ.

За предметом вирішення питань застосування матеріальних норм права усі процедури у загальному вигляді можна класифі­кувати на три групи.

Перша група процедур — передбачається наявність спору між сторонами — спрямована на вирішення цих спорів у суді. Характеризується змагальністю сторін у процесі. До цієї групи належать процедури, врегульовані законодавством з адміністра­тивного судочинства, та здійснюються, як правило, за ініціати­вою фізичних чи юридичних осіб.

Друга група процедур — передбачається наявність поруше­них прав, а також необхідність задоволення законних прав та інтересів громадян чи юридичних осіб та інтересів держави — спрямована на розгляд і вирішення конкретних адміністратив­них індивідуальних справ. Характеризуються імперативним ре­гулюванням відносин, здійснюються за ініціативою як органів владних повноважень, їх посадових і службових осіб, так і за інщіативою приватних (фізичних чи юридичних) осіб.

Третя група процедур — передбачається необхідність внут­рішньої самоорганізації органів владних повноважень — спря­мована на забезпечення реалізації форм і методів державного управління. Характеризуються застосуванням як методів суб­ординації, так і координації поведінки суб'єктів відносин. У більшості випадків здійснюються за ініціативою органів влад­них повноважень, їх посадових і службових осіб. Цю групу процедур віднести до адміністративного процесу можна лише умовно.

Таким чином, процедура в адміністративному процесі — це встановлені законодавством правила, порядок і умови (зразок) вчинення процесуальних дій щодо розгляду, розв 'язання і вирішення конкретної адміністративної справи в публічній сфері.

Адміністративна юрисдикція

ГЛАВА5 теріального адміністративного права позитивного характеру. В літературі з… Звичайно, немає сумніву щодо наукової доцільності таких класифікацій адміністративних проваджень. Однак з'ясування…

СУТНІСТЬ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУ ТА ЙОГО ЗМІСТ__________________

за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства (статті 238—250; 251—257 Господарського кодексу України). Співвідношення цих видів юрисдикції, їх межі та зміст потре­бують окремих досліджень та визначення.

Адміністративна юрисдикція характеризується певними ри­сами.

1. Здатністю органів публічної влади, їх посадових осіб від­повідно до чинного законодавства здійснювати свої функції у сфері публічного управління, вирішувати правові спори, засто­совувати заходи примусу, відновлювати порушене право та розглядати індивідуальні адміністративні справи і приймати рі­шення у них.

2. Наявністю правового спору, спору про право, порушення встановлених правових норм, індивідуальних адміністративних справ, оспорюваних інтересів у адміністративному порядку без звернення до суду.

3. Належним, повним та всебічним процесуальним врегу­люванням діяльності органів публічної влади, сторін та інших учасників процесу, створенням умов для змагальності у вирі­шенні справи та встановлення особливих процесуальних форм, обов'язкових для юрисдикції. Наприклад, обов'язкове складан­ня протоколу, акта, іншого процесуального документа чи звер­нення до суду з позовом в установленому законодавством по­рядку.

4. Обов'язковістю прийняття рішення чи іншого юридич­ного акта про застосування норм права до конкретного випад­ку, що означає вирішення спору про право, правового спору чи індивідуальної адміністративної справи по суті. Наприклад, ви­дача свідоцтва про реєстрацію, винесення постанови про на­кладення адміністративного стягнення, винесення рішення про застосування заходів примусу та ін.

Таким чином адміністративна юрисдикція — це встановлена чинним законодавством компетентність (сукупність повнова­жень) органів публічної адміністрації (посадових осіб) здійснюва­ти свої функції у сфері публічного управління і розглядати будь-які адміністративні справи у відповідній, визначеній адміністратив­ними актами, адміністративно-процесуальній формі, виносити у них рішення із застосуванням, у необхідних випадках, заходів ад­міністративного примусу.

Розвиток адміністративних процесуальних відносин, ство­рення адміністративних судів, поглиблення ринкових відносин

___________________________________________ ГЛАВА 5__________________________________________

у державі та необхідність посилення забезпечення суб'єктивних прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб потребу­ють нових підходів і наукових досліджень з урахуванням полі­тичних, соціальних, економічних чинників у адміністративно-процесуальній сфері, за допомогою якої мають здійснюватися основні заходи подолання протистояння держави і людини.

5.7. Адміністративна юстиція (судочинство)

Історія розвитку і становлення адміністративної юстиції в Україні пройшла складний і довгий шлях. Адміністративним кодексом УРСР від 12 жовтня 1927 р. (ст. 158) передбачалася можливість оскарження розпорядчих актів управління у разі їх невідповідності закону. У ст. 56 Конституції УРСР 1978 р. за­значалося, що громадяни мають право у встановленому поряд­ку оскаржити до суду дії службових осіб державних і громадсь­ких органів, які вчинені з порушенням закону, з перевищенням повноважень і які ущемляють їхні права. Проте лише у 1987 р. з прийняттям закону СРСР «Про порядок оскарження до суду неправомірних дій службових осіб, які ущемляють права гро­мадян» зазначені гарантії було втілено в життя. На підставі цього закону 25 квітня 1988 р. Цивільний процесуальний ко­декс України було доповнено главою 31-А «Скарги громадян на рішення, дії або бездіяльність державних органів, юридич­них чи службових осіб у сфері управлінської діяльності».

Особливий розвиток адміністративної юстиції відбувся піс­ля 1990 р. Значну кількість законів України було доповнено нормами, які передбачали можливість оскарження неправомір­них дій посадових осіб органів виконавчої влади. Відбулося значне зростання кількості розглянутих адміністративних справ у судах, узагальнилася практика їх розгляду. З грудня 1997 р. Пленумом Верховного Суду України було прийнято постанову № 13 «Про практику розгляду судами справ за скаргами на рі­шення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних, посадових і службових осіб у сфері управлінської діяльності, які порушують права та свободи громадян». 28 квітня 1992 р. постановою Верховної Ради України затверджується Концепція судово-правової ре­форми в Україні, а згодом, 22 липня 1998 p., Указом Президен­та України схвалена Концепція адміністративної реформи,

СУТНІСТЬ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУ ТА ЙОГО ЗМІСТ_________________

якими передбачалося введення в Україні адміністративного су­дочинства та прийняття нових кодифікованих адміністратив­но-процесуальних актів. Ці положення отримали своє реальне втілення в Законі України «Про судоустрій України» від 7 лю­того 2002 p., відповідно до якого судову владу реалізують шля­хом здійснення правосуддя у формі цивільного, господарсько­го, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства. У 2004 р. Указом Президента України від 16 лис­топада утворюються місцеві та апеляційні адміністративні суди, а 6 липня 2005 р. приймається Кодекс адміністративного судо­чинства України.

На думку фахівців, запровадження адміністративної юсти­ції викликане необхідністю посилення гарантій захисту прав людини від свавілля з боку держави та відсутність ефективної процедури судового вирішення адміністративних справ, яка б враховувала специфіку публічно-правових відносин¹. Отже, конституційне універсальне правило «Кожному гарантується Право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності ор­ганів державної влади, органів місцевого самоврядування, по­садових і службових осіб» (ст. 55 Конституції України), потре­бує відповідних механізмів його реалізації та контролю з боку судової влади.

Ясна річ, що правосуддя є найбільш удосконаленим засо­бом захисту інтересів, прав і свобод людини, але аж ніяк не єдиним. Певною мірою захист законних прав та інтересів лю­дини і держави, фізичних і юридичних осіб здійснюється орга­нами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, прокуратури. Виходячи з цього, громадянин, юридична особа можуть самостійно обрати спосіб захисту своїх прав, або звер­нутися до вищестоящого органу влади, або після цього, якщо цей орган не задовольнив звернення, — до суду. Проте форму­вання судового контролю випливає із принципу розподілу вла­ди на законодавчу, виконавчу і судову з метою створення ме­ханізму стримування і противаг, запобігання узурпації влади будь-якою гілкою.

В юридичній літературі і словниках адміністративна юсти­ція визначається як особливий порядок вирішення адміністра­тивно-правових спорів судами та іншими уповноваженими на

¹ Адміністративна юстиція: Європейський досвід і пропозиції для Украї­ни / Авт.-упоряд. І. Б. Коліушко, Р. О. Куйбіда. — К.: Факт, 2003. — С 17.

___________________________________________ ГЛАВА 5__________________________________________

те органами¹, як система спеціальних органів контролю за до­триманням законності в сфері державного управління². Отже, у цих визначеннях до органів, які вирішують адміністративно-правові спори відносять не тільки суди, а й інші уповноважені органи. Це можуть бути органи виконавчої влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи. В такому випадку втра­чається, нівелюється зміст принципу розподілу влади і ство­рення судового контролю за публічним управлінням. Водночас це призводить до думки, що на адміністративну юстицію пок­ладають повноваження щодо розгляду будь-яких справ у сфері управління, а це зовсім не відповідає юридичній дійсності. По­ширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виника­ють у державі (ч. 2 ст. 124 Конституції України) знімає лише невиправдані обмеження щодо судового контролю за діяльніс­тю адміністрації, але ніяким чином не встановлює підміни ви­конавчої влади судовою.

Інший підхід до визначення поняття «адміністративна юс­тиція» мають автори підручника «Адміністративне право Украї­ни» за редакцією Ю. П. Битяка, які зазначають, насамперед, що адміністративна юстиція — це правосуддя, а не виконавча ділянка, що специфіка адміністративних справ вимагає при їх розгляді особливих організаційних форм і спеціальної суддівсь­кої кваліфікації, з чим слід повністю погодитися. Вони визна­чають адміністративну юстицію як встановлений законом по­рядок розгляду й вирішення в судовій процесуальній формі справ, що виникають у сфері державного управління між гро­мадянином чи юридичними особами, з одного боку, та органа­ми виконавчої влади й місцевого самоврядування (посадовими особами) — з іншого, здійснюваний загальними або спеціально створеними для вирішення правових спорів судами³.

¹ Стафанюк В. Судова система України та судова реформа. — К.:
Юрінком Інтер, 2001. — С 51; Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.:
Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. — К.: Українська енциклопедія, 1998.
— Т. 1.: А—Г. — С. 47; Адміністративна юстиція: Європейський досвід і
пропозиції для України / Авт.-упоряд. І. Б. Коліушко, Р. О. Куйбіда. — К.:
Факт 2003. — С 9.

² Юридический энциклопедический словарь. — 2-е изд., доп. / Гл. ред.
А. Я. Сухарев; Редкол.: М. М. Богуславский и др.— М.: Сов. энциклопедия,
1987. - С. 17.

³ Адміністративне право України: Підручник / Ю. П. Битяк, В. М. Га-
ращук, О. В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю. П. Битяка. — К.: Юрінком Інтер,
2005. - С. 218.

СУТНІСТЬ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУ ТА ЙОГО ЗМІСТ__________________

Російські вчені теж підкреслюють, що адміністративна юс­тиція — це система судових (або квазісудових) органів, які роз­глядають справи за позовом громадян у разі порушення їх прав і свобод неправомірними діями органів управління¹. У цих ви­значеннях наголошується саме на судовому розгляді адміністра­тивних справ із сфери публічного управління. Цей підхід поля­гає в тому, що адміністративною юстицією вважається тільки те, що здійснюється спеціально утвореними для цього судови­ми органами, і певне коло питань, які розглядаються лише за позовом фізичних чи юридичних осіб. Більше того, Ю. Н. Ста-рилов вважає, що адміністративна юстиція має бути виділена в самостійну гілку судочинства з метою розгляду правових спорів у сфері управління і забезпечення публічних прав і свобод фі­зичних і юридичних осіб. Тільки за таких умов цей правовий інститут, з юридичної процесуальної точки зору, може бути на­званий адміністративним процесом². Щоправда, останнє ре­чення є дискусійним, оскільки, на нашу думку, адміністратив­на юстиція (судочинство) уособлює вишу, найрозвиненішу форму здійснення адміністративно-юрисдикційної діяльності, а відтак, то й адміністративного процесу.

На підставі викладеного можливо виділити основні ознаки адміністративної юстиції.

По-перше, суб'єктами, які уповноважені вирішувати ад­міністративні спори за позовом громадян чи юридичних осіб, можуть бути тільки суди. Зарубіжний досвід дозволяє виділити два види здійснення адміністративної юстиції: а) здійснення адміністративного судочинства загальними судами (судами за­гальної юрисдикції); б) здійснення адміністративного судо­чинства спеціально створеними (спеціалізованими) адміністра­тивними судами. В Україні ці два види поєднані. Відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України «Про судоустрій України» місцеві загальні суди (районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди, а також військові суди гарнізонів) розглядають цивільні, адміністративні та кримінальні справи. Також для розгляду ад­міністративних справ спеціально створені окружні, апеляційні адміністративні суди та Вищий адміністративний суд України.

¹ Галлиган Д., Полянский В. В., Старшее Ю. Н. Административное пра­
во: история развития и основные современные концепции. — М.: Юристь,
2002. — С. 290.

² Старилов Ю. Н. От административной юстиции к административному
судопроизводству. — Воронеж: Изд-во Воронеж, гос. ун-та, 2003. — С. 12.

ГЛАВА 5__________________________________________

Таке поєднання забезпечує на сучасному етапі економічність утримання судових органів. Кодекс адміністративного судо­чинства України (ст. 18) встановлює предметну підсудність ад­міністративних справ цих судів.

По-друге, порядок та умови розгляду адміністративних справ, прийняття рішення, перегляд рішення та інші процесу­альні дії мають бути побудовані на зразок загального судового процесу, за принципами верховенства права, законності, рів­ності усіх учасників процесу перед судом і законом, загальності сторін, гласності і відкритості, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження.

По-третє, предметом розгляду адміністративними судами можуть бути адміністративно-правові спори, які виникли у сфері публічного управління за позовом громадян, юридичних осіб, а в передбачених законом випадках і за позовом органу владних повноважень або його посадової особи.

Наявність адміністративно-правового спору є важливим критерієм для виокремлення спеціального виду судового захис­ту прав і свобод громадян у сфері державного управління. Од­нак адміністративно-правовий спір або спір про права має міс­це і в інших провадженнях адміністративного процесу — про­вадження у справах про адміністративні проступки, провадження про застосування заходів примусу, провадження про звернення громадян, реєстраційно-дозвільні провадження та ін. У даному випадку в спорі є сторона, яка вважає, що вона має право і обстоює його, є також сторона, яка розглядає це право і виносить відповідне рішення, яке теж може стати спір­ним. Тому спір є важливим критерієм визначення адміністра­тивної юстиції, але не основним, як на це посилаються дослід­ники¹. Щодо позову та його структури, то застосовуються розроблені і добре відпрацьовані в цивільному та господарсько­му судочинстві його предмет та зміст.

Адміністративна юстиція характеризується особливим по­рядком вирішення адміністративно-правових спорів. Ця особ-

¹ Педько Ю. С. Адміністративна юстиція як форма судового захисту прав громадян у державному управлінні // Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики / За заг. ред. В. Б. Авер'янова. — К.: Факт, 2003. — С 234. 234—235; Адміністративна процедура та адмі­ністративні послуги: Зарубіжний досвід і пропозиції для України / Авт.-упо-ряд. В. П. Тимощук. — К.: Факт, 2003. — С. 17; Адміністративна юстиція: Європейський досвід і пропозиції для України / Авт.-упоряд. І. Б. Ко-ліушко, Р. О. Куйбіда. — К.: Факт, 2003. — С 57.

СУТНІСТЬ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУ ТА ЙОГО ЗМІСТ_________________

ливість полягає в тому, що: а) вирішення адміністративних справ потребує досконалого знання адміністративного законо­давства, а також особливостей державного управління та інших сфер діяльності, тоді як для вирішення цивільної чи кримі­нальної справи достатньо знання матеріального права; б) спе­цифіка адміністративних спорів вимагає необхідність урівнян-ня положення сторін у суді, оскільки управлінські відносини з самого початку передбачають юридично нерівне становище сторін, де застосовуються імперативні відносини типу «влада— підпорядкування».

Таким чином, адміністративна юстиція (судочинство) — це діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення ад­міністративних справ, пов'язаних із захистом прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Запровадження адміністративної юстиції (адміністративно­го судочинства) для розгляду спорів у сфері управлінської діяльності на професійній основі — це ще один крок до розбу­дови сучасної правової держави, громадянського суспільства та захисту прав і свобод людини.

ГЛАВА 6 Докази в адміністративному процесі

Поняття адміністративного процесуального доказування

Фахівці в галузі кримінально-процесуального права вказу­ють, що норми кримінально-процесуального права, які регулю­ють процес виявлення, збирання,… а) норми, які регулюють поняття доказів та їх процесуальні джерела (статті 69,… 1 Ляш А. О. Докази і доказування у кримінальному судочинстві: Навч. посібник / А. М. Ляш, С. М. Стахівський; За наук.…

ДОКАЗИ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ ПРОЦЕСІ

в) норми-принципи адміністративного процесу (ст. 7 КАСУ, ст. 7 КУпАП); г) норми які передбачають обов'язки суб'єктів доказування, та порядок вчинення… Визначення поняття доказів на законодавчому рівні (ст. 69 КАС України, ст. 251 КУпАП), на нашу думку, знімає питання…

ГЛАВА 6__________________________________________

КАСУ), адже тягар збирання доказів, на відміну від цивільно­го судочинства, лежить не лише на сторонах. В адміністратив­ному судочинстві позивачем, як правило, є фізична чи юри­дична особа, а значна частина доказового матеріалу знахо­диться у відповідача—суб'єкта владних повноважень, що не сприяє позивачеві у збиранні необхідних доказових матеріалів. До того ж необізнаний у бюрократичному механізмі громадя­нин погано орієнтується у тому, які докази можуть підтверди­ти обставини, на які він посилається. У зв'язку з цим на суб'єкта владних повноважень покладено обов'язок надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі¹. Збирання доказів у про­вадженнях у сфері управління також покладені на суб'єкта владних повноважень за винятком випадків, коли суб'єкт звернення і заінтересована особа доводять обставини, які є підставою для обґрунтування його вимоги чи заперечення. В адміністративно-деліктних провадженнях збирання доказів, їх оцінка теж покладена на орган чи посадову особу, уповнова­жених розглядати і вирішувати справи про адміністративні правопорушення. Наприклад, складання протоколу про ад­міністративні правопорушення, який фіксує вчинення право­порушення і є джерелом доказів, здійснюється за відповідною формою і змістом (ст. 256 КУпАП), встановленими законо­давством уповноваженими на те посадовими чи службовими особами (ст. 255 КУпАП).

На відміну від кримінального закріплення презумпції неви­нуватості (ч. 2 ст. 2 КК України), в адміністративному процесі аналіз зазначених норм дозволяє стверджувати про наявність презумпції правомірності дій позивача, суб'єкта звернення, заін­тересованої особи, особи, яка вчинила адміністративне право­порушення, вимоги яких визнаються правомірними, поки інше не буде доведено у результаті розгляду та вирішення адміністра­тивної справи. В. К. Колпаков з цього приводу влучно зазна­чає, що однією з найважливіших основ права на захист є пре­зумпція доброчинності (виділено нами. — Е. Д.) громадянина та її юридичний варіант — презумпція невинуватості².

¹ Основи адміністративного судочинства в Україні: Навч. посібник для
юридичних факультетів та юридичних клінік) / За заг. ред. Н. В. Александ-
рової, Р. О. Куйбіди. — К.: Конус-Ю, 2006. — С 87-88.

² Колпаков В. К., Кузъменко О. В. Адміністративне право України: Під­
ручник. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — С. 297.

ДОКАЗИ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ ПРОЦЕСІ___________________________

Виходячи від зворотного автори навчального посібника «Основи адміністративного судочинства України» використо­вують поняття «презумпція вини» (виділено нами. — Е. Д.) суб'єкта владних повноважень—відповідача, яка означає при­пущення, що повідомлені позивачем обставини справи про рі­шення, дії, бездіяльність відповідача і про порушення права, свободи чи інтересу відповідають дійсності, доки відповідач їх не спростує на основі доказів¹. Проте презумпція вини не є абсолютною, зазначають вони, з презумпції вини суб'єкта влад­них повноважень не випливає його автоматичний програш у справі, якщо він ніяким чином не відреагував на позов або просто його не визнав. У всіх випадках суд зобов'язаний ухва­лити справедливе і правосудне судове рішення² на підставі пов­но і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджене тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні (ч. З ст. 159 КАС України).

Таким чином, доказуванням в адміністративному процесі є виявлення, збирання, закріплення, перевірка та оцінка інформації про фактичні дані, на підставі яких суд, орган владних повнова­жень, уповноважена посадова особа встановлюють наявність або відсутність обставин, що мають значення для всебічного, повного і об'єктивного розгляду і вирішення адміністративної справи.

Джерела доказів у адміністративному процесі

Джерела доказів у адміністративному процесі суттєво не відрізняються від тих, що прийняті у цивільному чи криміналь­ному процесі. Тому теорія доказів у адміністративному процесі, її основні положення певною мірою можуть бути запозичені із загальної теорії доказів з урахуванням, звичайно, особливостей адміністративних проваджень.

Джерелами доказів можуть бути:

1) пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників, осіб, які притягаються до адміністративної відповідальності, суб'єктів звернення, інших учасників процесу. Ці пояснення оцінюють­ся поряд з іншими доказами у справі. Зазначені особи, які да-

¹ Основи адміністративного судочинства в Україні: Навч. посібник для
Юридичних факультетів та юридичних клінік) / За заг. ред. Н. В. Александ-
рової, Р. О.Куйбіди. - К.: Конус-Ю, 2006. - С 86-87.

² Там само. — С. 87.

ГЛАВА 6

ДОКАЗИ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ ПРОЦЕСІ

ють пояснення про відомі їм обставини, можуть бути допитані як свідки; 2) визнання стороною обставин, якими друга сторона обґрун­товує свої вимоги… 3) показання свідків про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Якщо показання свідка грунтуються на…

ГЛАВА 6

ДОКАЗИ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ ПРОЦЕСІ

 

Дослідження та оцінка доказів у адміністративному процесі

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтову­ються позовні вимоги чи заперечення позивача і відповідача, доводи і міркування суб'єкта… Особливість адміністративних проваджень і полягає в тому, що кожне провадження… У провадженнях у сфері управління доказуванню підлягають:

ГЛАВА 6

ДОКАЗИ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ ПРОЦЕСІ

наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений ви­рок чи постанова суду (ч. 4 ст. 72 КАС України). Це положення застосовується лише в двох… Загальновідомі обставини, які визнані судом, не потребують доказування. Одні… Визнані факти — це обставини, які визнаються сторонами. Ці обставини можуть не доказуватися, якщо проти цього:…

Класифікація доказів.

Заходи забезпечення доказів

Та адміністративних проваджень

1) залежно від відношення до обставин, що підлягає дока­зуванню — на прямі та непрямі. Прямі докази — це докази, з яких можна зробити достовір­ний висновок про… Непрямі докази — це докази, з яких можна зробити ймовір­ний висновок про існування чи відсутність доказуваного факту.…

ГЛАВА 6

ДОКАЗИ Б АДМІНІСТРАТИВНОМУ ПРОЦЕСІ

ди в листопаді 2006 р. про підвищення тарифів на комунальні послуги — прямий доказ нелегітимності нормативного акта, а відсутність у ньому прозорого… 2) в адміністративно-деліктних провадженнях залежно від обставин, що обтяжують… Обвинувальні докази вказують на те, що правопорушення було вчинене саме даною особою з певною метою, є наявність вини…

ГЛАВА 6

ГЛАВА 7

 

Забезпечення доказів та адміністративних проваджень здій­снюється судом, органом владних повноважень (посадовою особою) шляхом:

1) відібрання (витребування) пояснень свідків, третіх осіб та їхніх представників;

2) відібрання (витребування) показань (допиту) свідків;

3) відібрання (витребування) письмових доказів або їх
копій;

4) відібрання (витребування) речових доказів;

5) призначення експертизи (комплексної, комісійної, до­даткової і повторної);

6) огляду доказів на місці;

7) тимчасового вилучення письмових чи речових доказів для дослідження судом, органом владних повноважень, поса­довою особою — у провадженнях у сфері управління;

8) судового доручення щодо допиту свідка за місцем або у місці його проживання (перебування), вчинення інших проце­суальних дій, спрямованих на збирання і забезпечення доказів.

У адміністративно-деліктних провадженнях забезпечення провадження у справах, а разом і забезпечення доказів здійсню­ється шляхом:

1) складання протоколу про адміністративне правопору­шення;

2) адміністративного затримання особи, яка вчинила ад­міністративне правопорушення з метою встановлення особи, складання протоколу, забезпечення своєчасного і правильного розгляду справи;

3) особистого огляду особи, яка вчинила правопорушення, або осіб з метою забезпечення суспільної небезпеки (вхід до державної установи, посадка на літак та ін.);

4) огляд речей і вилучення речей та документів особи, яка вчинила правопорушення, або осіб з метою забезпечення су­спільної небезпеки (відвідування державних установ, перевірка багажу при польотах літаком, вилучення наркотичних засобів, самогону і самогонних апаратів, зброї, лікарських засобів, не­законно придбаних нагород, почесних грамот і грамот вищих державних органів тощо).

Адміністративне затримання, складання протоколу, допит свідків, потерпілої сторони, особи, яка вчинила правопорушен­ня, особистий огляд, огляд і вилучення речей досить повно і імперативно регламентовані Кодексом України про адміністра­тивні правопорушення.

Процесуальні строки

Поняття процесуальних строків та їх значення в адміністративному процесі

Надаючи важливе значення правовому регулюванню су­спільних відносин у часі, О. В. Кузьменко зазначає, що «Право — як система правових норм і… 1 Кузьменко О. В. Теоретичні засади адміністративного процесу: Моно­графія. —…

ГЛАВА 7

ПРОЦЕСУАЛЬНІ СТРОКИ

або необхідних дій, пов'язувати з їх закінченням обов'язкові наслідки1. У цьому зв'язку найважливішою гарантією забезпечення прав учасників адміністративного процесу є строковість…

ГЛАВА 7

ПРОЦЕСУАЛЬНІ СТРОКИ

справі. Перебіг процесуальних строків продовжується з дня по­новлення провадження. Водночас обчислення строків у справах, пов'язаних з вибор­чим процесом чи… Законами може бути визначено інший порядок обчислення строків. Наприклад, строк адміністративного затримання…

Види процесуальних строків та їх характеристика

1 Кузьменко О. В. Теоретичні засади адміністративного процесу: Моно­графія. - К.: Атіка, 2005. — С 189—198. За способом визначення строки поділяються на: — встановлені законом;

ГЛАВА 7

ПРОЦЕСУАЛЬНІ СТРОКИ

ви про відкладення провадження виконавчих дій. Позовна заява про скасування реєстрації кандидата на пост Президента Украї­ни може бути подана ЦВК до… Органи виконавчої влади та органи місцевого самовряду­вання можуть звернутися… В адміністративно-деліктних провадженнях строком звер­нення за захистом порушених прав, тобто строком притягнення до…

ГЛАВА7

ПРОЦЕСУАЛЬНІ СТРОКИ

розгляду справи особа повинна бути повідомлена заздалегідь. Більше того, окремі види правопорушень розглядаються тільки в присутності особи, яка… 3. Строки розгляду адміністративних справ. У провадженнях у сфері управління, за загальними прави­лами, строк здійснення провадження не повинен перевищува­ти…

ГЛАВА 7

ПРОЦЕСУАЛЬНІ СТРОКИ

з порушеннями використання газу, електричної і теплової енергії — у семиденний строк. Таким чином, справи про адміні­стративні правопорушення… — однієї доби; — трьох днів;

ГЛАВА 7

ГЛАВА 8

 

В адміністративно-деліктних провадженнях постанова звер­тається до виконання органом (посадовою особою), який виніс постанову, протягом трьох місяців із дня її винесення. У разі пропуску цього строку постанова про накладення адміністра­тивного стягнення не підлягає виконанню.

6. Строки, тривалість і межі яких визначаються судом, ор­ганом владних повноважень (посадовою особою).

З метою всебічного, повного і об'єктивного розгляду спра­ви, а також з'ясування можливості врегулювання спору до су­дового розгляду справи суддя, який одержав позовну заяву, або суддя-доповідач апеляційної чи касаційної інстанції можуть встановлювати строк:

а) для усунення недоліків позовної заяви;

б) для підготовки справи до судового розгляду;

в) проведення попереднього судового засідання;

г) для підготовки відповідача до справи у зв'язку зі зміною
позивачем позовних вимог;

ґ) на який зупиняється провадження в разі заявления обґрунтованого клопотання стороною або третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору;

д) для подання заперечення на апеляційну скаргу;

є) для вивчення змінених апеляційних вимог і подання за­перечення;

є) для подання заперечення на касаційну скаргу;

ж) звернення адміністративного акта до виконання;

з) відстрочки виконання адміністративного акта.

Суд може встановити строки і для вчинення інших проце­суальних дій, якщо такі строки не встановлені законом.

Орган владних повноважень, посадові особи, уповноважені розглядати адміністративні справи, також можуть встановити строки для надання необхідних матеріалів справи, що встанов­люють докази, залучення до справи відповідних документів, довідок, якщо такі строки не встановлені законом, а всебіч­ність, повнота та об'єктивність розгляду і вирішення справи потребують додаткових досліджень.

Заходи процесуального примусу в адміністративному процесі

Поняття заходів процесуального примусу

Застосування заходів процесуального примусу пов'язане з обмеженням особистої свободи і волі громадян — привід, до­ставления, адміністративне… У загальному вигляді такими підставами є: а) протиправне перешкоджання особами здійсненню ад­ міністративного провадження;

ГЛАВА 8

слідження судом, попередження, вилучення речей і документів, одержання зразків для експертного дослідження, витребування документів тощо.

Обов'язки, встановлені ст. 134 КАС України, статтями 268—274 КУпАП та іншими законодавчими актами, виконання яких формують правила шанобливого ставлення учасників процесу до органів, уповноважених розглядати і вирішувати ад­міністративні справи, створюють необхідні умови для роботи всіх учасників процесу, сприяють ефективному дослідженню доказів та забезпечують реалізацію прав, свобод і законних ін­тересів усіх зацікавлених осіб.

Водночас застосування заходів процесуального примусу є не обов'язком уповноваженої на це особи, а правом. її рішення залежить від багатьох чинників, які мають як об'єктивний, так і суб'єктивний характер (поведінка особи, яка вчинила право­порушення, зацікавленість свідка чи особи, яка бере участь у справі, у вирішенні справи тощо). Однак у всіх випадках в ос­нові рішення про застосування заходу адміністративного при­мусу повинна бути сукупність конкретних реальних фактичних даних, що свідчать про необхідність застосування того чи ін­шого заходу. Питання про наявність достатніх підстав кожного разу вирішуються особою, уповноваженою розглядати ад­міністративні справи.

Застосування заходів процесуального примусу забезпе­чується шляхом вчинення особами, уповноваженими розгляда­ти адміністративні справи, відповідних процесуальних дій, на­приклад: постановления ухвали про привід особи до суду; пос­тановления ухвали про тимчасове вилучення доказів для дослідження судом; складання протоколу про адміністративне затримання; складання протоколу про прояв неповаги до суду тощо. Саме через дії реалізуються повноваження органів, що розглядають адміністративні справи, про застосування проце­суального примусу.

Отже, заходами процесуального примусу є визначені зако­ном процесуальні дії, що застосовуються судом, органами владних повноважень (посадовими особами), уповноваженими розглядати і вирішувати адміністративні справи, до осіб, учас­ників проваджень, які порушують встановлені правила прова­дження або перешкоджають здійсненню адміністративних про­ваджень.

А.

ЗАХОДИ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРИМУСУ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ ПРОЦЕСІ___________

Види заходів процесуального примусу та їх характеристика

Тому кожному виду проваджень притаманні спеціальні за­ходи процесуального примусу. В деяких випадках ці заходи за призначенням і змістом… У провадженнях у сфері управління заходи процесуального примусу чітко не… У провадженнях з адміністративного судочинства встановле­но чотири види заходів процесуального примусу (ст. 269…

ЗАХОДИ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРИМУСУ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ ПРОЦЕСІ___________

них причин не були подані для дослідження судом. Наприклад, неподання нормативного акта органом владних повноважень із метою уникнення дослідження щодо наявності норм, які су­перечать Конституції і законам України, порушують права і законні інтереси фізичних чи юридичних осіб. Витребування доказів здійснюється відповідно до статей 79 і 80 КАС України за клопотанням особи. Однак, якщо докази не подані до суду без поважних причин, суд може постановити ухвалу про тимча­сове їх вилучення для дослідження.

Поважною причиною неподання доказів може бути визна­на обставина, якщо їх подання тягне за собою порушення дер­жавних, корпоративних, громадських інтересів та інтересів особи. Наприклад, документи, фото-, звуко-, відеодокументи, схеми, креслення, малюнки, ескізи, зразки техніки, винаходів тощо), які містять державну, банківську, комерційну, адвокат­ську таємницю, таємницю усиновлення тощо, потребують від­повідного забезпечення для її нерозголошення.

В ухвалі про тимчасове вилучення доказів зазначаються: ім'я (найменування) особи, її місце проживання (перебування) або місцезнаходження, назва або опис письмового чи речового доказу, підстави проведення його тимчасового вилучення, кому доручається вилучення. Ухвала надсилається державному вико­навцю для виконання.

Речові докази після дослідження за клопотанням осіб, які їх надали, повертаються, а якщо речові докази вилучені з цивіль­ного обороту або обмежено оборотоздатні, передаються від­повідним підприємствам у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Письмові докази після дослідження також передаються особам, які їх надали, але у справі залишається засвідчена суд­дею копія письмового доказу.

Привід — це примусове доставления особи до суду керівни­ком органу внутрішніх справ за ухвалою суду. Підставами за­стосування приводу є:

а) обов'язковість особистої участі у справі особи, визнаної
судом;

б) неявка належно викликаної особи до суду. Належно
викликаною особою вважається особа, якій вручено повістку
відповідно до ст. 35 КАС України;

• в) неприбуття в судове засідання свідків без поважних при­чин або неповідомлення причин неприбуття.

ГЛАВА 8

Отже, привід до суду застосовується до сторін чи третіх осіб, особиста участь яких у справі визнана судом обов'язковою (ст. 120 КАСУ), незважаючи навіть на те, коли у судовому роз­гляді беруть участь їхні представники, а також щодо свідків, які без поважних причин не прибули у судове засідання або не повідомили причини свого неприбуття.

Про привід суд постановляє хвалу, в якій зазначаються всі необхідні реквізити для його здійснення (ім'я фізичної особи, яка підлягає приводу, місце проживання чи перебування, місце навчання або роботи, коли і куди особа має бути доставлена тощо). Ухвала про привід направляється до органу внутрішніх справ за місцем проживання (перебування) або за місцем робо­ти чи навчання особи, яку належить привести. Працівник ор­гану внутрішніх справ, якому доручено виконання приводу особи, оголошує їй ухвалу адміністративного суду про привід і забезпечує привід. У разі неможливості здійснення приводу (відсутність у місці проживання, перебування на лікуванні або у відрядженні особи, яка підлягає приводу) працівник органу внутрішніх справ негайно повертає ухвалу до суду через на­чальника органу внутрішніх справ із письмовим поясненням причин невиконання.

Особа, до якої застосовано привід, відшкодовує у дохід дер­жави витрати на його здійснення.

Привід не застосовується до малолітніх та неповнолітніх осіб, вагітних жінок, інвалідів першої і другої груп, жінок, які мають дітей віком до шести років або дітей-інвалідів, а також осіб, які не можуть бути допитані як свідки відповідно до ст. 65 КАС України.

В адміністративно-деліктних провадженнях заходами про­цесуального примусу слід вважати:

1) доставления порушника;

2) адміністративне затримання;

3) особистий огляд і огляд речей;

4) вилучення речей та документів;

5) привід.

Слід звернути увагу, що в адміністративно-деліктних про­вадженнях законодавець чітко і вичерпно регламентує повно­важення органів, які здійснюють адміністративно-процесуальні заходи примусу, оскільки ці заходи суттєво зачіпають права та інтереси громадян (адміністративне затримання, доставления, вилучення речей тощо).

ЗАХОДИ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРИМУСУ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ ПРОЦЕСІ___________

Доставления порушника — це тимчасове затримання особи, яка вчинила порушення, з метою складення протоколу про ад­міністративне правопорушення в разі неможливості скласти його на місці вчинення правопорушення (ст. 259 КУпАП).

Доставления правопорушника для складання протоколу та встановлення особи правопорушника у межах своєї компетен­ції здійснюється:

а) працівниками міліції;

б) посадовою особою Військової служби правопорядку в
Збройних Силах України;

в) військовослужбовцем чи працівником Державної при­
кордонної служби;

г) членом громадського формування з охорони громадсько­
го порядку і державного кордону;

ґ) працівниками Служби безпеки України;

д) уповноваженою на те особою на транспорті;
є) працівниками державної лісової охорони;

є) уповноваженою на те посадовою особою органів, які здій­снюють державний нагляд за дотриманням правил полювання, органів рибоохорони, інших органів, які здійснюють держав­ний контроль за охороною і використанням тваринного світу;

ж) громадськими інспекторами охорони природи, громад­
ськими мисливськими інспекторами, громадськими інспекто­
рами органів рибоохорони та громадськими лісовими інспекто­
рами;

з) працівниками воєнізованої охорони.

Залежно від характеру вчиненого правопорушення та підві­домчості правопорушень доставления може бути здійснено до:

— міліції;

— підрозділу Військової служби правопорядку в Збройних Силах України;

— органу Державної прикордонної служби України;

— органу Служби безпеки України;

— штабу громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, чи громадського пункту з охо­ронигромадського порядку;

н> — приміщення виконавчого органу сільської, селищної ради; г« — службового приміщення воєнізованої охорони. **•• Доставления має бути проведене в можливо короткий строк. J'⁵'-' Перебування доставленої особи у штабі громадського форму-Цйняз охорони громадського порядку і державного кордону чи

ГЛАВА 8

ЗАХОДИ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРИМУСУ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ ПРОЦЕСІ

громадському пункті з охорони громадського порядку, приміщен­ні виконавчого органу сільської, селищної ради не може тривати більш як одну годину.… Адміністративне затримання — це примусове затримання особи уповноваженими на… Про адміністративне затримання складається протокол, зміст і вимоги до якого встановлені ст. 261 КУпАП.

ГЛАВА 8

ЗАХОДИ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРИМУСУ Б АДМІНІСТРАТИВНОМУ ПРОЦЕСІ

ності особи, у власності (володінні) якої вони є. У невідкладних випадках зазначені речі, предмети можуть бути піддані оглядові з участю двох… Про особистий огляд, огляд речей складається протокол або робиться відповідний… Вилучення речей і документів — це примусове тимчасове або постійне припинення володіння, користування та…

Розділ З

!>\

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ВІДНОСИНИ В СФЕРІ УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

ГЛАВА 9

Провадження у сфері управління

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Поняття, зміст та структура проваджень у сфері управління

Значний обсяг предметної регламентації суспільних відно­син у найрізноманітніших сферах діяльності публічної влади щодо реалізації і захисту прав та інтересів фізичних і юридич­них осіб, а також можливість інстанційного перегляду або ос­карження рішень, дш чи бездіяльності органів владних повно­важень, їх посадових осіб складають окрему групу проваджень в адміністративному процесі — провадження в сфері управління. Практика управлінської діяльності характеризується над­звичайно великою кількістю адміністративних проваджень, які всебічно охоплюють суспільне життя і різноманітність управ­лінських ві дносин. Лише орієнтовний огляд законів України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» (від І червня 2000 р.); «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб—підприємців» (від 15 травня 2003 р.); «Про доз­вільну систему у сфері господарської діяльності» (від 8 вересня 2005 р.); «Про захист прав споживачів» (у редакції від 1 грудня "2005 р.); «Про автомобільний транспорт» (у редакції від 23 лю-й-фого 2006 р). тощо дає підстави констатувати наявність прова­джень із ліцензування діяльності підприємств, реєстрації транс­портних засобів, зброї, реєстрації підприємницької діяльності, провадження щодо застосування заходів адміністративного примусу тощо, повний перелік яких практично неможливий.

ГЛАВА 9

ПРОВАДЖЕННЯ У СФЕРІ УПРАВЛІННЯ

Отже, реєстрація підприємницької чи господарської діяль­ності, транспортних засобів, зброї, шлюбних відносин, цивіль­ного стану особи, місця… Звісно, ця діяльність потребує відповідно правової регламен­тації, яка б… Аналіз чинного законодавства дозволяє виділити кілька груп взаємовідносин, що складаються у сфері управлінської,…

ГЛАВА 9___________________________________________

осіб — за принципом «дозволено все, що не заборонено зако­ном»; для суб'єктів владних повноважень (посадових осіб) — «дозволено лише те, що передбачено законом».

Найістотніші властивості, що притаманні цим правовідно­синам, вимагають закріплення в законодавстві відповідних процедурних дій органів публічної адміністрації, які б забезпе­чували доступність, простоту, оперативність, фаховість, повно­ту та компетентність у реалізації та захисті прав, свобод і обов'язків та інтересів фізичних чи юридичних осіб.

Забезпечення належної оперативності, простоти та доступ­ності провадження, всебічності, повноти та об'єктивності з'ясування обставин адміністративної справи може бути досяг­нута саме в процесі здійснення завдань та функцій управлінсь­кого характеру у відповідній сфері управління, тобто в процесі управлінської діяльності органів владних повноважень, їх поса­дових осіб у порядку інстанційної підвідомчості та підлеглості.

Система таких процедурних дій становить окрему групу проваджень в сфері управління.

Провадження в сфері управління — це визначені нормами адміністративного процесуального права умови здійснення в інстанційному (адміністративному) порядку органом владних повноважень процедурних дій щодо забезпечення і охорони прав, обов'язків та інтересів учасників правовідносин, прий­няття рішення у конкретних індивідуальних справах публічного і приватного характеру та звернення цих рішень до виконання.

Провадження у сфері управління здійснюються у зв'язку з:

1) реалізацією або необхідністю сприяння в реалізації суб'єктивного права;

2) набуттям передбаченого законодавством суб'єктивного

права;

3) виконанням або необхідністю сприяння виконанню

обов'язків;

4) застосуванням заходів адміністративного примусу щодо попередження або припинення настання шкідливих наслідків, а також адміністративних санкцій, крім накладення адміністра­тивних стягнень;

5) оскарження дій чи бездіяльності органів владних повно­важень, їх посадових осіб у зв'язку з реалізацією та захистом прав, свобод та інтересів приватних осіб, а також у зв'язку з розглядом та вирішенням конкретної адміністративної справи.

Учасниками адміністративного провадження є:

ПРОВАДЖЕННЯ У СФЕРІ УПРАВЛІННЯ____________________________

1) суб'єкт звернення — фізична чи юридична особа, що звертається до органу владних повноважень, його посадових осіб із заявою або скаргою щодо реалізації та захисту своїх прав, свобод і інтересів та сприяння виконанню обов'язків;

2) орган владних повноважень — орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові та службові осо­би, а також інші органи публічної адміністрації, які відповідно до своєї компетенції уповноважені розглядати та вирішувати адміністративні справи;

3) заінтересована особа — фізична або юридична особа, права та інтереси якої зачіпає або може зачіпати прийняття уповноваженим суб'єктом адміністративного акта;

4) свідок експерт, спеціаліст, перекладач, законні представ­ники, представники органів виконавчої влади, органів місцево­го самоврядування, фізичні та юридичні особи, залучені від­повідно до законодавства до розгляду і вирішення адміністра­тивної справи.

З огляду на типологічні групи правовідносин у сфері управ­ління можна виділити кілька видів адміністративних прова­джень публічного і приватного характеру.

1. Адміністративні провадження за заявою фізичних чи
юридичних осіб щодо реалізації їх прав та інтересів, у тому
числі з надання адміністративних послуг — провадження за за­
явою суб'єкта звернення;

2. Адміністративні провадження за ініціативою органа влад­
них повноважень щодо забезпечення реалізації контрольно-на­
глядових функцій та застосування заходів адміністративного
примусу — провадження за ініціативною органа владних повнова-

щлСЄпО)

3. Адміністративні провадження за скаргою фізичних чи
юридичних осіб щодо реалізації та захисту їх прав та інтересів
У зв'язку з розглядом адміністративної справи, у тому числі на
рішення, дії чи бездіяльність органа владних повноважень —
провадження за скаргою суб'єкта звернення.

Д Кожний із зазначених видів адміністративного проваджен­ня призначений для розгляду і вирішення певної групи відно­син, має відповідні особливості, забезпечує реалізацію прав, Обов'язків та інтересів і поновлення порушеного права учасни­ків правовідносин у публічній сфері.

»• Провадження здійснюється шляхом вчинення його учасни­ками відповідних процесуальних (процедурних) дій, прийняття

ГЛАВА 9__________________________________________

органом владних повноважень процедурних рішень та їх вико­нання в певній послідовності.

Послідовність вчинення процесуальних (процедурних) дій прийнято називати стадіями провадження, які тією чи іншою мірою притаманні будь-якому виду провадження в сфері уп­равлінської діяльності (в публічній сфері). До них належать такі стадії:

1) відкриття адміністративного провадження;

2) підготовка адміністративної справи до розгляду;

3) розгляд адміністративної справи;

4) прийняття адміністративного акта (рішення) та його пе­регляд;

5) звернення до виконання адміністративного акта (рішення).

Стадія відкриття адміністративного провадження почи­нається з подання громадянином чи юридичною особою до відповідного органу владних повноважень в установленому за­конодавством порядку заяви або скарги, а у випадках провад­ження за ініціативою органу владних повноважень — з часу прийняття управлінського рішення про здійснення контроль­ної перевірки та застосування заходів примусу, крім адміністра­тивних стягнень.

Приводом для адміністративного провадження за ініціати­вою органу владних повноважень може бути різноманітна управ­лінська інформація: графік планових та позапланових перевірок підконтрольних об'єктів; відомості про порушення господарсько­го, податкового, митного, фінансового, земельного законодавс­тва, законодавства про охорону праці, пожежну безпеку, санітар­не і медичне благополуччя населення, охорону навколишнього середовища, захист прав споживачів тощо; порушення ліцензій­них правил господарювання, дозвільної системи та ін.

Провадження здійснюється з дотриманням строків, вста­новлених законодавством. За загальним правилом, цей строк не повинен перевищувати тридцяти днів, але для кожного виду провадження законом встановлюється конкретний строк і може бути продовжений не більш ніж на п'ятнадцять днів. Перебіг адміністративного строку починається наступного дня після відповідної календарної дати реєстрації зави чи скарги органом владних повноважень.

Стадія підготовки адміністративної справи до розгляду перед­бачає вчинення органом владних повноважень адміністративних процедур, спрямованих на: перевірку достовірності та обгрунто-

ПРОВАДЖЕННЯ У СФЕРІ УПРАВЛІННЯ____________________________

ваності матеріалів, поданих для розгляду і вирішення справи по суті; вирішення питання про призначення експертизи; визна­чення необхідності залучення для участі в адміністративному провадженні заінтересованих осіб; встановлення часу і місця розгляду адміністративної справи; запрошення учасників ад­міністративного провадження; витребування додаткових доку­ментів та відомостей, необхідних для вирішення справи, тощо.

Стадія розгляду адміністративної справи передбачає визна­чення органом владних повноважень порядку розгляду ад­міністративної справи та ведення процесуальної документації. Орган владних повноважень: роз'яснює учасникам адміністра­тивного провадження їх права і обов'язки, можливі правові на­слідки прийняття адміністративного акта за результатами роз­гляду справи; заслуховує доводи, міркування, заперечення, по­яснення учасників адміністративного провадження; розглядає отримані документи і відомості; перевіряє та оцінює докази; здійснює інші процедурні дії.

Учасники адміністративного провадження під час розгляду справи мають право заявляти клопотання, подавати усні чи пись­мові пояснення, докази, брати участь у дослідженні, доводити інші обставини, що мають значення для вирішення справи.

Адміністративні справи можуть розглядатися у спрощеному або загальному порядку.

У спрощеному порядку розглядаються справи, коли задово­лення вимог суб'єкта звернення не потребує додаткових доку­ментів, відомостей, додаткового з'ясування обставин, надання доказів тощо. Наприклад, реєстрація народження дитини, реєстрація шлюбу, зміна прізвища, імені та по батькові тощо.

У загальному порядку розглядаються адміністративні спра­ви у випадках, коли для здійснення адміністративного прова­дження і вирішення справи по суті потрібно провести додат­кові заходи, використання спеціальних знань, установлення певного строку, з настанням якого справа може бути вирішена по суті, залучення інших учасників провадження тощо. Напри­клад, надання дозволу на право придбання, зберігання та носіння мисливської вогнепальної зброї; надання громадянства України; надання політичного притулку; ліцензування та акре­дитація навчальних закладів тощо.

З метою фіксації розгляду справи складається протокол, в якому зазначаються: час, місце і дата розгляду справи; перелік учасників адміністративного провадження; суть адміністратив-

ГЛАВА 9

ПРОВАДЖЕННЯ У СФЕРІ УПРАВЛІННЯ

ної справи; відомості про заявлені клопотання; надані докази; інші документи; зауваження та заперечення учасників прова­дження; інші відомості.… Стадія прийняття адміністративного акта (рішення) та його перегляд… Адміністративний акт (рішення) органа владних повнова­жень залежно від його статусу і повноважень оформляються…

ПРОВАДЖЕННЯ V СФЕРІ УПРАВЛІННЯ

ґ) припинення виконання на підставах перегляду, оскар­ження чи опротестування адміністративного акта (рішення); д) забезпечення примусового виконання в порядку, вста­ новленому законом про… За загальним правилом, адміністративний акт (рішення) є обов'язковим до виконання зазначеними в ньому органами владних…

Адміністративні провадження за заявою суб'єкта звернення

Разом із тим, варто звернути увагу, що провадження за за­явою суб'єкта звернення змістовно тісно пов'язані між собою і в більшості випадків… Зроблена вітчизняним дослідником В. П. Тимощуком спро-^ ба визначення поняття… 1 Адміністративна процедура та адміністративні послуги. Зарубіжний досвід і пропозиції для України / Авт.-упоряд. В.…

ПРОВАДЖЕННЯ У СФЕРІ УПРАВЛІННЯ ___________________________

юридичними особами шляхом надання їм відповідного права чи дозволу. До них належать:

а) провадження про надання права особі, яке вона згідно із
законом може мати — право керування транспортними засоба­
ми; право полювання; право на отримання пільг і субсидій;
право приватизації тощо;

б) провадження про надання дозволу фізичним чи юридичним
особам щодо реалізації права: на придбання, носіння і зберіган­
ня вогнепальної зброї, визначених законом засобів самооборо­
ни; на початок роботи підприємств та оренду приміщень (Держ-
пожнагляд); виготовлення й одержання печаток і штампів; на
виробництво й використання вибухових речовин; виробництво
та ремонт вогнепальної зброї невійськового призначення,
боєприпасів до неї та ін.¹;

в) провадження про надання ліцензії (дозволу) на право здій­
снення зазначеного в ній виду господарської діяльності протя­
гом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов.
Це провадження з надання ліцензії на: пошук (розвідку) ко­
рисних копалин; виробництво особливо небезпечних хімічних
речовин; виробництво дорогоцінних металів і дорогоцінного
каміння, виготовлення з них виробів; виготовлення цінних па­
перів; освітянську діяльність та інші види господарської діяль­
ності, що визначені у ст. 9 Закону України «Про ліцензування
певних видів господарської діяльності»².

Адміністративне провадження за заявою починається з по­дання заяви суб'єктом звернення до органу владних повнова­жень, до компетенції якого належить вирішення питання щодо реалізації та захисту прав, свобод, обов'язків та інтересів, у тому числі з надання адміністративних послуг. Заява повинна бути оформлена відповідно до чинного законодавства.

За загальним правилом, заява подається у письмовій формі. Як виняток, заява може бути зроблена в усній формі й лише

¹ Про затвердження Положення про дозвільну систему: Постанова Ка­
бінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 р. № 576 (станом на 20 квітня
2007 р.); Про пожежну безпеку: Закон України від 17 грудня 1993 р. // Ві­
домості Верховної Ради України. — 1994. — № 5. — Ст. 21; Порядок вида­
чі органами державного пожежного нагляду дозволу на початок роботи
підприємств та оренду приміщень: Затверджений постановою Кабінету
Міністрів України від 14 лютого 2006 р. № 150.

² Про ліцензування певних видів господарської діяльності: Закон Ук­
раїни від 1 червня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2000.
— № 36. — Ст. 299 (зі змінами станом на 27 квітня 2007 p.).

___________________________________________ ГЛАВА 9___________________________________________

фізичною особою на особистому прийомі, але зміст вимог за­писується до спеціального журналу посадовою або службовою особою органу владних повноважень, яка проводить особистий прийом, і підписується заявником.

У заяві вказується: назва органу владних повноважень, до якого подається заява; прізвище, ім'я, по батькові та місце про­живання заявника (для фізичної особи) або найменування, ад­реса, номер розрахункового рахунку (для юридичної особи).

До заяви додаються документи необхідні для її розгляду та вирішення. Перелік документів може бути визначений законо­давством, наприклад, про видачу ліцензії для окремого виду гос­подарської діяльності¹. Це можуть бути: копія свідоцтва про дер­жавну реєстрацію юридичної особи, посвідчена в установленому порядку; посвідчена в установленому порядку копія акта апроба­ції; дозвіл на об'єкт дозвільної системи, виданий органами внут­рішніх справ; сертифікат про проходження профілактичного наркотичного огляду; медична довідка про відсутність протипо­казань для керування транспортним засобом або придбання вог­непальної зброї чи інших засобів активного самозахисту тощо.

Вимоги щодо форми заяви та змісту поданих документів встановлюються відповідними нормативними актами та орга­нами владних повноважень, до компетенції яких належить роз­гляд і вирішення адміністративної справи².

¹ Перелік документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності: Затверджений постановою Кабі­нету Міністрів України від 4 липня 2001 р. № 756 // Офіційний вісник України. - 2001. - № 27. - Ст. 1212.

¹ Про затвердження Положення про дозвільну систему: Постанова Ка­бінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 р. № 576 (станом на 20 квітня 2007 р.); Про пожежну безпеку: Закон України від 17 грудня 1993 р. // Ві­домості Верховної Ради України. — 1994. — № 5. — Ст. 21; Порядок вида­чі органами державного пожежного нагляду дозволу на початок роботи підприємств та оренду приміщень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2006 р. № 150; Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії: Закон України від 11 січня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 9. — Ст. 68; Тимчасовий порядок реєстрації фізичних осіб за місцем проживання: Затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2003 р. № 35; Про органи реєстрації актів цивільного стану: Закон України від 24 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 14. — Ст. 78; Прави­ла державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохід­них машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок: Затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 р. № 1388 // Офіційний вісник України. — 1998. — № 36. — Ст. 967.

ПРОВАДЖЕННЯ У СФЕРІ УПРАВЛІННЯ____________________________

У заяві викладається суть питання, прохання та вимоги, обставини і докази, на яких вони грунтуються, зазначаються акти законодавства, на підставі яких вона подається. У ній мо­жуть бути викладені інші відомості, необхідні для правильного, своєчасного і повного вирішення справи.

Заява підписується заявником із зазначенням дати. Якщо заява подається представником заявника, до неї додаються до­кументи, які підтверджують його повноваження. » У разі подання заяви з порушенням встановлених законо­давством вимог щодо форми і змісту поданих документів, заява повертається заявникові з відповідними роз'ясненнями не піз­ніше як через три дні після її надходження та реєстрації та надається строк заявникові для усунення недоліків.

Заява підлягає реєстрації відповідно до правил діловодства в день її отримання органом владних повноважень, а заявник має право отримати довідку із зазначенням дати і номера реєст­рації його заяви. Практично у більшості випадків дата і номер реєстрації заяви (скарги) проставляються на її копії, що одно­часно надає інформацію про зміст заяви і час її надходження до органу владних повноважень.

Якщо заява надійшла поштою або іншими засобами зв'язку і вирішення порушених питань не належить до компетенції да­ного органу владних повноважень, така заява не пізніше як у триденний строк надсилається разом із супровідним листом за Належністю до відповідного органу (посадової особи) владних повноважень для розгляду по суті, про що повідомляється за­явник.

Не підлягають розгляду заяви, якщо:

1) заява не приведена у відповідність до вимог чинного за­конодавства;

2) порушені питання були предметом судового розгляду, щодо яких постановлене судове рішення про відмову в задово­ленні вимог заявника;

'*•■- 3) одне і те саме питання, одного й того самого заявника, що ґрунтується на одних і тих самих фактах, подане одному й тому самому органу владних повноважень, було розглянуте у попередній заяві й вирішено по суті.

^Хі Заява розглядається у строк, що не перевищує тридцяти Днів із дня її реєстрації. У разі коли розгляд адміністративної Справи вимагає додаткових досліджень — строк може бути про­довжено не більш ніж на п 'ятнадцять днів.

__________________________________ ГЛАВА 9___________________________________

У зв'язку з хворобою заявника, відрядженням або з інших поважних причин провадження за заявою за клопотанням за­явника може бути тимчасово зупинене і поновлене не пізніше ніж у триденний строк після усунення обставин, що викликали тимчасове його зупинення.

Заявник на будь-якій стадії може відмовитися від здійснен­ня адміністративного провадження, а справа закривається про­вадженням на підставі письмової заяви заявника про відмову.

За результатами розгляду адміністративної справи орган владних повноважень приймає одне із таких рішень:

1) про повне задоволення прохання чи вимоги заявника;

2) про часткове задоволення прохання чи вимоги заявника;

3) про відмову в задоволенні прохання чи вимоги та закрит­тя адміністративного провадження за заявою.

За загальним правилом, рішення в адміністративній справі приймається у формі адміністративного акта. Це може бути окре­мо прийняте рішення, постанова, наказ, згідно з якими видаєть­ся відповідний документ, що засвідчує задоволення прохання чи вимоги заявника. Наприклад, державний акт на право приватної власності на землю або свідоцтво на право власності на житло, свідоцтво про реєстрацію підприємницької діяльності тощо.

Таким чином, провадження за заявою суб'єкта звернення — це врегульовані нормами адміністративного процесуального права порядок та умови розгляду і вирішення органом владних повнова­жень адміністративних справ публічного і приватного характеру щодо реалізації і захисту прав, обоє 'язків та інтересів фізичних чи юридичних осіб.

Адміністративні провадження за ініціативою органу владних повноважень

Правове регулювання господарської діяльності підпри­ємств, закладів та підприємницької діяльності громадян визна­чається законами, підзаконними нормативними актами на принципах економічної, організаційної і комерційної незалеж­ності та ринкової саморегуляції.

Разом із тим з метою забезпечення дотримання законодав­ства, прав, свобод і законних інтересів фізичних чи юридичних осіб, державної безпеки та громадського порядку, захисту прав споживачів, пом'якшення руйнівної сили ринкових відносин та попередження негативних наслідків діяльності природних мо-

ПРОВАДЖЕННЯ У СФЕРІ УПРАВЛІННЯ____________________________

нополій і зовнішньої економічної експансії державою створена відповідна система органів, що здійснюють контроль, нагляд та перевірки господарської діяльності, виконання законів і підза-конних нормативних актів усіма учасниками правовідносин.

На даний момент існує велика кількість (понад 40) конт­рольно-наглядових органів: органи державної податкової служ­би; органи санітарно-епідемічного нагляду; органи державної митної служби; органи захисту прав споживачів; органи дозвіль­ної системи внутрішніх справ; органи державної автомобільної інспекції тощо. В межах своєї компетенції та керуючись від­повідними нормами чинного законодавства вони мають право припиняти діяльність суб'єктів господарювання, вилучати май­но і речі, застосовувати фінансові санкції, інші заходи примусу

— вилучення документів, скасування реєстрації, припинення дії
дозволів, ліцензій, примусовий поділ підприємств тощо.

Наприклад, згідно зі ст. 9 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 р. подат­кові органи для погашення податкового боргу можуть здійсню­вати арешт активів¹. Відповідно до п. 8 ст. 5 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 p., спеціально уповноважені органи із захисту прав споживачів мають право опломбувати у порядку, передбаченому законодавством, у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг, виробничі, склад­ські, торговельні та інші приміщення, а також несправні, з не­вірними показниками засоби вимірювальної техніки, за допо­могою яких здійснюється обслуговування споживачів². Головні державні санітарні лікарі (їх заступники) відповідно до ст. 42 Закону України від 24 лютого 1994 р. «Про забезпечення сані­тарного та епідемічного благополуччя» мають право тимчасово забороняти чи припиняти діяльність підприємств, установ, за­кладів будь-якого призначення, згідно з ч. 2 ст. 46 цього Закону

— застосовувати фінансові санкції³. Припиняти (призупиняти)

¹ Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бю­
джетами та державними цільовими фондами: Закон України від 21 грудня
2000 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 10. — Ст. 44.

² Про захист прав споживачів: Закон України в редакції від 1 грудня
2005 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2006. — № 7. — Ст. 84.

3 Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя насе­
лення: Закон України від 24 лютого 1994 р. // Відомості Верховної Ради
України. 1994. - № 27. — Ст. 218.

ГЛАВА9

ПРОВАДЖЕННЯ V СФЕРІ УПРАВЛІННЯ

діяльність суб'єктів господарювання за порушення відповідно­го законодавства мають право і органи державної пожежної безпеки та державного нагляду… Отже, у органів владних повноважень у процесі реалізації управлінських функцій… Підставами для початку адміністративного провадження за ініціативою органу владних повноважень є:

ГЛАВА 9

ПРОВАДЖЕННЯ У СФЕРІ УПРАВЛІННЯ

повідомляється порядок ознайомлення з матеріалами ад­міністративної справи, час і місце розгляду справи, порядок подання ними документів, пояснень,… Таким чином, провадження за ініціативою органу владних повноважень можна… Універсальність сфери публічних відносин та динаміка їх розвитку як спричинює постійне розширення нормативної бази,…

ГЛАВА 9

ПРОВАДЖЕННЯ У СФЕРІ УПРАВЛІННЯ

фінансового моніторингу, державним казначейством, держав­ною інспекцією з контролю за цінами, державною комісією з цінних паперів, службою… 2) провадження з контролю у сфері фінансових (фіскальних) відносин, тобто… 3) провадження з контролю у сфері безпеки життєдіяль­ності, що здійснюється державними пожежно-рятувальними службами,…

ПРОВАДЖЕННЯ У СФЕРІ УПРАВЛІННЯ____________________________

б) з видворення за межі держави іноземців та осіб без грома­
дянства відповідно до ст. 32 Закону України «Про правовий ста­
тус іноземців та осіб без громадянства» від 4 лютого 1994 р.¹;

в) у зв'язку із застосуванням зброї та спеціальних засобів,
відповідно до статей 14—15^і Закону України «Про міліцію» від
20 грудня 1990 р.²;

г) щодо вилучення і затримання речей, документів, транс­
портних засобів, вантажів вогнепальної та іншої зброї; арешту
активів відповідно до ст. 9 Закону України «Про порядок пога­
шення зобов'язань платників податків перед бюджетами та дер­
жавними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 р.³;

ґ) щодо заборони експлуатації окремих механізмів, машин та агрегатів, транспортних засобів, виробничого устаткування, при­пинення або заборони певного виробництва, експлуатації певних приміщень, цехів, заборони реалізації певної продукції тощо;

д) з примусової ліквідації штучно створених монопольних
підприємств; тимчасового припинення фінансування, кредиту­
вання; інвестування; позбавлення ліцензій і дозволів.

є) з порушення правил паркування транспортних засобів та примусового евакуювання їх.

Провадження із застосування адміністративно-господарських санкцій. Установленням адміністративно-господарських санк­цій законодавець насамперед мав на меті забезпечення публіч­ного впливу економічного змісту на сферу підприємницької діяльності та господарювання, а по-друге, створення певної системи правових засобів економічної відповідальності, які б характеризували і за формою, і за змістом новий вид юридичної відповідальності — господарсько-правову відповідальність. Від­сутність у переліку в п. 22 ст. 93 Конституції України згадки щодо виключного визначення Законом України такого виду відповідальності, як «господарсько-правова», пояснюється тим, що цей вид юридичної відповідальності на час прийняття Кон­ституції України знаходився в стані емпіричного формування — розробки і прийняття низки нормативних актів, які визнача­ють механізм господарювання, регулювання економіки і со-

¹ Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства: Закон Ук­
раїни від 4 лютого 1994 р. // ВВР. — 1994. — № 23. — Ст. 161.

² Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1990 р. // ВВР. — 1991. —
№ 4. — Ст. 20 (з наст, змінами).

³ Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бю­
джетами та державними цільовими фондами: Закон України від 21 грудня
2000 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 10. — Ст. 44.

ГЛАВА 9

ПРОВАДЖЕННЯ У СФЕРІ УПРАВЛІННЯ

ціальної сфери, організації фінансово-бюджетної, кредитної та грошової системи України. Проте ч. 2 ст. 238 Господарського кодексу України закріплює,… Адміністративно-господарські санкції застосовуються за порушення встановлених… Адміністративно-господарські санкції за своїми матеріаль­ними та процесуальними властивостями мають спільні риси з…

ГЛАВА 9

ПРОВАДЖЕННЯ У СФЕРІ УПРАВЛІННЯ

цій будь-яких додаткових наслідків юридичного характеру не тягне. За часів існування адміністративної преюдиції застосу­вання… Аналіз адміністративно-господарських санкцій та їх засто­сування дає… 1. Підставою для застосування адміністративно-господарсь-ких санкцій є порушення встановлених законодавчими актами…

ГЛАВА 9

ПРОВАДЖЕННЯ V СФЕРІ УПРАВЛІННЯ

Стаття 239 Господарського кодексу України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядуван­ня відповідно до своїх повноважень… 1) безоплатне вилучення прибутку (доходу); 2) застосування штрафу як адміністративно-господарської санкції;

І

ни. «Про автомобільний транспорт» в редакції від 23 лютого 2006 р.¹ визначається перелік порушень, за які застосовуються штрафні санкції, розмір штрафів та органи, які уповноважені застосовува­ти штрафні санкції, а також порядок їх застосування.

Таким чином, на законодавчому рівні запроваджена від­повідальність господарюючих суб'єктів не тільки у формі ад­міністративно-господарських санкцій, а й у формі організацій­но-правових заходів, застосування яких потребує відповідних проваджень та вчинення адміністративних процедур, визначе­них законами та актами управління.

Адміністративні провадження за скаргою суб'єкта звернення

Це визначення може бути прийнято за основу і для ад­міністративного провадження за скаргою суб'єкта звернення із зазначенням того, що суб'єктом… 1 Про автомобільний транспорт: Закон України в редакції від 23 люто­ го 2006… 2 Про звернення громадян: Закон України від 2 жовтня 1996 р. // Ві­ домості Верховної Ради України. — 1996. — № 47. —…

ГЛАВА 9

ПРОВАДЖЕННЯ У СФЕРІ УПРАВЛІННЯ

суб'єктом звернення зі скаргою може бути й юридична особа — підприємство та заклади торгівлі чи інші установи. Однак практично скарги на рішення… Скарга подається до відповідних органів або їх посадових осіб, уповноважених… 1) порушені або можуть бути порушеними права і законні інтереси чи свободи громадянина, права та інтереси юридичної…

ГЛАВА 9

ПРОВАДЖЕННЯ У СФЕРІ УПРАВЛІННЯ

реси якої у сфері публічних відносин порушені або можуть бути порушеними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів влад­них повноважень, керівниками… 2) суб'єкт розгляду скарги (орган владних повноважень) — це особи,… а) відповідний орган (посадова особа), що уповноважений розглядати адміністративну справу за скаргою;

ГЛАВА 9

ПРОВАДЖЕННЯ У СФЕРІ УПРАВЛІННЯ

звернення за захистом прав, свобод та інтересів вже закріпле­ний на законодавчому рівні — ст. 99 Кодексу адміністративно­го судочинства України, ст.… Щодо перегляду адміністративних актів, прийнятих орга­ном владних повноважень… За загальним правилом, адміністративне провадження за скаргою здійснюється суб'єктом розгляду скарги протягом…

ГЛАВА 9

ПРОВАДЖЕННЯ У СФЕРІ УПРАВЛІННЯ

Суб'єкт звернення за скаргою зобов'язаний подавати від­повідні документи, докази та матеріали, необхідні для здійс­нення адміністративного… Розгляд справи за скаргою здійснюється в загальному по­рядку. З метою… Під час слухання в адміністративній справі за скаргою скла­дається протокол, в якому зазначаються: дата, час і місце…

Провадження за зверненням громадян

Власне ставлення автора до проваджень за зверненням гро­мадян викладено у підрозділі 5.3 «Адміністративні проваджен­ня та їх види» глави 5 цього посібника. Але, враховуючи значну публічну, соціальну і правову цінність звернень громадян, від­сутність іншого правового врегулювання подання скарг, є по­треба висвітлення цих питань у навчальній літературі для під­готовки фахівців, особливо в галузі права. Проте автор залишає за собою право зробити ремарку, що звернення громадян нале­жить до адміністративного процесу лише в частині звернень до суб'єктів владних повноважень, їх посадових осіб, уповноваже­них розглядати заяви і скарги громадян.

Правові основи провадження за зверненням громадян

щодо реалізації громадянами своїх прав і законних інтересів, а саме: 1) встановлюється право кожного громадянина на звернен­ ня до органів державної влади, органів місцевого самовряду­…

ПРОВАДЖЕННЯ ЗА ЗВЕРНЕННЯМ ГРОМАДЯН________________________

яка має вагоме значення для забезпечення прав і свобод люди­ни, державного і господарського будівництва, управління різ­ними галузями й сферами економіки, соціального і політично­го життя суспільства. В них міститься інформація про певні негативні явища і недоліки в роботі державного апарату, про­галини у законодавстві тощо. Така інформація породжує пра­вові наслідки; 4) звернення громадян «підносять» їх до рівня ак­тивних учасників управлінського процесу. Відомості у звернен­нях надаються громадянами за їх власним волевиявленням, що надає можливість громадянинові коригувати управлінський процес та захищати право на участь в управлінні державними справами, а також забезпечувати контроль за законністю дій органів владних повноважень; 5) звернення громадян являє со­бою універсальний процесуальний засіб для порушення різно­манітних адміністративних проваджень. Наприклад, дозвільне, реєстраційне, контрольно-наглядове провадження та ін.

Конституційне закріплення прав громадян на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, до посадових і службових осіб цих органів деталізоване та конкре­тизоване у низці законів та підзаконних актів. Як зазначається у юридичній літературі, окреслена сфера процесуальної діяль­ності органів публічної влади не відчуває браку в нормативно­му масиві¹. Насамперед це:

а) на рівні кодифікованого акта — Кодекс адміністративного
судочинства України, який регламентує судовий порядок роз­
гляду адміністративних справ, що виникають у сфері публічно-
правових відносин та пов'язані з дією чи бездіяльністю суб'єктів
владних повноважень. Отже, протиправні дії органів владних
повноважень, їх посадових осіб можуть бути оскаржені до ад­
міністративних судів;

б) на рівні окремих (спеціальних) законів — Закон України
«Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 p., яким регулю­
ються питання практичної реалізації громадянами України пра­
ва на звернення до органів державної влади, органів місцевого
самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ,
організацій незалежно від форм власності, із зауваженнями та
пропозиціями, що стосуються їх функціональних обов'язків або

¹ Колпаков В. К, Кузьменко О. В. Адміністративне право України: Під­ручник. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — С 308—309; Кузьменко О. В. Теоре­тичні засади адміністративного процесу: Монографія. — К.: Атіка, 2005. — С 273.

ГЛАВА 10

ПРОВАДЖЕННЯ ЗА ЗВЕРНЕННЯМ ГРОМАДЯН

статутної діяльності; із заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав; за­конних інтересів; зі… в) на рівні підзаконних нормативних актів — укази Прези­дента України «Про… Розмаїття нормативного матеріалу певним чином забезпе­чує повноту регулювання суспільних відносин цієї сфери, ство­рює…

Види звернень громадян, їх характеристика та особливості проваджень

а) залежно від форми — письмові та усні; б) залежно від змісту — пропозиції (зауваження), заяви (клопотання), скарги; … в) залежно від кількісного складу суб'єктів — індивідуальні та колективні;

ПРОВАДЖЕННЯ ЗА ЗВЕРНЕННЯМ ГРОМАДЯН

лення суспільних відносин і правової основи з метою покра­щення умов життя громадян, діяльності держави і суспільства у всіх сферах… Заява (клопотання) — це звернення громадян, у якому ви­кладаються: а) прохання… Скарга — це звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, їх об'єднань, установ та…

Вимоги до звернення громадян

Вимоги до звернення, що установлені статтями 4, 5, 17, 26, 27 Закону України «Про звернення громадян», містять принци­пові положення, що формують… по-перше, право громадянина на звернення до органів влад­них повноважень, їх… по-друге, обов'язок громадянина виконати певні вимоги, а саме: а) у зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по…

Учасники адміністративних проваджень за зверненням громадян

До суб'єктів, що звертаються, належать особи, які реалізу­ють своє конституційне право на звернення до органів владних повноважень та їх посадових… 1 Див.: статті 24, 25 Закону України «Про звернення громадян» // ВВР. - 1996.… 2 Колпаков В. К., Кузьменко О. В. Адміністративне право України: Під­ ручник. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — С.…

ГЛАВА 10

ПРОВАДЖЕННЯ ЗА ЗВЕРНЕННЯМ ГРОМАДЯН

вини яких було допущено порушення; особисто організовувати та перевіряти стан розгляджу заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин,… До допоміжних суб'єктів належать особи, які сприяють роз­гляду звернення;… До патронатних суб'єктів належать також особи, які пода­ють звернення в інтересах громадянина: законні представники…

Стадії та структура провадження за зверненням громадян

1) подання громадянином звернення та прийняття його до розгляду органом владних повноважень або його посадовою особою; 2) розгляд справи; 3) ухвалення рішення;

ГЛАВА 10

ПРОВАДЖЕННЯ ЗА ЗВЕРНЕННЯМ ГРОМАДЯН

— подавати додаткові матеріали, а також наполягати на їх запиті органом (посадовою особою), який розглядає звернення; — користуватися послугами адвоката, представника трудо­вого колективу,… Органи владних повноважень, їх посадові особи, що розгля­дають звернення, зобов'язані:

ГЛАВА 10

ПРОВАДЖЕННЯ ЗА ЗВЕРНЕННЯМ ГРОМАДЯН

подання скарги то законодавець встановлює лише для подання скарги на рішення, що оскаржувалися (ст. 17). За загальним правилом (ст. 186 КАСУ), заява… Отже, на нашу думку, скарги на рішення чи дії органів владних повноважень, їх… Скарги, подані з порушенням зазначеного терміну, не роз­глядаються.

ГЛАВА 10

ПРОВАДЖЕННЯ ЗА ЗВЕРНЕННЯМ ГРОМАДЯН

 

можуть подаватися в інтересах осіб; подання скарги свідчить про порушення прав і законних інтересів, у той час як подання заяви не пов'язане з порушенням прав громадянина, а лише є проханням про надання можливості реалізувати свої права і за­конні інтереси; суб'єктом вирішення питання, викладеного у скарзі, не є особа, яка порушила права і законні інтереси гро­мадянина, а орган вищого рівня або посадова особа. Скарги направляються безпосередньо тій особі, до якої звертаються.

Діловодство за зверненням громадян

Цими документами (нормативними актами) встановлюєть­ся, що, за загальним правилом, діловодство за зверненням гро­мадян ведеться окремо від інших… Порядок ведення діловодства за зверненнями громадян, які містять відомості, що… Особисту відповідальність за стан діловодства за звернен­нями громадян несуть керівники організацій.

ГЛАВА 10

ПРОВАДЖЕННЯ ЗА ЗВЕРНЕННЯМ ГРОМАДЯН

документа і на реєстраційних формах робиться позначка «ПОВ­ТОРНО» і підбирається все попереднє листування1. Реєстраційно-контрольна картка, журнал реєстрації звер­нень, картка (журнал)… У разі коли за результатами звернення потрібно повідомити іншу організацію, усі примірники реєстраційно-контрольних…

Розділ 4

АДМІНІСТРАТИВНЕ СУДОЧИНСТВО В УКРАЇНІ

ГЛАВА 11

Організація адміністративного судочинства в Україні

Розвиток адміністративного судочинства (юстиції) в Україні

Адміністративно-правові спори у другій половині XIX ст. розглядалися спеціально створеними органами — «смешаними губернскими присутствиями», до… 1 Цит. за: Старилов Ю. Н. Административная юстиция. Теория, исто­рия,…

ОРГАНІЗАЦІЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДОЧИНСТВА В УКРАЇНІ________________

У радянській юридичній літературі при позитивному в ці­лому підході до такого розгляду справ, відзначалася його «бур­жуазна» сутність, він називав «засобом маскировки свавілля чиновників», «одним з інструментів закріплення панування буржуазії» тощо¹.

Як бачимо, дійсно це не був судовий порядок розгляду справ. Однак за радянських часів нічого суттєвого в цьому плані не змінилося. Відбулася лише заміна одних чиновників іншими — адміністративно-партійними органами, а в певних випадках — і громадськими організаціями. Більше того, вису­валися аргументи на користь розгляду адміністративних справ самими адміністративними органами: 1) питання адміністра­тивного права мають бути у віданні самої адміністративної вла­ди; 2) юстиція (суд) не має права втручатися в справи адмініст­рації; 3) судці загальних судів не підготовлені для розгляду і вирішення специфічних спорів у сфері застосування публічно­го права².

Були й інші підходи, проте не ставилося питання про ство­рення спеціальних судів для розгляду адміністративних справ у сфері публічно-правових відносин. Врешті-решт, у радянський період було запроваджено: 1) притягнення до адміністративної відповідальності здійснюється адміністративними органами;

2) розгляд скарг громадян — теж здійснюється адміністративни­
ми органами (в окремих випадках громадськими організаціями);

3) оспорення неправомірних дій органів влади — теж здійс­
нюється у вищестоящому порядку адміністративними органами;

4) відміна неправомірних актів — у вищестоящому порядку тощо.

Таким чином, і в царській Росії, і за радянських часів ад­міністративна юстиція не склалася в ефективний і демократич­ний інститут захисту прав фізичних і юридичних осіб від свавіл­ля чиновників у сфері публічно-правових відносин. Як зазна­чає Ю. М. Старілов, підсумовуючи думки і погляди вчених щодо розгляду адміністративних спорів, навіть й думки не при­пускалося, що громадянин може бути позивачем у суді щодо органів державного управління і їх посадовим особам; відповід­но виключалося й те, що таке провадження буде позовним, тоб-

¹ Юридический энциклопедический словарь / Гл. ред. А. Я. Сухарев;
Редкол.: М. М. Богуславский и др. — 2-е изд., доп. — М.: Сов. энциклопе­
дия, 1987. - С. 17.

² Старилов Ю. Н. Административная юстиция. Теория, история, пер­
спективы. — М: НОРМА, 2001. — С. 2.

ГЛАВА 11

ОРГАНІЗАЦІЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДОЧИНСТВА В УКРАЇНІ

 

то таким, в якому діє принцип активності суду в збиранні, до­слідженні та оцінці доказів, що є принциповим у вирішенні справи, оскільки у громадянина завідомо менше процесуаль­них можливостей одержати необхідні дані про неправомірні дії державних і муніципальних службовців¹.

Ідея створення адміністративних судів у незалежній Україні була оприлюднена ще у 1992 р. в Концепції судово-правової реформи, затвердженій постановою Верховної Ради України «Про концепцію судово-правової реформи в Україні» від 28 квітня 1992 р. № 2296-ХП з наступним її розвитком у Конститу­ції України. Зокрема в ст. 124 Конституції України закріплюєть­ся, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а в ст. 125 Конституції передбачається створення спеціалізованих судів. Як наслідок, у ч. 2 ст. 1 Закону України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 р. зазна­чається, що судова влада реалізується шляхом здійснення пра­восуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства.

Слід зазначити, що деякі питання адміністративного про­цесу — як-то порядок розгляду адміністративних справ у суді — були запроваджені й нормативно закріплені значно раніше. Зокрема, Кодексом України про адміністративні правопору­шення (1984 р.) встановлювалася можливість оскарження у су­довому порядку постанов про накладення адміністративних стягнень (статті 287—295 КУпАП), Цивільним процесуальним кодексом України (1963 р.) передбачалося провадження у спра­вах, що виникають з адміністративно-правових відносин (глави 30-32 ЦПК 1963 p.).

Створення системи адміністративних судів та прийняття Кодексу адміністративного судочинства України у 2005 р. є надзвичайно важливим кроком судової реформи, адже до цього часу в Україні не існувало повного обсягу судових засобів за­хисту фізичних та юридичних осіб у відносинах з органами публічної влади.

Діяльність адміністративних судів спрямована не на пока­рання протиправної поведінки громадянина, а навпаки, пріо­ритети адміністративної юстиції лежать у площині захисту прав людини, поновлення законного стану. Основне призначення адміністративної юстиції — це відновлення порушеного права.

¹ Старшее Ю. Н. Административная юстиция. Теория, история, пер­спективы. — М.: НОРМА, 2001. — С. 19.

Таке відновлення може здійснюватися одним шляхом — шля­хом скасування незаконного адміністративного акта.

Раніше ж, розглядаючи справи у порядку, визначеному ЦПК України 1963 р., не дозволялося скасування незаконних адміністративних актів, можна було лише або порушувати пи­тання перед адміністративним органом, який видав такий ос­порюваний акт, про його відміну чи внесення до нього змін, або звертатися до вищестоящого адміністративного органу з вимогою про скасування незаконного акта. Це ж породжувало певну тяганину і не забезпечувало реального захисту особи.

Сьогодні ст. 162 КАС України надає повноваження суду при вирішенні адміністративного позову прийняти постанову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повно­важень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності, і про скасування або визнання нечинними рішення в цілому чи окре­мих його положень.

Вперше саме в законодавстві про адміністративне судо­чинство було закріплено принцип верховенства права. Втілюєть­ся в життя конституційний принцип, за яким людина та її пра­ва є найвищою соціальною цінністю, громадянин стає не прос­то підданим держави, а особою, наділеною власними правами, реалізація яких видається цілком реальною.

Поняття, завдання та мета адміністративного судочинства

В юридичній літературі адміністративне судочинство ото­тожнюють з адміністративною юстицією¹. Однак в юридичних словниках та енциклопедіях адміністративна юстиція визна­чається як система спеціальних органів із контролю за дотри­манням законності в сфері державного управління² як особли­вий порядок вирішення адміністративно-правових спорів суда­ми та іншими уповноваженими на те державними органами³. У

¹ Адміністративне право України: Підручник / Ю. П. Битяк, В. М. Га-
ращук, О. В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю. П. Битяка. — К.: Юрінком Інтер,
2005. - С 218.

2 Юридический энциклопедический словарь / Гл. ред. А. Я. Сухарев;
Редкол.: М. М. Богуславский и др. — 2-е изд., доп. — М.: Сов. энциклопе­
дия, 1987. - С. 17.

³ Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю. С. Шемшученко (відп.
ред.) та ін. — К.: Українська енциклопедія, 1998. — Т. 1: А—Г. — С. 47.

ГЛАВА 11

наукових працях адміністративна юстиція розглядалася як су­довий контроль за функціонуванням адміністрації¹. У сучасних умовах І. Б. Коліушко, Р. О. Куйбіда, Ю. С. Педько адміністра­тивну юстицію розглядають як форму судового захисту прав і свобод громадян², а адміністративне судочинство — як проце­суальну складову адміністративної юстиції³.

Отже, із визначень в юридичних словниках та енциклопе­діях, а також у науковій літературі можна припустити, що по­няття адміністративної юстиції ширше, ніж поняття адміністра­тивного судочинства, що адміністративна юстиція — це розгляд і вирішення публічно-правових спорів не тільки адміністратив­ними судами і в порядку адміністративного судочинства, а й іншими спеціально створеними державними органами. З точки зору справедливості, захисту інтересів держави, суспільства, гро­мадян, суспільного ладу розгляд справ про адміністративні пра­вопорушення, скарг громадян теж є юстицією. Якщо термін «юстиція» означає всю сукупність судових закладів, їх діяльність щодо здійснення правосуддя⁴, то має бути кримінальна юстиція, цивільна юстиція, господарська юстиція — терміни, які в літе­ратурі не вживаються. Однак ці міркування знаходяться скоріше у площині дискусійній, ніж практичній і суттєвого значення для характеристики адміністративного судочинства не мають.

Водночас головною особливістю адміністративної юстиції є те, що вона здійснюється у вищій формі адміністративно-юрис-

¹ Старшее Ю. Н. Административная юстиция. Теория, история, пер­
спективы. — М.: НОРМА, 2001. — С. 11; Старшее Ю. Н. От администра­
тивной юстиции к административному судопроизводству. — Воронеж:
Изд-во Воронеж, гос. ун-та, 2003. — С. 15—16; Педько Ю. С. Адміністра­
тивна юстиція як форма судового захисту прав громадян у державному
управлінні // Державне управління: проблеми адміністративно-правової
теорії та практики / За заг. ред. В. Б. Авер'янова. — К.: Факт, 2003. —
С 223-229.

² Адміністративна юстиція: Європейський досвід і пропозиції для Ук­
раїни / Авт.-упоряд.: І. Б. Коліушко, Р. О. Куйбіда. — К.: Факт, 2003. — С
10—11; Педько Ю. С. Адміністративна юстиція як форма судового захисту
прав громадян у державному управлінні // Державне управління: проблеми
адміністративно-правової теорії та практики / За заг. ред. В. Б. Авер'янова.
- К.: Факт, 2003. — С 230.

³ Основи адміністративного судочинства в Україні: Навч. посібник для
юридичних факультетів та юридичних клінік / За заг. ред. Н. В. Александ-
рової, Р. О. Куйбіди. — К.: Конус-Ю, 2006. — С 11.

⁴ Юридический энциклопедический словарь / Гл. ред. А. Я. Сухарев;
Редкол.: М. М. Богуславский и др. — 2-е изд., доп. — М.: Сов. энциклопе­
дия, 1987. - С. 527.

ОРГАНІЗАЦІЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДОЧИНСТВА В УКРАЇНІ________________

дикційної діяльності — у вигляді адміністративного судочин­ства, характерними ознаками якого є:

1) обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати пра­вомірність своїх рішень, дій чи бездіяльності (ч. 2 ст. 71 КАСУ);

2) відносно невисокий розмір судового збору за звернення до суду та можливість зменшення розміру судових витрат або звільнення від їх сплати (ст. 88 КАСУ);

3) звільнення особи від сплати судових витрат на користь суб'єкта владних повноважень у справах за позовом суб'єкта владних повноважень (ч. 4 ст. 94 КАСУ);

4) ініціативність суду в з'ясуванні обставин у справі (ч. 5 ст. 71 КАСУ);

5) наявність особливих критеріїв для оцінки рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень (ст. 74, ч. 4 ст. 128 КАСУ);

6) спеціальні заходи забезпечення адміністративного позо­ву (ст. 117 КАСУ);

7) особливі повноваження адміністративного суду при вирі­шенні справи (ст. 162 КАСУ);

8) особливі умови провадження в окремих категоріях ад­
міністративних справ (гл. 6 КАСУ).

Не вдаючись у подробиці адміністративних позовів С Піс-куна (2005 р.) та Є. Жовтяка (2006 p.), нагадаємо лише, що глава держави обстоює свою позицію теж через суд, що вже є показовим і свідчить про демократичність розгляду справи. Цей факт став можливим лише завдяки запровадженню ад­міністративного судочинства, завдання і предмет якого обумо­влюють цивілізований шлях вирішення спорів.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень із боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (ч. 1 ст. 2 КАСУ).

Аналіз цієї норми дозволяє вважати, що на адміністративне судочинство покладено:

1) визнання відповідно до законодавства прав, свобод та
законних інтересів фізичних чи юридичних осіб;

2) встановлення відповідно до законодавства кола обов'язків
та їх меж учасників (сторін) адміністративного процесу;

ГЛАВА 11

ОРГАНІЗАЦІЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДОЧИНСТВА В УКРАЇНІ

3) поновлення порушеного права, свобод та законних інте­ресів фізичних чи юридичних осіб; 4) визнання на підставі чинного законодавства рішень, дій чи бездіяльності… Безпосереднім завданням адміністративного судочинства є вирішення адміністративно-правових спорів, що виникають у…

ГЛАВА 11

повноважень¹. Законодавець установлює, що вимоги про від­шкодування такої шкоди розглядаються адміністративним су­дом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою ви­рішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкоду­вання шкоди вирішуються в порядку цивільного або господарського судочинства (ч. 2 ст. 21 КАСУ).

З метою забезпечення повного, всебічного і об'єктивного розгляду адміністративного спору адміністративні суди переві­ряють, чи прийняті (вчинені) рішення або дії суб'єктом влад­них повноважень:

1) на підставі, у межах повноважень і у спосіб, що передба­чені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це пов­новаження надане;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що ма­ють значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добровільно;

6) розсудливо;

 

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, за­побігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного ба­лансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямо­ване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийнят­тя рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Повноваження суду щодо перевірки зазначених рішень або

дій одночасно є вимогами для органів владних повноважень, недотримання яких може викликати несприятливі наслідки для цього ж органу.

Порядок здійснення адміністративного судочинства та звернення до адміністративних судів визначає Кодекс ад­міністративного судочинства України.

Враховуючи викладене, адміністративне судочинство мож­на визначити як встановлений законом порядок діяльності в про­цесуальній формі адміністративних судів щодо розгляду і вирішен-

ОРГАНІЗАЦІЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДОЧИНСТВА В УКРАЇНІ________________

ня адміністративних справ, пов'язаних із захистом прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Система та повноваження адміністративних судів

Указом Президента України від 16 листопада 2004 р. № 1417/2004 з 1 січня 2005 р. у системі адміністративних судів України утворено 27 окружних… Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд — Дніпропетровська,… Донецький апеляційний адміністративний суд — Донецька, Луганська області;

ГЛАВА 11

Київський апеляційний адміністративний суд — Вінниць­ка, Житомирська, Київська, Черкаська, Чернігівська області та м. Київ;

Львівський апеляційний адміністративний суд — Волинсь­ка, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька, Чернівецька області;

Одеський апеляційний адміністративний суд — Мико­лаївська, Одеська, Херсонська області;

Севастопольський апеляційний адміністративний суд — Ав­тономна Республіка Крим, м. Севастополь;

Харківський апеляційний адміністративний суд — Пол­тавська, Сумська, Харківська області.

Аналіз зазначених указів Президента України та статей 18— 20 Кодексу адміністративного судочинства України дає підста­ви стверджувати про наявність в Україні певної системи ад­міністративних судів, яка складається із:

1) місцевих адміністративних судів, до яких входять:

—місцеві загальні суди (районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди, а також військові суди гарнізонів) як ад­міністративні суди;

—місцеві окружні адміністративні суди, що утворені в Авто­номній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі;

 

2) апеляційних адміністративних судів;

3) Вищого адміністративного суду України;

4) Верховного Суду України.

Місцеві адміністративні суди є судами першої інстанції і розглядають справи, пов'язані з правовідносинами у публічно-правовій сфері (справи адміністративної юрисдикції). Підсуд­ність окремих категорій справ, а також порядок їх розгляду визначаються процесуальним законом¹. Місцеві адміністратив­ні суди здійснюють:

1) правосуддя в порядку, встановленому процесуальним за­коном;

2) процесуальні дії та організаційні заходи для забезпечен­ня розгляду справи;

3) контроль за своєчасним зверненням до виконання судо­вих рішень;

4) ведення судової статистики;

5) інші передбачені законом повноваження.

¹ Про судоустрій України: Закон України від 7 лютого 2002 р. № 3018-III // ВВР. - 2002. - № 27-28. - Ст. 22.

ОРГАНІЗАЦІЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДОЧИНСТВА В УКРАЇНІ________________

Апеляційні адміністративні суди утворюються в апеляційних округах відповідно до зазначеного Указу Президента України. До складу апеляційного суду входять судді, як правило, обрані на посаду судді безстроково. У складі апеляційного адміністра­тивного суду можуть утворюватися судові палати з розгляду ок­ремих категорій справ за встановленою спеціалізацією в межах адміністративної юрисдикції.

Апеляційні адміністративні суди:

1) переглядають судові рішення місцевих адміністративних судів, які знаходяться в межах їх територіальної юрисдикції, в апеляційному перегляді як суди апеляційної інстанції;

2) ведуть та аналізують судову статистику, вивчають і уза­гальнюють практику в адміністративних справах;

3) надають методичну допомогу в застосуванні законодав­ства місцевим судом;

Мають інші передбачені законом повноваження.

Судом апеляційної інстанції може бути й Вищий адміністра­тивний суд України у випадках перегляду в апеляційному по­рядку судового рішення окружного адміністративного суду, те­риторіальна юрисдикція якого поширюється на м. Київ, лише щодо встановлення Центральною виборчою комісією резуль­татів виборів чи всеукраїнського референдуму (ч. З ст. 20, ч. З ст. 172, ч. 6 ст. 177 КАСУ).

Вищий адміністративний суд України діє як суд першої інс­танції лише у випадках: а) щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського ре­ферендуму; б) щодо скасування реєстрації кандидата на пост Президента України (ч. 4 ст. 18 КАСУ), а також як суд касацій­ної інстанції (ст. 210 КАСУ).

Вищий адміністративний суд:

1) розглядає в касаційному порядку адміністративні справи у сфері публічних правовідносин;

2) веде та аналізує судову статистику, вивчає й узагальнює судову практику;

3) надає методичну допомогу судам нижчого рівня з метою однакового застосування норм Конституції України та законів у судовій практиці на основі її узагальнення та аналізу судової статистики; дає судам нижчого рівня рекомендаційні роз'яснення з питань застосування законодавства;

4) здійснює інші повноваження, передбачені законом.
Верховний Суд України переглядає судові рішення за винят­
ковими обставинами. Перегляд таких рішень є різновидом ка-

ГЛАВА 11

саційного провадження. Підставами для провадження за ви­нятковими обставинами є:

1) неоднакове застосування судом касаційної інстанції од­нієї й тієї самої норми права;

2) визнання судових рішень міжнародною судовою устано­вою, юрисдикція якої визнана Україною? такими, що порушу­ють міжнародні зобов'язання України.

Верховний Суд України переглядає судові рішення за ви­нятковими обставинами у складі судів його Судової палати в адміністративних справах.

Верховний Суд України:

1) переглядає в порядку повторної касації справи за винят­ковими обставинами;

2) дає судам роз'яснення з питань застосування законо­давства на основі узагальнення судової практики та аналізу су­дової статистики;

3) у разі необхідності визнає нечинними роз'яснення Пле­нуму Верховного адміністративного суду України;

4) звертається до Конституційного Суду України щодо
офіційного тлумачення Конституції України та законів;

5) веде та аналізує судову статистику, вивчає та узагальнює судову практику, знайомиться в судах з практикою застосуван­ня законодавства;

6) у межах повноважень вирішує питання, що випливають із міжнародних договорів України;

7) здійснює інші повноваження, передбачені законом.

Таким чином, формування судового контролю за публіч­ним управлінням та забезпечення розгляду і вирішення спорів, що виникають у сфері діяльності публічної адміністрації має логічне завершення, яке опосередковується створенням повно­цінної системи адміністративного судочинства. Ця система включає в себе як сукупність адміністративних судів, так і су­купність принципів, форм і методів відправлення правосуддя, яке пов'язане з діяльністю у сфері адміністративно-публічних правовідносин.

Склад суду та відводи

За загальним правилом, розгляд і вирішення усіх адміністра­тивних справ у суді першої інстанції здійснюється одноособово суддею (ст. 23 КАСУ), крім випадків, встановлених Кодексом

ОРГАНІЗАЦІЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДОЧИНСТВА В УКРАЇНІ________________

адміністративного судочинства України (частини 1, 2, 5 ст. 24). Це означає, що судця:

а) одноособово вирішує усі питання, пов'язані з судовим
розглядом адміністративної справи;

б) діє від імені суду і головує в судовому засіданні; діє як
суд (ч. 2 ст. 13 Закону «Про судоустрій України);

в) одноособово постановляє іменем України судове рішен­
ня, яке після набрання ним законної сили є обов'язковим для
виконання.

Розгляд і вирішення адміністративних справ одноособово здійснюється суддями:

1) у всіх місцевих загальних судах (районних, районних у містах, міських та міськрайонних судах, а також у військових судах гарнізонів) як адміністративних судах у всіх адміністра­тивних справах;

2) у всіх місцевих окружних адміністративних судах, що утворені в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі у всіх адміністративних справах, за винятком адміністративних справ, які розглядаються колегіально.

До справ, які розглядаються колегіально у місцевих окруж­них адміністративних судах, належать:

а) адміністративні справи, предметом оскарження в яких є
рішення, дії чи бездіяльність Президента України, Кабінету
Міністрів України, міністерства чи іншого центрального орга­
ну виконавчої влади, Національного банку України, їх посадо­
вих чи службових осіб, виборчої комісії, членів цієї комісії з
метою підвищення гарантії незалежності суду при ухваленні
судового рішення, розглядаються і вирішуються колегіально у
складі трьох судців;

б) адміністративні справи за клопотанням однієї із сторін
про колегіальний розгляд справи або з ініціативи судді у разі їх
особливої складності розглядаються і вирішуються колегіально
у складі трьох суддів;

в) адміністративні справи, які підсудні Вищому адміністра­
тивному суду України як суду першої інстанції, розглядаються і
вирішуються колегіально у складі не менше п 'яти судців, а саме:
Це справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією
результатів виборів або всеукраїнського референдуму та скасу­
вання реєстрації кандидата на пост Президента України.

Розгляд справ у апеляційній та касаційній інстанціях відбу­вається лише у колегіальному порядку: в апеляційній інстанції

ГЛАВА 11

ОРГАНІЗАЦІЯ АДМІНідРАТИВНОГО СУДОЧИНСТВА В УКРАЇНІ

колегіально у складі трьох суддів; касаційній інстанції коле­гіально у складі не менше п'яти суддів. Перегляд судових рішень в адміністративних справах у Вер­ховному Суді України… Перегляд судових рішень в адміністративних справах у по­рядку повторної касації здійснюється колегією у складі суддів…

ОРГАНІЗАЦІЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДОЧИНСТВА В УКРАЇНІ________________

лою. Заява про відвід кільком суддям або всьому складу суду вирішується у нарадчій кімнаті простою більшістю голосів.

Ухвала про відвід окремо не оспорюється, а заперечення проти неї може бути включене до апеляційної чи касаційної скарги.

У разі задоволення відводу судді, який одноособово розгля­дає справу, адміністративна справа розглядається іншим суд­дею в тому самому адміністративному суді. При задоволенні відводу судді або всього складу суду, якщо справа розглядаєть­ся колегією суддів, адміністративна справа розглядається: а) тим самим кількісним складом колегії суддів; б) без участі відведеного судді або іншим складом суддів. Якщо після задо­волення відводів неможливо утворити новий склад суддів, то вирішується судом питання про передачу справи до іншого суду в порядку, встановленому ст. 22 КАС України.

Судові виклики та повідомлення

Офіційні повідомлення залежно від процесуальної ситуації, а також процесуального рішення, що приймалося судом, вчи­няються в наступних формах: а) у формі судових повісток про виклик, які надсилаються особам, що беруть… б) у формі повісток-повідомлень, які надсилаються особам, що беруть участь у справі, з приводу вчинення процесуальних…

ОРГАНІЗАЦІЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДОЧИНСТВА В УКРАЇНІ________________

б) повістка одержана під розписку повнолітнім членом
сім'ї адресата, який проживає разом з ним;

в) повістка вручена під розписку особі, яка перебуває під
вартою чи у місцях позбавлення волі;

г) повістка вручена особі, яка проживає за межами Украї­
ни, в порядку, встановленому міжнародними договорами;

ґ) повістка вручена юридичній особі, якщо це підтвер­джується підписом її відповідної службової особи;

д) повістка вручена посадовій чи службовій особі, яка є
учасником адміністративного процесу, за місцем її служби, і це
підтверджується підписом відповідної службової особи;

є) повістка вручена під розписку представникові особи, яка бере участь у справі, вважається також врученням повістки і цій особі;

є) повістка вручена під розписку безпосередньо в суді.

Повістка вручається не пізніше ніж за сім днів до судового засідання, крім випадків, коли вона вручається безпосередньо в суді. У справах, для яких встановлено скорочені строки розгля­ду, повістка вручається у строк, достатній для прибуття до суду.

Фіксування адміністративного процесу

ГЛАВА 11 вана за допомогою технічних засобів відповідно до встановле­ної процедури, є… Фіксування адміністративного процесу здійснюється секре­тарем судового засідання або за розпорядженням головуючого…

ОРГАНІЗАЦІЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДОЧИНСТВА В УКРАЇНІ________________

8) основний зміст заяв і клопотань сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, та ходу їх обговорення;

9) основний зміст пояснень осіб, які беруть участь у справі, а також показання свідків, усні роз'яснення та доповнення екс­пертами своїх висновків; усні роз'яснення спеціалістів;

 

10) подані в судовому засіданні докази, хід дослідження до­казів, а у разі якщо докази не додаються до справи, — номер, дата та зміст письмових доказів, а також ознаки і властивості речових доказів;

11) зміст судових дебатів;

12) відомості про проголошення постанови, ухвали за ре­зультатами розгляду справи та роз'яснення особам, які беруть участь у справі, змісту постанови, ухвали, порядку і строку їх оскарження, а також права та строк на ознайомлення з прото­колом судового засідання, подання на нього зауважень;

13) час закінчення судового засідання у справі.

У протоколі судового засідання відображаються всі істотні моменти розгляду справи в тій послідовності, в якій вони мали місце в судовому засіданні.

Протокол складається секретарем судового засідання. Про­токол повинен бути оформлений та підписаний головуючим і секретарем судового засідання не пізніше трьох днів із дня за­кінчення судового засідання. У разі необхідності строк для оформлення та підписання протоколу може бути продовжений головуючим, але не більше ніж на десять днів після закінчення судового засідання. Про підписання протоколу повідомляються особи, які беруть участь у справі.

Особи, які беруть участь у справі, мають право знайомити­ся з протоколом судового засідання і протягом трьох днів після їх повідомлення про підписання протоколу або після закінчен­ня строку на підписання протоколу подавати свої письмові за­уваження щодо неповноти або неправильності протоколу.

Головуючий розглядає зауваження до протоколу і в разі згоди з ними посвідчує їх правильність. У разі незгоди голову­ючого із поданими зауваженнями вони розглядаються судом з повідомленням осіб, які брали участь у справі, про дату, час і місце проведення судового засідання.

Розглянувши зауваження, суд постановляє ухвалу, якою посвідчує правильність зауважень або відхиляє їх. У разі про­пуску строку подання зауважень і відсутності підстав для його поновлення суд залишає їх без розгляду.

ГЛАВА 11

Зауваження повинні бути розглянуті не пізніше п'яти днів із дня їх надходження до суду.

Зауваження приєднуються до справи, в тому числі, якщо їх не було розглянуто у зв'язку з вибуттям головуючого.

Особи, які беруть участь у справі, мають право ознайоми­тися із технічним записом і журналом судового засідання та протягом семи днів із дня проголошення рішення у. справі по­дати до суду письмові зауваження щодо їх повноти або непра­вильності. У разі пропущення цього строку подання зауважень головуючий залишає їх без розгляду.

На вимогу особи, яка бере участь у справі, або за ініціати­вою суду може бути здійснене повне або часткове відтворення технічного запису судового засідання, метою якого є, на нашу думку, пересвідчитися у вірності, повноті та черговості фіксу­вання процесуальних дій у судовому засіданні технічними засо­бами. На клопотання особи, яка бере участь у справі, за розпо­рядженням головуючого може бути здійснене на платній основі повне або часткове роздрукування технічного запису судового засідання, а також отримання копії інформації з носія, на яко­му здійснено технічний запис судового засідання.

У разі вчинення окремої процесуальної дії поза залою судо­вого засідання або під час виконання судового доручення скла­дається протокол, зміст якого наводиться у ст. 46 КАС Украї­ни. Протокол після його складання та ознайомлення з ним усіх присутніх осіб, які беруть участь у справі, свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів підписується секретарем судового за­сідання і суддею. Під час вчинення зазначених дій також мо­жуть застосовуватися технічні засоби.

Судові витрати

Судові витрати складаються із судового збору та витрат, , пов'язаних із розглядом справи.

За звернення до адміністративного суду фізична або юри­дична особа сплачує судовий збір. Відповідно до перехідних положень КАСУ до набрання чинності законом, який регулює порядок сплати і розміри судового збору, судовий збір при зверненні до адміністративного суду сплачується у порядку, встановленому законодавством для державного мита.

За подання адміністративного позову сплачується судовий збір у розмірі 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів грома-

ОРГАНІЗАЦІЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДОЧИНСТВА В УКРАЇНІ________________

дян, що на даний час становить 3 грн 40 коп. (відповідно до підпункту «б» п. 1 ст. З Декрету КМУ «Про державне мито» від 21 січня 1993 p.). Проте, якщо в адміністративному позові од­ночасно заявлено й майнові вимоги про стягнення грошових коштів, то сума судового збору становить один відсоток від розміру таких вимог, але не більше ніж на 1700 грн (п. З Розді­лу «Прикінцеві та перехідні положення» КАСУ).

За обгрунтованим клопотанням (воно може бути викладене в самій позовній заяві), вирішуючи питання про відкриття про­вадження в адміністративній справі, суд може звільнити пози­вача від сплати судового збору або розстрочити його сплату на підставі ст. 88 КАСУ.

Аналіз норм щодо сплати і повернення судового збору дає можливість зробити наступні висновки.

1. Встановлення судового збору за здійснення адміністра­тивного судочинства певним чином примушує сторони більш виважено вирішувати спірні питання і утримуватися від не­обгрунтованих позовів.

2. Сплата судового збору покладена законом на осіб, що мають зацікавленість у справі — позивача, відповідача та третіх осіб, що заявляють самостійні вимоги на предмет спору.

3. У разі повернення позовної заяви, заяви за нововиявле-ними обставинами або скарги, а також у разі відмови у відкрит­ті провадження у справі чи залишення позовної заяви, заяви за нововиявленими обставинами або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви залишено без розгляду внаслідок повторного неприбуття позивача або за його клопотанням), су­довий збір за клопотанням особи, яка його сплатила, їй повер­тається. До витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать:

 

1) витрати на правову допомогу — витрати, пов'язані з оп­латою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, який надає правову допомогу за договором. Ці витрати несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомо­ги, передбаченої законом;

2) витрати сторін та їх представників, що пов'язані із при­буттям до суду (витрати, пов'язані з переїздом до іншого насе­леного пункту, найманням житла). Ці витрати також поклада­ються на сторони. Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, і яка не є суб'єктом владних повноважень, та її пред­ставнику сплачуються іншою стороною добові, компенсація за втрачений заробіток;

ГЛАВА 11

3) витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, пе­рекладачів та проведенням судових експертиз, несе сторона, яка заявила клопотання про виклик свідків, залучення спе­ціаліста, перекладача та проведення судової експертизи. Пере­кладачам, свідкам, спеціалістам, експертам оплачується проїзд, добові у разі переїзду до іншого населеного пункту, винагорода за виконану роботу.

4) витрати, пов'язані з провадженням огляду доказів на міс­ці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи, несе сторона, яка заявила клопотання про вчинення цих дій.

Розподіл судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, залежить від обставин:

а) на чию користь ухвалене рішення;

б) хто є позивачем;

в) обсягу задоволення вимог;

г) умов вирішення справи (шляхом відмови позивача від
позову чи примиренням сторін).

Отже, якщо рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень — всі здійснені стороною і до­кументально підтверджені судові витрати сплачуються з бю­джету, а якщо рішення ухвалене на користь сторони, яка є суб'єктом владних повноважень, усі здійснені нею і докумен­тально підтвердженні судові витрати суд присуджує стягнути з іншої сторони.

У справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повнова­жень, а відповідачем — фізична чи юридична особа, судові ви­трати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

Якщо адміністративний позов задоволений частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому пропорцій­но задоволеним його вимогам.

У разі відмови позивача від адміністративного позову поне­сені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач відмовився від позову внаслідок задоволення його ви­мог після звернення до суду, за заявою позивача суд всі поне­сені позивачем витрати стягує з відповідача.

Якщо спір вирішується шляхом примирення і сторони не дійшли згоди щодо розподілу судових витрат, то кожна сторона у справі несе половину судових витрат.

ГЛАВА 12

Підвідомчість та підсудність справ адміністративному суду

Підвідомчість адміністративних справ

Як на нашу думку, такий підхід до визначення (засвоєння) завдань адміністративного суду аж ніяк не характеризує сферу діяльності та компетенцію… 1 Про судоустрій України: Закон України від 7 лютого 2002 р. № 3018- Ш // ВВР.… 2 Бевзенко В. М. Адміністративні суди України: Навч. посібник. — К.: Алерта; КНТ, 2006. - С 77.

ПІДВІДОМЧІСТЬ ТА ПІДСУДНІСТЬ СПРАВ АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДУ___________

лення одного із суб'єктів конкретного публічного правовідно-шення до прийняття, виконання або невиконання закріплених законодавством правил поведінки;

3) наявністю права: на захист суб'єктивних прав від будь-якого незаконного зазіхання чи обмежень; вимагати від дер­жавних органів дотримуватися, охороняти і захищати гаранто­вані законом права, свободи, інтереси; звернутися до примусо­вої сили держави для захисту прав і законних інтересів від неправомірних дій (бездіяльності) суб'єктів владних повнова­жень;

4) імперативністю у правовідносинах та домінуванням пуб­лічного інтересу в реалізації таких правовідносин.

Отже, публічно-правовий спір — це суперечність між суб'єктами публічно-правових відносин, яка виникає з приво­ду їх прав і обов'язків або визнання правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень¹.

Важливим критерієм визначення підвідомчості справ ад­міністративному суду є суб'єктивний склад осіб, які беруть участь у справі. Особами, які беруть участь у справі, є сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб (ст. 47 КАСУ). Визначальне рішення у суб'єктному складі мають сторони про­цесу — позивач і відповідач. Позивачем можуть бути громадяни, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень. Відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень. Фізичні та юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповіда­чами лише у справах:

1) про тимчасову заборону (припинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян;

2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання грома­дян;

3) про примусове видворення іноземця чи особи без грома­дянства з України;

4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо);

5) в інших випадках, встановлених законом (ст. 500 КАСУ).
Аналіз норм ст. 17 КАС України показує, що обов'язковою

стороною (у переважній більшості — відповідачем) у публічно-

¹ Посібник для органів місцевого самоврядування щодо застосування Кодексу адміністративного судочинства України // В. В. Кравченко, О. Ю. Ян-чук, Е. Ф. Демський. — К., 2006. — С 14.

ГЛАВА 12

правовому спорі повинен бути суб'єкт владних повноважень. Схематично це може бути так:

а) особа (позивач) — суб'єкт владних повноважень (відпо­
відач);

б) суб'єкт владних повноважень (позивач) — суб'єкт влад­
них повноважень (відповідач);

в) суб'єкт владних повноважень (позивач) — особа (від­
повідач).

Таким чином, суб'єктивний склад осіб, які беруть участь у справі — це сукупність визначених законом учасників публіч­них правовідносин, в яких однією із сторін обов'язково висту­пає суб'єкт владних повноважень.

Змістовний (предметний) склад спору характеризується уста­новленням законом підвідомчих адміністративному суду груп правових спорів у публічних правовідносинах. Закон (ст. 17 КАСУ) визначає п'ять груп правовідносин, на які поширюєть­ся компетенція адміністративних судів щодо розгляду і вирі­шення адміністративних справ:

Спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних пов­новажень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

У контексті зазначеної норми предметом оскарження є рі­шення (правові акти), дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень.

Правовий акт — це офіційно оформлений результат воле­виявлення органів державної влади чи місцевого самовряду­вання, здійснюваний в односторонньому порядку з дотриман­ням встановленої процедури і спрямований на виникнення певних юридичних наслідків¹. Правові акти поділяються на нормативні та індивідуальні.

Нормативні акти — це правові акти, які встановлюють, змінюють або скасовують правові норми, містять загальні пра­вила поведінки, розраховані на тривале застосування та адресо­вані невизначеному колу осіб.

Індивідуальні акти — це правові акти, які стосуються конк­ретних осіб, їх прав і обов'язків, мають правозастосовчий ха­рактер, відіграють роль юридичних фактів, з якими пов'язуються виникнення, зміна та припинення конкретних правовідносин.

¹ Адміністративне право України. Академічний курс: Підручник: У 2 т. — Т. 2. Особлива частина / Ред. кол.: В. Б. Авер'янов (гол.) та ін. — К.: Юри­дична думка, 2005. — С. 286—287.

ПІДВІДОМЧІСТЬ ТА ПІДСУДНІСТЬ СПРАВ АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДУ___________

Правові акти повинні відповідати вимогам Конституції і за­конам України, не порушувати та не обмежувати встановлених і гарантованих чинним законодавством прав, свобод і законних інтересів фізичних чи юридичних осіб. Видання акта має бути здійснене уповноваженим на це органом, посадовою особою в межах їх компетенції.

Дії — це активна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на права, свободи та інтереси фізичних і юридичних осіб.

Бездіяльність — це пасивна поведінка суб'єкта владних пов­новажень, яка може мати вплив на реалізацію чи обмеження реалізації прав, свобод та інтересів фізичних і юридичних осіб.

Спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Варто звернути увагу на те, що позивачем у спорах, пов'язаних із відносинами публічної служби, в основному є особа, що бажає перебувати, перебуває…

Спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалі­зації їх компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладення та виконання адміністративних договорів.

ГЛАВА 12

Спори між суб'єктами владних повноважень належать до так званих компетентних спорів. Особливістю цих спорів є:

а) позивачем може бути лише суб'єкт владних повнова­
жень;

б) з позовом до адміністративного суду суб'єкт владних
повноважень звертається у випадку, якщо він вважає, що від­
повідач своїми рішеннями або діями втручається в його компе­
тенцію, або що прийняття такого рішення чи вчинення такої
дії є його прерогативою, а не відповідача;

в) вторгнення одного органу владних повноважень в ком-
петенційну сферу діяльності іншого органу владних повнова­
жень, що може приймати форму фактичного присвоєння пов­
новажень останнього і створення перешкод для їх самостійного
здійснення;

г) наявність законодавчої колізії норм, недосконалість за­
конодавчої бази та невиключеність зловживань, що проявля­
ються у привласненні чужих повноважень або перевищенні
власних повноважень.

Найчастіше такі спори можуть виникати з приводу реаліза­ції делегованих повноважень, оскільки законами України «Про місцеве самоврядування в Україні» та «Про місцеві державні адміністрації» не передбачається чітко виписаного та вичерп­ного переліку делегованих повноважень, що не виключає пев­них об'єктивних та суб'єктивних суперечностей, а також від­повідного протистояння сторін.

До компетенційних спорів належать також спори, що вини­кають з приводу укладання та виконання адміністративних до­говорів. Адміністративний договір — дво- або багатостороння угода, зміст якої складають права та обов'язки сторін, що вип­ливають із владних управлінських функцій суб'єкта владних повноважень, який є однією із сторін угоди (п. 14 ст. З КАСУ).

Водночас слід погодитися з авторами посібника «Основи ад­міністративного судочинства в Україні» в частині, що адміністра­тивним судам підвідомчі тільки частково спори, що виникають із адміністративних договорів, а саме та частина договорів, обо­ма сторонами у яких є суб'єкти владних повноважень¹.

Дійсно, якщо другою стороною в адміністративному дого­ворі є приватна чи юридична особа, то не виключено, що спір

ПІДВІДОМЧІСТЬ ТА ПІДСУДНІСТЬ СПРАВ АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДУ___________

може бути розглянуто у порядку цивільного чи господарського судочинства.

Спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випад­ках, встановлених законом.

Такі справи розглядаються за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень, а відповідачами можуть бути фізичні чи юридичні особи, які в цих правовідносинах не виступають як суб'єкти владних повноважень. Це справи, пе­редбачені ч. 4 ст. 50 КАС України. До них належать спори щодо примусового анулювання реєстраційного свідоцтва полі­тичної партії, обмеження реалізації права на мирні зібрання тощо. У більшості випадків такі спори випливають із вимог Конституції та законів України.

Пункт 5 ч. 4 ст. 50 КАС України передбачає, що фізичні та юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, мо­жуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень та «в інших випадках, встанов­лених законом». Це не виключає можливості розширеного тлу­мачення, на свій розсуд, суб'єктом владних повноважень спорів, які можуть належати до розгляду адміністративним су­дом, що може вплинути на ступінь довіри до адміністративних судів. Якщо пункти 1—4 цієї норми виписані законодавцем повністю і зазначені у них спори виникають із суто публічно-правових відносин, то п. 5 — це не кращий варіант законотвор­чості.

Прикладом «інших справ у випадках, встановлених законом», про що кажуть автори навчального посібника «Основи адміністра­тивного судочинства в Україні», можуть бути спори про:

— виселення із службового житла або самовільно заселених
будинків, що знаходяться у віданні адміністративного органу;

— припинення діяльності юридичної особи чи фізичної особи—підприємця у разі продовження чи здійснення ними діяльності, що заборонена законом;

— справи про визнання протиправними актів підприємств, інших суб'єктів господарювання, які обмежують права тери­торіальних громад, повноваження органів місцевого самовря­дування, за позовом органу чи посадової особи місцевого само­врядування¹.

 

¹ Основи адміністративного судочинства в Україні: Навч. посібник для юридичних факультетів та юридичних клінік) / За заг. ред. Н. В. Александ-рової, Р. О. Куйбіди. - К.: Конус-Ю, 2006. - С 172-174.

¹ Основи адміністративного судочинства в Україні: Навч. посібник для юридичних факультетів та юридичних клінік / За заг. ред. Н. В. Александ-рової, Р. О. Куйбіди. - К.: Конус-Ю, 2006. - С 176.

ГЛАВА 12

Спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

До цієї категорії належать спори, які за своєю правовою природою є конституційно-правовими. Тому і процедура роз­гляду таких спорів має певні особливості. У Кодексі адміністра­тивного судочинства визначаються особливості розгляду і вирі­шення цієї групи спорів (статті 172—176 КАСУ), причому з наданням можливості суду розширеного або звуженого тлума­чення положень Кодексу з урахуванням розвитку матеріально­го права про вибори чи референдум¹.

Отже, змістовний (предметний) склад спору — це правове вираження повноважень адміністративного суду щодо розгляду і вирішення окремих груп публічно-правових спорів.

Непоширеність юрисдикції інших юрисдикційних органів (судів), крім адміністративного суду, на спірні публічно-правові відносини, визначені законом, є важливою гарантією компе­тентності вирішення справи відповідно до закону. Частина 2 ст. 17 КАС України встановлює, що компетенція адміністра­тивних судів не поширюється на публічно-правові справи:

1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду Ук­раїни;

2) що належить вирішувати в порядку кримінального судо­чинства;

3) про накладення адміністративних стягнень;

4) щодо відносин, які відповідно до закону, статусу (поло­ження) об'єднання громадян віднесені до їх внутрішньої діяль­ності або виключної компетенції.

Виходячи від зворотного, компетенція інших юрисдикцій­них органів також не може поширюватися на спори, віднесені законом до відання адміністративного суду. Однак питання відмежування адміністративної юрисдикції від інших видів за­лишається складним. Наприклад, критерієм розмежування між адміністративною та іншими видами юрисдикції є норми, за­кріплені ч. 2 ст. 2 та ч. 2 ст. 4 КАС України, за якими:

а) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повнова­жень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи діяльності Конституцією чи законами України встановлено інший поря­док судового провадження;

¹ Основи адміністративного судочинства в Україні: Навч. посібник для юридичних факультетів та юридичних клінік / За заг. ред. Н. В. Александ­рове!, P. О. Куйбіди. — К.: Конус-Ю, 2006. — С. 178.

ПІДВІДОМЧІСТЬ ТА ПІДСУДНІСТЬ СПРАВ АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДУ___________

б) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом вста­новлений інший порядок судового вирішення.

На перший погляд, ніби існує на законодавчому рівні роз­межування компетенції. Однак більш повне вивчення цього питання потребує додаткових критеріїв і ознак. Так, предметом аналізу конституційної юрисдикції є нормативні акти, вичерп­ний перелік яких визначено ст. 150 Конституції України щодо їх конституційності. Разом із тим, адміністративні суди також уповноважені розглядати правові акти Верховної Ради України, акти Президента України і Кабінету Міністрів України, правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим на предмет їх законності. Отже, Конституційний Суд України розглядає правові акти на предмет їх конституційності, а адміністратив­ний суд розглядає такі самі акти на предмет законності. Крім того, адміністративний суд може теж визнавати неконституцій­ними, але інші підзаконні правові акти. В цьому зв'язку для більш чіткого розмежування повноважень між Конституційним Судом України і адміністративним судом Пленум Верховного Суду України у постанові «Про застосування Конституції Ук­раїни при здійсненні правосуддя» від 1 листопада 1996 р. № 9 зазначив, що суди загальної юрисдикції не вправі, застосовую­чи Конституцію як акт прямої дії, визнати неконституційними закони чи правові акти, перераховані у ст. 150 Конституції Ук­раїни, оскільки це віднесене до виключної компетенції Конс­титуційного Суду України.

Певні питання виникають при розмежуванні компетенції судів адміністративної і кримінальної юрисдикцій; адміністра­тивної і цивільної (господарської) юрисдикцій; адміністратив­ної юрисдикції і повноважень громадських організацій, що при застосуванні потребує ретельного вивчення норм ма­теріального права та порівняльного аналізу процесуальних від­носин.

Недотримання правил підвідомчості справ органам юрис­дикційних повноважень (суду) тягне за собою процесуально-правові наслідки, як, наприклад, відмова у прийнятті позовної заяви (ч. 1 ст. 109 КАСУ), припинення провадження у справі (ч. 1 ст. 157 КАСУ) і, врешті-решт, визнання рішення суду не­чинним у зв'язку з порушенням процесуальних норм за проце­суальними ознаками.

ГЛАВА 12

Поняття підсудності адміністративних справ

На відміну від підвідомчості, яка розмежовує компетенцію між юрисдикційними органами (судами також) у сфері всієї процесуальної діяльності за… Критерієм визначення законодавцем компетентного ад­міністративного суду для… 1) юридична природа і характер публічно-правового спору, його предметна спрямованість;

ПІДВІДОМЧІСТЬ ТА ПІ ДСУДНІСТЬ СПРАВ АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДУ___________

саме з урахуванням зазначених юридичних ознак процесуаль­них правовідносин у публічній сфері.

Таким чином, підсудність — це поділ на групи за юридични­ми ознаками і властивостями адміністративних справ, вирішен­ня яких віднесене законом до компетенції певного адміністра­тивного суду.

Підсудність згідно із законом поділяється на три види: а) предметну; б) територіальну; в) інстанційну.

Предметна підсудність адміністративних справ

1. Місцевим загальним судам як адміністративним судам першої інстанції підсудні: 1) адміністративні справи, у яких однією із сторін є орган чи посадова особа… 2) усі адміністративні справи з приводу рішень, дій чи без­діяльності суб'єктів владних повноважень у справах про…

ГЛАВА 12

владних повноважень у справах про притягнення до адміністра­тивної відповідальності, тобто відносинами щодо правомірності накладення адміністративних стягнень суб'єктом владних пов­новажень.

За суб'єктним складом сторін спірних правовідносин ці справи характеризуються тим, що: а) відповідачем може бути орган чи посадова особа (наприклад сільський голова) місцево­го самоврядування або посадова чи службова особа (наприклад, працівники виконкому) органу місцевого самоврядування; б) позивачем може бути лише фізична чи юридична особа, яка не є суб'єктом владних повноважень; в) відповідачем щодо рі­шень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності також можуть бути:

— адміністративні комісії при виконавчих комітетах сільсь­ких, селищних, міських рад;

— виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад;

— районні, районні у місті, міські чи міськрайонні суди;

— органи внутрішніх справ, органи державних інспекцій та інші органи (посадові особи), уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення в порядку підвідомчості, встановленому гл. 17 КУпАП та іншими законами України.

Варто звернути увагу, що законодавець, встановлюючи можливість розгляду спорів з приводу (неправомірного) при­тягнення до адміністративної відповідальності (п. 2 ч. 1 ст. 18 КАС України), в порядку позовного провадження не виключає можливості оскаржити притягнення до адміністративної від­повідальності в порядку провадження за скаргою, встановленому гл. 24 КУпАП та іншими законами України. Збереження ос­карження за скаргою постанов у справі про адміністративне правопорушення, на нашу думку, ґрунтується на тому, що про­вадження за скаргою забезпечує швидкість розгляду справи та економічність. Розгляд у позасудовому порядку будь-якої ад­міністративної справи — це частина управлінської діяльності, якій властива певна оперативність. Адже строк подачі скарги на постанову у справі про адміністративне правопорушення (ст. 289 КУпАП), строк розгляду цієї скарги (ст. 292 КУпАП) визначся у 10 днів. Відповідно зменшуються і витрати на роз­гляд таких справ. Крім цього, особа, яка оскаржила постанову про адміністративне правопорушення, звільняється від сплати державного мита (ч. 4 ст. 288 КУпАП).

ПІДВІДОМЧІСТЬ ТА ПІДСУДНІСТЬ СПРАВ АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДУ___________

2. Окружним адміністративним судам як місцевим судам першої інстанції підсудні:

1) адміністративні справи, у яких однією із сторін є орган державної виконавчої влади, інший державний орган, орган вла­ди Автономної Республіки Крим, їх посадова чи службова особа, крім справ з приводу їх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки (ч. 2 ст. 18 КАС України).

Отже, останньою частиною речення законодавець звертає увагу і встановлює, що окружним адміністративним судам не підсудні справи щодо дій чи бездіяльності органів владних пов­новажень у сфері притягнення винуватих осіб до адміністра­тивної відповідальності. Спори з приводу рішень, дій чи без­діяльності суб'єктів владних повноважень у справах про при­тягнення до адміністративної відповідальності віднесено до підсудності місцевих загальних судів як адміністративних судів у порядку провадження за позовом, установленим КАС Украї­ни, або в порядку провадження за скаргою відповідно до гл. 24 КУпАП.

За характером публічно-правового спору ці справи пов'язані з публічними відносинами у сфері діяльності органів виконав­чої влади, інших державних органів.

За суб'єктним складом сторін спірних правовідносин ці справи характеризуються тим, що: а) відповідачами можуть бути як суб'єкти владних повноважень, так і фізичні чи юри­дичні особи у випадках, встановлених законом (наприклад до­строкове припинення повноважень народного депутата Украї­ни або тимчасове припинення діяльності громадської організа­ції чи її ліквідація); б) позивачами можуть бути як фізичні чи юридичні особи, так і суб'єкти владних повноважень у випад­ках, встановлених законом (наприклад спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їх компетенції у сфері управління).

Створення більш високого ^івня місцевих адміністративних судів першої інстанції незалежного від районного адміністра­тивно-територіального устрою, а також віднесення до їх під­судності адміністративних справ, пов'язаних з публічними від­носинами у сфері діяльності органів виконавчої влади та інших державних органів дає можливість забезпечити додаткові га­рантії незалежності судової влади від впливу органів місцевого самоврядування та місцевих органів виконавчої влади, а також додаткові гарантії особі щодо незалежного розгляду справи.

ГЛАВА 12

3. Місцевим загальним судам як адміністративним судам або
окружним адміністративним судам як судам першої інстанції за

вибором позивача підсудні:

1) адміністративні справи щодо оскарження дій або без­діяльності посадових чи службових осіб місцевих органів вико­навчої влади (ч. З ст. 18 КАСУ);

2) адміністративні справи, предметна підсудність яких не визначена Кодексом адміністративного судочинства України (ч. 5 ст. 18 КАС України).

Дане положення надає особі можливість самостійно визна­чати, до якої з ланок системи місцевих адміністративних судів їй звернутися. Звернення до місцевого загального суду як ад­міністративного суду є більш доступним, а звернення до ок­ружного адміністративного суду надає додаткові гарантії щодо незалежності розгляду адміністративної справи¹.

За характером публічно-правового спору і за суб'єктним складом ці справи характеризуються тим, що спори виникають у сфері публічної діяльності лише місцевих органів виконавчої влади і відповідачем може бути лише посадова чи службова особа місцевого органу виконавчої влади, а також суб'єкт, що виконує делеговані повноваження. Такі спори можуть розгля­датися як одноособово суддею, так і колегіально у складі трьох суддів.

4. Вищому адміністративному суду України як суду першої і
останньої інстанції підсудні справи:

1) щодо встановлення Центральною виборчою комісією ре­зультатів виборів або всеукраїнського референдуму;

2) щодо скасування реєстрації кандидата на пост Президен­та України (ч. 4 ст. 18 КАС України).

За характером публічно-правового спору і суб'єктним скла­дом ці справи пов'язані з реалізацією виборчих прав, які потре­бують оперативного, швидкого і остаточного вирішення спору, тому вони віднесені за підсудністю до компетенції Вищого ад­міністративного суду України. Особливості провадження в цих справах регламентуються ч. З ст. 172 та ст. 176 КАС України.

Спори в таких випадках розглядаються і вирішуються коле­гією у складі не менше п'яти судців.

¹ Кодекс адміністративного судочинства України: Науково-практич­ний коментар; За ред. С. В. Ківалова, О. І. Харитонової / С. В. Ківалов, О. І. Харитонова, О. М. Пасенюк, М. Р. Аракелян та ін. — Харків: Одіссей, 2005. - С. 78.

ПІДВІДОМЧІСТЬ ТА ПІДСУДНІСТЬ СПРАВ АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДУ___________

Слід звернути увагу, що окремі правила предметної підсуд­ності регламентуються також гл. 6 «Особливості провадження в окремих категоріях адміністративних справ» КАС України.

Територіальна підсудність адміністративних справ

Загальна територіальна підсудність формує основне прави­ло, за яким адміністративний позов подається дб суду за міс­цезнаходженням відповідача (ч. 1… 1 Основи адміністративного судочинства в Україні: Навч. посібник для юридичних…

ГЛАВА 12

тою однакового розуміння рішення (нормативно-правового акта) суб'єкта владних повноважень та забезпечення принципів верховенства права і законності при здійсненні правосуддя в адміністративних судах й вводиться правило, що розгляд спра­ви здійснюється судом, юрисдикція якого поширюється на те­риторію місцезнаходження відповідача. Саме це правило ха­рактерне для адміністративного судочинства.

Виняткова територіальна підсудність формує правило, за яким у разі оскарження правових актів індивідуальної дії, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які стосуються інтересів конкретної особи, вирішуються ад­міністративними судами за місцем проживання (перебування, знаходження) позивача (ч. 2 ст. 19 КАСУ).

Різноманіття публічних правовідносин у сфері управлінсь­кої діяльності вимагає для їх врегулювання прийняття рішень суб'єктом владних повноважень не тільки загального характе­ру, а й правових актів, що стосуються інтересів конкретної осо­би. В таких випадках немає потреби, щоб справа розглядалася лише в окремо визначеному суді за місцем знаходження від­повідача без урахування принципу наближеності суду до особи, права і інтереси якої порушено. Тобто законодавець робить ви­няток із загального правила подання позову до суду за місцем знаходження відповідача і встановлює правило, за яким спра­ви, що стосуються інтересів конкретної особи, вирішуються за місцем проживання (перебування, знаходження) позивача.

Оскільки таких справ найбільше, то навряд чи можна вва­жати, що розгляд справи за місцем знаходження відповідача є універсальним правилом в адміністративному судочинстві. Скоріше, навпаки — зазвичай адміністративні справи розгля­даються за місцем знаходження позивача¹. Не можна не пого­дитися з цим висновком, адже за місцем знаходження позивача вирішуються також справи, якщо ним є суб'єкт владних повно­важень.

Отже, зміст частин 1 і 2 ст. 19 КАС України дає можливість зробити висновок, що адміністративні справи розглядаються і вирішуються адміністративними судами:

а) за місцем знаходження відповідача у випадках, коли від­повідачем є:

¹ Основи адміністративного судочинства в Україні: Навч. посібник для юридичних факультетів та юридичних клінік / За заг. ред. Н. В. Александ-рової, Р. О. Куйбіди. — К.: Конус-Ю, 2006. — С 61.

______________ ПІДВІДОМЧІСТЬ ТА ПІДСУДНІСТЬ СПРАВ АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДУ

—суб'єкт владних повноважень у разі оскарження норма­тивно-правових актів;

—фізична чи юридична особа, якщо позов подано суб'єктом владних повноважень;

б) за місцем знаходження позивача у випадках, коли пози­вачами є:

—фізична чи юридична особа у разі захисту особистих прав і інтересів;

—суб'єкт владних повноважень, якщо позов подано до ін­шого суб'єкта владних повноважень.

Виключна територіальна підсудність формує правило, за яким оскарження окремих категорій адміністративних справ здійснюється спеціально визначеним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на м. Київ (ч. З ст. 19 КАС України). Виключна територіальна підсудність уне­можливлює вибір позивачем іншого суду для розгляду і вирі­шення адміністративних справ, визначених адміністративним процесуальним законом.

До виключної підсудності до окружного адміністративного суду м. Києва віднесено:

1) адміністративні справи з приводу оскарження норматив­но-правових актів Президента України, Кабінету Міністрів Ук­раїни, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади, Національного банку України чи іншого суб'єкта влад­них повноважень, повноваження якого поширюються на всю територію України (наприклад нормативно-правові акти Ви­щої Ради юстиції України);

2) адміністративні справи, відповідачем у яких є закордон­не дипломатичне чи консульське представництво України, їх посадова чи службова особа;

3) адміністративні справи про анулювання реєстраційного свідоцтва політичної партії, про заборону (примусовий роз­пуск, ліквідацію) політичної партії.

Крім цього, гл. 6 Розділу III КАС України «Особливості провадження в окремих категоріях адміністративних справ» до виключної підсудності окружного адміністративного суду, те­риторіальна компетенція якого поширюється на м. Київ, відне­сено:

1) усі рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої Комісії, члена цієї комісії (крім тих, що стосуються встановлення неюрезультатів виборів чи всеукраїнського референдуму) оскар-

ГЛАВА 12

жуються до окружного адміністративного суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на м. Київ (ч. З ст. 172 КАСУ);

2) позовна заява щодо оскарження дій чи бездіяльності кан­дидата на пост Президента України, ініціативних груп всеук­раїнського референдуму, інших суб'єктів ініціювання всеук­раїнського референдуму, що порушують законодавство про ви­бори чи референдум, подається до окружного суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на м. Київ (ч. З ст. 175 КАСУ);

3) позовна заява про дострокове припинення повноважень народного депутата України в разі невиконання ним вимог щодо несумісності подається до окружного адміністративного суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на м. Київ (ч. 1 ст. 180 КАСУ);

Зазначеною главою також передбачені спеціальні правила територіальної підсудності, наприклад:

1) рішення, дії чи бездіяльність виборчих комісій, а також членів цих комісій оскаржуються до окружного адміністратив­ного суду чи місцевого загального суду як адміністративного суду відповідно і залежно від рівня виборчої комісії (частини 4-5 ст. 172 КАСУ);

2) адміністративні справи щодо уточнення списку виборців розглядає місцевий загальний суд як адміністративний суд за місцезнаходженням відповідної комісії (ч. 2 ст. 173 КАСУ);

3) позовна заява щодо дій чи бездіяльності засобів масової інформації, що порушують законодавство про вибори та рефе­рендум, подається до місцевого загального суду як адміністра­тивного суду за їх місцезнаходженням (ч. З ст. 174 КАСУ);

4) органи виконавчої лади, місцевого самоврядування ма­ють право звернутися до окружного адміністративного суду за своїм місцезнаходженням із позовною заявою про заборону або обмеження права на мирні зібрання (ч. 1 ст. 182 КАСУ);

5) організатори зборів, мітингів, походів мають право звер­нутися до адміністративного суду за місцем проведення цих заходів із позовною заявою про усунення обмежень у реалізації права на мирні зібрання (ч. 1 ст. 180 КАСУ).

Альтернативна територіальна підсудність формує правило, за яким у разі невизначеності територіальної підсудності ад­міністративної справи така справа розглядається місцевим ад­міністративним судом за вибором позивача (ч. 4 ст. 19 КАСУ). Отже, позивач за власним розсудом може звернутися до місце­вого загального суду як адміністративного за місцем знахо-

ПІДВІДОМЧІСТЬ ТА ПІДСУДНІСТЬ СПРАВ АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДУ___________

дження або до окружного адміністративного суду як суду пер­шої інстанції, але з дотриманням при цьому правил предметної підсудності.

Частиною 3 ст. 175 КАС України передбачені спеціальні правила альтернативної територіальної підсудності, за якими:

1) позовна заява щодо оскарження дій чи бездіяльності кан­
дидата у депутати сільської, селищної, міської ради подається
до місцевого загального суду як адміністративного суду за міс­
цем вчинення дії чи місцем, де ця дія повинна бути вчинена;

2) позовна заява щодо оскарження дій чи бездіяльності
кандидатів, їх довірених осіб, партій, місцевої організації пар­
тії, їх посадових осіб та інших осіб, передбачених частинами 1
та 2 ст. 175 КАС України, подається до окружного адміністра­
тивного суду за місцем вчинення дії чи місцем, де ця дія по­
винна бути вчинена.

Законодавець не регулює територіальної підсудності спорів, що виникають із адміністративного договору, проте автори на­уково-практичного коментаря Кодексу адміністративного су­дочинства України зазначають, що такі спори мають бути під­судні адміністративному суду за місцем виконання договору, якщо у договорі не визначена інша підсудність¹, з чим варто погодитися, адже виникнення таких спорів у практичній діяль­ності не виключене.

Інстанційна підсудність адміністративних справ

Інстанційна підсудність визначається установленням судів, які мають розглядати конкретну адміністративну справу в пер­шій, апеляційній та касаційній інстанціях. При виробленні пра­вил інстанційної підсудності дотриманий принцип, за яким кожна ланка адміністративних судів виконує функції лише од­нієї інстанції за винятком випадків, коли Вищий адміністратив­ний суд України як суд касаційної інстанції розглядає ад­міністративні справи як суд першої і останньої інстанції або як суд апеляційної інстанції. Отже, Кодекс адміністративного судо­чинства України встановлює наступну інстанційну підсудність.

¹ Кодекс адміністративного судочинства України: Науково-практич­ний коментар; За ред. С. В. Ківалова, О. І. Харитонової / С. В. Ківалов, О. І. Харитонова, О. М. Пасенюк, М. Р. Аракелян та ін. — Харків: Одіссей, 2005. — С. 80.

ГЛАВА 12

1. Місцеві адміністративні суди (місцеві загальні суди як
адміністративні суди та окружні адміністративні суди) вирішу­
ють адміністративні справи як суди першої інстанції.

Вищий адміністративний суд України розглядає адміністра­тивні справи щодо встановлення Центральною виборчою ко­місією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, а також скасування реєстрації кандидата на пост Президента Ук­раїни і вирішує їх як суд першої і останньої інстанції.

2. Апеляційні адміністративні суди переглядають судові рі­
шення місцевих адміністративних судів (місцевих загальних
судів як адміністративних судів та окружних адміністративних
судів), які знаходяться у межах їх територіальної юрисдикції в
апеляційному порядку як суди апеляційної інстанції.

Вищий адміністративний суд України переглядає в апеля­ційному порядку судові рішення окружного адміністративного суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на м. Київ, щодо дій чи бездіяльності Центральної виборчої комісії, члена цієї комісії (крім встановлення нею результатів виборів та все­українського референдуму), як суд апеляційної інстанції (ч. 6 ст. 177 КАСУ).

3. Вищий адміністративний суд України переглядає судові
рішення місцевих та апеляційних адміністративних судів у ка­
саційному порядку як суд касаційної інстанції.

Різновидом касаційного провадження є перегляд судових рішень за винятковими обставинами (ч. 2 ст. 235 КАС) або як називається в літературі — повторна касація.

Верховний Суд України переглядає судові рішення ад­міністративних судів за винятковими обставинами. Такими об­ставинами, відповідно до ст. 237 КАС України можуть бути:

1) неоднакове застосування судом (судами) касаційної інс­танції однієї й тієї самої норми права;

2) визнання судових рішень міжнародною судовою устано­вою, юрисдикція якої визнана Україною, такими, що порушу­ють міжнародні зобов'язання України.

Підсудність за зв'язком вимог

Позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов'язані між собою і підсудні одному адміністра­тивному суду (ч. 1 ст. 21 КАСУ). Такими вимогами, наприклад, можуть бути: вимога визнання нечинним рішення суб'єкта

ПІДВІДОМЧІСТЬ ТА ПІДСУДНІСТЬ СПРАВ АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДУ___________

владних повноважень; вимога повернути виконання нечинного рішення суб'єкта владних повноважень; вимога про відшкоду­вання шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень тощо. Ці вимоги пов'язані між собою, що дає можливість розглянути їх в одно­му процесі.

Правила підсудності кількох вимог, пов'язані між собою, за­стосовуються і у випадках, коли: а) подається зустрічна заява до адміністративного суду за місцем розгляду первісного позову; б) подається адміністративний позов третіх осіб, що заявляють самостійні вимоги на предмет спору, якщо такий позов подаєть­ся за місцем розгляду спору між первісними сторонами.

Правила підсудності кількох вимог створюють умови для більш повного дослідження усіх фактичних матеріалів справи, забезпечують економію часу і процесуальні засоби розгляду ад­міністративної справи.

Не допускається, за загальним правилом, об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом (ч. З ст. 21 КАСУ).

Вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправ­ними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод і інтересів суб'єктів публічно-правових відносин розглядаються:

а) адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному
провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір (в
одній позовній заяві);

б) в порядку цивільного або господарського судочинства,
якщо вимоги про відшкодування шкоди не були заявлені в по­
зовній заяві разом з вирішенням публічно-правового спору.

Наслідки порушення правил підсудності

давець передбачає кілька випадків можливого порушення пра вил підсудності. 1. Особа, яка звертається до суду, подала адміністративний позов з порушенням правил підсудності (п. 1 ч. 1 ст. 106…

ПІДВІДОМЧІСТЬ ТА ПІДСУДНІСТЬ СПРАВ АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДУ___________

в разі подання апеляційної скарги — після залишення її без задоволення (частини 3—4 ст. 22 КАСУ).

Передана адміністративна справа розглядається судом, до якого вона надіслана (ч. 5 ст. 22 КАСУ). Спори між судами щодо підсудності не допускаються (ч. 6 ст. 22 КАСУ).

У разі виявлення на будь-якому етапі провадження, що справу належить розглядати в порядку адміністративного судо­чинства, суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі, а позивачеві роз'яснює, до юрисдикції якого суду відне­сено розгляд тих справ (частини 2—3 ст. 157 КАСУ). Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена. Повторне звернення з тією самою позовною заявою не допус­кається.

3. Якщо після відкриття провадження у справі та до почат­ку судового розгляду виявилося, що провадження у справі від­крито без дотримання правил територіальної підсудності (п. З ч. 1 ст. 22 КАСУ), то адміністративна справа повинна бути пе­редана до належного суду. Питання про передачу адміністра­тивної справи вирішується відповідно до правил, передбачених частинами 2—5 ст. 22 КАС України.

Однак якщо порушення правил територіальної підсудності виявлено під час судового розгляду, законодавець не встанов­лює будь-яких обмежень чи заборон щодо відкриття провад­ження в адміністративній справі (ст. 107 КАСУ), залишення позовної заяви без руху (ст. 108 КАСУ), відмови у відкритті провадження в адміністративній справі (ст. 109 КАСУ), зали­шення позовної заяви без розгляду (ст. 155 КАСУ), зупинення провадження у справі (ст. 156 КАСУ), закриття провадження у справі (ст. 157 КАСУ) тощо. Законодавець вважає, що рівень суду належний і суд може (повинен) завершити розгляд справи та ухвалити судове рішення по суті спору, отже правила тери­торіальної підсудності передбачають достатньо підстав альтер­нативного вибору місця розгляду справи, які на зміст рішення не впливають. Тому на сьогодні, на жаль, і в цивільному, і в : господарському, і в адміністративному судочинстві мають міс-I це випадки, коли справи розглядаються судами далеко за ме­жами місцезнаходження, проживання, перебування відповіда­ча, позивача, третіх осіб тощо. Такий стан, по-перше, створює додаткові незручності, у першу чергу, для однієї із сторін; по-друге, сприяє розвитку корупції в судовій системі, пошуку «свого» судді для вирішення справи. На нашу думку, доцільним

ГЛАВА 12

було б доповнити ст. 155 КАСУ нормою, яка б передбачала в таких випадках залишення заяви без розгляду, а ст. 204 КАС України — нормою, яка б скасовувала судове рішення, прий­няте з порушенням правил територіальної підсудності й на­правлення адміністративної справи на новий розгляд до суду відповідно до територіальної підсудності.

4. Адміністративну справу розглянуто судом з порушенням правил інстанційної підсудності, порушені норми процесуаль­ного права оскільки правилами інстанційної підсудності зако­нодавець чітко виписав повноваження усіх ланок судів. У таких випадках постанова суду підлягає скасуванню на підставі пору­шення норм процесуального права (ст. 227 КАСУ), що призве­ло до постановления незаконного, неправосудного рішення. Постанова скасовується, а адміністративна справа (відповідно до правил ч. 2 ст. 22 КАСУ) направляється до суду на новий розгляд з урахуванням усіх видів підсудності адміністративних справ.

Законодавством передбачені інші випадки передачі ад­міністративних справ з одного суду до іншого. Суд передає ад­міністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду, якщо:

1) задоволено клопотання відповідача, місце проживання (перебування) якого раніше не було відоме, про передачу спра­ви за місцем його проживання (перебування). Отже, йдеться про витребування розгляду адміністративної справи за місцем проживання (перебування) особи, яка не є суб'єктом владних повноважень;

2) після задоволення відводів (самовідводів) чи в інших ви­падках (наприклад, хвороби суддів, довгострокового відряд­ження), неможливо утворити повний склад суду для розгляду справи;

3) ліквідовано адміністративний суд, який розглядав справу.
У всіх випадках передача адміністративних справ (ст. 22

КАСУ) з одного адміністративного суду до іншого має відбува­тися з урахуванням правил підсудності адміністративних справ.

Розділ 5

ПРОВАДЖЕННЯ З АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДОЧИНСТВА

ГЛАВА 13 Провадження всуді першої інстанції

Звернення до адміністративного суду та відкриття провадження в адміністративній справі

Зі змісту статей 17 та 50 КАСУ правом звернення до ад­міністративного суду з позовом наділені усі особи, які не нале­жать до суб'єктів владних… 1) громадяни України; 2) іноземці та особи без громадянства;

ГЛАВА 13

ПРОВАДЖЕННЯ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

2) спори між суб'єктами владних повноважень із приводу виконання делегованих повноважень; 3) спори, які виникають із приводу укладання та виконання адміністративних… Отож, законодавець надає суб'єктам владних повноважень можливість захисту прав та інтересів у сфері публічно-правових…

ГЛАВА 13

ПРОВАДЖЕННЯ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

комісії України до Вищого адміністративного суду України (ст. 176 КАС України); 2) припинення повноважень народного депутата України у разі невиконання ним… 3) анулювання реєстраційного свідоцтва політичної партії у разі: невиконання політичною партією вимоги про утворення…

ГЛАВА 13

ПРОВАДЖЕННЯ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Така невизначеність у законодавстві практично позбавляє орган владних повноважень можливості на звернення до суду щодо застосування норм про… Зрозуміло, що у демократичній державі дозволено все, що не заборонено законом.… Враховуючи значний вплив політичних партій на свідомість громадян, державне будівництво, законотворчу та…

ГЛАВА 13

ПРОВАДЖЕННЯ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

та зміст позову в цивільному та господарському процесах до­сліджені на досить високому рівні. Інша справа — це зв'язок власне «позову» з «правом на… Право на адміністративний позов у юридичній літературі визнається за своєю… Процесуально-правова сторона позову — це вимога позивача до суду з проханням про розв'язання публічно-правового спору…

ГЛАВА 13

ПРОВАДЖЕННЯ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

4) стягнення з відповідача коштів на відшкодування шкоди, завданої суб'єктам владних повноважень незаконним рішен­ням, дією або бездіяльністю; 5) виконання зупиненої чи невиконаної дії; 6) встановлення наявності чи відсутності компетенції (пов­новажень) суб'єкта владних повноважень.

ГЛАВА 13

ПРОВАДЖЕННЯ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями, Київська міська рада звернулася з касаційною скаргою, в якій зазначила, що вони прийняті з порушенням норм… Разом із тим, у процесі підготовки справи до розгляду від прокуратури м. Києва… Розглянувши зазначену заяву, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню.

ГЛАВА 13

ПРОВАДЖЕННЯ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

ти певні дії або утримання від їх вчинення; встановлення наяв­ності чи відсутності компетенції тощо. В цивільно-процесуаль­ній літературі в основу… 1) зобов'язуючі позови, які спрямовані на примусове здійс­ нення вимог… а) прийняти рішення або вчинити певні дії;

ГЛАВА 13

ПРОВАДЖЕННЯ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

ність і складність визначення змісту права на позов1. Однак усі автори доходять висновку, що право на позов — єдине поняття. Воно складається з… Право на позов характеризується єдністю двох його сторін: матеріально-правової… Право на позов — це право на звернення до суду у встановле­ному законом порядку за захистом порушених суб'єктивних…

ГЛАВА 13

ПРОВАДЖЕННЯ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Це має важливе значення для забезпечення з'явлення осіб, які беруть участь у справі, в судове засідання. Однією з вимог до позовної заяви є також повнота викла­дення змісту позовних… У позовній заяві у разі необхідності можуть подаватися різ­номанітні клопотання. Наприклад, про звільнення від сплати…

ГЛАВА 13

ПРОВАДЖЕННЯ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим ст. 106 КАС України; 4) належить позовну заяву розглядати в порядку адміністра­тивного судочинства… 5) немає інших підстав для повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі. …

Підготовче провадження

попередньо вивчив цю справу і має зробити власне визначення щодо повноти матеріалів до справи, залучення інших осіб до справи, прийняття рішення про… Метою підготовки справи до судового розгляду є забезпе­чення всебічного та… Законом (ч. 2 ст. 110 КАСУ) передбачаються найважливіші процесуальні дії, які повинні бути вчинені судом (суддею) на…

ГЛАВА 13

ПРОВАДЖЕННЯ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

г) вирішення питання про необхідність залучення та викли­ку на судовий розгляд свідків, експертів, спеціалістів перекла­дачів (статті 65—68 КАС… Третя група дій стосується вирішення інших питань проце­суального забезпечення… а) за обґрунтованим клопотанням позивача суддя вживає усі заходи щодо невідкладного розгляду і вирішення справи. В…

ГЛАВА 13

ПРОВАДЖЕННЯ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

відповідача не суперечать закону чи не порушують чиї-небудь права, свободи або інтереси. Разом із тим, варто звернути увагу на те, що позивач має право відмовитися від… Про прийняття судом часткової відмови позивача або від­мови позивача від адміністративного позову в цілому суд…

ГЛАВА 13

ПРОВАДЖЕННЯ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

ня провадження у справі, а суд про поновлення провадження постановляє ухвалу, в якій зазначається, що провадження у справі продовжується… Важливою дією судді у підготовчому провадженні є уточ­нення позовних вимог та… З метою визначення межі доказової діяльності суддя розв'язує питання щодо предмета доказування, визначає фак­ти, які…

ГЛАВА 13

ПРОВАДЖЕННЯ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

прийняте судом першої інстанції, а якщо розпочато апеляційне провадження — то судом апеляційної інстанції до постанов­ления судом рішення по суті… Враховуючи те, що, за загальним правилом, подання ад­міністративного позову, а… Таким чином, до заходів забезпечення адміністративного позову належать:

ГЛАВА 13

ПРОВАДЖЕННЯ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

 

Отже, підготовче провадження є обов'язковою стадією роз­гляду адміністративної справи, здійснення якого тягне за со­бою певні правові наслідки, які набувають форми однієї із за­значених у ст. 121 КАС України ухвал.

Судовий розгляд справи

Судовий розгляд справи як інститут адміністративного про­цесуального права України — це система норм, що регулюють суспільні відносин між судом та… Судовий розгляд як стадія адміністративного процесу — це послідовність… 1 Чорнооченко С. І. Цивільний процес України: Навч. посібник. — К.: Центр навч. літератури, 2004. — С. 151; Кодекс…

ГЛАВА 13

ПРОВАДЖЕННЯ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

у справах щодо оскарження нормативно-правових актів (ч. 7 ст. 171 КАС України) строк розгляду справи встановлюється в один місяць; у справах щодо… Судовий розгляд справи здійснюється з обов'язковим викликом осіб, які беруть… Письмове провадження — це нова інституція. Законодавець визначає письмове провадження як розгляд і вирішення…

ГЛАВА 13

ПРОВАДЖЕННЯ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

експерта приводить до присяги і попереджає їх про криміналь­ну відповідальність (ст. 385 КК) за завідомо неправильний пе­реклад, чи завідомо… 6) секретар судового засідання повідомляє про здійснення певного фіксування… 7) із зали судового засідання видаляються свідки;

ГЛАВА 13

ПРОВАДЖЕННЯ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Другим у дебатах надається слово відповідачеві, його пред­ставнику та третій особі на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на… Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, їх представники… Разом із тим, законодавець не установлює обов'язковість участі у дебатах сторін чи третіх осіб. За їх клопотанням у…

Судові рішення, їх зміст та порядок ухвалення

Розгляд і вирішення конкретних адміністративних справ у адміністративному суді звершується прийняттям процесуаль­них документів — судових рішень, правова природа яких ха­рактеризується наступними ознаками:

1) судові рішення — це імперативні акти, в яких виражено державну щодо конкретного правовідношення та поширюється виключно на учасників адміністративного спору;

2) судові рішення є процесуальними документами, в яких відображається інформація про процедуру захисту прав, свобод та інтересів учасників спірних правовідносин;

3) судові рішення виступають як юридичні факти, з якими пов'язується виникнення, зміна або припинення правовідно­син;

4) судові рішення — це акти застосування, які опосередко­вують засоби реалізації норм матеріального права при вирі­шенні спірних правовідношень у публічній сфері;

5) судові рішення тягнуть за собою настання преюдиційних наслідків, відповідно до яких обставини, встановлені судовим

ГЛАВА 13

ПРОВАДЖЕННЯ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть… До судових рішень адміністративних судів законодавством висуваються певні… Законним визнається лише таке судове рішення, яке ухвале­не у повній відповідності до норм матеріального права при…

ГЛАВА 13

ПРОВАДЖЕННЯ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Апеляційні та касаційний суди за наслідками розгляду апе­ляційної чи касаційної скарги також можуть своєю постановою змінити постанову суду… Отже, незалежно від рівня судової ланки при вирішенні справи по суті суди… Постанова приймається, складається і підписується в на-радчій кімнаті складом суду, який розглянув справу. У…

ГЛАВА 13

ПРОВАДЖЕННЯ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

ва для всіх судових рішень, що приймаються місцевими ад­міністративними судами, апеляційними адміністративними су­дами та касаційним… Судове рішення (постанова, ухвала) обов'язково повинне містити: вступну,… 1. Вступна частина — розпочинається найменуванням до­кумента та вказівкою на ім'я України, від якої воно…

ГЛАВА 13

ПРОВАДЖЕННЯ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

 

Невиконання судових рішень тягне за собою відповідаль­ність, установлену законом, а саме ст. 185⁶ КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за невжиття заходів щодо ок­ремої ухвали суду чи окремої постанови судді, а також ст. 382 КК установлена кримінальна відповідальність за невиконання судового рішення.

Особливості провадження в окремих категоріях адміністративних справ

Кодекс адміністративного судочинства України (гл. 6) ви­окремлює кілька видів адміністративних спорів, вирішення яких потребує спеціального,… 1) особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових… 2) особливості провадження у справах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом та з процесом референдуму; …

ГЛАВА 13

зовами щодо оскарження нормативно-правових актів. Від­повідно до ч. 2 ст. 171 КАС України ними можуть бути:

а) юридичні факти щодо застосування нормативно-право­
вого акта до особи, або якщо особа є суб'єктом правовідносин,
у яких буде застосовано цей акт;

б) доказові факти, на підставі яких можна зробити висно­
вок про наявність чи відсутність відповідних прав. За загаль­
ним правилом прийнято доброчинний акт, його невідповід­
ність потрібно довести. Отже, заявник зобов'язаний довести
обставини, що акт застосовано саме до нього, або він є суб'єктом
правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Визначення законодавцем цієї особливості переслідує вирі­шення двох питань: перше — охорону інтересів держави, її ор­ганів, посадових і службових осіб шляхом обмеження кола осіб, які мають право оскаржувати нормативно-правовий акт, адже умовно він є доброчинним; друге — охорону інтересів тих осіб, щодо яких застосовано нормативно-правовий акт, а та­кож осіб, які є суб'єктами правовідносин, у яких буде застосо­вано цей акт.

Дійсно, не можна ставити під сумнів будь-який норматив­но-правовий акт, а також дозволяти будь-кому оскаржувати його. Наприклад, чи може будь-яка особа звертатися до суду з позовом щодо відповідності закону сумнозвісних тарифів на комунальні послуги. Вбачається, що для вирішення цього пи­тання є низка правоохоронних та правозахисних органів, які й повинні забезпечити контроль, у тому числі й судовий, за за­конністю і відповідністю нормативно-правового акта. Проте питання залишається.

3. Визнання незаконними або такими, що не відповідають правовому акту вищої юридичної сили повністю чи їх окремих положень інших актів, щодо яких не відкрито провадження в адміністративній справі, якщо вони впливають на прийняття постанови у справі (частини 9, 12 ст. 171 КАСУ).

Характерною особливістю цього положення є те, що, вирі­шуючи питання про незаконність нормативного акта або не­відповідність його правовому акту вищої юридичної сили, суд: по-перше, не виходить за межі позовних вимог і, по-друге, не вирішує питання про провадження щодо інших актів, які пов'язані з реалізацією та захистом прав та інтересів фізичних і юридичних осіб з того чи іншого питання. Однак, якщо такі акти впливають на прийняття постанови у справі, вони можуть

ПРОВАДЖЕННЯ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ__________________________

бути визнані судом незаконними або такими, що не відповіда­ють правовому акту вищої юридичної сили.

4. Зобов 'язання оприлюднення відкриття провадження в ад­міністративній справі щодо оскарження нормативно-правового акта. Звісна річ, що в нормативно-правових актах містяться норми права, які встановлюють, змінюють чи скасовують пра­вовідносини у публічній сфері. Реалізація цих норм може від­буватися не тільки у формі застосування, а й у формі виконан­ня, додержання чи використання, їх приписи, обмеження і за­борони можуть стосуватися прав багатьох осіб.

Тому, щоб належним чином повідомити про судовий роз­гляд справи всіх заінтересованих осіб, надати їм можливість захищати свої права та інтереси, законодавець встановлює обов'язок відповідача оприлюднити вимоги позивача щодо ос­каржуваного акта та резолютивну частину постанови суду про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили. Опри­люднення здійснюється шляхом публікації оголошення про ос­карження нормативно-правового акта у виданні, в якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений.

Оголошення про оскарження нормативно-правових актів Верховної ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, зареєстровані Міністерством юстиції України, оприлюднюються в інформа­ційному бюлетені «Офіційний вісник України», «Відомостях Верховної Ради України», газетах «Голос України» та «Урядо­вий кур'єр» відповідно до порядку оприлюднення, встановле­ного чинним законодавством¹.

¹ Про опублікування актів законодавства України в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України»: Указ Президента України від 13 грудня 1996 р. // Урядовий кур'єр. — 1996. — 19 грудня; Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності: Указ Президента України від 10 червня 1997 р. // ОВУ. — 1997. — № 24. — С 11 (зі змінами відповідно до Указу Президента України від 28 травня 2004 р. № 589) // ОВУ. - 2004. -№ 22. - Ст. 1489. - С 17); Щодо опублікування в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник Ук­раїни» та оголошення про оскарження нормативно-правового акта та резо­лютивної частини постанови суду про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юри­дичної сили і про визнання його нечинним // Лист Міністерства юстиції України від 2 листопада 2005 р. № 34-032/1678.

ГЛАВА 13

ПРОВАДЖЕННЯ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Оголошення про оскарження нормативно-правових актів місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самовря­дування оприлюднюється у виданнях,… Оголошення повинно містити вимоги позивача щодо ос­каржуваного акта, реквізити… Резолютивна частина постанови суду про визнання норма­тивно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає…

ГЛАВА 13

ПРОВАДЖЕННЯ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

1) встановлено нетривалі строки розгляду у цих справах. В основному це п'ятиденний строк (частини 6, 7, 11 ст. 172 КАСУ), триденний строк (ч. 4 ст.… 2) встановлено нетривалі строки апеляційного перегляду судових рішень. В… 3) визначено судові рішення, які взагалі не підлягають ос­карженню (ч. 4 ст. 177 КАСУ). Це судові рішення, ухвалені…

ГЛАВА 13

ПРОВАДЖЕННЯ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

повідно до п. 5 Прикінцевих положень Закону про вибори на­родних депутатів України розгляд відповідних справ здійс­нюється в порядку, встановленому… Не виключене виникнення питання щодо суб'єктивного складу учасників виборчого… Отже, із системного аналізу норм КАС України та законо­давства про вибори і референдум убачається, що в судовій…

ГЛАВА 13

ПРОВАДЖЕННЯ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Особливості провадження у справах про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (ст. 182 КАСУ) характеризу­ються тим, що відповідно до ст.… Про обмеження реалізації права на мирні зібрання органи виконавчої влади,… На законодавчому рівні строк на повідомлення про прове­дення зборів, мітингів, демонстрацій не врегульовано. Рішен­ням…

ГЛАВА 14

ПЕРЕГЛЯД СУДОВИХ РІШЕНЬ

 

Перегляд судових рішень

Способи забезпечення законності та обґрунтованості судових рішень

— здійснення судового захисту прав, свобод та інтересів незалежним та неупередженим судом на умовах (у режимі) та принципах адміністративного… — встановлення організації адміністративного судочинства та порядку… — участь у випадках, встановлених законом, у справі ор­ганів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та…

Перегляд судових рішень в апеляційному порядку. Апеляційне провадження

Апеляція (звернення) — одна із форм оскарження судових рішень до суду вищої (апеляційної) інстанції, що має право переглядати справу. Як гарантія законності та обґрунтованості судових рішень закріплена у законодавстві переважної біль­шості країн.

Інститут апеляційного провадження здавна відомий і в Ук­раїні. Зокрема він докладно врегульований у «Правах, за якими судиться малоросійський народ» (1743), де апеляція визначала­ся як «правильне відкликання і перенесення з нижчого суду до «вищого справи сторін, що судяться, коли одна якась із них вважала себе скривдженою вироком, винесеним у її справі в Щьому нижчому суді»¹.

v--fe За радянських часів апеляційної інстанції не існувало. Лише В; ході судової реформи апеляційне провадження Законом Ук-

' ' Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю. С. Шемшученко (відп. Ред.)та ін. — К.: Українська енциклопедія, 1998. — Т. 1: А—Г. — С 131.

ГЛАВА 14

ПЕРЕГЛЯД СУДОВИХ РІШЕНЬ

раїни «Про внесення змін до Цивільного процесуального ко­дексу України» від 21 червня 2001 р. було включено до цивіль­ного судочинства, згодом… Апеляція (звернення) — це оскарження рішення суду першої інстанції, яке не… Строк набрання рішенням законної сили дорівнює строку подання заяви про апеляційне оскарження або апеляційної…

ГЛАВА 14

ПЕРЕГЛЯД СУДОВИХ РІШЕНЬ

Проте, за змістом ст. 185 КАС України вбачається, що такими особами можуть бути лише учасники процесу. Водночас слід звернути увагу, що з метою унеможливлення (запобігання) заявлень… Обмеження кола ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від постанови…

ГЛАВА 14

ПЕРЕГЛЯД СУДОВИХ РІШЕНЬ

ційного оскарження, а не об'єктом. Об'єкт — це суспільні від­носини, що врегульовані нормами права, а не конкретні судові рішення. По-друге, з… Не підлягають оскарженню в апеляційному порядку судові рішення щодо «виборчих… Законодавець встановлює деякі особливості перегляду су­дових рішень у справах щодо оскарження нормативних актів.…

ПЕРЕГЛЯД СУДОВИХ РІШЕНЬ

го провадження. Апеляційне провадження має неабияке зна­чення для реалізації та захисту прав, свобод, інтересів, а також уточнення обов'язків… В юридичній літературі апеляційне провадження визна­чається як нормативно… Апеляційне провадження складається з кількох стадій (еле­ментів, операцій, частин):

ГЛАВА 14

ПЕРЕГЛЯД СУДОВИХ РІШЕНЬ

ного провадження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, але скарга повинна бути подана у… Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої ін­станції подається… Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції по­дається протягом двадцяти днів після подання заяви про…

ГЛАВА 14

ПЕРЕГЛЯД СУДОВИХ РІШЕНЬ

1) з'ясувати питання про склад осіб, які беруть участь у справі, а також питання щодо предмета доказування, обстави­ни, на які посилаються особи,… 2) вирішити питання про повідомлення осіб, які беруть участь у справі, щодо… 3) з'ясувати питання щодо наявності доказів, запропонува­ти особам, що беруть участь у справі, подати нові докази, на…

ГЛАВА 14

ПЕРЕГЛЯД СУДОВИХ РІШЕНЬ

оскарження нормативно-правових актів заборонити органу владних повноважень (прокуратурі, контрольно-наглядовим органам, правоохоронним органам)… У разі примирення сторін, тобто двостороннього волевияв­лення на врегулювання… Апеляційний розгляд справи у судовому засіданні здійснюється колегіально у складі трьох суддів за правилами розгляду…

ГЛАВА 14

ПЕРЕГЛЯД СУДОВИХ РІШЕНЬ

позову. Тому суд апеляційної інстанції, розглядаючи апеля­ційну скаргу, має всі повноваження ухвалити нове рішення по суті справи або змінити судове… Судові рішення, якими апеляційний суд вирішує апеляцій­ну скаргу, викладаються… У формі постанови відповідно до ч. 2 ст. 205 КАС України суд апеляційної інстанції приймає рішення в двох випадках: …

ГЛАВА 14

ПЕРЕГЛЯД СУДОВИХ РІШЕНЬ

 

Після закінчення апеляційного провадження справа не піз­ніш як у семиденний строк направляється до адміністративно­го суду першої інстанції, який її розглянув.

Перегляд судових рішень у касаційному порядку. Касаційне провадження

Касація (скасування) — це звернення до суду касаційної (вищої) судової інстанції з проханням переглянути та скасувати рішення суду першої інстанції… Завданням касаційного перегляду адміністративної справи за касаційною скаргою… 1) встановлення під час касаційного провадження пору­шень норм матеріального чи процесуального права, допущених…

ГЛАВА Ы

ПЕРЕГЛЯД СУДОВИХ РІШЕНЬ

3) відмовлення у поновленні чи продовженні пропущеного процесуального строку — ч. З ст. 102 КАС України; 4) відмову у відкритті провадження (апеляційного проваджен­ня) в… 5) залишення позовної заяви (заяви про апеляційне оскар­ження, апеляційної скарги) без розгляду — статті 155, 186 КАС…

ГЛАВА 14

ПЕРЕГЛЯД СУДОВИХ РІШЕНЬ

Відкриття касаційного провадження починається з подання касаційної скарги з дотриманням порядку, строків та вимог до касаційної скарги. Порядок подання касаційної скарги. На відміну від апеляцій­ного оскарження,… Строк подання касаційної скарги на судові рішення вста­новлено в один місяць після набрання законної сили судовим…

ГЛАВА 14

ПЕРЕГЛЯД СУДОВИХ РІШЕНЬ

— судові рішення, що оскаржуються; — обґрунтування вимог особи, що подає касаційну скаргу із зазначенням того, у… — вимоги особи, що подає касаційну скаргу, до суду каса­ційної інстанції;

ГЛАВА 14

ПЕРЕГЛЯД СУДОВИХ РІШЕНЬ

— справа не підлягає касаційному розгляду в порядку ад­міністративного судочинства; — справа не переглядалася у апеляційному порядку; — є ухвала про закриття касаційного провадження у зв'язку з відмовою цієї особи від касаційної скарги на це саме…

ГЛАВА 14

ПЕРЕГЛЯД СУДОВИХ РІШЕНЬ

процесуального документа, що владно підтверджує правовідно­сини сторін на основі встановлених у судовому засіданні фак­тичних обставин справи1. Залежно від змісту питання, яке вирішується судом каса­ційної інстанції,… 1) ухвали, якими вирішуються процесуальні питання, що виникли в ході вирішення адміністративної справи;

ГЛАВА 14

ПЕРЕГЛЯД СУДОВИХ РІШЕНЬ

процесуального права; прийняття рішень з порушенням чин­ного законодавства; скасування рішень вищою судовою інстан­цією; скасування судових рішень і… Суд касаційної інстанції постановляє також ухвали з усіх інших процесуальних… Постанову суд касаційної інстанції приймає за наслідками розгляду касаційної скарги на постанову суду першої та…

Перегляд судових рішень за винятковими обставинами

Судом, який переглядає судові рішення за винятковими об­ставинами, є Верховний Суд України (ч. 1 ст. 235 КАСУ), а конкретніше — Судова палата з… В юридичній літературі такий перегляд прийнято називати «повторною касацією»1,… 1 Кодекс адміністративного судочинства України: Науково-практич­ний коментар; За ред. С. В. Ківалова, О. І.…

ГЛАВА U

ПЕРЕГЛЯД СУДОВИХ РІШЕНЬ

давства та взяла на себе зобов'язання виконувати рішення Єв­ропейського суду з прав людини1. З метою зменшення навантаження на Верховний Суд Ук­раїни законодавець… 1) залишення позовної заяви (касаційної скарги) без руху;

ГЛАВА Ы

Неоднакове застосування однієї й тієї самої норми ма­теріального чи процесуального права може проявлятися у са­мих різноманітних випадках. Наприклад, неоднакове визна­чення перебігу процесуального строку¹; одноособове вирішен­ня суддею Вищого адміністративного суду України питання щодо повернення скарги після порушення касаційного прова­дження² тощо.

Право на оскарження за винятковими обставинами може бути реалізоване протягом одного місяця з дня відкриття обста­вин, які можуть бути підставою для провадження за виняткови­ми обставинами. Днем відкриття таких обставин вважається:

1) для обставин, пов'язаних з неоднаковим застосуванням однієї й тієї самої норми права — день прийняття судового рі­шення;

2) для обставин, пов'язаних з визнанням судового рішення міжнародною судовою установою, такими, що порушує міжна­родні зобов'язання України, — день ухвалення Європейським судом з прав людини відповідного рішення про встановлення порушення Україною міжнародних зобов'язань.

Пропуск встановлених законом строків звернення зі скар­гою тягне за собою залишення скарги без розгляду. Проте за заявою (письмовим клопотанням) особи, яка подала скаргу, Верховний Суд України своєю ухвалою може поновити строк оскарження рішення, якщо знайде відповідні підстави для цьо­го. Заява (клопотання) про відновлення строку подається осо­бою та розглядається судом до вирішення питання про допуск касаційної скарги до провадження за винятковими обставина­ми або одночасно під час розгляду скарги про допуск її до провадження за винятковими обставинами. Отже, як бачимо, строк подання касаційної скарги є тим запобіжником, який забезпечує раціональну роботу судців та перешкоджає перена-вантаженню Верховного Суду України адміністративними справами. У разі відмови у поновленні строку касаційна скарга подається особі, яка подала скаргу, про що також постанов­ляється ухвала.

¹ Постанова Судової палати в адміністративних справах Верховного
Суду України від 11 квітня 2006 р. // Вісник Верховного Суду України. —
2006. - № 9. - С 14-15.

² Постанова Судової палати в адміністративних справах Верховного
Суду України від 26 квітня 2006 р. // Вісник Верховного Суду України. —
2006. - № 9. - С 14.

 

ПЕРЕГЛЯД СУДОВИХ РІШЕНЬ

1) звернення зі скаргою щодо касаційного провадження за винятковими обставинами; 2) допуск скарги до провадження за винятковими обстави­нами; 3) розгляд скарги за винятковими обставинами;

ПЕРЕГЛЯД СУДОВИХ РІШЕНЬ

ми до скарги матеріалами. Повернення скарги не позбавляє права на повторне звернення особи до Верховного Суду Украї­ни з касаційною скаргою в… Допуск скаргидо провадження за винятковими обставинами полягає у перевірці… Касаційна скарга, яка відповідає всім встановленим вимо­гам щодо форми та змісту, а також за наявності підстав для…

ГЛАВА 14

ПЕРЕГЛЯД СУДОВИХ РІШЕНЬ

Постановления судових рішень за наслідками провадження за винятковими обставинами.Повноваження Верховного Суду України за наслідками провадження за… Постанова приймається більшістю голосів колегії суддів, при цьому жоден із… Верховний Суд України приймає одну з таких постанов:

Перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами

Постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд ад­міністративної справи, що набрала законної сили, можуть бути переглянуті у зв'язку з нововиявленими обставинами, про які не міг знати адміністративний суд та хоча б одна особа, яка брала участь у справі. Нововиявленими обставинами вважа­ються:

— обставини, які об'єктивно існували на момент вирішен­ня адміністративної справи, але не були відомі й не могли бути

¹ Постанова Судової палати в адміністративних Верховного Суду Ук­раїни від 26 квітня 2006 р. // Вісник Верховного Суду України. — 2006. — № 9. — С 14.

ГЛАВА 14

ПЕРЕГЛЯД СУДОВИХ РІШЕНЬ

відомі хоча б одній особі, яка брала участь у справі, та суду, який розглянув справу; — відкриття таких невідомих раніше обставин, на підставі яких ухвалено… — обставини, які виникли у зв'язку із встановленням не­конституційності закону, іншого нормативного акта або у разі…

ГЛАВА 14

ПЕРЕГЛЯД СУДОВИХ РІШЕНЬ

Право на звернення із заявою про перегляд судового рішен­ня суду будь-якої інстанції, яке набрало законної сили, за но-вовиявленими обставинами… 1) перегляду за новоявленими обставинами підлягає судове рішення суду… 2) заява про перегляд за нововиявленими обставинами по­дається до суду тієї інстанції, який першим допустив помилку…

ГЛАВА 14

ПЕРЕГЛЯД СУДОВИХ РІШЕНЬ

Пропущений з поважних причин строк звернення із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставина­ми може бути поновлений за… Заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами подається у… 1) найменування адміністративного суду, до якого пере­дається заява про перегляд;

ГЛАВА 14

Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чи­ном повідомлені, не перешкоджає розгляду заяви і перегляду судового рішення.

З метою забезпечення перегляду судового рішення та забез­печення процесуальної економії суд може:

1) своєю ухвалою зупинити виконання судового рішення, яке переглядається за нововиявленими обставинами, до закін­чення перегляду;

2) одночасно переглянути судове рішення по суті й ухвали­ти нове судове рішення;

3) не досліджувати докази, і належним чином були дослід­жені й оцінені при минулому вирішенні справи, якщо вони не оспорюються.

За наслідками провадження за нововивленими обставина­ми, користуючись повноваженнями суду відповідної інстанції, суд може:

1) скасувати постанову чи ухвалу у справі і прийняти нову постанову чи ухвалу;

2) залишити заяву про перегляд судового рішення за ново-виявленими обставинами без задоволення.

При скасуванні постанови чи ухвали у справі за результата­ми перегляду за нововиявленими обставинами судом апеляцій­ної або касаційної інстанції може бути здійснено поворот ви­конання судового рішення за правилами ст. 265 КАС України.

Судове рішення за наслідками провадження за нововиявле­ними обставинами може бути оскаржене в порядку, встановле­ному КАС України за правилами оскарження судових рішень суду відповідної інстанції.

З набранням законної сили новим судовим рішенням в ад­міністративній справі втрачають законну силу рішення інших адміністративних судів у цій справі.

ГЛАВА 15

Виконання судових рішень у справах адміністративного судочинства

Види судових рішень та набрання ними законної сили

Залежно від змісту питань, що вирішуються, на якій стадії провадження вирішуються ці питання та у якій формі, судові рішення поділяються на: 1) постанови і ухвали; 2) попередні (поточні), кінцеві та остаточні;

ГЛАВА 15

3) постанова суду касаційної інстанції (ст. 230 КАСУ) — нею одночасно вирішуються вимоги касаційної скарги і вимо­ги адміністративного позову;

4) постанова Верховного Суду України (ст. 242 КАСУ) — нею вирішуються вимоги скарги за винятковими обставинами, а також можуть вирішуватися вимоги адміністративного позову;

5) постанова щодо частин позовних вимог (ст. 164 КАСУ) — приймається судом до закінчення судового розгляду справи за клопотанням особи, яка бере участь у справі, якщо з'ясовані судом обставини мають можливість без шкоди для справи ви­рішити частину позовних вимог;

6) додаткова постанова (ст. 168 КАСУ) — приймається судом за заявою особи, яка брала участь у справі, чи за власною ініціа­тивою, якщо у постанові суду внаслідок недогляду було виріше­но не всі вимоги адміністративного позову, щодо яких досліджу­валися докази, або не встановлено способу виконання судового рішення, або не вирішено питання про судові витрати.

Не менш пізнавальне, теоретичне та практичне значення має запропонована класифікація ухвал адміністративного суду¹, які бувають:

1) ухвала суду будь-якої інстанції (статті 160, 169, 205, 230 КАСУ) — нею вирішуються поточні питання процесуального характеру стосовно прийнятності заяви чи скарги, суті заявле­ного клопотання, вчинення процесуальної дії, залишення скар­ги без задоволення та ін.;

2) ухвала суду апеляційної інстанції (ст. 205 КАСУ) — нею вирішуються лише вимоги апеляційної скарги, але не вимоги адміністративного позову;

3) ухвала суду касаційної інстанції (ст. 230 КАСУ) — нею вирішуються лише вимоги касаційної скарги, але не вимоги адміністративного позову;

4) додаткова ухвала (ст. 168 КАС України) — постанов­ляється судом, якщо у його ухвалі внаслідок недогляду було вирішено не всі клопотання, щодо яких досліджувалися дока­зи, або не встановлено способи виконання ухвали, або не вирі­шено питання про судові витрати;

5) окрема ухвала (статті 166, 208, 203 КАСУ) — спрямована на вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли

¹ Основи адміністративного судочинства в Україні: Навч. посібник для юридичних факультетів та юридичних клінік / За заг. ред. Н. В. Александ­рове!, P. О. Куйбіди. — К.: Конус-Ю, 2006. — С. 132—133.

ВИКОНАННЯ СУДОВИХ РІШЕНЬ У СПРАВАХ АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДОЧИНСТВА

порушенню закону, а також у необхідних випадках про притяг­нення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

Судові рішення залежно від кола питань, які вирішуються, повноти їх вирішення та стадії провадження можна поділити на:

а) попередні (поточні) судові рішення — ними вирішуються
частина позовних вимог з клопотаннями особи, яка бере участь
у справі, або процесуальні питання, що виникають під час руху
адміністративної справи чи позову. Наприклад, постановления
ухвали про залишення позовної заяви без руху чи повернення
позовної заяви, відкриття провадження у справі, закриття про­
вадження у справі тощо. Попередніми (поточними) судовими
рішеннями провадження у справі не закінчується;

б) кінцеві судові рішення — ними вирішується спір по суті.
Кінцеві судові рішення приймаються іменем України негайно
після закінчення судового розгляду. Постанова про задоволен­
ня частини позовних вимог, незважаючи на те, що вона прий­
мається у процесі судового розгляду, також приймається іме­
нем України. Це відповідає принципу ч. 5 ст. 124 Конституції
України та ч. 1 ст. 14 КАС України. Кінцеві судові рішення
приймаються, складаються та підписуються в нарадчій кімнаті
складом суду, який розглянув справу. Будь-яке порушення
цього порядку буде підставою для скасування рішення у зв'язку
з недодержанням норм процесуального права;

в) остаточні судові рішення — ними вирішується адміністра­
тивний спір по суті, остаточно, і рішення оскарженню у поряд­
ку провадження не підлягає. Наприклад у деяких «виборчих
спорах».

За формою викладення судові рішення можуть бути письмо­вими або усними.

У вигляді письмового документа викладаються:

— усі постанови судів будь-якої інстанції;

— усі ухвали, що викладаються окремими документами, які вирішуються під час судового розгляду. Орієнтовний перелік цих ухвал наведений у ч. 4 ст. 160 КАС України. Такі ухвали теж постановляються в нарадчій кімнаті і оголошуються безпо­середньо після виходу із нарадчої кімнати. Порушення проце­суального порядку постанови ухвал веде до їх скасування як постановлених з порушенням норм процесуального права;

— усі ухвали за результатами розгляду апеляційних та каса­ційних скарг;

ГЛАВА 15

— усі ухвали судів з інших питань, якщо вони постановля­ються поза судовим розглядом. Наприклад постановления ухвали за судовим дорученням (ст. 115 КАСУ).

Законодавець не встановлює переліку випадків прийняття ухвал в усній формі. Але зміст ч. 6 ст. 160 та ч. 2 ст. 165 КАС України дає підстави вважати, якщо ухвали постановляються під час судового розгляду і законодавцем не встановлена обов'язкова форма ухвали, то вони можуть бути, на розсуд суду, як письмові, так і усні. При постановленні усної ухвали зміст її фіксується секретарем судового засідання у журналі судового засідання та оголошується висновок суду і мотиви, з яких суд дійшов такого висновку.

Судові рішення можуть бути класифіковані й за іншими ознаками залежно від того, які підстави покладені в основу класифікації.

Судове рішення є процесуальним актом застосування норм матеріального права до конкретних правовідносин, але влас­тивість як акта правосуддя набуває з набранням законної сили. Властивість судового рішення, що набрало законної сили, ви­являється в правових наслідках, у здатності викликати певні результати, що ґрунтуються на авторитетності суду як єдиного органу державної влади, що має здійснювати правосуддя, та загальнообов'язковості його рішень.

Важливе практичне значення має визначення моменту на­брання законної сили рішенням суду. В цьому зв'язку законо­давством встановлено кілька строків і способів визначення мо­менту набрання законної сили судовим рішенням:

1) рішення суду першої інстанції набуває законної сили, якщо протягом певного строку воно не було оскаржене. За за­гальним правилом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили: а) після закінчення строку подання за­яви про апеляційне оскарження (десять днів — для оскарження постанови, п'ять — для ухвали), якщо таку заяву не було пода­но; б) після закінчення строку подання апеляційної скарги (протягом двадцяти днів — після подання заяви — для оскар­ження постанови, десяти днів — для ухвали), якщо було пода­но заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана; в) після закінчення апеляційного розгляду справи у разі подання апеляційної скарги, якщо рішення суду першої інстанції не скасовано судом апеляційної інстанції.

ВИКОНАННЯ СУДОВИХ РІШЕНЬ У СПРАВАХ АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДОЧИНСТВА

Законодавець встановлює, якщо строк апеляційного оскар­ження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили. Проте логічним було б вважати, що поновлення строку апеляційного оскарження є всього лише відкладенням строку набрання законної сили судовим рішен­ням, після закінчення якого рішення набирає законної сили, якщо його не буде скасовано судом апеляційної інстанції. Од­ночасно з поновленнями строку суд апеляційної інстанції вирі­шує питання про зупинення виконання постанови або ухвали (ч. З ст. 257 КАСУ);

2) рішення набуває законної сили з моменту його проголо­шення (до відома учасників). Постанова або ухвала суду апеля­ційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, поста­нови Верховного Суду України набирають законної сили з мо­менту проголошення;

3) рішення набуває законної сили і не може бути оскаржене з моменту його проголошення. Судові рішення Вищого ад­міністративного суду України, ухвалені ним у першій інстанції, набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені, так само, як деякі судові рішення суду першої інстанції (див. наприклад ч. 4 ст. 177 КАСУ).

Судові рішення, які набрали законної сили тягнуть за со­бою певні правові наслідки. До таких наслідків належать:

1) постанова або ухвала суду, які набрали законної сили, обо'язкові для осіб, які беруть участь у справі, для їх правонас­тупників, для осіб, які не брали участі у справі, але суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси чи обов'язки, для усіх органів, підприємств, установ, їх посадових осіб і підлягають виконанню на всій території України. Це відповідає вимогам ч. 5 ст. 124, ст. 129 Конституції України, ч. 2 ст. 14 та ч. 1 ст. 255 КАС України, за змістом яких основним наслідком на­брання законної сили рішенням є його виконання;

2) преюдиціальність рішення, що набрало законної сили, зміст якого полягає в тому, що обставини, які були встановлені в одній адміністративній справі, не можуть оспорюватися в ін­шій судовій справі за участю тих самих сторін.

Частиною 1 та 4 ст. 72 КАС України встановлюється, що: обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини; ви-

ГЛАВА 15

рок суду в кримінальній справі або постанова суду в адміністра­тивній справі про адміністративний проступок, які набрали за­конної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності осо­би, щодо якої ухвалений вирок чи постанова суду, лише в питан­нях, чи мало місце діяння та чи вчинено воно цією особою;

3) обов'язковість судових рішень суду вищої інстанції в од­ній і тій самій справі для суду нижчої інстанції у разі направ­лення справи на новий розгляд;

4) невиконання судових рішень тягне за собою відповідаль­ність, встановлену законом.

Поняття та зміст виконання судових рішень

Виконання судових рішень є завершальною стадією про­вадження в адміністративному судочинстві, сутність якого по­лягає в практичній реалізації рішення (приписів) суду щодо захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтере­сів юридичних осіб.

Виконання судових рішень — це функція суду, суб'єктів владних повноважень, їх посадових осіб, здійснення якої по­требує реалізації відповідних процесуальних дій. При цьому головна роль у виконанні судових рішень відводиться суду. Саме суддя адміністративного суду одноособово вирішує пи­тання, пов'язані з виконанням судових рішень (ч. 5 ст. 257 КАСУ), крім питання про поворот виконання судового рішен­ня, якщо воно вирішується судом апеляційної чи касаційної інстанції (ч. 1 ст. 265 КАСУ).

До питань, пов'язаних з виконанням судових рішень, нале­жать:

1) про видачу виконавчого листа, про виправлення помил­ки в ньому або визнання його таким, що не підлягає виконан­ню (ст. 258 КАСУ);

2) про видачу дубліката виконавчого листа у разі його втра­ти (ст. 260 КАСУ);

3) про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання (ст. 261 КАСУ);

4) про визнання мирової угоди між стягувачем і боржником (сторони виконавчого провадження) або про прийняття відмо­ви стягувача від примусового виконання і закінчення, в цьому зв'язку, виконавчого провадження (ст. 262 КАСУ);

ВИКОНАННЯ СУДОВИХ РІШЕНЬ У СПРАВАХ АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДОЧИНСТВА

5) про відстрочення і розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення (ст. 263 КАСУ);

6) про заміну сторони виконавчого провадження (ст. 264

КАСУ);

7) про поворот виконання судового рішення (за ст. 265

КАСУ);

8) про витребування звіту від суб'єкта владних повноважень про виконання судового рішення (ст. 267 КАСУ);

9) вирішення інших питань щодо забезпечення виконання судових рішень.

Судові рішення в адміністративній справі є обов'язковими до виконання на всій території України з моменту набрання ними законної сили або їх належить виконати негайно з метою забез­печення прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтере­сів юридичних осіб, а також забезпечення адміністративного позову. Якщо судове рішення є незрозумілим, суд, який його ухвалив, за заявою осіб, які беруть участь у справі, або держав­ного виконавця, своєю ухвалою, відповідно до ст. 170 КАС Ук­раїни, роз'яснює рішення, не змінюючи при цьому його змісту.

У разі поновлення судом апеляційної інстанції строку апе­ляційного оскарження автоматично продовжується строк на­брання судовим рішенням законної сили до закінчення апеля­ційного розгляду справи. В такому випадку одночасно вирі­шується питання про зупинення виконання судових рішень на час апеляційного розгляду справи (ст. 257 КАСУ).

Судове рішення в адміністративній справі звертається до виконання судом, який виніс це рішення шляхом:

— роз'яснення змісту, порядку і строку його виконання;

— визначення в необхідних випадках способу, строку і по­рядку виконання у самому судовому рішенні;

— покладення обов'язків на відповідних суб'єктів владних повноважень щодо забезпечення виконання рішення;

— видання виконавчого листа.

За загальним правилом, судові рішення виконуються доб­ровільно. Проте не виключений і примусовий порядок їх вико­нання, який здійснюється за правилами, встановленими Зако­ном України «Про виконавче провадження»¹. Зазначеним За­коном встановлено загальний порядок виконання судових

¹ Про виконавче провадження; Закон України від 21 квітня 1999 р. // ВВР. — 1999. — № 24. — Ст. 207.

ГЛАВА 15

рішень про стягнення майна чи грошових коштів з боржника (глави 5—6 Закону), про зобов'язання відповідача—суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення (ст. 76 Закону), про примусове виселення зі службо­вого житла, якщо це пов'язано з відносинами публічної служби (ст. 79 Закону), про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян (ст. 82 Закону) тощо.

Однак, як зазначають автори навчального посібника¹, прак­тика може виявити недостатність положень Закону «Про вико­навче провадження» для ефективного виконання судових рі­шень в адміністративних справах. Цілком ймовірно, зазначають вони, що виконання судових рішень адміністративних судів ви­магатиме вироблення спеціальних процедур у виконавчому провадженні. На підтвердження цієї думки, не вдаючись до поглибленого аналізу, слід зазначити, що у ст. 19 КАС України передбачено підсудність адміністративних справ щодо примусо­вого розпуску, ліквідації політичної партії, а ст. 82 Закону «Про виконавче провадження» встановлені загальні умови виконання рішення про заборону діяльності лише об'єднання громадян, але правовий статус політичних партій і об'єднань громадян суттєво різниться і може виникнути питання щодо механізму виконання рішення адміністративного суду про анулювання реєстраційного свідоцтва політичної партії, про заборону (при­мусовий розпуск, ліквідацію) політичної партії, оскільки Зако­ном «Про виконавче провадження» умови і порядок виконання рішення про заборону політичної партії не врегульовано.

Підставою для здійснення провадження примусового вико­нання рішень є виконавчий лист як один із видів виконавчих документів. Згідно зі ст. 19 Закону «Про виконавче проваджен­ня», у виконавчому документі повинні бути зазначені:

1) назва документа — виконавчий лист, дата видачі та най­менування адміністративного суду, прізвище та ініціали судді, що видав лист;

2) дата і номер судового рішення, за яким видано виконав­чий лист;

3) найменування стягувача і боржника, їх адреси, дата і міс­це народження боржника, його місце роботи (для громадян), номери рахунків у кредитних установах (для юридичних осіб);

¹ Основи адміністративного судочинства в Україні: Навч. посібник для юридичних факультетів та юридичних клінік / За заг. ред. Н. В. Александ-рової, Р. О. Куйбіди. — К.: Конус-Ю, 2006. — С 137.

ВИКОНАННЯ СУДОВИХ РІШЕНЬ У СПРАВАХ АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДОЧИНСТВА

4) резолютивна частина судового рішення;

5) дата набрання чинності рішенням;

6) строк пред'явлення виконавчого листа до виконання. Виконавчий лист має бути підписаний суддею і скріплений

печаткою.

Згідно зі ст. 258 КАС України за заявою осіб, на користь яких ухвалено судове рішення, видається один виконавчий лист за кожним судовим рішенням, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно. Якщо судове рішення ухвалене на користь кількох позивачів чи проти кількох відповідачів, суд може видати кілька виконавчих листів, точно зазначивши, яку частину судового рішення треба виконати з кожним із них.

У разі коли суд припустився помилки при оформленні ви­конавчого листа або видав його помилково, стягувач (позивач) або боржник (відповідач) мають право звернутися до суду, який видав виконавчий лист, із заявою про виправлення помилки у виконавчому листі або про визнання його таким, що не підля­гає виконанню, та стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за таким виконавчим листом (ч. 2 ст. 259 КАС України).

Суд розглядає таку заяву в десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника і постановляє ухвалу, якою вносить виправлення до виконавчого листа, а у разі якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його при­пиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, суд визнає виконавчий лист та­ким, що не підлягає виконанню повністю або частково. Якщо стягнення за таким виконавчим листом уже відбулося повністю або частково, суд одночасно на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за виконавчим листом (ч. 4 ст. 259 КАС України).

У разі втрати оригіналу виконавчого листа адміністратив­ний суд, який видав виконавчий лист, за заявою стягувача або поданням державного виконавця може видати його дублікат. Заява (подання) про видачу дубліката розглядається протягом десяти днів у судовому засіданні з повідомленням стягувача або державного виконавця, що звернулися із заявою (поданням), та осіб, які беруть участь у справі.

Виконавчий лист (дублікат виконавчого листа) можна пред'явити до виконання протягом трьох років із наступного

ГЛАВА 15

дня після набрання судовим рішенням законної сили, а коли судове рішення належить виконати негайно — з наступного дня після його ухвалення¹. Наслідком пропуску зазначеного строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання є відмова державного виконавця у прийнятті до провадження ви­конавчого листа, про що державний виконавець виносить від­повідну постанову². Однак стягувач, який пропустив строк пред'явлення виконавчого листа до виконання, може зверну­тися до адміністративного суду, який видав виконавчий лист, або адміністративного суду за місцем виконання судового рі­шення із заявою про поновлення пропущеного строку. Суд розглядає таку заяву в десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Якщо суд ви­знає поважними причини порушення строку, то пропущений строк ухвалою суду може бути поновлено.

На стадії виконавчого провадження сторони (стягувач і борж­ник) можуть примиритися. Примирення можливе у двох формах:

1) у формі укладення між сторонами виконавчого прова­дження мирової угоди — як добровільної письмової згоди сто­рін спору про свою домовленість щодо мирного врегулювання спору без подальшого втручання суду або примусового вико­нання. Мирова угода може стосуватися лише прав, свобод, ін­тересів та обов'язків сторін і предмета адміністративного позо­ву. Мирова угода повинна бути визнана (затверджена) судом, про що постановляється відповідна ухвала, яка є підставою для закінчення виконавчого провадження та його закриття³;

2) у формі заяви стягувача (позивача) про відмову від при­мусового виконання, яке повинно бути прийнято судом, про що постановляється відповідна ухвала, яка є підставою для за­кінчення виконавчого провадження та його закриття⁴.

Мирова угода або заява про відмову від примусового вико­нання подається у письмовій формі державному виконавцеві, який не пізніше триденного строку передає її до суду за місцем

¹ Про виконавче провадження: Закон України від 21 квітня 1999 р. //
ВВР. - 1999. - № 24. - Сг. 21.

² Там само. — Ст. 23.

³ Там само. — Ст. 37; Інструкція про проведення виконавчих дій:
Затверджена наказом Міністерства юстиції України № 74/5 від 15 грудня
1999 р. // ОВУ. - 1999. - № 51. - С 102.

⁴ Про виконавче провадження: Закон України від 21 квітня 1999 р. //
ВВР. — 1999. — № 24. — Ст. 37; Інструкція про проведення виконавчих
дій: Затверджена наказом Міністерства юстиції України № 74/5 від 15 груд­
ня 1999 р. // ОВУ. - 1999. - № 51. - С 102.

ВИКОНАННЯ СУДОВИХ РІШЕНЬ У СПРАВАХ АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДОЧИНСТВА

виконання рішення. Суд у десятиденний строк у судовому за­сіданні розглядає її з повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Суд не визнає мирову угоду або не приймає відмову стягувача від примусового виконання, якщо це суперечить за­кону або порушує чиї-небудь права, свободи або інтереси.

При виявленні обставин, що ускладнюють виконання судо­вого рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність при­судженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), адміністратив­ний суд, що видав виконавчий лист, за зверненням із поданням державного виконавця, а сторони виконавчого провадження — із заявою або за власною ініціативою, у виняткових випад­ках, може відстрочити або розстрочити, змінити чи встановити інший спосіб чи порядок виконання судового рішення. Питан­ня про це розглядається в десятиденний строк у судовому засі­данні з повідомленням державного виконавця або сторони ви­конавчого провадження, що звернулися із поданням (заявою), та осіб, які беруть участь у справі.

У разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд за поданням державного виконавця або за заявою заінтере­сованої особи може замінити сторону виконавчого проваджен­ня її правонаступником. Це питання розглядається у судовому засіданні в десятиденний строк з повідомленням державного виконавця або заінтересованої особи, що звернулися з подан­ням (заявою), та осіб, які беруть участь у справі.

Поворот виконання судового рішення — це зобов'язання позивача (стягувача) повернути відповідачеві (боржникові) без­підставно стягнене з нього за скасованим судовим рішенням все одержане майно чи грошові суми або здійснити інші дії щодо забезпечення повороту виконання судового рішення.

Питання про поворот виконання судового рішення вирі­шує суд апеляційної чи касаційної інстанції у разі:

1) скасування судового рішення і закриття провадження у

справі;

2) залишення позовної заяви без розгляду;

3) відмови у задоволенні адміністративного позову;

4) задоволення позовної вимоги у меншому розмірі. Якщо питання про поворот виконання судового рішення

не було вирішене судом апеляційної чи касаційної інстанції, то адміністративний суд, у якому знаходиться права, може окремо розглянути заяву відповідача про поворот виконання рішення. Заява про поворот виконання може бути подана протягом року з дня набрання законної сили рішенням, яким скасоване судо-

ГЛАВА 15

ве рішення, що було виконане. Суд розглядає заяву про пово­рот виконання у судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі.

Однак поворот виконання судових рішень в окремих кате­горіях адміністративних справ має певні особливості. Поворот виконання постанови у справах: 1) про відшкодування шкоди, завданої суб'єктам владних повноважень каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи; 2) про при­судження виплати заробітної плати чи інших виплат, що ви­пливають із відносин публічної служби, соціальних виплат — допускається лише у випадку, якщо скасована постанова: 1) грунтувалася на повідомлених позивачем завідомо неправди­вих відомостях або 2) на поданих ним підроблених документах.

Суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право витребувати від суб'єкта владних повноважень звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту або у разі його ненадходження у встановлений строк суд може поста­новити окрему ухвалу. Отже, законодавцем встановлено судовий контроль за виконанням судового рішення, що підвищує автори­тет судової влади, надає певний ступінь довіри громадян.

Таким чином, виконання судових рішень — це сукупність взаємопов'язаних процесуальних дій суду, суб'єктів владних повноважень, їх посадових осіб, а також фізичних та юридич­них осіб, спрямованих на реалізацію та забезпечення охорони прав, свобод та інтересів фізичних і юридичних осіб та вико­нання обов'язків усіма учасниками адміністративного процесу.

Порядок виконання судових рішень

— від встановленого законом строку набрання судовим рі­шенням законної сили; — від встановленого законом порядку виконання судових рішень; — від встановлення судом способу, порядку і строку вико­нання судових рішень;

ГЛАВА 15

Отже, законодавець прямо передбачає перелік постанов ад­міністративного суду, які виконуються негайно з метою якомо­га повнішого і об'єктивнішого забезпечення реалізації і захисту прав та інтересів адміністративного процесу. Однак цей перелік не є вичерпним. Законодавець передбачає можливість негайно­го виконання постанов за зверненням осіб, які беруть участь у справі.

У порядку звернення особи, яка бере участь у справі (ч. 2 ст. 256 КАСУ), негайному виконанню підлягають постанови:

1) у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні пла­тежів щодо виплати пенсій, інших періодичних платежів із Дер­жавного бюджету України або позабюджетних державних фон­дів; заробітної плати, пенсії, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби;

2) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян;

3) про примусове видворення іноземців чи особи без гро­мадянства.

Суд, який прийняв постанову, розглядає заяву осіб, які бе­руть участь у справі, про звернення постанови до негайного виконання в триденний строк у судовому засіданні з повідом­ленням осіб, які беруть участь у справі, та постановляє від­повідну ухвалу.

У порядку негайного виконання підлягають також судові рішення, що набрали законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оспорені. До таких рішень належать:

1) постанова Верховного Суду України є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадків визнання судових рішень міжна­родною судовою установою, юрисдикція якої визнана Украї­ною такими, що порушують міжнародні зобов'язання України;

2) рішення Вищого адміністративного суду України, ухвалені ним у першій інстанції (ч. З ст. 172; ст. 176; ч. З ст. 177 КАСУ);

3) постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної ін­станції за наслідками перегляду судових рішень, яка набирає законної сили з моменту постановления або проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає;

4) судові рішення за наслідками розгляду судами першої інс­танції окремих категорій виборчих справ та справ щодо референ­думу (статті 172, 174, 175 КАСУ), ухвалені у період від двадцять четвертої години дня, що передує дню голосування, до шостої

ВИКОНАННЯ СУДОВИХ РІШЕНЬ У СПРАВАХ АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДОЧИНСТВА

години дня голосування (ч. 4 ст. 177 КАСУ), набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені;

5) ухвали суду першої інстанції, що набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.

Негайно виконуються ухвали з питань забезпечення адмі­ністративного судочинства. До них належать судові рішення про:

1) забезпечення адміністративного позову (статті 117—118 КАСУ), виконання яких здійснюється негайно, в порядку, встановленому законом для виконання судових рішень;

2) застосування заходів процесуального примусу поперед­ження і видалення із залу судового засідання, тимчасове вилу­чення доказів для дослідження судом, привід (відповідно, стат­ті 270—272 КАСУ) підлягають негайному виконанню;

3) складання протоколу про адміністративне правопору­шення, передбачене ст. 185³ КУпАП — прояв неповаги до суду. Протокол складається секретарем судового засідання або сек­ретарем суду чи органом внутрішніх справ і розглядається су­дом протягом доби;

4) складання процесуальних документів про притягнення до кримінальної відповідальності, передбаченої статтями 384— 385 КК України.

Отже, як бачимо, значна кількість судових рішень з метою своєчасного, оперативного впливу на суспільні відносини у публічній сфері, піднесення довіри до суду та забезпечення ре­алізації прав, свобод, інтересів та обов'язків фізичних і юри­дичних осіб, виконується негайно, в певних випадках — ще до набрання ними законної сили. Це певним чином забезпечує реалізацію принципу обов'язковості судових рішень.

Відповідальність за невиконання судових рішень

Визначаючи обов'язковість судових рішень, слід звернути увагу, що законодавець встановлює не тільки заходи процесу­ального примусу забезпечення адміністративного судочинства, а й юридичну відповідальність учасників адміністративного процесу за невиконання чи недобросовісне виконання судових рішень, тим самим забезпечує державний примус щодо охоро­ни суспільних відносин у публічній сфері.

ГЛАВА 15

Невиконання судового рішення тягне за собою криміналь­ну, адміністративну, цивільну, дисциплінарну відповідальність та застосування штрафних санкцій.

Кримінальна відповідальність настає за умисне невиконання службовою особою вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню, а також умисне невиконання службовою особою рішення Єв­ропейського суду з прав людини (ст. 382 КК) — карається штрафом у відповідних сумах або позбавленням волі на певні строки з позбавленням права обіймати певні посади чи займа­тися певною діяльністю на строк до трьох років. Застосування штрафу або позбавлення волі здійснюється відповідно до сту­пеня суспільної небезпеки вчиненого злочину.

Законодавець передбачає й кваліфікуючі ознаки цього зло­чину: вчинення особою, яка посідає відповідальне чи особливо відповідальне становище, або особою, раніше судимою за зло­чин, передбачений цією статтею, або якщо заподіяно істотну шкоду охоронюваним законом правам і свободам громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам юридич­них осіб.

У всіх випадках відповідальність за цією статтею буде нести спеціальний суб'єкт — службова особа, що примушує під стра­хом покарання виконувати судові рішення.

Адміністративна відповідальність настає за залишення по­садовою особою без розгляду окремої ухвали суду чи окремої постанови судді або невжиття заходів до усуненні зазначених у них порушень закону, а так само несвоєчасна відповідь на ок­рему ухвалу суду чи окрему постанову судді (ст. 185⁶ КУпАП) — тягнуть за собою накладення штрафу.

Відповідальність за цією статтею буде нести спеціальний суб'єкт — посадова особа. Це також примушує посадову особу вчасно розглянути, вжити відповідних заходів щодо усунення порушень і дати відповідь суду (судді) про розгляд окремої ухва­ли суду чи окремої постанови судді.

Цивільна відповідальність настає за завдання шкоди невико­нанням судового рішення, тобто шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяль­ністю органу державної влади або органу місцевого самовряду­вання (ст. 1173 ЦК), відшкодовується за загальними правила­ми, встановленими цивільним законодавством України.

ВИКОНАННЯ СУДОВИХ РІШЕНЬ У СПРАВАХ АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДОЧИНСТВА

Дисциплінарна відповідальність настає за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, а також за вчинок, який порочить особу як державного службовця або дискредитує заклад, установу, під­приємство чи державний орган, в якому особа працює, в тому числі й за невиконання судових рішень. Дисциплінарна від­повідальність передбачена дисциплінарними статутами, Кодек­сом законів про працю України, іншими законами України¹.

Застосування штрафних санкцій за невиконання без поваж­них причин у встановлений державним виконавцем строк рі­шення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, які можуть бути виконані лише боржником, та рішення про поновлення на роботі, державний виконавець виносить постанову про на­кладення штрафу на боржника в розмірі, передбаченому ст. 87 Закону України «Про виконавче провадження»: на фізичну особу в розмірі від двох до десяти неоподатковуваних міні­мумів, на посадових осіб — від десяти до двадцяти і на юридич­ну особу — від двадцяти до тридцяти неоподатковуваних міні­мумів доходів громадян. Постанова державного виконавця про накладення штрафу затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби. Постанова може бути ос­каржена до суду в десятиденний строк.

У разі повторного невиконання рішення боржником на нього в тому самому порядку накладається штраф у подвійному розмірі. При подальшому невиконанні рішення боржником державний виконавець порушує клопотання перед судом про кримінальну відповідальність боржника відповідно до закону. При цьому слід пам'ятати, що суб'єктом кримінальної відповідальності може бути лише службова особа, а не громадяни чи юридичні особи.

Таким чином, встановлення юридичної відповідальності за невиконання судових рішень створює відповідний механізм, який дає реальну можливість судового захисту прав громадян і юридичних осіб.

¹ Кодекс законів про працю України // ВВР. — 1971. — Додаток до № 50. — Ст. 147 (з наст, змінами); Про прокуратуру: Закон України від 5 листопада 1991 р. // ВВР. — 1991. — № 53. — Ст. 793 (з наст, змінами ста­ном на 2005 р.) // ВВР. — 2005. — № 11. — Ст. 48; Про державну службу: Закон України від 16 грудня 1993 р. // ВВР. - 1993. - № 52. - Ст. 14; Про державну виконавчу службу: Закон України від 24 березня 1998 р. // ВВР. — 1998. — № 31—37. — Ст. 11 (з наст, змінами); Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1990 р. // ВВР. — 1991. — № 4. — Ст. 26 (з наст, змінами) тощо.

Розділ 6

АДМІНІСТРАТИВНО-ДЕЛІКТНІ ПРОВАДЖЕННЯ

ГЛАВА 16

Загальні положення провадження

У справах про адміністративні

Правопорушення

Загальна характеристика провадження у справах про адміністративні правопорушення

Разом із тим, слід зазначити, що застосування адміністра­тивних стягнень чи інших заходів адміністративного примусу зачіпає або може зачіпати…

І

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ

корупцією»); визначення обставин, що вихлючають адміністра­тивну відповідальність (ст. 17 КУпАП) тощо.

Забезпечуючи вимоги щодо формалізації провадження за­конодавець чітко визначає:

1) органи, що уповноважені розглядати справи про адміні­стративні правопорушення;

2) підвідомчість справ про адміністративні правопорушення;

3) завдання, порядок та принципи провадження у справах про адміністративні правопорушення;

4) осіб, які мають право складати протоколи про адміністра­тивні правопорушення;

 

5) заходи забезпечення провадження у справах про ад­міністративні правопорушення;

6) права та обов'язки осіб, які беруть участь у провадженні в справі про адміністративні правопорушення;

7) місце, строки та порядок розгляду справ про адміністра­тивні правопорушення;

8) порядок винесення та оголошення постанови у справі про адміністративне правопорушення;

9) порядок, строки та повноваження щодо оскарження чи опротестування постанови у справі про адміністративне право­порушення;

10) порядок звернення та виконання постанови про накла­
дення адміністративного стягнення.

Зазначені вимоги щодо провадження в справах про адміні­стративні правопорушення врегульовані адміністративно-про­цесуальними нормами, основну частину яких містить КУпАП — статті 213—330. Вони встановлюють правила провадження у справах про адміністративні правопорушення, виступають основ­ним елементом механізму правового регулювання процесуаль­них відносин адміністративно-деліктного характеру, регулюють порядок реалізації відповідних матеріальних норм та процедури їх застосування. Разом із тим, деякі адміністративно-процесу­альні правовідносини регулюються також нормами, які міс­тяться у інших законодавчих актах. Наприклад, враховуючи особливості порушень митних правил, законодавець у Митно­му кодексі України закріплює цілу низку норм, що регулюють порядок провадження у справах про порушення митних правил (статті 356—406 МКУ). При цьому зазначає, що в частині, що не регулюється Митним кодексом, провадження здійснюється

ГЛАВА 16

відповідно до законодавства України про адміністративні пра­вопорушення (ст. 357 МКУ).

Аналогічним шляхом вирішується питання щодо прова­дження про адміністративні правопорушення в інших законах, що передбачають адміністративну відповідальність. У Законі «Про боротьбу з корупцією» ст. 12 передбачено, що порядок адміністративного провадження у справах про корупційні діян­ня або інші правопорушення, пов'язані з корупцією, а також виконання постанов про накладення адміністративних стяг­нень визначаються Кодексом України про адміністративні пра­вопорушення, за винятком положень, встановлених цим Зако­ном. Ці виняткові положення зводяться до наступного: 1) про­токол про вчинення корупційного діяння або іншого правопорушення, пов'язаного з корупцією, складається від­повідними підрозділами органів, що ведуть боротьбу з коруп­цією: Міністерства внутрішніх справ; податкової міліції, Служ­би безпеки України; 2) протокол про вчинення корупційного діяння або іншого правопорушення, пов'язаного з корупцією, разом із матеріалами перевірки у триденний строк з моменту його складання надсилається до районного (міського) суду за місцезнаходженням органу, який склав про це протокол; 3) ад­міністративне стягнення за корупційні діяння або інші право­порушення, пов'язані з корупцією, може бути накладено не пізніш як через шість місяців з дня його вчинення, а справи розглядаються відповідними судами у п'ятнадцятиденний строк з часу їх надходження до суду.

У законах України «Про державне регулювання ринку цін­них паперів в Україні» (ст. 13), «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (ст. 47), «Про прива­тизацію державного майна» (ст. 29) встановлюється, що про­вадження у справах про адміністративні правопорушення здій­снюється відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Інших законів, які б передбачали адміністративну відпові­дальність, установлювали склади адміністративних правопору­шень та порядок провадження у них автором не виявлено, будь там що пишуть в юридичній літературі, особливо щодо ад­міністративної відповідальності юридичних осіб, яку автор ка­тегорично не визнає і не підтримує інших авторів, які стверджу­ють про наявність у законодавстві адміністративної відповідаль­ності юридичної особи, з приводу чого мав нагоду вести

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ

дискусію¹. Удосконалюючи адміністративно-деліктне законо­давство, не можна забувати висловлювання А. П. Шергіна, що «адміністративно-деліктне законодавство завжди формувалось під потужним пресом міністерств і відомств, котрі обґрунтову­вали не тільки доцільність установлення тих чи інших заборон, а й пробивали юрисдикційні повноваження для своїх урядов­ців»². «Колектив як організація, орган управління не можуть скоїти адміністративне правопорушення. Скоєння адміністра­тивних правопорушень здійснюється виключно фізичними осо­бами юридичної особи», — слушно зазначає А. А. Крамник³.

Отже, щодо зазначених законів Кодекс України про ад­міністративні правопорушення є базовим законодавчим актом, у якому містяться адміністративно-процесуальні норми (статті 213—330), що регламентують провадження у сфері адміністра­тивно-деліктних відносин.

Звідси випливає: по-перше, що будь-які адміністративно-процесуальні норми, встановлені іншими законами України, крім КУпАП, навіть специфічні правила розгляду окремих ка­тегорій справ, не можуть вносити зміни до загального порядку провадження у справах про адміністративні правопорушення. Вони можуть лише визначати окремі особливості провадження у тій чи іншій сфері адміністративно-деліктних правовідносин; по-друге, процесуальні норми підзаконних актів (інструкцій, положень, правил, методик), що приймаються в основному центральними органами виконавчої влади, органами влади, повноваження яких поширюється на всю територію України, а також органами місцевого самоврядування (районними, об­ласними радами), не визначають умови та порядок проваджен­ня у сфері адміністративно-деліктних правовідносин. На відмі­ну від матеріальних норм, вони ніколи не уточнюють і не кон­кретизують норми КУпАП чи інших законів, що регулюють провадження у справах про адміністративні правопорушення. Такі процесуальні норми підзаконних нормативних актів не

¹ Демський Е. Співвідношення адміністративної і господарської від­
повідальності // Юридична Україна. — 2005. — № 9. — С 24—29; Демський
Е. Ф., Ковальський В. С, Демський С. Е. До питання про відповідальність
юридичних осіб // Вісник господарського судочинства. — 2002. — № 4. —
С 168-176.

² Шергин А. П. Проблемы административно-деликтного права // Госу­
дарство и право. — 1994. — № 8—9. — С. 63

³ Крамник А. Н. Юридические лица как субъекты административной
ответственности // Юстиция Беларуси. — 2005. — № 4 (41). — С. 51.

ГЛАВА 16

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО АДМІНіаРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ

можуть ані дублювати норми законодавчого акта, ані вводити | нові правила поведінки учасників адміністративного процесу.' Вони носять лише… З цією метою законодавець часто залишає місце в процесу­альному законі для… Але виникає питання стосовно інших нормативних актів, наприклад, інструкції, правила, положення, методики з…

ГЛАВА 16

(перегляду) постанови у справі про адміністративне правопору­шення.

2. З кримінальним судочинством — згідно з правилами, вста­
новленими Кримінально-процесуальним кодексом України,
якщо в ході дізнання, досудового чи судового слідства або пере­
вірки, поряд з обставинами, що виключають провадження у
кримінальній справі, у діянні особи будуть виявлені ознаки ад­
міністративного правопорушення, орган дізнання, слідчий,
прокурор, суд або суддя зобов'язані направити відповідні ма­
теріали до органу (посадової особи), уповноваженого розгляда­
ти справу про таке адміністративне правопорушення (ст. 6
КПК). Аналогічно вирішується питання, якщо в результаті пе­
ревірки заяви чи повідомлення, що надійшли, не встановлено
підстав для порушення кримінальної справи, але матеріали пе­
ревірки містять дані про наявність у діянні особи адміністра­
тивного проступку (ст. 99 КПК). У разі закриття кримінальної
справи, але якщо розслідуванням встановлена необхідність
притягнення відповідної особи до адміністративної відповідаль­
ності, слідчий надсилає матеріали справи до суду для застосу­
вання заходів адміністративного стягнення (ст. 214 КПК).

У всіх зазначених випадках надходження таких матеріалів до органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, адміністративне стяг­нення може бути ними накладене не пізніш як через місяць із дня прийняття рішення про відмову в порушенні кримінальної справи або про її закриття (ч. 2 ст. 38 КУпАП).

3. З цивільним судочинством — у разі вирішенні питання
про відшкодування майнової шкоди, заподіяної адміністратив­
ним правопорушенням (ст. 40 КУпАП), а також у випадках,
коли постанова суду в справі про адміністративне правопору­
шення обов'язкова для суду, що розглядає справу про цивіль­
но-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено поста­
нову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони
цією особою. Не доказуються також обставини, встановлені су­
довим рішенням в адміністративній справі, що набрало закон­
ної сили, при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі
особи, або особа, щодо якої встановлені ці обставини (ст. 61
ЦПК). Щоправда, законодавець віддає перевагу лише судовим
рішенням. Проте, як вбачається, не можуть пройти поза ува­
гою суду, при вирішенні відшкодування майнової шкоди, й рі­
шення (постанови) інших органів (посадових осіб) про притяг-

І

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ

нення до адміністративної відповідальності. Це теж певним чином може бути визнано доказом, вже встановленим компе­тентним органом, хоча й потребує відповідної перевірки.

Отже, провадження в справах про адміністративні правопо­рушення мають чітку нормативно-правову регламентацію на законодавчому рівні та як правовий процесуальний інститут тісно пов'язані з іншими процесуальними галузями права, а також правовими інститутами адміністративного процесуаль­ного права.

Заходи забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення

Заходи забезпечення провадження — це сукупність ад­міністративно-примусових дій уповноважених законам осіб, психічного або фізичного впливу з метою… Заходи забезпечення провадження застосовуються у вста­новлених законом… Під психічним впливом розуміється усна вимога припини­ти правопорушення, попередження про застосування фізичної сили…

ГЛАВА 16

яких регламентується законодавством про міліцію. Застосуван­ня заходів фізичного впливу відображається в певному проце­суальному документі: поясненні, рапорті, акті, протоколі про адміністративне затримання чи у протоколі про адміністратив­не правопорушення.

До заходів забезпечення провадження у справах про ад­міністративні правопорушення належать:

1) доставления правопорушника (ст. 259 КУпАП);

2) адміністративне затримання (статті 260—263 КУпАП);

3) особистий огляд і огляд речей (ст. 264 КУпАП);

4) вилучення речей і документів (ст. 265 КУпАП, ст. 377 МКУ);

5) відсторонення водіїв від керування транспортними засо­бами, річковими і маломірними суднами та огляд на стан сп'яніння (ст. 266 КУпАП);

6) привід (ч. 2 ст. 268 КУпАП);

При порушенні митних правил, крім зазначених заходів, застосовуються також заходи забезпечення провадження:

1) витребування документів, необхідних для провадження у справі про порушення митних правил (ст. 376 МКУ);

2) проведення митних обстежень (ст. 378 МКУ);

3) пред'явлення товарів, транспортних засобів, документів для впізнання (ст. 379 МКУ).

Доставления правопорушника (ст. 259 КУпАП) здійснюється з метою складання протоколу про адміністративне правопору­шення в разі неможливості скласти його на місці вчинення правопорушення, якщо складання протоколу є обов'язковим. Наприклад, порушення правил полювання або порушення гро­мадського порядку в місцях скупчення громадян де практично неможливо скласти протокол.

Залежно від складу правопорушення, місця вчинення, об'єкта посягання доставления правопорушника можуть здійс­нювати: працівники міліції, служби правопорядку у Збройних Силах України, уповноважені посадові особи, які здійснюють нагляд за додержанням правил користування транспортними засобами, правил пожежної безпеки, санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил на транспорті, представни­ки природоохоронних органів; мисливського, лісового, рибно­го господарства; воєнізованої охорони; громадських формувань з охорони: громадського порядку, державного кордону, приро­ди; громадські мисливські інспектори, громадські інспектори

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРОВАДЖЕННЯ V СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ

органів рибоохорони та громадські лісові інспектори. В прак­тиці мають місце випадки доставления правопорушників й пе­ресічними громадянами.

Доставления здійснюється до приміщень: органів внутріш­ніх справ, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби; служби правопорядку Збройних Сил України (комен­датури); воєнізованої охорони, виконкому селищної, сільської ради; лісового, мисливського, рибного господарства, транспорт­них органів та інших приміщень, де є реальна можливість скласти протокол про адміністративне правопорушення та встановити особу правопорушника.

Строк доставления обчислюється з часу доставления право­порушника до відповідного приміщення, а щодо особи, яка була в стані сп'яніння — з часу її витвереження. Перебування доставленої особи у штабі громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону чи громадському пункті з охорони громадського порядку, приміщенні виконав­чого органу сільської, селищної ради не може тривати більш як одну годину. Проте законодавець не встановлює строку пере­бування доставленої особи у приміщенні міліції, органів Служ­би безпеки України, Державної прикордонної служби, Держав­ної митної служби, служби правопорядку в Збройних Силах України тощо. Протокол про доставления правопорушника не складається. Виходячи із зазначеного можна вважати, що пере­бування правопорушника у приміщеннях зазначених органів може тривати більш як одну годину. Вбачається, що в такому випадку доставления правопорушника набуває нового якісного значення — як адміністративне затримання.

Адміністративне затримання (статті 260—263 КУпАП, ст. 374 МКУ) здійснюється з метою: а) припинення адміністративних правопорушень, коли вичерпано інші заходи впливу; б) вста­новлення особи; в) складання протоколу про адміністративне правопорушення у разі неможливості складання його на місці вчинення правопорушення; г) забезпечення своєчасного і пра­вильного розгляду справ та виконання постанов у справах про адміністративні правопорушення.

Власне, зазначена мета адміністративного затримання і є підставою для його здійснення. Про адміністративне затриман­ня складається протокол, форма і зміст якого закріплені у ст. 261 КУпАП. Зразок протоколу як процесуального докумен­та на законодавчому рівні не закріплений. Тому органи адміні-

ГЛАВА 16

стративно-деліктної юрисдикції, які мають право здійснювати адміністративне затримання, розробляють зразок такого прото­колу і затверджують підзаконними відомчими нормативними актами. Враховуючи, що міліція найчастіше зустрічається з пи­таннями адміністративного затримання і зразок їх протоколу найбільш повно відпрацьований, то за основу береться їх про­токол про адміністративне затримання для розробки зразка протоколу¹.

Адміністративне затримання правопорушника, на відміну від доставления правопорушника, законодавцем жорстко рег­ламентується. Адміністративне затримання можуть здійснюва­ти лише такі органи (ст. 262 КУпАП):

1) органи внутрішніх справ — за правопорушення у сфері громадського порядку і громадської безпеки, порушення пра­вил про валютні операції, правил обігу наркотичних засобів, торгівлі з рук у невстановлених місцях, правил дорожнього руху, полювання, рибної ловлі, правил перебування іноземців і осіб без громадянства в Україні та ін.;

2) органи прикордонної служби — у разі незаконного пере­тинання або спроби незаконного перетинання державного кордону, порушення прикордонного режиму, порушення пра­вил використання об'єктів тваринного світу в межах прикор­донної смуги, у територіальному морі, внутрішніх водах та виключній (морській) економічній зоні України, порушення правил перебування іноземців та осіб без громадянства в Ук­раїні та ін.;

3) старша у місці розташування охоронного об'єкта посадо­ва особа воєнізованої охорони, тобто начальник служби чи на­чальник караулу воєнізованої охорони — при вчиненні право­порушень, пов'язаних із посяганням на охоронювані об'єкти, інше майно. Наприклад, незаконне проникнення на територію охоронюваного воєнізованою охороною підприємства, тери­торію аеропорту тощо;

4) посадові особи Військової служби правопорядку у Зброй­них Силах України — у разі вчинення військовослужбовцями,

¹ Див: Інструкція з організації провадження та діловодства у справах про адміністративні правопорушення правил, норм і стандартів, що стосу­ються забезпечення безпеки дорожнього руху: Затверджена наказом МВС України від 22 жовтня 2003 р. № 1217 // ОВУ. — 2003. - № 44. - Ст. 2333; Інструкція оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення: Затверджена наказом МВС України від 22 лютого 2001 р. № 185 // ОВУ. - 2001. - № 13. - Ст. 582.

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ

військовозобов'язаними під час проходження ними зборів та працівниками Збройних Сил України під час виконання ними службових обов'язків порушень, пов'язаних з охороною гро­мадського порядку та громадської безпеки, порушення правил дорожнього руху водіями, які керують військовими транспорт­ними засобами;

5) органи Служби безпеки України — при порушенні зако­нодавства про державну таємницю або здійсненні незаконного доступу до інформації в автоматизованих системах, придбанні або зберіганні спеціальних технічних засобів для зняття інфор­мації з каналів зв'язку, інших засобів негласного отримання

інформації.

Адміністративне затримання, за загальним правилом може тривати не більш як три години. У виняткових випадках цей строк може тривати більше, але у всіх випадках повинен бути визначений тільки законом. Статтею 263 КУпАП встановлено, наприклад, що особи, які порушили прикордонний режим, правила обігу наркотичних засобів і психотропних речовин, можуть бути затримані до трьох діб із повідомленням про це письмово прокурора протягом двадцяти чотирьох годин із мо­менту затримання.

За вчинення дрібного хуліганства, злісної непокори закон­ному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена гро­мадського формування з охорони громадського порядку і де­ржавного кордону, особа може бути затримана до розгляду справи суддею або начальником органу внутрішніх справ. До розгляду суддею справи можуть бути затримані також особи, які незаконно перетнули або зробили спробу перетнути дер­жавний кордон України, вчинили злісну непокору військово­службовцям чи працівникам прикордонної служби, порушили порядок проведення мітингів, зборів, виявили неповагу до суду чи вели торгівлю з рук у невстановлених місцях тощо.

Осіб, які порушили прикордонний режим або режим у пунк­тах пропуску через державний кордон України, якщо у них не­має документів, що підтверджують їх особу, з санкції прокуро­ра можуть затримати до десяти діб.

Строк адміністративного затримання обчислюється з мо­менту доставления правопорушника для складання протоколу, а особи, яка була в стані сп'яніння, — з часу її витвереження. Особистий огляд і огляд речей (ст. 264 КУпАП) здійснюється уповноваженими на те посадовими особами. За змістом повно-

ГЛАВА 16

важень законодавець виділяє три види огляду — особистий ог­ляд, огляд речей, огляд транспортних засобів.

Особистий огляд може провадитись посадовими особами органів:

— Служби безпеки України;

— внутрішніх справ;

— військової служби правопорядку в Збройних Силах Ук­раїни;

— воєнізованої охорони;

— цивільної авіації;

— митних установ і органів прикордонної служби.

Огляд речей (ручної кладі, багажу, знарядь полювання) здійс­нюють, крім зазначених осіб, також посадові особи прикор­донних органів, державні інспектори з питань інтелектуальної власності, посадові особи органів лісоохорони, рибоохорони, а також органів, які здійснюють державний нагляд за додержан­ням правил полювання. Огляд речей, як правило, проводиться у присутності особи, у власності (володінні) якої вони є. У не­відкладних випадках може бути здійснено огляд під час відсут­ності власника (володільця), але за участю двох понятих.

Огляд транспортних засобів може проводитись працівника­ми міліції, військовослужбовцями та працівниками Державної прикордонної служби України.

Про особистий огляд, огляд речей та транспортних засобів складається протокол (акт) або робиться відповідний запис у протоколі про адміністративне затримання чи в протоколі про адміністративне правопорушення. Відсутність такого запису чи протоколу про особистий огляд чи огляд речей є підставою для сумніву щодо наявності доказових матеріалів.

Вилучення речей і документів (ст. 265 КУпАП; ст. 377 МКУ), що були знаряддям або безпосереднім об'єктом правопорушен­ня може проводитись посадовими особами органів, які мають право здійснювати адміністративне затримання, особистий ог­ляд та огляд речей, а також посадовими особами органів дер­жавної контрольно-ревізійної служби в Україні, органів дер­жавної податкової служби України, органів виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів. Вилучені речі й документи зберігаються до розгляду справи про адміністративне правопо­рушення як речові докази, а після розгляду справи, залежно від результатів її розгляду, їх у встановленому порядку конфіску­ють, або повертають володільцеві, або знищують, а при оплат-ному вилученні речей — реалізують.

 

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ

При вилученні речей і документів складається протокол або робиться відповідний запис у протоколі про адміністративне затримання чи адміністративне правопорушення з точним за­значенням назви речей, їх кількості, міри, ваги, номерів, якщо вони є, та особливих ознак цих речей, транспортних засобів та документів.

Відстороненню водіїв від керування транспортними засоба­ми, річковими і маломірними суднами та огляди на стан сп'яніння (ст. 266 КУпАП) підлягають особи, щодо яких є до­статні підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння. Направлення зазначених осіб для огляду на стан сп'яніння проводиться в порядку, встановленому Інструкцією про поря­док направлення громадян для огляду на стан сп'яніння в за­кладах охорони здоров'я та проведення огляду з використан­ням технічних засобів, затвердженою наказом МВС, МОЗ і Мін'юсту України від 24 лютого 1995 р. № 114/38/15-36-18.

Привід особи, яка притягається до адміністративної відпо­відальності, якщо її присутність є обов'язковою (ч. 2 ст. 268 КУпАП), здійснюється органом внутрішніх справ у разі ухи­лення її від явки на виклик органу внутрішніх справ або судді районного, районного у місті чи міськрайонного суду.

З метою додержання законності застосування заходів забез­печення провадження в справах про адміністративні правопо­рушення законодавець передбачає можливість оскарження за­інтересованою особою адміністративного затримання, особис­того огляду, огляду речей, вилучення речей і документів до вищестоящого органу (вищестоящій посадовій особі), який за­стосував ці заходи, або до суду (ст. 267 КУпАП).

Згідно з митним законодавством особа митного органу, у провадженні якої знаходиться справа про порушення митних правил, може витребувати документи, необхідні для розгляду справи, які повинні бути надіслані не пізніше як у п'ятиденний строк (ст. 376 МКУ). Посадові особи митних органів, які мають достатні підстави вважати, що на території або в приміщенні підприємств чи у транспортних засобах, що їм належать, знахо­дяться товари, що є безпосереднім предметом порушення мит­них правил, можуть проводити митне обстеження (ст. 378 МКУ), а також, за рішенням посадової особи митного органу, в провадженні якої знаходиться справа, можуть пред'явити правопорушнику товари, транспортні засоби та документи для впізнання (ст. 379 МКУ).

ГЛАВА 16

Права та обов'язки осіб, які беруть участь

У провадженні в справі

Про адміністративні правопорушення

Особа, яка притягається до адміністративної відповідаль­ності має право: 1) знайомитися з матеріалами справи та давати пояснення у справі, що дозволяє… 2) надавати докази своєї невинуватості, брати участь в оцін­ці доказів, заявляти письмові або усні клопотання,…

ГЛАВА 16

вади не може сама здійснювати свої права у справах про ад­міністративні правопорушення (батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники), має право:

1) представляти інтереси лише особи, яка притягається до відповідальності, або потерпілого;

2) знайомитися з матеріалами справи, надавати докази у справі, надавати відомості про особу, що позитивно її характе­ризують, висловлювати власні думки щодо вчиненого право­порушення чи заподіяння моральної, фізичної або майнової шкоди;

3) заявляти клопотання про залучення свідків до справи, якщо вони є, призначення експертизи, витребування довідок, документів;

4) користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги; користуватися послугами перекладача;

5) від імені особи, інтереси якої представляє законний представник, приносити скарги на рішення органу (посадової особи), який розглядає справу.

Законний представник зобов'язаний доброчинно представ­ляти інтереси неповнолітнього чи особи, яка через свої фізичні або психічні вади не може сама здійснювати свої права як осо­би, що притягається до відповідальності, або особи, яка визна­на потерпілою. Толерантно ставитися до них та оточуючих їх громадян і посадових осіб.

Захисник — адвокат, інший фахівець у галузі права, який за законом має права на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи:

1) знайомитися з матеріалами справи, ставити запитання до особи, яка його запросила, та інших учасників процесу, брати участь у дослідженні доказів;

2) заявляти клопотання про залучення до справи свідків, якщо вони є, призначення експертизи, витребування довідок та інших документів;

3) від імені особи, яка його запросила подавати скарги на рішення органу (посадової особи), який розглядає справу, а також інші права передбачені ст. 6 Закону України «Про про­куратуру» від 19 грудня 1992 р. та іншими законами.

При здійсненні своїх обов'язків захисник зобов'язаний: 1) неухильно додержуватися вимог чинного законодавства, використовувати всі передбачені законами засоби захисту прав

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ

і законних інтересів громадян і не має права використовувати свої повноваження на шкоду особі, інтереси якої захищає;

2) відмовитися від надання правової допомоги, якщо у роз­
гляді справи бере участь посадова особа, з якою захисник пере­
буває в родинних стосунках, а також він у даній справі надає
або раніше надавав юридичну допомогу особам, інтереси яких
суперечать інтересам особи, що звернулася з проханням про
ведення справи, або брав участь як слідчий, особа, що прово­
дила дізнання, прокурор, громадський обвинувач, суддя, сек­
ретар судового засідання, експерт, спеціаліст, представник по­
терпілого, свідок, перекладач, понятий;

3) не розголошувати відомості, що становлять предмет
таємниці захисту, і не використовувати їх у своїх інтересах або
в інтересах третіх осіб.

Свідок — особа, про яку є дані, що їй відомі які-небудь об­ставини, що підлягають установленню у даній справі. Отже, свідком може бути будь-яка особа (незалежно від віку, статі, родинних зв'язків, підлеглості по роботі тощо), якій відомі які-небудь обставини у справі. Свідок має право:

1) давати пояснення рідною мовою і користуватися послу­гами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться про­вадження;

2) давати пояснення в письмовій або усній формі;

3) на відшкодування витрат, пов'язаних зі з'явленням до органу чи до посадової особи, які розглядають справу;

4) за ним зберігається середній заробіток за місцем роботи за час відсутності, пов'язаної з викликом для надання свідчен­ня (ст. 275 КУпАП).

Свідок зобов'язаний з'явитися на виклик органу (посадової особи), у провадженні якого перебуває справа про адміністра­тивне провадження, в зазначений час, дати правдиві пояснен­ня, повідомити все відоме йому у справі і відповісти на постав­лені запитання.

Експерт — особа, яка є спеціалістом у галузі науки, техні­ки, культури, інших галузей, що володіє необхідними знання­ми. Експерт призначається органом (посадовою особою), в провадженні якого перебуває справа про адміністративне пра­вопорушення у разі такої потреби. Експерт має право:

1) знайомитися з матеріалами справи, що стосуються пред­мета експертизи, необхідних йому для надання відповіді на поставлені запитання;

ГЛАВА 16

2) заявляти клопотання про надання йому додаткових ма­теріалів, необхідних для дачі висновку;

3) з дозволу органу (посадової особи), в провадженні якого перебуває справа про адміністративне правопорушення, стави­ти особі, яка притягається до відповідальності, потерпілому, свідкам запитання, що стосуються предмета експертизи;

4) бути присутнім при розгляді справи;

5) на відшкодування витрат, пов'язаних з явкою до органу (до посадової особи), в провадженні якого перебуває справа про адміністративне правопорушення;

6) за ним зберігається середній заробіток за місцем роботи за час відсутності, пов'язаної з явкою до органу (до посадової особи), в провадженні якого перебуває справа про адміністра­тивне правопорушення.

Експерт зобов'язаний з'явитися на виклик органу (посадо­вої особи) і дати об'єктивний висновок у поставлених перед ним питаннях.

Перекладач — особа, яка вільно володіє мовою, на якій спілкується особа, що притягається до адміністративної від­повідальності, або потерпілий чи інші учасники у справі. Він призначається органом (посадовою особою), у провадженні якого перебуває справа про адміністративне правопорушення, якщо учасники у справі не володіють мовою, якою ведеться провадження. Перекладачем може бути запрошена особа, яка володіє сурдоперекладом. Перекладач має право на відшкоду­вання витрат, пов'язаних з явкою до органа (посадової особи), у провадженні якого перебуває справа про адміністративне правопорушення, а також на збереження заробітної плати у зв'язку з явкою до слухання справи.

Перекладач зобов'язаний: з'явитися до органу (посадової особи) і зробити повно й точно доручений йому переклад.

Органи (посадові особи), які розглядають справи про адміністративні правопорушення

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРОВАДЖЕННЯ V СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ 1) вирішення справ про адміністративні правопорушення за загальними… 2) виконання конституційних норм щодо права людини на свободу, особисту недоторканність та непорушності права…

ГЛАВА 16

ника та усі категорії справ про проступки, вчинені особами віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років.

Аналіз складів адміністративних правопорушень, зазначе­них у ст. 221 КУпАП, вказує на те, що суди загальної юрисдик­ції розглядають адміністративні правопорушення (проступки), за які передбачені стягнення, що суттєво впливають на майнові та особисті інтереси громадян. На виконання вимог статей 29 і 41 Конституції України законодавець до компетенції судів від­ніс такі справи про адміністративні правопорушення, за вчи­нення яких можуть бути застосовані наступні види стягнень:

1) оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчи­нення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопо­рушення;

2) конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення чи безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення або грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення;

3) позбавлення спеціального права, наданого даному гро­мадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання);

4) виправні роботи;

5) адміністративний арешт.

Звичайно, суди застосовують також і такі стягнення, як штраф або попередження. Розглядаючи справи про адміністра­тивні правопорушення, вчинені особами віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років, суди можуть застосовувати і заходи впливу, передбачені ст. 24^і КУпАП.

Справи про адміністративні правопорушення розглядають­ся в судах загальної юрисдикції, оскільки згідно зі ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи про накладення адміністративних стягнень. Справи про адміністративні правопорушення розгля­дають судді одноособово у порядку черговості. За результатами розгляду справи суддя виносить постанову, яка за змістом ч. 2 ст. 287 КУпАП є остаточною і оскарженню в порядку прова­дження в справах про адміністративні правопорушення не під­лягає, за винятком випадків, передбачених законами України. Однак із прийняттям Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що такі випадки оскарження постанови суду передбачені п. 2 ч. 1 ст. 18 КАС України.

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ

Органи внутрішніх справ, органи державних інспекцій, інші органи розглядають справи про адміністративні правопорушен­ня, передбачені КУпАП та іншими законами України. Законо­давець не дає їх вичерпного переліку, що зумовлено динаміз­мом усієї системи суб'єктів адміністративної юрисдикції. Од­нак, за загальним правилом, система суб'єктів адміністративної юрисдикції визначена в статтях 222—244¹⁵, їх кількість складає понад 40 органів і має тенденцію до постійного зростання. За­конодавцем чітко декларовані їх повноваження з точним ви­значенням, який орган розглядає кожний конкретний склад правопорушення.

Разом із тим, Митним кодексом України (ст. 386) встанов­лено, що частина правопорушень митних правил розглядається митними органами, а частина — судами. В Законі України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від ЗО жовтня 1996 р. закріплено, що розглядають справи і на­кладають адміністративні стягнення Голова Державної комісії з цінних паперів та фондового рину України, члени Комісії та голови відповідних територіальних органів Комісії (ч. 6 ст. 13). Законом України «Про боротьбу з корупцією» від 5 жовтня 1995 р. передбачено, що справи про корупційні діяння розгля­дають суди (ч. 5 ст. 12). У Законі України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 р. правом розглядати адміністративні правопору­шення, вчинені відповідно до ч. 1 ст. 46 цього Закону, та на­кладати стягнення наділені Головний державний санітарний лікар України, його заступники, інші головні державні санітар­ні лікарі та їх заступники, а також інші посадові особи дер­жавної санітарно-епідеміологічної служби (ч. 2 ст. 47 цього За­кону).

Аналіз цих нормативних актів пересвідчує, що коло органів, уповноважених розглядати справи про адміністративні право­порушення, визначено виходячи із загальних правил розгляду і вирішення справ, встановлених державою і закріплених в КУпАП. Зазначені органи належать до ланки органів держав­них інспекцій, інших державних органів, які мають узагальню­юче відображення в ст. 213 КУпАП і в своїй сукупності склада­ють цілісну систему органів, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення.

Примітно, що на перше місце законодавець відносить орга­ни внутрішніх справ, офіційно їх зазначає в п. 4 ст. 213

ГЛАВА 16

КУпАП, в той час, як всі інші органи вказує під узагальнюю­чою назвою «органи державних інспекцій та інші органи (поса­дові особи)». Це має об'єктивне підґрунтя, адже органи внут­рішніх справ за дослідженням В. К. Колпакова, розглядають і вирішують справи у 114 складах правопорушень, які розміщені у 62 статтях КУпАП¹, що складає майже 25% усіх складів пра­вопорушень, визначених (встановлених) в КУпАП. Слід зазна­чити, що в органах внутрішніх справ найбільш повно норма­тивно і практично відпрацьовано механізм розгляду та вирі­шення справ про адміністративні правопорушення і притягнення винуватих осіб до адміністративної відповідаль­ності. В деяких випадках їх інструкції, правила розгляду справ про адміністративні правопорушення та спілкування з учасни­ками публічних відносин є зразком для запозичення і застосу­вання в інших органах адміністративної юрисдикції.

Справи про адміністративні правопорушення від імені ор­ганів адміністративної юрисдикції розглядають одноособово їх посадові особи. В цьому зв'язку законодавець встановлює пев­ні вимоги до них. По-перше, посадові особи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, мо­жуть накладати адміністративні стягнення (ст. 217 КУпАП): а) передбачені КУпАП або іншими законами України; б) у ме­жах наданих їм повноважень; в) лише під час виконання служ­бових обов'язків. Тобто, якщо стягнення накладено посадовою особою, яка не передбачена законодавством, або стягнення на­кладено посадовою особою з перевищенням наданих повнова­жень, або стягнення накладене посадовою особою не під час виконання службових обов'язків (посадова особа розглядала справу, будучи у відпустці, знаходячись на лікуванні, на відпо­чинку тощо), є порушенням процесуальних норм, що тягне за собою недійсність постанови про накладення стягнення і підля­гає негайному скасуванню. По-друге, перелік осіб, які від імені органів розглядають справи про адміністративні правопорушен­ня, встановлюється виключно законами України. Тому ніхто не має права уповноважувати чи призначати осіб, які б розглядали справу про адміністративні правопорушення, а так само й деле­гували власні повноваження з цих питань іншим особам.

Особливістю органів внутрішніх справ, державних інспек­цій, інших органів, уповноважених розглядати справи про ад-

¹ Колпаков В. К., Кузьменко О. В. Адміністративне право України: Під­ручник. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — С 289.

 

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРОВАДЖЕННЯ V СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ

міністративні правопорушення, як і виконавчих комітетів сіль­ських, селищних, міських рад є те, що ці органи здійснюють юрисдикційні повноваження поряд із виконанням основних власних функцій у сфері публічних відносин. Тобто вирішення справ про адміністративні правопорушення і застосування ад­міністративних стягнень, з одного боку, є додатковим наванта­женням на ці органи, а з іншого — адміністративно-примусо­вими заходами забезпечення належного виконання учасниками правовідносин норм матеріального права регулятивного харак­теру в підвідомчій сфері публічних відносин.

Підвідомчість справ про адміністративні правопорушення

Таке розмежування вимагає дотримання певних правил, а саме: 1) забезпечення швидкості реагування на вчинене правопо­ рушення з метою… 2) забезпечення всебічного, повного розгляду справи та з'ясування усіх обставин, виявлення причин і умов, що сприя­…

ГЛАВА 16

3) встановлення компетенції кожного органу щодо розгля­ду тієї чи іншої справи про адміністративне правопорушення з урахуванням галузевої сфери публічних правовідносин, наяв­ності чи відсутності галузевих органів чи інспекцій адміністра­тивно-деліктної юрисдикції та визначенням місця розгляду справи про адміністративне правопорушення;

4) закріплення повноважень на законодавчому рівні поса­дових осіб, які мають право розглядати справи від імені кон­кретного уповноваженого державою органу;

5) визначення справ про адміністративні правопорушення особливої складності щодо кваліфікації дій правопорушника та застосування більш суворого адміністративного стягнення з участю в розгляді таких справ ланки судової системи;

6) встановлення механізму оскарження і опротестування постанови у справі про адміністративне правопорушення та за­безпечення її виконання.

Отже, швидкість, всебічний і повний розгляд справи, ком­петентність органів у відповідній сфері публічних відносин та механізм оскарження і виконання постанови у справі є тією сукупністю юридичних властивостей, на основі яких закон визначає орган (посадову особу), що має право і зобов'язаний розглядати справу про адміністративне правопорушення, вирі­шувати її по суті та застосовувати заходи адміністративного стягнення.

Відповідно до зазначених правил законодавець досить жорстко, чітко і в деяких випадках виключно визначає повно­важення органів, їх посадових осіб стосовно розгляду справ про адміністративні правопорушення шляхом відповідного пе­реліку складів правопорушень, які мають право і зобов'язані розглядати той чи інший орган адміністративно-деліктної юрисдикції. Кожен орган (посадова особа) має право розгляда­ти і вирішувати лише ті питання, які віднесені до його відання. Законодавство встановлює і розмежовує підвідомчість справ: адміністративним комісіям при виконавчих органах сільських, селищних, міських рад; виконавчим комітетам сільських, се­лищних, міських рад; районним, районним у місті, міським чи міськрайонним судам; органам внутрішніх справ, органам дер­жавних інспекцій, іншим органам, визначеним КУпАП та ін­шими законами України, їх посадовим особам.

Так, до відання адміністративних комісій при виконавчих органах сільських, селищних, міських рад віднесені склади

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ

правопорушень (ст. 218 КУпАП), які вчиняються в тій сфері відносин, в якій не створені органи чи інспекції, що контролю­ють виконання приписів норм матеріального права. Напри­клад, порушення у сфері локалізації венеричних хвороб (статті 45, 46 КУпАП), збереження і охорони пам'яток історії та куль­тури (статті 92, 92^і КУпАП), порушення правил користування енергією чи газом (статті 103^і—ЮЗ² КУпАП) житлово-кому­нальним господарством та порушення правил благоустрою (статті 150—152 КУпАП) тощо.

За такими ознаками з урахуванням місцевих особливостей визначена компетенція виконавчих комітетів сільських, селищ­них, міських рад (ст. 219 КУпАП), які розглядають справи про порушення правил охорони і використання пам'яток історії та культури (ст. 92 КУпАП), охорони електричних мереж (ст. 99 КУпАП), охорони смуги відводу автомобільних шляхів (ст. 141 КУпАП) та утримання ділянок, прилеглих до автомобільних шляхів (ст. 142 КУпАП), благоустрою (ст. 152 КУпАП), торгів­лі на ринках (ст. 159 КУпАП) тощо.

Районним, районним у місті, міським чи міськрайонним су­дам підвідомчі справи (ст. 221 КУпАП), які зачіпають суттєві інтереси людини, складні за кваліфікацією дій правопорушника та потребують застосування більш суворої міри стягнення. На­приклад, порушення законодавства про працю (ст. 41 КУпАП), дрібне викрадення чужого майна (ст. 51 КУпАП), порушення права на об'єкт права інтелектуальної власності (ст. 51² КУпАП), незаконна торговельна діяльність (ст. 160² КУпАП), злісна не­покора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції (ст. 185 КУпАП), прояв неповаги до суду (ст. 185³ КУпАП) тощо, а також справи про адміністративні правопорушення, вчинені особами віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років.

До відання органів внутрішніх справ, органів державних інс­пекцій, інших органів, визначених статтями 222—244¹⁵ КУпАП та законами України, віднесена значна кількість складів ад­міністративних правопорушень (орієнтовно не менше двох тре­тин усіх правопорушень визнаних законами. Вони розглядають, наприклад, справи щодо несвоєчасного здавання виторгу (ст. 164⁴ КУпАП), порушення паспортних правил (статті 197— 201 КУпАП), порушення прикордонного режиму (ст. 202 КУпАП), порушення правил на транспорті (статті 109—120 КУпАП), порушення законодавства про оподаткування (статті 164^і—164² КУпАП), порушення санітарно-епідемічних правил

ГЛАВА 16

(ст. 42 КУпАП), порушення законодавства в галузі використан­ня і охорони земель (статті 52—56 КУпАП), порушення правил у галузі охорони екології та природних ресурсів (статті 47—50, 52—55, 57—74, 76—77^і КУпАП) та значну кількість інших право­порушень, які розглядаються і вирішуються органами, що здій­снюють контроль і нагляд у відповідній сфері правовідносин.

Розмежовуючи компетенцію між органами адміністратив­ної юрисдикції, законодавець особливу увагу приділяє розме­жуванню повноважень посадових осіб. По-перше, він чітко і повно визначає коло посадових осіб, які можуть розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати ад­міністративні стягнення. По-друге, в деяких випадках він вста­новлює межі повноважень посадових осіб щодо розміру накла­дення адміністративного стягнення у вигляді штрафу залежно від статусу посадової особи, займаної посади на ієрархічному щаблі штатно-посадового розпису, за якими що вища посада, то більший розмір штрафу має застосувати посадова особа. Такі норми містяться у статтях 223, 229, 230^і, 231, 238, 238², 238\ 238", 239, 244¹³, 244^й, 244¹⁵ КУпАП. Наприклад, за порушення правил надання послуг на автомобільному транспорті директор Державного департаменту автомобільного транспорту має пра­во застосувати штраф у розмірі до ста неоподатковуваних мі­німумів доходів громадян; заступники начальників авто­транспортних управлінь Міністерства транспорту України в Автономній Республіці Крим та областях — до двадцяти неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян, а контролери авто­транспортних управлінь Міністерства транспорту України, в Автономній Республіці Крим та областях — до трьох неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 228 КУпАП).

В окремих випадках законодавець, обмежуючи повнова­ження посадових осіб, встановлює максимальний розмір штра­фу, який можуть застосувати ті чи інші посадові особи, перед­бачені законом. Наприклад, розмір штрафу, що накладається начальниками пасажирських поїздів, дорожними майстрами, начальниками відділень (караулів) команд, пожежних поїздів воєнізованої охорони залізниць, метрополітенів, не може пере­вищувати чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів гро­мадян (ст. 244 КУпАП). Аналогічна норма щодо обмеження повноважень посадових осіб щодо розміру накладення адмі­ністративного стягнення у вигляді штрафу міститься у ст. 228 КУпАП.

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ

У разі відсутності обмежень компетенції посадових осіб, посадові особи застосовують адміністративні стягнення у ви­гляді штрафу в розмірі, визначеному в санкції адміністративно-правової норми, якою встановлено склад правопорушення та адміністративну відповідальність.

Таким чином, підвідомчість — це розмежування компетен­ції в системі відносин між різними органами адміністративно-деліктної юрисдикції щодо розгляду і вирішення справ про ад­міністративні правопорушення на підставі і у межах закону та притягнення винуватих осіб до адміністративної відповідаль­ності.

Залежно від ознак правопорушення (об'єкта, характеру вчиненого правопорушення, місця його вчинення тощо) мож­на визначити такі види підвідомчості:

1) предметна підвідомчість, яка визначається за об'єктивни­ми ознаками (об'єкт, об'єктивна сторона) вчиненого правопо­рушення з урахуванням галузевої сфери публічних правовідно­син. За цими ознаками розмежовуються повноваження кожної ланки системи органів і кожного органу зокрема щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення;

2) територіальна підвідомчість, яка визначається місцем вчи­нення правопорушення або місцем постійного проживання чи перебування правопорушника. За загальним правилом, абсо­лютна більшість правопорушень розглядається уповноважени­ми органами за місцем вчинення правопорушення;

 

3) виключна підвідомчість, яка визначається тим, що роз­гляд певних справ про адміністративні правопорушення нале­жить виключно до одного органу адміністративно-деліктної юрисдикції. Наприклад, справи про порушення законодавства про працю (статті 41—41³); дрібне викрадення чужого майна (ст. 51); виробництво, заготівля, реалізація сільськогоспо­дарської продукції, що містить хімічні препарати понад гра­нично допустимі рівні концентрації (ст. 42^і); заготівля, пере­робка або збут радіоактивно забруднених продуктів харчування чи іншої продукції (ст. 42²); виробництво, зберігання, транс­портування або реалізація продуктів харчування чи продоволь­чої сировини, забруднених мікроорганізмами та іншими біоло­гічними агентами понад гранично допустимі рівні (ст. 42³) та інші підвідомчі тільки суду;

4) альтернативна підвідомчість, яка визначається тим, що розгляд певних справ віднесено до компетенції кількох органів

ГЛАВА 16

адміністративної юрисдикції. Наприклад, порушення правил охорони і використання пам'яток (ст. 92), порушення правил охорони електричних мереж (ст. 99), потрава посівів (ст. 104), розпивання спиртних напоїв на виробництві (ст. 179) та інші можуть розглядатися як адміністративними комісіями при ви­конавчих органах сільських, селищних, міських рад, так і вико­навчими комітетами сільських, селищних, міських рад. Інший приклад щодо розгляду найпоширеніших правопорушень: не­законне виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пе­ресилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту, в невеликих розмірах (ст. 44); дрібне хуліганство (ст. 173) законодавець спеціально встановлює альтернативну підвідомчість цих справ суду і органам внутрішніх справ, що звільняє суди від накопичення дрібних справ, а органу внут­рішніх справ таке положення дає право самостійно застосову­вати стягнення у вигляді штрафу, а у разі необхідності застосу­вання до правопорушника виправних робіт або адміністратив­ного арешту — справа направляється до суду.

На теоретичному рівні можна виділити і персональну підві­домчість, яка, до речі, не впливає на практичне застосування норм права. Персональна підвідомчість визначається суб'єк­тивним складом правопорушників. Наприклад, справи про ко-рупційні правопорушення розглядаються тільки судом, де суб'єктами правопорушень можуть бути лише державні служ­бовці, депутати усіх рівнів, посадові особи місцевого самовря­дування, військові посадові особи та Прем'єр-міністр України, перший віце-прем'єр-міністр, віце-прем'єр-міністри, міністри (ст. 2 Закону України «Про боротьбу з корупцією»).

Визначення підвідомчості справ про адміністративні право­порушення відіграє важливу роль у забезпеченні принципів верховенства права, законності, об'єктивності, охорони інтере­сів держави і особи та відповідальності посадових осіб.

ГЛАВА 17

Провадження в справах про адміністративні правопорушення

Завдання та принципи провадження в справах про адміністративні правопорушення

Основними завданнями провадження в справах про ад­міністративні правопорушення згідно зі ст. 245 КУпАП є: — своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування об­ставин кожної… — вирішення її в точній відповідності до закону;

ГЛАВА 17

ПРОВАДЖЕННЯ В СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ

дової особи) розглянути справу в строки, встановлені законом. Пропущення, наприклад, загального строку притягнення до адміністративної… Своєчасне з'ясування обставин справи також передбачає її розгляд у строки,… Всебічне, повне й об'єктивне з'ясування обставин справи вимагає від уповноваженого органу (посадової особи)…

ГЛАВА 17

4) вчинення дії особою в стані крайньої необхідності (ст. 18) або необхідної оборони (ст. 19);

5) видання акта амністії, якщо він усуває застосування ад­міністративного стягнення. Такі акти амністії видаються Вер­ховною Радою України. Якщо до видання акта амністії до осо­би було застосовано адміністративне стягнення, то відповідно до ст. 302 КУпАП орган (посадова особа), який виніс постано­ву про накладення стягнення, припиняє її виконання;

6) скасування акта, який встановлює адміністративну від­повідальність. Наприклад, КУпАП була встановлена відпові­дальність за дрібну спекуляцію (ст. 157), а Законом України від 2 червня 2005 р. така відповідальність скасована. Однак якщо правопорушення було вчинене до з'ясування відповідальності й на день її скасування не розглянуто чи розглянуто, а поста­нова не виконана, то провадження у цій справі закривається провадженням, а орган (посадова особа) який виніс постанову про накладення стягнення, припиняє її виконання;

 

7) закінчення на момент розгляду справи про адміністра­тивне правопорушення строків, передбачених ст. 38 КУпАП, ст. 328 МКУ, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про боротьбу з коруп­цією». Такі строки складають два місяці з дня вчинення або виявлення правопорушення і один місяць у разі відмови у по­рушенні кримінальної справи, але в діях є ознаки адміністра­тивного правопорушення з дня прийняття рішення про відмову в порушенні кримінальної справи або про її закриття. За вчи­нення корупційних дій встановлено строк притягнення до ад­міністративної відповідальності шість місяців;

8) наявність за тим самим фактом щодо особи, яка притя­гається до адміністративної відповідальності, постанови компе­тентного органу (посадової особи) про накладення адміністра­тивного стягнення або нескасованої постанови про закриття справи про адміністративне правопорушення, а також пору­шення за даним фактом кримінальної справи. Отже, особа не може бути притягнута двічі за одне й те саме правопорушення. Постанова про накладення стягнення є обов'язковою для ви­конання всіма особами. Особа також не може бути притягнута до адміністративної відповідальності, якщо в її діях є ознаки злочину і проти неї порушена кримінальна справа;

9) смерть особи, щодо якої було розпочато провадження у справі. Якщо справа до смерті особи була розглянута і винесена

ПРОВАДЖЕННЯ В СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ__________

постанова, то орган (посадова особа), який виніс постанову про накладення стягнення, припиняє її виконання.

Принципи, за якими розглядаються справи про адміністра­тивні правопорушення, являють собою складову частину за­гально-правових принципів, на яких базується процесуальна діяльність органів (посадових осіб) при розгляді й вирішенні індивідуальних адміністративних справ адміністративно-делікт­ного характеру. До них належать принципи: законності, верхо­венства права, захисту інтересів держави і особи, публічності, об'єктивної (матеріальної) істини, гласності й відкритості про­цесу тощо, які нами розглядалися у даному посібнику. Разом із тим, провадженню у справах про адміністративні правопору­шення властиві специфічні принципи:

1) розгляд справ на засадах рівності громадян (ст. 248) пе­
ред законом і органом (посадовою особою), який розглядає
справу незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігій­
них та інших переконань, статі, етнічного та соціального по­
ходження, майнового стану, місця проживання, мови та інших
обставин. Його специфічність виявляється у рівності громадян
перед законом і органами, який розглядає справу, а не в рів­
ності усіх учасників провадження. Згідно з цим принципом
при розгляді справи про адміністративні правопорушення
зберігаються державно-владні відносини, що, власне, прита­
манні всій управлінській системі в публічній сфері, на відміну,
наприклад, від адміністративного судочинства, де всі учасники
процесу рівні в своїх правах і обов'язках;

2) швидкість та економічність розгляду справ про ад­міністративні правопорушення, специфічність яких обумовле­на властивістю управлінської діяльності щодо оперативного вирішення постановлених завдань. При розгляді справ про ад­міністративні правопорушення майже не виникає необхідності виклику свідків з інших місць, справи розглядаються одноосо­бово, посадові особи, які розглядають справи, одержують за­робітну плату за місцем роботи, члени адміністративних ко­місій працюють на громадських засадах, що значно зберігає витрати коштів на розгляд справи;

3) розгляд справ керуючись законом і правосвідомістю (ст. 252). Специфічність розгляду полягає у власному забезпечен­ні посадовою особою, яка розглядає справу, позитивних і нега­тивних рис протиправної дії, оцінки поведінки правопорушни-

ГЛАВА 17

ка, його майнового, сімейного стану, можливості виправлення громадським впливом, здійснення виховної роботи тощо.

При розгляді справи з'ясовуються усі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. В цьому зв'язку, якщо при розгляді справи орган (посадова особа) дійде висновку, що в порушенні є ознаки злочину, він передає матеріали проку­рору, органу досудового слідства або дізнання (ст. 257 КУпАП).

Провадження у справах про адміністративні правопору­шення здійснюється в певній послідовності, як низка пов'язаних між собою процесуальних дій, спрямованих на реалізацію норм матеріального права щодо адміністративної відповідальності за вчинені правопорушення.

Послідовність розгляду справ про адміністративні правопо­рушення в юридичній літературі¹ прийнято називати стадіями, які характеризуються порівняльно самостійними частинами провадження, але органічно пов'язані між собою. На кожній стадії здійснюється низка пов'заних між собою процесуальних дій, спрямованих на розв'язання завдання провадження. Кож­на стадія різниться кількістю учасників, завданням, характером процесуальних дій та оформляється відповідним процесуаль­ним документом (протоколом, постановою, рішенням у скарзі, виконанням постанови).

Як підкреслює В. К. Колпаков, провадження у справах про адміністративні правопорушення за своєю структурою схоже на кримінальний процес, проте воно значно простіше і містить менше процесуальних дій². Таке провадження має п'ять стадій: 1) порушення справи; 2) адміністративне розслідування; 3) роз­гляд справи та її вирішення; 4) перегляд постанови; 5) вико­нання постанови.

У літературі є й інші підходи щодо кількості та назви стадій провадження про адміністративні правопорушення. Наприклад В. Б. Авер'янов, Ю. П. Битяк, О. М. Бандурка, М. М. Тищен-

¹ Адміністративне право України: Підручник / Ю. П. Битяк, В. М. Га-
ращук, О. В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю. П. Битяка. — К.: Юрінком Інтер,
2005. — С 223; Бандурка О. М., Тищенко М. М. Адміністративний процес:
Підручник для вищих навч. закладів. — Рос. мовою. — К.: Літера ЛТД,
2001. — С. 166; Берлач А. І. Адміністративне право України: Навч. посібник
для дист. навч. — К.: Ун-т «Україна», 2005. — С. 183; Колпаков В. К, Кузь-
менко О. В. Адміністративне право України: Підручник. — К.: Юрінком
Інтер, 2003. — С 301.

² Колпаков В. К., Кузьменко О. В. Адміністративне право України: Під­
ручник. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — С. 301.

ПРОВАДЖЕННЯ В СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ__________

ко, О. В. Кузьменко вказують на чотири стадії провадження в справах про адміністративні правопорушення¹, а саме: 1) пору­шення справи про адміністративне правопорушення; 2) роз­гляд справи про адміністративне правопорушення й винесення у справі постанови; 3) оскарження постанови; 4) виконання постанови. В. К. Колпаков у підручнику «Адміністративне пра­во України вказує п'ять стадій², а у монографії «Адміністратив­но-деліктний правовий феномен» — шість стадій³.

Втім зазначені розбіжності у визначенні кількості стадій та їх назви принципового значення не мають. Головне, що про­вадження в справах про адміністративні правопорушення ма­ють послідовно і повно відображати систему відносин між ор­ганом (посадовою особою) адміністративно-деліктної юрис­дикції і особою, що вчинила правопорушення в процесі реалізації норм матеріального права. Слід звернути увагу, що саме в процесі реалізації норм матеріального права, а не тільки адміністративно-правових норм, як це зазначається в деяких літературних джерелах⁴, оскільки нормами адміністративного примусу забезпечується державна охорона загальнообов'язкових правил поведінки, тобто будь-яких норм права.

Виходячи зі змісту і структури процесуальної частини КУпАП (глави 19, 22, 23, 24, 25—33) можна дійти висновку про наявність таких стадій провадження в справах про адміністра­тивні правопорушення: 1) відкриття справи про адміністративне правопорушення; розгляд справи про адміністративне правопо­рушення; 3) винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення; 4) перегляд постанови у справі про адміністра­тивне правопорушення; 5) виконання постанови у справі про адміністративне правопорушення.

¹ Адміністративне право України. Академічний курс: Підручник: У 2 т.

— Т. 1. Загальна частина / Ред. кол. В. Б. Авер'янов (гол.). — К.: Юридич­на думка, 2004. — С 519; Адміністративне право України: Підручник / Ю. П. Битяк, В. М. Гаращук, О. В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю. П. Битяка.

— К.: Юрінком Інтер, 2005. — С 223—224; Бандурка О. М., Тищенко М. М. Адміністративний процес: Підручник для вищих навч. закладів. — Рос. мо­вою. — К.: Літера ЛТД, 2001. — С 166; Кузьменко О. В. Теоретичні засади адміністративного процесу: Монографія. — К.: Атіка, 2005. — С 281.

² Колпаков В. К, Кузьменко О. В. Адміністративне право України: Під­
ручник. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — С. 301.

³ Колпаков В. К. Адміністративно-деліктний правовий феномен: Мо­
нографія. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — С. 410.

* Кузьменко О. В. Теоретичні засади адміністративного процесу: Моно­графія. — К.: Атіка, 2005. — С. 281.

15 8-357

ГЛАВА 17

Відкриття справи про адміністративне правопорушення

1) безпосереднє виявлення адміністративного проступку уповноваженою особою; 2) заяви громадян, повідомлення представників громадсь­кості, установ,… 3) повідомлення про вчинення правопорушення, отримані від інших правоохоронних та контрольно-наглядових органів;

ПРОВАДЖЕННЯ В СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ__________

не вчинила її. Ніякі думки, бажання, інші психічні вияви не можуть бути ознакою адміністративного проступку;

2) протиправність, яка виражається в забороні нормами ма­теріального права певних діянь і випливає з того, що особа здійснює заборонену законодавством дію або не здійснює тих дій, які необхідно здійснити. Протиправність відокремлює ад­міністративні проступки від інших проступків, на які законо­давством не встановлено будь-яких заборон;

3) винність, яка виражається власним ставленням особи до свого діяння і його наслідків. Законодавець вказує на форми вини які, мають юридичне значення при кваліфікації проступку та призначенні міри стягнення. Це умисел або необережність;

4) адміністративна караність, яка виражається у призначен­ні міри стягнення, передбаченого законом за вчинення кон­кретного правопорушення. Ця ознака дозволяє відмежувати адміністративний проступок від інших протиправних вчинків, які хоча і заборонені нормами права, але за їх вчинення не встановлена законом адміністративна відповідальність;

5) об'єкт посягання, на який спрямовані діяння. Це діяння, що посягають на державний чи громадський порядок, влас­ність, права і свободи громадян, на встановлений порядок уп­равління. Проте суспільні відносини охороняються нормами адміністративної відповідальності значно ширше, ніж зробив перелік законодавець;

6) антигромадська спрямованість, яка виражається ступе­
нем суспільної небезпеки і має принципові положення для роз­
межування злочинів, адміністративних і дисциплінарних пра­
вопорушень.

Вказані ознаки адміністративного правопорушення (про­ступку) в своїй сукупності складають наявність події адміністра­тивного правопорушення (проступку), юридичного явища як такого, спонукають уповноважені на те органи до вчинення відповідних процесуальних дій — складання протоколів про ад­міністративне затримання, особистий огляд і огляд речей, ви­лучення речей і документів, складання протоколу про ад­міністративне правопорушення тощо.

Встановлення ознак адміністративного проступку здійс­нюється відповідно до повноважень, визначених адміністра­тивно-процесуальним законом, органами, їх посадовими осо­бами шляхом вчинення відповідних процесуальних дій з одно­часною обов'язковою фіксацією у процесуальних документах. Ознаки адміністративного проступку встановлюються:

ГЛАВА 17

ПРОВАДЖЕННЯ В СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ

1) особами, які мають право складати протоколи про ад­міністративні правопорушення, що визначені ст. 255 КУпАП, ст. 354 МКУ; 2) особами, які уповноважені накладати стягнення у ви­гляді попередження або… 3) особами, які уповноважені здійснювати доставления правопорушника відповідно до ст. 259 КУпАП;

ГЛАВА 17

ня можуть складати не тільки посадові особи, які мають де­ржавний статус, а й представники громадських організацій, позаштатні громадські інспектори, власники підприємств та уповноважені ними особи, адміністрація підприємств. На під­ставі цього робить логічний висновок, що іноземці й особи без громадянства (власники підприємств), представники громадсь­ких утворень і адміністрації підприємств, позаштатні й громад­ські інспектори опиняються у числі суб'єктів з юрисдикційни-ми функціями, що мають право: порушувати справи про ад­міністративні проступки; здійснювати від імені держави офіційну кваліфікацію певної групи протиправних діянь; вста­новлювати дані про особу правопорушника; опитувати право­порушника і свідків; оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням на підставі дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю; роз'ясню­вати правопорушникові його права і обов'язки; надсилати ор­гану (посадовій особі), уповноваженому розглядати справу про адміністративне правопорушення. І як висновок В. К. Колпа­ков вказує, що зазначені положення ст. 255 КУпАП не відпові­дають правовим реаліям українського сьогодення і потребують перегляду. Він пропонує на законодавчому рівні: по-перше, на­давати право складання протоколу про адміністративний про­ступок лише представникам органів публічної лади; по-друге, ввести до КУпАП норму, яка б встановлювала, що справа по­рушується особою, уповноваженою розглядати справи про адмі­ністративні правопорушення і про порушення справи ця особа виносить мотивоване рішення, яке оформляється окремим до­кументом або відповідним записом у першому за терміном складання документі про виявлення ознак адміністративного проступку¹. З чим ми повністю погоджуємося.

Про вчинення адміністративного правопорушення скла­дається протокол уповноваженою на те особою, перелік яких визначено ст. 255 КУпАП, ст. 359 МКУ, ст. 13 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», ст. 12 Закону України «Про боротьбу з корупцією», ст. 47 Зако­ну України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», ст. 29 Закону України «Про привати­зацію державного майна». До них належать як спеціально упов­новажені складати протоколи особи, так й посадові особи ор-

¹ Колпаков В. К. Адміністративно-деліктний правовий феномен: Мо­нографія. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — С. 416—417.

ПРОВАДЖЕННЯ В СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ__________

ганів виконавчої влади, що розглядають справи, віднесені до їх відання.

За загальним правилом, протокол складається за кожним фактом адміністративного проступку окремо на кожну особу правопорушника в одному примірнику. Але у відомчих норма­тивних актах з оформлення матеріалів про адміністративні пра­вопорушення з метою забезпечення прав і інтересів правопо­рушника і потерпілого та відшкодування завданої правопору­шенням шкоди передбачається складання протоколу в двох-трьох примірниках. Наприклад, п. 2.1 Інструкції з органі­зації провадження та діловодства у справах про адміністративні правопорушення правил, норм і стандартів, що стосуються за­безпечення безпеки дорожнього руху¹, передбачено, що на ви­могу учасника провадження видається копія протоколу, в Ме­тодичних вказівках про притягнення до адміністративної від­повідальності порушників законодавства у сфері захисту рослин² протокол і рішення складаються у двох примірниках (п. 6.4), а в Інструкції про порядок і стягнення штрафів за по­рушення санітарного законодавства³ протокол складається у трьох примірниках (п. 2.4), один із яких передається в триден­ний термін посадовій особі, яка уповноважена розглядати спра­ву, другий — порушнику, третій — зберігається у особи, що склала протокол.

При вчиненні однією особою двох або більше адміністра­тивних правопорушень (у випадку коли матеріали будуть роз­глядатися однією посадовою особою одночасно), можна скла­дати про всі правопорушення один протокол, в якому вказу­ються всі факти з посиланням на відповідні нормативно-правові акти, що були порушені. При розгляді такого протоколу, поса­дова особа, що виносить постанову, накладає стягнення в ме­жах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених (ст. 36 КУпАП).

¹ Інструкція з організації провадження та діловодства у справах про
адміністративні правопорушення правил, норм і стандартів, що стосуються
забезпечення безпеки дорожнього руху: Затверджена наказом МВС Украї­
ни від 22 жовтня 2003 р. № 1217 // ОВУ. - 2003. - № 44. - Ст. 2333.

² Методичні вказівки про порядок притягнення до адміністративної
відповідальності порушників законодавства у сфері захисту рослин: Затвер­
джені наказом Міністерства аграрної політики України від 6 вересня 2000 р.
№ 170.

³ Інструкція про порядок накладення і стягнення штрафів за порушен­
ня санітарного законодавства: Затверджена наказом Міністерства охорони
здоров'я України від 14 квітня 1995 р. № 64.

ГЛАВА 17

ПРОВАДЖЕННЯ В СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ

Зміст протоколу про адміністративне правопорушення ви­значений ст. 256 КУпАП, на підставі його органи органами центральної виконавчої влади… Відповідно до вимог ст. 256 КУіІАП та інших законів у про­токолі про… —дата і місце його складення;

ГЛАВА 17

Протокол складається у двох примірниках. Оригінал про­токолу надсилається посадовій особі, яка буде розглядати спра­ву про адміністративне правопорушення, а копія надсилається рекомендованим листом або вручається особисто правопоруш­нику.

Оригінал протоколу про правопорушення надсилається до органів, які проводять дізнання, досудове слідство чи опера-тивно-розшукову діяльність, або до суду для притягнення до адміністративної відповідальності за правопорушення, перед­бачені ст. 221 КУпАП, а також притягнення до адміністратив­ної відповідальності неповнолітніх.

Протокол не складається у випадках, коли відповідно до закону штраф накладається і стягується, а попередження фік­сується на місці вчинення правопорушення за проступки, ви­значені ст. 258 КУпАП. Ці випадки є вичерпними. Але якщо правопорушник оспорює стягнення, що на нього накладається, то складається протокол про адміністративне правопорушення.

До протоколу долучаються матеріали, що підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення (рапорти посадових осіб, заяви, пояснення правопорушників, свідків правопорушення, протоколи, акти виявлення, знищення тощо).

Кожен документ має свої реквізити (дату, адресу, назву, підпис, штампи, печатки тощо) і повинен відповідати своєму призначенню, містити достовірну інформацію, відповідати ви­могам законодавства.

Складений протокол разом із матеріалами надсилається ор­ганові (посадовій особі), уповноваженому розглядати справу про адміністративне правопорушення (ст. 257 КУпАП). Зако­нодавець не встановлює строку, протягом якого протокол має бути направлений, однак виходячи із зазначених правил доку­ментообігу цей строк, на нашу думку, не може перевищувати трьох робочих днів.

Таким чином, стадія порушення справи про адміністратив­ний проступок складається з кількох етапів провадження, що мають важливе юридичне значення. До них належать: встанов­лення ознак правопорушення; збирання доказів; процесуальне оформлення події правопорушення; направлення матеріалів справи для розгляду за підвідомчістю.

Підсумковим процесуальним документом є протокол про адміністративне правопорушення.

ПРОВАДЖЕННЯ В СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ__________

Розгляд справи про адміністративне правопорушення

На цій стадії орган (посадова особа) вивчає: протокол про адміністративне правопорушення; пояснення особи, що притя­гається до адміністративної… 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали спра­ви про адміністративне правопорушення;

ГЛАВА 17

цем їх вчинення або за місцем проживання правопорушника, а справи про порушення митних правил розглядаються за міс­цезнаходженням митного органу, в зоні якого вчинено право­порушення.

Розгляд справи розпочинається з оголошення складу коле­гіального органу, тобто складу адміністративної комісії чи ви­конкому сільської, селищної, міської ради або представлення посадової особи, яка розглядає дану справу. Головуючий на засіданні колегіального органу або посадова особа, які розгля­дають справу, оголошують, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права та обов'язки. Після цього оголошується протокол про адміністра­тивне правопорушення.

На засіданні заслуховуються особи, які беруть участь у роз­гляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання. У разі участі в розгляді справи прокурора заслуховується його висновок.

Засідання колегіального органу (адміністративної комісії, виконкому сільської, селищної, міської ради) у справі про ад­міністративне правопорушення оформляється протоколом, в якому зазначаються: дата і місце засідання; найменування і склад органу, який розглядає справу; зміст справи, що розгля­дається; відомості про явку осіб, які беруть участь у справі; пояснення осіб, які беруть участь у розгляді справи, їх клопо­тання і результати їх розгляду; документи і речові докази, до­сліджені при розгляді справи; відомості про оголошення прий­нятої постанови і роз'яснення порядку та строків її оспорення. Протокол засідання колегіального органу підписується на засі­данні й секретарем цього органу.

Законодавець не встановлює ведення протоколу при роз­гляді справи уповноваженою посадовою особою, оскільки дані відображаються в постанові у справі. Проте фіксація розгляду справи про адміністративне правопорушення у такому проце­суальному документі була б незайвою, адже не всі дані (інфор­мацію, відомості) про порушення можливо включити до опи­сової частини постанови у справі.

Під час розгляду справи орган (посадова особа) з'ясовує: 1) чи було вчинено адміністративне правопорушення; 2) чи винна дана особа в його вчиненні; 3) чи підлягає вона адміні­стративній відповідальності; 4) чи є обставини, що пом'якшують

ПРОВАДЖЕННЯ В СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ__________

чи обтяжують відповідальність; 5) чи завдано майнову шкоду; 6) чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу; 7) інші обставини, що мають значення для правиль­ного вирішення справи.

Якщо при розгляді справи орган (посадова особа) дійде висновку, що у порушенні є ознаки злочину, він передає ма­теріали прокурору, органу досудового слідства або дізнання (ст. 253 КУпАП).

Загальний строкрозгляду справи встановлений в п'ятнадцять днів з дня одержання органом (посадовою особою), правомоч­ним розглядати справу, протоколу про адміністративне право­порушення та інших матеріалів справи (ст. 277 КУпАП), а деякі правопорушення розглядаються й в більш скорочені строки — одна доба, три-, п'яти- і семиденний строк. Наприклад, пору­шення порядку обігу наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах; незаконні посів та вирощування снодійного маку чи конопель; незаконне пере­тинання державного кордону, дрібне хуліганство, неповага до суду тощо розглядаються протягом доби. У триденний строк розглядається незаконна торговельна діяльність, порушення законодавства про вибори Президента України і народних де­путатів та ін. У п'ятиденний строк розглядаються справи про дрібне викрадення чужого майна, виготовлення, зберігання са­могону та апаратів для його вироблення тощо. У семиденний строк розглядаються справи, пов'язані з порушенням вико­ристання газу, ефективного використання паливно-енергетич­них ресурсів.

Такі строки розгляду справ про адміністративні правопору­шення характеризують адміністративно-деліктне провадження, з одного боку, як оперативне реагування компетентного органу на вчинення правопорушення, а з іншого боку, спонукають ор­ган (посадову особу) до вчасного, всебічного розгляду справи і притягнення винної особи до адміністративної відповідальності в строк, встановлений ст. 37 КУпАП, а саме протягом двох мі­сяців з дня вчинення (чи виявлення) правопорушення або про­тягом місяця з дня прийняття рішення про відмову в порушен­ні кримінально справи чи її закриття у разі наявності в діях правопорушника ознак адміністративного проступку.

У процесі розгляду справи орган (посадова особа) зобов'язаний встановити причини та умови, що сприяли вчи-

ГЛАВА 17

ненню правопорушення, та внести до відповідних органів про­позиції про вжиття заходів щодо усунення цих причин і умов. Про вжиті заходи протягом місяця з дня надходження пропо­зиції повинно бути повідомлено орган (посадову особу), який вніс пропозицію.

Підсумковим процесуальним документом стадії розгляду справи про адміністративне правопорушення мав би бути про­токол розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення

1) про накладення адміністративного стягнення; 2 про застосування заходів впливу, передбачених ст. 24і КУпАП; 3) про закриття справи.

ПРОВАДЖЕННЯ В СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ__________

Разом із тим, практикою розгляду справ про адміністративні правопорушення відпрацьовано і закріплено у підзаконних нормативних актах органів адміністративної юрисдикції певну форму і зміст постанови у справі про адміністративне правопо­рушення. Вона містить три частини: вступну, описову («Вста­новив»), резолютивну («Постановив»).

У вступній частині вказується число, місяць, рік і місце її винесення, найменування органу, посада, прізвище та ініціали посадової особи, яка розглянула матеріали адміністративно справи і винесла постанову, а також вказуються відомості про особу, щодо якої розглядається справа. Зазначається повністю без скорочень її прізвище, ім'я та по батькові, число, місяць і рік народження, місце народження, фактичне місце проживан­ня особи на час вчинення правопорушення, найменування під­приємства, установи, організації, де вона працює або навчаєть­ся, і посада, вказується документ, який засвідчує особу.

В описовій частині («Встановив») вказується число, місяць, рік, час вчинення правопорушення, прізвище та ініціали осо­би, яка його вчинила. Викладаються обставини і суть вчинено­го правопорушення, встановлені при розгляді справи, зазна­чається стаття КУпАП чи іншого закону України, яка передба­чає відповідальність за дане адміністративне правопорушення, а також результати заслуховування осіб, які беруть участь у роз­гляді справи, їх пояснення і клопотання, прізвище, ім'я та по батькові, в якості кого бере участь у розгляді справи.

У резолютивній частині («Постановив») вказується прий­няте у справі рішення; про накладення адміністративного стяг­нення (якщо штраф, то вказується сума в гривнях) чи про за­стосування заходів впливу, передбачених ст. 24^і КУпАП, або про закриття справи.

У резолютивній частині, якщо одночасно вирішується пи­тання про відшкодування винним майнової шкоди (ст. 40 КУпАП), зазначається розмір шкоди, що підлягає стягненню, порядок і строки її відшкодування. В ній міститься вирішення питання про вилучені речі й документи, про їх конфіскацію у встановленому порядку, повернення власнику або знищення, про що робиться відповідний запис.

У постанові міститься вказівка про порядок її виконання та порядок і строк оскарження.

Постанова виконавчого органу сільської, селищної, міської ради у справі про адміністративне правопорушення приймаєть­ся у формі рішення.

ГЛАВА 17

Постанова колегіального органу (адміністративної комісії, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради) прий­мається простою більшістю голосів членів колегіального орга­ну, присутніх на засіданні.

Постанова підписується посадовою особою, яка розглянула справу, а постанова колегіального органу — головуючим на за­сіданні, секретарем цього органу.

Постанова оголошується негайно після закінчення розгля­ду адміністративної справи. Копія постанови не пізніше трьох днів вручається або надсилається особі, щодо якої цю постано­ву винесено.

Якщо копія постанови вручається особі, притягнутій до ад­міністративної відповідальності, особисто, то в постанові вка­зується дата її вручення і ставиться підпис правопорушника.

Копія постанови у той самий строк вручається або надси­лається потерпілому, батькам неповнолітніх правопорушників або особам, що їх замінюють, чи іншим заінтересованим осо­бам на їх прохання. У постанові зазначається дата і ставиться підпис особи, яка її отримала.

Якщо копія постанови надсилається правопорушнику, по­терпілому чи іншим заінтересованим особам поштою, то про це у постанові робиться відповідна помітка і вказується дата направлення копії постанови.

Постанова про накладення адміністративного стягнення з метою забезпечення громадського осуду правопорушників може бути доведена до відома громадськості, власників підпри­ємства, керівників установ і організацій у випадках та порядку, встановлених ст. 286 КУпАП.

Перегляд постанови у справі про адміністративне правопорушення

Перегляд постанови у справі про адміністративне правопо­рушення є важливою гарантією захисту прав, свобод та інтере­сів як особи, що притягається до адміністративної відповідаль­ності, так й потерпілої сторони. Перегляд постанови — це фор­ма перевірки законності та обґрунтованості прийнятого рішення, виправлення помилок і недоліків у роботі органів ад­міністративної юрисдикції. Перегляд постанови є фундамен­тальною стадією провадження у справах про адміністративні правопорушення і відбувається у тих випадках, коли особа, що 1

464 '

ПРОВАДЖЕННЯ В СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ__________

притягається до адміністративної відповідальності, або потер­пілий незгодні з винесеною щодо них постановою.

Перегляд постанови у справі про адміністративне правопо­рушення здійснюється в порядку провадження за скаргою або опротестувати. З прийняттям Кодексу адміністративного су­дочинства України вбачається, що з'явилася можливість пере­гляду постанови й в порядку провадження за позовом (п. 2 ч. 1 ст. 18 КАС України).

Перегляд постанови у порядку провадження за скаргою. Пра­во на оскарження постанови про адміністративне правопору­шення мають: особа, щодо якої винесено постанову; потерпі­лий; їх законні представники та за їх дорученням захисник шляхом подання скарги. Закон не встановлює обов'язкової форми та змісту скарги, проте деякі реквізити згідно з п. З пос­танови Пленуму Верховного Суду України «Про практику роз­гляду судами скарг на постанови у справах про адміністративні правопорушення» від 24 червня 1988 р. № 6 обов'язково мають бути. Скарга повинна містити такі дані:

—відомості про заявника (особи, до якої застосовано стяг­нення потерпілого);

—найменування органу (посадової особи), дії якого оскар­жуються;

—дата винесення постанови;

—викладення обставин, якими заявник обґрунтовує свої заперечення та докази, що стверджують їх.

Якщо скарга не відповідає необхідним для її вирішення ви­могам, застосовуються загальні правила процесуального прова­дження, встановлені ст. 108 КАС України, ст. 121 ЦПК України.

Порядок оскарження постанови та подання скарги на пос­танову у справі про адміністративне провадження врегульовано ст. 288 КУпАП-(у справах про порушення митних правил — ст. 393 МКУ), згідно з якою:

1) постанову адміністративної комісії оскаржують до вико­навчого комітету відповідної ради;

2) рішення виконавчого комітету сільської, селищної, місь­кої ради — до відповідної ради;

3) постанову іншого органу (посадової особи) про накла­дення адміністративного стягнення — до вищестоящого органу (вищестоящої посадової особи).

На розсуд заявника скарги у всіх наведених випадках пос­танову (рішення) може бути оскаржено й до районного, район­ного у місті, міського чи міськрайонного суду, рішення якого,

16 8-357

ГЛАВА 17

як і постанова про накладення стягнення, є остаточним і ос­карженню в порядку провадження у справах про адміністра­тивні правопорушення не піддягає (ч. 2 ст. 287 КУпАП).

Отже, законодавець дає можливість заявнику скарги звер­нутися з оскарженням постанови про накладення адміністра­тивного стягнення до вищестоящого органу (вищестоящої поса­дової особи), якщо це простіше і доступніше для заявника, або використати своє конституційне право (ст. 55), звернувшися безпосередньо до суду.

На практиці можливий інший варіант оскарження, хоча за­кон цього не вимагає, а саме: заявник оскаржує постанову про накладення адміністративного стягнення до вищестоящого ор­гану (вищестоящої посадової особи) і у разі відмови у позитив­ному її вирішенні звертається до суду.

Оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення відбувається до районного, районного у місті, місь­кого чи міськрайонного суду, оскільки розгляд зазначеними су­дами справи про адміністративне правопорушення та притяг­нення до адміністративної відповідальності здійснюється за правилами провадження у справах про адміністративні право­порушення судами загальної юрисдикції, а не адміністративни­ми судами. Це обумовлено оперативністю виконавчо-розпоряд­чої діяльності органів і потребує вчасного втручання у вирішен­ня справи у зазначені законом конкретні, порівняно невеликі, строки, що виключає зволікання у розгляді справи чи оскар­женні постанови у справі, з одного боку, а з іншого — дозволяє забезпечити вимоги статей 29 та 41 Конституції України.

За загальним правилом, скарга подається протягом десяти днів із дня винесення постанови до органу (посадової особи), який виніс постанову у справі про адміністративне проваджен­ня. Скарга, що надійшла, протягом трьох діб надсилається ра­зом із справою до органу (посадової особи), який правомочний її розглядати, або до суду, якщо скарга адресована йому.

Десятиденний строк оскарження постанови обчислюється з дня винесення постанови, а у разі оскарження постанови від­повідно до ст. 288 КУпАП — до виконкому відповідної ради або до вищестоящого органу (посадової особи), але скарга по­зитивного вирішення не отримала і заявник змушений зверну­тися зі скаргою до суду, то перебіг строку для звернення до суду обчислюється з наступного дня після прийняття рішення у скарзі цим органом (посадовою особою).

І

ПРОВАДЖЕННЯ В СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ__________

Порушення встановленого десятиденного строку оскарження постанови за загальним процесуальним правилом не може бути підставою для відмови у прийнятті скарги. Однак скарга і доку­менти, подані після закінчення цього строку, згідно з п. 4 поста­нови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами скарг на постанови у справах про адміністративні право­порушення» від 24 червня 1988 р. № 6 відповідно до ст. 100 КАС України або ч. 2 ст. 72 ЦПК України залишається без розгляду, якщо орган (посадова особа) чи суд правомочні розглядати спра­ву, не знайдуть підстав для поновлення строку, хоча ст. 289 КУпАП норми про залишення скарги без розгляду не містить.

Перегляд постанови за протестом. Постанова про ад­міністративне правопорушення може бути опротестована про­курором. Право прокурора брати участь у розгляді справ про адміністративні правопорушення та опротестовувати постано­ви у цих справах передбачено статтями 250 та 290 КУпАП, а право вносити подання у справах про порушення митних пра­вил — також ч. 8 ст. 393 МКУ.

Наявність інституту опротестування дуже важливо для за­хисту прав, свобод та інтересів громадян. Адже відповідно до ч. 2 ст. 287 КУпАП постанова районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду про накладення адміністра­тивного стягнення є остаточною і оскарженню у порядку про­вадження в справах про адміністративні правопорушення не підлягає. Така постанова суду згідно з ч. 1 ст. 294 КУпАП може бути скасована чи змінена за протестом (поданням) прокурора самим суддею або незалежно від наявності протесту (подання) — головою вищестоящого суду.

У цьому зв'язку органи (посадові особи), суди не вправі відмовляти у прийнятті протесту (подання) навіть у тому ви­падку, коли прокурор не брав участі в розгляді справи.

Протест (подання) прокурора має бути розглянутий орга­ном (посадовою особою), судом, який виніс постанову за пра­вилами, передбаченими статтями 292, 293 КУпАП.

Копія протесту (подання) прокурора на постанову в справі про адміністративне правопорушення з повідомленням про час і місце його розгляду направляється особі, стосовно якої вине­сено постанову, потерпілому, їх законним представникам, за­хиснику, який брав участь у розгляді справи¹.

¹ Про деякі питання перегляду постанов судів у справах про адміністра­тивні правопорушення: постанова Пленуму Верховного Суду України від 5 грудня 2003 р. № 10 // Вісник Верховного Суду України. — 2004. — № 1.

ГЛАВА 17

Подання в установлений строк скарги чи принесення про­курором протесту (подання) зупиняють виконання постанови про накладення адміністративного стягнення до розгляду скар­ги або протесту. Виняток становлять випадки коли:

1) штраф стягнуто на місці вчинення правопорушення;

2) винесено постанову про застосування заходу стягнення у вигляді попередження;

3) винесено постанову про застосування заходу стягнення у вигляді адміністративного арешту.

Орган (посадова особа), суддя, який одержав скаргу чи протест на постанову в справі про адміністративне правопору­шення і відповідні до неї матеріали (тобто саму справу про ад­міністративне правопорушення) у десятиденний строк пере­віряє: 1) чи накладене адміністративне стягнення правомочним органом; 2) чи є в діях даної особи ознаки проступку, за який законом передбачена адміністративна відповідальність, і вина у його вчиненні; 3) чи не сплив строк давності для притягнення до адміністративної відповідальності; 4) чи правильні висновки органу (посадової особи), який виніс постанову, про тяжкість вчиненого проступку і обтяжуючі обставини; 5) чи враховані пом'якшуючі обставини, майновий стан винного¹.

Після розгляду скарги чи протесту (подання) орган (поса­дова особа), суддя приймає одне із таких рішень:

1) залишає постанову без зміни, а скаргу або протест — без задоволення;

2) скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд;

3) скасовує постанову і закриває справу;

4) змінює захід стягнення в межах, передбачених законом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилене.

У разі встановлення, що постанову винесено органом (по­садовою особою), неправомочним вирішувати цю справу, пос­танова скасовується, а справа надсилається на розгляд компе­тентного органу (посадової особи).

Копія рішення у скарзі або протесті на постанову протягом трьох днів надсилається заявникові та іншим зацікавленим особам. Про результати розгляду протесту ставиться до відома прокурор.

ПРОВАДЖЕННЯ В СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ__________

Рішення у скарзі на постанову у справі про адміністративне правопорушення може бути опротестоване прокурором. Про­тест вноситься до вищестоящого органу (вищестоящої посадо­вої особи) щодо органу (посадової особи), який прийняв рі­шення у скарзі.

У разі скасування постанови із закриттям справи про ад­міністративне правопорушення особі, яка незаконно була при­тягнута до відповідальності, на підставі цього самого рішення повертаються усі стягнуті суми, оплатно вилучені і конфіско­вані предмети, а у разі неможливості їх повернення повертаєть­ся їх вартість, скасовуються усі інші обмеження, пов'язані з незаконною постановою. Відшкодування шкоди, завданої гро­мадянинові незаконним накладенням адміністративного стяг­нення у вигляді адміністративного арешту або виправних робіт, проводиться в порядку, встановленому законом¹.

Перегляд постанов у порядку адміністративного судочинства (провадження за позовом). Положення п. 2 ч. 1 ст. 18 КАС Ук­раїни про те, що місцевим загальним судам як адміністратив­ним судам підсудні усі адміністративні справи з приводу рі­шень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності, дає підстави вважати, що особа, стосовно якої винесено поста­нову про притягнення до адміністративної відповідальності, потерпілий від вчиненого адміністративного правопорушення, їх законні представники, а також захисник, який брав участь у розгляді справи, за їх дорученням, мають право звернутися до адміністративного суду з позовом про оскарження неправомір­них дій суб'єктів владних повноважень у справах про притяг­нення до адміністративної відповідальності.

Йдеться не про перегляд постанови про накладення ад­міністративного стягнення за правилами провадження у спра­вах про адміністративні правопорушення, а про можливість оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів владних пов­новажень, їх посадових осіб, вчинених під час розгляду і вине­сення рішення у справі про адміністративне правопорушення. Це може бути, наприклад, відмова органа владних повнова­жень щодо перегляду справи за правилами провадження у справах про адміністративні правопорушення; неправильне за-

 

¹ Див.: Пункт 7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами скарг на постанови у справах про адміністратив­ні правопорушення» від 24 червня 1988 року № 6.

¹ Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові неза­конними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду: Закон України від 1 грудня 1994 р. // ВВР. — 1995. — № 1. — Ст. 1.

ГЛАВА 17

стосування органом владних повноважень норм матеріального чи процесуального права при розгляді й вирішенні справи про адміністративне правопорушення, й ці недоліки за правилами провадження у справах про адміністративні правопорушення не усунуто; зволікання у розгляді справи про адміністративне правопорушення; відшкодування завданої шкоди неправомір­ними діями органа владних повноважень у справах про притяг­нення до адміністративної відповідальності тощо.

У цьому зв'язку не має сумніву, що дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності, їх рішення — постанови у справи про адміністративне правопорушення — є предметом оскарження в адміністративному суді шляхом подання ад­міністративного позову.

Разом із тим, дискусійним залишається питання щодо ос­карження постанови районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду про накладення адміністративного стяг­нення, оскільки суд за ознаками п. 7 ч. 1 ст. З КАС України не належить до суб'єктів владних повноважень. Проте дискусії на­уковців і практиків останнім часом у спеціальній літературі щодо компетенції адміністративних судів¹ підводять до виснов­ку, зробленого Р. О. Куйбідою, що з метою забезпечення поло­жень Європейської конвенції про захист прав людини і осново­положних свобод, прав і свобод гарантованих ст. 55 Конституції України, та для цілей захисту прав особи від порушень з боку суду у вигляді бездіяльності суд необхідно відносити до суб'єктів владних повноважень. Отже, постанова зазначених судів загаль­ної компетенції про накладення адміністративного стягнення, яка є остаточною і оскарженню в порядку провадження у спра­вах про адміністративні правопорушення не підлягає, може бути оскаржена у порядку адміністративного судочинства через подання адміністративного позову, а далі може бути використа­но апеляційний та касаційний механізм оскарження.

На відміну від скарги, адміністративний позов може бути поданий до адміністративного суду протягом одного року з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про по-

¹ Молдован В. Питання компетенції адміністративних судів першої ін­станції // Юридичний вісник України. — 2007. — 12—18 травня; Бачун О., Головань О. Повернення до питання компетенції адмшістративних судів // Юридичний вісник України. — 2007. — 9—15 червня; Куйбіда Р. І знову про компетенцію адміністративних судів // Юридичний вісник України. — 2007. — ЗО червня—6 липня.

ПРОВАДЖЕННЯ В СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ__________

рушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 99 КАС Украї­ни). Для адміністративного прозову законодавством встанов­люються певні форма, зміст і вимоги, недотримання яких тягне за собою залишення позовної заяви без руху або її повернення. В адміністративному позові одночасно може бути заявлена ви­мога про відшкодування завданої шкоди.

Порядок і умови здійснення адміністративного судочинства викладено у розділі III даного посібника.

Отже, перегляд постанови у справі про адміністративне правопорушення може бути здійснений в:

а) адміністративному (інстанційному) порядку шляхом по­
дання скарги до вищестоящого органу (посадової особи);

б) змішаному порядку шляхом подання скарги до вищесто­
ящого органу (посадовій особі), а у разі незадовільного вирі­
шення — до суду;

в) в судовому порядку за скаргою на органи, уповноважені
розглядати адміністративні справи;

г) в порядку адміністративного судочинства шляхом подан­
ня позову до органів владних повноважень з приводу їх рішень,
дій чи бездіяльності у справах про притягнення до адміністра­
тивної відповідальності.

Таким чином, постанова у справі про адміністративне пра­вопорушення у певних випадках за наявності відповідних умов може пройти всі інстанції адміністративного й судового оскар­ження, а заявник скарги — одержати гарантований, повний і всебічний розгляд справи та здійснити захист особистих прав, свобод та інтересів.

Виконання постанови у справі про адміністративне правопорушення

Постанова про накладення адміністративного стягнення є обов'язковою для виконання державними і громадськими ор­ганами, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, посадовими особами та громадянами.

Виконання постанови про накладення адміністративного стягнення — є завершальною стадією провадження у справах про адміністративні правопорушення, зміст якої полягає в практичній реалізації обмежень особистого, морального і ма­теріального характеру, передбачених призначеним правопо­рушнику стягненням.

ГЛАВА 17

На відміну від рішень інших видів (форм) судочинства, які, за загальним правилом, підлягають виконанню після закінчен­ня строку апеляційного та касаційного оскарження, постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає вико­нанню з моменту її винесення, якщо інше не встановлено КУпАП та іншими законами України (ст. 299 КУпАП).

У разі оскарження постанови про накладення адміністра­тивного стягнення особою, щодо якої її винесено, потерпілим, їх законними представниками чи за їх дорученням захисником або опротестування прокурором, її виконання підлягає після залишення скарги або протесту без задоволення. Це правило не поширюється на випадки накладення стягнення у вигляді по­передження, а також коли штраф стягнуто на місці вчинення адміністративного правопорушення, оскільки попередження вважається виконаним з моменту оголошення постанови, а штраф — з моменту його стягнення і видання установленого зразка відповідного документа.

Постанова про накладення адміністративного стягнення має бути звернута до виконання органом (посадовою особою), який виніс постанову.

Зміст звернення постанови до виконання становить певну діяльність органу (посадової особи), який виніс конкретну пос­танову і складається з наступного:

1) своєчасне вручення (надсилання) правопорушникові
копії постанови про накладення адміністративного стягнення;

2) роз'яснення правопорушникові порядку та умов вико­нання постанови;

3) своєчасне надсилання постанови органу-виконавцю;

4) здійснення контролю за виконанням постанови про на­кладення адміністративного стягнення та вирішення інших пи­тань — відстрочка виконання, припинення виконання, давність виконання постанови тощо.

Постанова про накладення адміністративного стягнення виконується уповноваженими на те органами у порядку, вста­новленому КУпАП та іншими законами України. До органів, що здійснюють безпосереднє виконання постанов, належать:

1) Державна виконавча служба (державні виконавці здійс­нюють: примусове виконання постанов про стягнення штрафу; виконання постанов про оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом ад­міністративного правопорушення; виконання постанов про конфіскацію предмета, який став знаряддям вчинення або без-

ПРОВАДЖЕННЯ В СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ__________

посереднім об'єктом адміністративного правопорушення, та грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного пра­вопорушення; виконання постанов про відшкодування майно­вої шкоди у порядку виконавчого провадження);

2) органи внутрішніх справ (їх посадові особи здійснюють: виконання постанов про позбавлення права керування транс­портними засобами; виконання постанов про застосування ад­міністративного арешту);

3) органи Держаного департаменту України з питань вико­нання покарань (здійснюють виконання постанов про застосу­вання виправних робіт);

4) Головна державна інспекція України з безпеки судно­плавства (здійснює виконання постанов про позбавлення пра­ва керування річковими і маломірними суднами);

5) органи мисливського господарства (здійснюють вико­нання постанов про позбавлення права полювання);

6) інші органи, визначені статтями 222—244^1S КУпАП, що мають право розглядати справи про адміністративні правопо­рушення та виносити у них постанови (здійснюють: виконання постанов про накладення адміністративного стягнення у ви­гляді попередження; виконання постанов про накладення штрафу на місці вчинення адміністративного правопорушення, а також контроль за виконанням постанови про накладення адміністративного стягнення).

За загальним правилом, постанова підлягає виконанню з моменту її винесення (ч. 1 ст. 299 КУпАП). Але за наявності обставин, що роблять неможливим виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді адміністра­тивного арешту чи виправних робіт або ускладнюють їх вико­нання (наприклад, хвороба правопорушника, сімейні питання, питання, пов'язані з працевлаштуванням, тощо), орган (посадо­ва особа), який виніс постанову, може її виконання відстрочити строком до одного місяця. Аналогічно вирішується державним виконавцем питання щодо відстрочки виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Законодавець передбачає обставини (ст. 302 КУпАП), з на­станням яких, орган (посадова особа), який виніс постанову про накладення адміністративного стягнення, припиняє її ви­конання, а разом з тим — й провадження з виконання поста­нови. До цих обставин належать: 1) видання акта амністії, якщо він усуває застосування адміністративного стягнення; 2) скасу-

ГЛАВА 17

вання акта, який встановлює адміністративну відповідальність за даний проступок; 3) смерть особи, щодо якої винесено пос­танову про накладення адміністративного стягнення.

Постанова повинна бути звернута до виконання протягом трьох місяців з дня її винесення. Якщо постанова за цей час не була звернута до виконання, крім випадків конфіскації товарів — безпосередніх предметів порушення митних правил, які під­лягають конфіскації незалежно від часу вчинення або виявлен­ня порушення митних правил (ст. 328 МКУ), то вона не підля­гає виконанню (ст. 303 КУпАП). У разі зупинення виконання постанови у зв'язку з оскарженням чи опротестуванням або відстрочки виконання постанови перебіг строку давності зупи­няється до розгляду скарги чи протесту або до закінчення стро­ку відстрочки.

Залежно від конкретного виду адміністративного стягнення провадження з виконання постанови мають певні особливості.

Постанова про винесення попередження вважається вико­нанню з моменту її оголошення правопорушнику органом (поса­довою особою), який виніс постанову. За порушення на транс­порті, перераховані у ч. З ст. 306 КУпАП, попередження може оформлятися способом, встановленим Міністерством внутрішніх справ України або Міністерством транспорту та зв'язку України.

Постанова про накладення штрафу вважається виконаною з моменту фактичної сплати штрафу. Штраф має бути сплаче­ний правопорушником не пізніш як через п'ятнадцять днів із дня вручення йому постанови про накладення стягнення, або з дня повідомлення про залишення скарги або протесту без задо­волення, або з дня закінчення відстрочки виконання.

У разі відсутності самостійного заробітку в осіб віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років, які вчинили адміністратив­не правопорушення, штраф стягується з батьків або осіб, які їх замінюють.

При стягнення штрафу на місці вчинення правопорушення порушникові видається квитанція встановленого зразка, яка є документом суворої фінансової звітності.

У разі несплати штрафу у строк, установлений ст. 307 КУпАП, постанова про накладення штрафу надсилається до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання правопорушника або за місцем знаходження його майна для примусового виконання.

Постанова про оплатне вилучення предмета вважається ви­конаною з моменту вилучення предмета, який став знаряддям

ПРОВАДЖЕННЯ В СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ__________

вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного пра­вопорушення, його реалізації в установлену порядку та повер­ненні колишньому власникові суми, вирученої від реалізації предмета з відрахуванням витрат, пов'язаних з проведенням виконавчих дій.

Постанова про конфіскацію предмета, грошей вважається виконаною з моменту вилучення для конфіскації предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом ад­міністративного правопорушення, та грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення, реалі­зації та передачі цього предмета або грошей у власність держа­ви чи знищення предмета в установленому порядку.

Постанова про позбавлення спеціального права вважається виконаною з моменту фактичного вилучення посвідчення на право керування транспортними засобами, право керування річковими і маломірними суднами, право полювання.

Якщо в результаті розгляду скарги буде прийнято рішення про скасування постанови і закриття справи або заміну позбав­лення спеціального права іншим заходом стягнення, вилучене посвідчення повертається особі, у якої його було вилучено.

При сумлінному ставленні до праці і зразковій поведінці особи, позбавленої на певний строк спеціального права, орган (посадова особа), який застосував таке стягнення, за клопотан­ням громадської організації чи трудового колективу, може ско­ротити строк позбавлення спеціального права, після закінчен­ня не менш як половини призначеного строку.

Обчислення строку позбавлення спеціального права здійс­нюється з дня фактичної здачі або вилучення документа про надання спеціального права.

Після закінчення призначеного строку, а також у разі його скорочення особі, щодо якої було застосовано стягнення у ви­гляді позбавлення спеціального права, повертаються в установ­леному порядку вилучені у неї документи. Вилучене посвідчен­ня водія транспортного засобу повертається особі, яку було позбавлено права керування транспортними засобами, після проходження нею перевірки знань правил дорожнього руху в Державній автомобільній інспекції (ч. 2 ст. 321 КУпАП).

Постанова про застосування виправних робіт вважається виконаною з часу фактичного закінчення строку відбування стягнення за місцем постійної роботи правопорушника. Відбу­вання виправних робіт обчислюється часом, протягом якого

ГЛАВА 17

порушник працював і з його заробітку проводилось відрахуван­ня в дохід держави. Кількість днів, відпрацьованих правопо­рушником, має бути не менше кількості робочих днів, що при­падають на встановлений судом календарний строк стягнення.

До строку відбування стягнення зараховується час, протя­гом якого правопорушник не працював із поважних причин, але йому відповідно до закону виплачувалася заробітна плата і, звісно, здійснювалися певні відрахування із заробітної плати в дохід держави. До цього строку зараховується: час хвороби; час, наданий для догляду за хворим; час, проведений у відпустці по вагітності й пологах.

У разі ухилення особи від відбування виправних робіт, за­стосованих за вчинення дрібного хуліганства, постановою судді невідбутий строк виправних робіт може бути замінено штра­фом від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або адміністративним арештом з розрахунку один день арешту за три дні виправних робіт, але не більш як на п'ятнадцять днів (ст. 325 КУпАП).

Постанова про застосування адміністративного арешту вва­жається виконаною після фактичного відбування адміністра­тивного арешту в місцях, що їх визначають органи внутрішніх справ. До відбування адміністративного арешту зараховується строк адміністративного затримання.

Особам, підданим адміністративному арешту, за час пере­бування під арештом заробітна плата за місцем постійної робо­ти не виплачується.

Постанова в частині відшкодування майнової шкоди вва­жається виконаною з моменту фактичного відшкодування шко­ди. Постанова в частині про відшкодування майнової шкоди є виконавчим документом і підлягає виконанню правопорушни­ком не пізніш як через п'ятнадцять днів із дня вручення йому копії. У разі невиконання постанови у частині відшкодування майнової шкоди у встановлений строк, застосовуються правила примусового виконання у порядку виконавчого провадження.

Звісно, що адміністративно-деліктні провадження потребу­ють певного вдосконалення і закріплення усіх стадій на зако­нодавчому рівні.

ПРОГРАМА

Курсу навчальної дисципліни

Адміністративне процесуальне

право України»

Загальні методичні вказівки

Призначення навчального курсу «Адміністративне проце­суальне право України» полягає в поглибленому вивченні сту­дентами юридичного спрямування форм… Найважливішим завданням курсу є надання студентам гли­боких знань і навичок…

АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

ПРОГРАМА КУРСУ

виборчими процесами і референдумами; організацією руху транспортних засобів; охороною навколишнього середовища; господарською діяльністю, захистом… Навчальний курс «Адміністративне процесуальне право Ук­раїни» складається з… Загальна частина — поняття юридичних процесів, норм ад­міністративного процесуального права, правовідносин, основні…

Загальна частина

Тема 1. Поняття адміністративного процесуального права України Загальне поняття юридичних процесів, їх види і характе­ристика. Соціальне… особи, верховенство закону, забезпечення охорони інтересів особи і держави — провідні принципи нормотворчої діяльності…

ПРОГРАМА КУРСУ

 

права, Особи, які регулюють і вирішують адміністративні спра­ви. Особи, які обстоюють в адміністративному процесі особисті права та законні інтереси. Особи, які представляють та захища­ють інтереси інших осіб. Особи, які сприяють адміністратив­ним провадженням та здійсненню адміністративного судочинс­тва. Характеристика повноважень суб'єктів адміністративного процесуального права.

Розділ 2. Адміністративний процес та адміністративні провадження

Поняття адміністративного процесу та його особливості. Методологічні засади обґрунтування адміністративного проце­су як цілісного юридичного явища.… Структура адміністративного процесу, її поняття та елемен­ти. Адміністративні… Адміністративні провадження та їх види. Поняття ад­міністративного провадження. Ознаки адміністративного про­вадження.…

ПРОГРАМА КУРСУ

 

(посадовою особою); привід. Нормативно-правове та процесу­альне закріплення застосування заходів примусу. Особи, упов­новажені застосовувати заходи процесуального примусу.

Особлива частина

Тема 9.Провадження в сфері управління Поняття провадження в сфері управління. Мета та завдання проваджень у сфері… Тема 10.Провадження за зверненнями громадян

ПРОГРАМА КУРСУ

 

Територіальна підсудність адміністративних справ. Загальна, виняткова, виключна та альтернативна територіальна підсуд­ність адміністративних справ. Виключна підсудність окружного суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на м. Київ.

Інстанційна підсудність адміністративних справ. Місцеві адміністративні суди, апеляційні суди, Вищий адміністратив­ний суд України та Верховний Суд України, їх компетенція щодо розгляду і вирішення адміністративних справ.

Підсудність за зв'язком вимог. Наслідки порушення правил підсудності.

Розділ 5. Провадження з адміністративного судочинства

Звернення до адміністративного суду та відкриття прова­дження в адміністративній справі. Форма звернення до адмі­ністративного суду —… Підготовче провадження. Завдання та зміст підготовки адміні­стративних справ… Судовий розгляд справи. Підготовка та відкриття судового засідання. Судовий розгляд справи як інститут…

ПРОГРАМА КУРСУ

 

Тема 15.Виконання судових рішень у справах адміністративного судочинства

Поняття і види судових рішень. Набрання судовими рішен­нями законної сили. Зміст виконання судових рішень. Поняття виконання судових рішень. Звернення до виконання судового рішення.

Порядок виконання судових рішень. Звичайне виконання, негайне виконання, примусове виконання. Виконавче прова­дження.

Відповідальність за невиконання судових рішень. Види від­повідальності — кримінальна, адміністративна, цивільно-право­ва, дисциплінарна, підстави застосування та їх характеристика.

Розділ 6. Адміністративно-деліктні провадження

Загальна характеристика провадження в справах про ад­міністративні правопорушення. Вимоги щодо провадження в справах про адміністративні… Заходи забезпечення провадження в справах про адміністра­тивні правопорушення.… Права та обов'язки осіб, які беруть участь у провадженні в справах про адміністративні правопорушення.

Література

ЛІТЕРАТУРА

Конституція України // ВВР. — 1996. — № ЗО. — Ст. 141. Кодекс України про адміністративні правопорушення // ВВР. — 1984. — Додаток до… Кодекс адміністративного судочинства України // ВВР. — 2005. — № 35—37. — Ст. 446 (з наст, змінами).

АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

ЛІТЕРАТУРА

тури і суду: Закон України від 1 грудня 1994 р. // ВВР. — 1995. — № 1. - Ст. 1. Про захист прав споживачів: Закон України в редакції від 1 груд­ня 2005 р. //… Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії: Закон України від 11 січня 2000 р. // ВВР. — 2000. - №…

АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

ЛІТЕРАТУРА

використанням технічних засобів: Затверджена наказом МВС, МОЗ, МЮ України від 24 лютого 1995 р. № 114/38/15-36-18. Методичні вказівки про порядок притягнення до адміністра­тивної… Інструкція про порядок накладення і стягнення штрафів за по­рушення санітарного законодавства: Затверджена наказом…

Щ

від 7 вересня 1998 р. № 1388 // Офіційний вісник України. — 1998. - № 36. - Ст. 967.

Стандарт державного фінансового контролю за використанням бюджетних коштів, державного і комунального майна — 4. Доку­ментування результатів та оформлення матеріалів контрольних за­ходів, порядок їх опрацювання і використання: Затверджений на­казом ГоловКРУ України від 9 серпня 2002 р. № 168 // Офіційний вісник України. - 2002. - № 38. - Ст. 1803.

Стандарт державного фінансового контролю за використанням бюджетних коштів, державного і комунального майна. Взаємодія з правоохоронними органами: Затверджений наказом ГоловКРУ Украї­ни від 13 липня 2004 року № 185 // Офіційний вісник України. — 2004. - № 31. - Ст. 2094.

Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності: Закон України від 5 квітня 2007 р. // ВВР. - № 29. - Ст. 389.

Адміністративне право України: Підручник / Ю. П. Битяк, В. М. Гаращук, О. В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю. П. Битяка. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — 544 с

Адміністративна процедура та адміністративні послуги: За­рубіжний опит і пропозиції для України / Авт.-упоряд. В. П. Ти-мощук. — К.: Факт, 2003. — 496 с

Адміністративна юстиція: Європейський досвід і пропозиції для України / Авт.-упоряд. І. Б. Коліушко, Р. О. Куйбіда. — К.: Факт, 2003. - 536 с

Административное право: Учебник / Под ред. Ю. М. Козлова, Л. Л. Попова. — М.: Юристь, 2000. — 728 с.

Адміністративне право України. Академічний курс: Підручник: У 2 т. — Т. 1. Загальна частина / Ред. кол. В. Б. Авер'янов (гол.). — К.: Юридична думка, 2004. — 584 с.

Адміністративне право України: Підручник / За заг. ред. С. В. Кі-валова. — Одеса: Юрид. літ., 2003. — 896 с.

Авер'янов В. Становлення нової доктрини українського адмі­ністративного права // Юридичний вісник України. — 2007. — № 28. — 14-20 лип. - С 1, 5.

Бандурка О. М., Тищенко М. М. Адміністративний процес: Під­ручник для вищих навч. закладів. — Рос. мовою. — К.: Літера ЛТД, 2001. — 336 с

Берлач А. І. Адміністративне право України: Нвч. посібник для дист. навч. — К.: Ун-т "Україна", 2005. — 472 с

Безлюдько І. О., Бичкова С. С, Бобрик В. І. та ін. Цивільне про­цесуальне право України: Навч. посібник / За заг. ред. С. С. Бич-кової. — К.: Атіка, 2006. - 384 с.

АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

ЛІТЕРАТУРА

Бачун О., Головань О. Повернення до питання компетенції ад­міністративних судів // Юридичний вісник України. — 2007. — 9— 15 червня. Бородін І. Л. Адміністративна юрисдикція: Монографія. — К.: Істина, 2007. —… Бичкова С. С, Бобрик В. І., Ізарова І. О. та ін. Цивільне проце­суальне право України: Навч. посібник // За заг. ред.…