Злочини проти волі, честі та гідності особи.

Всі злочини, передбачені третім розділом Особливої частини КК, своїм основним безпосереднім об'єктом мають волю, честь та гід­ність особи.

Незаконне позбавлення волі або викрадення людини (ст. 146 КК). З об'єктивної сторони цей злочин полягає в протиправ­ній забороні людині вибирати за своєю волею місце перебування, або таємному чи відкритому її захопленні. Позбавлення волі може виразитися в триманні потерпілого в тому місці, де він знаходитись не бажає, або поміщення його в таке місце, яке він не має змоги вільно залишити.

Потерпілим від злочину може бути будь-яка особа, в тому числі малолітній. Незаконне позбавлення волі може бути здійснено шля­хом застосування фізичного насильства (наприклад, потерпілого зв'язують і замикають в підвалі, помішують у заздалегідь підготов­лене місце тощо), а також шляхом психічного насильства (наприклад, під загрозою зброї потерпілого примушують слідувати за викрадачем). Воно може бути вчинене і шляхом обману (наприк­лад, людину заманюють в будь-яке місце і замикають з метою по­збавлення волі). Найнебезпечнішим видом незаконного позбавлен­ня волі є викрадення людини, тобто таємне або відкрите захоплення і утримання потерпілого викрадачем. Викрадення майже завжди супроводжується фізичним або психічним (погрози) насильством.

За статтею 146 КК карається лише незаконне позбавлення волі, і тому відповідальність виключається, коли особу було позбавлено волі внаслідок акту необхідної оборони або крайньої необхідності, або в результаті акту правомірного затримання.

З суб'єктивної сторони цей злочин вчиняється лише з прямим умислом і може характеризуватися різними мотивами (користь, помста тощо).

Суб'єктом незаконного позбавлення волі, передбаченого ст. 146 КК, є лише приватна особа. Службові особи за подібного роду дії несуть відповідальність за перевищення влади, тобто за ст. 365 КК.

Частина 2 ст. 146 КК вважає кваліфікуючими ознаками цього зло­чину незаконне позбавлення волі або викрадення людини, вчинені щодо малолітнього чи з корисливих мотивів, щодо двох або більше осіб, за попередньою змовою групою осіб, або способом, небезпеч­ним для життя чи здоров'я потерпілого (наприклад, утримання в си­рому, холодному або темному приміщенні), або такі, що супрово­джувалися заподіянням йому фізичних страждань (наприклад, по­збавлення волі без надання потерпілому їжі), або із застосуванням зброї (якщо на цю зброю не був встановлений дозвіл – діяння ви­магає додаткової кваліфікації за ст. 263 КК), або здійснювані протягом тривалого часу.

У частині 3 ст. 146 КК передбачені особливо кваліфікуючі обста­вини цього злочину: вчинення його організованою групою, або спри­чинення внаслідок позбавлення волі або викрадення тяжких наслід­ків (смерті, самогубства потерпілого, тяжких тілесних ушкоджень тощо).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 146 КК – обмеження волі на строк до трьох років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 146 КК – обмеження волі на строк до п'яти років або позбав­лення волі на той самий строк; за ч. 3 ст. 146 КК – позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.

Захоплення заручників (ст. 147 КК). Ця стаття включена до КК відповідно до міжнародної конвенції, прийнятої Генеральною Асамб­леєю ООН у 1979 році, до якої приєдналася й Україна.

Об'єктом злочину є не тільки особиста воля, але і особиста без­пека особи, яка захоплена як заручник.

Об'єктивна сторона захоплення заручника – це його викра­дення, яке може бути таємним або відкритим, вчиненим шляхом обману, з насильством, в тому числі із застосуванням зброї або може відбуватися без такого насильства. Тримання заручника – це, як правило логічний наслідок його захоплення, хоча тримання і може здійснюватися особою, яка не бере участі у захопленні. Тримання позбавлення заручника волі.

Захоплення і тримання заручника відрізняються від злочину, пе­редбаченого ст. 146 КК, особливою метою, яку переслідує суб'єкт злочину. Діючи з прямим умислом, винний має на меті спонукання родичів заручника, державної або іншої установи, підприємства або організації, фізичної, юридичної або службової особи до здійснення, або, навпаки, утримання від здійснення будь-якої дії як умови звіль­нення заручника. Інакше кажучи, злочинець пов'язує звільнення за­ручника із задоволенням його вимог, які він висуває вказаним вище особам і органам держави (це, наприклад, вимога викупу, звільнен­ня особи (осіб), яка відбуває покарання, надання транспортних за­собів, іноземної валюти, зброї тощо). Злочин вважається закінченим з моменту захоплення або тримання заручника. Подальші насиль­ницькі дії щодо заручника, якщо вони утворюють самостійні злочи­ни, кваліфікуються додатково за іншими статтями Особливої части­ни КК.

Суб'єкт злочину – будь-яка особа, яка досягла 14-річного віку.

У частині 2 ст. 147 КК передбачені такі кваліфікуючі ознаки злочину: здійснення цього злочину щодо неповнолітнього або організованою групою, або дії, які поєднані з погрозою знищення людей (наприклад, винний загрожує висадити будівлю, в якій він знахо­диться із заручником тощо), або такі, що спричинили тяжкі наслідки (наприклад, смерть заручника, його самогубство, заподіяння йо­му тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, заподіяння значної матеріальної шкоди). Тяжкими наслідками слід також вва­жати смерть або заподіяння тілесних ушкоджень близьким родичам заручника, особам, які брали участь у звільненні заручника. При вбивстві заручника або інших осіб дії винного додатково кваліфіку­ються за відповідним пунктом ч. 2 ст. 115 КК.

Захоплення або тримання як заручника працівника правоохо­ронного органу охоплюється ст. 349 КК.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 147 КК – позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років; за ч. 2 ст. 147 КК – позбавлення волі на строк від семи до п'ятнадцяти років.

Підміна дитини (ст. 148 КК). Об'єкт злочину – особиста воля дитини та сім'я як блага, що охороняються Конституцією України.

З об'єктивної сторони цей злочин полягає в підміні чужої дитини, тобто в заміні одного новонародже­ного або грудного немовляти іншим.

Під дитиною у цій статті слід розуміти, як правило, немовля – особу, ідентифікувати яку за її індивідуальними ознаками її батьки чи інші законні представники з тих чи інших причин ще повною мірою неспроможні (скажімо, підміна відбулася до того, як мати здатна була запам'ятати щойно народжену дитину, або до передачі дитини батькові у разі смерті матері тощо). Чужою дитина є за змістом закону для особи, яка здійснює підміну дитини. Такою особою не можуть бути батько та мати дитини, навіть якщо один із них мешкає окремо від дитини.

Підміна – це звичайно заміна однієї дитини, яка щойно народилася в пологовому будинку, на іншу, або заміна одного немовляти на інше у будинку дитини тощо. Цей злочин становить не тільки підміна чужої дитини на іншу чужу, а й підміна чужої дитини на свою (це може бути пов'язано, скажімо, зі станом здоров'я своєї дитини). Згода батьків (законних представників) однієї дитини на її підміну не змінює суті діяння, оскільки при цьому ігнорується воля інших батьків (законних представників). Обмін власними дітьми за обопільною згодою батьків і наявністю відповідної мети може бути кваліфікований за ч. 2 ст. 149 як здійснення незаконної угоди щодо оплатної передачі неповнолітнього іншим особам.

З суб'єктивної сторони злочин може бути вчинений лише з прямим умислом. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони є ко­рисливі або інші особисті мотиви.

Інші особисті мотиви можуть бути низькими (задоволення садистських нахилів, помста, заздрість, ревнощі) або благородними (наприклад, вчинена із гуманних спонукань підміна тяжко хворого немовляти, яке відразу після народження знаходиться при смерті, в інтересах його матері на здорову дитину, від якої відмовилась мати останньої1). У другому випадку з огляду на надзвичайно специфічний етичний бік справи може йтися про відсутність суспільної небезпеки діяння через малозначність. Якщо винний діє з національних, етнічних, расових чи релігійних мотивів, у відповідних випадках його дії можуть бути кваліфіковані як геноцид (ст. 442 КК).

Суб'єктом злочину є будь-яка особа, яка досягла 16-ти років. Підміна новонародженого, що мала місце через необережність, наприклад, няні або сестер пологового будинку, може потягти за собою відповідальність за ст. 140 КК за наявності всіх інших ознак складу злочину.

Покарання за злочин: за ст. 148 КК – обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк.

Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо переда­чі людини(ст. 149 КК) – злочин досить поширений, особливо щодо молодих жінок і дівчат, які вербуються для роботи за кордоном і там використовуються злочинцями в своїх корисливих інтересах.

Крім волі людини – основного безпосереднього об'єкта – додатковим безпосереднім об'єктом цього злочину, залежно від мети використання потерпілого, можуть виступати різні його блага: ста­тева недоторканність, честь і гідність, трудові та інші права грома­дянина.

З об'єктивної сторони – це продаж людини (що передбачає її купівлю), інша сплатна передача (наприклад, передача людини в ра­хунок боргу) або здійснення щодо людини будь-якої іншої незакон­ної угоди (наприклад, угоди про вербування або інше залучення жі­нок для подальшого використання в порнобізнесі тощо). До того ж ці дії мають обов'язково пов'язуватись із законним або незаконним переміщенням потерпілого через державний кордон України. Згода або, навпаки, її відсутність з боку потерпілого на таке переміщення, значення для кваліфікації злочину не має. Продаж, інша сплатна пе­редача людини, вчинена щодо неї інша операція, проводяться для подальшого продажу або іншої передачі потерпілого іншій особі або особам.

Під експлуатацією людини слід розуміти всі форми сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, примусову працю або примусове надання послуг, рабство або звичаї, подібні до рабства, підневільний стан, залучення в боргову кабалу, вилучення органів, проведення дослідів над людиною без її згоди, усиновлення (удочеріння) з метою наживи, примусову вагітність, втягнення у злочинну діяльність, використання у збройних конфліктах тощо.

Під уразливим станом особи слід розуміти зумовлений фізичними чи психічними властивостями або зовнішніми обставинами стан особи, який
позбавляє або обмежує її здатність усвідомлювати свої дії
(бездіяльність) або керувати ними, приймати за своєю волею самостійні рішення, чинити опір насильницьким чи іншим незаконним діям, збіг тяжких особистих, сімейних або інших обставин.

Відповідальність за вербування, переміщення, переховування, передачу або одержання малолітнього чи неповнолітнього за цією статтею має наставати незалежно від того, чи вчинені такі дії з використанням обману, шантажу чи уразливого стану зазначених осіб або із застосуванням чи погрозою
застосування насильства, використання службового становища, або
особою, від якої потерпілий був у матеріальній чи іншій
залежності.

Суб'єктивна сторона цього злочину – тільки прямий умисел, Що пов'язаний з певною метою. Ця мета, виходячи з тексту ст. 149 КК, може бути найближчою і віддаленою (первинною і кінцевою). Най­нижчою метою винного є продаж потерпілого, інша сплатна пере­дача його іншій особі або особам. Вочевидь, що така мета пов'язана корисливими мотивами, прагненням отримати злочинний прибуток від операції. Однак для складу злочину слід встановити і віддалену (кінцеву) мету. Перелік різних цілей вичерпно визначений у ст. 149 КК. Це – використання потерпілого з метою сексуальної екс­плуатації, використання в порнобізнесі, втягнення у злочинну діяль­ність, залучення в боргову кабалу, усиновлення (удочеріння) в ко­мерційних цілях, використання у збройних конфліктах, експлуата­ція праці потерпілого. Для складу злочину досить встановити хоча б одну з цих цілей.

Важливо зазначити, що закон не вимагає, щоб конкретна кінце­ва мета була досягнута. Для складу злочину досить, якщо винний переслідував цю мету. Тому злочин вважається закінченим вже з моменту продажу потерпілого, його іншої сплатної передачі, або ін­шої угоди щодо людини, пов'язаної з переміщенням потерпілого че­рез державний кордон України.

Суб'єкт цього злочину – будь-яка особа, причому відповідальності підлягають всі учасники злочинної операції, звичайно, крім по­терпілого. Це покупець і продавець, посередники операцій і будь-яка інша особа, яка бере участь у вчиненні дій, вказаних у ст. 149 КК. У частині 2 ст. 149 КК вказані кваліфікуючі ознаки цього злочину: здійснення злочину щодо неповнолітнього, кількох осіб (хоч би двох), повторно, за попередньою змовою групою осіб, з використан­ням суб'єктом свого службового становища або особою, від якої по­терпілий був у матеріальній або іншій залежності (в цих випадках злочин вчинюється спеціальними суб'єктами).

Частина 3 ст. 149 КК передбачає особливо кваліфікований вид цього злочину. Це вчинення його організованою групою або якщо він пов'язаний з незаконним вивезенням дітей за кордон чи непо­верненням їх в Україну, або з метою вилучення у потерпілого орга­нів чи тканин для трансплантації чи насильницького донорства, або якщо такі дії спричинили тяжкі наслідки (наприклад, самогубство, тяжку хворобу потерпілого, залишення потерпілого після викорис­тання напризволяще тощо).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 149 КК – позбавлення волі на строк від трьох до восьми років; за ч. 2 ст. 149 КК – позбавлення волі на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна або без такої; за ч. 3 ст. 149 КК – позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна.

Експлуатація дітей (ст. 150 КК). Згідно з Конвенцією про права дитини, у зв'язку з фізичною та розумовою незрілістю дитина потребує особливої охорони, турботи і допомоги, у т. ч. належного правового захисту, для повного і гармонійного розвитку її особистості дитині необхідно рости в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння. Експлуатація дитини знаходиться у явному протиріччі з наведеними вимогами. У цьому й полягає суспільна небезпека злочину, передбаченого ст. 150 КК.

Об'єкт злочину – воля, честь і гідність, фізичне і психічне здоров'я дитини.

Обов'язковою ознакою складу злочину є потерпілий. Ним може бути тільки дитина, яка не досягла віку, з якого законодавством дозволяється працевлаштування. Відповідно ж до законодавства України допускається прийняття на роботу осіб, які досягли шістнадцяти, за згодою одного з батьків або особи, що його замінює,-п'ятнадцяти, а за сукупністю інших, крім такої згоди, умов (щодо учнів певних навчальних закладів, для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров'ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час) – чотирнадцяти років. При цьому для дітей, що мають вік менше 16 років, тривалість робочого часу обмежується відповідно до потреб їх розвитку та професійної підготовки. Діти, які досягли 16-річного віку, мають також право займатися підприємницькою діяльністю, можуть бути членами колективного сільськогосподарського підприємства та членами селянського (фермерського) господарства в порядку, встановленому законом.

Під законодавством у ст. 150 КК слід розуміти закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана ВР, а також постанови ВР, укази Президента України, декрети і постанови KM, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

З об'єктивної сторони злочин, передбачений ст. 150 КК, полягає в суспільно небезпечних діях – експлуатації дитини.

У ст. 150 КК під експлуатацією дитини розуміється привласнення не будь-яких матеріальних результатів (продуктів) її праці (доходу у вигляді матеріальних благ), а лише прибутку як різниці між доходами і виробничими витратами. Проте, якщо особа не несе виробничих витрат у зв'язку з використанням праці дитини, отримані нею доходи і є фактичним прибутком. Слід також мати на увазі, що, оскільки діяльність, пов'язана з експлуатацією дитини, яка не досяглапевного віку, є завжди незаконною, то для кваліфікації злочину за ст. 150 КК не має значення, обліковується чи не обліковується винним одержаний прибуток.

Злочин вважається закінченим з моменту фактичного початку роботи дитиною, праця якої використовується суб'єктом злочину.

Примушування чи втягнення дитини у заняття проституцією кваліфікується за ч. 3 ст. 303 КК, а якщо ці дії були вчинені в рамках сутенерства – за частинами 3 і 4 ст. 303 КК.

Суб'єкт злочину загальний. Експлуатація дитини, вчинена службовою особою, за наявності підстав кваліфікується за статтями 364 або 365 КК.

З суб'єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом. Обов'язковою метою експлуатації дитини є отримання прибутку.

Ставлення винної особи до наслідків у вигляді істотної шкоди для здоров'я, фізичного розвитку або освітнього рівня дитини (ч. 2 ст. 150 КК) може характеризуватися тільки необережністю.

Примушування дитини до роботи з метою спричинення їй тілесних ушкоджень (наприклад, з метою перервати вагітність дитини жіночої статі) або як спосіб катування кваліфікується, відповідно, за статтями 121, 122, 125 або 127 КК.

Кваліфікованими видами злочину (ч. 2 ст. 150 КК) є експлуатація: 1) кількох (двох чи більше) дітей одночасно або в різний час; 2) дитини, якщо вона потягла істотну шкоду для здоров'я, фізичного розвитку або освітнього рівня дитини; 3) поєднана з використанням дитячої праці в шкідливому виробництві.

Під істотною шкодою для здоров'я дитини у ч. 2 ст. 150 КК слід розуміти шкоду, яка полягає у спричиненні потерпілій дитині з необережності тяжкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження.

Істотною шкодою для фізичного розвитку дитини є шкода, яка полягає, наприклад, у припиненні або істотному гальмуванні її фізичного розвитку відповідно до певних медичних критеріїв, а істотною шкодою для освітнього рівня дитини - в тривалому припиненні її навчання у загальноосвітній школі, професійно-технічному закладі тощо, зокрема таке, що порушило конституційне право дитини на обов'язкову повну середню освіту.

Причинний зв'язок між експлуатацією дитини та її суспільно-небезпечними наслідками є обов'язковою ознакою цього кваліфікованого виду злочину. При цьому наявність істотної шкоди для здоров'я, фізичного розвитку або освітнього рівня дитини та вказаний причинний зв'язок встановлюються за допомогою судової експертизи (медичної, психіатричної, психологічної тощо).

Згідно із законодавством України забороняється залучення дітей до участі у важких роботах і роботах з шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах. Тому шкідливим виробництвом слід вважати не тільки виробництво зі шкідливими і небезпечними умовами праці, на якому відповідно до законодавства України забороняється застосування праці неповнолітніх, а й будь-яке інше виробництво, яке може бути шкідливим для здоров'я дітей (зокрема, підземні роботи, важкі роботи, роботи з шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 150 КК – арешт на строк до шес­ти місяців або обмеження волі на строк до трьох років, з позбавлен­ням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 150 КК – позбавлення волі на строк від двох до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом(ст. 150-1 КК) З об'єктивної сторони цей зло­чин полягає у використанні батьками або особами, які їх замінюють, малолітньої дитини для заняття жебрацтвом (систематичного випрошування грошей, речей, інших матеріальних цінностей у сторонніх осіб) з метою отримання прибутку.

Використання означає трактування злочинцем дитини не в якості людини, а в якості корисної для нього речі, що своїм видом спонукує інших осіб до безоплатної передачі йому певних матеріальних цінностей (грошей, продуктів і т. ін.).

Суб'єктивна сторона злочину – прямий умисел, пов'язаний з корисливою метою – отримання від праці потерпілих прибутку.

Суб'єкт злочину – будь-яка особа.

Частина 2 ст. 150-1 КК передбачає кваліфікований склад цього злочи­ну, коли він вчинюється щодо чужої малолітньої дитини або пов'язані із застосуванням насильства чи погрозою його застосування, а так само вчинені повторно або особою, яка раніше скоїла один із злочинів, передбачених статтями 150, 303, 304 КК, або за попередньою змовою групою осіб.

Частина 3 ст. 150-1 КК передбачає особливо кваліфікований вид цього злочину. Це вчинення його організованою групою, а також якщо внаслідок таких дій дитині спричинені середньої тяжкості чи тяжкі тілесні ушкодження.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 150-1 КК – обмеження волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 150-1 КК – обмеження волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на строк від трьох до восьми років; за ч. 3 ст. 150-1 КК – позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

Незаконне поміщення в психіатричний заклад (ст. 151 КК) являє собою спеціальний вид незаконного позбавлення волі.

З об'єктивної сторони цей злочин полягає в поміщенні (осе­ленні) в психіатричний заклад завідомо психічно здорової особи. Для складу злочину не має значення, в який саме заклад поміщено потерпілого: із звичайним, посиленим або навіть суворим наглядом. Однак ця обставина може враховуватися при призначенні покаран­ня. Злочин вважається закінченим з моменту поміщення потерпіло­го в психіатричний заклад.

З суб'єктивної сторони цей злочин вчинюється з прямим умислом, за якого винний усвідомлює, що помішує в психіатричний заклад завідомо психічно здорову людину і бажає цього. Мотиви цього злочину можуть бути різними (прагнення отримати матеріаль­ну вигоду, заволодіти житлом потерпілого, бажання позбутися лю­дини тощо) і на кваліфікацію злочину не впливають. Вони можуть враховуватися при призначенні покарання.

Суб'єкт злочину спеціальний – лікар-психіатр, член комісії лікарів-психіатрів, головний психіатр. Якщо таким суб'єктом виступає службова особа (завідуючий відділенням, головний психіатр тощо) вчинене утворює сукупність злочинів і кваліфікується за статтями 151 і 365 КК (перевищення влади).

Частина 2 ст. 151 КК передбачає кваліфікований склад цього злочи­ну, якщо він спричинив тяжкі наслідки (тяжку хворобу, самогуб­ство потерпілого тощо).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 151 КК – арешт на строк від трьох до шести місяців або обмеження волі на строк до двох років, або позбавлення волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 151 КК – позбавлення волі на строк від двох до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займа­тися певною діяльністю на строк до трьох років.