Некорисливі злочини проти власності.

Умисне знищення або пошкодження майна (ст. 194 КК). Безпосереднім об'єктом цього злочину виступають відносини власнос­ті з приналежності матеріальних благ (при знищенні майна) і вико­ристання матеріальних благ (при пошкодженні майна). Додатковим об'єктом злочину (ч. 2 ст. 194 КК) виступає життя і здоров'я людини.

Предмет злочину – майно, що належить державним, колектив­ним організаціям, а також індивідуальне чи приватне майно. Воно може бути рухомим і, на відміну від викрадення, заволодіння і при­власнення чужого майна, нерухомим – будівлі, споруди, обладнан­ня тощо. Майно як предмет злочину повинно мати товарну, мінову вартість. При цьому воно повинне бути для особи, яка вчиняє цей злочин, чужим – тобто належати на праві власності іншій особі і на це майно винний не має ні дійсного, ні передбачуваного права.

Знищення і пошкодження спеціальних видів майна або природ­них багатств в їх природному стані вимагає кваліфікації за іншими статтями КК. Зокрема, знищення або пошкодження лісових масивів та зелених насаджень, незаконна порубка лісу, умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об'єктів природно-заповідного фонду, за наявності ознак складу злочину, підлягає кваліфікації відповідно за ст. 245 КК або ст. 246 КК, або ст. 252 КК; пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів – за ст. 277 КК; нищення, руйнування чи псування пам'яток історії або культури – за ст. 298 КК.

Застосовуються спеціальні норми (стат­ті 290, 292, 347, 352, 399 і 411 КК) і у випадках знищення чи пошко­дження інших спеціальних видів майна. Стаття 194 КК тут не застосо­вується, за виключенням випадків, якщо знищення або пошкоджен­ня спеціальних видів майна підпадає під ознаки ч. 2 ст. 194 КК і кара­ється більш суворо, ніж передбачено санкціями спеціальних норм.

Об'єктивна сторона цього злочину полягає у знищенні або пошкодженні чужого майна, що заподіяло шкоду у великих розмірах.

Знищення чужого майна – це такий протиправний руйнуючий вплив на майно, внаслідок якого воно повністю втрачає свою спо­живчу або економічну цінність, приведення його до такого стану, при якому воно взагалі не може бути використане за своїм призна­ченням, причому втрачені майном властивості не можуть бути від­новлені. Предмет – майно (речі, гроші, цінні папери, будівлі, спо­руди тощо) – внаслідок знищення перестає існувати як таке.

Пошкодження чужого майна полягає в такому протиправному впливі на предмет, внаслідок якого він частково, не в повному обся­зі втрачає свої споживчі властивості та економічну цінність і при цьому істотно обмежується можливість його використання за при­значенням. Пошкоджене майно може бути відновлене і знову набу­ти тимчасово або частково втрачених корисних якостей для вико­ристання його за функціональним призначенням лише при необхід­них фінансових, трудових та інших витратах.

Суспільне небезпечні наслідки як ознака об'єктивної сторони злочину виражаються в шкоді у великих розмірах. Шкода у великих розмірах – поняття оціночне, яке уточнюється у кожному конкрет­ному випадку, з урахуванням матеріального становища потерпілого. Між знищенням або пошкодженням чужого майна і заподіяною шкодою має бути встановлений причинний зв'язок.

Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується умис­ною формою вини – прямий або непрямий умисел.

Суб'єкт злочину – будь-яка особа, а за ч. 2 ст. 194 КК – особа, яка досягла 14-річного віку.

Частина 2 ст. 194 КК передбачає відповідальність за те саме діяння, вчинене шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом, або заподіяло майнову шкоду в особливо великих розмі­рах, або спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки.

Щодо загибелі людей (людських жертв) та інших тяжких наслід­ків повинна бути необережна форма вини. Якщо при знищенні або пошкодженні чужого майна особа бажала або свідомо допускала на­стання смерті потерпілого або настання інших тяжких наслідків (на­приклад, спричинення тяжкого тілесного ушкодження), вчинене по­трібно кваліфікувати за ч. 2 ст. 194 КК і за відповідною статтею КК, що передбачає відповідальність за злочин проти життя та здоров'я людини.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 194 – штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від ста двадцяти до двохсот сорока годин, або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років, або
позбавлення волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 194 КК – позбавлення волі на строк від трьох до десяти років.

Умисне пошкодження об'єктів електроенергетики (ст. 194-1 КК). Додатковим безпосереднім об'єктом цього злочину е відносини, пов'язані із забезпеченням електроенергією, послугами зв'язку споживачів, і, отже, нормальна діяльність служб життєза­безпечення.

Цей склад відрізняється своїм предметом злочину – ним є об’єкти електроенергетики, електричні мережі, кабельні лінії зв'язку та їх обладнання.

З об'єктивної сторони посягання виражається у пошкодженні або руйнуванні об'єктів електроенергетики, якщо ці дії призвели або могли призвести до порушення нормальної роботи цих об'єктів, або спричинило небезпеку для життя людей. Закінченим злочин визнається з мо­менту пошкодження або руйнування об'єктів електроенергетики.

Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом та ко­рисливою метою.

Частина 2 ст. 194-1 КК встановлює відповідальність за вчинення цього злочину повторно або за попередньою змовою групою осіб, або загальнонебезпечним способом.

Частина 3 ст. 194-1 КК встановлює відповідальність за дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили загибель людей або інші тяжкі наслідки.

Тяжкими наслідками вважаються: загибель людини; перерва в забезпеченні споживачів електричною енергією та послугами зв'язку, внаслідок якої припинена діяльність промислових підприємств, порушена діяльність ор­ганів влади, державних установ, лікарських закладів, правоохорон­них органів, частин пожежної охорони, збройних сил, порушено функціонування залізничного, морського, річного, повітряного, авто­мобільного транспорту та електротранспорту.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 194-1 КК – штраф від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років, або
позбавлення волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 194-1 КК – позбавлення волі на строк від трьох до десяти років; за ч. 3 ст. 194-1 КК – позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.

Погроза знищення майна (ст. 195 КК). Об'єкт злочину – відно­сини власності. Додатковий об'єкт – особиста безпека.

Об'єктивна сторона цього злочину полягає у погрозі знищення чужого майна шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпеч­ним способом, якщо були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози. Поняття погрози і поняття знищення чужого майна шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпечним способом висвітлені при аналізі статей 129 і 194 КК.

Цей злочин з усіченим складом і вважається закінченим з мо­менту здійснення погрози, за наявності реальних підстав побоюва­тися її здійснення. Якщо після погрози майно знищене, вчинене слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 194 КК.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умис­лом.

Мотиви і мета погрози можуть бути різними – помста, нена­висть, нездорова конкуренція тощо. Якщо погроза здійснюється з хуліганських мотивів у процесі вчинення хуліганських дій, вчинене охоплюється ст. 296 КК (хуліганство) і додаткової кваліфікації за ст. 195 КК не потребує. Погроза знищення майна, поєднана із вимаган­ням, тобто вимогою передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру на користь винного кваліфікується за ст. 189 КК як вимагання.

Суб'єкт злочину – будь-яка особа.

Покарання за злочин: за ст. 195 КК – штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від шістдесяти до ста двадцяти годин, або виправні роботи на строк до одного року, або арешт на строк до шести місяців.

Необережне знищення або пошкодження майна (ст. 196 КК) утворить злочин, якщо воно спричинило тяжкі тілесні ушкодження або загибель людей.

Об'єкт, предмет і об'єктивна сторона злочину такі самі, як і в злочині, передбаченому ст. 194 КК.

Суб'єктивна сторона – необережність (злочинна самовпевне­ність або злочинна недбалість).

Суб'єкт злочину – будь-яка особа.

Покарання за злочин за ст. 196 КК – виправні роботи на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на той самий строк.

Порушення обов'язків щодо охорони майна (ст. 197 КК). Предметом цього злочину виступає чуже майно, яке передане власником іншій особі, наприклад, сторожу, водію, кур'єру на збері­гання чи під охорону і яка несе перед власником на договірних ос­новах обов'язок із забезпечення збереження цього майна.

Об'єктивна сторона злочину виражається в порушенні винним обов'язків із забезпечення збереження майна, тобто у невиконанні або неналежному виконанні особою, якій доручено зберігання чи охорона чужого майна, своїх обов'язків. Невиконання особою своїх обов'язків з охорони чужого майна виражається в тому, що вона не робить ніяких дій щодо виконання прийнятих на себе обов'язків із забезпечення збереження ввіреного чужого майна. Неналежне ви­конання обов'язків передбачає, що особа хоч і здійснює певні дії із забезпечення збереження ввіреного їй майна, але не в повному об­сязі або не так, як це було потрібно відповідно до прийнятих нею на себе зобов'язань.

Об'єктивна сторона злочину відсутня, якщо у особи не було можливості забезпечити охорону майна (наприклад, внаслідок сти­хійного лиха – землетрусу, розливу ріки, раптового приступу хво­роби, серцевого нападу тощо).

Для наявності об'єктивної сторони необхідне настання, внаслі­док порушення особою обов'язків щодо охорони майна, тяжких на­слідків, які мають перебувати в причинному зв'язку з цим порушен­ням. Тяжкі наслідки – це розкрадання, загибель, псування майна тощо. Це оціночне поняття уточнюється в кожному конкретному ви­падку. Якщо заподіяна майнова шкода, її вартісний критерій може бути визначений виходячи з примітки до ст. 185 КК.

Порушення обов'язків щодо охорони чужого майна саме по собі не викликає настання тяжких наслідків, але створює для цього не­обхідні умови їх спричинення. Тяжкі наслідки наступають внаслідок дій інших осіб (розкрадання, пошкодження майна), стихійних сил природи (загибель, псування майна) тощо.

Суб'єктивна сторона злочину – стосовно порушення обов'яз­ків щодо охорони майна – будь-яка форма вини (як умисел, так і необережність), щодо тяжких наслідків – тільки необережність.

Суб'єкт злочину – будь-яка особа, яка не є службовою. Для службової особи відповідальність за такі дії настає за службову недбалість за ст. 367 КК.

Покарання за злочин: за ст. 197 КК – штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від ста двадцяти до двохсот сорока годин або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на той самий строк.

Самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво (ст.. 197-1 КК).Визначення поняття «самовільне зайняття земельних ділянок» міститься в Законі України «Про державний контроль за використанням та охороною земель». Відповідно до абзацу десятого ст. 1 цього Закону самовільне зайняття земельних ділянок – це будь-які дії особи, які свідчать про фактичне використання не наданої їй земельної ділянки чи намір використовувати земельну ділянку до встановлення її меж у натурі (на місцевості), до одержання документа, що посвідчує право на неї, та до його державної реєстрації.

Так, відповідно до частин 1 та 2 ст. 125, ст. 126 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою (державного акта), та його державної реєстрації, а право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

До отримання зазначених документів майбутній власник має дотримуватись установленого законом порядку. Так, згідно з ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Крім того, існує загальна вимога щодо необхідності визначення меж земельної ділянки та оформлення права на земельну ділянку.

Також Земельний кодекс України містить заборону щодо використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації (ч. 3 ст. 125 Кодексу). Тобто за законодавством без належного оформлення права власності, права користування чи оренди, та їх державної реєстрації будь-яке використання землі можна вважати самовільним зайняттям земельної ділянки.

Водночас, у листі Державного комітету України по земельних ресурсах «Щодо застосування терміна «самовільне зайняття земельної ділянки» від 16 серпня 2006 р. № 14-17-4/6045 йдеться, що кваліфікація даного правопорушення правоохоронними органами здійснюється по-різному. Зокрема, досить часто громадяни та юридичні особи, яким земельні ділянки надані у власність чи користування рішеннями органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, приступають до їх використання до виникнення права власності чи права користування ними (до оформлення правовстановлюючих документів). Однак у цьому випадку має місце використання земельних ділянок без правовстановлюючих документів, а не їх самовільне зайняття. Саме тому при притягненні у зазначених випадках порушників земельного законодавства за самовільне зайняття земельних ділянок органи прокуратури вносять протести на постанови про накладення адміністративних стягнень. Зазначені постанови скасовуються також за рішеннями суду у разі їх оскарження в суд.

Це ж стосується земельних ділянок, право на які набуто на підставі міни, дарування, успадкування, інших цивільно-правових угод (зокрема, на підставі угод про купівлю-продаж майна чи земельних ділянок), якщо земельні ділянки використовуються без правовстановлюючих документів. Тобто як і у попередньому випадку землекористувач набув право на землю в установленому законодавством порядку і його дії не можна кваліфікувати як самовільне зайняття земельної ділянки, а лише як використання земельних ділянок без правовстановлюючих документів, за що Кодексом України про адміністративні правопорушення відповідальності не передбачено.

Неврегульованість даних відносин у чинному законодавстві призводить до неоднакового трактування терміна «самовільне зайняття земельної ділянки», що часто сприяє порушенню прав громадян-землекористувачів.

У разі виявлення вищезазначених порушень, державний інспектор повинен діяти у такому порядку:

1.скласти акт перевірки, у якому зазначати, що земельна ділянка використовується без правовстановлюючих документів, а також вказати підстави, на основі яких набуто право на земельну ділянку (наявність рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, угоди про міну, дарування, успадкування, купівлю-продаж тощо);

2. одночасно із складанням акта видати припис особі, яка використовує земельну ділянку без правовстановлюючих документів, з вимогою припинити порушення земельного законодавства;

3. у разі невиконання припису, скласти протокол про адміністративне правопорушення за статтею 188-5 Кодексу України про адміністративні правопорушення та видати повторний припис з такою ж вимогою. За невиконання вимог припису на порушника накладається адміністративне стягнення за статтею 188-5 Кодексу України про адміністративні правопорушення;

4. після закінчення терміну, визначеного у повторно виданому приписі, державний інспектор перевіряє виконання вимог, зазначених у ньому, і складає акт перевірки (зазначає у ньому стан усунення порушення). Протокол про адміністративне правопорушення за невиконання повторного припису не складається, оскільки у ньому була зазначена аналогічна першому припису вимога (відповідно до статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення).

Якщо власник земельної ділянки чи землекористувач, після вжиття до нього усіх можливих санкцій, визначених Кодексом України про адміністративні правопорушення, не припинив порушення (продовжує використовувати земельну ділянку без правовстановлюючих документів), інспекційний орган направляє інформацію про виявлене порушення та вжиті до порушника заходи для відповідного реагування до: відповідної сільської, селищної чи міської ради або до відповідного органу виконавчої влади (за місцем розташування земельної ділянки); органу державної податкової служби; органу прокуратури.

Запропонований порядок дій дозволить уникнути суперечностей при кваліфікації даного виду порушень земельного законодавства та досягти аналогічного застосовування та трактування терміна «самовільне зайняття земельних ділянок» контролюючими органами, органами прокуратури та судами.

Таким чином, якщо ж в діях юридичної чи фізичної особи мало місце саме «самовільне зайняття земельної» ділянки, то така особа несе кримінальну, адміністративну та цивільно-правову відповідальність, проте сам факт самовільного зайняття земельної ділянки ще необхідно довести.

Згідно із ст.ст. 6, 9 і 10 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» до повноважень спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель (інспекції) належить вжиття відповідно до закону заходів щодо повернення самовільно зайнятих земельних ділянок їх власникам або користувачам. Так, відповідальність за самовільне зайняття земельних ділянок віднесено до порушень земельного (цивільно-правова відповідальність) законодавства згідно із ст. 211 Земельного кодексу України. А санкція передбачена ст. 212 Земельного кодексу України. Зокрема, самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 197-1 КК, виражається в 1) самовільном зайнятті земельної ділянки та 2) самовільном будівництві будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці.

Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом та ко­рисливою метою.

Частина 2 ст. 197-1 КК встановлює відповідальність за вчинення цього злочину особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, або групою осіб, або щодо земельних ділянок особливо цінних земель, земель в
охоронних зонах, зонах санітарної охорони, санітарно-захисних зонах чи зонах особливого режиму використання земель.

Частина 3 ст. 197-1 КК встановлює відповідальність за самовільне будівництво будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці, зазначеній у частині першій цієї статті.

Частина 4 ст. 197-1 КК встановлює відповідальність за самовільне будівництво будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці, зазначеній у частині другій цієї статті, або вчинене особою, раніше судимою за такий саме злочин або злочин, передбачений частиною третьою цієї статті.

Відповідно до цієї статті шкода, передбачена частиною першою цієї статті, визнається значною, якщо вона у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Суб'єкт злочину – будь-яка особа.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 197-1 – штраф від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців; за ч. 2 ст. 197-1 – обмеження волі на строк від двох до чотирьох років або позбавлення волі на строк до двох років; за ч. 3 ст. 197-1 – штраф від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 4 ст. 197-1 – позбавлення волі на строк від одного до трьох
років.