Злочини, які перешкоджають одержанню достовірних доказів та істинних висновків у справі.

Примушування давати показання (ст. 373 КК). Конституція Ук­раїни (ст. 28) встановлює, що ніхто не може бути підданий катуван­ню, жорстокому нелюдському або такому, що принижує його гід­ність, поводженню чи покаранню. Цьому кореспондує і ст. 22 КПК України, що забороняє домагатися показань обвинувачуваного, пі­дозрюваного, свідка, потерпілого, експертів шляхом насильства, по­гроз та інших незаконних дій. Саме порушення цих вимог утворює злочин, передбачений ст. 373 КК.

З об'єктивної сторони цей злочин полягає в незаконних діях, які є засобом примушування давати показання при допиті шляхом незаконних дій з боку особи, яка проводить дізнання або досудове слідство.

Допит – це слідча дія, яка полягає у взятті показань у певних учасників кримінального судочинства і фіксації їх у протоколі допиту. Поняттям допиту у ст. 373 КК охоплюється також і така слідча дія, як очна ставка.

Примушування давати показання під час проведення інших слідчих дій (наприклад, обшуку, виїмки) не утворює складу злочину, передбаченого ст. 373, і за наявності підстав може кваліфікуватися за статтями 365 або 424 КК.

Ці дії можуть проявлятися в різних погрозах, адресованих допи­туваному або його близьким (наприклад, залишенні без їжі, погір­шенні режиму тримання під вартою, притягненні до відповідальності близьких, застосуванні фізичного насильства тощо).

Незаконні дії при допитах можуть полягати також в обмані, фальсифікації пред'явлених особі матеріалів слідства, в різних обіцянках (наприк­лад, дати наркотики тощо).

Злочин вважається закінченим з моменту примушування давати показання.

З суб'єктивної сторони цей злочин вчиняється з прямим умис­лом. Мотиви дій для кваліфікації значення не мають.

Суб'єкт цього злочину спеціальний – робітник правоохоронно­го органу, який проводить дізнання або досудове слідство.

У частині 2 ст. 373 КК передбачений кваліфікований вид цього злочину: вчинення його із застосуванням насильства або із знущанням над особою, за відсутності ознак катування. Фізичне насильство це, наприклад, нанесення побоїв, заподіяння тілесних ушко­джень. Якщо наслідком було заподіяння тяжких тілесних ушко­джень або вбивство, вчинене кваліфікується за сукупністю злочинів.

Під знущанням над допитуваним розуміють знущання, нанесен­ня образ та інші дії, що грубо і цинічно принижують гідність людини.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 373 КК – обмеження волі на строк до трьох років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 373 КК – позбавлення волі на строк від трьох до восьми років.

Завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочи­ну (ст. 383 КК). Крім основного безпосереднього об'єкта – інтересів правосуддя – цей злочин має і додатковий об'єкт – інтереси осо­би.

З об'єктивної сторони завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину полягає у повідомленні про нібито вчинений зло­чин, яке адресується органам дізнання, слідчому, прокурору або су­ду. Це може бути повідомлення у будь-якій формі: усній, письмовій, за допомогою третіх осіб, анонімно, з використанням комп'ютерних мереж тощо. Неправдиве повідомлення може стосуватися як самого факту злочину (наприклад, повідомлення про нібито вчинену кра­діжку), так і особи, яка нібито вчинила злочин. Закон чітко визна­чає коло органів, куди може бути спрямоване неправдиве повідом­лення. Подання такого повідомлення до інших органів влади не ут­ворює даного складу злочину, тому що безпосередньо не спрямова­не проти правосуддя.

Злочин вважається закінченим з моменту одержання такого повідомлення відповідним органом, незалежно від того, чи була пору­шена кримінальна справа, чи було притягнуто до кримінальної від­повідальності особу, про яку говорилося у повідомленні.

3 суб'єктивної сторони цей злочин вчиняється з прямим умис­лом. Винний завідомо знає, що відомості, які він повідомляє, не від­повідають дійсності, і бажає їх довести до відома органів, що здійс­нюють дізнання або слідство, органів прокуратури чи до суду.

Суб'єкт цього злочину – будь-яка особа.

У частині 2 ст. 383 КК передбачений кваліфікований вид цього злочину: завідомо неправдиве повідомлення, поєднане з обвинувачен­ням особи в тяжкому чи особливо тяжкому злочині або із штучним створенням доказів обвинувачення, а гакож вчинене з корисливих мотивів.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 383 КК – виправні роботи на строк до двох років або арешт на строк до шести місяців, або обме­ження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на строк до двох років; за ч. 2 ст. 383 КК – обмеження волі на строк від двох до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк.

Завідомо неправдиве показання (ст. 384 КК). З об'єктивної сторони цей злочин полягає у даванні завідомо неправдивого показання свідка чи потерпілого або завідомо неправдивих висновків експерта під час провадження дізнання, досудового слідства, здійснення виконавчого провадження або проведенні розслідування тимчасовою слідчою чи тимчасовою спеціальною комісією Верховної Ради України або в суді, а також завідомо неправильний переклад, зроблений перекладачем у таких
самих випадках.

Неправдивість показань свідка або потерпілого полягає у повідомленні відомостей про факти й обставини справи, які не відповідають дійсності. Цей злочин вчиняється лише активними діями, мовчання свідка про відомі йому дійсні обставини справи є однією з форм відмови від давання показань і може тягти відповідальність за ст. 385 КК. Неправдивість висновку експерта виявляється у відомостях, що можуть стосуватися окремих питань та висновку в цілому. Неправдивий переклад означає неправильну передачу тих показань, документів та інших матеріалів справи, що підлягають перекладу.

З суб'єктивної сторони цей злочин вчиняється тільки з пря­мим умислом. Особа, завідомо знаючи про неправдивість відомос­тей, бажає повідомити їх дізнанню, слідству або суду.

Суб'єкт цього злочину – свідок, потерпілий, експерт, перекла­дач. Обвинувачуваний і підозрюваний за давання неправдивих пока­зань відповідальності не несуть.

Частина 2 ст. 384 КК встановлює більш сувору відповідальність за зазначені дії, якщо вони були поєднані з обвинуваченням у тяжкому чи особливо тяжкому злочині, або зі штучним створенням доказів обвинувачення чи захисту, а також вчинені з корисливих мотивів.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 384 КК – виправні роботи на строк до двох років або арешт на строк до шести місяців, або обме­ження волі на строк до двох років; за ч. 2 ст. 384 КК – виправні роботи на строк до двох років або обмеження волі на строк до п'яти років, або позбавлення волі на строк від двох до п'яти років.

Відмова свідка від давання показань або відмова експер­та чи перекладача від виконання покладених на них обов'язків (ст. 385 КК). За вчинення цього злочину відповідають лише особи, викликані як свідки або призначені експертом чи переклада­чем у суді, або під час провадження досудового слідства, розсліду­вання тимчасовою слідчою чи тимчасовою спеціальною комісією Верховної Ради України чи дізнання. Обвинувачуваний або підозрю­ваний за відмову давати показання відповідальності не несуть.

Відповідно до ст. 63 Конституції України особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом. Цей припис Конституції фактично відтворює ч. 2 ст. 385 КК, де зазна­чено, що не підлягає кримінальній відповідальності особа за відмову давати показання під час провадження дізнання, досудового слідст­ва або в суді щодо себе, а також членів її сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом. Коло близьких родичів визначене, зокрема, у п. 11 ст. 32 КПК.

Покарання за злочин: за ст. 385 КК – штраф від п'ятдесяти до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців.

Перешкоджання з'явленню свідка, потерпілого, експерта, примушування їх до відмови від давання показань чи вис­новку (ст. 386 КК). З об'єктивної сторони цей злочин виражається у перешкоджанні з'явленню свідка, потерпілого, експерта до суду, ор­ганів досудового слідства, тимчасових слідчих та тимчасових спе­ціальних комісій Верховної Ради України чи дізнання; примушуван­ні їх до відмови від давання показань чи висновку, а також до даван­ня завідомо неправдивих показань чи висновку шляхом погрози вбивством, насильством, знищенням майна цих осіб чи їх близьких родичів або розголошення відомостей, що їх ганьблять. Злочин та­кож може полягати в підкупі зазначених осіб із тією самою метою або в погрозі вчинити зазначені дії з помсти за раніше дані показан­ня чи висновок. Ганебними слід вважати будь-які відомості, які сві­док, потерпілий або експерт вважає такими.

Підкуп свідка, потерпілого, експерта із зазначеною метою поля­гає в обіцянці винагороди, передачі їм будь-яких матеріальних цін­ностей (гроші, речі, акції тощо) або наданні інших матеріальних по­слуг (наприклад, передача ордера на житлову площу, путівки в са­наторій тощо).

Злочин вважається закінченим з моменту самої погрози.

Суб'єктивна сторона цього злочину – прямий умисел, пов'язаний з метою примусити свідка, потерпілого або експерта від­мовитися від давання показань або до давання неправдивих пока­зань чи висновків.

Суб'єкт цього злочину – будь-яка особа. Якщо ж такі дії вчиняються особою, яка проводить дізнання або досудове слідство, во­ни утворюють злочин, який передбачений ст. 373 КК.

Покарання за злочин: за ст. 386 КК – штраф від п'ятдесяти до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправ­ні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести мі­сяців.

Закон України „Про державний захист працівників суду і право­охоронних органів” від 23 грудня 1993 року і Закон України „Про за­безпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судо­чинстві” від 23 грудня 1993 року, які прийняті з метою охорони жит­тя, здоров'я і майна зазначених осіб, і спрямовані тим самим на за­безпечення ефективного розкриття злочинів і їх присічення, докладно регулюють види заходів з такого захисту, коло осіб, на яких такий захист поширюється, встановлюють органи, що уповно­важені його застосовувати, їх права й обов'язки, види відповідаль­ності. За найбільш небезпечні порушення вимог цих законів вста­новлюється кримінальна відповідальність у статтях 380 і 381 КК.

Невжиття заходів безпеки щодо осіб, взятих під захист (ст. 380 КК). З об'єктивної сторони цей злочин потребує встановлен­ня діяння, наслідку та причинного зв'язку між цим діянням і наслід­ком. Діяння може полягати:

1) - у неприйнятті рішення, несвоєчасно­му прийнятті або прийнятті недостатньо обгрунтованих рішень про заходи захисту;

2) - у невжитті або несвоєчасному вжитті достат­ніх заходів для безпеки працівників суду, правоохоронних органів або осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їх­ніх сімей та їхніх близьких родичів.

Відповідно до зазначених вище законів рішення про застосуван­ня заходів безпеки щодо судів, робітників правоохоронних органів приймає голова суду, керівники органів внутрішніх справ, служби безпеки, прокуратури, а щодо осіб, які беруть участь у кримінально­му судочинстві – органи суду, дізнання, слідства, прокуратури у провадженні яких знаходиться справа, або органи, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність. Органами, що забезпечують без­пеку зазначених осіб, є органи внутрішніх справ, служби безпеки, прикордонної охорони, командування військових частин щодо вій­ськовослужбовців.

Можуть застосовуватися різні заходи захисту або безпеки. Це, наприклад, особиста охорона, охорона помешкання або майна, вида­ча зброї чи інших засобів індивідуального захисту, візуальне спостереження, прослуховування телефонних розмов, переведення на ін­шу роботу, направлення на навчання, заміна документів, зміна зов­нішності, переїзд до іншої місцевості тощо.

Особами, які беруть участь у кримінальному судочинстві вважаються заявник, потерпілий, його представник, підозрюваний, обвинувачуваний, захисник, законний представник, цивільний пози­вач і відповідач, їх представники, свідок, експерт, члени їх сімей і близькі родичі.

Злочин вважається закінченим, якщо внаслідок неприйняття відповідного рішення або заходів безпеки настали тяжкі наслідки. Ними слід вважати вбивство, заподіяння тяжких тілесних ушко­джень особі, щодо якої повинні були вживатися заходи безпеки, знищення майна, викрадення дитини цієї особи та інші подібні на­слідки. Зазначені наслідки повинні бути заподіяні саме внаслідок зазначених дій, тобто знаходитися з ними у причинному зв'язку.

Суб'єктивна сторона цього злочину – умисел або необереж­ність щодо діяння (неприйняття заходів) і необережність щодо на­слідків. Мотиви злочину можуть бути різними і значення для квалі­фікації не мають. У більшості випадків ними є прагнення перешко­дити розкриттю злочину та його присіченню, а також помста за здійснення правоохоронної діяльності.

Суб'єкт цього злочину спеціальний – це службові особи орга­нів, на які покладені функції забезпечення безпеки зазначених рані­ше осіб. Конкретніше – це особи, які відповідно до Закону від 23 грудня 1993 року зобов'язані приймати рішення, або особи, які зо­бов'язані вживати заходи захисту.

Покарання за злочин: за ст. 380 КК – позбавлення волі на строк до п'яти років.

Розголошення відомостей про заходи безпеки щодо осо­би, взятої під захист (ст. 381 КК). З об'єктивної сторони цей зло­чин виражається у розголошенні відомостей про прийняття рішення про заходи безпеки або про їх здійснення, якщо ці дії спричинили шкоду здоров'ю особи, взятої під захист.

Розголошення – це повідомлення зазначених відомостей будь-якій особі, яка ці відомості не має права знати. Спосіб розголошення та обсяг розголошених відомостей для кваліфікації значення не мають.

Цей злочин вважається закінченим, якщо внаслідок розголошен­ня заподіяна шкода здоров'ю особи, взятої під захист (наприклад, внаслідок того, що відомості стали відомі злочинцю, який знаходить­ся на волі, він завдав потерпілому тілесні ушкодження).

Суб'єктивна сторона цього злочину – саме розголошення вчинюється умисно, щодо наслідків – вина необережна.

Суб'єкт цього злочину спеціальний – особи, які прийняли рі­шення, або особи, які здійснюють застосування заходів захисту, а також службові особи, яким ці рішення стали відомі у зв'язку зі службовим становищем.

У частині 2 ст. 381 КК передбачена відповідальність за розголошен­ня відомостей, якщо воно спричинило смерть особи, взятої під за­хист, або інші тяжкі наслідки.

Під іншими тяжкими наслідками слід розуміти, наприклад, заподіяння особі, яка не є потерпілою від да­ного злочину, тяжкого тілесного ушкодження, знищення цінного майна тощо.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 381 КК – штраф від ста до трьох­сот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні ро­боти на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 381 КК – арешт на строк до шести місяців або обме­ження волі на строк до п'яти років, або позбавлення волі на той са­мий строк.

Розголошення даних досудового слідства або дізнання (ст. 387 КК). Відповідно до ст. 121 КПК дані досудового слідства або дізнання можна оголосити лише з дозволу слідчого і прокурора або органу дізнання, і лише в тому обсягу, у якому вони визнають мож­ливим.

З об'єктивної сторони ознаки цього злочину мають місце, коли дані досудового слідства або дізнання розголошуються без необхід­ного дозволу або в неналежному обсязі.

Суб'єктивна сторона цього злочину прямий умисел, за якого особа усвідомлює, що нею розголошуються дані досудового слідства або дізнання без дозволу або в неналежному обсязі, і бажає вчини­ти це діяння.

Суб'єкт цього злочину – особа, якій відомі дані досудового слідства або дізнання, попереджена прокурором, слідчим або орга­ном дізнання про обов'язок не розголошувати такі дані. Це захисни­ки, свідки, потерпілі, цивільний відповідач, понятий, експерт, пере­кладач та інші особи, які присутні при провадженні слідчих дій.

Частина 2 цієї статті посилює відповідальність за розголошення даних досудового слідства або дізнання, вчинене суддею, прокурором, слідчим, працівником органу дізнання або оперативно-розшукового органу, незалежно від того, чи брали ці особи безпосередньо участь у досудовому слідстві чи дізнанні. Причому характер розго­лошених відомостей повинен ганьбити потерпілого або принижува­ти його честь і гідність.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 387 КК – штраф від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років; за ч. 2 ст. 387 КК – штраф від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправ­ні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести міся­ців, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися пев­ною діяльністю на строк до трьох років.

Приховування злочину (ст. 396 КК). Поняття приховування зло­чину дається у ч. 5 ст. 27 КК, відповідно до якої воно може полягати в приховуванні злочинця, знарядь чи засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом. КК розрізняє два види приховування злочинів: заздалегідь обіцяне і заздалегідь не обіцяне. Перше, відповідно до ч. 5 ст. 27 КК розцінюється як співучасть у злочині, а саме як пособництво. Заздалегідь не обіцяне прихову­вання визначається як самостійний злочин проти правосуддя у ст. 396 КК. У цьому випадку приховувач не дає виконавцю або іншим співучасникам попередньої обіцянки (тобто до вчинення злочину, або у будь-якому випадку до його закінчення) на таке приховуван­ня. Карається лише приховування тяжкого або особливо тяжкого злочину. Тому заздалегідь не обіцяне приховування злочинів неве­ликої або середньої тяжкості взагалі не тягне кримінальної відпові­дальності.

З об'єктивної сторони приховування – це лише активна діяльність із приховування злочину або злочинця. Приховування злочинця може відбуватися у різних формах, наприклад, наданні йому житла, засобів, транспорту, одягу, зміні зовнішнього вигляду, забезпеченні підробленими документами тощо.

Приховування зло­чину полягає у приховуванні знарядь (знищення знарядь злому, приховування пістолета тощо) або засобів вчинення злочину (зни­щення кліше для виготовлення підроблених штампів, приховування підроблених документів, якими користувався злочинець тощо), а та­кож слідів злочину (наприклад, змивання плям крові на одязі, при­ховування трупа або викрадених речей).

Приховування виявляється лише у фізичних діях. Тому так зва­не інтелектуальне приховування за ст. 396 КК не карається і може тяг­ти відповідальність, якщо воно само по собі є злочином проти пра­восуддя (наприклад, давання свідком завідомо неправдивого пока­зання для приховування справжнього злочинця).

Заздалегідь не обіцяне приховування – злочин триваючий: він починається з моменту приховування злочину або злочинця і закін­чується його припиненням або присіченням (наприклад, у результа­ті затримання приховувача органами влади або з'явлення його із зі­знанням).

Суб'єктивна сторона приховування – прямий умисел, за яко­го винний усвідомлює, що приховує тяжкий або особливо тяжкий злочин і бажає вчинення цих дій.

Суб'єкт цього злочину – будь-яка особа, за винятком тих, про які йдеться у ч. 2 ст. 396 КК. Тут зазначено, що не підлягають кримі­нальній відповідальності за цей злочин члени сім'ї чи близькі родичі особи, яка вчинила злочин, коло яких визначається законом (п. 11 ст. 32 КПК).

Покарання за злочин: за ст. 396 КК – арешт на строк до трьох мі­сяців або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на той самий строк.

Порушення правил адміністративного нагляду (ст. 395 КК). У Законі України „Про адміністративний нагляд за особами, звільне­ними з місць позбавлення волі” від 1 грудня 1994 року у ст. 2 зазначе­но, що такий нагляд встановлюється з метою запобігання вчиненню злочинів окремими особами, звільненими з місць позбавлення волі, і здійснення виховного впливу на них.

З об'єктивної сторони цей злочин виражається:

1) - у самовіль­ному залишенні особою місця проживання з метою ухилення від ад­міністративного нагляду;

2) - у неприбутті без поважних причин у ви­значений строк до обраного місця проживання особи, щодо якої встановлений адміністративний нагляд у разі звільнення з місць по­збавлення волі.

Суб'єктивна сторона цього злочину – прямий умисел, пов'я­заний з метою ухилитися від адміністративного нагляду.

Суб'єкт цього злочину – особа, яка досягла 18 років, щодо якої встановлений адміністративний нагляд. За Законом України від 1 грудня 1994 року – це особи, засуджені до позбавлення волі за тяж­кі або особливо тяжкі злочини або засуджені два або більше разів до позбавлення волі за умисні злочини, якщо:

1) - під час відбування покарання їх поведінка свідчить про небажання стати на шлях ви­правлення і вони залишаються небезпечними для суспільства;

2) - після відбуття покарання або умовно-дострокового звільнення во­ни, незважаючи на попередження органів внутрішніх справ, систе­матично порушують громадський порядок і права інших громадян,, вчиняючи інші правопорушення.

Покарання за злочин: за ст. 395 КК – арешт на строк до шести місяців.