Загальні засади призначення покарання.
Обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання.
Призначення покарання за незакінчений злочин та злочин, вчинений у співучасті.
Призначення покарання більш м’якого, ніж передбачено законом.
Призначення покарання за сукупністю злочинів.
Призначення покарання за сукупністю вироків.
Правила складання покарань та зарахування строків попереднього ув’язнення. Обчислення строків покарання.
Починаючи вивчення загальної інформації про призначення кримінального покарання слід приділити максимальну увагу питанням визначення поняття призначення покарання у юридичній літературі. Насамперед під призначенням покарання розуміється застосування кримінально-правової санкції, яке уособлюється в обранні конкретної міри покарання у відношенні особи, визнаної винною у вчиненні злочину. Теоретичним засадам призначення покарання у чинному Кримінальному кодексі України не приділено значної уваги, зазначається лише те, що суд призначає покарання у межах, установлених в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини Кримінального Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене діяння, а також відповідно до положень Загальної частини КК, та з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що пом’якшують та обтяжують покарання (ст. 65 КК).
Під пом’якшуючими й обтяжуючими обставинами слід розуміти обставини, які виходять за межі складу злочину, що характеризують об’єктивні і суб’єктивні властивості діяння, а також особу винного, і разом впливають на індивідуалізацію покарання.
Кримінальне законодавство України виділяє обставини, що пом’ягшують та обтяжують покарання. Статті 66 та 67 Кримінального Кодексу України наводять встановлюють обставини, при навяності котрих у кримінальній справі суд має застосувати до винного відповідо більш м’яке, чи більш суворе покарання, ніж передбачено відповідною примінально-правовою санкцією. Слід зазначити, що кримінальний закон дозволє застосування не зазначених в статті 66 КК обставин у якості пом’якшуючих покарання, проте перелік обтяжуючих покарання обставин є вичерпним.
Кримінальний Кодекс передбачає особливості при призначенні покарання за незакінчений злочин, та за злочин вчинений у співучасті. Статті 13-16 КК України встановлюють поняття незакінченого злочину та його стадій, а особливості призначення покарання за незакінчений злочин врегульовані у статті 68 КК. Згідно зазначеній статті, суд при призначенні покарання враховує ступень тяжкості вчиненого злочину та ступень реалізації злочинних намірів особи. Слід зазначити, що ступень тяжкості злочину визначається кримінально-правовою нормою, що встановлює відповідальність за закінчений злочин, оскільки особа, що здійснила замах на вчинення злочину бажала настання відповідних суспільно-небезпечних наслідків, та вчинила для цього усі дії, які вважала за необхідні. За вчинення готування до злочину строк або розмір покарання не може перевищувати половини максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.За вчинення замаху на злочин строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.На розсуд суду ст. 68 надає вирішення питання про особливість призначення покарання особам, що вчинили злочин у співучасті. Частина четверта зазначеної статті КК встановлює, що суд враховує характер та ступінь участі кожного зі співучасників у вчиненні злочину. При цьому суд має визначити роль винних у вчиненні злочину відповідно до положень ст. 27 КК України. Судова практика йде шляхом відповідно до якого організатору та виконавцю злочину призначається більш суворе покарання, ніж підбурювачу чи посібнику. В цілому суд має встановити яким чином дії кожного з співучасників вплинули на заподіяння шкоди охоронюваним інтересам, а також з’ясувати на досягнення якого результату був умисел кожного зі співучасників. Слід мати на увазі, що у деяких випадках один зі співучасників може вчинити злочині дії, про вчинення яких між співучасниками не існувало попередньої домовленності. У такому разі, за вчинення не охоплюваних загальним умислом дій, відповідальність буде нести тільки особа, що вчинила ці дії. Відповідно до положень ст. 29 КК України співучасники підлягають відповідальності за усі вчинені кожним з них дії, яки охоплювалися загальним умислом.
Стаття 69 КК України передбачає можливість призначення особі більш м’якого покарання,ніж передбачено санкцією відповідної статті Особливої частини КК. Згідно із текстом статті, для призначення більш м’якого, ніж передбаченого Законом покарання, необхідна наявність кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. Також суд має право не призначити додаткове покарання, передбачене санкцією статті як обов’язкове. Застосування положень статті 69 КК при призначенні покарання є правом суду, але не його обов’язком, тому застосування цієї норми здійснюється за судовим розсудом.
Стаття 69-1 КК України передбачає правила призначення покарання за наявності обставин, що пом'якшують покарання.Згідно цієї статті за наявності обставин, що пом'якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 66 КК України, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні підсудним своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК України.
Особливості призначення покарання за сукупністю злочинів визначаються ст. 70 КК України. Сукупність злочинів має місце тоді, коли особа вчинила більш ніж один злочин, але раніше не була засуджена за жоден з них. Також призначення покарання за сукупністю злочинів може відбуватися і після засудження особи за вчинення злочину, якщо буде встановлено що вона раніше також скоїла й інший злочин. Стаття 71 КК також передбачає можливість призначення покарання за сукупністю вироків, що навпроти передбачає ситуацію, коли особа вчиняє новий злочин після засудження за вчинення злочину, але до повного відбуття призначеного покарання. Правові наслідки засудження за сукупністю злочинів та сукупністю вироків є різними. Зокрема при наявності сукупності злочинів особі призначається покарання за кожний зі вчинених злочинів, а остаточне покарання визначається шляхом поглинання більш суворим покаранням більш м’якого, часткового або повного складення покарань. Призначаючи покарання за сукупністю вироків суд додає до покарання за вчинення наступного злочину не відбуту частину покарання за попередній злочин. Загалом положення ст.ст. 70 та 71 КК не визначають у яких випадках застосовуються які методи визначення остаточного покарання, тобто чи застосовується поглинання одного покарання іншим, чи застосовується принцип повного чи часткового складення, а також не визначено у яких випадках суд додає не відбуту частину покарання по попередньому вироку в повному розмірі чи у частині.
При призначенні покарання за сукупністю злочинів чи вироків виникає необхідність складення різних видів основних покарань, для чого ст. 72 КК передбачає спеціальні правила, за якими покарання одного виду може бути перераховано у покарання іншого виду: наприклад, при призначенні покарання за сукупністю вироків, коли особу було засуджено за різними вироками до обмеження волі та позбавлення волі, остаточне покарання призначається в виді позбавлення волі, а розмір покарання у виді обмеження волі перераховується у позбавлення волі. Також слід зауважити, що ч. 3 ст. 72 передбачає випадки, коли при сукупності злочинів чи вироків покарання не складаються та відбуваються самостійно. Усі призначені додаткові покарання також відбуваються самостійно. При призначенні покарання особі зараховується час находження під вартою у якості підозрюваного та звинуваченого, утримання у психіатричному закладі при проведенні судово-психіатричної експертизи, а також час тримання у стаціонарі психіатричного закладу.