Історія розвитку кримінального законодавства України щодо злочинів проти основ національної безпеки України.
Поняття злочинів проти основ національної безпеки України та їх види.
Загальна характеристика злочинів проти основ національної безпеки України
Під час вивчення злочинів проти основ національної безпеки необхідно перш за все з’ясувати їх соціально-політичну характеристику. Держава як колективний суб’єкт виступає гарантом дотримання основних прав і свобод людини і громадянина. Саме тому розділ I „Злочини проти основ національної безпеки України” було винесено на перше місце в системі злочинів Особливої частини КК України. Злочини проти основ національної безпеки визнані законодавцем найбільш небезпечними і віднесені до особливо тяжких або тяжких злочинів.
Виходячи з теорії кримінального права, родовим об’єктом цих злочинів є суспільні відносини з охорони основ національної безпеки України. Згідно ст. 1 Закону України „Про основи національної безпеки України” від 19 червня 2003 року, національна безпека – захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечується сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам. Під національними інтересами розуміються життєво важливі матеріальні, інтелектуальні і духовні цінності Українського народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток.
Об’єктивна сторона злочинів проти основ національної безпеки полягає в активних діях.
За своєю конструкцією ці злочини або із формальним складом, або усіченим. Злочини із формальним складом вважаються закінченими з моменту вчинення діяння, незалежно від настання наслідків. Момент закінчення злочинів із усіченим складом переноситься на стадію готування чи замаху на злочин. Наприклад, змова про вчинення дій, передбачених ст.109, розглядається як закінчений злочин, хоча є лише готуванням до його вчинення. Посягання на життя державного чи громадського діяча, відповідальність за яке передбачено ст. 112, вважається закінченим злочином з моменту замаху на вбивство.
У деяких випадках обов’язковими ознаками об’єктивної сторони складу злочинів проти основ національної безпеки є:
- час вчинення злочину (наприклад, перехід на бік ворога в період збройного конфлікту (ст. 111);
- обстановка (наприклад, перехід на бік ворога в умовах воєнного стану (ст. 111);
- спосіб (наприклад, публічне вчинення дій, які передбачені у диспозиціях відповідних статей (ст. 109-110).
Суб’єктивна сторона злочинів проти основ національної безпеки характеризується лише умисною виною, вид умислу прямий. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони майже всіх складів цих злочинів є мета (наприклад, мета насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади (ст. 109); мета зміни меж території або держаного кордону України (ст. 110); мета ослаблення держави (ст. 113) та ін.)
Суб’єкт злочинів проти основ національної безпеки може бути як загальний (фізична осудна особа, яка досягла 16-ти років (ст. 109, 110), або 14-ти років (ст.ст. 112, 113), так і спеціальний (наприклад, представник влади (ч. 3 ст. 109, ч.2 ст.110), громадянин України (ст. 111), іноземець або особа без громадянства (ст. 114).
Диспозиції кримінально-правових норм, що передбачають відповідальність за вчинення злочинів проти основ національної безпеки бланкетні, тому під час кваліфікації цих злочинів потрібно звертатися до Конституції України та наступних законів: „Про основи національної безпеки України” від 19.06.2003 р.; „Про державний кордон України” від 4.11.1991 р.; „Про державну таємницю” від 21.01.1994 р.
Під час вивчення історії розвитку кримінального законодавства України щодо злочинів проти основ національної безпеки України особливу увагу слід приділити аналізу наступних правових актів: Кримінальному кодексу УРСР 1922 р.; Положенню про злочини державні від 22 лютого 1927 р., яке з часом увійшло до Особливої частини Кримінального кодексу УРСР від 8 червня 1927 р.; Кримінальним кодексом УРСР 1960 р. Такий аналіз дозволить зрозуміти принципи криміналізації та декриміналізації злочинів проти основ національної безпеки України.
З’ясувавши наведені вище питання можна перейти до аналізу окремих складів злочинів проти основ національної безпеки.
1. Дії спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади (ст. 109)
Безпосереднім об’єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпечують охорону конституційного ладу і державної влади в країні. Згідно із ст. 5 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
Державна влада в Україні проявляється в трьох самостійних, але взаємодіючих формах: законодавчій, виконавчій, судовій. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених конституцією України межах і відповідно до законів України (ст. 6 Конституції України).
Об’єктивна сторона злочину полягає:
1. у діях, спрямованих на насильницьку зміну або повалення конституційного ладу (ч.1 ст. 109);
2. у діях, спрямованих на насильницьке захоплення державної влади (ч. 1 ст. .109);
3. у змові про вчинення таких дій (ч. 1 ст. 109);
4. у публічному заклику до таких дій (ч. 2 ст. 109);
5. у розповсюдженні матеріалів із закликами до вчинення таких дій (ч. 2 ст. 109).
Злочин вважається закінченим з моменту вчинення будь-якої дії, яка утворює об’єктивну сторону, незалежно від настання наслідків.
Суб’єктивна сторона злочину характеризується наявністю прямого умислу. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони є мета вчинення злочину – насильницька зміна чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади.
Суб’єкт злочину загальний – фізична осудна особа, яка досягла 16 років.
Кваліфікуючими ознаками дій, передбачених ч. 2 ст. .109, є вчинення цих дій:
1. представником влади;
2. повторно;
3. організованою групою;
4. з використанням засобів масової інформації.
2. Посягання на територіальну цілісність і недоторканість України (ст. 110)
Безпосереднім об’єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують територіальну цілісність і недоторканість України. Частина 3 ст. 2 Конституції України передбачає, що територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканою.
Згідно із ст. 1 Закону України „Про держаний кордон України” державний кордон – це лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України – суші, вод, надр, повітряного простору.
Об’єктивна сторона злочину виявляється у таких формах: 1) діях, спрямованих на зміну меж території України; 2) діях, спрямованих на зміну державного кордону України; 3) публічних закликах до вчинення таких дій; 4) розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій.
Злочин вважається закінченим з моменту вчинення хоча б однієї дії щодо територіальної цілісності або недоторканості державного кордону України, незалежно від настання наслідків.
Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною формою вини, вид умислу прямий. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони є мета – змінити межі території або державного кордону України.
Суб’єкт злочину загальний – фізична осудна особа, яка досягла 16-ти років.
Кваліфікуючими ознаками посягання на територіальну цілісність і недоторканість України є:
1. вчинення дій, передбачених ч.1 ст. 110:
- особою, яка є представником влади;
- повторна;
- за попередньою змовою групою осіб;
- поєднаних з розпалювання національної чи релігійної ворожнечі (ч.2 ст. 110).
2. вчинення дій, передбачених ч. 1 або 2 ст. 110, які призвели:
- до загибелі людей – хоча б однієї людини;
- до інших тяжких наслідків, під якими слід розуміти заподіяння тяжких тілесних ушкоджень хоча б однієї особи чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень двом і більше особам, зруйнування або пошкодження будівель, споруд, життєзабезпечувальних комунікацій тощо (ч. 3 ст. 110).
3. Державна зрада (ст. 111)
Безпосереднім об’єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують охорону суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, обороноздатності, державної, економічної чи інформаційної безпеки України.
Об’єктивна сторона злочину виявляється у таких діях: 1) перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту; 2) шпигунство; 3) надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.
Злочин вважається закінченим з моменту вчинення хоча б однієї дії, передбаченої у диспозиції ст. 111, незалежно від настання наслідків (склад злочину формальний).
Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною формою вини, вид умислу прямий. Особа усвідомлює, що її дії вчиняються на шкоду суверенітету, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України, передбачає шкідливі наслідки цих дій і бажає їх настання. Мотив є факультативної ознакою суб’єктивної сторони і на кваліфікацію не впливає.
Суб’єкт злочину спеціальний – громадянин України, якому виповнилося 16-ть років.
Частина 2 ст. 111 містить спеціальну підставу звільнення від кримінальної відповідальності, яка застосовується до громадян України, за наявності двох умов: 1) особа не вчинила ніяких дій на виконання злочинного завдання іноземної держави, іноземної організації або їх представників; 2) добровільно заявила органам державної влади про свій злочинний зв’язок з перерахованими суб’єктами та про отримання завдання.
Відсутність хоча б однієї з цих умов виключає можливість звільнення особи від кримінальної відповідальності.
4. Посягання на життя державного чи громадського діяча (ст. 112)
Основним безпосереднім об’єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують нормальну діяльність суб’єктів державної влади, а також керівників політичних партій. Обов’язковим додатковим безпосереднім об’єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують охорону життя людини.
Потерпілими від цього злочину, згідно із ст. 112, можуть бути: Президент України, Голова Верховної Ради України, народний депутат України, Прем’єр міністр України, член Кабінету Міністрів України, Голова чи суддя Конституційного Суду України або Верховного Суду України, або вищих спеціалізованих судів України, Генеральний прокурор України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Голова Рахункової палати, Голова Національного банку України, керівник політичної партії. Цей перелік є вичерпним. Посягання на життя членів сім’ї чи родичів державного чи громадського діяча утворює злочин проти життя особи.
Об’єктивна сторона злочину полягає в посяганні на життя державного чи громадського діяча, під яким слід розуміти умисне вбивство або замах на вбивство.
Злочин вважається закінченим з моменту посягання на життя державного чи громадського діяча, незалежно від настання смерті вказаних осіб (склад злочину усічений).
Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною формою вини. Мотиви вчинення злочину можуть бути різні, проте вони все рівно повинні бути пов’язані із державною чи громадською діяльністю осіб, перерахованих у диспозиції ст. 112. Тому якщо посягання на життя державного чи громадського діяча вчинено на грунті особистих взаємовідносин, то дії винного кваліфікуються за відповідною частиною ст. 115, а у разі замаху на вбивство ще і з посиленням на ст. 15.
Суб’єкт злочину загальний – фізична осудна особа, яка досягла 14-ти років.
5. Диверсія (ст. 113)
Основним безпосереднім об’єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують охорону внутрішньої безпеки держави. Додатковим безпосереднім об’єктом злочину можуть бути суспільні відносини, що забезпечують охорону життя і здоров’я людей; об’єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення; тваринного і рослинного світу.
Предметом злочину можуть бути важливі споруди та комунікації народногосподарського чи оборонного значення (вокзали, електростанції, склади тощо).
Об’єктивна сторона злочину полягає у таких діях: 1) вибуху, підпалі або інших діях, спрямованих на масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їхньому здоров’ю, на зруйнування або пошкодження об’єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення; 2) у діях, спрямованих на радіоактивне забруднення, масове отруєння, поширення епідемій, епізоотій чи епіфітотій.
Злочин вважається закінченим з моменту вчинення хоча б однієї дії, яка передбачена у диспозиції ст. 113, незалежно від настання наслідків (склад злочину формальний).
Суб’єктивна сторона злочину характеризується наявністю прямого умислу. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони є мета вчинення злочину – ослаблення держави, тобто спричинення шкоди її внутрішній безпеці.
Суб’єкт злочину загальний – фізична осудна особа, яка досягла 14-ти років.
6. Шпигунство (ст. 114)
Безпосереднім об’єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують охорону зовнішньої безпеки України.
Предметом злочину є відомості, що становлять державну таємницю. Відповідно до ст. 1 Закону України „Про державну таємницю” державна таємниця – це вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою.
Об’єктивна сторона злочину полягає у таких діях: 1) передача іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю; 2) збирання з метою передачі перерахованим адресатам відомостей, що становлять державну таємницю.
Злочин вважається закінченим з моменту вчинення хоча б однієї дії, яка передбачена у диспозиції ст. 114, незалежно від настання наслідків (склад злочину формальний).
Суб’єктивна сторона злочину характеризується наявністю прямого умислу. Мотив злочину є факультативною ознакою суб’єктивної сторони і на кваліфікацію не впливає.
Суб’єкт злочину спеціальний – іноземець або особа без громадянства, які досягли 16-ти років.
Частина 2 ст. 114 містить спеціальну підставу звільнення від кримінальної відповідальності, яка застосовується до іноземців і осіб без громадянства, за наявності трьох умов: 1) особа припинила діяльність, передбачену ч. 1 ст. 114; 2) добровільно повідомила органи державної влади про вчинене; 3) внаслідок цього і вжитих заходів було відвернено заподіяння шкоди інтересам України.
Відсутність хоча б однієї з цих умов виключає можливість звільнення особи від кримінальної відповідальності.