Видовим об’єктом злочинів проти культурних та фізичних прав людини і громадянина є суспільні відносини, що забезпечують право людини і громадянина на освіту, наукову техніку і художню творчість, авторські і суміжні права, а також право на медичне обслуговування.
Об’єктивна сторона зазначених злочинів полягає лише в активних діях.
У деяких випадках обов’язковою ознакою об’єктивної сторони складу злочинів проти культурних та фізичних прав людини і громадянина є:
- настання наслідків у вигляді матеріальної шкоди та наявність причинного зв’язку між діянням і цими наслідками (наприклад, ст. ст. 176, 177 КК);
- місце вчинення злочину (наприклад, державні чи комунальні заклади охороні здоров’я (ст. 184 КК)
- способи вчинення злочину (наприклад, обман, зловживання довірою, примус є способами грубого порушення угоди про працю (ст. 173 КК).
Злочини проти культурних та фізичних прав людини і громадянина можуть бути як з формальним, так і матеріальним складом.
Суб’єктивна сторона злочинів проти культурних та фізичних прав людини і громадянина характеризується лише умисною виною, вид умислу прямий. Мотив і мета є факультативними ознаками суб’єктивної сторони і на кваліфікацію не впливають.
Суб’єкт злочинів проти культурних та фізичних прав людини і громадянина може бути як загальним (ст. ст. 176, 177 КК), так і спеціальним (ст. ст. 183, 184 КК).
Диспозиції кримінально-правових норм, що передбачають відповідальність за вчинення злочинів проти культурних та фізичних прав людини і громадянина є бланкетними, тому під час кваліфікації цих злочинів потрібно звертатися до Цивільного кодексу України та законів України: „Про авторське право і суміжні права” від 23 грудня 1993 р., „Про охорону прав на промислові зразки” від 15 грудня 1993 р., „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” від 15 грудня 1993 р., „Про охорону прав на зазначення походження товарів” від 16 червня 1999 р., „Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем” від 5 листопада 1997 р., „Про охорону прав на сорти рослин” від 21 квітня 1993 р., „Про освіту” від 23 травня 1991 р.