Тема 31. Злочини проти громадської безпеки

Історія розвитку кримінального законодавства України щодо злочинів проти громадської безпеки.

Загальна характеристика та система злочинів проти громадської безпеки.

Характеристика окремих складів злочинів проти громадської безпеки.

Під час вивчення цієї теми студенти повинні з’ясувати і вивчити визначення наступних понять.

Злочини проти громадської безпеки — це навмисні чи необережні суспільно небезпечні діяння, що заподіюють істотну шкоду чи створюють реальну погрозу заподіяння шкоди безпечним умовам життя суспільства.

Відповідальність за дані злочини передбачена статтями Розділу IX Особливої частини КК.

Високий ступінь соціальної небезпеки обумовлюється не тільки кількісною характеристикою, але і внутрішніми властивостями самих злочинів проти громадської безпеки (особливостями об'єкта і діяння, різноманітним характером наслідків). Злочини проти громадської безпеки руйнують сформовані суспільно корисні соціальні зв'язки, що складаються між різними суб'єктами в процесі їхньої діяльності. Вони об'єктивно шкідливі для необмежено широкого кола суспільних відносин (недоторканості особи, збереження майна, нормальної діяльності державних і суспільних інститутів, екологічної безпеки і т.ін.), а їхні наслідки досить тяжкі для суспільства.

Специфіка злочинів, що зазіхають на загальну безпеку, полягає в тому, що вони відбуваються в будь-яких сферах життєдіяльності суспільства, торкаються його глибинних інтересів в області забезпечення безпеки і нормальних умов існування, пов’язані із заподіянням тяжкої шкоди широкому колу юридичних і фізичних осіб.

Як видовий об'єкт кримінально-правової охорони безпечні умови життя суспільства (суспільна безпека) містять в собі сукупність суспільних відносин по забезпеченню недоторканності життя і здоров'я громадян, майнових інтересів фізичних і юридичних осіб, громадського спокою, нормальної діяльності державних і суспільних інститутів.

За особливостями об'єктивної сторони ці злочини вчинюються шляхом як дії (більшість злочинів), так і бездіяльності. Шляхом бездіяльності можуть вчинюватися злочини, для яких характерне порушення яких-небудь правил – недбале зберігання вогнепальної зброї чи бойових припасів, порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки (ст. ст. 264, 270 КК).

Суб'єктивна сторона злочинів проти громадської безпеки характеризується в основному умисною формою вини.

За віковим критерієм суб'єкта, то по досягненні 14-річного віку відповідальність настає за бандитизм, вчинення терористичного акта, розбій з метою викрадення вогнепальної зброї, боєприпасів, вибухових речовин, радіоактивних матеріалів, а також вимагання цих предметів (ст. ст. 257, 258, ч. 3 ст. 262 КК). За вчинення інших злочинів проти громадської безпеки відповідальність настає по досягненні 16 років.

Залежно від характеру вчинюваних дій, злочини проти громадської безпеки можна поділити на три групи:

1. злочини, пов’язані із створенням злочинної організації, терористичної групи та інших злочинних об’єднань (ст. 255–261);

2. злочини, пов’язані із незаконним поводженням із зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами чи радіоактивними матеріалами (ст. 262–266);

3. злочини, пов’язані із порушенням різних правил, що забезпечують громадську безпеку (ст. 267– 270).

Особливу увагу слід звернути на аналіз наступних складів злочинів.

Створення злочинної організації – злочин проти громадської безпеки, відповідальність за який передбачена ст. 255 КК.

Перелік дій, які підпадають під цю статтю, досить широкий. Об'єктивна сторона злочину може виражатися крім створення злочинної організації, у керівництві такою організацією; участі у ній; участі у злочинах, вчинюваних такою організацією; у організації, керівництві чи сприянні зустрічі (сходці) представників злочинних організацій або організованих груп для розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів, матеріального забезпечення злочинної діяльності чи координації дій об'єднань злочинних організацій або організованих груп.

Безпосереднє створення злочинної організації передбачає організаційні дії у вигляді: підбору учасників злочинного формування з наступним розподілом їх ролей в організації; пошуку матеріальних засобів, які необхідні для функціонування організації: грошей (створення спільної каси ("общака") з визначенням джерел її поповнення та цілей, на які гроші з неї можуть витрачатися тощо), транспорту, приміщень, сховищ; розробки планів; пошуку об'єктів нападу, рекету та ін. Таке створення також передбачає об'єднання осіб або груп осіб у стійке формування з ієрархічною структурою, з визначенням необхідної кількості учасників (як учасників зло­чинів, так і осіб, які забезпечують діяльність злочинної організа­ції), спеціалізації (злочинної спрямованості діяльності організації) і створенням на цій основі структурних підрозділів (ланок) для забезпечення функціонування злочинної організації з метою спільного вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів.

Керівництво організацією – це дії по підбору кадрів, роз­робці планів вчинення злочинів, визначенню виконавців конкрет­них злочинів та постановці завдань, отриманню звітів про вчи­нені злочини, розподілу отриманих грошей або цінностей та ін.

Участь у діяльності злочинної організації передбачає вступ до неї, прийняття обов'язків члена організації; участь у розробці планів та їх реалізації; виконання обов'язків, передбачених роллю в організації та спеціалізацією, дотримання дисципліни та встановлених правил поведінки тощо.

Участь у злочинах - це участь відповідно за спеціалізацією та визначеною керівництвом роллю особи в організації у вчиненні конкретних тяжких або особливо тяжких злочинів, які розроблені у злочинній організації.

Під організацією, керівництвом чи сприянням зустрічі (сходці) представників злочинних організацій або організованих груп для розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів, матеріальним забезпеченням злочинної діяльності чи коорди­нацією дій об'єднань злочинних організацій або організованих груп розуміється створення іншої форми організованої злочинності - злочинної спільноти. Тобто створення тимчасового або постійного органу, який був би координуючим центром діяльності більшості злочинних груп і організацій, які діють на конкретній території (місто, область, регіон) або займаються де­якими спільними для цих груп і організацій видами злочинної діяльності (розповсюдження наркотиків, нелегальна імміграція, збут викраденого, легалізація грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом тощо).

Це можуть бути: організація зустрічей керівників злочинних груп і злочинних організацій (передбачає попередні переговори стосовно спільних дій; підготовку місця для проведення сходки, визначення питань, які підлягають вирішенню), керівництво та­ким тимчасовим об'єднанням (головування на сходці), сприяння такій зустрічі, згода керівників інших злочинних груп та угрупувань на участь у такій злочинній спільноті, інших членів злочинної організації або керівників її структурних підрозділів.

Об'єктивна сторона цього злочину передбачає таку мету спільноти, що створюється: розроблення планів конкретних зло­чинів або перспектив злочинної діяльності в регіонах; умов спільного вчинення злочинів (поділення території або сфер впли­ву чи видів злочинної діяльності між організованими групами і злочинними організаціями); матеріальне забезпечення функціону­вання злочинної діяльності (створення "общака" як спільної каси для декількох злочинних організацій та розподіл коштів); коор­динація (узгодження та розподіл) дій злочинних організацій та організованих груп; вирішення конфліктних ситуацій, які виник­ли між злочинними організаціями та організованими групами, коли керівник виступає у ролі мирового судді, та ін.

Суб'єктивна сторона злочину передбачає прямий умисел та мету створення злочинної організації – вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Кожний учасник організації усвідомлює, що разом з іншими він приймає участь у здійсненні цієї злочинної мети, а також бажає прийняти участь у її діяльності.

Бандитизм – злочин, якій полягає в організації озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб, а також участь у такій банді або у вчинюваному нею нападі (ст. 257).

Особлива суспільна небезпека бандитизму полягає в тому, що банди вчинюють вбивства, зґвалтування, насильницькі заволодіння майном, транспортними засобами, зброєю, наркотиками, пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів, угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна та інші подібні дії. Сама організація і існування озброєної банди вже представляє серйозну загрозу для суспільства, безпеки людей, для власності, нормального функціонування державних, громадських і приватних підприємств, установ та організацій.

Банда (від італійського banda - збройний загін) - це один із видів організованої групи або злочинної організації, тобто найбільш небезпечна форма співучасті.

Обов'язковими ознаками банди є:

– кількісна ознака – наявність в організованій групі чи злочинній організації декількох осіб (трьох і більше);

– стійкість злочинного угрупування;

– озброєність злочинного угрупування;

– загальна мета учасників злочинного угрупування — вчинення нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб;

– спосіб вчинення злочину — напад на підприємства, уста­нови, організації чи на окремих осіб.

У зв'язку з тим, що банда є одним із видів організованої групи або злочинної організації, що передбачає об'єднання декількох осіб (трьох і більше), вона повинна складатися не менше, ніж з трьох осіб, кожна з яких здатна нести кримінальну відповідальність.

Стійкість, як ознака банди, має місце тільки в тих випадках, коли організована група або злочинна організація створені для заняття злочинною діяльністю, вчинення, як пра­вило, не одного, а декількох нападів (не менше двох) невизначеної кількості. В окремих випадках банда може бути створена для вчинення лише одного, але особливо небезпечного нападу, який вимагає особливої підготовки. Угрупування слід вважати стійким за умови, що воно є стабільним і згуртованим. Про стійкість угрупування можуть свідчити досконалість його орга­нізаційної структури, постійність форм і методів злочинної діяль­ності тощо.

Озброєність банди свідчить про наявність у неї зброї. Якщо у банди немає зброї, то немає і банди та бандитизму. Саме озброєність для нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб у сполученні зі стійкістю та іншими ознаками й утворює той ступінь суспільної небезпеки злочинного угрупу­вання, який обумовлює його віднесення до банди.

Під зброєю необхідно розуміти пристрої, прилади та інші предмети, конструкційне призначені і технічно придатні для враження живої або іншої цілі, тобто зброю у вузькому, власному значенні слова. Зброя може бути вогнепальною, холодною, вибуховою та іншою.

Банда визнається озброєною, якщо зброя є хоча б у одного з її учасників. Однак при цьому необхідно, щоб інші учасники знали, що в банді є зброя і вона може бути застосована під час нападу. Для складу бандитизму не вимагається, щоб зброю було застосовано. Для відповідальності за бандитизм достатньо того, що зброя була в розпорядженні банди і могла бути застосована.

Банда створюється з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб. Під нападом слід розуміти дії, спрямовані на досягнення злочинного результату за допомогою насильства над потерпілим або створення реальної загрози його застосування.

Разом з тим як бандитизм слід розглядати і дії банди, пов'язані із заволодінням чужим майном, вимаганням, зґвалтуван­ням, угоном транспортних засобів, пошкодженням шляхів сполучення і транспорту та іншими аналогічними діями. Тому немає бандитизму там, де група осіб об'єдналася для вчинення хоча і злочинних дій, але не пов'язаних з нападом на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб. Наприклад, для фальшування грошей чи для заняття контрабандою.

Суб'єктивна сторона складу бандитизму характеризується виною у формі прямого умислу. До прямого умислу при організації озброєної банди входить усвідомлення того, що особа орга­нізує озброєну банду для вчинення нападу на підприємства, установи, організації або на окремих осіб, та бажання організувати таку банду.

У самому законі при описі складу бандитизму немає вказівок на мету нападів. Тому бандитизм може вчинюватися з метою розкрадання, вбивства, зґвалтування, звільнення винних з-під охорони, вчинення злісного хуліганства та ін.

Суб'єкт бандитизму – будь-яка особа, що досягла до моменту вчинення злочину 14 років.

Терористичний акт – злочин, передбачений ст. 258 КК, який полягає у застосуванні зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров'я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків, якщо такі дії були вчинені з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення, або з метою впливу на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об'єднаннями громадян, юридичними особами, або привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста).

Під застосуванням зброї необхідно розуміти використання її вражаючих властивостей проти життя, здоров'я людини, майна або довкілля. До інших дій, які створили небезпеку для життя чи здоров'я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків відносяться застосування отруйних речовин, газів, затоплення, обвали, камнепади, руйнування будівель, будинків, споруд, шляхів і засобів сполучення, пошкодження об'єктів довкілля, систем життєзабезпечення та ін.

Для закінченого складу терористичного акту у формі застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших загально небезпечних дій необхідно щоб вони створювали реальну небезпеку для життя чи здоров'я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків. Наприклад, виникнення паніки і небезпека дестабілізації соціально-політичної обстановки у населеному пункті, дезорганізація нормальної діяльності тих чи інших підприємств, установ та організацій.

Змістом погрози вчинення загально небезпечних дій є відо­мості (інформація) про готовність їх вчинення. Погроза є за­лякуванням, психічним насильством, засобом психічного впливу, на органи державної влади чи органи місцевого самоврядування, на службових осіб, об'єднання громадян, юридичних або фізичних осіб, тому вона повинна бути доведена до їх відома. Саме з цього моменту терористичний акт у формі погрози вчинення загально небезпечних дій є закінченим. Вона (погроза) повинна бути наявною (дійсною) і реальною. Наявність погрози означає її існування в об'єктивній дійсності, а реальність – те, що є підстави вважати, що погроза може бути виконана, її здатність викликати таке сприйняття. Зовні погроза вчинення загально небезпечних дій може бути виражена як безпосередньо, так і опосередковано, як відкрито, публічно, так і анонімно, усно чи письмово, демонстрацією зброї та ін.

З суб'єктивної сторони терористичний акт може бути вчинений лише з прямим умислом. Винний усвідомлює, що вчиняє загально небезпечні дії, які створюють небезпеку для життя чи здоров'я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків, або погрозу вчинення зазначених дій і бажає їх вчинення. При погрозі немає значення, чи дійсно винний мав намір привести її у виконання, реалізувати.

Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони терористич­ного акту є спеціальна мета – порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення або впливу на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об'єднаннями громадян, юридичними особами або привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста).

Суб'єктом терористичного акту може бути будь-яка особа, що досягла 14 років.

Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами – злочин, передбачений ст. 263 КК, що полягає у носінні, зберіганні, придбанні, виготовленні, ре­монті, передачі чи збуті вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових ре­човин або вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу, а також у носінні, виготовленні, ремонті або збуті кинджалів, фінських ножів, кастетів чи іншої холодної зброї без передбаченого законом дозволу.

Родовим об'єктом цих злочинів є громадська безпека, а безпосереднім об'єктом – безпека від зброї, бойових припасів, вибухових речовин та вибухових пристроїв.

Предмет злочину – вогнепальна зброя (крім гладкоствольної мисливської), бойові припаси, вибухові речовини, вибухові пристрої та радіоактивні матеріали. Предмети злочину по­винні бути придатними для використання за своїм призначенням. Для вирішення питання про те, чи є відповідні предмети зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами, а також при необхідності з'ясування придатності зброї, боєприпасів або вибухових речовин до використання, потрібні спеціальні знання, призначається експертиза з проведенням її у відповідних експертних установах. Визначення лише придатності предмета для використання за призначенням може бути з'ясовано і за участю спеціаліста. Оцінюючи докази щодо визначення зброї, бойових припасів та вибухових речовин, слід мати на увазі, що основною характерною ознакою цих предметів є їх призначення для ураження живої цілі та знищення чи пошкодження оточуючого середовища. Вони можуть бути як саморобні, так і виготовлені промисловим способом.

Під вогнепальною зброєю розуміється зброя, призначена для механічного ураження цілі на відстані снарядом, який отримує напрям руху за рахунок енергії порохового чи іншого заряду. До вогнепальної зброї, як предмета злочину, належать усі види бойової, спортивної, нарізної, мисливської (крім гладкоствольної мисливської) зброї, для проведення пострілу з якого використовується сила тиску газів, що утворюються при згоранні вибухової речовини (пороху або інших спеціальних горючих сумішей).

До бойових припасів належать патрони, артилерійські снаряди, бомби, міни, гранати, бойові частини ракет і торпед та інші вироби в зібраному стані, споряджені вибуховою речовиною і призначені для стрільби з вогнепальної зброї чи вчинення вибуху.

До вибухових речовин належать порох, динаміт, тротил, нітрогліцерин та інші хімічні речовини, їх сполуки або суміші, здатні вибухнути без доступу кисню.

Вибухові пристрої – це пристрої, споряджені вибуховою речовиною і призначені для вчинення вибуху.

Складові частини і деталі бойових припасів, що містять вибухові речовини (запали, детонатори, підривники, гранати без підривників та ін.) відносяться до предметів злочину в якості вибухових речовин.

Не є предметом злочину пневматична зброя, сигнальні, стар­тові, будівельні, газові пістолети, ракетниці, а також вибухові пакети й інші імітаційно-піротехнічні та освітлювальні засоби, що не містять у собі вибухових речовин і сумішей.

Предмет злочину, передбаченого ч. 2 ст. 263 КК, є кинджали, фінські ножі, кастети та інша холодна зброя. Холодна зброя – це знаряддя та пристрої, які відповідають стандартним зразкам або історично виробленим типам зброї, чи інші предмети, що мають колючий, колючо-ріжучий, рубаючий, роздріблюючий або ударний ефект (багнет, стилет, ніж, кинджал, нунчаку, кастет тощо) і призначені для ураження живої цілі.

До предмета злочину не належить спортивна холодна зброя (шпага, рапіра, еспадрон). Конструктивна особливість цієї зброї така, що вона призначена не для враження цілей, а для спортивних цілей (вона не міцна, їй не притаманні вражаючі ознаки, вістря і леза клинків затуплені, клинки при уколах згинаються тощо).

Незаконне носіння холодної та вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів або вибухових речовин є умисною, без відповідного дозволу, дією по їх перемі­щенню, транспортуванню винною особою безпосередньо при собі (у руках, в одежі, сумках, спеціальних футлярах, в транспортному засобі тощо) за умови можливості швидкого їх використання.

Незаконним зберіганням вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів або вибухових речовин є умисні, без належного дозволу дії, пов'язані з володінням незалежно від тривалості часу будь-яким із зазначених предметів, що знаходяться при винній особі, у вибраному і відомому їй місці.

Придбання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв – це їх отримання від інших осіб будь-якими, крім викрадення, привласнення, вимагання (що утворюють самостійний склад злочину) способами - шляхом купівлі, обміну, в якості подарунка, винагороди за послугу, відшкодування боргу тощо.

Під незаконним виготовленням холодної, вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів або вибухових речовин слід розуміти умисні, без отримання дозволу у встановленому законом порядку, дії по їх створенню чи пере­робленню з будь-яких предметів, в результаті чого вони на­бувають властивостей холодної чи вогнепальної зброї, бойових припасів або вибухових речовин.

Злочин є закінченим, якщо виготовлений предмет може бути використаний як зброя, боєприпаси, вибухові речовини або вибуховий пристрій незалежно від незавершеності тих чи інших частин або оздоблювальних (оброблювальних) робіт.

Ремонт зброї, бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв – це відновлення у них втрачених вражаючих властивостей.

Передача вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв – це віддання (вручення) їх іншій особі особисто (безпосередньо) (наприклад, для збереження, тимчасового використання) або через посередника, а також дії посередника по її відданню (врученню).

Збут холодної, вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів або вибухових речовин є умис­ною, поза встановленим порядком дією винної особи по їх передачі іншій особі шляхом продажу, обміну, дарування, оплати за борг тощо.

Поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами або вибуховими пристроями тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, коли воно вчинюється без передбаченого законом дозволу, тобто є незаконним. Винний не має ні дійсного, ні уявного права на їх вчинення.

Дозвіл на право носіння, зберігання, придбання, виготовлення, ремонт та збут зброї, бойових припасів та вибухових речовин надається органами Міністерства внутрішніх справ України. Військовослужбовцям, працівникам МВС та співробітникам СБУ дозвіл на носіння вогнепальної зброї видають відповідні начальники.

З суб'єктивної сторони ці злочини можуть бути вчинені тільки з прямим умислом, при якому винний усвідомлює, що він незаконно (без передбаченого законом дозволу) поводиться зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами або вибуховими пристроями, і бажає цього. Цілі і мотиви злочинів можуть бути різними.

Суб'єктом цього злочину може бути будь-яка особа, якій виповнилося 16 років.