Історія розвитку кримінального законодавства України щодо злочинів проти правосуддя.
Поняття та система злочинів проти правосуддя, критерії їх відмежування від суміжних суспільно-небезпечних діянь і адміністративних проступків.
Під час вивчення цієї теми слід запам’ятати наступне.
Конституція Украйни закріплює, що правосуддя в Украйні здійснюється виключно судами (ст. 124), що недоторканність і незалежність суддів гарантується Конституцією та законами України. Тому цілком закономірно, що КК містить Розділ XVIII "Злочини проти правосуддя". Неможливе існування демократичної, правової держави без незалежної, самостійної та захищеної судової влади, але при цьому потрібно не допустити порушення прав людини та громадянина в процесі здійснення правосуддя. Саме тому законодавець вмістив в цьому розділі не тільки ті злочини, які посягають на нормальне функціонування органів судової влади, органів прокуратури, слідства, дізнання та органів, що виконують судові вироки але й ті злочини, що порушують права людини при здійсненні цими органами своїх повноважень. Виходячи з цих положень всі злочини проти правосуддя можливо об'єднати у наступні системи:
1. Злочини, які посягають на законні права та інтереси людини при відправленні правосуддя: завідомо незаконні затримання, привід або арешт (ст.371 КК); притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності (ст.372 КК); порушення права на захист (ст. 374 КК); постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови (ст. 375 КК); втручання в діяльність судових органів (ст. 376 КК), втручання в діяльність захисника чи представника особи (ст. 397 КК).
2. Злочини, які посягають на життя, здоров'я особисту безпеку, майно суддів, засідателів та інших учасників правосуддя. Закріплення цих злочинів в КК має дуже велике значення для того, щоб органи судової влади здійснювали свої повноваження самостійно, об'єктивно, не хвилюючись за настання негативних наслідків при винесенні правомірного вироку. Тільки при захищеності цих осіб державою вони можуть здійснювати свої повноваження неупереджено, опираючись тільки на закон та свою професійну свідомість. До цих злочинів входять: посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя (ст. 379 КК); посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги (ст. 400); погроза або насильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного (ст. 377 КК); погроза або насильство щодо захисника чи представника особи (ст. 398 КК); умисне знищення або пошкодження майна судді, народного засідателя чи присяжного (ст. 378 КК); умисне знищення або пошкодження майна захисника чи представника особи (ст. 399 КК).
3. Злочини, які перешкоджають одержанню доказів та істинних висновків у справі. Сюди слід включити: примушування давати показання (ст. 373); завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину (ст. 383 КК); завідомо неправдиве показання (ст. 384 КК); відмова свідка від надання показань або відмова експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов'язків (ст. 385 КК); перешкоджання з'явленню свідка, потерпілого, експерта, примушування їх до відмови від давання показань чи висновку (ст. 386 КК).
4. Злочини, які перешкоджають своєчасному розкриттю і присіченню злочину: невжиття заходів безпеки щодо осіб, взятих під захист (ст. 380 КК); розголошення відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист (ст. 381 КК); розголошення даних досудового слідства або дізнання (ст. 387 КК); приховування злочину (ст. 396 КК); порушення правил адміністративного нагляду (ст. 395 КК).
5. Злочини, які перешкоджають виконанню вироку (рішення) і призначеного ним покарання: невиконання судового рішення (ст. 382 КК); незаконні дії щодо майна, на яке накладено арешт або яке описано чи підлягає конфіскації (ст. 388 КК); ухилення від покарання, не пов’язаного з позбавленням волі (ст. 389 КК); ухилення від відбування покарання у вигляді обмеження волі та у вигляді позбавлення волі (ст. 390 КК); злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи (ст. 391 КК); дії, що дезорганізують роботу установ виконання покарання (ст. 392 КК); втеча з місця позбавлення волі або з-під варти (ст. 393 КК); втеча із спеціалізованого лікувального закладу (ст. 394 КК).
Всі ці злочини характеризуються умисною виною, вони можуть здійснюватися як посадовими особами органів правосуддя, так і приватними особами. Способами вчинення цих злочинів є різноманітні діяння - примус, підкуп, погрози, а також бездіяльність - невиконання вироку суду.
Тема 41. Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини)
Історія розвитку кримінального законодавства України щодо злочинів проти встановленого порядку несення військової служби.
Поняття та загальна характеристика злочинів проти встановленого порядку несення військової служби.
Класифікація злочинів проти встановленого порядку несення військової служби.
Починаючи вивчати означену тему, слід уяснити, що відповідно до ст. 17 Конституції України, прийнятої Верховною Радою України 28 червня 1996 року, захист суверенітету та територіальної цілісності України визнано однією з найважливіших функцій держави, справою всього Українського народу. Виконання означених завдань покладено на Збройні Сили України. Специфіка і широта завдань, які стоять перед Збройними Силами, визначають значний спектр нормативно-правових актів, які регламентують їх функціонування та розвиток. Зокрема, з моменту проголошення незалежності в державі були прийняті Закони України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про загальний військовий обов’язок і військову службу», Положення про проходження військової служби відповідними категоріями військовослужбовців, Військові Статути Збройних Сил України.
З давніх часів боротьбі з військовою злочинністю держава завжди приділяла особливу увагу. Становлення та формування законодавства щодо боротьби з військовими злочинами пройшло складний шлях від Військового Статуту 1716 року, Військово-Судового статуту 1867 року, Керівних засад кримінального права РРФСР 1919, Кримінальних кодексів УРСР 1922 та 1927 років, Основ кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік 1958 року, який серед інших, мав як складову Закон про кримінальну відповідальність за військові злочини, до прийняття Кримінального кодексу УРСР 1960 року, який діяв протягом більш ніж сорока років.
Слід зазначити, що прийняття 5 квітня 2001 року Верховною Радою України нового Кримінального кодексу України визначило новий етап в розвитку кримінального законодавства щодо боротьби з військовими злочинами. Перш за все, змінилася назва самого розділу, у якому містяться кримінально-правові норми про військові злочини – розділ ХІХ «Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини)», який складається з тридцяти п’яти статей (ст.ст. 401 – 435 КК України). Розділ доповнено новими кримінально-правовими нормами, яких не містив кодекс 1960 року та декриміналізовані деякі діяння, які раніше визнавалися злочинними.
Частина 1 ст. 401 КК України «Поняття військового злочину» крім поняття, визначає родовий об’єкт військових злочинів, осіб, які можуть нести відповідальність за їх вчинення, окреслює умови звільнення від кримінальної відповідальності військовослужбовця, який вчинив військовий злочин, обговорює питання співучасті у військових злочинах. Кримінальний кодекс України визначає, що військовими злочинами визнаються передбачені вказаним розділом Кримінального кодексу України злочини проти встановленого законодавством порядку несення або проходження військової служби, вчинені військовослужбовцями, а також військовозобов’язаними під час проходження ними учбових (або перевірних) або спеціальних зборів.
Родовим об’єктом військових злочинів виступає встановлений порядок несення чи проходження військової служби, під яким розуміють врегульовані правовими нормами суспільні відношення, які виникають та існують при проходженні служби різними категоріями військовослужбовців в процесі їх службової та бойової діяльності, та який є складовою громадського порядку.
Об’єктивна сторона військових злочинів виражається у вчиненні суспільно небезпечного діяння (шляхом дії чи бездіяльності), яке посягає на встановлений порядок несення чи проходження військової служби. Деякі норми про військові злочини (з матеріальним складом), як кваліфікуючі ознаки, передбачають настання суспільно небезпечних наслідків та наявність причинного зв’язку між діянням та наслідками, що настали. В розділі XIX Особливої частини КК України міститься значна кількість норм з бланкетними диспозиціями. Встановлення ознак об’єктивної сторони злочинів, які ними передбачені, потребує від студентів ретельного аналізу конкретних положень військових нормативно-правових актів (статутів, положень, настанов, інструкцій, наказів тощо). Крім того, як кваліфікуючі ознаки об’єктивної сторони деяких військових злочинів передбачені місце, час, обстановка вчинення суспільно небезпечного діяння – бойова обстановка, воєнне становище, район воєнних дій, поле бою. При наявності вказаних ознак у диспозиції статті, вони є обов’язковими для встановлення об’єктивної сторони військового злочину, тому потребують певного тлумачення. Кримінальний закон не розкриває їх зміст та відсилає до інших нормативних актів та розробок військової науки.
Суб’єктами військових злочинів, відповідно до ч. 1 ст. 401 КК України, можуть бути військовослужбовці та військовозобов’язані під час проходження ними учбових (або перевірних) або спеціальних зборів. При цьому, ч. 2 ст. 401 КК України передбачає, що до відповідальності за відповідними статтями розділу ХІХ Особливої частини Кримінального кодексу можуть бути притягнуті військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, Державної спеціальної служби транспорту, а також інші особи, визначені законом. Виходячи з вищевказаних положень, слід уяснити, що не можуть бути суб’єктами військових злочинів працівники органів внутрішніх справ, службовці військових частин та закладів, особи, які навчаються у військових ліцеях. Отже, суб’єкти військових злочинів – це суб’єкти спеціальні.
Стосовно суб’єктів військових злочинів визначено підвищений вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність. Це походить, перш за все, з вимог Закону України «Про загальний військовий обов’язок і військову службу» в редакції від 18 червня 1999 року (зі змінами і доповненнями станом на 15.12.2005 р.), у якому зазначено, що на строкову військову службу призиваються громадяни України чоловічої статі, яким до дня відправки у військові частини виповнилося 18 років. Цим же Законом (ст. 20) передбачено, що на військову службу за контрактом можуть бути прийняті громадяни України у віці від 17 років.
Треба зауважити, що Кримінальний кодекс окремо регламентує питання відповідальності за співучасть у військових злочинах. Будь-які особи за співучасть у військових злочинах несуть відповідальність відповідно до статей про військові злочини (ч. 3 ст. 401 КК України). Особу, яка вчинила військовий злочин, може бути звільнено від кримінальної відповідальності відповідно до ст. 44 Кримінального кодексу України із застосуванням заходів, передбачених Дисциплінарним статутом Збройних Сил України (ч. 4 ст. 401 КК України).
Суб’єктивна сторона військових злочинів характеризується умисною (ст.ст. 402, 404, 406, 410 КК України та інші) або необережною формою вини (ст.ст. 403, 412 КК України та інші). Деякі військові злочини можуть вчинятися як умисно, так і з необережності (ст.ст. 418, 419, 420 КК України та інші). Для ряду військових злочинів обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони є мотив та мета вчинення діяння. У деяких складах визначення мотиву використовується для відмежування військових злочинів від інших, які походять на них за ознаками об’єктивної сторони.
В сучасній науці кримінального права класифікація злочинів проводиться за різними критеріями. В межах одного виду злочини поділяються на групи відповідно до безпосереднього об’єкту посягання. Так, під безпосереднім об’єктом військових злочинів розуміють ті відношення військової служби, на які посягає діяння, передбачене конкретною нормою Кримінального кодексу України. Відповідно до цього, можна виділити наступні групи військових злочинів: проти порядку підлеглості та військової честі (ст.ст. 402 – 406 КК України); проти порядку проходження військової служби (ст.ст. 407 – 409 КК України); проти порядку користування військовим майном та його збереженням (ст.ст. 410 – 414 КК України); проти порядку експлуатації військової техніки (ст.ст. 415 – 417 КК України); проти встановленого порядку несення бойового чергування та інших видів спеціальних служб (ст.ст. 418 – 421 КК України); проти встановленого порядку збереження військової таємниці (ст. 422 КК України); військові службові злочини (ст.ст. 423 – 426 КК України); проти порядку несення служби на полі бою та в районі воєнних дій (ст.ст. 427 – 433 КК України); проти законів та звичаїв війни (ст.ст. 434 – 435 КК України).