Поняття, ознаки та види суб’єктів господарських правовідносин

Поняття «суб’єкт» у філософському аспекті визначається як джерело цілеспрямованої активності, носія предметно – практичної діяльності яким є, насамперед, індивід. Разом з цим, суб’єкт – це колектив у різних формах, державний орган та суспільство в цілому. Головними його ознаками є те, що він здатний вчиняти дії, ставити і усвідомлювати мету та наслідки своєї діяльності.

В господарському праві поняття суб'єкта визначається тим, що він суб'єктом господарювання або учасником господарських відносин – юридичною особою. Окремі громадяни, відповідно до ст. 128 ГК, здійснюють підприємництво без створення юридичної особи і визначаються суб’єктами господарювання у разі здійснення підприємницької діяльності за умови державної реєстрації.

Суб'єкти господарського права діють або як власники основних засобів виробництва (наприклад, кооперативи, господарські товариства), або як господарюючі суб'єкти, засновані власниками (наприклад, державне підприємство, приватне підприємство, підприємство засноване кооперативом). Господарські міністерства, державні агентства, державні служби, державні інспекції відомства законом визначені як уповноважені державою (власниками) органи, господарського керівництва.

Суб'єкти господарського права мають ряд ознак правосуб'єктності, закріплених господарським законодавством.

По-перше, ці суб'єкти мають певну організаційно-правову форму, у якій здійснюється господарська або управлінська діяльність. Організаційно-правову форму можна визначити як передбачену або санкціоновану правом організаційну структуру, в якій діє суб'єкт господарського права. Це або одна з форм підприємства, або установа (наприклад, міністерство), або організація (наприклад, об'єднання громадян, яке є учасником господарських відносин).

За загальним правилом, порядок створення, діяльності, реорганізації та ліквідації окремих організаційних форм суб'єктів господарського права визначається законодавством України. Крім цього, підприємець має право вибору будь – якої організаційно правової форми свого підприємства, передбаченої законодавством.

Призначення організаційно-правової форми полягає у нормативному закріпленні організаційної побудови юридичної особи з метою визначення основних взаємозв'язків між засновниками, воле утворюючими та воле здійснюючими органами. Організаційно - правова форма є правовим виразом усіх істотних ознак юридичної особи певного виду. Ознаки організаційно-правової форми наступні:

­ вона передбачена законом; вільно обирається засновником (засновниками);

­ містить незмінну для даної організаційно-правової форми сукупність елементів;

­ передбачає господарську правосуб’єктність;

­ як правило, може бути змінена в процесі діяльності юридичної особи.

Відповідно до ст. 55 ГК, суб'єкти господарювання здійснюють господарську і в тому числі підприємнику діяльність, у певній організаційно - правовій формі. Така форма визначає характер відносин між засновниками (учасниками), режим майнової відповідальності за зобов'язання підприємств (організацій), порядок створення, реорганізації, ліквідації, управління, розподілу одержаних прибутків, можливі джерела фінансування тощо. Призначення організаційно-правової форми полягає у нормативному закріпленні організаційної побудови суб'єкта господарювання з метою визначення певної правової форми ознаками, котрі в сукупності дають уявлення про організацію.

Отже, організаційно – правова форма – це передбачений законом тип (форма) суб’єкта господарювання, що визначає порядок її створення, умови формування майна, систему органів управління, права засновників та умови їх відповідальності за зобов’язання юридичної особи. Лише ті організації, котрі створенні у передбачений законом формі, мають статус юридичної особи і можуть визнаватися суб’єктами господарських відносин.

Елементи організаційно-правової форми - це ознаки, котрі в сукупності дають уявлення про тип організації. Всі елементи мають правовий характер. Такими елементами є:

­ мета юридичної особи – суб’єкта господарювання;

­ умови створення (одноосібно чи декількома особами);

­ порядок формування майна та його правовий режим (мінімальний статутний фонд, порядок його формування);

­ система органів управління (структура та компетенція органів управління, порядок прийняття ними рішень);

­ майнові та організаційні права засновників (право на управління і отримання прибутку);

­ умови відповідальності суб’єкта господарювання та відповідальність його засновників перед третіми особами у випадку недостатності її майна для задоволення законних вимог кредиторів;

­ умови і принципи відповідальності засновників (обмежена або додаткова солідарна).

Сукупність вищезазначених елементів становить організаційно - правову форму, що визначає основні засади створення і особливості діяльності суб’єкта господарювання. Організаційно – правовими формами підприємств є, наприклад, приватне підприємство, товариство з обмеженою відповідальністю, інші господарські товариства. З кожним видом організаційно-правової форми пов'язаний комплекс правових норм, що визначають предмет її діяльності. Називаючи ту чи іншу організаційно - правові форму юридичної особи, можемо зробити висновок про те, як і ким вона заснована, як управляється, яку відповідальність несуть засновники тощо. Організаційно - правова форма - певна модель, якій повинна відповідати організація, щоб визнаватись певною юридичною особою.

Організаційно - правова форма є найважливішим критерієм класифікації суб’єктів господарювання. Зміна одного її елементу призводить до створення зовсім іншого її виду. Так, єдиною відмінністю товариства з обмеженою відповідальністю від товариства з додатковою відповідальністю є об'єм відповідальності засновників. Організаційно - правова форма, як поняття, застосовується переважно для характеристики юридичних осіб-суб'єктів. Проте, ця ознака притаманна всім без винятку соціальним утворенням, які визнаються юридичними особами. Наприклад, за кількістю осіб, які беруть участь у заснуванні, підприємства поділяються на: створені одним суб'єктом (приватні, державні підприємства); створені декількома суб'єктами (господарські товариства, кооперативи, колективні підприємства); об'єднання підприємств (асоціації, концерни, корпорації тощо).

Другою ознакою суб'єкта господарювання права є те, що він має відокремлене і закріплене за ним майноу формі основних фондів, обігових коштів, інших цінностей. Тобто, у майновому відношенні такий суб'єкт є самостійним і не залежить у своїх рішеннях від інших. Майно суб'єкта відокремлюється і закріплюється за ним у правовій формі, елементами якого господарське право визначило установчі документи (установчий договір, статут, акт про створення, положення) суб'єкта, самостійний або зведений (для господарських об'єднань) баланс, який відображує вартість майна суб'єкта в цілому, розрахунковий та інший рахунки в банках. Це майно може бути на праві власності, праві господарського відання (зокрема, щодо державних підприємств), праві оперативного управління (щодо міністерств, інших державних установ і організацій, що перебувають на державному бюджеті), право оренди (орендні та інші підприємства, утворені на базі орендованого майна).

Третьою, суто юридичною, ознакою суб'єкта господарського права є його господарська правосуб'єктність,тобто за певним суб’єктом господарювання визначається законодавством можливість бути суб’єктом права (мати і здійснювати господарські права і обов’язки, відповідати за їх належне виконання). Обсяг правоздатності визначається як в законодавстві, так і в його правовстановлюючих документах. Вона дає права на організацію конкретної господарської діяльності.

Четвертою ознакою пов’язаною з правосуб’єктністю, є компетенція господарських організацій. У даному випадку компетенція розглядається як сукупність прав та обов’язків, які безпосередньо закріплені за господарською організацією законом і пов’язана з певним видом діяльності, переважно в організаційно – господарських правовідносинах. До компетенції відносяться: коло питань, які можуть вирішувати та чи інша господарська організація; обов’язки, які покладаються законом на певну господарську організацію; форми відповідальності за порушенні невиконання покладених на господарську організацію обов’язків; способи захисту порушених прав.

Поняття компетенції, як зазначає В.С. Щербина, є досить широким і застосовується в різних правових галузях, в ГК йдеться саме про господарську компетенцію, якою позначається не лише сукупність прав та обов’язків суб’єктів господарювання, але і сукупність повноважень, прав та обов’язків органу державної влади або органу місцевого самоврядування при виконанні своїх функціональних завдань у сфері господарювання.

Поняття суб'єкта господарського права обґрунтоване теорією господарського права, яка виходить з того, що суб'єктами господарського права є учасники господарських відносин. Проте, його теза відносно того, терміни «суб’єкти господарського права»і «учасники господарських відносин» є всі підстави розглядати як тотожні¹, на нашу думку, не є переконливою, оскільки зокрема, поняття «суб’єкти господарського права» і «учасники господарських відносин» не є тотожнимими і співвідносяться як

_____________________

¹ Див.: Щербина В.С. Суб’єкти господарського права: монографія / К.: Юрінком Інтер, 2008 – С. 9 – 13.

конкретне і загальне. Так, згідно з ст. 2 ГК, учасниками відносин у сфері господарювання є: і суб'єкти господарювання; і споживачі; і органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією; а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Найбільшу і найважливішу для господарської діяльності групу суб'єктів господарського права складають суб'єкти господарювання. Тому саме їх правовому статусу приділяється головна увага у цій темі.

Суб'єктами господарювання, згідно з ч.1 ст.55 ГК, є учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Наведене визначення дає підстави виділити наступні ознаки суб'єкта господарювання:

­ по-перше, цей суб'єкт є учасником господарських відносин;

­ по-друге, він безпосередньо здійснює господарську діяльність;

­ по-третє, він наділений господарською компетенцією (сукупністю господарських прав і обов'язків), яку реалізує при здійсненні господарської діяльності, набуваючи при цьому нових прав і обов'язків. Цю ознаку суб'єкта господарського права в літературі ще називають господарською правосуб'єктністю.

­ по-четверте, він має відокремлене від інших суб'єктів (в тому числі і від власника) майно; по-п'яте, він несе відповідальність за своїми зобов'язаннями у межах закріпленого за ним майна.

Такими суб'єктами, відповідно до ч. 2 ст. 55 ГК є:

­ господарські організації— юридичні особи, створені відповідно до ЦК, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГК, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

­ громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Суб'єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання чи права оперативного управління відповідно до визначення цієї компетенції у господарському кодексі та інших законах. Вони також мають право відкривати свої філії, представництва, інші відокремлені підрозділи без створення юридичної особи.