Громадяни-підприємці як суб’єкти господарювання

Насамперед зазначимо, що господарську діяльність в залежності від правового становища її суб’єктів-громадян можна розділити на дві великі категорії:

­ індивідуальна споживацька діяльність громадян;

­ господарську діяльність громадян (фізичних осіб-підприємців) та їх колективних утворень.

Спочатку доцільно зупинитись на питанні різниці між правовим статусом громадянина і громадянина (фізичної особи)–підприємця.

Зокрема, громадянин виконує у повсякденному житті та побуті певну трудову діяльність яка не пов’язана з підприємницькою діяльністю, і не для задоволення соціально-економічних, а для особистих потреб. Наприклад, в ст.2 Закону України від 15.03.2003 р. «Про особисте селянське господарство» (надалі – ОСГ) передбачено, що таке господарство – це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи громадянином індивідуально або особами, які перебувають з ним у сімейних чи родинних відносинах і суспільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна ОСГ, у тому числі у сфері сільського зеленого туризму.

Члени ОСГ мають право: самостійно господарювати; укладати угоди;реалізувати напрямки виробленої продукції; надавати послуги з використанням ОСГ; використовувати для власних потреб наявні на земельні ділянці загальнопоширені корисні копалини, лісові насаджені, водні об’єкти, а також інші властивості землі.

Вони мають право: самостійно господарювати; укладати угоди; реалізувати напрямки виробленої продукції; надавати послуги з використанням ОСГ; використовувати для власних потреб наявні на земельні ділянці загальнопоширені корисні копалини, лісові насаджені, водні об’єкти, а також інші властивості землі.

Разом з цим, діяльність пов’язана з веденням особистого селянського господарства, не відноситься до підприємницької діяльності. Вона регулюється Конституцією України, Земельним кодексом, ЦК, Законом про ОСГ, та іншими нормативно – правовими актами, без посилання на ГК і відповідно не є предметом правового регулювання господарського права.

До другої групи суб'єктів належать фізичні особи - підприємці, які здійснюють господарську діяльність без створення юридичної особи. Це найпростіша форма підприємництва, що здійснюється від свого імені, на свій ризик громадянами, які відповідають усім майном, що належить їм на праві приватної власності, за своїми обов'язками у сфері підприємництва (за винятком майна, на яке відповідно до закону не може бути поширене стягнення). Вимоги кредиторів фізичної особи – суб'єкта підприємництва задовольняються за рахунок належного їй майна, на яке може бути звернене стягнення. Перелік майна громадян, на яке не може бути звернене стягнення, встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України. Він стосується як громадян так і громадян-підприємців. На відміну від інших форм підприємництва ця форма підприємництва не припускає створення юридичної особи, об'єднання майна і внесків осіб, а ґрунтується на приватному господарюванні.

Фізичними особами-підприємцями можуть бути громадяни, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності. Отже, не можуть бути суб'єктами підприємництва особи, визнані у встановленому порядку недієздатними (внаслідок душевної хвороби або слабоумства) або обмежено дієздатними (внаслідок зловживання алкогольними напоями або наркотичними речовинами).

Підприємцями може бути громадянин, який досяг вісімнадцяти років (повноліття). Винятком є досягнення дієздатності до досягнення вісімнадцяти років особіи, яка вступила у шлюб, яка записана матірю або батьком дитини, особа, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором.

Закон також встановлює обмеження для певних категорій осіб щодо можливості здійснення ними підприємницької діяльності. Так, не допускається заняття підприємницькою діяльністю таких категорій громадян: військовослужбовців, посадових та службових осіб органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, органів державної влади та управління, покликаних здійснювати контроль за діяльністю підприємств, а також інших осіб, уповноважених здійснювати функції держави. Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здіснення відповідного виду діяльності до закінчення терміну, встановленого вироком суду.

Громадяни–підприємці також не вправі здійснювати такі види діяльності: що становлять монополію держави: діяльність, пов'язана з обігом наркотичних речовин, прекурсорів, психотропних речовин, виготовлення та реалізація військової зброї та боєприпасів до неї, вибухових речовин, видобування бурштину, охорона особливо важливих об'єктів права державної власності, перелік яких визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а також діяльність, пов'язана із розробленням, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракет-носіїв, діяльність, пов'язана з технічним обслуговуванням та експлуатацією первинних мереж (крім місцевих мереж) та супутникових систем телефонного зв'язку в мережах зв'язку загального користування (за деякими винятками); провадження яких передбачається законом у певній організаційній формі; ломбардні операції, які можуть проводити (державні підприємства чи повні товариства), страхова діяльність господарські товариства, крім товариства з обмеженою відповідальністю), банківська діяльність комерційні банки, що створюються у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю чи кооперативного банку та ін.

Громадянин-підприємець керуючись полоннями ст.42 Конституції України, здійснює діяльність в межах універсальної правоздатності. Це означає можливість особи займатися будь-яким видом підприємницької діяльності, здійснення якого не суперечить законодавству. Він діє без установчих документів на відміну від юридичної особи, яка діє в межах спеціальної правоздатності та обмежена видами діяльності, встановленими засновниками в установчих документах. Згідно з ч. 5 ст. 128 ГК громадянин-підприємець здійснює свою діяльність на засадах свободи підприємництва та відповідно до принципів, передбачених у ст. 44 ГК, зокрема, він може здійснювати самостійно будь-яку діяльність відповідно до потреб ринку, на власний розсуд приймаючи відповідні рішення, що не суперечать закону.

Разом з цим, законодавство містить обмеження щодо можливості провадження приватними підприємцями певних видів діяльності, Поряд із загальними обмеженнями у здійсненні підприємницької діяльності. Фізична особа–підприємець як суб'єкти підприємницької діяльності не може, зокрема:

­ надавати фінансові послуги, якщо інше прямо не передбачене законом. Згідно із Законом України від 12.07.2001 р. «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовими вважаються такі послуги: випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків та/або їх обслуговування, кліринг, інші форми забезпечення розрахунків; довірче управління фінансовими активами; діяльність з обміну валют; залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення; фінансовий лізинг; надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту; надання гарантій та поручительств; переказ грошей; торгівля цінними паперами; факторинг;

­ -займатися діяльністю у сфері організації телебачення і радіомовлення (див. Закон України від 21.12.1993 р. «Про телебачення і радіомовлення»);

­ займатися космічною діяльністю (див. Закон України від 15.10.1996 р. № 502/96-ВР «Про космічну діяльність»);

­ займатися діяльністю у сфері здійснення операцій з металобрухтом (згідно зі ст. 4 Закону України від 05.05.1999 р. «Про металобрухт» операції з металобрухтом здійснюються лише спеціалізованими або спеціалізованими металургійними переробними підприємствами, а також їх приймальними пунктами);

­ займатися діяльністю у сфері загальної середньої та вищої освіти (див. закони України від від 17.01.2002 р. «Про вищу освіту»);

­ займатися концесійною діяльністю щодо будівництва та експлуатації автомобільних доріг згідно зі ст. 1 Закону України від 14.12.1999 р. «Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг» концесіонером може бути юридична особа.

Окрім цього, індивідуальні підприємці повинні дотримуватися вимог закону щодо: ліцензування певних видів господарської діяльності; патентування окремих видів підприємницької діяльності; подання податковим органам декларацій про доходи, інших відомостей для нарахування податків та інших обов'язкових платежів; сплати податків та інших обов'язкових платежів; ведення обліку результатів своєї підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства; додержання прав і законних інтересів споживачів; добросовісної поведінки у сфері економічної конкуренції; забезпечення найманим працівникам (у разі застосування найманої праці) умов, передбачених трудовим законодавством; своєчасного повідомлення реєстратора (органу державної реєстрації) про зміну своєї адреси, зазначеної в реєстраційних документах, предмета діяльності, інших суттєвих умов своєї підприємницької діяльності, що мають відображатися в реєстраційних документах.

Чинне законодавство України не передбачає виокремлення майна, яке використовується підприємцем для здійснення підприємницької діяльності, із загальної маси належного цьому громадянинові майна. Так, ч. 2ст. 128 ГК та ч.1 ст.52 ЦК прямо встановлюють правило про те, що громадянин-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення. Фізична особа-підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна (ч.2 ст.52 ЦК). За рішенням суду за відповідними зобов'язаннями може бути звернено стягнення на все належне приватному підприємцеві майно, в тому числі і те, яке він не використовував для зайняття підприємницькою діяльністю (приватна квартира, дача, меблі, автомашина тощо). Зважаючи на наявність повної відповідальності за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, всім своїм майном, громадянин-підприємець провадить підприємницьку діяльність без формування статутного, резервного та інших фондів.

Громадянин-підприємець має можливість обрати спосіб оподаткування доходів за спрощеною системою. У новому Податковому кодексі. Згідно з підрозділом 8 «Особливості справляння єдиного та фінансового подтку» у Перехідних полоденнях продовжує діяти Указ Президента України від 03.07.1998 р. № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» із змінами і доповненнями.

Працювати за спрощеною системою підприємець може за додержання таких вимог: обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не повинна перевищувати 500 тис. грн.; у трудових відносинах упродовж року не може перебувати більше 10 осіб.

В тім варто нагадати, що не підлягає спрощеній системиі оподаткування діяльність пов'язана з торгівлею лікеро-горілчаними і тютюновими виробами, а також пально-мастильними матеріалами.

Ставка єдиного податку встановлюється місцевими радами за місцем державної реєстрації підприємця у розмірі від 20 до 200 грн. на місяць. Ця ставка підвищується на 50% за кожного працівника, що залучатиметься фізичною особою-підприємцем для здійснення діяльності.

Єдиний податок значно полегшує ведення бухгалтерського обліку, який є більш звичним і зрозумілим. Особливо для тих громадян, які тільки розпочинають самостійний бізнес і у той час повинні в стислі строки оволодіти методами господарських підрахунків і ведення діловодства.

Проте, як свідчить практика, ця система не є досконалою. Так, далеко не кожний підприємець має регулярні грошові надходження. Однак сплата єдиного податку відбувається незалежно від результатів діяльності. Видаються недостатньо обміркованими і вимоги щодо обмеження кількості найманих працівників. Адже якщо підприємець вдало розпочав бізнес, має можливості для його подальшого розвитку, то таке обмеження заважатиме і інвестиціям, і створенню додаткових робочих місць в Україні.