Установчі документи

Установчі документи – це документи, які фіксують волевиявлення на створення юридичної особи, або фізичної особи-підприємця для досягнення мети задля якої вона створюється, права і обов'язки засновників та членів організації, умови припинення, склад та компетенцію органів взаємовідносини з третіми особами.

Особливість установчих документів, їх відмінність від інших документів, необхідних для створення і легалізації юридичної особи полягає в тому, що такі документи визначають правовий статус організації та за своїм характером є локальними нормативними актами. Норми установчих документів (якщо вони не суперечать закону) обов'язкові не лише для учасників, але й для їх контрагентів та для інших осіб. Установчі документи - це своєрідний Закон для конкретної юридичної особи.

Значна частина норм організаційних законів щодо створення юридичних осіб є диспозитивними, тобто застосовуються, якщо інше не передбачено установчими документами. Тому засновники вправі самостійно врегулювати більшість питань, що можуть виникнути в процесі діяльності юридичної особи, встановивши специфічні правила, які можуть і не збігатися з загальними нормами. Межею дозволеного є заборони, що містяться в законодавстві та імперативні норми, які застосовуються незалежно від бажань учасників.

Установчі документи юридичної особи готуються та затверджуються на початковій стадії створення організації. Для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження. Установчі документи повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування, місцезнаходження, розмір і порядок утворення статутного капіталу, порядок розподілу прибутків та збитків, склад, компетенцію органів товариства, порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань по яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів, порядок ліквідації і реорганізації товариства, а також відомості про види акцій, що випускаються, їх номінальну вартість, співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, що купуються засновниками, наслідки невиконання зобов'язань по викупу акцій, строк і порядок виплати частки прибутку (дивідендів) один раз на рік за підсумками календарного року.

В залежності від організаційно-правової форми юридичної особи –субєкти господарювання поділяються на:

­ статутні (акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, кооперативи, державні комерційні підприємства, казенні підприємства, комунальні унітарні підприємства, приватні підприємства статутні об'єднання підприємств);

­ не статутні, установчим документом є засновницький договір (повні товариства, командитні товариства, договірні об'єднання підприємств);

­ такі, що створюються індивідуальним установчим актом (розпорядження, положення).

Законодавчі акти України встановлюють деякі спеціальні вимоги щодо форми та змісту рішення про створення юридичної особи. Так, ст. 142 ЦК встановлює вимоги щодо договору про заснування товариства з обмеженою відповідальністю, який не є установчим документам. Це договір, за яким сторони (засновники) зобов'язуються створити юридичну особу, визначають порядок сумісної діяльності по створенню юридичної особи, умови передачі їй свого майна та участі в її діяльності. В договорі визначаються також умови та порядок розподілу між засновниками прибутку та збитків, управління діяльністю юридичної особи, виходу засновників з його складу.

Єдиної думки з щодо правової природи засновницького договору немає. Одні відносять їх до договорів про сумісну діяльність, інші визначають засновницький договір як окремий вид договорів. Це викликано тим, що засновницький договір та договір про сумісну діяльність мають деякі спільні ознаки. Вони відносяться до категорії організаційних договорів, є консенсуальними, багатосторонніми, взаємо зобов’язуючими, їх учасниками можуть бути громадяни та юридичні особи. Але на відміну від договору про сумісну діяльність засновницький договір направлений на створення юридичної особи та не припиняється після осягненої мети. Створена юридична особа сама є власником переданого йому засновниками майна, у відношенні якого вони зберігають лише зобов'язальні права, тоді як за договором про сумісну діяльність майно, передане сторонами для здійснення поставлених завдань, належить їм на праві спільної часткової власності. Наприклад, відповідно до ч.3 ст.9 Закону «Про акціонерні товарства» засновницький договір не є установчим документом товариства і діє до дати реєстрації Державною комісією з цінних паперів та фіондового ринку звіту прор результати закритого (приватного) розміщення акцій.

На перших загальних зборах засновники майбутньої юридичної особи повинні вирішити ряд питань організаційного характеру. Тому рішення зборів засновників з цих питань (втім, як і з будь-яких інших) в обов'язковому порядку оформляються протоколом, який подається разом із установчими документами до органу реєстрації.

Протокол повинен містити: дату і місце зборів; перелік осіб (засновників), які беруть участь у зборах. Зазвичай серед засновників обирається голова зборів і секретар, проте функцію останнього може виконувати й особа, яка засновником не є. Відомості про цих осіб також вносяться до протоколу. На перших зборах між засновниками укладається засновницький договір про створення юридичної особи (якщо вони не зробили цього раніше), затверджується статут юридичної особи, а також вирішується питання про формування її виконавчого органу (призначення директора та ін.). Результати роботи загальних зборів відображаються у протоколі. За кожним пунктом порядку денного зазначається особа, яка виступила, результати голосування засновників з цього питання, а також рішення, що було ними прийняте; підписи засновників.

Якщо товариство з обмеженою відповідальністю засновується кількома особами, ці особи, у разі необхідності, визначають взаємовідносини між собою щодо створення товариства. Для цього вони укладають договір у письмовій формі, який встановлює порядок заснування товариства, умови здійснення спільної діяльності щодо створення товариства, розмір статутного капіталу, частку у статутному капіталі кожного з учасників, строки та порядок внесення вкладів та інші умови. Договір про заснування товариства з обмеженою відповідальністю не є установчим документом. Подання цього договору при державній реєстрації товариства не є обов'язковим.

Якщо господарське товариство створюється за участю фізичних осіб, їх підприси на засновницькому договорі підлягають нотаріальному посвідченню.

Вимоги до змісту установчих документів юридичної особи визначені ст.88 ЦК та ст. 57 ГК. В них повинні бути зазначені найменування та місцезнаходження юридичної особи, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації, якщо інше не передбачено законом.

Установчі документи господарського товариства повинні містити також відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, склад і компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, з яких необхідна кваліфікована більшість голосів, інші відомості, передбачені законом (ч.2ст.82 ГК).

Установчими документами повного товариства і кондитного товариства є засновницький договір, а акціонерного товарства, товариство з обмеженою відповідальністю і товариства з додатковою відповідальністю є статут.

У засновницькому договорі, відповідно до ч.3 ст.57 ГК, засновники зобов'язуються утворити юридичну особу, визначають порядок спільної діяльності щодо його утворення, умови передачі йому свого майна, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю та участі в ньому засновників, інші умови діяльності суб'єкта господарювання, які передбачені законом, а також порядок його реорганізації та ліквідації відповідно до закону.

Статут, відповідно до ч.4 цієї статті, повинен містити відомості про найменування, місцезнаходження, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, порядок прийняття ними рішень, порядок про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а також інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми юридичної особи, передбачені законодавством. Він може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству. На відмінну від засновницького договору, статут є локальними нормативним актом, призначення якого полягає у визначенні статусу та обсягу правоздатності юридичної особи, структури управління, визначення умов припинення діяльності юридичної особи.

Можна виділити декілька ознак статуту як локального акту: визначає правовий статус конкретної юридичної особи і має індивідуальний характер; за колом осіб поширює свою дію на засновників, учасників та працівників юридичної особи; затверджується, змінюється самою юридичною особою; не повинен суперечити закону, але може містити також норми, які не суперечать закону; набирає законної сили з моменту державної реєстрації.

Господарська компетенція органів державної влади, органів місцевого самоврядування чи інших суб'єктів у випадках, визначених законом визначається відповідним положенням. Статут і положення затверджується власником майна (засновником) суб'єкта господарювання чи його представником, органами або іншими суб'єктами відповідно до закону. Як засновницький договір, так і статут є основним документом яким регламентується діяльність юридичної особи.

Статут акціонерного товариства повинен містити також відомості про: види акцій (простих і привілейованих), що випускаються, їх номінальну вартість, співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, що купуються засновниками, строк та порядок виплати дивідендів наслідки невиконання зобов'язань з викупу акцій; умови та порядок конвертації привілейованих акцій певного класу у прості акції товариства чи у привілейовані акції іншого класу у випадках, якщо товариством передбачений випуск привілейованихакцій; наявність переважного права акціонерів приватного товариства на придбання акцій цього товариства, які пропонуються їх власником до продажу третій особі, та порядок його реалізації.

Статут товариства з обмеженою відповідальністю, крім відомостей, зазначених у частині другій цієї статті, повинен містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів. У ньому може бути встановлено порядок визначення розміру часток учасників залежно від зміни вартості майна, внесеного як вклад та додаткових внесків учасників.

Засновницький договір як повного товариства, так і командитного товариства повине також визначати розмір частки кожного з учасників, форму їх участі у справах товариства, розмір, склад і порядок внесення ними вкладів. Стосовно вкладників командитного товариства в засновницькому договорі вказуються тільки сукупний розмір їх часток у майні товариства та склад і порядок внесення ними вкладів.

У статуті виробничого кооперативу передбачається: найменування кооперативу, його місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, порядок вступу в кооператив і виходу з нього, права та обов'язки членів кооперативу, його органи управління і контролю, їхня компетенція, порядок утворення майна кооперативу, розподілу доходу (прибутку), підстави та порядок виключення з кооперативу, умови реорганізації і припинення діяльності кооперативу. До статуту можуть включатися інші положення, пов'язані з особливостями діяльності кооперативу, які не суперечать законодавству.

У статуті сільськогосподарського виробничого кооперативу визначаються: найменування кооперативу та його місцезнаходження; предмет і мета діяльності, порядок вступу до кооперативу і виходу з нього; порядок визначення розміру, внесення вступного внеску і паю; склад засновників кооперативу; права і обов'язки членів кооперативу; органи управління, порядок їх формування і компетенція; формування неподільного та інших фондів; форми трудової участі, оплати праці членів виробничого кооперативу, умови реорганізації і припинення діяльності тощо.

Статути можуть містити й інші положення, що не суперечуть законодавству.

Установчі документи юридичної особи згідно зі ст. 8 Закону України від 15.05.2003 р. «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» зі змінами та доповненнями (надалі – Закон) викладаються письмово або в електронній формі державною мовою, пронумеровуються та підписуються засновниками (учасниками), якщо законом не встановлено інший порядок.

Щодо електронної форми, то вона передбачена Законом України від 12.10.2010 р. «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» щодо проведення електронної реєстрації».