Припинення зобов'язання – це погашення прав та обов'язків сторін, що складають його зміст.
Основною підставою припинення зобов'язання є його виконання.
Виконання зобов’язання - це вчинення боржником саме тих дій, які встановлені договором, чи законом, тобто передати річ, виконати роботу, надати послуги, відшкодувати шкоду тощо.
Господарське зобов'язання припиняється за таких підстав:
виконанням, проведеним належним чином (ч.1 і 2 ст.203 ГК) якщо умови зобов'язання якого виконані належним чином і виконання прийнято управненою стороною;
зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання (ч.3-5 ст.203 ГК) Для зарахування достатньо заяви однієї сторони зобов'язання, проте не допускається зарахування вимог, щодо яких за заявою другої сторони належить застосувати строк позовної давності і строк цей минув, а також в інших випадках, передбачених законом;
у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі (ч.2 ст.204 ГК);
за згодою сторін (зокрема, угодою про заміну одного зобов'язання іншим між тими самими сторонами, якщо така заміна не суперечить обов'язковому акту, на підставі якого виникло попереднє зобов'язання (ч.1 ст.204 ГК);
у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду (ст.206-207 ГК);
через неможливість виконання (у разі виникнення обставин, за які жодна з його сторін не відповідає (в т. ч. ліквідація суб'єкта без правонаступництва визнання його банкрутом тощо. При цьому, зобов'язана сторона з метою запобігання невигідним для сторін майновим та іншим наслідкам, повинна негайно повідомити про це управнену сторону яка має вжити необхідних заходів щодо зменшення зазначених наслідків. Таке повідомлення не звільняє зобов'язану сторону від відповідальності за невиконання зобов'язання відповідно до вимог закону (ст.205 ГК);
та в інших випадках, передбачених та іншими законами.
До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК.
Так, згідно із ч.1 ст.206 ГК, господарське зобов'язання може бути розірвано сторонами відповідно до правил, встановлених щодо зміни та розірвання господарських договорів, тобто за домовленістю сторін або за рішенням суду. Проте державний контракт підлягає розірванню у разі зміни або скасування державного замовлення, яким передбачено припинення дії контракту, з моменту, коли про це стало відомо сторонам зобов'язання. Наслідки розірвання державного контракту для його сторін визначаються відповідно до закону.
Господарське зобов'язання на вимогу однієї зі сторін або відповідного органу державної влади може бути визнано судом недійсним повністю або якщо воно, відповідно до ч.1 ст.207 ГК: не відповідає вимогам закону; або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).
Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, які: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.
Визнання господарського зобов'язання недійсним тягне наслідки, відповідно до законом ч.3 ст.207, ст.208 ГК, а саме:
припинення зобов'язання повністю або в частині з дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недісним і припиняється на майбутнє;
вилучення в доход держави за рішенням суду майна (коштів),одержаного сторонами за зобов'язанням у разі визнання його недійсним як такого, що суперечить інтересам держави і суспільства; при цьому, за наявності наміру вчинення зобов'язання з незаконною метою, вилученню підлягає усе майно, одержане сторонами за зобов'язанням; у разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави; у разі виконання такого зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного;
двостороння реституція - у разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав: кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.
Зобов'язання припиняється також зарахуванням, яке припиняє зустрічні зобов'язання, якщо вони рівнозначні за сумою.
До підстав припинення зобов'язань належать: новація, прощення боргу і відступне.
Новація зобов'язання (оновлення зобов'язання) - це домовленість сторін щодо заміни первинного зобов'язання, яке існувало між кредитором і боржником іншим. При цьому, нове зобов'язання має новий предмет або новий спосіб виконання.
Прощення боргу – це відмова кредитора від своїх вимог. Про те прощення боргу можливе лише за умови, якщо звільнення кредитором боржника від виконання зобов'язання не порушує права третіх осіб щодо майна кредитора, не є спосіб ухилення від сплати податків і відрахувань у соціальні фонди.
За згодою сторін зобов'язання може бути припинено наданням замість предмету виконання зобов'язання відступного (передача майна, цінних паперів, сплата грошей, виконання робіт тощо). Розмір і порядок надання відступного встановлюють безпосередньо сторони.
Зазначені підстави припинення зобов'язань мають місце лише за волею і згодою сторін.
Незалежно від волі сторін припиняються зобов'язання внаслідок таких обставин: неможливість виконання зобов'язання; поєднання в одній особі боржника і кредитора; смерть боржника чи кредитора, якщо зобов'язання пов'язано з їх особою; ліквідація юридичної особи (кредитора чи боржника).
Неможливість виконання зобов'язання може стати підставою припинення зобов'язання, якщо її настання зумовлено обставинами, за які боржник не відповідає і які виключають відповідальність боржника, наприклад форс – мажорні обставини.
Смерть особи фізичної особи - підприємця може бути підставою припинення зобов'язання лише коли права та обов'язки нерозривно пов'язані з особою боржника чи кредитора.
Ліквідація суб’єкта господарювання (кредитора чи боржника) є підставою для припинення зобов'язання, оскільки на відміну від реорганізації коли створений суб’єкт виступає правонаступником за зобов'язаннями, при ліквідації правонаступництво відсутнє.