Класифікація господарсько – правових санкцій

Термін «санкція» (лат. sanctio – непорушний закон, найсуворіша постанова)означає передбачені законом або договором примусові заходи впливу, міра юридичної відповідальності за порушення законодавства або договірного зобов’язання, що застосовується до винної особи і зумовлюють певні несприятливі (негативні) для неї наслідки. Власне господарським санкціями як правовий засіб відповідальності у сфері господарювання,

__________________

¹ Див.: Вінник О.М. Господарське право: Навчальний посібник. – 2 – ге вид., змін та доп. – К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008. – С. 387.

відповідно до ч. 1 ст. 217 ГК визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Тобто санкція як один із елементів певного виду відповідальності завжди обтяжлива несприятливими для правопорушника наслідками. За змістом санкції є господарськими, економічними і адміністративно – господарськими (штрафними). Економічними, зокрема охоплюються відшкодування збитків, неустойка, пеня, штраф і т. п. Штрафні санкції мають адміністративно – правовий характер і виконують функцію примусу, відповідно, умовами договору вона не пердбачена. Як наслідок, господарські економічні санкції застосовуються за ініціативою учасників господарських правовідносин, адміністративно - господарські - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Залежно від видів господарських правопорушень, і відповідно до ч.2 ст.217 ГК у сфері господарювання приміряються такі за своєю суттю види економіко-юридичних санкцій:

­ відшкодування збитків;

­ штрафні;

­ оперативно-господарські;

­ оперативно-господарські;

­ господарсько-організаційні;

­ адміністративно-майнові;

­ планово-розрахункові.

Найбільш поширеним видом господарсько – правової відповідальності у разі не виконання чи неналежного виконання господарських зобов’язань є така санкція як відшкодування збитків. Оскільки майнові господарські зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, відповідно до ч.1 ст.175 ГК регулюються ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК, тому цей вид санкцій має цивільно-правовий характер. Зокрема, відшкодування збитків регулюються ст. ст.22 ЦК , відшкодування збитків, завданих порушенням зобов’язання, відповідно до ст.623 ЦК та ст. ст.224-229 ГК.

В даному випадку учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. В склад збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення включаються: ринкова вартість втраченого, пошкодженого або знищеного_: майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною, вартість додаткових робіт, перевитрачених матеріалів чи коштів; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; витрачену додаткову суму на виплату вимушеного прогулу, що стався внаслідок невиконання зобов'язань збільшення умовно-постійних затрат на одиницю продукції у зв'язку з зменшенням обсягу виробництва, якщо це стало наслідком невиконання зобов'язань іншою стороною матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (ст.225 ГК).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено і не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Розмір збитків, завданих порушенням зобов’язання, відповідно до ч. 2 ст.623 ЦК, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, — у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено або законом договором. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Законом щодо окремих видів господарських зобов'язань може бути встановлено обмежену відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань. При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку,— на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків. Кабінетом Міністрів України можуть затверджуватися методики визначення розміру відшкодування збитків у сфері господарювання.

Склад збитків, що підлягають відшкодуванню у внутрішньогосподарських відносинах, визначається відповідними суб'єктами господарювання — господарськими організаціями з урахуванням специфіки їх діяльності.

У разі заподіяння збитків одночасно кількома учасниками господарських відносин кожний з них зобов'язаний відшкодувати збитки суб'єктові, якому завдано збитків, відповідно до вимог та статей 543-544 ЦК, 196 ГК. Наприклад, завдання збитків покупцеві за договором поставки було завдано в результаті невиконання контрагентами постачальника договірних зобов'язань.

Учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути у порядку регресу повернути витрачені кошти з третіх осіб. Державні (комунальні) підприємства за наявності підстав зобов'язані вжити заходів щодо стягнення у порядку регресу збитків з інших суб'єктів господарювання або стягнути збитки з винних працівників підприємства відповідно до вимог законодавства про працю.

Особливості відшкодування збитків у разі порушення грошових зобов'язань, відповідно до ст.229 ГК полягають у наступному: учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до встановлених законом вимог; обчислення розміру збитків здійснюється у валюті, в якій провадилися або повинні бути проведені розрахунки між сторонами, якщо інше не встановлене законом; у разі висунення вимог щодо відшкодування збитків в іноземній валюті кредитором повинен бути зазначений грошовий еквівалент суми збитків у гривнях за офіційним курсом Національного банку України на день висунення вимог. Відшкодування збитків застосовується у претензійно-позовному порядку.

Штрафні санкції. Ці санкції встановлені, як правило, нормативними актами, що регулюють окремі види господарських відносин (положення про поставки продукції і товарів, транспортні кодекси і статути та ін.).

Штрафними, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання. Щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

­ за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

­ за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних сані цій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Порядок застосування штрафних санкцій встановлений ст. 232 ГК. Зокрема, якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями. Законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли: допускається стягнення тільки штрафних санкцій; збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції; за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції.

Як ми вже зазначали, розрізняють три види штрафних економічних санкцій: штраф у власному розумінні, пеню, неустойку. Розмір штрафу як економічної санкції, передбаченим законодавством у трьох способах:

1) штраф у твердій сумі. Прикладом цього виду штрафу є штрафи, які сплачують перевізник і відправник за невиконання плану вантажних перевезень. їх розміри визначають транспортні статути і кодекси окремо стосовно кожного виду транспорту;

2) штраф у процентному відношенні до суми всього зобов'язання або невиконаної частини зобов'язання. Наприклад, якщо поставлена продукція не відповідає за якістю стандартам чи умовам договору, постачальник сплачує покупцеві штраф у розмірі 20 відсотків вартості продукції неналежної якості;

3) штраф у кратному розмірі до вартості того предмета, який захищається штрафом. Наприклад, за пошкодження вагонів або контейнерів відправником чи одержувачем вантажу під час навантаження або розвантаження вантажів їхніми засобами ці суб'єкти сплачують залізниці штраф у розмірі п'ятикратної вартості пошкодженого майна.

Неустойка застосовується, як правило, як штрафна санкція в разі прострочення виконання майнових зобов'язань (поставка, купівля-продаж, міна тощо). Розмір неустойки за прострочення виконання зобов'язань загалом не залежить від терміну прострочення виконання. Наприклад, за прострочення або недопоставку продукції постачальник сплачує покупцеві неустойку в розмірі 8 відсотків вартості непоставленої у строк продукції за кожною окремою позицією номенклатури. Зазначена неустойка є штрафною, оскільки сторона, яка порушила в цьому випадку умови договору поставки, відшкодовує іншій стороні заподіяні внаслідок цього збитки без зарахування сум неустойок.

Разом з цим, договором або відповідно до ч.2 ст.624 ЦК передбачаються так звані залікові неустойки. Залікова неустойка спостерігається в тому разі, коли правопорушник відшкодовує іншій стороні збитки у частині, не покритій неустойкою.

Пеня як штрафна економічна санкція застосовується в основному в разі прострочення виконання грошових зобов'язань суб'єктами господарської діяльності. Особливістю пені є те, що вона встановлюється у процентному відношенні до простроченої суми, причому за кожний день прострочення, доки зобов'язання не буде виконане Тобто це санкція, розмір якої збільшується залежно від продовження правопорушення. Залежністю суми пені від кількості днів (терміну) прострочення виконання вона відрізняється від неустойки як санкції за господарське правопорушення.

Оперативно-господарські санкції - це передбачені законодавством заходи оперативного економічного впливу кредитора на господарюючого суб'єкта-боржника (правопорушника), спрямовані на попередження або зменшення втрат кредитора від порушень боржника чи зменшення його шкідливих наслідків. Такі санкції застосовуються лише в господарсько-договірних відносинах.

Перелік оперативно – господарських санкцій, що їх сторони можуть передбачити в договорах, передбачений ч.1 ст.236 ГК, а саме:

­ одностороння відмова від виконання свого зобов'язання управненою стороною, із звільненням її від відповідальності за це - у разі порушення зобов'язання другою стороною;

­ відмова від оплати за зобов'язанням, яке виконано неналежним чином або достроково виконано боржником без згоди другої сторони;

­ відстрочення відвантаження продукції чи виконання робіт внаслідок прострочення виставлення акредитива платником, припинення видачі банківських позичок тощо;

­ відмова управненої сторони зобов'язання від прийняття подальшого виконання зобов'язання, порушеного другою стороною, або повернення в односторонньому порядку виконаного кредитором за зобов'язанням (списання з рахунку боржника в безакцептному порядку коштів, сплачених за неякісну продукцію, тощо);

­ встановлення в односторонньому порядку на майбутнє додаткових гарантій належного виконання зобов'язань стороною, яка порушила зобов'язання: зміна порядку оплати продукції (робіт, послуг) або на оплату після перевірки їх якості тощо;

­ відмова від встановлення на майбутнє господарських відносин із стороною, яка порушує зобов’язання.

Цей перелік, що передбачений ч.2 ст.236 не є вичерпним. Сторони можуть передбачити у договорі також інші оперативно–господарські санкції.

Підставою для застосування оперативно-господарських санкцій є факт порушення господарського зобов'язання другою стороною. Оперативно-господарські санкції застосовуються стороною, яка потерпіла від правопорушення, у позасудовому порядку та без попереднього пред'явлення претензії порушнику зобов'язання. Порядок застосування сторонами конкретних оперативно-господарських санкцій визначається договором. У разі незгоди з застосуванням оперативно-господарської санкції заінтересована сторона може звернутися до суду з заявою про скасування такої санкції та відшкодування збитків, завданих її застосуванням.

Слід також враховувати, що оперативно-господарські санкції можуть застосовуватися одночасно з відшкодуванням збитків та стягненням штрафних санкцій.

Приведена класифікація господарсько – правових санкцій не є вичерпною. Зокрема, О. М. Вінник, відповідно до однієї із доктринальних класифікацій і залежно від характеру спрямування адміністративно-господарських санкцій, запропонувала і розкрила зміст господарсько-організаційних адміністративно-майнових санкцій господарсько–адміністративний штраф і конфіскація.

Господарсько-організаційні санкції - це передбачені законом заходи організаційного впливу (обмеження) на суб'єкта господарювання, що застосовуються компетентними державними органами або за їх ініціативою судом у передбачених законом випадках.

До них належать: обмеження або призначення діяльності суб’єкта господарювання та усунення виявлених в його діяльності недоліків (у разі недотримання вимог екологічного законодавства, санітарно-епідеміологічних правил); призупинення дії ліцензії (патенту); скасування ліцензій; скасування державної реєстрації; примусова реорганізація (у зв'язку з допущеним суб'єктом підприємницької діяльності - монополістом на ринку певного товару - монополістичного правопорушення); застосування антидемпінгових заходів; припинення експортно-імпортних операцій; зупинення операцій за рахунками суб'єктів господарювання; застосування індивідуального режиму ліцензування; примусова ліквідація.

Механізм застосування господарсько-організаційних санкцій залежить від їх різновиду: адміністративний порядок (за рішенням компетентних органів) передбачений щодо більшості санкцій, в т.ч. таких, як: тимчасове призупинення діяльності суб'єкта господарювання до усунення виявлених порушень; призупинення дії та скасування ліцензій; застосування антидемпінгових заходів; припинення експортно-імпортних операцій; застосування індивідуального режиму ліцензування; примусова реорганізація; судовий порядок - передбачається щодо скасування відомостей державної реєстрації та примусової ліквідації.

Адміністративно-майновими санкціями є передбачені законом заходи майнового впливу на порушника, що застосовуються компетентними державними органами (щодо конфіскації - судом) у передбачених законом випадках. До таких санкцій належать: господарсько-адміністративний штраф; господарська конфіскація; безоплатне вилучення майна з метою його знищення; стягнення зборів (обов'язкових платежів) та ін.

Адміністративно - господарські санкції - заходи організаційно-правового майнового характеру, що встановлюються законом та спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків, які можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Ознаками адміністративно – господарських санкцій є:

­ вони застосовуються до суб’єкта господарювання, в особі цього керівництва;

­ їх метою є припинення порушень суб’єкта господарювання та ліквідація їх наслідків;

­ вони застосовуються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування;

­ підставою для їх застосування є порушення встановлених нормативно – правовими актами правил проведення господарської діяльності.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції (ст.239 ГК): вилучення прибутку (доходу); адміністративно-господарський штраф; стягнення зборів (обов'язкових платежів); зупинення операцій за рахунками суб'єктів господарювання; застосування антидемпінгових заходів; припинення експортно-імпортних операцій; застосування індивідуального режиму ліцензування; зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання певних видів господарської діяльності; анулювання ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання окремих видів господарської діяльності; обмеження або зупинення діяльності суб'єкта господарювання; скасування державної реєстрації та ліквідація суб'єкта господарювання; інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Прибуток (доход), одержаний суб'єктом господарювання внаслідок порушення встановлених законодавством правил здійснення господарської діяльності, а також суми прихованого (заниженого) прибутку (доходу) чи суми податку, несплаченого за прихований об'єкт оподаткування, підлягають вилученню в доход відповідного бюджету в порядку, встановленому законом. Крім того, з суб'єкта господарювання стягується у випадках і порядку, передбачених законом, штраф, але не більш як у двократному розмірі вилученої суми, а у разі повторного порушення протягом року після застосування цієї санкції - у трикратному розмірі вилученої суми (ст.240 ГК).

У разі порушення суб'єктом господарювання встановлених правил обліку або звітності щодо сплати зборів (обов'язкових платежів) або їх несплати чи неповної сплати сума, яку належить сплатити, стягується до відповідного бюджету. Крім того, з суб'єкта господарювання у визначених законом випадках може бути стягнуто штраф у розмірі до п'ятдесяти відсотків належної до сплати суми збору (обов'язкового платежу) (ст.242 ГК).

У разі відмови органів управління або посадових осіб суб'єкта господарювання у проведенні документальної перевірки чи у допуску працівників податкових органів для обстеження приміщень, що використовуються для здійснення господарської діяльності, ненадання податковим та іншим органам чи їх посадовим особам встановленої законом звітності, розрахунків, декларацій чи інших документів, пов'язаних з обчисленням та сплатою податків, зборів (обов'язкових платежів), операції цього суб'єкта за його рахунками в установах банку зупиняються. Порядок і строки зупинення операцій суб'єктів господарювання за їх рахунками визначаються законом (ст.243 ГК).

У разі здійснення окремими учасниками господарських відносин зовнішньоекономічної діяльності, пов'язаної ,з одержанням незаконної переваги на ринку України (здійснення демпінгового імпорту, субсидованого імпорту, а також інших дій, які визначаються законом як недобросовісна конкуренція), що завдало шкоди економіці України або спричинило загрозу виникнення такої шкоди, до цих учасників відносин можуть бути застосовані антидемпінгові, компенсаційні або спеціальні заходи відповідно до закону.

У випадках недобросовісної конкуренції, розміщення валютних цінностей з порушенням встановленого законодавством порядку на рахунках та вкладах за межами України, а також в інших випадках, якщо дії учасників зовнішньоекономічної діяльності завдають шкоди економіці України, експортно-імпортні операції таких суб'єктів господарювання припиняються на умовах і в порядку, передбачених законом, або може застосовуватися індивідуальний режим ліцензування.

Господарсько-адміністративний штраф - це грошова сума, що сплачується до державного бюджету суб'єктом господарювання - правопорушником у передбачених законом випадках.

Форми господарсько-адміністративного штрафу: процентному або кратному відношенні до суми порушення; в певній кількості неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Застосовується: лише у вертикальних відносинах; за постановою компетентних органів (антимонопольних - за порушення антимонопольного та конкурентного законодавства, санітарно-епідеміологічної служби - за порушення санітарно-епідеміологічних вимог, державних органів контролю за цінами - за порушення державної дисципліни тощо); без дотримання претензійного порядку; за наявності лише протиправної поведінки (фактична підстава); юридична підстава - закон.

Конфіскація як адміністративно-майнова санкція - це безоплатне вилучення в дохід бюджету майна (коштів) суб'єкта господарювання - правопорушника у випадках, прямо передбачених законом.

Випадки застосування конфіскації:

­ визнання недійсним господарського зобов'язання як такого, що вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства; здійсненням комерційним банком забороненої законом виробничої діяльності;

­ у сфері ціноутворення (зокрема, щодо підприємств-монополістів, ціни на продукцію яких регулюються державою) та в деяких інших випадках;

­ у сфері антимонопольно - конкурентного регулювання; так, відповідно до ст.253 ГК, підлягає безоплатному вилученню до Державного бюджету України прибуток (дохід), незаконно одержаний суб'єктами підприємницької діяльності в результаті зловживання монопольним становищем на ринку, укладенням антиконкурентних угод, актів недобросовісної конкуренції;

­ у сфері оподаткування; так, відповідно до ст.240 ГК, підлягають вилученню в дохід відповідного бюджету прибуток (дохід), одержаний суб'єктом господарювання внаслідок порушення встановлених законодавством правил здійснення господарської діяльності, а також суми прихованого (заниженого) прибутку чи суми податку, несплаченого за прихований об'єкт оподаткування; крім того, з порушника стягується у випадках і порядку, передбачених законом, штраф, але не більш як у двократному розмірі вилученої суми, а у разі повторного порушення протягом року після застосування цієї санкції у трикратному розмірі вилученої суми.

Юридичною підставою застосування конфіскації є лише закон. Фактичні

підстави - протиправна поведінка, а у випадку виконання зобов'язання, визнаного недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, - ще й вина (прямий умисел) порушника. Вона застосовується лише у судовому порядку за позовами компетентних органів (податкових, контрольно-ревізійних тощо).

До конфіскації подібний такий вид адміністративно-господарських санкцій, як вилучення майна (товарів), що неправомірно виготовлене чи неправомірно використовується, з метою його знищення. Можливість застосування подібних заходів впливу на правопорушника передбачена конкурентним законодавством. Так, відповідно до ст.254 ГК і ст.25 Закону України від 07.06.1996 р. «Про захист від недобросовісної конкуренції», у разі встановлення факту неправомірного використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки або факту копіювання виробів заінтересовані особи можуть звернутися до Антимонопольного комітету України, його територіальних відділень із заявою про вилучення в судовому порядку товарів з неправомірно використаним позначенням або копій виробів іншого суб'єкта господарювання як у виробника, так і у продавця. Вилучення таких товарів (копій виробів іншого суб'єкта господарювання) в установленому Урядом порядку застосовується у разі, якщо можливість змішування з діяльністю іншого суб'єкта господарювання не може бути усунена іншим шляхом.

Згідно із Законом України від 17.01.2002р. «Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування» до порушників порядку здійснення такої діяльності можуть бути застосовані додаткові заходи, в т.ч. опечатування та/або вилучення дисків для лазерних систем зчитування, вироблених, імпортованих або тих, що експортуються з порушенням вимог зазначеного Закону, обладнання та сировини для їх виробництва, що не відповідають встановленим законом вимогам. Органи виконавчої влади у сфері захисту справ споживачів мають право приймати рішення про припинення суб’єктами сфери господарювання торгівлі, послуг, ресторанного господарства, у тому числі складів оптової і роздрібної торгівлі незалежно від форми власності діяльності до усунення виявлених недоліків та їх опломбування тощо.

Планово-госпрозрахункові санкції - це передбачені чинним законодавством заходи економічного впливу на господарюючого суб'єкта в зв'язку з порушенням ним планових нормативів і планових завдань; підвищення тарифу (розміру плати) за понадлімітне використання природних ресурсів, електроенергії; позбавлення пільг (наприклад, податкових) у зв'язку з порушенням умов їх надання; виготовлену з порушенням державних стандартів, державних будівельних норм та правил; віднесення на прибуток, що залишається у розпорядженні господарюючого суб'єкта, не донарахованої амортизації у випадках дострокового списання основних фондів (за винятком передбачених законом випадків вимушеного списання).

 

Контрольні запитання

1. У чому зміст господарсько – правової відповідальності?

2. Які Ви знаєте юридичні підстави господарсько – правової відповідальності?

3. Назвіть функції господарсько – правової відповідальності?

4. У чому зміст принципів господарсько – правової відповідальності?

5. Які Ви знаєте види господарсько – правової відповідальності?

6. Класифікація господарсько-праовивх санкцій.

7. У чому полягає відшкодування збитків суб’єкту господарювання, право якого порушено?

8. Хто приміняє оперативно – господарські санкції?

9. Назвіть види штрафних санкцій у господарсько - правовій відповідальності?

10. Зміст ів види оперативно – господарських санкцій.

11. Які Ви знаєте адміністративно – господарські санкції?

12. Конфіскація як вид адмістративно-майнової санкції.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

Нормативно правові акти^*

1. Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996р. //Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №30. - Ст. 141.

2. Господарський кодекс України. Прийнятий 16 січня 2003р. // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - №18, №19-20, №21-22. - Ст. 144.

3. Цивільний кодекс України. Прийнятий 16 січня 2004р. // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - №40-44. - Ст. 356.

4. Земельний кодекс України. Прийнятий 25 жовтня 2001 р. із змінами і доп. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. - №3-4. – Ст. 97.

5. Кодекс України про адміністративні правопорушення. Прийнятий 7 грудня 1984р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. - 1984 - додаток до №51 - Ст. 1122.

6. Кримінальний кодекс України. Прийнятий 5 квітня 2001р. // Відомості Верховної Ради України. - 2001 - №25-26 - Ст. 131.

7. Господарський процесуальний кодекс України. Прийнятий 6 листопада 2001р. із наст. змінами і доп. // Відомості Верховної Ради України. - 1992 - №6. - Ст. 56.

8. Податковий кодекс України. Прийнятий 2 грудня 2010 р. // Офіційний вісник України. – 2010. - №92. – Ст.3248.

9. Про економічну самостійність Української РСР: Закон Української РСР від 3 серпня 1990р. // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1990. - №34. - Ст. 499.

10. Про охорону навколишнього середовища: Закон України від 25 червня 1991 р.//Відомості Верховної Ради України. – 1991. - №41. – Ст.546.

11. Про господарські товариства: Закон України від 19 вересня 1991р. із змінами і доп. //Відомості Верховної Ради України. - 1991. - №49. - Ст. 682 (з наст. змінами і доп.).

12. Про дію міжнародних договорів на території України: Закон України

від 10 грудня 1991р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №10. - Ст. 137.

13. Про товарну біржу: Закон України від 10 грудня 1991р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. -№10. - Ст. 139 (з наст, змінами і доп.).

14. Про споживчу кооперацію: Закон України від 10 квітня 1992р. //Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №30. - Ст. 414 (з наст, змінами і доп.).

15. Про заставу: Закон України від 2 жовтня 1992р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №47. - Ст. 642 (з наст, змінами і доп.).

16. Про аудиторську діяльність: Закон України від 22 квітня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - №23. – Ст.243.

17. Про Антимонопольний комітет України: Закон України від 26 листопада 1993р. // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - №50. - Ст. 472 (з наст, змінами і доп.).

18. Про приватизацію невеликих підприємств: Закон України від 15 травня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №34. – Ст.160.

19. Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі: Закон України від 10 липня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №41. – Ст.188.

20. Про приватизацію майна державних підприємств: Закон україни від 19 лютого 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. - №17. – Ст.122.

21. Про торгово-промислові палати в Україні: Закон України від 2 грудня 1997р. // Відомості Верховної Ради України. - 1998. -№13. - Ст. 52.

22. Про лізинг: Закон України від 16 грудня 1997р. // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - №16. - Ст. 68 (з наст, змінами і доп.).

23. Про оренду державного і комунального майна: Закон України від 23 грудня 1997р. // Посредник. – 1998. – 2 февраля.

24. Про місцеві державні адміністрації: Закон України від 9 квітня 1999р. // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - №20-21. - Ст. 190 (із змінами і доп.).

25. Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом: Закон України від 30 червня 1999р. // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - №42-43. - Ст. 79 (з наст, змінами і доп.).

26. Про ліцензування певних видів господарської діяльності: Закон України від 1 червня 2000р. // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - №36. - Ст. 299 із змінами і доп.

27. Про особливості приватизації об’єктів незавершеного будівництва: Закон України від 14 вересня 2000 р.// Відомості Верховної Ради України. – 2000. - №45. – Ст.375.

28. Про підтримку малого підприємництва: Закон України від 19 жовтня 2000р. // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - №51-52. - Ст. 447.

29. Про банки і банківську діяльність: Закон України від 7 грудня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - №5-6. - Ст. 30.

30. Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні: Закон України від 21 грудня 2000р. // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - №7. - Ст. 35.

31. Про стандартизацію: Закон України від 17 травня 2001р. // Відомості Верховної Ради України - 2001. - №31. - Ст. 145.

32. Про підтвердження відповідності: Закон України від 17 травня 2001р. // Відомості Верховної Ради України - 2001. - №32. - Ст. 169.

33. Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні: Закон України від 12 липня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - №47. – Ст.251.

34. Про кредитні спілки Закон України: від 20 грудня 2001р. // Відомості Верховної Ради України - 2002. - №3. - Ст. 79.

35. Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців: Закон України від 15 травня 2003р. із змінами і доп. // Відомості Верховної Ради України - 2003. - №31-32. - Ст. 263.

36. Про фермерське господарство: Закон України від 19 травня 2003р. // Відомості Верховної Ради України - 2003. - №45. - Ст. 363.

37. Про електронні документи та електронні документообіг: Закон України від 22 травня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - №36. – Ст.276.

38. Про електронний цифровий підпис: Закон України від 22 травня 2005 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - №36. – Ст.276.

39. Про іпотеку: Закон України від 5 червня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - №38. – Ст.313.

40. Про кооперацію: Закон України від 10 липня 2003р. // Відомості Верховної Ради України - 2004. - №5. - Ст. 35.

41. Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності: Закон України від 6 вересня 2005р. із змінами і доп. // Відомості Верховної Ради України. - 2005. - №48. - Ст. 483.

42. Про цінні папери і фондовий ринок України: закон України від 234 лютого 2006 р. із змінами і доповненнями // Відомості Верховної Ради України. – 2006. - №31. – Ст.1126.

43. Про управління об’єктами державної власності: Закон України від 21 вересня 2006 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2006. - №46. – Ст. 456 із змінами.

44. Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності: Закон України від 5 квітня 2007 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2007. - №29. – Ст. 389 (із змінами і доп.).

45. Про заборону грального бізнесу в Україні: Закон України від 15 травня 2009 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2009. - №38. – Ст. 536 із змінами і доп.

46. Про внесення змін до деякиї законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні: Закон України від 15 грудня 2009 р. // Офіційний вісник України. – 2009. - №101. – Ст.3494.

47. Про здійснення державних закупівель: Закон України від 1 червня 2010 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2010. - №33. – Ст.471.

48. Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб’єктів господарювання»: Закон України від 1 липня 2010 р. // Голос України. – 2010. – 3 вересня.

49. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення єдиної системи державної реєстрації юридичних осіб: Закон України від 23 вересня 2010 р. // Голос Ураїни. – 2010. – 2 листопада.

50. Про державно-приватне партнерство: Закон України від 7 жовтня 2010 р. // Офіційний вісник України. – 2010. - №58. – Ст.1988.

51. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обження державного регулювання господарської діяльності: Закон України від 19 жовтня 2010 р. // Урядовий кур’єр. – 2010. – 16 листопада.

52. Про державне оборонне замовлення: Закон України в редакції від 23 вересня 2010 р. // Урядовий кур’єр. – 2010. – 19 жовтня. – Ст.11.

53. Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» щодо проведення електронної реєстрації: Закон України від 19 жовтня 2010 р. // Офіційний вісник України. – 2010. - №87. – Ст.3070.

54. Про внесення змін до Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» щодо стоврення умов для забезпечення належного обігу облігацій підприємств: Закон України від 8 жовтня 2010 р. // Урядовий кур’єр. – 2010. – 3 листопада.

55. Про підготовку та реалізацію інвестиційних суб’єктів за принципом «єдиного вікна»: Закон України від 21 жовтня 2010 р. // Офіційний вісник України. – 2010. - №87. – Ст. 3071.

56. Про внесеня змін до деяких законодавчих актів України щодо статутного капіталу: Закон України від 22 грудня 2010 р. // Урядовий кур’єр. – 2011. – 20 січня.

57. Про внесеня змін до деяких законодавчих актів у зв’язку з прийняттям Податкового кодексу України Закон України від 12.02.2010 р. // Голос України. – 2010. – 4 грудня.

58. Про соціальний діалог: Закон України від 23 грудня 2010 р. // Голос України. – 2011. – 18 січня.

59. Про прискорений перегляд регуляторних актів, прийнятих органами та посадовими особами місцевого самоврядування: Закон України від 14 грудня 2010 р. // Юридичний вісник України. – 2011. -№4. – 22 січня.

60. Про внесення змін до Закону України «Про акціонерні товарства» щодо вдосконалення механізму діяльності акціонерних товариств»: Закон України від 3 лютого 2011 р. // Урядовий кур’єр. – 2011. – 16 березня.

61. Про право власності на окремі види майна: Постанова Верховної Ради України від 17 червня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - №35. – Ст.517.

62. Про впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств: Декрет Кабінету МіністрівУкраїни від 31 грудня 1992р. // Відомості Верховної Ради України - 1993. -№11.-Ст.94.

63. Про довірчі товариства: Декрет Кабінету Міністрів України: від 17 березня 1993р. // Відомості Верховної Ради України - 1993. - №19. - Ст. 27 (з наст, змінами і доп.).

64. Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення: Декрет Кабінету Міністрів України: від 8 квітня 1993р. // Відомості Верховної Ради України - 1993. - №23. - Ст. 247.

65. Про затвердження єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємства: Указ Президента України від 22 червня 2000р. // Офіційний вісник України. - 2000. - №4.

66. Про заходи щодо забезпечення підтримки та дальшого розвитку підприємницької діяльності: Указ Президента України від 15 липня 2000р. // Офіційний вісник України. - 2000. - №29.

67. Про невідкладні заходи щодо впорядкування діяльності державних (національних) акціонерних та холдингових компаній: Указ Президента України від 7 листопада 2001р. // Офіційний вісник України. - 2001. -№45.

68. Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці: Постанова Кабінету Міністрів України від 09.08.1993 р. // ЗП України. – 1993. - №12. – Ст.269.

69. Затвердження положення про порядок проведення санації державних підприємств: Постанова Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994р. №67// ЗП України. - 1994. - №6. - Ст. 141.

70. Положення про порядок реалізації, обліку торгових патентів і контролю за їх використанням: затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 1996р. №563 // ЗП України. - 1996. - №13. - Ст. 345.

71. Порядок перетворення у процесі приватизації державних, орендних підприємств і підприємств із змішаною формою власності у відкриті акціонерні товариства: затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 11 вересня 1996р. №1099 // ЗП України. - 1996. - №17. - Ст. 489.

72. Про типовий статус казенного підприємства: Постанова Кабінету Міністрів України від 16 червня 1998р. №914 // Офіційний вісник України. - 1998. - №24.

73. Про перетворення державних підприємств у казенні: Постанова Кабінету Міністрів України від 30 червня 1998р. №987 // Офіційний вісник України. - 1998. - №26.

74. Про порядок ліцензування підприємницької діяльності: Постанова Кабінету Міністрів України від 3 липня 1998р. №1020 // Офіційний вісник України. - 1998. - №27.

75. Про розміри та порядок зарахування плати за видачу та переоформлення ліцензій на провадження певних видів підприємницької діяльності: Постанова Кабінету Міністрів України від 14 січня 1999р. №6 // Офіційний вісник України. - 1999. -№1.

76. Про Концепцію адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу: Постанова Кабінету Міністрів України від 16 серпня 1999р. №1496 // Офіційний вісник України. - 1999. -№33.

77. Порядок проведення досудової санації державних підприємств: затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 17 березня 2000р. №515 // Офіційний вісник України. - 2000. - №12.

78. Методика оцінки вартості майна під час приватизації: затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2000р. №1554 // Офіційний вісник України. - 2000. -№42.

79. Про затвердження переліку органів ліцензування: Постанова Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2000р. №1698 // Офіційний вісник України. - 2000. - №46.

80. Про запровадження ліцензії єдиного зразка для певних видів господарської діяльності: Постанова Кабінету Міністрів України від 20 листопада 2000р. №1719// Офіційний вісник України. - 2000. - №47.

81. Про затвердження переліку документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності: затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 4 липня 2001р. №756 // Офіційний вісник України. - 2001. - №27.

82. Про затвердження Національного стандарту №2 «Оцінка нерухомого майна»: Постанова Кабінету Міністрів України від 10.02.2004 р. // Офіційний вісник України. – 2004. - №4. – Ст.2885.

83. Про заходи щодо упорядкування адміністративних послуг: Постанова Кабінету Міністрів України від 17 липня 2009 р. із змінами // Офіційний вісник України. – 2009. - №54. – Ст.1871.

84. Деякі питання адміністративних послуг Постанова Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2010 р. // Офіційний вісник України. – 2010.

85. Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади: Указ Президента України від 2 грудня 2010 р. // Офіційний вісник України. – 2010.

86. Про затвердження Положення про Координаційну раду з питань розвитку малого та середнього підприємства та її складу: Постанова Кабінету Міністрів України від 22 грудня 2010 р. // Урядовий кур’єр. – 2011. – 19 січня.

87. Про затвердження переліку підприємств, які підлягають приватизації відповідно до закону України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» та операції з безоплатної передачі частки державного майна (акцій) яких працівникам і прирівняним до них особам звільняються від оподаткування: Постанова Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2011 // Урядовий кур’єр. – 2011. – 23 березня.

88. Про порядок обміну платників податків і зборів: Затверджений наказ Державної адміністрації України від 22 грудня 2010 р. №979 // Юридичний вісник України. – 2011. - №6.