За аналогією інших галузей, господарське законодавство - це система нормативно-правових актів, які регулюють відносини щодо безпосереднього здійснення господарської діяльності та керівництва такою діяльністю органами державної влади або місцевого самоврядування.
Розглядаючи це питання, насамперед зазначимо, що на відповідних положеннях Конституції України щодо:
визнання і дії в Україні верховенства права в усіх сферах суспільного життя (ст.8);
забезпечення державою соціальної спрямованості економіки України (ст.13);
права власності українського народу на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони, що здійснюється від імені українського народу органами державної влади та органами самоврядування в межах, визначених Конституцією України (ст.13);
права кожного громадянина користуватися природними об'єктами права власності українського народу відповідно до закону (ст.14);
забезпечення державою захисту прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, недопущення використання власності на шкоду людині й суспільству (ст.14)
права кожного громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст.41);
визнання усіх суб'єктів права власності рівними перед законом, непорушності права приватної власності, недопущення протиправного позбавлення власності ( ст.41);
економічної багатоманітності, права кожного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом визначення виключно законом правових засад і гарантій підприємництва (ст. 15 і 42);
забезпечення державою захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції, визначення правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання виключно законом (ст.42);
забезпечення державою екологічної безпеки, підтримання екологічної рівноваги та гарантій права вільного доступу до інформації про тсан довкілля на території України (ст.50);
взаємовигідного, що не суперечить Конституції України, співробітництва з іншими країнами (ст.9).
Норми господарського права як загальні правила поведінки суб’єктів господарських відносин функціонують завдяки своїй нормативній формі (у формі нормативно – правових актів), які в сукупності складають господарське законодавство.
Визначеність та функції господарського права проявляються в господарському законодавстві, яке становить нормативну основу господарського правопорядку - правил організації, безпосереднього здійснення та дерегулювання господарської діяльності.
Господарське законодавство України характеризується такими ознаками:
значна розгалуженість і наявність великої кількості нормативних актів) що обумовлено різноманіттям господарського життя та врегулюванням господарської діяльності; (за різними підрахунками біля 2000 законів і підзаконних актів):
переваг комплексних нормативних актів, що містять норми різних галузей права (господарського, цивільного, адміністративного фінансового тощо), які стосуються одного предмета правового регулювання. Наприклад, Закон України від 21.10.2010 р.«Про управління об’єктами державної власності»;
кодифікованість, що визначається прийняттям 16.01.2003 р. ГК, який набув чинності з 01.01.2004 р. Складається з дев’яти розділів, сорок однією глави і 418 статей, які визначають основи господарювання, різноманітність суб'єктів господарювання на основі різних форм власності, функціональні і галузеві форми господарської діяльності та керівництво нею тощо;
наявність значної кількості нормативних актів обмеженої сфери дії - відомчих,регіональних, локальних.
наявність нормативних актів вже неіснуючої держави - СРСР Наприклад, Положення про поставки продукції науково-технічного призначення, Положення про поставки товарів народного споживання, затверджені Постановою Ради Міністрів СРСР від 25.07.1988р. тощо. Застосовуються за умов, визначених Постановою Верховної Ради України від 12.09.1991р. «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства СРСР». З набуттям чинності Цивільним та Господарським кодексами України більшість таких актів або їх положень втратила свою чинність.
Все це переконує у тому, що господарському законодавству України притаманні риси, що свідчать про недоліки правового регулювання. Насамперед, наявність застарілих положень, прогалин, колізійних норм, надмірно велика кількість нормативно-правових актів. Численні вади господарського законодавства засвідчують необхідність його вдосконалення.
За юридичною силою система господарсько-правових актів господарського законодавства складається з:
положень Конституції України. В першу чергу, щодо забезпечення державою соціальної орієнтації економіки України, права громадян на підприємницьку діяльність та приватну власність, щодо основних засад державного регулювання суспільних відносин у сфері економіки, право на якісні та безпечні харчові продукти та інформацію про них тощо;
законів України, що регулюють господарські відносини. Провідне місце серед яких займають кодифіковані акти: ГК, ЦК, ПКУ та інші закони України, що визначають основні засади господарювання, правовий статус її суб'єктів, правовий режим майна суб'єктів господарювання, основні засади зобов'язальних відносин та відповідальності за правопорушення у сфері господарювання, а також особливості правового регулювання в окремих галузях та сферах господарювання), і т. п. наприклад. Закон України від 15.03.2003 р. «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» і т. д.;
указів Президента України. Наприклад, від 24.12.2010 р. «Про деякі питання організації роботи міністерств, інших центральних органів виконавчої влади», що стосується державоного регулювання та ін.;
актів Кабінету Міністрів України. Наприклад, постанова від 21.05.2009 р. «Про заходи впорядкування видачі документів дозвільного характеру у сфері господарювання» та інші;
відомчих нормативних актів, що видаються компетентними міністерствами та відомствами щодо регулювання діяльності певної галузі народного господарства, певної категорії суб'єктів або певної сфери економіки. Наприклад, Порядок обліку податків і зборів, затверджений наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. № 979 і т. п.
регіональних нормативних актів, що приймаються органами місцевого самоврядування відповідно до делегованих державою повноважень та встановленого порядку, (регіональні правила переважно щодо генеральних планів забудови населених пунктів та територій області, затвердження яких входить до компетенції обласної ради народних депутатів, а також регіональних будівельних норм та правил; порядок приймання в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів капітального будівництва тощо;
локальних нормативних актів, що приймаються безпосередньо суб’єктами господарювання або їх засновниками. До них належать статути, засновницькі договори, положення про органи правління та інші документи, що регулюють діяльність суб’єкта господарювання.
Джерелом господарського права можуть бути і міжнародні договори України (універсальні, міжнародних організацій, двосторонні), ратифіковані Верховною Радою України або укладені за її згодою, а також міжнародні торговельні звичаї згідно ділових відносин. Зокрема, принцип застосування звичаїв ділового обороту, що стосується сфери підприємництва, тобто комерційної господарської діяльності.
Елементами господарських нормативно-правових актів є господарсько-правові норми.
Так, правові норми- це встановлені формально обов’язкові правила господарської діяльності та керівництва нею, які встановлюються державою і мають загальнообов’язкове значення.
Різноманітність господарсько-правових норм як визначила О.М. Вінник зумовлює доцільність їх класифікації, зокрема, за критерієм структури норми на:
норми з традиційною структурою (гіпотеза, диспозиція і санкція);
норми з неповною структурою (диспозиція і санкція).
Останні (серед господарсько-правових норм вони становлять більшість), у свою чергу, поділяються на:
норми-заборони (наприклад, заборона здійснення підприємницької діяльності органам державної влади та органам місцевого самоврядування (ч.4 ст.43 ГК), а також посадовим особам цих органів (ч.2 ст.64 Конституції України; ч.4 ст.43 ГК);
норми-принципи, що визначають принципами господарювання (ст.6 ГК); принципами свободи підприємницької діяльності (ст.44 ГК); принципами діяльності виробничого кооперативу (ст. 96); принципами зовнішньоекономічної діяльності - ст. 2 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991р.; принципами приватизації державного майна - ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного майна» від 04.03.1992р.) тощо;
норми-визначення (більшість прийнятих протягом останніх 4-х років законів має спеціальну статтю «Визначення термінів», в якій розкривається зміст основних термінів, що застосовуються у відповідному законі, - ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992р. (в ред. Закону від 30.06.1999р.); ст. 3 Закону «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» від 15.03.2001р.; ст.2 Закону України «Про кооперації» від 10.07.2003р.);
компетенційні норми, що визначають компетенцію суб’єктів господарювання напр., про управління підприємством (ст.65 ГК), господарським товариством (ст.89 ГК), управлінні об’єднанням підприємств (ст.122 ГК). Закон України від 17.09.2008 р. «Про акціонерні товариства» тощо);
техніко-економічні норми, що визначають порядок здійснення певних технологічних процесів, параметри і вихідні величини господарської діяльності: норми амортизаційних відрахувань, державні стандарти, державні будівельні норми та правила, технічні умови і т. п., наприклад, Закон України від 15.11.2009 р. «Про будівельні норми»;
норми-рекомендації, які є юридично обов'язковими для суб'єктів господарювання, орієнтують їх на бажану для суспільства (держави) поведінку у сфері господарювання (примірні статути, примірні договори тощо)1.
______________________________________
1 Див.: Вінник О.М. Господарське право: Навчальний посібник – 2 – ге вид., змін. та доп. – К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008. – С. 43 – 44.
Беручи до уваги вищенаведені ознаки сучасного господарського законодавства України, можна констатувати, що запровадження в економіку України нових для неї ринкових відносин, в тому числі повязаних з членством в СОТ і вступом до ЄС, ще не зазнали відповідного законодавчого врегулювання і вимагають його впорядкування. Зокрема, щодо спрощення процедур одержання документів дозвільного характеру, встановлення вичерпного переліку документів, необхідних для їх одержання, забезпечення реалізації декларативного принципу та запровадження принципу «мовчазної згоди»; щодо унеможливлення необґрунтованого розширення переліку видів діяльності, що підлягають ліцензуванню; щодо забезпечення скорочення та прозорості процедури припинення юридичної особи, зменшення можливості маніпуляції з майном під час припинення суб’єктів господарювання тощо.
Прийняття відповідних законів про вирішення зазначених проблем, матиме не лише економічний, а й соціальний ефект, сприятиме дерегулювання господарської діяльності, формулюванню оптимальних партнерських відносинах суб'єктів господарювання з органами державної влади та місцевого самоврядування, поліпшенню реалізації громадянами України їхнього конституційного права на підприємницьку діяльність, розвиток і підвищення .ролі малих та середніх підприємству економіці, а їх власників й у політиці.