Дерегулювання підприємницької діяльності

Із змісту регуляторної політики випливає розуміння делегування. Під дерегулюванням слід розуміти сукупність спрямованих на зменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність, усунення правових, адміністративних, економічних та організаційних перешкод у розвитку підприємництва заходів.

Для досягнення зазначеної мети Законом передбачено:

­ спрощення порядку створення, реєстрації та ліквідації суб'єктів підприємницької діяльності;

­ скорочення переліку видів підприємницької діяльності, що підлягають ліцензуванню та патентуванню, вимагають одержання сертифікатів та будь-яких інших дозволів на здійснення підприємницької діяльності;

­ лімітування перевірок і контролю за діяльністю суб'єктів господарювання, скорочення перевірок; спрощена система митного оформлення вантажів тощо.

Одним з напрямів оптимізації правового регулювання економічних відносин і дерегулювання є визначення меж державного втручання в господарську діяльність. Безпосередня участь держави, органів державної влади та органів місцевого самоврядування у таку діяльність, відповідно до ч. 3 ст. 8 ГК, може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Вона визначена такими двома параметрами, як контроль над господарською діяльністю шляхом державної реєстрації її суб'єктів і визначення сфер державного контролю і нагляду за господарською діяльністю. Ці сфери діяльності належать до тих, які, згідно з пунктами 7-9 ч. 1 ст. 92 Конституції України, визначаються виключно законами. Зокрема, правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання регулюються Законом України від 05.04.2007р. «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» із змінами (надалі – Закон). Сфера дії цього Закону поширюється на відносини, пов'язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, щодо яких він вперше визначив принципи, вимоги, консультаційну підтримку, громадський захист і право на одержання їх рішень.

Зокрема, відповідно до ст.3 цього Закону державний нагляд (контроль) здійснюється за такими принципами:

­ пріоритетності безпеки у питаннях життя і здоров'я людини, функціонування і розвитку суспільства, середовища проживання і життєдіяльності перед будь-якими іншими інтересами і цілями у сфері господарської діяльності;

­ підконтрольності і підзвітності органу державного нагляду (контролю) відповідним органам державної влади; ­ рівності прав і законних інтересів усіх суб'єктів господарювання; ­ гарантування прав суб'єкту господарювання; ­ об'єктивності та неупередженості здійснення державного нагляду (контролю); ­ наявності підстав, визначених законом, для здійснення державного нагляду (контролю); ­ відкритості, прозорості, плановості й системності державного нагляду (контролю); ­ неприпустимості дублювання повноважень органів державного нагляду (контролю); ­ невтручання органу державного нагляду (контролю) у статутну діяльність суб'єкта господарювання, якщо вона здійснюється в межах закону; ­ відповідальності органу державного нагляду (контролю) та його посадових осіб за шкоду, заподіяну суб'єкту господарювання внаслідок порушення вимог законодавства;­ дотримання умов міжнародних договорів України; ­ незалежності органів державного нагляду (контролю) від політичних партій та будь-яких інших об'єднань громадян.Вимоги до здійснення державного нагляду (контролю) є наступними.Він здійснюється за місцем провадження господарської діяльності суб'єкта господарювання або його відокремлених підрозділів, або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених законом.Може здійснюватися комплексно кількома органами державного нагляду (контролю), якщо їхні повноваження на здійснення чи участь у комплексних заходах передбачені законом. Такі заходи проводяться за спільним рішенням керівників відповідних органів державного нагляду (контролю).Планові та позапланові заходи щодо державного нагляду (контролю) здійснюються в робочий час суб'єкта господарювання, встановлений правилами внутрішнього трудового розпорядку.З метою обмеження зацікавленого втручання в господарську діяльність суб’єктів господарювання галузевих міністерств і відомств та місцевих державних органів ч.4 ст.4 Закону передбачено, що виключно законами встановлюються: органи, уповноважені здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності; види господарської діяльності, які є предметом державного нагляду (контролю); повноваження органів державного нагляду (контролю) щодо зупинення виробництва (виготовлення) або реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг; вичерпний перелік підстав для зупинення господарської діяльності; спосіб здійснення державного нагляду (контролю); санкції за порушення вимог законодавства і перелік порушень, які є підставою для видачі органом державного нагляду (контролю) припису, розпорядження або іншого розпорядчого документа.Орган державного нагляду (контролю) не може здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, якщо закон прямо не уповноважує такий орган на здійснення державного нагляду (контролю) у певній сфері господарської діяльності та не визначає повноваження такого органу під час здійснення державного нагляду (контролю). Зупинення виробництва (виготовлення) або реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг допускається за вмотивованим письмовим рішенням керівника органу державного нагляду (контролю) чи його заступника.Плановий чи позаплановий державний нагляд (контроль) повинен здійснюватися у присутності керівника або його заступника, чи уповноваженої особи суб'єкта господарювання. Перед початком його здійснення державного нагляду (контролю) посадова особа органу державного нагляду (контролю) вносить запис до відповідного журналу суб'єкта господарювання (за його наявності).Органи державного нагляду можуть прводити як планові, так і позапланові заходи зі здійснення державного нагляду (контролю).Планові заходи здійснюються відповідно до річних або квартальних планів, які затверджуються органом державного нагляду (контролю) до 1 грудня року, що передує плановому, або до 25 числа останнього місяця кварталу, що передує плановому. При цьому вінвизначає у віднесеній до його відання сфері критерії, за якими оцінюється ступінь ризику від здійснення господарської діяльності.З урахуванням значення прийнятного ризику всі суб'єкти господарювання, що підлягають нагляду (контролю), відносяться до одного з трьох ступенів ризику: з високим, середнім та незначним.

Критерії, за якими оцінюється ступінь ризику від здійснення господарської діяльності і періодичність проведення планових заходів, затверджуються Кабінетом Міністрів України за поданням органу державного нагляду (контролю). Наприклад, Кабінет Міністрів України постановою від 14.11.2007р. затвердив Порядок розподілу суб'єктів господарювання за ступенем ризику їх господарської діяльності для безпеки життя і здоров'я населення, навколишнього природного середовища, щодо пожежної безпеки (надалі - Порядок). За цим Порядком суб'єкти господарювання за ступенем ризику їх діяльності щодо пожежної безпеки розподілені на три категорії: з високим, середнім та незначним ступенем пожежного ризику. Відповідно установлено, що планові перевірки суб'єктом господарювання з високим ступенем ризику проводяться щороку, з середнім - один раз на три роки, з незначним - один раз на п'ять років.

Залежно від ступеня ризику органом державного нагляду (контролю) визначаються переліки питань для здійснення планових заходів, які затверджуються його наказом. У межах переліку цих питань кожен орган державного нагляду (контролю) залежно від цілей заходу має визначити ті питання, щодо яких буде здійснюватися державний нагляд (контроль).

Уніфіковані форми актів, в яких передбачається перелік питань залежно від ступеня ризику, Критерії та періодичність проведення планових заходів із здійснення державного нагляду (контролю) публікуються в мережі Інтернет у порядку, визначеному законодавством.

Позапланова виїзна перевірка – перевірка, яка не передбачена в планах роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з таких обставин:

­ за наслідками зустрічних перевірок виявлено факти, які свідчать про порушення суб'єктом підприємницької діяльності норм законодавства;

­ суб'єктом підприємницької діяльності не подано в установлений строк документи обов'язкової звітності;

­ виявлено недостовірність даних, заявлених у документах обов'язкової звітності;

­ суб'єкт підприємницької діяльності подав у встановленому порядку скаргу про порушення законодавства посадовими особами контролюючого органу під час проведення планової чи позапланової виїзної перевірки;

­ у разі виникнення потреби у перевірці відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з суб'єктом підприємницької діяльності, якщо суб'єкт підприємницької діяльності не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу протягом трьох робочих днів від дня отримання запиту;

­ проводиться реорганізація (ліквідація) підприємства - проводяться лише органами державної податкової служби та органами контрольно-ревізійної служби в межах їх повноважень.

Позапланова виїзна перевірка може здійснюватись і на підставі рішення Кабінету Міністрів України. Також за власної ініціативи вищестоящий контролюючий орган може перевірити достовірність висновків нижчестоящого контролюючого органу шляхом перевірки документів обов'язкової звітності суб'єкта підприємницької діяльності або висновків акта перевірки, складеного нижчестоящим контролюючим органом. Також він вправі прийняти рішення щодо повторної перевірки суб'єкта підприємницької діяльності лише у тому разі, коли стосовно посадових або службових осіб контролюючого органу, які проводили планову або позапланову перевірку зазначеного суб'єкта, розпочато службове розслідування або порушено кримінальну справу.

Слід також зауважити, що Законом визначаються не тільки права контролюючих органів , а і права суб’єкта господарювання. Відповідно до ст.10 Закону, суб'єкт господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) має право:

­ вимагати від посадових осіб органу державного нагляду (контролю) додержання вимог законодавства; ­ перевіряти наявність у посадових осіб органу державного нагляду (контролю) службового посвідчення і одержувати копії посвідчення (направлення) на проведення планового або позапланового заходу; ­ не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення державного нагляду (контролю), якщо: ­ він здійснюється з порушенням вимог щодо періодичності проведення заходів державного нагляду (контролю), передбачених законом; ­ посадова особа органу державного нагляду (контролю) не надала копії документів, передбачених цим Законом, або якщо надані документи не відповідають вимогам цього Закону; ­ бути присутнім під час здійснення заходів державного нагляду (контролю); ­ вимагати нерозголошення інформації, що є комерційною таємницею суб'єкта господарювання; ­ одержувати та знайомитися з актами державного нагляду (контролю); ­ надавати в письмовій формі свої пояснення, зауваження або заперечення до акта органу державного нагляду (контролю); ­ оскаржувати в установленому законом порядку неправомірні дії органів державного нагляду (контролю) та їх посадових осіб.

Збитки, завдані суб'єкту господарювання неправомірними діями посадових осіб органів державного нагляду (контролю), підлягають відшкодуванню у встановленому законом порядку.

Новацією щодо видів перебіркової діяльності є встановлена ст.75 Податкового кодексу фактична перевірка. Така перевірка, з метою оптимізації взаємозв’язку і взаємопорузуміння між податковою службою і платником податків проводиться щодо дотримання порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі свідоцтв про державну реєстрацію, виробництав та обігу підакцизниз товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин із працівниками (найманими особами).

Фактична перевірка проводиться двома і більше посадовими особами Державної податкової служби (надалі – ДПС) у присутності посадових осіб суб’єкта господарювання або його представника та/або особи, що фактично здійснює розрахункові операції. Під час проведення такої перевірки може проводитися хронометраж господарських операцій, за результатами якого складається довідка, яка підписується посадовими особами органу ДПС та посадовим особами суб’єкта господарювання.

Тривалість фактичних перевірок не повинно перевищувати 10 діб. Продовження строку такої перевірки здійснюється з рашенням керівника органу ДПС не більше як на 5 діб.

А ще фактична перевірка дозволить зменшити кількість планових і позапланових перевірок та попередити платника податків про наявні ризики щодо їх сплати, дати йому змогу виправдати допущені помилки, утвердивши можливі конфліктні ситуації.

Важдлими засобами перегулювання господарської діяльності є запровадження відповідно до ст.1 Закону «Про дозвільну систему господарської діяльності»принципо нової системи обслуговування місцевими органами влади суб’єктів господарювання при видачі їм дозвільних документів. Йдеться про їх видання на засадах «єдиного офіса» та «єдиного вікна» на підставі модельного статусу. Їх суть і відмінність у наступному: єдиний офіс – це фактично об’єднання всіх дозвільних служб в одному приміщення (дозвільному центрі), де підприємець самостійно проходить усі необхідні процедури, а при «єдиному вікні» - він лише здає одній особі (державному адміністратору) необхідний пакет документів і через встановлений законодавством час проходить отримувати вже оформлений дозвільний документ.

Модельний статут, згідно проекту Закону запропонованого Кабінетом Міністрів України 16.02.2011 р. – це нормативно-правовий акт, затверджений Кабінетом Міністрів для створення та діяльності юридичних осіб відповідних організаційно-правових форм господарювання. Він регламентує та закріплює встановлені законом правила, що регулюють правовий статус, права, обов’язки та відносини, які пов’язані із створенням, управлінням та господарською діяльністю відповідних юридичних осіб. Модельний статут не є установчим документом.

Щодо їх діяльності, на практиці спостерігається тенденція до видачі дозвільних документів за принципом «єдиного вікна» виключно через статус, функції та відповідальність визначені постановою Кабінету Міністрів від 11.10.2010 р. «Деякі питання адміністративних послуг». У пункті 7 цієї постанови, зокрема, передбачено вжиття заходів до функціонування «єдиного вікна» - організаційної форми надання адміністративних послуг, яка передбачає проведення усіх процедур, необхідних для надання адміністративної послуги посадовими особами суб’єкта, за умови отримання від одержувача усіх документів, необхідних для надання такої послуги (крім адміністративних послуг для яких спеціальними законами передбечене їх надання за принципом організаційної єдності), а також недопущення утворення черг, зокрема шляхом використання механізму попереднього запису, прозорої (нумерованої) черги.

До адміністративних послуг, згідно з п.1 Тимчасового порядку надання адміністративних послуг, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2009 р. із змінами, належать:

­ видача ліцензій, дозволів та інших документів дозвільного характеру, сертифікатів, свідоцтв, атестатів, посвідчень;

­ реєстрація (фактів, суб’єктів, прав, об’єктів, у тому чилсі легалізація суб’єктів і актів (документів), нострифікація та верифікація);

­ інші види діяльності незалежно від назви, у результаті провадження яких заінтересованим фізичним та юридичним особам, а також об’єктам, що перебувають у власності, володіння чи користування таких осіб, надається або підтверджується певний юридичний статус та/або факт.

У той же час Закон України від 21.10.2010 р. «Про підготовку та реалізацію інвестиційних проектів за принципом «єдиного вікна» надав цьому принципу нову якість. Цей Закон визначає спосіб взаємодії уповноваженого органу з інвестицій та розвитку і суб’єкта інвестиційної діяльності з метою підготовки та видачі пакета документів, який дає право на реалізацію інвестиційного проекту. Така взаємодія передбачає складання оперативного плану в якому чітко прописується, що робитьу повноважений орган, а що – заявник. Цей підхід не зачіпає саму суть «єдиного вікна», а лише прописує його організаційну процедуру.

Наступним кроком щодо перегулювання господарської діяльності є встановленя механізму провадження принципу мовчазної згоди. Провадження такого принципу передбачено Законом України від 15.12.2009 р. «Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов введення бізнесу в Україні» та постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.2010 р. «Деякі питання застосування мовчазної згоди».

Преш за все зауважимо, що мовчазна згода – принцип, відповідно до якого суб’єкт господарювання набуває право здійснення господарської діяльності без отримання документу дозвільного характеру, за умови якщо ним до відповідного органу було подано в повному обсязі необхідні для отримання документу дозвільного характеру заяву та документи, але у встановлений законом строк такий документ (або рішення про відмову у його видачі) не було видано (або направлено).

Запровадження принципу мовчазної згоди покликане вирішити цілу низку проблем у сфері видачі документів дозвільного характеру, основними серед яких є:

­ скорочення реального часу, який суб’єкти господарювання витрачають на отримання дозволів;

­ зменшення можливостей для зловживань з боку органів влади, пов’язаних із «затягуванням» встановлених законом строків видачі дозвільних документів;

­ уникнення суб’єктами господарювання необґрунтованого зупинення чи простою господарської діяльності;

­ зменшення необґрунтованих витрат з боку суб’єктів господарювання (зокрема тих, які вони несуть внаслідок неможливості раніше розпочати свою діяльність чи внаслідок необґрунтованих простоїв, пов’язаних з відсутністю поновленого (продовженого) документу дозвільного характеру тощо).

На сьогодні установлено, що в разі ненадання у визначений законом строк суб'єкту господарювання документа дозвільного характеру або рішення про відмову у його видачі такий суб'єкт господарювання має право провадити певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності без одержання документа дозвільного характеру через 10 робочих днів із дня закінчення строку, установленого для видачі документа дозвільного характеру, або прийняття рішення про відмову в його видачі.

 

 

Єдине, що вимагається у цьому разі від суб'єкта господарювання, – мати копію опису прийнятих документів з відміткою про дату їх прийняття. Тобто суб'єкт господарювання набуває права на провадження діяльності без отримання відповідного дозвільного документа, якщо ним подано в установленому порядку заяву та документи в повному обсязі, але у встановлений законом строк дозвіл або рішення про відмову у його видачі не видано.

Одночасно слід зауважити, що принцип мовчазної згоди не поширюється на процедури отримання документів дозвільного характеру у сферах: ліцензування (крім процедур отримання документів, що необхідні для отримання самої ліцензії); державного експортного контролю; державного регулювання ринків фінансових послуг; охорони державної таємниці; захисту економічної конкуренції; здійснення операцій зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими матеріалами і речовинами, сильнодіючими отруйними речовинами; використання ядерної енергії.

З метою забезпечення дерегуляції підприємництва в державі формується електронний сервіс щодо реєстрації утворення юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців їх реорганізації та припинення, який максимально скоротить терміни таких процедур мінімізує можливі корупційні прояви державних реєстраторів (більше докладно пр у Гл. 4 цього посібника).

Для поліпшення обслуговування платників податків ДПС з 2009 р. впроваджено в експлуатацію подання податквої звітності в електронному вигляді у централізованій системі податкової звітності. Завдяки цьому, у разі виявлення допущеної платником помилки його про це повідомляють і дадуть змогу самостійно виправити її або надати пояснення. А після звірки реєстрів, виданих та отриманих податкових накладних платника, з реєстрами його контрагентів, він зможе у десятиденний строк виправити розбіжності, не сплачуючи штрафних санкуцій.

Якщо планикам не все зрозуміло у чинній системі, вони можуть зайти на web – сайт ДПА у залишити свій запит на який буде дано відповідь або зателефонувати до контакт – центру за номером 0-800-501-007 чи на телефон довіри служби внутрішньої безпеки ДПС 044-272-24-89.