Кримінальне право. Загальна частина

Тобто, метод правового регулювання кримінального права має дві складові: а) визначення того, які суспільно небезпечні діяння є злочинами, і б) які покарання застосовуються до осіб, що вчинили злочини.

Саме метод правового регулювання найбільш повно відрізняє кримінальне право від інших галузей законодавства.

Якщо завдання, а також предмети охорони та регулювання багато в чому можуть збігатися з іншими галузями законодавства, то метод кримінального права ні за яких підстав не може бути використаний іншою галуззю. Норми конституційного права, цивільного права, адміністративного права, кримінального процесу тощо не визначають і не можуть визначати того, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили.

При цьому важливо мати на увазі, що мова йде не просто про покарання, а про покарання кримінальні. Вони можуть, на перший погляд, бути схожими із санкціями, що використовуються іншими галузями законодавства. Наприклад, штрафні санкції мають норми адміністративного права, фінансового права. Однак штраф, а також інші види кримінального покарання кардинально відрізняються від санкцій інших галузей законодавства процедурою застосування, державними органами, що застосовують заходи примусу, правовими наслідками тощо. Так, штраф як кримінальне покарання може бути призначений винній особі лише судом, а особа, засуджена до штрафу, визнається такою, що має судимість. Штраф, як санкція норм інших галузей права, може бути призначений не тільки судом, а й іншими державними органами. При цьому накладення такого штрафу не тягне судимості.

Норми кримінального права не тільки визначають, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили, а й підставу кримінальної відповідальності, принципи чинності кримінального закону в часі, просторі і щодо кола осіб, підстави й умови, за яких особа, що вчинила злочин, може бути звільнена від кримінальної відповідальності чи від покарання, особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх тощо.

Однак сутність кримінального права та особливості його методу правового регулювання проявляються саме через сукупність норм, що визначають, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили.

Особливе значення методу правового регулювання обумовило й назву кримінального права у багатьох мовах (наприклад, в анг-

Глава I. Поняття кримінального права

лійській — США, Велика Британія), в т. ч. й українській. «Crime» -латинською мовою означає злочин. Відповідно кримінальне право -законодавство про злочини, а Кримінальний кодекс - Кодекс про злочини.

Оскільки, як було вказано вище, друга складова методу правового регулювання кримінального права, а саме: визначення покарання за злочини, також є унікальною особливістю цієї галузі законодавства, цілком природно, що в деяких країнах назва цієї галузі є похідною від поняття «покарання», «кара» (pravo karne -Польща, наказательно право - Болгарія). І в українській мові іноді цю галузь права також називають «карне право». Похідною від і назви найбільш тяжкого покарання (відповідати «головою» - си-, нонім смертної кари) виникла і назва цієї галузі права російською і мовою - «уголовное право».

{ Специфічна риса кримінального права України полягає також у 1 його джерелах - норми кримінального права формулюються тіль-j ки у законах.¹ Вони можуть також міститися в чинних міжнарод-\ них договорах, згоду на обов'язковість яких надано Верховною ; Радою України.

| У п. 2 ст. 92 Конституції вказується, що виключно законами України визначаються діяння, які є злочинами, та відповідальність за них.

З погляду історичної справедливості необхідно підкреслити, \ що кримінальне право України бере свій початок у звичаєвому, | неписаному праві. Звичаї й положення судової практики довгі роки були живильним середовищем, основою писаного кримінального права. І в даний час роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, які мають рекомендаційний характер, чимало слугують подоланню складнощів застосування кримінального закону.

Вітчизняне кримінальне право як система взаємозалежних юридичних норм складається з відповідних кримінально-правових інститутів.

Інститут кримінального права - це сукупність однорідних кримінально-правових норм, які регулюють групу однорідних суспільних відносин.

Кожна норма кримінального права належить до того чи іншого інституту Загальної чи Особливої частини КК. Норми кримінального права, як правило, соціально обґрунтовані, тісно між собою взаємопов'язані, діють системно, стосовно до конкретного випадку

На території України першим правовим актом, що містив норми про відповідальність за злочини, була Руська Правда Ярослава Мудрого (1016 p.).

Кримінальне право. Загальна частина

вчинення злочину діють одночасно кілька взаємозалежних кримінально-правових норм і інститутів, а іноді також норм й інших галузей права.

Кримінальне право як галузь українського права розвивається й удосконалюється шляхом уточнення та доповнення окремих його інститутів. Зміст норм й інститутів кримінального права визначається домінуючими в суспільстві економічними відносинами, його соціальною структурою й етичними поглядами, а також політичним устроєм держави. З огляду на необхідність оновлення кримінального законодавства у зв'язку з фундаментальними перетвореннями економічних, політичних і соціальних відносин, у 2001 р. був прийнятий і з 1 вересня того ж року набрав чинності новий Кримінальний кодекс України.

Під принципами кримінального права розуміються основоположні ідеї, які визначають зміст кримінального права в цілому і його окремих інститутів. Принципи є орієнтиром діяльності відповідних державних органів та суду при застосуванні кримінального закону.

Механізм дії принципів кримінального права полягає в тому, що вони є підґрунтям правової свідомості осіб, які мають безпосереднє відношення до застосовування кримінального закону: дізна-вачів, слідчих, прокурорів, суддів, адвокатів тощо. А це, у свою чергу, є засобом виконання завдань кримінального права - правового забезпечення охорони прав і свобод людини й громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам.

КК не містить норм, в яких би безпосередньо формулювалися й відповідно іменувалися принципи кримінального права. Водночас вони об'єктивно існують і обумовлюють зміст багатьох норм Загальної частини КК.

Принцип законности У Римському праві цей принцип був втілений у відому формулу: «Nullum crimen sine lege» («Немає злочину без вказівки на те в законі»).

Конституцією України принцип законності щодо кримінального права сформульований у такому вигляді: виключно законами України визначаються діяння, які є злочинами та відповідальність за них (п. 22 ст. 92). Це конституційне положення набуло розвитку й уточнення в частинах 3 і 2 ст. З КК - злочинність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки цим Кодексом. Закони України про кримінальну відповідальність, прийняті після набрання ним чинності, включаються до нього після набрання ними чинності.

Глава I. Поняття кримінального права

Інакше кажучи, діяння, які є злочинами, та відповідальність за них визначаються: а) лише кримінальними законами; б) закон є кримінальним, якщо він включений до КК.

Законність означає, що.

1) кваліфікація конкретних діянь особи як злочинних безумовно і повністю повинна здійснюватися уповноваженими на те органами і посадовими особами в точній відповідності до кримінального закону;

2) особі, яка вчинила злочин, покарання чи (та) інші заходи кримінально-правового характеру призначаються тільки того виду і в тих межах, що передбачені відповідними нормами КК;

3) застосування до зазначених осіб інших кримінально-правових заходів, пов'язаних із вчиненим ними злочином (наприклад, видача особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, іноземній державі - ст. 10 КК), відбувається лише за підставами та в порядку, що передбачені КК.

Принцип законності виключає застосування норм за аналогією (ч. 4 ст. З КК). Яким би суспільно небезпечним не видавався вчинок особи, яка посягнула на певні цінності чи порушила певні норми інших галузей права (наприклад, приховування злочинів, вчинених близькими родичами, або самовільне будівництво житла, або порушення тиші в нічний час, або самовільний відстріл бродячих свійських тварин), але якщо такі дії не передбачені КК у якості злочинних, її не можна притягнути до кримінальної відповідальності.

Принцип вини передбачає, по-перше, особисту відповідальність винної у вчиненні злочину особи, по-друге,- кримінальну відповідальність тільки фізичних осіб, які умисно або з необережності вчинили злочин.

У ст. 62 Конституції України принцип вини щодо застосування кримінального покарання сформульований через презумпцію невинуватості: «Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду». Це конституційне положення дослівно відтворене у ч. 2 ст. 2 КК.

Принцип індивідуального характеру відповідальності базується на конституційному положенні, відповідно до якого юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (ст. 61 Конституції України). До кримінальної відповідальності може бути притягнута лише фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до чинного КК може наставати кримінальна відповідальність (ст. 18 КК). Цей принцип, який інколи

Кримінальне право. Загальна частина

йменують ще принципом особистого характеру відповідальності, означає, зокрема, що ніякі інші особи (у тому числі її близькі та родичі) не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності за діяння, які вони не вчинювали. Індивідуальний (особистий) характер відповідальності випливає також з інших норм КК (зокрема, ч. 2 ст. 1, ч. 1 ст. 6, ч. 2 ст. 17, статті 7 та 21, в яких вказується, що покарання застосовуються до особи, яка вчинила злочин).

Наведене вище дозволяє сформулювати загальне визначення кримінального права України як галузі вітчизняного законодавства.

Кримінальне право - це система взаємопов 'язаних і побудованих на певних принципах юридичних норм, які: мають форму кримінальних законів; прийняті для правового забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності та інших законодавчо визначених суспільних відносин і цінностей; визначають, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили; регулюють суспільні відносини, які виникають у зв 'язку із вчиненням злочину.

Систему кримінального права складають певним чином упорядковані кримінально-правові норми. У ст. З КК закріплене положення, що законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України.

Структура кримінального права. Кримінальне право України складається з юридичних норм Загальної та Особливої частин.

Відповідно до цього побудована й структура КК. Загальна частина КК складається з п'ятнадцяти розділів, що містять 108 статей. У її нормах визначаються чи регулюються положення загального характеру, зокрема:

- завдання КК, підстави та принципи кримінальної відповідальності;

- принципи чинності кримінального закону в часі, у просторі і щодо кола осіб;

- поняття й категоризація злочинів, а також їх стадій;

- ознаки суб'єкта злочину;

- форми вини;

- поняття співучасті, види співучасників;

- повторність, сукупність та рецидив злочинів;

- обставини, що виключають злочинність діяння;

- правові підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності;

- поняття та види покарання, порядок призначення покарання;

Глава І. Поняття кримінального права

- звільнення від покарання та його відбування;

- правові наслідки судимості, строки її погашення та зняття судимості;

- примусові заходи медичного характеру та примусове лікування;

- особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх.

Особлива частина КК складається з XX розділів і містить 339 статей, в яких визначаються:

- які суспільно небезпечні діяння є злочинами;

- які види покарання і в яких межах підлягають застосуванню до осіб, що вчинили ці злочини;

- підстави й умови, за наявності яких особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності (ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 114, ч. 2 ст. 255, ч. 5 ст. 258, ч. 6 ст. 260, ч. З ст. 263, ч. 4 ст. 289);

- дефініції окремих понять (повторності злочину - п. 1 примітки до ст. 185, бюджетних коштів - п. 1 примітки до ст. 210, воєнізованих та збройних формувань - пункти 1 і 2 примітки до ст. 260, транспортних засобів - примітка до ст. 286, допінгу — примітка до ст. 323 тощо).

Завершується КК Прикінцевими та перехідними положеннями та Переліком майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком.

§ 2. Кримінальне право у системі права України

Кримінальне право займає особливе місце в правовій системі України. Це обумовлено, як уже зазначалося, його предметом і методом правового регулювання. Водночас, кримінальне право має певний зв'язок з іншими галузями законодавства, оскільки охороняє від злочинних посягань суспільні відносини і цінності, що регулюються цими галузями законодавства (наприклад, трудовим, цивільним, фінансовим), і які можуть охоронятися також певними галузями права від незлочинних на них посягань (наприклад, адміністративним).

Безпосереднім джерелом основних принципів і навіть окремих норм Загальної та Особливої частин кримінального права є Конституція України. Це можна проілюструвати на конкретних прикладах.

Так, ч. 2 ст. 27 Конституції України наголошує: «Кожен має право захищати своє життя й здоров'я, життя й здоров'я інших

Кримінальне право. Загальна частина

людей від протиправних посягань». Це є підґрунтям для такого кримінально-правового інституту, як необхідна оборона, основні положення якого сформульовані у ст. 36 КК.

Основний Закон України (ч. 1 ст. 28) встановлює: «Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню». Відповідно до цього в кримінальному праві при формулюванні покарання підкреслено, що воно не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність (ч. З ст. 50 КК), у ст. 127 передбачена відповідальність за катування, а у ст. 434 - за жорстоке поводження з військовополоненими.

Ст. 58 Конституції України передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення. Ці конституційні положення знаходять закріплення і розвиток, зокрема, у ч. 2 ст. 4 та ч. 2 ст. 5 КК.

У ч. З ст. 2 КК закріплений принцип, відповідно до якого ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідальності за той самий злочин більше одного разу. Цей принцип базується на положеннях ст. 61 Конституції України.

Надзвичайно важливим для застосування норм кримінального права є конституційне положення, що міститься у ст. 68 Конституції України: «Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності».

Кримінальне та кримінально-процесуальне право. Кримінально-процесуальне право регламентує порядок порушення, розслідування і розгляду справ про вчинені злочини. Воно також регламентує порядок приведення у виконання вироків та інших рішень судів за кримінальними справами. Кримінальне право обумовлює багато норм і інститутів кримінально-процесуального права. Інакше кажучи, кримінальне (матеріальне) право і кримінально-процесуальне право співвідносяться між собою як зміст і форма. Кримінально-процесуальне право є формою, в якій знаходить своє застосування зміст кримінального права.

Норми кримінально-процесуального права не можуть суперечити нормам кримінального права, оскільки основне їх призначення полягає у сприянні забезпеченню реалізації норм кримінального права.

Глава I. Поняття кримінального права

Кримінальне та адміністративне право. Тісний зв'язок кримінального права з адміністративним правом проявляється, зокрема, у використанні ним положень адміністративного права при побудові деяких своїх норм та інститутів. Так, однією з підстав направлення засудженого, який раніше був звільнений судом від відбування покарання з випробуванням, для відбування призначеного покарання є систематичне вчинення ним правопорушень, що потягли за собою адміністративні стягнення (ч. 2 ст. 78 КК).

Адміністративне право, передбачаючи відповідальність за різні правопорушення, також виконує охоронну функцію - захищає суспільство (правопорядок) від адміністративних правопорушень. Однак кримінальне право охороняє правопорядок від найбільш небезпечних посягань - злочинів. Саме ступінь суспільної небезпеки відрізняє адміністративні правопорушення від злочинів.

Кримінальне та кримінально-виконавче право. Кримінально-виконавче право регулює порядок та умови виконання і відбування покарань, визначає засоби виправлення засуджених, охорони їхніх прав і законних інтересів, надання засудженим допомоги в соціальній адаптації. Воно базується на відповідних нормах та інститутах кримінального права, що визначають підстави, межі, загальні засади призначення покарання. Порядок і умови виконання (відбування) кримінальних покарань регулюються нормами кримінально-виконавчого права.

Кримінальне право і міжнародне право. У ст. 9 Конституції України вказується, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно з ч. 5 ст. З КК закони України про кримінальну відповідальність повинні відповідати положенням, що містяться в чинних міжнародних договорах, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України. Тому ряд норм чинного КК сконструйовані відповідно до змісту міжнародних договорів. Це норми, які регулюють питання: кримінальної відповідальності іноземних громадян і осіб без громадянства; відповідальності осіб, що користуються дипломатичною недоторканністю; видачі особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, та особи, яка засуджена за вчинення злочину, тощо. Фактично усі статті розділу XX Особливої частини КК - злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку - кореспондуються з положеннями відповідних міжнародних конвенцій, угод, протоколів тощо.

Кримінальне право. Загальна частина

Крім того, згідно з ч. 1 ст. З КК норми законодавства про кримінальну відповідальність повинні ґрунтуватися на загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права.

§ 3. Кримінальне право і політика держави у сфері протидії злочинності

Кримінальне право взаємопов'язане з політикою держави і суспільних об'єднань у сфері боротьби зі злочинністю (кримінальною або її ще називають антикримінальною, антикриміногенною політикою).

У сучасних умовах кримінальна політика виробляється як результат компромісу позицій (нерідко - діаметрально протилежних) усіх гілок влади, політичних партій, інших об'єднань громадян, науковців тощо щодо прийняття певних кримінальних законів, а також підзаконних актів, спрямованих на боротьбу зі злочинністю.

Важливим завданням кримінальної політики є виховання громадян України в дусі бездоганного виконання своїх обов'язків перед суспільством і державою.

Однак варто мати на увазі, що можливості кримінальної політики в боротьбі зі злочинністю не є безмежними. Справа в тому, що кримінальна відповідальність, покарання самі по собі не усувають причин злочинності. Тому в боротьбі зі злочинністю та іншими правопорушеннями особлива увага повинна приділятися здійсненню заходів соціально-економічного, правового і культурно-виховного характеру.

Запобігання злочинам та іншим правопорушенням - стратегічний напрям кримінальної політики.

Таким чином, кримінальна політика - це вироблена органами держави, партіями та іншими об 'єднаннями громадян за участю наукових установ система відповідних правових, економічних і соціально-культурних заходів, які відображають стратегію і тактику боротьби зі злочинністю, і на основі яких формується, змінюється і доповнюється кримінальне законодавство, визначаються його цілі, завдання, принципи, форми й порядок впливу на осіб, що вчинили злочини.

Кримінальна політика знаходить своє відображення у відповідних законах та інших нормативно-правових актах, концепціях, програмах тощо. У найбільш концентрованому вигляді вона фокусується у кримінальному законі.

Глава I. Поняття кримінального права

§ 4. Наука кримінального права

Наука кримінального права - це система наукових положень і поглядів щодо підстав і меж кримінальної відповідальності, а також: напрямів використання можливостей кримінального права в боротьбі зі злочинністю.

Вона досліджує соціальну обумовленість і сутність кримінального закону, принципи його дії, ефективність застосування, шляхи удосконалення тощо. Таким чином, кримінальне право як галузь права й законодавства виступає для науки як предмет її вивчення. Водночас, наука кримінального права вивчає не тільки чинне кримінальне законодавство, а й його історію та перспективи розвитку.

Наука кримінального права розробляє наукові рекомендації щодо удосконалення кримінального законодавства, правозасто-совної практики, має своїм завданням вивчення зарубіжного досвіду законотворення у цій галузі та застосування на практиці.

Система наукових положень і знань про кримінальний закон перебуває у постійному розвитку завдяки проведенню новітніх досліджень із застосуванням притаманних науці кримінального права методів щодо вивчення кримінального законодавства, практики його застосування, статистичних даних про злочинність тощо.

Наука кримінального права використовує логіко-юридичний, соціологічний та історичний методи, а також метод системного аналізу та метод порівняльного правознавства.

За допомогою логіко-юридичного методу коментуються положення кримінального закону, здійснюється кваліфікація злочинів, що передбачає аналіз елементів складу конкретного злочину. Значення цього методу обумовлюється тим, що правові норми є за суттю системою формалізованих понять, пов'язаних певною логікою, і розкрити їх зміст неможливо без використання логіко-юридичного аналізу. Широке використання цього методу в праві виробляє особливий стиль мислення юристів, коли будь-яке поняття розкладається на складові частини і кожній дається визначення, оцінка.

Метод системного аналізу передбачає вивчення кримінального права і його інститутів як цілісної системи. Перш за все (вищий рівень системи) кримінальне право є однією з галузей законодавства, і вивчення того, що вони (галузі) мають загальне і що їх відрізняє, дає багато для розуміння природи кримінального права.

Другий рівень системності щодо кримінального права виявля-

Кримінальне право. Загальна частина

ється в тому, що воно складається, як уже вказувалося, із Загальної та Особливої частин. Вивчення їх взаємних зв'язків, впливу норм Загальної частини на процес застосування норм Особливої частини являє вияв системного методу.

Третій рівень: кожна з частин кримінального права, у свою чергу, складається з розділів, які також мають певну ієрархію, впливають одна на іншу.

Четвертий рівень: дослідження взаємозв'язку окремих норм як у межах одного розділу, так і норм, що розташовані в різних розділах та різних частинах КК (Загальній та Особливій).

Метод системного аналізу допомагає виявити суперечності та прогалини в законодавстві і на цій підставі сформулювати пропозиції щодо його змін і доповнень.

Метод порівняльного правознавства полягає в порівнянні норм кримінального права України з нормами кримінального права інших країн. Цей метод дає можливість, по-перше, краще виявити соціальну та правову природу українського права і, по-друге, запропонувати напрями використання зарубіжного досвіду правотворення для удосконалення нашого законодавства.

Історичний метод передбачає вивчення норм кримінального права в історичному розвитку. Відомо, що на території України після 1917 р. в різні періоди діяли кримінальні кодекси, що приймалися послідовно в 1922, 1927 і 1960 роках. Нині чинним є кодекс 2001 р. Вивчення того, як у кожному із зазначених кодексів формулювався склад, наприклад хуліганства, дозволяє виявити генезис сучасних формулювань елементів складу цього злочину, а відтак - їх сутність і значення для правильної кримінально-правової оцінки діянь, що порушують громадський порядок.

Соціологічний методпередбачає проведення конкретно-соціологічних досліджень (анкетування, аналіз статистичних даних, інтерв'ювання тощо) для виявлення соціального змісту конкретних злочинів як соціальних явищ, їх видів, соціальної характеристики суб'єктів різних злочинів, ставлення громадян до тих чи інших злочинних діянь і заходів боротьби зі злочинністю. Соціологічний метод дає можливість оцінити ефективність кримінального закону, розробити пропозиції щодо його удосконалення.

Наука кримінального права відіграє важливу творчу роль у законодавчій і правозастовній діяльності. Наукові рекомендації теорії кримінального права використовуються при підготовці проектів кримінальних законів.

Науці кримінального права належить важлива роль у науковому тлумаченні чинного кримінального законодавства. Велику увагу

Глава I. Поняття кримінального права

наука кримінального права приділяє вивченню й узагальненню слідчо-судової практики, виявленню типових помилок, а також прогалин та протиріч у чинному законодавстві. До складу Консультативної ради при Верховному Суді України входить багато вчених - фахівців у галузі кримінального права.

Наука кримінального права тісно пов'язана з іншими гуманітарними науками, використовує їхні досягнення, а також збагачує їх своїми результатами.

Наука кримінального права є фундаментом для інших наук кримінального циклу - кримінології, судової психології, судової психіатрії, судової медицини, кримінальної (судової) статистики, криміналістики. Водночас вона використовує дані цих прикладних наук. Так, кримінологія - це юридична наука, що вивчає причини злочинності, особу злочинця і розробляє спеціальні заходи щодо запобігання вчиненню злочинів. Поняття, розроблені наукою кримінального права (поняття злочину, форми вини, вік відповідальності, окремі види злочинів), широко використовуються в кримінології. У свою чергу, кримінологічні дані про динаміку, структуру, стан, коефіцієнт злочинності тощо запозичуються кримінальним правом.

Наука кримінального права широко використовує дані такої науки, як судова статистика. При вивченні проблеми осудності (неосудності, обмеженої осудності) використовуються дані судової психіатрії, вини та її форм — дані психології, а при дослідженні вікових особливостей неповнолітніх, що вчинили злочини,— дані педагогіки. При вирішенні питань, які пов'язані із встановленням причинового зв'язку між вчиненим діянням і суспільно небезпечними наслідками, використовуються дані судової медицини. Останнім часом спостерігається проникнення в науку кримінального права даних математичних досліджень, положень таких наук, як кібернетика, наука управління тощо.

§ 5. Кримінальне право як навчальна дисципліна

і • Поняттям кримінального права позначають також і навчальну дисципліну, що викладається у навчальних закладах юридичного профілю і вивчається студентами й слухачами, які навчаються в них.

Кримінальне право як навчальна дисципліна — це сукупність розташованого відповідно до структури КК навчального матеріалу, в якому розглядаються теоретичні положення, що розкрива-

Кримінальне право. Загальна частина

ють зміст кримінально-правових норм і дозволяють студентам засвоїти суму знань, необхідних для обґрунтованої кримінально-правової оцінки вчиненого злочину в якості особи, яка застосовує кримінальний закон (наприклад, слідчого, адвоката, прокурора, судді).

Навчальний курс (дисципліна) кримінального права України складається з курсів Загальної й Особливої частин кримінального права. Спочатку вивчається курс Загальної частини кримінального права України, а потім, після засвоєння загальних положень про злочин та покарання, вивчається курс Особливої частини.

Порядок і послідовність викладу питань Загальної частини кримінального права прийнято іменувати системою курсу Загальної частини кримінального права. Система курсу Загальної частини кримінального права в основному визначається системою чинного кримінального законодавства. Завершується вивчення цього курсу знайомством із загальними положеннями кримінального права іноземних країн.

* * *

Знання кримінального права є підґрунтям професійної діяльності для таких категорій юристів, як слідчий, працівник оперативних служб міліції, прокурор, адвокат, суддя.

Однак і для юристів, які спеціалізуються в трудовому, житловому, банківському, податковому, шлюбному праві тощо, які беруть участь у розгляді цивільних справ (наприклад, за позовами підприємств), знання кримінального права має не другорядне значення. Практика доводить, що інколи учасники цивільних спорів переступають межу дозволеного і вчиняють злочини. Юрисконсультові, судді господарського суду, нотаріусові необхідно чітко відрізняти цивільно-правове правопорушення (делікт) від злочинного діяння. Бачити, наприклад, коли'порушення банківських правил переростає у викрадення майна, дії спадкоємців набувають ознак злочинного підроблення документів тощо.

Оперативні працівники і слідчі, які не належному рівні засвоїли положення кримінального права, можуть не приділяти уваги збиранню доказів, що характеризують необхідні ознаки відповідного злочину. А це призводить до неправильного застосування закону -виправдання підсудного, винного у скоєнні злочину, засудження невинного, інкримінування особі більш тяжкого або менш тяжкого злочину у порівнянні з тим, який ним вчинено насправді. Вивчення кримінальних справ свідчить, що помилки при кваліфікації злочинів - найпоширеніший вид помилок у слідчій та судовій практиці.

Глава I. Поняття кримінального права

Викриття злочину, розшук злочинців та збирання доказів вчиненого злочину визначається саме ознаками злочину, встановленого кримінальним законом. Кримінальне право має значення базової дисципліни для інших юридичних дисциплін кримінального циклу - кримінального процесу, криміналістики, кримінології, оперативно-розшукової діяльності та деяких інших. Для правильного й ефективного розслідування справи треба чітко знати, що й кого шукати, в чому й кого треба викрити, які докази для цього треба знайти тощо. Без таких знань правоохоронна діяльність навіть за умови досконалого володіння тактикою допиту, технікою огляду місця події, психологією злочинця тощо може бути спрямована на вирішення другорядних питань, що не мають прямого відношення до ознак конкретного злочину.

Наприклад, не володіючи знаннями щодо складу злочину і розслідуючи справу про вбивство, слідчий може не приділити належної уваги встановленню і доказу мотивів дій особи, яку затримали на місці злочину з ножем і слідами крові жертви на своєму одязі. Як результат - особа, що вбила людину з хуліганських мотивів (п. 7 ч. 2 ст. 115 КК - закон за цей злочин передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічне позбавлення волі), може бути засуджена за умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК -покарання у виді обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк) або навіть буде виправдана як така, що буцімто діяла в стані необхідної оборони.

* * *

Вивчення курсу Загальної частини кримінального права обумовлює необхідність використання (крім цього підручника) КК, інших нормативно-правових актів, науково-практичних коментарів КК, постанов Пленуму Верховного Суду України, монографій, навчальних посібників, наукових статей з кримінально-правових проблем.

Глава II