МНОЖИННІСТЬ ЗЛОЧИНІВ

Терміном множинність злочинних діянь, який було введено у науковий обіг наприкінці 60-х років минулого сторіччя, його засновники позначали ситуацію збігу «декількох правопорушень, передбачених кримінальним законом, у поведінці однієї і тієї ж особи».¹ Пізніше один з авторів запропонованого терміна розкрив його зміст так: поняття «множинність» слід вживати для відмежування відповідних випадків від ситуацій одиничного скоєння злочинних діянь подібно до того, як термін «група» відрізняє множинність злочинців від особи, яка діяла одноособово.²

Множинна злочинна діяльність буває трьох видів:

вчинення особою, яка раніше не засуджувалася, більше одного злочину;

¹ Див.: Галиакбаров Р, Ефимов М., Фролов И Множественность преступных деяний как институт советского уголовного права // Сов. юстиция.-1967.-№2.-С. 5.

Див.: Галиакбаров Р. Р Перспективы совершенствования советского уголовного законодательства // Проблемы повышения эффективности борьбы с преступностью.- Иркутск, 1983.- С. 22.

Кримінальне право. Загальну частина

вчинення одного злочинного діяння особою, яку раніше було засуджено за скоєння хоча б одного злочину;

комбінований варіант,- коли особа, що була засуджена за скоєння хоча б одного злочину, вчинила знову більш ніж один злочин.

Зі сказаного випливає, що головною ознакою множинності злочинів є те, що певна особа вчинила більше одного злочину, чим обумовлюється необхідність окремого розгляду питання про те, що саме слід розуміти під одиночним злочином.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КК, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом. Отже, під одиничним злочином слід розуміти кожне окреме діяння, яке передбачено певною статтею чи частиною (залежно від випадку) статті Особливої частини КК. У диспозиціях зазначених статей переважно викладені саме одиничні злочини, точніше - їх склади.

Склади злочинів, як відомо, класифікуються за різними підставами, внаслідок чого інколи досить не просто точно кваліфікувати навіть одиничний злочин. Особливо важко зробити це тоді, коли злочинцем вчинено триваючий, продовжуваний або складний (складений) злочини. Зазначена складність оцінки конкретних складів злочинів не є проблемою множинності, вона є проблемою кваліфікації злочинів. Це означає таке: якщо вчинено напад з метою заво-лодіння чужим майном, поєднаний з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу (розбій), то помилкова кваліфікація дій винного, наприклад, за ч. 1 ст. 121 та ч. 1 ст. 186 КК, замість кваліфікації його дій лише за ч. 1 ст. 187 КК, буде неправильним застосуванням закону, внаслідок якого буде утворено штучну множинність злочинів.

Другою суттєвою ознакою множинності злочинів є те, що кожний зі скоєних злочинів усе ще зберігає свою юридичну значимість, тобто кожний з цих злочинів повинен бути підставою кримінальної відповідальності. Це вкрай важлива ознака множинності, оскільки згідно з ч. 1 ст. 44 КК особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом (дійове каяття, закінчення строків давності тощо), а також на підставі закону України про амністію чи акта помилування. Звідси випливає, що множинність злочинів може бути фактичною, а може бути і юридичною. Випадок фактичної множинності злочинів якраз і має місце у застосуванні зазначеної статті КК, коли фактично (об'єктивно) існує множинність злочинної діяльності, проте завдяки тому, що за підставами, передбаченими у кримінальному

Глава XIII. Множинність злочинів

законі, раніше вчинений злочин вважається нібито не існуючим, фактично існуюча множинність злочинних діянь свого юридичного відтворення не знаходить. Цей різновид множинності більше цікавить таку науку, як кримінологія, а власне кримінально-правове значення має саме юридична множинність злочинів як самостійний кримінально-правовий інститут, коли кожний зі злочинів, що утворюють множинність, одночасно зберігає свою юридичну значимість на момент розгляду справи судом. Специфіка множинної злочинної діяльності примусила розробити ще й спеціальний розподіл злочинності на види, який має принципове значення з точки зору саме даного кримінально-правового інституту.

Справа в тому, що однією і тією ж особою можуть вчинюватися посягання на зовсім різні об'єкти та/або вона може мати при вчиненні таких посягань різні цілі. Так, наприклад, особа, яка вчинила розбійний напад, може через деякий час порушити ще й чинні на транспорті правила (ст. 291 КК). У даному випадку скоєні злочини є зовсім різними, внаслідок чого подібна форма множинності отримала назву множинність різнорідних злочинів.

З іншого боку, одна й та ж особа може вчинювати одного й того ж виду злочини. Наприклад, вона може скоювати таємне викрадання чужого майна (крадіжку) у різних осіб або навіть у однієї й тієї ж особи, але у різний час. Така форма множинності позначається як множинність тотожних злочинів, тобто злочинів, що цілком збігаються у найважливіших елементах, коли різниця між ними, хоча й існує, проте, з точки зору кримінального закону, розглядається як несуттєва. Нарешті, у деяких випадках посягання на один і той же чи схожі об'єкти, коли множинність злочинів хоча й не є тотожною, але певною мірою пов'язана метою, яка ставилась, закон не надає існуючим реально суттєвим відмінностям у складах злочинів юридичного значення, і вони розглядаються як однорідні. Йдеться про так звану множинність однорідних злочинів, як, наприклад, у випадках повторності злочинів, що передбачена п. 1 примітки до ст. 185 КК.

У будь-якій з цих трьох форм множинності може бути вчинено будь-який із зазначених раніше видів множинності. Тобто, множинність різнорідних, тотожних або однорідних злочинів може мати місце як у діях особи, яка раніше ніколи не засуджувалась, так і у діях особи, що вже має судимість, проте знову вчинила один або декілька нових злочинів.

Слід зазначити, що ні особливість, ні складність інституту множинності злочинів не впливає на його підпорядкованість за-

Кримінальне право. Загальна частина

гальному вченню про злочин та його покарання. З даного твердження випливає два суттєвих висновки щодо розглядуваного інституту.

Згідно з першим, множинністю злочинів є як множинність закінчених, так і множинність незакінчених злочинів (готування та замах на злочин - статті 14 і 15 КК). Більш того, за специфікою інституту множинності між зазначеними, так би мовити, «чистими» формами, розташовується комбінована форма, коли, наприклад, спочатку винною особою було вчинено незакінчений злочин, а потім - закінчений, або навпаки і т. ін. Наприклад, відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, даного у п. 17 постанови № 2 від 7 лютого 2003 р. «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини», самостійно повинні кваліфікуватися випадки, коли спочатку вчинюється замах на вбивство, а потім закінчений злочин - умисне вбивство, або коли спочатку вчинюється закінчене умисне вбивство, а потім замах на вбивство.

Відповідно до другого висновку на множинність злочинної діяльності повністю розповсюджуються положення розділу VI Загальної частини КК, де містяться положення щодо співучасті у злочині. Це означає, що будь-який злочин, який входить до множинності, може бути вчинено виконавцем, організатором, підбурювачем або пособником. До речі, аналогічну позицію зайняв Пленум Верховного Суду України, який у п. 11 постанови № 4 від 27 березня 1992 р. «Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини» зазначив, що зґвалтування, вчинене особою, яка раніше скоїла такий злочин, незалежно від того, чи була вона засуджена за раніше вчинене зґвалтування і чи була вона виконавцем або іншим співучасником цих злочинів, підлягає кваліфікації як зґвалтування, вчинене повторно.

Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що існує нагальна необхідність ретельного вивчення інституту множинності злочинів, яка пояснюється, перш за все, великою питомою вагою множинної злочинної діяльності у загальній структурі та динаміці злочинності. Крім того, правильне застосування даного інституту є передумовою належного призначення кримінального покарання, без чого неможливо досягти передбачених ст. 50 КК цілей покарання.

КК передбачає три види множинності злочинів: повторність (ст. 32), сукупність (ст. 33) та рецидив (ст. 34) злочинів.

Глава XIII. Множинність злочинів

§ 2. Повторність злочинів

Під повторністю розуміється вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини КК.

Важливою ознакою повторності, таким чином, є вчинення особою більш ніж одного тотожного злочину. Досить чітко це ілюструється на прикладі складу злочину, передбаченого ст. 319 КК. За ч. 1 цієї статті злочином визнається незаконна видача рецепта на право придбання наркотичних засобів або психотропних речовин із корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах. А в ч. 2 даної статті йдеться про повторне вчинення тієї самої дії.

При кваліфікації тотожних злочинних дій інколи постає питання про відмежування повторності злочинів від такої специфічної тотожності, яка передбачається при конструюванні складу так званого продовжуваного злочину. Це питання вирішується у ч. 2 ст. 32 КК, де сказано: повторність відсутня при вчиненні продовжуваного злочину, який складається з двох або більше тотожних діянь, об'єднаних єдиним злочинним наміром. У випадках скоєння такого злочину можлива наявність великої кількості тотожних злочинних дій (так званих епізодів злочинної діяльності). Вирішуючи подібну ситуацію щодо зґвалтування, Пленум Верховного Суду України зазначив: якщо винний, без значної перерви у часі, діючи з єдиним умислом, вчинив два або більше статевих актів з однією і тією ж потерпілою, то його дії не можуть розглядатися як зґвалтування, вчинене повторно.¹ Тобто, мова про повторність злочинів у такому випадку не йде, бо цей одиничний злочин складається з декількох епізодів і вважається закінченим у момент здійснення останньої з відповідних дій незалежно від причини його припинення.

За вітчизняним кримінальним законодавством, яке діяло раніше, виділялись такі види повторності: повторність (власне), не-однократність, систематичність і промисел. У спеціальній літературі вказувалось на різні труднощі, що випливали із запровадження такої класифікації Тому, в цілому, слід схвально оцінити положення нового КК, в якому не вживаються терміни «неоднократність» і «промисел». Що стосується терміна «систе-

¹ Див.: Постанови Пленуму Верховного Суду України (1963-2000).-С 131.

² Див., наприклад: Чубарев В. Л. Многоразовая преступная деятельность и уголовный закон // Государство и право.- 1992.- № 12.- С. 71-79.

Кримінальне право. Загальна частина

матичність», який передбачається в окремих його статтях (наприклад, ч. 1 ст. 120), то стає цілком зрозумілим: під ним треба розуміти вчинення певних дій більш ніж два рази, бо в останньому випадку має місце «звичайна» повторність.

У ч. З ст. 32 КК відтворене загальне правило, за яким вчинення двох або більше злочинів, передбачених різними статтями цього Кодексу, визнається повторним лише у випадках, передбачених в Особливій частині цього Кодексу. Інакше кажучи, множинність однорідних злочинів є винятком із загальних положень, які стосуються сукупності злочинів. Тому у кожному конкретному випадку воно обов'язково повинно бути спеціально передбачено у кримінальному законі.

Слід зазначити, що законодавець досить-таки часто користується цим винятком. Раніше вже вказувалось на п. 1 примітки до ст. 185 КК, де зазначено, що у статтях 185 (крадіжка), 186 (грабіж), 189 (вимагання), 190 (шахрайство) та 191 (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем) повторним визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який зі злочинів, передбачених цими статтями або статтями 187 (розбій) та 262 (викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем).

Ще одним прикладом може бути ст. 307 КК, за якою караються незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання з метою збуту, а також незаконний збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів. За ч. 2 цієї статті кваліфікованим складом даного злочину є ті самі дії, вчинені повторно або особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 308 (викрадення, привласнення, вимагання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживанням службовим становищем), 309 (незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту), 310 (посів або вирощування снотворного маку чи конопель), 312 (викрадення, привласнення, вимагання прекурсорів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем), 314 (незаконне введення в організм наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів), 315 (схиляння до вживання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів) та 317 (організація або утримання місць для незаконного

Глава XIII. Множинність злочинів

вживання, виробництва чи виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів) КК.

Коли мова йде про повторність злочинів, слід мати на увазі п. 17 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК, в якому зазначено, що вчинення особою злочину до набрання чинності цим Кодексом, а також наявність у такої особи не погашеної і не знятої у встановленому законом порядку судимості враховується при кваліфікації вчиненого нею нового злочину. До речі, загальне правило щодо даного випадку сформульовано у ч. 4 ст. 32 КК таким чином: повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом, або якщо судимість за цей злочин було погашено або знято.

Юридична природа рішення, за яким сплив строків давності кримінального переслідування, амністія або акт помилування розриває реально існуючий зв'язок між окремими епізодами кримінальної діяльності, в загальному вигляді не може викликати заперечень. Залишається, щоправда, досить складне питання, пов'язане із співвідношенням повторності та рецидиву злочинів, про яке йдеться у ч. 4 ст. 32 КК (але це питання буде розглянуто пізніше).

§ 3. Сукупність злочинів

Крім того, кримінальне право знає ще й пенітенціарний рецидив - вчинення нового злочину особою під час відбування покарання у виді позбавлення волі. Він може мати ознаки як загального, так і спеціального рецидиву. Наприклад, втеча з місця позбавлення волі (ч. 1 ст. 393 КК) належить до загального рецидиву, а повторна втеча (за умови, що за попередню втечу особа вже засуджена) (ч. 2 ст. 393 КК) - до спеціального. Прикладом спеціального пенітенціарного рецидиву може бути також зараження іншої особи венеричною хворобою особою, яка відбуває за такий само злочин покарання в місцях позбавлення волі (ч. 2 ст. 133 КК).

Як і у випадках повторності злочинів, при їх рецидиві спостерігається зростання суспільної небезпеки скоєного. У юридичній літературі вважається загальновизнаним, що у випадках рецидиву має місце дещо більша суспільна небезпека скоєного внаслідок того, що новий умисний злочин вчинено особою, незважаючи на заходи кримінально-правового впливу, що вже застосовувались до неї раніше.

Глава XIII. Множинність злочинів

Аналіз положень КК свідчить про те, що кримінальний закон не надає такому зростанню принципового кримінально-правового значення. По-перше, у ст. 67 КК повторність та рецидив злочинів як обставини, що обтяжують покарання, передбачені в одному і тому ж пункті. По-друге, у великій кількості статей КК для формулювання кваліфікованого складу злочину використовується словосполучення: «ті ж самі дії, вчинені повторно або особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями...» (див., наприклад, ч. 2 ст. 315 КК). Для кваліфікації скоєного у цьому випадку не має значення, є судимість за раніше вчинені дії (злочин), чи, може, обвинувальний вирок щодо такої особи ще не винесено. В окремих статтях Особливої частини КК вживається термін повторність, тоді як насправді має місце рецидив (наприклад, повторне вчинення втечі з місця позбавлення волі - ч. 2 ст. 393 КК).

Таким чином, закон формально-логічно прирівнює між собою повторність (ст. 32) та рецидив (ст. 34) злочинів. Такий висновок випливає також із тексту. 1) ч. 4 ст. 32 КК, де зазначено, що повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом, або якщо судимість за цей злочин було погашено або знято,та 2) п. З постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 червня 1984 р. № 5 «Про практику застосування судами України законодавства про повторні злочини», де зазначається: «Для визнання злочину повторним не має значення, чи було особу раніше засуджено за вчинення злочину». За таких умов певні види рецидиву можуть розглядатися як звичайна повторність злочинів, чим значно зменшується логічна цінність запровадженої на рівні закону класифікації видів множинності злочинів.

У спеціальній літературі, як й у кримінальному законодавстві, яке діяло до прийняття КК 2001 p., особливе значення надавалось особливо небезпечному рецидиву, тобто випадкам, коли винний під час відбування покарання у виді позбавлення волі або після відбуття такого покарання, але до зняття чи погашення судимості вчиняв новий злочин (чи злочини), за який (які) знову засуджувався до позбавлення волі. Новий КК від зазначеного виду рецидиву відмовився, хоча це не означає, що він не може бути певною мірою використаним у кримінально-виконавчому законодавстві.

Кримінальне право. Загальна частина

§ 5. Правові наслідки повторності, сукупності та рецидиву злочинів

У ст. 35 КК передбачає новелу, відповідно до якої повторність, сукупність та рецидив злочинів враховуються при кваліфікації злочинів та призначенні покарання, при вирішенні питання щодо можливості звільнення від кримінальної відповідальності та покарання у випадках, передбачених КК.

Отже, першим із важливих наслідків множинності у будь-якому з її видів (повторність, сукупність чи рецидив злочинів) є те, що вона впливає на кваліфікацію злочинів. Що стосується сукупності злочинів, то вона здійснює такий вплив внаслідок того, що згідно з ч. 2 ст. 33 КК кожен із вчинених злочинів підлягає кваліфікації за відповідною статтею або частиною статті Особливої частини КК.

Другим, не менш важливим наслідком множинності є її вплив на покарання, яке повинно бути призначено судом. Цей вплив може проявлятися у різних аспектах.

По-перше, у випадках конструювання кваліфікованих складів злочинів законодавцем передбачається більш сувора санкція. Так, наприклад, проста крадіжка (ч. 1 ст. 185 КК) карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років. Водночас крадіжка, вчинена повторно (ч. 2 ст. 185 КК), карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

По-друге, як уже зазначалось, згідно із законом (ч. 1 ст. 67 КК) при призначенні покарання обставинами, які його обтяжують, визнаються повторність та рецидив злочинів. Цей аспект впливу множинності злочинів на покарання принципово відрізняється від попереднього: перший впливає на кваліфікацію і передбачає посилення покарання законодавцем, другий - призначення більш суворого покарання в межах санкції статті, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Одночасно вказані аспекти впливу на призначення покарання використовуватись не можуть. Якщо будь-яка з обставин, що обтяжує покарання (говориться у ч. 4 ст. 67 КК), передбачена у статті Особливої частини цього Кодексу як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його обтяжує.

Глава XIII. Множинність злочинів

По-третє, при призначенні покарання за сукупністю злочинів (ч. 1 ст. 70 КК) суд, призначивши покарання (основне й додаткове) за кожний злочин окремо, остаточне покарання може визначити шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань. При цьому в останньому випадку остаточне покарання може бути призначене в межах, встановлених санкцією статті Особливої частини КК, яка передбачає більш суворе покарання, а якщо хоча б один із злочинів, що входять у сукупність, є тяжким чи особливо тяжким - у межах максимального строку покарання, встановленого для даного виду покарання у Загальній частині КК (ч. 2 ст. 70). Що стосується рецидиву злочинів, і не будь-якого, а тільки такого, при якому новий злочин вчиняється засудженим після постановления вироку, але до повного відбуття покарання, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком. При цьому остаточне покарання не може перевищувати максимального строку покарання, встановленого для даного виду у Загальній частині КК, а якщо хоча б один із злочинів, що входять у сукупність вироків, є особливо тяжким - не більше 25 років (ч. 2 ст. 71 КК). Іншими словами, остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком (ч. 4 ст. 71 КК).

Вказівка закону стосовно врахування множинності злочинів при вирішенні питання щодо можливості звільнення від кримінальної відповідальності стосується всіх видів множинності. По-перше, наявність у діях особи повторності, сукупності чи рецидиву злочинів виключає можливість застосування до неї положень статей 45-48 КК про звільнення від кримінальної відповідальності. Передбачені цими статтями види звільнення від кримінальної відповідальності застосовуються лише до осіб, які вперше вчинили злочин невеликої (статті 45-46) чи невеликої або середньої (статті 47-48 КК) тяжкості. По-друге, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до набрання вироком законної сили минули певні строки (ч. 1 ст. 49). Однак перебіг давності переривається, якщо до закінчення цих строків особа вчинила новий середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин (ч. З ст. 49 КК). Обчислення давності у цьому разі починається з дня вчинення нового злочину, а строки давності обчислюються окремо за кожний злочин.

Вказівка закону стосовно врахування множинності злочинів

Кримінальне право. Загальна частина