Закінчений злочин

Це поняття відоме національній теорії кримінального права та національному кримінальному законодавству з другої половини XIX ст.

В. Д. Спасович визначав закінчений злочин на підставі ст. 12 «Уложения» 1845 p., яке вказувало, що «Преступление почитается совершившимся, когда в самом деле последовало преднамеренное виновным, или иное от его действий зло». Критикуючи це нормативне визначення, автор зазначав, що воно невиправдано розширено розглядає наслідки діяння, включаючи до нього ті, які не охоплювались умислом винного. «Зло непреднамеренное, произошедшее от деяния, может быть рассматриваемо или как совершенно случайное, тогда оно не может быть вменено подсудимому, или как происшедшее от неосторожности...», що не може розглядатись, як стадія виходячи із висловленої з того, що стадії злочину наявні виключно при вчиненні умисних злочинів. Даючи власне визначення закінченому злочину, він писав, що «совершение преступления будет тогда, когда преступник произвел в мире внешнем ту перемену, которая составляет цель его деяния».

Критикуючи цю позицію, М. С. Таганцев вказував, що пов'язувати момент закінчення треба не з досягненням чи недосягненням злочинцем мети, яку він визначав для себе перед скоєнням злочину, а з нормативним визначенням злочину. Однак, визначаючи поняття закінченого злочину, ані закон, ані автор не розглядали видів злочинів залежно від моменту їх закінчення.

Не робив цього і В. В. Владимиров, який визначав закінчений злочин, як такий, коли «умысел преступника осуществлен в действительности».О. Ф. Юстяківському належить чи не перше у національній кримінально-правовій теорії, визначення закінченого злочину. Він поєднав момент закінчення з наявністю у вчиненому діянні всіх елементів складу конкретного злочину.

Першим, хто зробив спробу диференціації закінчених злочинів на види, був Л. С Бєлогриць-Котляревський. Він поділяв закінчені злочини на матеріальні і формальні. При цьому пов'язував ці види з конкретизацією поняття закінченого злочину в диспозиції конкретної норми: там, де норма конкретно визначає всі ознаки злочину, має місце матеріальний склад злочину, там, де формулювання незрозуміле, неточне,-формальний.

Як вже зазначалось, законодавство Російської імперії визначило поняття закінченого злочину в «Уложении о наказаниях» 1845 p. Однак вже кримінальне законодавство 1903 р. від цього відмовилось.

Кримінальне законодавство перших років радянської влади — «Руководящие начала» 1919 p.- присвятило цьому питанню спеціальну норму (ст. 17), яка визначала: «Преступление считается оконченным, когда намерение совершающего преступление осуществилось до конца». Як і дефініції, застосованих дореволюційним законодавством, так і це пов'язувало момент закінчення з суб'єктивними характеристиками злочинця, а не з наявністю в діянні ознак складу злочину, визначених відповідною кримінально-правовою нормою.

Подальше кримінальне законодавство часів СРСР - КК РСФРР та УСРР 1922 р., «Основные начала» 1923 p., КК УСРР 1927 p., Основи 1958 р. та КК УРСР 1960 р. взагалі не визначали поняття закінченого злочину.

Слід зауважити, що в перші роки радянської влади висловлювались навіть про необхідність відкинути питання про стадії злочину через те, що революційне право взагалі не повинно розглядати питання про наслідки злочину. Подібна «ура-революційність» добре відома не тільки кримінальному праву тих часів, а й іншим галузям науки і культури. її хибність і навіть шкідливість також добре відомі, як відомі, на жаль, і наслідки її впровадження в життя.

Глибинна теоретична розробка проблеми закінченого злочину почалась у кримінально-правовій науці в повоєнні роки. Щоправда, і до того часу це питання не залишалось поза увагою наукової думки. В одному з перших підручників із загальної частини кримінального права зазначалось, що «преступление считается оконченным тогда, когда совершенное субъектом действие содержит в себе все признаки состава данного преступления». Підручник не розглядав видів закінчених злочинів відповідно до моменту їх закінчення, хоча і виділяє як окремий вид «усічені» злочини - такі, в яких момент закінчення злочину перенесений на таку стадію в розвитку злочинної діяльності, на якій вона ще не досягла по суті свого повного завершення.

Так само розглядалось це питання і в підручнику 1939 р. і в наступних його виданнях (1943 та 1948 pp.)

У навчальному посібнику з кримінального права для юридичних інститутів (1952 р.) всі злочини за моментом закінчення поділялись на матеріальні і формальні залежно від необхідності чи не настання шкідливих наслідків.

М. Д. Шаргородський визначав закінчений злочин залежно від передбачення чи ні законом необхідності настання соціально шкідливих наслідків. Він не називав конкретних видів закінчених злочинів, хоча і робив відповідну диференціацію.

У післясталінські часи з'явились два монографічних дослідження в яких разом з повним комплексом проблем стадій на рівні теоретичних узагальнень розглядалось і поняття закінченого злочину.

Першою з них була монографія професора М. Д. Дурманова «Стадии совершения преступления по советскому уголовному праву». Автор уперше в теорії радянського кримінального права поставив питання про наявність подвійного змісту в самому понятті «закінчений злочин», коли, з одного боку, це розглядається в контексті поняття закінченого злочину в законі, а з іншого,— відносно конкретного діяння в судовій практиці. При цьому автор, даючи визначення поняття закінченого злочину, пов'язує його з наявністю всіх ознак об'єктивної сторони того злочину, на вчинення якого скерований умисел винного. Він детально розглядав види закінченого злочину, поділяючи всі злочини за моментом закінчення на матеріальні - ті, момент закінчення яких законодавець пов'язує з настанням суспільно небезпечних наслідків; формальні -ті, момент закінчення яких законодавець пов'язує з виконанням суспільно небезпечного діяння, незалежно від того, чи настали в подальшому наслідки чи ні; усічені - момент закінчення яких переноситься на ранню стадію розвитку злочинної діяльності. При цьому автор висловлювався негативно щодо використання зазначених термінів і пропонував інші, надзвичайно складні за граматичною конструкцією, які, до речі, не прижилися в теорії кримінального права.

Другою працею була монографія І. С. Тишкевича «Приготовление и покушение по уголовному праву», Автор пов'язував момент закінчення злочину з моментом виконання суспільно небезпечних дій, скерованих на спричинення шкоди суспільним відносинам, хоча навіть така шкода насправді і не була спричинена.Виділялись три вказаних види закінчених злочинів (хоча також робилась невдала спроба надати їм іншу назву). При цьому, визначаючи поняття усіченого злочину, він розглядав його, як різновид формального злочину.

А. А. Піонтковський визначав закінчений злочин таким чином: «Преступление является законченным тогда, когда совершенное виновным деяние содержит все признаки состава преступления, описанные в диспозиции уголовного закона» . Не називаючи видів злочину за моментом закінчення (матеріальні і формальні), він, проте, давав визначення, які фактично відповідають саме цим видам. Глибинно розглядались поняття і зміст усічених злочинів, їх місце в загальній системі злочинів за моментом закінчення.

Українські вчені-криміналісти переважно дотримувались тих самих поглядів, що й їх російські колеги.

Приміром, у фундаментальній роботі «Уголовное право Украинской ССР на современном этапе» автори визначали закінчений злочин таким чином: «Преступление считается оконченным, если полностью выполнен предусмотренный законом состав преступления». Вони також виділяли три види злочинів відповідно до моменту закінчення - матеріальні, формальні та усічені.

П. С Матишевський визначав закінчений злочин як такий, що містить «усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК». При цьому автор визначав лише два види злочинів за моментом закінчення - матеріальні і формальні. Він не виділяв як окремий вид усічені злочини, вважаючи, що він охоплюється поняттям формального злочину.

М. Й. Коржанський, не заперечуючи тричленної схеми поділу злочинів за моментом закінчення, проте відмовляється від терміна «усічені злочини», пропонуючи визначати їх як «скорочені».

За класичною схемою розглядають питання закінченого злочину та видів злочинів за моментом закінчення і автори підручника «Кримінальне право України. Загальна частина».

Згідно зі ст. 13 КК України злочин вважається закінченим, коли він містить у собі всі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини Кримінального кодексу України (cm. 13 ч. 1 КК)

Однак це є надзвичайно загальним. На рівні конкретної кримінальної справи для визначення моменту закінчення злочину врахуванню підлягають також положення Загальної частини КК, які є додатковими (хоча і не останніми) показниками, що визначають закінчення злочину. Наприклад, для визнання злочину закінченим для підбурювача або організатора, крім загальних характеристик злочину, який ними вчинено у співучасті, потрібна наявність і спеціальних характеристик, що визначають ці види співучасників (ст. 27 КК). Це питання ще недостатньо вивчено в нашій науковій літературі і підлягає додатковому аналізу.

За моментом закінчення всі склади злочинів поділяються на:

S злочини з матеріальним складом;

S злочини з формальним складом;

S злочини з усіченим складом (рис. 18).

Види злочинів за моментом закінчення

ЗЛОЧИНИ

З МАТЕРІАЛЬНИМ

СКЛАДОМ

ЗЛОЧИНИ

З ФОРМАЛЬНИМ

СКЛАДОМ

УСІЧЕШ ЗЛОЧИНИ

Злочин вважається закінченим з моменту настання суспільно небезпечних наслідків, диспозицією відповідної норми Особливої частини КК

Злочин вважається закінченим з моменту виконання діяння, яке містить характеристики об'єктивної сторони складу злочину

Момент закінчення злочину перенесено на ранню стадію скоєння злочину (готування або замаху на злочин)

Суспільно небезпечне діяння

Причинний зв'язок

Суспільно небезпечний наслідок

Суспільно небезпечне діяння, яке повністю або частково утворює об'єктивну сторону складу злочину

Діяння, яке є готуванням до виконання об'єктивної сторони

Рис. 18. Види злочинів за моментом закінчення

Матеріальними визнаються склади злочинів, момент закінчення яких пов'язаиий з настанням суспільно небезпечного наслідку, визначеного диспозицією відповідної норми Особливої частини Кримінального кодексу. Такими є склади злочинів, передбачені статтями 115 (вбивство), 185 (крадіжка); 223 (порушення порядку випуску (емісії) та обігу цінних паперів), 347 (умисне знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу) та низкою інших статей КК України.

Момент закінчення кожного конкретного злочину з матеріальним складом у законодавстві також визначається по різному. Наприклад, крадіжка вважається закінченим злочином не з моменту заволодіння майном, а з того моменту, коли злочинець одержує реальну можливість розпорядитись викраденим.

Одержання хабара - з моменту, коли службова особа прийняла хоча б його частину.

Якщо об'єктивна сторона злочину з матеріальним складом, яка виконана винним, не містить у собі шкідливого наслідку, ми не можемо кваліфікувати вчинене як закінчений злочин. У такому випадку мова може йти тільки про незакінчену (попередню) злочинну діяльність (готування до злочину або замах на злочин).

Слід зауважити, що деякі злочини взагалі не можливі без настання відповідних наслідків. Скажімо, не можна говорити про вбивство до того, як настане смерть (ст. 115 КК); про знищення майна - до того, як воно реально буде знищено (статті 194, 196 КК); про ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів - до того, як відповідні кошти фактично не надійдуть до бюджету чи державних цільових фондів у значних розмірах (ст. 2і2КК)та ін.

З точки зору характеристики суб'єктивної сторони злочини з матеріальним складом вчиняються як умисно, так і з необережності.

Підсумовуючи, можна зазначити, що злочини з матеріальним складом містять у собі весь комплекс характеристик об'єктивної сторони складу злочину (злочинне діяння, шкідливий наслідок та причинний зв'язок між ними).

Злочинами з формальним складом визнаються злочини, момент закінчення яких законодавець пов'язує з виконанням діяння, яке характеризує об'єктивну сторону складу злочину, незалежно від настання суспільно небезпечних наслідків. Слід зазначити, що таких злочинів - більшість у Кримінальному кодексі. І це справедливо. Законодавець вважає, що в більшості випадків для того, щоб можна було визнати злочин закінченим, немає необхідності очікувати на настання шкідливих наслідків (особливо за наявності норми ст. 68 КК, яка націлює суд на необхідність врахування при призначенні покарання стадії вчинення злочину, на якій його припинено). Власне суспільно небезпечне діяння, яке здатне спричинити суспільно небезпечні наслідки, вважається закінченим злочином. В цьому випадку реальне настання таких наслідків найчастіше розглядається як кваліфікуюча обставина (див., напр., ст. 274 КК «Порушення правил ядерної або радіаційної безпеки»).

Обсяг реалізації діяння, яке характеризує об'єктивну сторону складу злочину, для визначення моменту закінчення злочину не має значення. Важливим є винятково те, що виконане діяння ставить під загрозу правоохоронювані інтереси. Наприклад, при вчиненні злочину, передбаченого ст. 236 КК «Порушення правил екологічної безпеки», він вважатиметься закінченим з моменту, коли об'єкт кримінально-правової охорони буде поставлений у небезпечний стан. При цьому не має значення, яким обсягом діянь, виконаних винною особою, об'єкт поставлено під загрозу - це може бути просте невиконання вимог екобезпеки на вже діючому об'єкті, а може бути і затвердження з порушеннями правил екологічної безпеки проекту будівництва, скажімо, екологічно «брудного» об'єкта.

Таким чином, злочини з формальним складом містять у собі з точки зору характеристики об'єктивної сторони лише суспільно небезпечне діяння.

Злочини з усіченим складом - це злочини, момент закінчення яких перенесений на ранню стадію розвитку злочинної діяльності. Зазначимо, що деякі вчені взагалі не визнають цієї категорії злочинів. Багато сумнівів і щодо його назви. Так, П. С Матишевський визначає їх як особливий склад злочину, М. Й. Коржанський – як скорочені Не вдаючись у суперечки з приводу назви, зазначимо, що мова йде про одні й ті самі склади злочинів.

Однак перед тим, як перейти до їх аналізу слід визначитись у деяких питаннях.

Раніше вже наводилася схема:

1) матеріальні злочини ---► містять весь комплекс характеристик об'єктивної сторони складу злочину (діяння, наслідки, причинний зв'язок між ними і т. ін.);

2) формальні злочини ---► містять виключно характеристику діяння як основного елемента об'єктивної сторони.

Усічені склади злочинів не містять в собі ніяких характеристик об'єктивної сторони складу злочину. їх утворюють діяння, які характеризуються як виявлення умислу (кримінально карана погроза; згода на вчинення злочину - при наданні згоди на участь у банді; пред'явлення протиправної вимоги - при вимаганні), вербування співучасників для вчинення особливо небезпечних злочинів у випадках спеціально визначених кримінальним законом (бандитизм - організація банди, її створення; заклики до вчинення злочинів - заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку) або змова на вчинення злочину (створення злочинної організації ст. 255 КК). Всі зазначені дії перебувають поза межами характеристики об'єктивної сторони складу злочину і можуть розглядатись як специфічні форми готування до злочину. Перенесення законодавцем моменту закінчення злочину на момент вчинення цих дій є свідченням високого рівня їх суспільної небезпеки і високого криміногенного потенціалу. Це і визначає їх суспільну небезпечність як таких, а звідси і можливість визнання злочинними.