Незакінчений злочин та його види

За загальним правилом, умисне вчинення дій, спрямованих на створення умов для вчинення злочину, або дій, спрямованих на досягнення відповідного злочинного наслідку, коли він не настав з причин, що не залежали від волі та свідомості винного, утворюють незакінчений злочин

Незакінчений злочин може існувати у вигляді готування до злочину і замаху на злочин. Кожна стадія має власний комплекс характеристик і суттєво відрізняється від іншої.

На перший погляд, навіть виходячи із самої назви цих стадій, і готування і замах несуть у собі меншу суспільну небезпеку порівняно із закінченим злочином. Однак цей висновок абсолютно помилковий. Законодавець, визначаючи умови призначення покарання, не ставить вимоги обов'язкового його зменшення при закінченні злочинної діяльності на попередніх стадіях, хоча ст. 68 ч. І КК і встановлює, що суд при призначенні покарання повинен враховувати «ступінь здійснення злочинного наміру та причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця». З огляду на це практика судової діяльності іде шляхом призначення покарання менш суворого при вчиненні готування до злочину в порівнянні із покаранням, що призначається при замаху на злочин, а при останньому - більш м'якого, ніж за закінчений злочин.

Як зазначає В. П. Тихий - «відповідальність за незакінчений злочин можлива лише при умислі на вчинення певного конкретного злочину. Якщо мотив і/або мета є обов'язковими ознаками закінченого злочину, вони повинні бути і в незакінченому злочині. Якщо певні час, місце, спосіб дії також є обов'язковими ознаками складу закінченого злочину, вони повинні бути щонайменше у меті особи, яка вчинила незакінчений злочин. Суб'єкт незакінченого злочину також повинен мати ознаки, обов'язкові для суб'єкта закінченого злочину».

Із суб'єктивної сторони і готування, і замах на злочин характеризуються тільки прямим умислом. Не можна готуватись або вчиняти замах з евентуальним умислом. Це суперечить загальній логіці.

А) Готування до злочину. Згідно зі ст. 14 ч. 1 КК України «готуванням до злочину є підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину».

Готування до злочину - перша стадія розвитку умисної злочинної діяльності. Практично всі - і дореволюційні, і радянські вчені-теоретики кримінального права виділяли її в генезисі розвитку злочину. Знало його, як це вже згадувалось, і кримінальне законодавство.

Готування, з точки зору аналізу свідомої людської поведінки, є первинною стадією її розвитку.

Дії, які характеризуються як готування до злочину, не утворюють об'єктивної сторони складу злочину, на вчинення якого націлений злочинець.

З точки зору характеристики суб'єктивної сторони готування до злочину можливе тільки з прямим умислом. І це абсолютно зрозуміло - сам зміст діяння передбачає його вчинення умисно. Необережно готуватись до злочину неможливо.

Різноманіття умисної злочинної діяльності передбачає і різноманіття діянь, що утворюють готування до злочину. їх перелік у нормі права в зв'язку із цим неможливий. Тому законодавець, визначаючи цю стадію попередньої злочинної діяльності, застосовує узагальнені її характеристики («підшукування», «пристосування», «змова», «усунення перешкод»), залишаючи простір для визнання такими й інших видів поведінки, спрямованої на підготовку до вчинення злочину («також інше умисне створення умов для вчинення злочину»). Такий підхід є абсолютно зрозумілим.

Вказані види поведінки утворюють форми готування до злочину.

Підшукування створюють будь-які дії, спрямовані на придбанні засобів чи знарядь вчинення злочину. Ними можуть бути їх купівля, викрадення, обмін та інші дії, внаслідок яких знаряддя та засоби вчинення злочину потрапляють у розпорядження злочинця. Цю категорію дій утворюють також їх виготовлення, пошук з метою подальшого використання тих чи інших предметів, може і спеціально не пристосованих для вчинення злочинів, але здатних полегшити його вчинення (напр., виготовлення масок, підробних документів тощо).

Пристосування - це діяльність, пов'язана із переробкою тих чи інших предметів, у процесі якої виділяються певні притаманні їм характеристики, що дає можливість більш ефективного їх використання при вчиненні злочину. Наприклад, пристосування утворює переробка шляхом обробки на наждачному колі кухонного ножа в двогострий кинджал, переробка мисливської рушниці в обріз і т. ін.

Підшукування та пристосування були відомі і Кримінальному Кодексу 1960 р.

КК України 2001 року визначив, як це вже зазначалось, й інші види поведінки, що утворюють готування до злочину.

Підшукування співучасників утворюють будь-які дії (вербування, найом, залучення шляхом погроз, підкупу), спрямовані на добір співучасників злочину, незалежно від того, яку роль вони повинні виконувати. Як видно з тексту закону, в ньому мова йде виключно про підшукування співучасників, однак це положення слід тлумачити розширено: цю форму готування до злочину утворюють також дії, спрямовані на підбір осіб, які можуть бути використані в процесі вчинення злочину або після його закінчення без ознайомлення їх з наміром вчинення злочину (напр., підбір осіб, які можуть бути використані для приховування злочину і т. ін.).

Особливим видом підшукування співучасників є змова на вчинення злочину, яка полягає в досягненні домовленості про спільне вчинення злочину з однією чи групою осіб.

Усунення перешкод полягає у вчиненні дій, які мають на меті створення найбільш сприятливих умов для успішної реалізації злочинного наміру. Вони можуть полягати в нейтралізації охорони, пошкодженні засобів зв'язку тощо.

Інше умисне створення умов для вчинення злочину - це будь-які дії, які мають на меті забезпечення успішного його вчинення. їх можуть утворювати рекогносцировка на місцевості, ознайомлення із схемою охоронної сигналізації та охоронних пристроїв, розробка шляхів відходу з місця злочину, створення лжеалібі і т. ін.

Історії криміналістики відомо безліч видів поведінки, які охоплюються поняттям готування до злочину. Більшість з них загальновідома, але трапляються й унікальні, як, наприклад, залучення експертів для визначення справжньої ринкової вартості предметів, що становлять історичну та культурну цінність.

При припиненні дій на стадії готування до злочину вчинене кваліфікується за нормою Особливої частини КК з посиланням на ст. 14 КК. При цьому посилання на відповідну частину ст. 14 не потрібне. Наприклад, готування до вчинення крадіжки шляхом проникнення в житло кваліфікується за ст. 14 та ст. 185 ч. З КК України.

Діяння, які утворюють готування до злочину, за своїми кримінально-правовими характеристиками можуть бути самостійним складом злочину (напр., придбання пістолета з метою подальшого його використання для вчинення вбивства). У цьому випадку вчинене повинно кваліфікуватись за правилами про сукупність злочину (в наведеному прикладі - як закінчений злочин, передбачений ст. 263 КК та ст. 14 та 115 КК України).

Аналіз судової практики здійснюваний впродовж майже 40 років, свідчить про те, що їй абсолютно не відомі випадки притягнення до кримінальної відповідальності за дії, що характеризуються як готування до злочину у «чистому» виді. Винятком є лише випадки, коли такі дії утворюють самостійні склади злочину. Таке становище зумовлене складністю процесу доказування по цій категорії справ і бажанням працівників правоохоронних органів здобути більш вагомі докази вини особи. Як правило, відомості про готування до злочинів містяться в оперативних матеріалах органів МВД, СБУ, податкової міліції. Таке становище не може бути визнане як законне. Фактично правоохоронні органи такими діями дають можливість злочинцю «заглибитись» в процес вчинення злочину, закінчити його, допускаючи часто спричинення злочином тяжких наслідків, замість того щоб припинити його на ранній стадії.

Чинне кримінальне законодавство, як вже зазначалось, вирішуючи питання про покарання за незакінчений злочин, не робить різниці між ним та закінченим злочином.

Однак, враховуючи віддаленість цієї стадії від закінчення злочину, суттєво меншу ступінь суспільної небезпеки дій, що її утворюють, чинне кримінальне законодавство встановило, що «готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності» (ст. 14 ч. 2 КК). Це є новацією в кримінальному законі, яка спрямована на більш ефективне його застосування.

Б) Замах па злочин та його види. Замах на злочин безпосередньо передує закінченому злочину. Відповідно до ст. 15 ч. 1 КК «замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від Ті волі».

Замах на злочин містить у собі в повному обсязі або частково характеристику діяння, що утворює об'єктивну сторону складу злочину, на вчинення якого було спрямовано умисел особи.

Виходячи з аналізу ст. 15 ч. 1 КК, ознаками замаху на злочин є:

♦ наявність у вчиненому діянні ознак об'єктивної сторони діяння, передбаченого нормою Особливої частини КК України;

♦ вчинення цього діяння умисно.

Наведене визначає, що замах на злочин неможливий при вчиненні т. зв. злочинів з формальним складом, об'єктивна сторона яких характеризується бездіяльністю, та необережних злочинів.

Обсяг виконаної злочинцем об'єктивної сторони складу злочину визначає вид замаху, який може бути закінченим та незакінченим (рис. 19).

Особою виконані всі дії, що утворюють об'єктивну сторону злочину і які, за її думкою, були необхідні для досягнення злочинного наслідку, однак останній не настав з незалежних від винного причин

Замах на непридатний об'єкт або предмет - це посягання на об'єкт або предмет, який за своїми якостями виключає можливість спричинення шкоди

Види замаху

Особа з незалежних від неї причин виконала не всі дії, які утворюють об'єктивну сторону злочину І які, за її думкою, вона повинна була виконати, щоб досягти поставленої мети

Злочинний наслідок не настає у зв'язку з помилкою винного в предметі злочину або у засобах його вчинення

Замах з непридатними засобами - замах на злочин, у процесі якого застосовуються знаряддя та засоби, використання яких об'єктивно виключає можливість спричинення шкоди об'єкту посягання

Рис. 19. Види замаху на злочин

Закінчений замах визначений ст. 15 ч. 2 КК, яка вказує: «Замах #а вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від п волі». У матеріальних складах злочину це означає, що винний виконав всі можливі і необхідні за його розумінням дії, які повинні були викликати злочинний наслідок, але останній не настав з причин, що не залежали від волі та свідомості винного. Закінчений злочин буде мати місце, наприклад, у випадку, коли винний з метою вбивства вчинив влучний постріл у жертву, завдавши травму життєво важливим органам, однак смерть не настала в зв'язку із вчасною медичною допомогою, яка була надана потерпілому.

Закінчений замах не може бути при вчиненні злочинів з формальним складом. Це визначається відомими характеристиками даного виду закінченого злочину, який має місце при виконанні винним в повному обсязі діяння, що характеризує об'єктивну сторону складу злочину.

Незакінчений замах, згідно зі ст. 15 ч. З, має місце тоді, коли «особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця».

Незакінчений замах має місце, наприклад, тоді, коли винний з метою викрадення грошей проник у приміщення, де стояв сейф, однак не зміг його відкрити. Незакінченість замаху може визначатись різноманітними факторами: відсутністю належних навиків у злочинця, його затриманням, активним опором потерпілого, внаслідок якого напад припинено і т. ін.

У теорії кримінального права виділяється як підвид незакінченого замаху т. зв. непридатний замах, який може виступати У виді:

♦ замаху на непридатний об'єкт або предмет посягання;

♦ замаху з непридатними знаряддями або засобами.

Ці види замаху по суті є різновидами фактичної помилки, які розглядались раніше.

Замах на непридатний об'єкт або предмет посягання має місце тоді, коли як об'єкт або предмет злочинного посягання виступають суспільні відносини, блага та інтереси, речі матеріального світу, яким злочинець своїми діями об'єктивно не може спричинити шкоду. Наприклад, з метою вбивства злочинець робить постріл в особу, не орієнтуючись у тому, що потерпілий мертвий. Або інший випадок. Помиляючись, злочинець вчиняє викрадення пістолета, вважаючи його бойовим, тоді як насправді викрадає муляж зброї.

Замах з непридатними знаряддями або засобами має місце у випадку застосування в процесі виконання об'єктивної сторони злочину знарядь та засобів, які не можуть спричинити наслідок, на який розраховує злочинець, що в цілому призводить до неможливості досягнення бажаного результату. Прикладом такого замаху може бути використання з метою вчинення вбивства як зброї несправної рушниці, спроба використати в процесі злочину автомобіль, який є несправним та ін.

Всі види замаху, з точки зору їх кримінально-правової кваліфікації, розглядаються однаково. При цьому діяння, вчинене винним, кваліфікується за статтею Особливої частини Кримінального кодексу з посиланням на ст. 15 КК.

10.4. Добровільна відмова при незакінченому злочині'

З метою посилення превентивної сили кримінального закону, надання особам, які почали злочинну діяльність, останньої можливості уникнути кримінальної відповідальності та покарання КК України закріплює в своїх нормах інститут добровільної відмови від вчинення злочину.

Стаття 17 ч. 1 КК визначає: «Добровільною відмовою є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця».

Виходячи з цитованого нормативного визначення добровільна відмова можлива лише на попередніх стадіях злочинної діяльності -на стадії готування та на стадії замаху на злочин. І це зрозуміло. При доведенні злочину до кінця вже немає від чого відмовлятись -злочин уже Існує у відповідній системі просторово-часових координат як об'єктивна реальність.

Однак для того щоб можна було застосувати ст. 17 КК і звільнити особу від кримінальної відповідальності, її діяння повинні відповідати умовам правомірності добровільної відмови, якими є:

♦ добровільний характер відмови;

♦ остаточність і безумовність добровільної відмови;

♦ усвідомлення наявності об'єктивних та суб'єктивних можливостей доведення злочинної діяльності до кінця і виконання закінченого злочину.

Добровільний характер відмови визначається наявністю волі особи, спрямованої на припинення подальшої злочинної діяльності.

Добровільність має витоком свідомість і почуття особи, яка розпочала злочинну діяльність. При цьому не має значення, які рушійні сили визначили прийняття рішення - страх перед можливим покаранням, умовляння, роз'яснення чи навіть погрози. Головним є те, що під їх впливом особа самостійно прийняла рішення про відмову від подальшої злочинної діяльності. Те, що рішення повинно бути добровільним, свідчать положення статей 14 та 15 КК, які, визначаючи поняття готування та замаху на злочин, акцентують увагу на вольовому моменті вчинення цих дій (особливо це стосується замаху на злочин).

Остаточність і безумовність відмови означає кінцеву і безповоротну відмову від доведення злочину до кінця за наявності можливості завершення розпочатої злочинної діяльності. Припинення готування або замаху на злочин не повинно бути призупиненням цієї діяльності з тим, щоб продовжити її через будь-який проміжок часу. Це не може бути припинення під якоюсь умовою, невиконання якої визначить продовження виконання злочину. Ця ознака означає не перерву в злочинній діяльності, а останню крапку в її розвитку. Приміром, не можуть бути визнані добровільною відмовою дії особи, яка з метою вбивства кілька годин чекала свою жертву в засідці і, не дочекавшись, пішла з наміром повернутись наступного дня, щоб виконати злочинний намір.

Усвідомлення наявності об'єктивних та суб'єктивних можливостей доведення злочинної діяльності до кіпця і виконання закінченого злочину. Це означає, що особа усвідомлює відсутність будь-яких об'єктивних та суб'єктивних обставин, які перешкоджають доведенню злочину до кінця і, не зважаючи на це, припиняє злочинну діяльність.

Припинення злочинної діяльності внаслідок переконання в неможливості її продовження і досягнення злочинного наслідку не може розглядатись як добровільна відмова.

Таке усвідомлення повинно базуватись на суб'єктивній оцінці особою реальної ситуації. При цьому не має значення можливість помилки особи в такій оцінці. Визначальним є саме суб'єктивна оцінка, її власне бачення суб'єктом.

Добровільна відмова можлива на всіх стадіях попередньої злочинної діяльності. Однак якщо при готуванні до злочину і при незакінченому замаху на злочин це не становить особливих труднощів, то трохи інакше справа виглядає при закінченому замаху.

При готуванні до злочину добровільна відмова полягає у припиненні попередньої злочинної діяльності.

Так само виглядає справа і при незакінченому замаху.

При закінченому замаху добровільна відмова може мати місце виключно тоді, коли між діянням, що утворює об'єктивну сторону складу злочину, і злочинним наслідком лежить якийсь проміжок часу, коли можуть бути виконані ті чи інші діяння, які ліквідують загрозу об'єкту посягання і приведуть до ненастання шкідливого наслідку. У зв'язку з цим добровільна відмова при закінченому замаху полягає в застосуванні заходів, спрямованих на недопущення настання злочинного наслідку, на розрив причинно-наслідкового ланцюга між діянням та наслідком. У цьому випадку діяння суб'єкта наближені до характеристик діяльного каяття.

При виконанні всіх ознак добровільної відмови особа звільняється від кримінальної відповідальності.

Згідно зі ст. 17 ч. 2 КК: «Особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину». Така ситуація може виникати, наприклад, коли для вчинення розбійного нападу особа викрадає автомобіль. Надалі від вчинення розбою вона відмовляється з дотриманням всіх умов добровільної відмови. В цьому випадку від відповідальності за розбій особу буде звільнено, однак вона буде нести відповідальність за викрадення автомобіля.

Добровільну відмову слід відрізняти від інституту діяльного каяття, який давно відомий кримінальному праву. Попереднє кримінальне законодавство розглядало діяльне каяття виключно як обставину, що пом'якшує відповідальність особи (ст. 40 п. 1 в редакції КК України 1960 p.).

Нове кримінальне законодавство підняло цей інститут на якісно новий вищий рівень, передбачивши в т. ч. можливість у визначених законом випадках звільнення особи, яка вчинила дії, що характеризуються як діяльне каяття, від кримінальної відповідальності (ст. 45 КК).

Під діяльним каяттям розуміються дії злочинця, які вчиняються ним після виконання закінченого злочину з метою недопущення або зменшення ступеня суспільної небезпеки шкідливих наслідків злочину.

Якщо стадії вчинення злочину належать до попередньої злочинної діяльності, то інститут діяльного каяття входить в характеристику постзлочинної (посткримінальної) поведінки яка, нажаль, мало досліджена як кримінально-правовою, так і кримінологічною науками. Вона може бути охарактеризована як особливий вид поведінки, яка перебуває у сфері (або межує зі сферою) кримінально правового регулювання в питаннях визначення умов та підстав притягнення до кримінальної відповідальності, звільнення від кримінальної відповідальності та покарання, виконання покарання, можливостей повної реалізації особою комплексу передбачених законом прав, а також при здійсненні заходів загальної та спеціальної профілактики злочинів.

З об’єктивної сторони діяльне каяття завжди визначається активною поведінкою. її метою є залагодження наслідків зменшення рівня суспільної небезпеки діяння та його наслідків.

Із суб'єктивної сторони діяльне каяття характеризується розкаянням у вчиненому злочині, що визначає і назву цього інституту кримінального права.

Дії, які утворюють діяльне каяття, можуть бути найрізноманітнішими і полягати:

♦ в запобіганні настанню шкідливих наслідків;

♦ зменшенні ступеня суспільної небезпечності наслідків;

♦ явці із зізнанням;

♦ сприянні розкриттю злочину;

♦ відшкодуванні заподіяних збитків;

♦ усуненні заподіяної шкоди;

♦ вчиненні інших діянь, які пом'якшують ступінь суспільної небезпеки злочину.

Більшість із вказаних видів діяльного каяття передбачені чинним КК як обставини, що пом'якшують відповідальність (ст. 66 пункти 1, 2 КК). Однак окремої норми, яка б визначала поняття цього інституту в чинному КК не існує.

Водночас ст. 45 КК визначає можливість звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям при вчиненні злочинів невеликої тяжкості.

Діяльне каяття суттєво відрізняється від добровільної відмови при незакінченому злочині.

Добровільна відмова

1. Можлива виключно на стадіях незакінченої злочинної діяльності

2. Може здійснюватись як у формі бездіяльності, так і у формі активних дій

3. Можлива тільки при вчиненні злочинів з прямим умислом

4. Є безумовною підставою звільнення від кримінальної відповідальності

Діяльне каяття

1. Можливе на стадії як закінченого так І незакінченого злочину

2. Можливе виключно у формі активних дій

3. Можливе при будь-якій формі вини (умисній чи необережній)

4. У більшості випадків розглядається як обставина, що пом'якшує відповідальність