Реферат Курсовая Конспект
Основи правознавства. Навчальний посібник - раздел Право, Л.д.коровіна ...
|
Л.Д.Коровіна
Навчальний посібник
(для студентів технікумів залізничного транспорту)
Кременчук
Р.
Автор:
Л.Д.Коровіна, викладач-методист
Кременчуцького технікуму залізничного транспорту
Рецензенти:
М.І.Сьомик – викладач-методист Кременчуцького технікуму залізничного транспорту
Н.В.Щурик - викладач-методист ліцею №11 м. Кременчука
Основи правознавства. Навчальний посібник, К., 2008 р. - 140 с.
Навчальний посібник складений на основі „Програми з основ правознавства”, затвердженої науково-методичним центром Міністерства освіти і науки України від 26.09.2005р.
У посібнику висвітлюються питання з основ теорії держави і права, основ конституційного права України та окремих галузей законодавства України.
Зміст курсу відповідає вимогам державних програм з основ правознавства з урахуванням змін поточного законодавства.
Висвітлено матеріал щодо транспортного законодавства України, особливостей трудових відносин на транспорті.
Видання розраховане на викладачів, студентів вищих навчальних закладів І-ІІ рівня акредитації, випускників, абітурієнтів.
Схвалено
науково-методичною радою Кременчуцького технікуму залізничного транспорту
Протокол № _____
від 26 березня 2008 р.
Голова методичної ради
___________________
Як працювати з посібником?
Навчальний посібник складається з трьох розділів та глав.
Розділ І „Основи теорії держави і права” висвітлює основні поняття теорії держави і права, розкриває сутність держави, форми держав у сучасному світі, дає характеристику ознак громадянського суспільства і правової держави. Окремо висвітлюється матеріал щодо транспортного законодавства України.
Розділ ІІ „Основи конституційного права України” розкриває питання громадянства, основних прав і свобод людини і громадянина, їх конституційні обов’язки, безпосередньої та представницької демократії; дає характеристику засад конституційного ладу та органів державної влади і місцевого самоврядування.
Розділ ІІІ „Окремі галузі законодавства” містить базові поняття щодо окремих галузей законодавства України: цивільного, сімейного, трудового, фінансового, адміністративного, кримінального та інших галузей права, законодавства про соціальний захист.
Посібник складено з урахуванням змін поточного законодавства
До кожної глави у посібнику вміщені контрольні питання, тестові завдання та завдання „Юридичного практикуму”, що дозволяє самостійно перевірити рівень засвоєння знань.
До кожної глави додається список нормативно-правових джерел та літератури, який має допомогти поширити та закріпити отримані знання.
Зміст
Стор. | |
Розділ І. Основи теорії держави і права | 10 |
Глава 1. Основи теорії держави | |
1.1.Теорії походження держави і права | |
1.2.Поняття та ознаки держави | |
1.3.Поняття функцій держави. Внутрішні і зовнішні функції держави | |
1.4.Класифікація держав за їхньою формою | |
1.5.Загальне поняття про громадянське суспільство | |
1.6.Поняття та основні ознаки правової держави | |
1.7.Принцип єдності і розподілу державної влади | |
Запитання та завдання для самостійної перевірки знань | |
Глава 2 Основи теорії права | |
2.1.Право – особливий вид соціальних норм | |
2.2.Поняття та ознаки права | |
2.3.Єдність і відмінність права і моралі | |
2.4.Джерела (форми) права | |
2.5.Поняття законодавства, його система | |
2.6.Мета і форми систематизації нормативно-правових актів | |
2.7.Поняття системи права. Поділ права на галузі, правові інститути, правові норми | |
2.8.Загальна характеристика основних галузей права України | |
2.9.Поняття та структура правовідносин. Юридичні факти | |
2.10.Правопорушення та юридична відповідальність. Характер правомірної і протиправної поведінки | |
2.11.Поняття, причини та види правопорушень | |
2.12.Соціальна і юридична відповідальність | |
2.13.Поняття і види юридичної відповідальності | |
2.14.Функції та мета юридичної відповідальності | |
Запитання та завдання для самостійної перевірки знань | |
Глава 3. Основи транспортного права | |
3.1.Законодавство про залізничний транспорт України | |
3.2.Основні положення Статуту залізниць України | |
Запитання та завдання для самостійної перевірки знань | |
Розділ ІІ. Основи конституційного права України | 35 |
Глава 4. Основи конституційного права України | |
4.1.Конституція України – Основний Закон держави. Загальна характеристика Конституції України | |
4.2.Конституційна форма правління, державного устрою та політичного режиму | |
4.3.Державні символи та державна мова України | |
4.4.Поняття громадянства України | |
4.5.Умови прийняття до громадянства України та виходу з громадянства України | |
4.6.Міжнародні стандарти в галузі прав людини і громадянина | |
4.7.Поняття прав, свобод та обов’язків людини і громадянина | |
4.8.Конституційні обов’язки людини і громадянина | |
4.9.Гарантії та механізми захисту прав і свобод людини і громадянина | |
Глава 5. Представницька демократія в Україні | |
5.1.Поняття та форми здійснення народного суверенітету | |
5.2.Поняття та види референдумів в Україні | |
5.3.Засади виборчого права та види виборчих систем | |
Глава 6. Система органів державної влади за Конституцією України | |
6.1.Система органів державної влади в Україні | |
6.2.Верховна Рада України, її склад та повноваження | |
6.3.Президент України, його повноваження | |
6.4.Органи державної виконавчої влади України | |
6.5.Органи місцевої державної виконавчої влади України | |
6.6.Місцеве самоврядування в Україні | |
6.7.Судова влада в Україні | |
6.8.Правовий статус Конституційного Суду України | |
6.9.Поняття та система правоохоронних органів, їх завдання | |
6.10.Правовий статус міліції України | |
6.11.Адвокатура в Україні | |
Запитання та завдання для самостійної перевірки знань | |
Розділ ІІІ. Окремі галузі законодавства України | 64 |
Глава 7. Основи цивільного права України | |
7.1.Загальна характеристика Цивільного кодексу України | |
7.2.Учасники цивільних правовідносин. Поняття і загальна характеристика цивільної правоздатності і цивільної дієздатності | |
7.3.Юридичні особи як учасники цивільних правовідносин | |
7.4.Особисті немайнові права громадян та їх захист | |
7.5.Майнові права громадян і юридичних осіб | |
7.6.Право власності та його захист. Форми і види власності | |
7.7.Інтелектуальна власність. Набуття та здійснення прав інтелектуальної власності. Система інтелектуальної власності | |
7.8.Авторське право і суміжні права | |
7.9.Право промислової власності. Право на нетрадиційні об’єкти інтелектуальної власності | |
7.10.Поняття цивільного правочину та цивільного договору | |
7.11.Види цивільних договорів. Загальна характеристика окремих видів договорів. Договір купівлі-продажу | |
7.12.Договір поставки | |
7.13.Договір дарування | |
7.14.Договір майнового найму (оренди) | |
7.15.Договір підряду | |
7.16.Договір позики | |
7.17.Договір перевезення | |
7.18.Загальні положення про спадкування | |
7.19.Спадкування за заповітом | |
7.20.Спадкування за законом. Черги спадкоємців за заповітом | |
7.21.Здійснення права на спадкування | |
7.22.Виконання заповіту. Оформлення права на спадщину | |
Запитання та завдання для самостійної перевірки знань | |
Глава 8. Основи сімейного права | |
8.1.Загальна характеристика Сімейного кодексу України. Предмет та принципи сімейного права | |
8.2.Поняття шлюбу, умови і порядок його укладання. Перешкоди для реєстрації шлюбу | |
8.3.Шлюбний договір | |
8.4.Підстави і порядок розірвання шлюбу | |
8.5.Визнання шлюбу недійсним | |
8.6.Особисті немайнові права та обов’язки подружжя | |
8.7.Майнові права та обов’язки подружжя | |
8.8.Права та обов’язки подружжя по утриманню | |
8.9.Взаємні права та обов’язки батьків і дітей | |
8.10.Позбавлення батьківських прав | |
8.11.Усиновлення | |
8.12.Опіка та піклування. Патронат | |
Запитання та завдання для самостійної перевірки знань | |
Глава 9. Основи трудового права України | |
9.1.Поняття і предмет трудового права. Загальна характеристика Кодексу законів про працю України (1971 р.) | |
9.2.Колективний договір | |
9.3.Трудовий договір. Поняття, сторони та зміст трудового договору | |
9.4.Контракт – особлива форма трудового договору | |
9.5.Умови та порядок прийняття на роботу | |
9.6.Порядок припинення трудового договору з ініціативи працівника | |
9.7.Порядок припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу | |
9.8.Робочий час і його види | |
9.9.Поняття і види часу відпочинку | |
9.10.Робочий час і час відпочинку працівників залізничного транспорту | |
9.11.Оплата праці, її правове регулювання | |
9.12.Трудова дисципліна | |
9.13.Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту | |
9.14.Правила внутрішнього трудового розпорядку | |
9.15.Види дисциплінарних стягнень. Порядок накладання і зняття дисциплінарних стягнень | |
9.16.Відповідальність за прогул. Відповідальність за появу на роботі у нетверезому стані | |
9.17.Гарантії при покладенні на працівника матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству | |
9.18.Порядок розгляду індивідуальних трудових спорів | |
9.19.Законодавчо-нормативна база з питань охорони праці | |
Запитання та завдання для самостійної перевірки знань | |
Глава 10. Основи соціального права України | |
10.1.Поняття права соціального захисту та соціального забезпечення | |
10.2.Правові основи загальнообов’язкового соціального страхування | |
10.3.Пенсійне забезпечення | |
10.4.Види пенсій за Законом України „Про пенсійне забезпечення” | |
10.5.Державна соціальна підтримка сім’ї, материнства й дитинства | |
Запитання та завдання для самостійної перевірки знань | |
Глава 11. Основи фінансового права України | |
11.1.Фінансова діяльність та фінансове право України | |
11.2.Бюджет і бюджетна система | |
11.3.Система оподаткування в Україні | |
11.4.Законодавство України про банки і банківську діяльність | |
Запитання та завдання для самостійної перевірки знань | |
Глава 12. Основи адміністративного права | |
12.1.Поняття, предмет і метод адміністративного права | |
12.2.Загальна характеристика Кодексу України про адміністративні правопорушення | |
12.3.Поняття і види адміністративних проступків | |
12.4. Склад адміністративного правопорушення | |
12.5.Поняття і види адміністративної відповідальності | |
12.6.Види адміністративних стягнень | |
12.7.Адміністративна відповідальність неповнолітніх | |
Запитання та завдання для самостійної перевірки знань | |
Глава 13. Основи кримінального права | |
13.1.Поняття і система кримінального законодавства України. Загальна характеристика Кримінального кодексу України | |
13.2.Поняття і ознаки злочину. Склад злочину | |
13.3.Обставини, що виключають суспільну небезпечність діяння | |
13.4.Стадії вчинення злочину | |
13.5.Співучасть у вчиненні злочину | |
13.6.Поняття неосудності | |
13.7.Види кримінальних покарань | |
13.8.Обставини, які пом’якшують покарання | |
13.9.Обставини, які обтяжують покарання | |
13.10.Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх | |
13.11. Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту | |
Запитання та завдання для самостійної перевірки знань | |
Література |
Розділ І. Основи теорії держави і права
Глава 1. Основи теорії держави.
Глава 2. Основи теорії права.
Поняття системи права. Поділ права на галузі, правові інститути, правові норми.
Система права – історично створена, об’єктивно зумовлена внутрішня структура права, що полягає в єдності та узгодженості юридичних норм, зосереджених у відносно самостійних їхніх комплексах – галузях, підгалузях, інститутах. Іншими словами, система права – це система всіх діючих юридичних норм певної конкретної держави.
ОЗНАКИ:
Диференціація – розподіл всієї сукупності норм права на взаємозв’язані між собою правові комплекси, галузі, підгалузі, інститути права залежно від особливостей суспільних відносин, що регламентуються правом
Єдність і узгодженість – система права заснована на єдиних і узгоджених між собою принципах і нормах права
Об’єктивний характер побудови системи права – залежність системи права від рівня розвитку суспільних відносин та об’єктивних умов існування та функціонування суспільства
Право поділяється на галузі, правові інститути та правові норми.
Галузь права – це сукупність норм права, які властивими їм методами регулюють певну однорідну сферу суспільних відносин (майнових, трудових, сімейних).
Інститут права – це сукупність відносно відокремлених правових норм, які регулюють певний однорідний вид суспільних відносин в середині галузі права (наприклад, інститут працевлаштування в трудовому праві, інститут усиновлення в сімейному праві).
Серед інститутів розрізняють:
· Галузеві – утворюються нормами однієї галузі права (наприклад, інститут громадянства в конституційному праві).
· Міжгалузеві – утворюються нормами, які належать до різних галузей права (інститут відповідальності за екологічні правопорушення).
Норми права–загальнообов’язкові формально визначені правила поведінки, що встановлюються або санкціонуються державою з метою врегулювання суспільних відносин.
Норми права, у свою чергу, мають власну структуру, до якої належать:
· гіпотеза, що визначає передумову створення норми;
· диспозиція, яка формулює саме правило (права чи обов’язки);
· санкція, що визначає юридичні наслідки (каральні, заохочувальні) виконання чи невиконання умов диспозиції.
Норми права, як «елементарні одиниці» системи права, мають безліч класифікацій.
Глава 3. Основи транспортного права
Законодавство про залізничний транспорт України
Загальна схема формування транспортного законодавства включає джерела права, що базуються на Конституції України. Їх можна переглянути по схемі.
Конституція України
Нормативні акти, що визначають положення державних органів влади України
Закони України
Норми права непрямої дії
Норми права прямої дії
Законодавство України про місцеве самоврядування
Державні підзаконні акти
Державні підзаконні акти
Нормативні акти органів місцевого управління
Транспортне законодавство України
Структуру транспортного законодавства складають:
Розділ ІІ. Основи конституційного права України
Глава 4. Основи конституційного права України
Глава 5. Представницька демократія в Україні.
Глава 6. Система органів державної влади за Конституцією України.
Система органів державної влади в Україні.
Згідно зі ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її розподілу на законодавчу, виконавчу і судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження відповідно до Конституції України і законів України. Конституція України закріплює таку систему державних органів:
1. Органи законодавчої влади (Верховна Рада України).
2. Президент України - глава держави.
3. Органи виконавчої влади (Кабінет Міністрів України, міністерства, відомства та державні комітети, місцеві державні адміністрації)
4. Органи судової влади.
5. Контрольно-наглядові органи (органи прокуратури, різні інспекції).
6. Органи місцевого самоврядування.
Президент України
тестовий контроль
1. Гарантом прав і свобод людини і громадянина є:
а) Верховний Суд України;
б) Конституційний Суд України;
в) Президент України;
г) Кабінет Міністрів України
2. Президент України вносить подання до Верховної Ради України про призначення:
а) Міністра внутрішніх справ;
б) Міністра закордонних справ;
в) Міністра оборони;
г) Міністра юстиції;
д) Міністра фінансів;
е) Міністра з надзвичайних ситуацій
3. Допишіть „Підставами для дострокового припинення повноважень Президента України є-”
а) відставка;
б) ...............................;
в) ...............................;
г) смерть
Розділ ІІІ. Окремі галузі законодавства України
Глава 7. Основи Цивільного права України.
Авторське і суміжні права.
Авторське право – це сукупність майнових та особистих немайнових прав щодо творів літератури, науки та мистецтва.
Законом України "Про авторське право та суміжні права" охороняються особисті немайнові і майнові права авторів і їх правонаступників, пов'язані з створенням та використанням творів науки, літератури, мистецтва, і право виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення.
Джерелами авторського права є Конституція України, закон "Про власність"(ст.13.14). які встановлюють, що об'єктами права власності є твори науки, мистецтва, вони є об'єктами права інтелектуальної власності, ст.5 Закону "Про авторське право" дає перелік об'єктів авторського права авторського та їх загальні ознаки:
1) творчий характер;
2) виражений в об'єктивній формі.
Суб'єктами авторського права можуть бути: автор твору, а також інші фізичні і юридичні особи, для яких авторське право може виникати в силу закону, договору, спадкування.
Авторське право автора називають первісним, а авторське право правонаступників
похідним, закон визнає також спільне співавторство. Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права, який вміщується на кожному примірнику твору і складається з латинської літери "С" у колі, імені особи і року першої публікації твору.
Суміжні права - це права на результати творчої діяльності виконавців, права виробників фонограм та права організації мовлення, пов'язані з використанням творів літератури і мистецтва, авторські права, які належать іншим особам. Об'єктами суміжних прав є:
- виконання для фіксації, відтворення і розповсюдження за допомогою технічних засобів;
- записи виконання та інші записи за допомогою технічних засобів;
- трансляція в ефір, по кабелю.
Авторські і суміжні права захищаються законом "Про авторське право та суміжні права". Потерпілі у разі порушення авторського і суміжного прав мають право вимагати:
1. Відшкодування збитків, завданих порушенням, у тому числі втраченої вигоди.
2. Вилучення та спрямування на їх користь прибутків порушника, одержаних ним у результаті порушення авторського права і суміжних прав, замість відшкодування збитків.
3. Виплати компенсацій в розмірі від 10 до 50000 мінімальних розмірів заробітної плати замість відшкодування збитків чи стягнення прибутку. Остаточну суму визначає суд.
4. За порушення авторського чи суміжного прав суд стягує з порушника штраф у розмірі 10% від суми, присудженої судом на користь позивача. Потерпілі мають право поряд з матеріальною шкодою вимагати відшкодування моральної шкоди в розмірі, що визначається судом.
7.9. Право промислової власності. Право на нетрадиційні об’єкти інтелектуальної власності.
Право промислової власності – це результати науково – технічної творчості, які можуть бути використані на користь людини в будь-якій її доцільній діяльності.
Винахідництво є одним з видів творчої діяльності; це одна з необхідних стадій у "процесі" перетворення науки на безпосередню продуктивну силу. Відносини, пов'язані з винахідництвом, регулюються правом промислової власності або патентним правом, так як основним правоохоронним документом, яким захищаються об'єкти промислової власності є патент.
Патентне законодавство України досить активно розвивається, оскільки така форма охорони творчої діяльності відповідає вимогам ринкової економіки. Основним джерелом законодавства України про промислову власність є закони: "Про власність", "Про основи державної політики в сфері науки і науково - технічної діяльності" 1991р "Про науково - технічну інформацію" 1993р., "Про охорону прав на винахід і корисні моделі" 1993р "Про охорону прав на промислові зразки" 1993р., "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" 1993р., "Про охорону прав на сорти рослин" 1993р., "Про тваринництво" 1993р.. "Положення про державне відомство України" 1992р.
Важливим джерелом патентного права є міжнародні договори, до яких приєдналась Україна: Паризька конвенція про охорону промислової власності, Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків, договір про патентну кооперацію.
Основними об'єктами промислової власності є результати винахідництва та промислові знаки.
Винахідництво - один із найбільш масових видів творчості, результати якого істотно впливають на рівень виробництва, якість продукції і охороняється законами України.
Винахід - це технічне рішення у будь-якій галузі суспільно-корисної діяльності, яке відповідає умовам патентоспроможності, тобто є новим, має винахідницький рівень і придатний для промислового виробництва. Він має такі ознаки:
- має винахідницький рівень, тобто це винайдення, відшукання рішення, якого фахівець ще не знає;
- є промислово придатним, якщо його можна використовувати у промисловості, сільському господарстві, в системі охорони здоров'я та інших галузях;
- технічна можливість його застосування на практиці і корисність винаходу.
Корисна модель - це конструктивне виконання пристрою, яке відповідає умовам патентоспроможності, тобто є новим і промислово придатним. Корисна модель визнається новою, якщо вона є частиною рівня техніки. До корисної моделі застосовують всі вимоги, окрім винахідницького рівня.
Промисловий зразок - це нове художньо - конструктивне вирішення виробу, що визначає його зовнішній вигляд і придатне для здійснення промисловим способом. Об'єкти промислового зразка: форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу.
Суб'єктом будь-якого результату творчої праці можуть бути як громадяни України, так і інші особи, незалежно від віку та кількості осіб. Цим суб'єктом може бути фонд винаходів України. Але суб'єктом патентних прав можна стати лише після відповідної кваліфікації даної пропозиції компетентним органом держави.
Патент - це техніко-юридичний документ, який засвідчує визначення заявленої пропозиції винаходом, корисною моделлю чи промисловим зразком, авторство на них, пріоритет і права власності на зазначені об'єкти. Оформлення прав на винаходи здійснюється належним чином: через оформлення заявки до Держпатенту України. Строк дії патенту на винахід становить 20 років від дня подання заявки. На корисну модель - 5 років + подовження на 3 роки. На промисловий зразок - 10 років + подовження на 5 років. Право на винаходи, корисні моделі, промислові зразки захищаються:
1) з приводу видачі патенту в адміністративному порядку протягом 6-ти місяців:
2) у судовому порядку розглядаються спори про авторство на винахід, встановлення власника патенту, порушення майнових прав власника патенту, укладання та виконання ліцензійних договорів, право попереднього користування, винагороду винахіднику, компенсації.
Суди розглядають також інші спори, пов'язані з охороною прав, що надаються власнику патенту.
Види цивільних договорів. Загальна характеристика окремих видів договорів.
Договір поставки.
За договором поставки продавець (постачальник) , який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк договору у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, товар, а покупецьзобов’язується прийняти товар і оплатити за нього певну грошову суму.
Договір позики
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальнику) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві суму позики або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Цей договір вважається укладеним з моменту передання грошей або речей.
Письмова форма договору обов’язково за умови:
1. Позики, якщо сума не менш як у 10 разів перевищує розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян;
2. Якщо позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми.
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, а може і бути безпроцентним.
Глава 8. Основи сімейного права
8.1. Загальна характеристика Сімейного кодексу. Предмет та принципи сімейного права.
Сімейне право - це галузь права, що врегульовує сімейно-шлюбні та прирівняні до них відносини.
Сімейні відносини регулюються Сімейним кодексом (СКУ) та іншими нормативно-правовими актами.
Основним джерелом сімейного права є Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р., який складається із семи розділів: розділ 1 "Загальні положення", де надається поняття сім'ї, визначено принципи здійснення сімейних прав і виконання сімейних обов'язків, захисту сімейних прав та інтересів; розділ 2 "Шлюб. Права та обов'язки подружжя", де визначається поняття шлюбу, його засади, умови та порядок його укладання та припинення, врегульовані особисті, майнові права та обов'язки подружжя; розділ 3 "Права та обов'язки матері, батька і дитини", де встановлено принципи визначення походження дитини, урегульовано особисті немайнові та майнові права та обов'язки батьків і дітей; розділ 4 "Влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування", яким врегульовано відносини з приводу усиновлення, опіки та піклування й патронату над дітьми; розділ 5 "Права та обов'язки інших членів сім'ї та родичів"; розділ 6 "Застосування Сімейного кодексу України до іноземців та осіб без громадянства, застосування законодавства іноземних держав та міжнародних договорів в Україні" і розділ 7 "Прикінцеві положення".
Сімейний кодекс регулює відносини між подружжям, батьками та дітьми, усиновителями та усиновленими; між бабою, дідом, прабабою, прадідом і внуками, правнуками, рідними братами та сестрами, мачухою, вітчимом і падчеркою, пасинком; іншими членами сім'ї.
Сімейний кодекс не регулює сімейні відносини між двоюрідними братами та сестрами, тіткою, дядьком і племінницею, племінником і між іншими родичами за походженням.
Принципи сімейного права:
- одношлюбність;
- свобода і добровільність при укладенні та розірванні шлюбу;
- рівність чоловіка і жінки в особистих та майнових правах.
Ці принципи знайшли своє відображення у ст.. 51 Конституції України.
8.2. Поняття шлюбу, умови і порядок його укладення. Перешкоди при реєстрації шлюбу
Шлюб – це сімейний союз чоловіка і жінки, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.
СК України визначає загальні засади укладання шлюбу. Ним визначені наступні положення:
1. Для укладення шлюбу необхідна згода осіб, які одружуються, і досягнення ними шлюбного віку. Шлюбний вік встановлюється у 18 років для чоловіків і в 17 років — для жінок. За заявою особи, яка досягла чотирнадцяти років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам.
2. Кодексом визначені категорії осіб, шлюб між якими заборонений. Так відповідно до ст. 26 СК України, у шлюбі між собою не можуть перебувати особи:
а) які є родичами прямої лінії споріднення;
б) рідні (повнорідні, неповнорідні) брат і сестра. Повнорідними є брати і сестри, які мають спільних батьків. Неповнорідними є брати і сестри, які мають спільну матір або спільного батька;
в) двоюрідні брат та сестра, рідні тітка, дядько та племінник, племінниця;
г) за рішенням суду може бути надане право на шлюб між рідною дитиною усиновлювача та усиновленою ним дитиною, а також між дітьми, які були усиновлені ним;
д) усиновлювач та усиновлена ним дитина.
Шлюб між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною може бути зареєстровано лише в разі скасування усиновлення.
Шлюб є підставою для виникнення прав та обов’язків подружжя.
Заява про реєстрацію шлюбу подається жінкою та чоловіком до будь-якого державного органу реєстрації актів цивільного стану за їхнім вибором особисто. Якщо реєстрація шлюбу у визначений день не відбулася, заява про реєстрацію шлюбу втрачає чинність через три місяці від дня її подання.
Орган державної реєстрації актів цивільного стану зобов'язаний ознайомити осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, з їхніми правами та обов'язками як майбутніх подружжя і батьків та попередити про відповідальність за приховання перешкод до реєстрації шлюбу.
Ст. 30 СК України вимагає від осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, повідомити одна одну про стан свого здоров'я.
СТ. 31 СК України дає визначення поняття заручин і заручених. Так, зарученими вважаються особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу. Заручини не створюють обов’язку вступу до шлюбу.
Шлюб реєструється через один місяць від дня подання особами заяви про реєстрацію шлюбу. За наявності поважних причин зареєструватися дозволяється до сплину 1 місяця.
Реєстрація шлюбу відбувається у приміщенні ДОРАЦСУ. В день реєстрації видається свідоцтво про одруження.
Опіка та піклування. Патронат.
Для виховання неповнолітніх дітей, що залишилися без батьківського піклування, захисту їх прав та законних інтересів встановлюються опіка та піклування.
Глава 9. Основи трудового права України
9.1. Поняття і предмет трудового права. Загальна характеристика Кодексу законів про працю України (1971р.)
Трудове законодавстворегулює трудові відносини між працівниками і власником підприємств, установ і організацій незалежно від форми, виду діяльності та галузевої належності.
Основні трудові права людини і гарантії їх реалізації закріплює Конституція України.
Галузь трудового права відрізняється різноманіттям джерел, серед яких: міжнародні договори, зокрема, конвенції Міжнародної Організації Праці, нормативно – правові акти, нормативні договори. Основний нормативно – правовий акт у цій галузі права – Кодекс законів про працю України, що був прийнятий 10 грудня 1971 р. і з того часу неодноразово піддавався змінам і доповненням. Кодекс законів про працю України регулює найбільш важливі аспекти трудових правовідносин, а саме:
1) порядок укладання і виконання колективного договору;
2) порядок укладання і розірвання індивідуального трудового договору;
3) порядок звільнення працівників і наступного їх працевлаштування;
4) тривалість робочого часу і часу відпочинку працівників;
5) засади нормування праці;
6) загальні норми визначення оплати праці;
7) гарантії трудових прав;
8) забезпечення трудової дисципліни;
9) забезпечення охорони праці;
10) порядок вирішення трудових спорів;
11) права і повноваження профспілок і трудових колективів.
Серед інших нормативно – правових актів, що регулюють трудові відносини, слід назвати закони України «Про охорону праці» (14 жовтня 1992р.), «Про колективні договори та угоди» (1 липня 1993 р.), «Про оплату праці» (24 березня 1995р.), «Про відпустки» (15листопада 1996р.).
Трудовий договір. Поняття, сторони та зміст трудового договору.
Трудові відносини працівників підприємств, установ і організацій залізничного транспорту України регулюються Конституцією України, Кодексом законів про працю України, чинними міжнародними договорами України, іншими законами України та нормативно-правовими актами. В даний час проходить розгляд проект нового Трудового кодексу України.
Під трудовим договором розуміється правовий акт – угода між працівником і власником чи уповноваженим ним органом (роботодавцем) або фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати визначену цією угодою роботу (трудову функцію за визначеною посадою, спеціальністю, професією із зазначенням кваліфікації), дотримуватись правил внутрішнього трудового розпорядку, а роботодавець зобов’язується вчасно й у повному обсязі виплачувати працівнику заробітну плату, забезпечувати безпечні умови праці, необхідні для виконання цієї роботи, передбачені чинними законодавчими й іншими нормативно-правовими актами, колективним договором і угодою сторін.
Сторонами трудового договору є працівник і роботодавець.
Роботодавцем, як стороною трудового договору, є власник чи уповноважений ним орган або особа.
Зміст трудового договору складають основні (необхідні) й додаткові (факультативні) умови.
До основних умов трудового договору належать умови:
- про місце роботи (підприємство, організація);
- про трудову функцію (рід роботи, професія, спеціальність і кваліфікація);
- про оплату праці (посадовий оклад, годинна тарифна ставка, надбавки, доплати);
- про термін трудового договору (безстроковий, на визначений термін чи на період виконання певної роботи);
- про дату початку роботи (якщо термін не зазначений, то з дати укладення трудового договору).
До додаткових умов трудового договору можуть належати:
- встановлення випробувального терміну при прийомі на роботу.
Трудовий договір повинен бути письмовим. Випадки, коли трудовий договір має бути укладений тільки в письмовій формі, визначені частиною 1 ст. 24 КЗпП України. На залізничному транспорті трудовий договір укладається тільки письмово, як правило, у формі наказу із зазначенням основних, а за необхідності, і додаткових умов.
Види трудових договорів розрізняють залежно від строку укладання. Трудовий договір може укладатися на:
- невизначений строк (безстроковий);
- визначений строк;
- на час виконання певної роботи.
Умови трудового договору не можуть погіршувати становище працівника в порівнянні з чинним законодавством.
Трудова дисципліна.
Трудова дисципліна–це порядок взаємостосунків учасників трудової діяльності, це сукупність нормативно-правових приписів, які регулюють трудові обов’язки робітників і службовців, спрямованих на забезпечення належного трудового процесу, і засобів, які забезпечують виконання цих обов’язків.
Трудова дисципліна забезпечується:
- створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної роботи;
- свідомим ставленням працівників до праці;
- методами переконання, виховання у разі порушення трудової дисципліни;
- заохоченням за сумлінну працю.
Працівники зобов’язані:
- працювати чесно і сумлінно, добросовісно виконувати взяте на себе коло обов’язків (робіт), що складає їхню трудову функцію в загальній праці колективу;
- своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу;
- додержуватися трудової і технологічної дисципліни, забезпечувати належну якість робіт, продукції, послуг;
- додержуватися вимог нормативних актів про охорону праці, техніку безпеки і виробничу санітарію;
- дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір, та ін.
Власник або уповноважений ним орган повинен:
Ø забезпечувати трудову або виробничу дисципліну;
Ø неухильно додержуватися законодавства про працю і нормативних актів про охорону праці;
Ø уважно ставитися до потреб і запитів працівників;
Ø охороняти честь, гідність, ділову репутацію працівника.
Працівники, які добросовісно виконують покладені на них обов’язки, можуть бути заохочені керівництвом підприємства (оголошують подяку, нагороджують цінним подарунком чи надають інші пільги і переваги, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку).
Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту.
Залізничний транспорт являє собою основу транспортної системи України і забезпечує своєчасне, повне, якісне задоволення потреб населення, вантажовласників в перевезеннях.
З метою забезпечення безпеки руху поїздів і маневрової роботи, схоронності перевезених вантажів, багажу і довіреного майна, а також, для уникнення ситуацій, що загрожують життю і здоров’ю пасажирів, від працівників підприємств, установ і організацій залізничного транспорту потрібні висока організованість у роботі та бездоганне виконання трудових обов’язків.
Порушення дисципліни на залізничному транспорті створює загрозу життю і здоров’ю людей, безпеці руху поїздів, схоронності перевезених вантажів, завдання збитку навколишньому середовищу, а також приводить до невиконання договірних зобов’язань. Стійка безпечна робота залізниць неможлива без дотримання трудової, виробничої та технологічної дисципліни.
Трудова дисципліна – це сукупність норм, які регулюють внутрішній трудовий розпорядок, що встановлює права й обов’язки працівників і адміністрації, система застосування заходів заохочення і стягнення за невиконання чи неналежне виконання трудових обов’язків.
Дисципліна працівників залізничного транспорту полягає в чіткому дотриманні порядку і правил, установлених чинним законодавством, Правил технічної експлуатації залізниць, наказів, інструкцій та інших нормативних актів, що діють на залізничному транспорті, своєчасному і точному виконанні наказів і розпоряджень керівників, забезпеченні безпеки руху поїздів і маневрової роботи, виконанні правил і норм охорони праці, техніки безпеки, виробничої санітарії, пожежної безпеки, охорони навколишнього середовища, дотриманні правил внутрішнього трудового розпорядку, забезпеченні схоронності майна власника і перевезених вантажів, дотриманні графіка руху потягів і своєчасної доставки пасажирів і вантажів, турботі про пасажирів, забезпеченні високого рівня культури їхнього обслуговування, виконанні обов’язків, передбачених трудовими договорами (контрактами).
Дисципліна працівників залізничного транспорту, крім норм Кодексу законів про працю України, регулюється Положенням про дисципліну працівників залізничного транспорту. Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту поширюється на всіх працівників підприємств, установ, організацій залізничного транспорту, що належать до державної власності, за винятком працівників житлово-комунального господарства і побутового обслуговування, будівельних організацій, служб постачання, дорожніх ресторанів, навчальних закладів, науково-дослідних і проектно-конструкторських організацій, бібліотек, методичних кабінетів, будинків науки і техніки, клубів, спортивних, дитячих і медичних установ, пансіонатів і будинків відпочинку галузі.
Кожен працівник, на якого поширюється дія Положення про дисципліну, зобов’язаний:
- знати і неухильно дотримуватися його вимог;
- зберігати порядок і правила, установлені чинним законодавством, Правилами технічної експлуатації залізниць, наказів, інструкцій та інших нормативних актів, що діють на залізничному транспорті, вчасно виконувати накази і розпорядження керівників;
- забезпечувати безпеку руху поїздів і маневрової роботи, виконувати вимоги правил і норм охорони праці, техніки безпеки, виробничої санітарії, пожежної безпеки й охорони навколишнього природного середовища;
- дотримуватись графіків руху потягів, забезпечувати своєчасну доставку до місця призначення пасажирів і вантажів, піклуватися про пасажирів, забезпечувати високий рівень культури їхнього обслуговування;
- берегти матеріально-технічні засоби, забезпечувати схоронність вантажів і багажу, уживати заходів щодо попередження їх розкрадання, втрати, ушкоджень і псування;
- дотримуватись правил внутрішнього трудового розпорядку.
Кожний працівник залізничного транспорту виявивши несправності споруд і пристроїв, що створюють загрозу забруднення навколишнього середовища, повинен ужити заходів до огородження небезпечного місця й усунення несправності.
Поряд з обов’язками кожний працівник наділений законодавством певними правами. До таких належать: право вимагати належних умов праці (освітлення, опалення приміщень, усунення шкідливих і небезпечних факторів, що створюють загрозу життю і здоров’ю, справний стан устаткування, рухомого складу); виконання адміністрацією норм охорони праці та техніки безпеки. Створення нормальних умов для виконання норм виробітку і високопродуктивної праці тощо.
На залізничному транспорті керівник несе відповідальність за стан дисципліни серед підлеглих і сам є прикладом у дотриманні законності, дисципліни, норм моралі, давати законні й професійно грамотні вказівки підлеглим, перевіряти якість і своєчасність їхнього виконання (п. 4 Положення про дисципліну).
Види дисциплінарних стягнень. Порядок накладання і зняття дисциплінарних стягнень.
За порушення службових обов’язків, трудової дисципліни, правил внутрішнього трудового розпорядку як працівник, так і власник або уповноважений ним орган несе дисциплінарну відповідальність. Підставою для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку.
У трудових правовідносинах розглядають два види юридичної відповідальності:
1) дисциплінарна – настає за вчинення працівником дисциплінарного проступку (порушення службових обов’язків, трудової дисципліни, правил внутрішнього трудового розпорядку) чи за невиконання або неналежне виконання ним своїх трудових обов’язків і полягає в застосуванні до порушників дисциплінарних стягнень;
2) матеріальна – настає за майнові збитки, заподіяні підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на працівника трудових обов’язків і полягає у покритті шкоди відповідною сумою грошей або рівноцінним майном; настає за шкоду, заподіяну працівнику каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, зв’язаним із виконанням трудових обов’язків.
За несумлінне виконання обов’язків до працівника можуть бути застосовані дисциплінарні стягнення.
Дисциплінарна відповідальність –застосування до порушників трудової дисципліни стягнень, передбачених законодавством, правилами внутрішнього трудового розпорядку, статутами (статут залізниць України, Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту).
Види дисциплінарної відповідальності:
Догана–офіційно виражена негативна оцінка ставлення до роботи, результатів праці окремих осіб. Тягне за собою негативні наслідки для працівника особистого характеру.
Звільнення – припинення дії трудового договору.
Заходи дисциплінарного впливу:
§ моральні: втрата довіри з боку адміністрації, трудового престижу, авторитету.
§ матеріальні: позбавлення премії або її зниження, відмову в наданні одноразової матеріальної допомоги, зняття надбавки по оплаті праці тощо.
Строки накладення дисциплінарного стягнення:надається безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше 1 міс. з дня вчинення проступку.
Порядок застосування дисциплінарних стягнень:
o взяти у порушника письмове пояснення;
o за кожне порушення – одне стягнення;
o обираючи вид стягнення, враховують ступінь тяжкості проступку, заподіяну ним шкоду;
o стягнення оголошується в наказі, повідомляється працівникові під розписку протягом 3-х днів з дня видання наказу.
Порядок зняття дисциплінарних стягнень:
o якщо протягом року працівника не було піддано новому стягненню, то його стягнення погашається;
o стягнення може бути зняте до закінчення 1 року;
o стягнення до трудової книжки не заноситься;
o протягом дії дисциплінарного стягнення заходи заохочення не застосовуються.
Поряд з дисциплінарними і громадськими заходами можуть застосовуватись й інші заходи матеріального впливу зокрема, позбавлення повністю або частково: премій; одноразової винагороди, яка виплачується по підсумках роботи за рік; додаткової відпустки у відповідному році. яка надається за безперервний стаж роботи.
Дисциплінарну відповідальність за статутами про дисципліну несуть:
- працівники залізничного, морського та річкового транспорту, цивільної авіації;
- органів внутрішніх справ, прокуратури;
- ряду інших галузей промисловості, органів і організацій.
Статутами про дисципліну передбачено значно ширшу кількість видів дисциплінарних стягнень, що дозволяє більш диференційовано підходити до оцінки і покарання працівника за порушення трудової дисципліни.
Порядок розгляду індивідуальних трудових спорів.
Трудовий спір–це розбіжність між адміністрацією підприємства, установи, організації і працівником з питань застосування діючих нормативно-правових актів про працю (наприклад., спори про оплату праці, надання відпустки, переведення на іншу роботу).
Глава 10. Основи соціального права України
Глава 11. Основи фінансового права України
Глава 12. Основи адміністративного права.
Глава 13. Основи кримінального права України
Співучасть у вчиненні злочину
Співучастю у злочиніє умисна спільна участь кількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину ( ст. 26 КК України ).
У кримінальному праві розрізняють такі форми співучасті .
1. Співучасть без попередньої домовленості виявляється тоді , коли діяльність одного співучасника приєднується до діяльності інших у процесі скоєння злочину.
2. Співучасть за попередньою домовленістю існує в елементарній формі й у формі організованої групи У першому випадку укладається звичайна угода про скоєння одного злочину .
3. Організована група – це стійка група , яка здійснює певні злочини .
4. Злочинна організація – особливо стійка організована група осіб з розподілом ролей (наприклад банда ).
За співучастю у вчиненні злочину розрізняють таких осіб:
- Виконавець ( ч. 2 ст. 27 КК України ) – це особа, яка безпосередньо вчинила злочин, тобто виконала повністю або частково об’єктивний аспект злочину. Без виконавця немає співучасті .
- Організатор ( ч. 3 ст. 27 КК України ) – це особа , яка керувала , організовувала вчинення злочину і спрямовувала злочинну діяльність співучасників .
- Підбурювач – це особа , яка схилила до вчинення злочину погрозою, підкупом , примусом , умовляннями або в інший спосіб ( ч. 4 ст. 27 КК України )
- Пособник – це особа , яка порадами , вказівками , наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочинних дій виконавцем ( ч. 5 ст. 27 КК України ).
– Конец работы –
Используемые теги: основи, правознавства, Навчальний, посібник0.065
Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Основи правознавства. Навчальний посібник
Если этот материал оказался полезным для Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:
Твитнуть |
Новости и инфо для студентов