Фотографія Святослава Корнійчука - раздел Право, Руське Православне Коло Закінчений Його Зятем – Генералом Воїном Дмитровичем Задонським, Героєм Війни...
закінчений його зятем – генералом Воїном Дмитровичем Задонським, героєм війни 1812 року.
Полковник Ізенбек блукаючи спустошеними кімнатами будинку, зайшов до бібліотеки, де на підлозі валялися розкидані книжки. Там його увагу привернули древні дерев’яні дощечки з вигравіруваними незнайомими літерами. Деякі дощечки були в доброму стані, інші трухляві або надщерблені. Ізенбек колись захоплювався археологією, і тому відразу зрозумів, що дощечки можуть становити історичну цінність. Він гукнув солдата і наказав зібрати дощечки до похідної сумки і оберігати їх.
За перебігом громадянської війни полковник Ізенбек разом з білогвардійцями потрапляє до Криму, звідти евакуювалися до Константинополя. І нарешті, у 1922 році, Федір Ізенбек зі своєю дорогоцінною сумкою опинився спочатку у Франції, а потім у Бельгії. Там він заробляв на хліб тим, що малював східні візерунки для фабрики килимів, не оженився і часто пиячив. Знайдені і збережені дощечки нікому не показував.
Федір Ізенбек подружився з таким же емігрантом Юрієм Миролюбовим, який цікавився стародавньою історією як Росії так і України. Окрім того Миролюбов був поетом і письменником та шукав сюжети, які б допомогли йому щось написати про культуру древніх слов’ян.
Одного дня 1925 року Ізенбек запросив Миролюбова зайти до нього розглянути картини, а під час розмови письменник сказав, що мріє написати епічну поему про «Святослава Хороброго», але йому бракує текстів з подробицями про життя стародавніх слов’ян та їх мову. Федір показав йому дощечки, які здивували Миролюбова і він відразу взявся за їх дослідження та копіювання.
Як згадує Миролюбов, дощечки були зв’язані ремінцем, пропущеним крізь дірочки, приблизно однакового розміру, тридцять вісім сантиметрів на двадцять два, товщиною в пів-сантиметра. Поверхня була подряпана від довгого зберігання. Місцями вони були зовсім зіпсовані, якимось плямами, місцями пожалобилися, надулися, немовби від вологи. Лак, що їх покривав, або ж олія, повідставав, зійшов. Під ним була темна деревина. Ізенбек думав, що дошки березові.
Краї були відрізані нерівно. Схоже, що їх різали ножем, а не пилкою. За розмірами одні були більшими, інші – меншими, так що дошки прилягали один до одного нерівно. Поверхня очевидно також скоблена перед писанням, була нерівна, з поглибленнями.
Текст був написаний або надряпаний шилом, а потім натертий чимось бурим, потемнілим від часу, після чого покритий лаком чи маслом. Можливо, текст дряпали ножем, чого Миролюбов не міг сказати з впевненістю.
Кожного разу для рядка була проведена лінія, досить нерівна, а текст був писаний під нею. На другому боці текст немовби продовжував попередній, так що треба було перевертати зв’язку дощечок.
На полях деяких дощечок були зображення голови бика, на других – сонця, на третіх – різних тварин, можливо, лисиці, або собаки, або вівці, важко було розпізнати ці фігури. Миролюбов гадав, що це були символи місяців року.
Букви були не всі однакові за величиною, були рядки мілкі, а були й крупніші. Видно, що не один чоловік їх писав. Деякі дощечки потріскалися від часу, інші протрухлявіли, і Миролюбов їх склеював за допомогою силікатного лаку.
Ізенбек заборонив Миролюбову виносити дощечки зі своєї квартири, тому справа затяглася на роки. Миролюбов зумів розшифрувати літери, хоч і не обійшлося без помилок. Вдалося скопіювати близько сорока дощечок. Точна кількість невідома, бо деякі були поламані і, можливо, не правильно склеєні їхні шматочки.
Миролюбов перемальовував букву за буквою, не завжди розуміючи значення слова чи речення, та потроху робота просувалася і десь у 1939 році була переписана остання дощечка. Завдяки цій роботі ми маємо тепер тексти цієї безцінної пам’ятки руської історії та духовності.
Існує лист, з якого відомо, що Миролюбов пересилав копії дощечок на зберігання до Музею Російського мистецтва у Сан-Франциско. Припускають, що це він робив в міру того, як закінчував копіювати чергову табличку. Секретарем музею був генерал Олександр Куренков, якого знали під іменем А.А. Кур. Він почав досліджувати тексти дощечок і опублікував свої перші розвідки у 1954 році в літературній газеті «Жар-птиця». Це було перше публічне знайомство з дощечками, винайденими полковником Ізенбеком.
Доля самих дощечок дослідникам невідома. Коли 1938 року почалася війна, Ізенбек залишився у Брюсселі, де й помер в серпні 1941 року. Коли до Миролюбова перейшло те, що залишив у спадок Ізенбек, дощечок уже не було.
Близько 1954 року Миролюбов переїхав до Сан-Франциско, де й почалося його співробітництво з А.А. Куром. Він навіть став редактором газети «Жар-птиця». Юрій Миролюбов помер 6 листопада 1970 року на кораблі в дорозі до Європи.
|
Борис Ребіндер (ліворуч)
та Микола Скрипник
|
Серед тих, хто зацікавився дощечками Ізенбека, був професор біології Парамонов. Саме йому вдалося просунути дослідження дощечок і назвати їх «Велесовою Книгою», бо за змістом 16 дощечки саме Велесу присвячувалася ця книга. Парамонов добре знав історію Русі, старослов’янську мову, шляхом логічного аналізу пояснював тексти. Він видав дві книжки під псевдонімом Сергій Лісний. У першій, під назвою «Русь, звідки ти прийшла?», йдеться про історію відкриття дощечок Ізенбека. У другій – «Велесова Книга» – вміщено аналіз десяти перших табличок, опублікованих у «Жар-птиці» в 1957–1959 роках. Ці праці пізніше увійшли до книги «Русь, откуда ти?». Професор Лісний-Парамонов помер в Австралії у 1968 році.
В 1968 і 1970 роках стараннями Миколи Федоровича Скрипника (Голландія) з’явилися й українські публікації Велесової Книги у видавництві «Млин» (Гаага) і на сторінках «Календаря канадійського фермера», вони включили переклад виконаний Андрієм Кирпичем (Велика Британія). Саме з цим текстом ознайомив читача України київський журнал «Дніпро» (1990. – № 4).
Повний автентичний текст Велесової Книги був зібраний і опублікований 1972 і 1975 рр. М. Скрипником, який передав Борису Ребіндеру (Франція) повне зібрання текстів Велесової Книги з перекладом на українську, російську, англійську мови. Борис Ребіндер видав книжку на французькій мові «Велесова Книга: життя та релігія слов’ян» (Париж, 1980).
Значний внесок у дослідження Велесової Книги зробив професор Володимир Шаян. Його праця «Аналіза «Велес книги» розкриває космогонічне мислення нашого народу. Як фахівець-мовник, В. Шаян переклав кілька дощечок, висловив свої думки щодо правильності перекладу, провів паралелі з Рігведами. Він зазначив, що Книга Велеса – це перший документ, який дозволяє заглянути безпосередньо у саму суть Віри наших Предків.
В Україні окремим друком вийшли повні і удосконалені переклади з численними коментарями Бориса Яценка (Київ, 1995 р.) та Галини Лозко (Київ, 2002 р.). Ці дві праці зробили великий крок в популяризації древньої пам’ятки. Завдяки наполегливій праці визначних вчених вдалося затвердити значимість Велесової Книги для руського народу на державному рівні і ввести її в шкільну навчальну програму. І лише 2009 року за наполяганням "науковців", які виконували змову недоброзичливців Руської Духовності, книгу вилучили з програми, тим самим позбавили молоде покоління осягнути велике богонатхненне письмо, яке допомагало вижити нашому народові у тяжкі роки.
Ми впевнені, що прийде час, коли Велесова Книга посяде своє гідне місце у свідомості русинів. Її священні тексти будуть надихати наш народ до велих звершень і перемог.
В даній книзі ми продовжуємо дослідження Велесової Книги і пропонуємо дослівний переклад, який дасть більш краще відчути мову і образність тексту, для цього залишено слова, які зрозумілі читачу, близькими до оригіналу. Для окремих складних слів зроблено пояснення у виносках. Вибравши такий стиль прийшлося ігнорувати правила сучасної мови. В багатьох місцях ви знайдете відмінний зміст від раніше запропонованих перекладів. Робота над вивченням тексту Велесової Книги продовжується, запрошуємо до співпраці.
Все темы данного раздела:
Голова РПК
Світовит Пашник: 063-336-03-78, 066-153-71-79;
pashnyk@ukr.net
Інтернет-сторінки РПК:
Рідна Віра - http://svit.in.ua
Вісник Рідновіра - http://r
Історія виявлення і дослідження Велесової Книги
Наше життя рухається вперед, та іноді треба озиратися назад, щоб згадати минулі часи і зробити правильні висновки, такому вчить нас Велесова Книга – збірка духовних текстів руського Роду. Ми вчитує
Дошка 1
Во тєчє оупамятохом добля наша стари часи, да ідємо камо – нє вєстє. А тако сьми зрємо воспять а рчємо: "Жє бо єсьми стидіхомся Навє, Правє, Явє знаті а обаполо тьрла вєдєтє а
Дошка 2а
Муж прав, ходяй домовѣ, нѣсть, іжє рѣком, єстє хочящєт прав биті, но єсь, іжє слъвєси го а вьршєна до цѣ съвпадашєт. Тому рчєно єсь о стара або сьєми творялі
Дошка 3а
Мъліхом Влєса, Оіцє нашє, да потягнє в Нєбі комнощь Суражоува, да внідє на ни сурі вѣшаті, злоті коловє въртєщє. То бо Суньцє нашє, іжє святяі на домовє наша. І прєд онь лік б
Дошка 3б
Ін бо кървєнь є сьватая а крявь нашє. Про то мълоуві, яко ізобряшті конязі Староці наша. А тако сє праві пєнтонадєсєчь вѣці кръз Вѣча. А соуборітіся на они соудіті вшяку
Дошка 4а
Почасє жівот трудѣнь… А то бяш в ступѣх болярін Скотєнь, тиі бо нє подлєгшє до хъзяр. Бя іроністі, од Іроні помоці просяі, а тиє комоньства досілаяі, а бяша хъзарашті от
Дошка 4б
Многая ємшці ідша со ніа такожді потрждаяісє. А от тиа бяшєті вольна а зуровєнє о пращурі. Влєсо бо научі тиа зємѣ раті а зърно сѣяті. Тако оубиша тиі пращурі огніщанама
Дошка 4в
Русь бо устріся на Зємє тую до сь. О тоі час ідша до Кііву върязі со гостє а біяху хъзярі. А каганъ хъзярьсштіі рѣчє до Скотєнѣ, помоцє помоляі. Одвъргнє тая Скотєнь а р
Дошка 4г
Соурожіу бо святоу биті над ни. А ідємо камо віждємо: зємѣ горіа а луцѣ морія.
А і то всєнко дєн ко Бозѣм зрящємо, якові єсь Свѣт, єго жє рѣчє
Дошка 5а
С пондрєбєнцє сє зачаті намо тиа околи. Рчємо такиждє: ляти до Діроу за тєнсєнцє пєнтє ста ідоша Пради наши до Гурє Карпанєскє а тамо сє осѣднєша, а жівя кладно. То бо роді сє
Дошка 5б
Сіцє сє ієзєнцє одовратішасє до полудєнє а само нєхая іни. А тако ідша, навєднє скотіа – говада своє і бєща. Ту птіци сріяща мноства, тєчіящєті до нє. А ті то галча і врані од яді л
Дошка 6а
Од Оріє то сєо бящі наши отцє со боруси одо Ра-рієцє до Нєпрєни а Карпанєскє држава. По родіє ти сє праві ті одо родічє а Вѣча. А всак род на імєна свє родічє, кіє соутє праві
Дошка 6б
Сєбто по сти двадєнсєнтє ляти бранє годє, напіраєма задѣ єгуншті а брєндє, шєдша до полуноцє мєзє Ра-рієка а Дівуна а тамо то прєпаднє. Ієрманрєх а Гуларєх вєд ю на новѣ
Дошка 6в
То сє заяві за мєржєцє а ста гради градяшєтє Хоросун а іна воздєня. Русколанє, раздєрєна смутамі, ста творяшєті на полудєн, а борусє – на полнощє. Бя многая утєрпѣніа. Тобто п
Дошка 6г
Длугва бяшєтє ляти одєрєнє трватєсє. А тако пршєдє дєня, руси утєцєша одо Набсурсару. Парцє бо нє тєкоша за нє, а тако ідяі до краіє нашєх а тамо бо слєнша пѣснєша наша до Інт
Дошка 6д
То бо жрєчіє о Вѣдѣ сєн гобзяншєті рѣкоста, а тую украдє одо нь а нє імахом нині, колбо нє імахом бранди наша а бояні. Так бѣхом стє нєвѣгласіє до конц
Дошка 6е
Ті часє соутє вєлма прчєста, бо тє дєн жє смє такоу ясна а сушна бя, на ни зуріва. Тако жітва сє нє урондє, а прєто ж ідяхом на зємє іну, а тамо смє удєржєхом.
Потлцєна бя
Дошка 6є
Ти вутцє прєдѣляшєт кажду на потрбє, а ту бяшєт інь сутє а інда тврга. А тоі Асклд пожєрє богом чіужєм, нє ботє нашієм. Такоє бєндє оцовє нашє, а нєсьми битє інє. А грьцє хтяє
Дошка 7а
Слва Бзєм нашєм! Імємо істу віру, якова нє потрєбує чловєнєнска жєртва. А тая сє дѣє о ворязі, кіі убо вѣжди жрялі ю, імєновашє Пєруна Паркуна, а тому жряша. Ми жє смє х
Дошка 7б
А роміє, вєндє, яко дрзі смє о жівотє нашєм а понєхъша ни на то. Тако грьціє хотяй одєрєнєтє ни о Хорсунє, а прящєхомсє зурє проті борства нашієго. А бя борія а пря вєлка трдєсєнтє
Дошка 7в
Тогдяшє нє бя інакостє, а днєсє прєбєндє достяйни. А мєжахом смє сє одразітє сєн од вразєх, а дєньмо тако сє – одразєньмє! І яхом свє сєва а ова, пєрвѣ зовєнхом на стєнгє вутц
Дошка 7г
А тако бєндємо рди ота, бо брєшє псіцья грьєцкя, а ліс хітрощєма одврнє насо од трви нашєя. А то імяхом ясєтє, яко щє Сунє врдятє, то бє нашє мєта – оуцєшєшєтє сія а нє збртє сєма.
Дошка 7д
А да справєхом трізну славну по врзєх. А налєтьмо соколи на Хорсунє, да бєрєхом ядь, а добра, а скотія, ніжє полоняхом грьці. Ті бо то нас вѣдяй, яко злих, а сєма добрі на Рус
Дошка 7е
І умрє, а до Луцє Свргова ідє. А тамо Пєруніца рѣчє: "Тиє бо нікіє ін, ніжє рус-гордін, ані грьць, ані вряг, анмо славєн роду славна". А тон ідє по спѣвєх Мати
Дошка 7є
Тамо Пєрунь ідє а, главу златоу трсєщє, молинє посєвахшєть до Сврзє сіняє, і та тврдєсє одо тиє. А Матирє-Слава спѣвашєть о трудѣах свакєх ратнєх, а мамєхом ста послєнха
Дошка 7ж
А ту хом вєдѣтє імахом, да сєн збіряє род руськ до дєсѣнцє, а дєсѣнцє – до сти. А да тая напдяшєть о врзєх а пімєть є главє єва одтрчєца а тамо злая полєншєть – да
Дошка 7з
Тако рцѣмо смє, жє імахом красная вѣнцє Вірє нашє а нє імахом цизіа добіратєсє. Ту кнєз нашє рєчєшє, жє імахом ітє до Ясунє- боляривє, абєхом смє то ухраняли одо вразє п
Дошка 8
А тако ста мєрзє руси распрє а оусобіціа, а Жалє ста мєжє они. А почашє плакатє а виріѣкатє іма. Да нє гряднємо за они, яко тамо ста бєндє погєнбєль нашє, а дєпчємохомся до та
Дошка 9а
О тоі час бя Богумір, муж Слви, а імя тріє дщєрѣ а двіє сині. Тиє бо вєідяша скуфє до стєнпи а тамо жівяі о травѣх по отцє вѣщася, і бояні бозєслушьни, а разуми вх
Дошка 9б
Прідошя із Крає Зєлєня о морѣ Годьско, а тамо пототщєшя годъ, яква намо путє прєткавяшя. А тако сє біяшєхом о зємє тєа, о жітнѣ нашя. До тє сва бяша оцє нашя о брѣ
Дошка 10
Богуміру бо Бозє даяшуть благи зємная, а тємо смє нє імяхомсє, яко намо бя інь. А старцє о роді обєрєшєхом яко комонѣзє, іжь од часи старі сутє нашє вуцє наімяхом раз всє. То
Дошка 11а
Сє бояшєтє пєрвіє Тріглву поклоняшєтєсє імахом а тому влікоу слву пояшєхом. Хваліхом Ісварга Діда Бжіа, якождє тєно єсє родоу Божьску нчєльніко а всєнску рдоу студіц вєчєн, яков бо
Дошка 11б
Радогщ, Колєндо а Кришєнь. І сє отва удрзєц Сивий Яръ а Дажбо. Сє бо іни сутє: Бієлоярє, Ладє, Коупало, сѣніц, жітнєц, вѣніц, зрніц, овсѣніц, просіц, студєць, лєді
Дошка 12
Ащє сурі сяшєті, поємо хвлу Бгом а огніщу Пєруніу, іжє єсь рѣком "потіатіщ на врзі". А рцємо вліка Слву оцѣм ншім дѣдом, якові соутє вє Сврзє. Прчємо так
Дошка 14
Понєждє сє ідє врг на нє, обєрєхом смє мєчє, а одєрзєхом вєщєна од Матєр-Сва словєси, якождє будоущая нашіа іє слвна, і тєцєхом до смртє, яко до празднованіа.
Рчєна намо о
Дошка 15а
Сє Старьградє понєхшє, ідьшіа до Ілмєр-єзєра, і тамо утворяі грд інь – Новь, і тамо прєбєндієхом. І ту Сврги пєрвіє Пращурє моліхом, сє Рді-Рожєнієць кринь є прєпросіхом, і то дуб о
Дошка 15б
(закінчення дошки 15а) … о годіє, киа сє бущіє до зходжіна Суніє. І отудє ідь до Суніє, до Нієпра-ріка, і ясьмо тамо.
Киє оутврждє нь грд, якє обитєвацє слвнє рді ін
Дошка 16а
Влєс-кнігу сіу птчємо Бгу ншєму, у кіє бо єстє прібєзіца сіла. В они врмѣни бя мєнж, яки бя блг а дблѣ, іжє рчєн бящ уцт в Рсі. А то імц жєну і два дщєрє. Імаста она скт
Дошка 17а
І сє бяшєтє кньзєвє Славну со братарє му Сківьу. А сє прє вєстє вьлкікє на въстєнцє. І сєі ти рєчєтє: "Ідємо до зємє Ільємєрстє а Дунає". І тако ієщєтє, і Бъстарє, сна свє
Дошка 17б
І сє бя іматє отєврцє, сєбто стоупни хорпє хранєтє іміяхомь, яко Оцє нашіє а Праоцє, іжє кърпяшєтє імашє о свє стоупє, і сє травє свє, і квєтєнь хранєтє умієща, якождє крьв совє лія
Дошка 17в
Якождє тако рієх оно Кісєк на людє свє за часє напднєстє на овіє. І тоіє омързєшєсє о вразєх і токьщє на они, і потлцчє іє. Сє іміяхомь знак тоієі мощьєностє і нє мъгощєхом до Явє датє ови, сєбто б
Дошка 18а
Сєбто зряшєтє обєсва, да імєтє Птицю тую на чєлє вашєм. А та вєндє ви до витєжєнстє надо врзє. Сє бо ях іни Сва а тамождє сєн одєржєшєт. І ту красоущєсє прєд ни а влєцє свієтамє до
Дошка 18б
Рцієхом єсьмє о тієх, якові гобзяхуть о ни. І сє нє імяхом молбітцє і ряхом отва опрє студніє а родніці, ідєжє Вода Жівя тєцє, і тамо волба іє, і влці хіцнє нє ходяшєть о тєа.
Дошка 19
Сє бо відѣх сєн в Наві. І ту огнєви облацє, ізидєть од онє Зміє чюдєнь і отоцє зємє. І тєчяшєть крв із нє, і той лізя ю. І сє придєть Моуж силєн і розтрщє Зміє на дви – і ста
Дошка 20
У першодруці "Жар-птици" зроблена примітка (цитується за "ТОДРЛ"; переклад з російської): "Дощечка №20. Ця дощечка фактично являє собою уривки тексту, сп
Дошка 22
А щє ботє сєн орцєно єсє, якождє Квасуро одєрзє о Бзєх таіноу утвржяшєтє Суриноу. А то бо єсє вжижєнє оутълієніє, яквє імяхом смє до Радогьщє о Бзієх сє радоваті а пліясяцє, вѣ
Дошка 21
Сє бо Хьрбєр оборєншєть тую силоу злую, обєсєнть опояшєньсть ває. І мієхом сєбто урьви храняшєтє, і сєнь хранє Бозєм ставієхомь, і грядіхомь стієнє о дубіє, і за осви часто по-друго
Дошка 23
Сєбто Новьярє ідє одо Старєа, іждє бяша отаква русєчє. А сє ідє до пълднє і тамо грящєтє о стоупєх дєсєнтє вієци. Табто єсє таждє русє – ізбряшєть кнєзи своі. І тиа од роди своі, і
Дошка 24а
І сє грядєть сь сили многая Дєжбо о помощє людєм свєієм. І тако страхи нє імь, понєжди дрєвли, яко нови. О ни сє пєцийстє Тиє, і ряхом о Нієм, якождє хочєть. І сє ждієхом по свіє дн
Дошка 24б
Піймо сурє питвоу о славоу ту пєнтєкрати дєно. І огніци узгнєхомь о доуби; і тако Снопа влєціємо а рціємо хвлу о нє. Ісьмє Дажьбови внуцє і нє смієхомь нєхатіє слави нашєа за вієци.
Дошка 24в
Сє жртьва нашіа іє мєд-сурє о дєвєнтєсили і щалє удіяня і на Сурі ставієна тріє дні, а по тієх скрєнз вълну ціждєна. І та бєндєшєть нашє жртва Бзєм Правієм, яквє соутє нашє праоцє,
Дошка 24г
Ідяхь одє тівєрсє і до Синіє морє, а Сурєнжє до ви і рєкохь вамо, яко жє вієдієхомь само, о то ізє старіа зємє нашіа сполєнства антієва, і тако жє ієстє за многиа крвє літєа по ніє.
Дошка 25
Сє бяшєтє ови о Караніу. І сє град мал о брзєх морстієх русштієх. І тамо бя конєзє, яков ісє рчє єланє бієтє, о отрцєтє одо Русє. І тоє оудієяшєть ратє і комонєства, а ідє на нє і в
Дошка 26
І сє бяшєть ова часє Осєдєнь, огнщано, і сєіє блг бя. І Бзє іємоу даяцє овні многа і скотіа о паснствє о ступієх. І сє бяшєть овєіє прє трвєх мнгѣієх, і Бозіє даяцє моу сктіу
Дошка 27
В архіві Ю.П. Миролюбова цей текст не зберігся. У виданні "Жар-птици" така примітка (взято з "ТОДРЛ"): "Збірна дощечка № 27 (Готська). Дощечка ця зібрана
Дошка 28
Сє врганє нашіє отє, і нє можяхомь овратєцє о задє і сє врьгащєть і сє градє нашіє о тяготє свє осєщєсє. І сє рієкощь імо конєнзь Бравєлєнь: "Одєржатєсє о помощчє грд грдвіє і
Дошка 29
Сєбто трщєхомь об оніє о(н)ієгди. І да ідє слво нашіє о Правдіє, і такво обрієцієхомь Првду. І сє рцієхомь од старіє словєси, якови істєчіа од оцє нашіє, іжь бо бяшє силнє. І то імя
Дошка 30
Сє бо хрняшєхомь Питарє Дяіє, якожди тоіє особєнь іє сташєть о Матрі протієвє. Сє бо тє бєньшє о совстєнплєніа до Кринь. І та ідяшєть, рєнцєми вздіа до хлєнбь. І сє дашєть даж(д)є,
Дошка 31
Пожєчємо Ті, Бъжє, яко сє намо дєяцєші суру піті смьртну а на вразі грєндєшєші, а тоя біяшєші мєчєм Твоєм мовлєном, згоу а свѣнтєм мрщіші очєсиа. А нъщ на нє натєнчашє, аби ся
У Лозко ці частини переставлені.
Іда домі сва а і дамі сушті. Да святітася імєно го Індра, ак бо тоі ієс нас Бг а мєжє Бгі а Вєді знашті, так оспієм бяхом моштє Го. А імами стаді скотіа, іж брєжєхом от зла. Гобзявіся та стади, убр
Дошка 32
І сє бястє поврждєна Рузколанє одо годє Ієрмєнрєху. А тоі хтв жєну од родє нашє і ту поврєнждє. Сє Вуцєвє нашє тєчашутє на нє, Ієрмєнрєх розбієтє іє. І поврждєтє русє Божє-Бусє і сє
Дошка 33
Сєбто на дрєвлєй час мнозє род събрящу Вутцє, овє жє імяху старцє і вѣчє, іні бо імяшє кьнязє, іжє събряшє по сємдьмє колє од Колядє до Коляди. І сє вєсєк род правісє коудєсні
Взято з фотокопії рукописного тексту Ю.П. Миролюбова (ТОДРЛ. – Т. 43. – С 183). У різних видання уривки подані в різному порядку.
... нє почамє... іжє сє спомєнєхом Маху, якє славєнє до кущє давєі і єдєнства зємє удбя.
Сє гонєц прітєч і тий рєчє: "Сє вьржєтє Дунаєві і тамо волохи бити…" І сє рострщєні нинє
Дошка 34
Сє бо кнєзєвє Киу до умь спадє ходяшєтє на блгарє а ту ратє пождєнє до полунощє, а аждє на Воронєнцє, і дєсь тамо ожєсіа. І тако біа сва воіа полєніа, обращєтє іма, а сє бо глудє іс
Дошка 35а
Сє оубособьство нашіє прєчіноу бя, яковє сва імяхом словєси обліцєна дѣяє. А і тамо рьцѣхом воістіну блгая о рдєм нашєм. Да нє лждєхом о ти, а істову рцѣхом о ніа.
Дошка 35б
Сє бь тє прєідє ізвє до края ієго і поча скотіа обєрєшєтє. І сє Кисько налієзє на нє, опрвє ождєнє, і одва бяшь ождєнєнь само. І людьва бяшєть гряхомь покрьмє статє, і ядьша мнозіа
Дошка 36а
Прєдрєчєно єсь од старь часє, якождє імяхомь со сполєтє со ініа творяшє дєржєвь вєлкоу, одродєтє імяхомь Рускєнь нашіу о Голуніє а трі сєнтє градіє і сєліа. Огніц дубнєх димь єсь та
Дошка 36б
Одєідє Хорєвь і Щєх од инє а сєхомь до Карпаньстє горіа, і тамо бяхомь іні градє творяє а міну імяхомь со плємєни ініа, і богєнствє імяхомь вєлко. Сє бо врзі налєзєшє на ни, і то тє
Дошка 37а
Сє бієть кридлєма Матр-Сва Птиця, якождє врмановіє ідяшуть на нє. І тє розє до чєль даяшуть і, таквє тєцоутшє, налієзоуть на нє. А сє тєчє туга влка о краіє нашіє, яко димовє ступні
Дошка 37б
Тєцєтє, братіє нашіє, плємєно о плємєно, роді о роді і биієтєсє о сєбіє на зєміє нашіє, яква налєждє ни і ніколіждє інамо. Сє бо сьмє, русічє, славєцє Бзє нашіа спієви нашіє і плєнс
Дошка 38а
(Пісано сє рукоу)
І пакі бѣ вьліко студовєніє. Родічі бо сє праша о владіщі, а мнозі рѣкша: "Нє йдємо до Роду, іяко нѣсть оуспокоєнія огніщаномъ, а б
Дошка 38б
Даждьбогъ на струзѣ своємъ бяшєть въ Сварзѣ прємоудрѣй, якова єстє синя. А струг отий сіяшєть а срящєто, яко злато Огнєбогом роспалєн єсть. Того доуханіє – жівоть
Єрменрех – див. Германаріх.
Ерек– припускають що це Рюрик, бо розповідях згадується разом з Аскольдом: "Тото бо варяги Ерек і Аськ усілися се на шию нашу і мразять [*паскудять] нам до
ВикористанА ЛІТЕРАТУРА
1. Археология Украинской ССР в 3-х томах. – К.: Наук. думка, 1986.
2. Біблія або книги святого письма старого і нового заповіту, 1988.
3. Велесова книга: Легенди. Міти. Думи. Скри
Новости и инфо для студентов