Фінансове право має спільні риси з цивільним правом, передусім через подібність предмета правового регулювання. Як відомо, предметом цивільного права є майнові та немайнові відносини, а предметом фінансового права — відносини, які за своїм характером є майновими. Тому розмежування цих галузей права слід проводити за критерієм методу.
Методом цивільного права є юридична рівність сторін. Як зазначалося, методом фінансового права є метод владних приписів, який має протилежні з названим методом ознаки.
На противагу цьому спільні риси фінансового та адміністративного права виявляються саме в схожому методі — імперативному. Тому відмінності між адміністративним і фінансовим правом слід з’ясовувати шляхом розмежування предмету правового регулювання. Специфіка предмета фінансового права, на думку фахівців[2], полягає в тому, що до сфери фінансово-правового регулювання входять тільки ті відносини (за участю органів виконавчої влади), через які безпосередньо реалізується функція фінансового забезпечення держави. Отже, предметом фінансового права є тільки ті відносини, які безпосередньо стосуються формування, розподілу і використання державних грошових фондів. Предметом адміністративного права є відносини, що сприяють виконанню інших функцій держави: забезпечення національної безпеки, громадського порядку, охорона природи та ін.
Метод фінансового та адміністративного права також, на перший погляд, однаковий, але в адміністративному праві суб’єктам надається більше оперативної самостійності.
Ураховуючи викладене, найвдалішим і найповнішим є визначення поняття фінансового права як самостійної галузі публічного права, що регулює суспільні відносини у сфері мобілізації, розподілу й використання централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів держави з метою забезпечення виконання нею завдань і функцій[3].