Конституційно-правові відносини

Норми конституційного права діють у тому разі, коли во­ни реалізуються. Під реалізацією норм конституційного пра­ва розуміється здійснення учасниками конституційно-право-

²* -35-

вих відносин встановлених у них приписів. У результаті реа­лізації цих норм виникають конституційно-правові відноси­ни. Отже політико-правові суспільні відносини, врегульовані нормами Конституції України, становлять конституційно-правові відносини.

Існує й інша думка, згідно з якою конституційно-правові відносини — це юридичний зв'язок між суб'єктами цих від­носин.

Таким чином, конституційно-правові відносини — це

політико-правові суспільні відносини, врегульовані нор­мами конституційного права України, змістом яких, є юридичний зв'язок між його суб'єктами у формі прав та обов'язків, передбачених відповідною конституційно-правовою нормою.

Будь-які правовідносини, у тому числі і в конституційно­му праві, є результатом впливу правової норми на суспільні відносини, які можна охарактеризувати як засіб переведен­ня змісту правової норми (суб'єктивного права) в її конкрет­ні (суб'єктивні) права та обов'язки учасників правовідносин. Як одному з видів правовідносин конституційно-право­вим відносинам у цілому притаманні загальні ознаки, що характерні для правовідносин взагалі: вони є вольовими від­носинами, виникають між учасниками правовідносин відпо­відно до норм права, які визначають їх права і обов'язки.

Разом з тим конституційно-правові відносини мають і свої особливості, визначені ведучим місцем конституційного права у правовій системі українського національного права. До цих особливостей належать: їх особливий зміст, зумовле­ний специфічним характером предмета і методу конституцій­ного права; особливе місце і роль цих відносин у системі правовідносин; особливе коло суб'єктів конституційно-пра-

вових відносин.

Оскільки юридичний зміст правовідносин становлять права та обов'язки їх учасників, остільки особливості зміс­ту конституційно-правових відносин слід шукати в харак­тері прав та обов'язків учасників правовідносин, встановле них нормами конституційного права. Особливості цих прав обов'язків полягають у тому, що вони найповніше виража ють суверенітет українського народу, визначають становиш^ людини і громадянина в суспільстві і державі, закріплююті форми здійснення державної влади в Україні.

-36-

Ообливість конституційно-правових відносин поля­гає в тому, що багато з них мають загальний характер.

Іншою особливістю цих відносин є й те, що їм прита­манний особливий склад учасників (сторін), більшість з яких характерна лише для конституційно-правових відносин.

Характер конституційно-правових відносин визначається перш за все певними конституційними нормами. Власне вони є першим елементом складу конституційно-правових відносин, оскільки визначають права і обов'язки суб'єктів цих відносин.

Відповідно другим елементом є суб'єкти. Під суб'єкта­ми конституційно-правових відносин розуміють їх учас­ників, які виступають як сторони.

Суб'єктами цих відносин є: Український народ — носій повновладдя; Українська держава; нації, корінні народи, на­ціональні меншини, що населяють Україну; фізичні особи; юридичні особи; громадяни України; в деяких випадках іно­земці і особи без громадянства; політичні партії і громадські організації; державні органи та органи державної влади; ви­борці, що об'єднані у виборчі округи; комітети та комісії Вер­ховної Ради України; депутати; службові особи державних органів і громадських об'єднань; адміністративно-територі­альні одиниці; територіальні громади та інші елементи систе­ми місцевого самоврядування.

Статус учасників конституційно-правових відносин поля­гає в тому, що вони посідають особливе місце у сфері су­спільних відносин, які виникають і діють у процесі взаємо­відносин людини і громадянина як ведучого суб'єкта цих правовідносин і держави та її органів, які відіграють службо­ву роль стосовно особи, внаслідок чого основне знаряддя їх діяльності — державна влада — обмежена Конституцією.

Такі відносини влади, зокрема її носії — перелічені суб'­єкти, посідають особливе місце тому, що саме вони здійсню­ють таку владу, наділені виключними повноваженнями, їхні дії і вчинки здебільшого мають владно-імперативний харак­тер. Однак суб'єкти цих відносин наділені неоднаковими правами та обов'язками, тобто різною за змістом державно-правовою правоздатністю. Так, ніхто з учасників суспільних відносин не наділений такою правоздатністю, яку має народ України, тобто сукупність громадян, — суверенний носій

-37-

влади. Причому свою владу він може реалізувати як через систему створюваних ним органів, так і безпосередньо.

Особливість суб'єктів конституційно-правових відносин полягає у тому, що вони мають різні за обсягом права та обов'язки, тобто різну за змістом правоздатність — власти­вість володіти правами та обов'язками відповідно до норм конституційного права. Неоднакова вона, наприклад, у наро­ду України і Української держави, у громадян України, з од­ного боку, й іноземців і апатридів — з другого, які у випад­ках, визначених законом, також можуть бути суб'єктами конституційно-правових відносин. Громадяни України, крім того, різняться за своєю дієздатністю, тобто можливістю своїми діями здійснювати надані їм права і виконувати по­кладені на них обов'язки.

Іншою рисою суб'єктів конституційно-правових відносин є особливий механізм реалізації їхніх повноважень. Така реалізація здійснюється безпосередньо через норми джерел конституційного права (Президент України обирається наро­дом) або через норми інших галузей права (право на забез­печення недоторканності житла, у разі потреби здійснюєть­ся у повному обсязі нормами кримінального права).

Специфіка деяких суб'єктів цих відносин полягає у тому, що вони виступають лише як учасники конституційно-право­вих відносин і не можуть бути суб'єктами інших правових відносин (наприклад, територіальні утворення). Переважна більшість суб'єктів виступає учасниками як конституційно-правових, так і інших відносин, причому основою статусу цих "суб'єктів є конституційно-правовий статус.

Особливий, субординаційний характер мають зв'язки між суб'єктами конституційного права та суб'єктами інших правових відносин. Визначальною рисою таких зв'язків є їх нерівноправний характер, тобто один із двох таких суб'єктів наділений владними, підпорядковуючими повноваженнями відносно іншого суб'єкта. Проте, з цього правила є й винят­ки, коли відносини між суб'єктами конституційно-правових відносин рівноправні, паритетні. Це, наприклад, відносини між територіальними утвореннями, які виступають суб'єкта­ми конституційно-правових відносин, між державними орга­нами. Прикладом таких відносин між цими органами можна вважати Конституційний договір між Верховною Радою Ук­раїни і Президентом України від 18 червня 1995 р.

-38-

Діяльність суб'єктів конституційно-правових відносин з реалізації наданих їм прав, свобод і обов'язків пов'язана з об'єктами конституційно-правових відносин.

Під об'єктами конституційно-правових відносин ро­зуміють певні дії, особисті, соціальні або державні бла­га, які безпосередньо задовольняють інтереси і потреби суб'єктів цих відносин і з приводу яких їх учасники всту­пають у ці відносини і здійснюють свої суб'єктивні кон­ституційні права і обов'язки.

Згадані блага можуть бути матеріальні і нематеріальні.

Матеріальними видами об'єктів конституційно-пра­вових відносин є:

— політичні блага — конституційний лад, суверенітет, влада, влада народу, державна влада, громадянство, депутат­ський мандат, посада, територіальна цілісність тощо;

— дії уповноваженого суб'єкта (парламенту, Президента України, народного депутата тощо);

— дії зобов'язаних суб'єктів (підпорядкованих органів державної влади, суб'єктів правовідносин, щодо яких прий­нято відповідне рішення Конституційного Суду України);

— речі та інші майнові і духовні блага (власність, засоби виробництва, предмети споживання, гроші, цінні папери, по­датки, збори, інтелектуальна власність, наукові і літературні твори, образотворче мистецтво тощо);

— поведінка суб'єктів конституційно-правових відносин;

— результати поведінки суб'єктів таких відносин;

— природні об'єкти.

Видами об'єктів нематеріальних конституційно-пра­вових відносин є:

— особисті нематеріальні блага людини і громадянина (життя, здоров'я, честь, гідність);

•>— певні соціальні властивості і риси об'єднань, спільностей;

— духовні цінності.

У більшості випадків підставою для виникнення, зміни і припинення конституційно-правових відносин є дії або акти як результат таких дій.

Так, згідно зі ст. 88 Конституції України Голова Верхов­ної Ради України обирається єдиним законодавчим органом — парламентом України. Об'єктом правовідносин тут є дія, внаслідок якої реалізується ця норма Конституції.

-39-

Акт Президента України про прийняття іноземця до гро- , мадянства України є підставою для виникнення конституцій­но-правових відносин між Україною і новим громадянином держави (п. 26 ст. 106 Конституції).

Серед матеріальних видів об'єктів конституційно-право-вих відносин провідна роль належить загальнонародним та загальнодержавним об'єктам. Це:

— конституційний лад в Україні, право визначати і змі­нювати який належить виключно народові (ч. З ст. 5 Консти­туції);

— влада народу, державна влада, місцева влада (стат­ті 5, 6 та 7);

— суверенітет і територіальна цілісність України (стат­ті 1, 2 та 17);

— економічна та інформаційна безпека України (ч. 1 ст. 17).

До дій уповноваженого суб'єкта належать:

— повноваження Верховної Ради (статті 85 і 92 Консти­туції). Згідно з ч. 2 ст. 82 Конституції України Верховна Ра­да України є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу;

— повноваження Президента України (ст. 106 Конститу­ції). За ст. 104 Конституції України повноваження Президен­та починаються з моменту складення присяги і припиня­ються у строк, визначений законом, або достроково чи в порядку імпічменту (статті 108 і 109 Конституції);

— повноваження народного депутата України, які почи­наються з моменту складання присяги і припиняються у строк, визначений законом, або достроково (статті 79 і 81

Конституції).

Об'єктами конституційно-правових відносин є й дії зо­бов'язаних суб'єктів. Зокрема, прийняття Верховною Ра­дою України резолюції недовіри Кабінетові Міністрів Украї­ни має наслідком відставку Кабінету Міністрів (ч. 4 ст. 115

Конституції України);

Стаття 78 Конституції України зобов'язує народних де-і путатів України не мати іншого представницького мандата! чи бути на державній службі. і

Рішення Конституційного Суду України про відповідність! Конституції України перелічених у ч. 2 ст. 150 Конституцій України нормативно-правових актів Верховної Ради України! Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховне^

-40 -

Ради Автономної Республіки Крим є обов'язковим для вико­нання на території України.

Речі (майнові і культурні блага) є об'єктами тих _Конституційно-правових відносин, що пов'язані із закріп­ленням і захистом землі, її надр, атмосферного повітря, вод­них та інших природних ресурсів, які перебувають у межах території України, а також із закріпленням і захистом усіх форм власності (статті 13, 14 та 41 Конституції України).

Об'єктами цього виду правовідносин також є: приватна власність, інтелектуальна власність, підприємницька діяль­ність, яка не заборонена законом, художня, наукова і тех­нічна творчість; авторські права; моральні і матеріальні ін­тереси, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності (статті 41, 42 та 54 Конституції України).

Поведінка суб'єктів конституційно-правових відносин — об'єкт таких відносин. Це фіксується визначенням у поведін­ці можливого складу правопорушення. Так, Президент Ук­раїни може бути усунутий з поста Верховною Радою Украї­ни в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину (ч. 1 ст. 111 Конституції України).

Об'єктами конституційно-правових відносин цієї групи (матеріальних видів об'єктів) є також поведінка суб'єктів та­ких відносин. Наприклад, обласна чи районна рада може висловити недовіру голові відповідної місцевої державної ад­міністрації, на підставі чого Президент України приймає рі­шення і дає обгрунтовану відповідь. Якщо недовіру цим по­садовим особам висловили дві третини депутатів від складу відповідної ради, то Президент України приймає рішення про відставку голови місцевої державної адміністрації (частини 9 і 10 ст, 118 Конституції України).

Забезпечення екологічної безпеки, підтримання екологіч­ної рівноваги на території України, подолання наслідків Чор­нобильської катастрофи, збереження генофонду Українсько­го народу (ст. 16 Конституції) — все це належить до такого виду матеріальних об'єктів конституційно-правових відно­син, як стан природних об'єктів.

Серед другої групи видів об'єктів (нематеріальні об'­єкти) конституційно-правових відносин слід передусім виді­лити особисті нематеріальні блага людей.

-41-

Конкретними об'єктами правовідносин цієї групи є:

— життя людини, захист його є обов'язком держави

(ч. 2 ст. 27 Конституції);

— охорона здоров'я людини (ч. 1 ст. 49 Конституції). Ок­ремий вид нематеріальних благ людини як конкретний об'­єкт конституційно-правових відносин пов'язаний із захистом від посягань на честь і гідність людини та посадової особи, зокрема глави держави Президента України (ч. 1 ст. 28 і ч. 2 ст. 105 Конституції). Прикладом такого об'єкта конституцій­но-правових відносин, як соціальні властивості об'єднань і спільностей громадян, є право громадян на свободу об'єд­нання у політичні партії та громадські організації для здій­снення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політич­них, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів

(ст. 36 Конституції).

Духовні цінності як об'єкт конституційно-правових відно­син знаходять конкретизацію у зобов'язанні держави сприя­ти історичній свідомості, традиціям і культурі української на­ції, розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України (ст. 11 Конституції). До них слід віднести право лю­дини і громадянина України на свободу світогляду і віроспо­відання (ч. 1 ст. 35 Конституції).

Нарешті, об'єктом конституційно-правових відносин цієї групи є культурна спадщина України (ч. 4 ст. 54 Конституції). Підставою для виникнення, зміни і припинення консти­туційно-правових відносин є певні життєві обставини, умо­ви, що сформульовані у нормах конституційного права. Такі обставини (умови) визначаються як юридичні факти. Вони відрізняються від інших суспільних фактів тим, що тягнуть за собою певні правові наслідки.

Під юридичними фактами розуміють, як правило, такі життєві обставини, з якими норми права пов'язу­ють виникнення, зміну чи припинення правових відносин. \ Іншими словами, з настанням конкретних явищ, передбаче-і них гіпотезами норм, норми реалізуються. Проте, нерідко та­кі норми реалізуються без юридичних фактів і, як наслідок, без правовідносин. Це повною мірою стосується правоздат­ності особи чи організації, що виникає вже з самого факт народження особи чи утворення організації. Але правоздаї ність — не правовідносини, а лише їх передумова. Така сам!

-42-

ситуація щодо забороняючих норм, які в переважній біль­шості реалізуються за межами конкретних правовідносин. Тому в дефініціях юридичних фактів треба обов'язково під­креслювати, що правові факти — це такі факти реальної дійсності, з настанням яких настають певні юридичні наслідки (а не тільки правовідносини).

Особливості конституційно-правових фактів зумовлені тими суспільними відносинами, які потрапляють у сферу дії норм конституційного права. Такі факти спричиняють виник­нення, зміну чи призупинення правовідносин, які мають міс­це у процесі реалізації конституційно-правових норм.

Юридичні факти передбачаються у гіпотезах таких норм.

За своїм змістом юридичні факти поділяють на юридич­ні події, юридичні дії та правовий стан.

До юридичних подій у конституційному праві належать факти, які не залежать від волі і свідомості учасників дер­жавно-правових відносин (народження, смерть, хвороба лю­дини, досягнення певного віку). Наприклад, у зв'язку з до­сягненням 21-річного віку у громадянина України виникає право бути обраним депутатом Верховної Ради України.

Проте, одних подій ще не досить для виникнення консти­туційно-правових відносин: вони здебільшого лише створю­ють передумови реалізації прав. Так, для реалізації права на освіту при досягненні певного віку має бути реалізований механізм переведення можливостей у реальну дійсність. Ін­шим прикладом може бути ст. 36 Конституції України, де для реалізації права об'єднуватися у політичні партії та інші громадські організації досягнення громадянином відповідно­го віку не є єдиною і вирішальною умовою. Потрібні воля й бажання громадянина стати членом такої організації, його згода на це тощо.

Юридичні дії — це обставини, пов'язані з діяльністю людини, виявом її волі. Юридичні дії можуть бути правомірні (видання закону в межах компетенції Верховної Ради) і не­правомірні (видання акта з перевищенням повноважень пев­ного державного органу або посадової особи); правомірні дії поділяються на юридичні акти і юридичні вчинки.

Під юридичними актами розуміють дії суб'єктів, спря­мовані на досягнення певних правових наслідків. Наприклад, акти державних органів, угоди тощо. Юридичні вчинки — це заяви і клопотання громадян, запит депутата тощо.

-43-

У конституційному праві розрізняються також правомір­ні і неправомірні факти. Правомірними фактами е такі дії, які відповідають вимогам, що визначаються Конституцією та іншими загальнодержавними актами. Зокрема, правомірни­ми діями громадян будуть такі, які узгоджуються з конститу­ційним принципом: "Ніхто не може бути примушений ро­бити те, що не передбачено законодавством". І навпаки, орієнтиром для дій державних органів і посадових осіб є пра­вило: "Органи державної влади та органи місцевого самовря­дування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підста­ві, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України" (ч. 2 ст. 19 Конституції

України).

Видом юридичних фактів є правовий стан (наприклад,

стан особи у громадянстві України, стан у шлюбі тощо).

Під впливом юридичних фактів реалізуються конститу­ційно-правові норми, виникають, змінюються і припиняють­ся конституційно-правові відносини.

Вивчення й аналіз конституційно-правових фактів дає під­стави для їх класифікації, в основі якої лежать такі критерії:

— наслідки, які спричиняє юридичний факт — правоут-ворюючі, правозмінюючі, правосприяючі;

— форма юридичних фактів — позитивні й негативні;

— характер дії юридичного факту — факти обмеженої,

однократної дії і факти-стани.

Правоутворюючими актами є рішення про проведення позачергових та повторних виборів, на основі яких виника­ють конституційно-правові відносини.

Правозмінюючі юридичні факти тягнуть за собою зміну обсягу правоздатності суб'єктів, перехід конституційно-пра- І вових відносин у нову якість, в інші види правовідносин. І Прикладами таких юридичних правозмінюючих фактів мо- * жуть бути: обрання Президента України; досягнення грома­дянином встановленого законом віку; набуття особою гро­мадянства України тощо. Нерідко правозмінюючі юридичні факти викликають до життя принципово нові конституційно-правові відносини.

Правоприпиняючі факти припиняють конституційно-правові відносини при достроковому припиненні повнова­жень органу державної влади, народного депутата, на підста­ві чого виникають нові правовідносини.

-44-

і

Залежно від форми вияву конституційно-правові факти можуть бути позитивні й негативні. Позитивні факти ви­кликають певні правові наслідки, негативні не породжують' їх. У конституційному праві переважна частина юридичних фактів має позитивний характер. Прикладом негативних юридичних фактів є дострокове припинення повноважень на­родного депутата в разі невиконання вимог щодо несумісності, втрата депутатського мандату при відмові скласти присягу.

Є факти обмеженої (однократної) дії і факти-стани, які існують безперервно, тривалий час, постійно породжу­ючи юридичні наслідки. Це зумовлює стабільність правовід­носин: стан громадянства, перебування у шлюбі тощо. Пере­творення такої стабільності на динаміку суспільних відносин передбачає складний механізм, елементами якого є відповід­ні правові норми, правовідносини і, безперечно, конкретні юридичні факти¹.