Органи спеціального державного управління в галузі екології – це

А. це уповноважені нормативно-правовими актами державні органи виконавчої влади, на які покладені, поряд із загальними, повноваження в галузі соціально-культурного розвитку, у тому числі функції щодо забезпечення екологічної безпеки, ефективного використання природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища;

Б. це спеціально уповноважені органи виконавчої влади, що реалізують функції управління в галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки.

3. Міністерство охорони навколишнього природного середовища було створено на підставі:

А. Указу Президента України від 15.09.2003 р. «Про заходи щодо підвищення ефективності державного управління в сфері охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів»;

Б. Указу Президента України від 15.12.1999 р. «Про зміни в системі центральних органів виконавчої влади»;

В. Указу Президента України від 20.04.2005 р. «Про Міністерство охорони навколишнього природного середовища України».

4. Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань раціонального використання надр є:

А. Державний комітет по геології та використанню надр;

Б. Державний комітет природних ресурсів України;

В. Міністерство охорони навколишнього природного середовища.

5. Мінприроди є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань (вказати неправильну відповідь):

А. охорони навколишнього природного середовища,

Б. раціонального використання природних ресурсів,

В. екологічної безпеки,

Г. заповідної справи,

Д. поводження з відходами,

Е. функціонального регулювання питань лісового та мисливського господарства.

6. Міністерство екології та природних ресурсів України було створено на підставі:

А. Указу Президента України від 15.09.2003 р. «Про заходи щодо підвищення ефективності державного управління в сфері охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів»;

Б. Указу Президента України від 15.12.1999 р. «Про зміни в системі центральних органів виконавчої влади»;

В. Указу Президента України від 20.04.2005 р. «Про Міністерство охорони навколишнього природного середовища України».

7. Державний комітет природних ресурсів був створений на підставі:

А. Указу Президента України від 15.09.2003 р. «Про заходи щодо підвищення ефективності державного управління в сфері охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів»;

Б. Указу Президента України від 15.12.1999 р. «Про зміни в системі центральних органів виконавчої влади»;

В. Указу Президента України від 20.04.2005 р. «Про Міністерство охорони навколишнього природного середовища України».

8. До спеціальних органів надвідомчого управління в галузі охорони навколишнього природного середовища належать:

А. Міністерство екології та природних ресурсів;

Б. Державний комітет лісового господарства;

В. ДАІ МВС України;

Г. Міністерство охорони навколишнього природного середовища;

Д. Державний комітет з нафтової, газової та нафтопереробної промисловості.

9. До спеціальних органів поресурсового управління в галузі охорони навколишнього природного середовища належать:

А. Міністерство екології та природних ресурсів;

Б. Державний комітет лісового господарства;

В. ДАІ МВС України;

Г. Міністерство охорони навколишнього природного середовища;

Д. Державний комітет з нафтової, газової та нафтопереробної промисловості.

10. До органів спеціалізованого галузевого управління в галузі охорони навколишнього природного середовища належать:

А. Міністерство екології та природних ресурсів;

Б. Державний комітет лісового господарства;

В. ДАІ МВС України;

Г. Міністерство охорони навколишнього природного середовища;

Д. Державний комітет з нафтової, газової та нафтопереробної промисловості.

11. До спеціальних органів спеціалізованого функціонального управління в галузі охорони навколишнього природного середовища належать:

А. Міністерство екології та природних ресурсів;

Б. Державний комітет лісового господарства;

В. ДАІ МВС України;

Г. Міністерство палива та енергетики;

Д. Державний комітет з нафтової, газової та нафтопереробної промисловості.

12. До загальних функцій державного управління в галузі екології належить:

А. екологічна стандартизація і нормування;

Б. екологічне програмування, прогнозування;

В. екологічна експертиза;

Г. ведення кадастрів природних ресурсів.

13. До загальних функцій державного управління в галузі екології не належать:

А. екологічна стандартизація і нормування;

Б. екологічна експертиза;

В. ведення кадастрів природних ресурсів;

Г. вірна відповідь відсутня.

14. До загальних функцій державного управління в галузі екології не належить:

А. екологічна стандартизація і нормування;

Б. екологічне програмування, прогнозування;

В. екологічний контроль і нагляд;

Г. координація.

15. До спеціальних функцій державного управління в галузі екології належить:

А. екологічна стандартизація і нормування;

Б. екологічна експертиза;

В. ведення кадастрів природних ресурсів;

Г. всі відповіді вірні.

16. До спеціальних функцій державного управління в галузі екології не належить:

А. екологічна стандартизація і нормування;

Б. екологічне програмування, прогнозування;

В. екологічна експертиза;

Г. ведення кадастрів природних ресурсів.

17. Організаційно-правові форми екологічного планування:

А. територіально-планувальні документи;

Б. екологічні програми;

В. комплексні програми;

Г. всі відповіді вірні.

18. Фоновий моніторинг – це:

А. це оптимальні за кількістю параметрів спостереження на пунктах,

об’єднаних в єдину інформаційно-технологічну мережу, які дають змогу на основі оцінки і прогнозування стану навколишнього природного середовища регулярно розробляти управлінські рішення на всіх рівнях;

Б. це спостереження спеціальних показників на цільовій мережі пунктів у реальному масштабі часу за окремими об’єктами, джерелами підвищеного екологічного ризику в окремих регіонах, які визначено як зони надзвичайної екологічної ситуації;

В. це спеціальні високоточні спостереження за всіма його складовими, а також за характером, складом, кругообігом і міграцією забруднюючих речовин, за реакцією організмів на забруднення на рівні окремих популяцій.

19. Науковий моніторинг – це:

А. це оптимальні за кількістю параметрів спостереження на пунктах,

об’єднаних в єдину інформаційно-технологічну мережу, які дають змогу на основі оцінки і прогнозування стану навколишнього природного середовища регулярно розробляти управлінські рішення на всіх рівнях;

Б. це спостереження спеціальних показників на цільовій мережі пунктів у реальному масштабі часу за окремими об’єктами, джерелами підвищеного екологічного ризику в окремих регіонах, які визначено як зони надзвичайної екологічної ситуації;

В. це спеціальні високоточні спостереження за всіма його складовими, а також за характером, складом, кругообігом і міграцією забруднюючих речовин, за реакцією організмів на забруднення на рівні окремих популяцій.

20. Оперативний моніторинг – це:

А. це оптимальні за кількістю параметрів спостереження на пунктах, об’єднаних в єдину інформаційно-технологічну мережу, які дають змогу на основі оцінки і прогнозування стану навколишнього природного середовища регулярно розробляти управлінські рішення на всіх рівнях;

Б. це спостереження спеціальних показників на цільовій мережі пунктів у реальному масштабі часу за окремими об’єктами, джерелами підвищеного екологічного ризику в окремих регіонах, які визначено як зони надзвичайної екологічної ситуації;

В. це спеціальні високоточні спостереження за всіма його складовими, а також за характером, складом, кругообігом і міграцією забруднюючих речовин, за реакцією організмів на забруднення на рівні окремих популяцій.

21. Стандартний моніторинг – це:

А. це оптимальні за кількістю параметрів спостереження на пунктах, об’єднаних в єдину інформаційно-технологічну мережу, які дають змогу на основі оцінки і прогнозування стану навколишнього природного середовища регулярно розробляти управлінські рішення на всіх рівнях;

Б. це спостереження спеціальних показників на цільовій мережі пунктів у реальному масштабі часу за окремими об’єктами, джерелами підвищеного екологічного ризику в окремих регіонах, які визначено як зони надзвичайної екологічної ситуації;

В. це спеціальні високоточні спостереження за всіма його складовими, а також за характером, складом, кругообігом і міграцією забруднюючих речовин, за реакцією організмів на забруднення на рівні окремих популяцій.

22. Кризовий моніторинг – це:

А. це оптимальні за кількістю параметрів спостереження на пунктах,

об’єднаних в єдину інформаційно-технологічну мережу, які дають змогу на основі оцінки і прогнозування стану навколишнього природного середовища регулярно розробляти управлінські рішення на всіх рівнях;

Б. це спостереження спеціальних показників на цільовій мережі пунктів у реальному масштабі часу за окремими об’єктами, джерелами підвищеного екологічного ризику в окремих регіонах, які визначено як зони надзвичайної екологічної ситуації;

В. це спеціальні високоточні спостереження за всіма його складовими, а також за характером, складом, кругообігом і міграцією забруднюючих речовин, за реакцією організмів на забруднення на рівні окремих популяцій.

23. Загальний моніторинг – це:

А. це оптимальні за кількістю параметрів спостереження на пунктах, об’єднаних в єдину інформаційно-технологічну мережу, які дають змогу на основі оцінки і прогнозування стану навколишнього природного середовища регулярно розробляти управлінські рішення на всіх рівнях;

Б. це спостереження спеціальних показників на цільовій мережі пунктів у реальному масштабі часу за окремими об’єктами, джерелами підвищеного екологічного ризику в окремих регіонах, які визначено як зони надзвичайної екологічної ситуації;

В. це спеціальні високоточні спостереження за всіма його складовими, а також за характером, складом, кругообігом і міграцією забруднюючих речовин, за реакцією організмів на забруднення на рівні окремих популяцій.

24. Форми екологічної експертизи:

А. громадська;

Б. повторна;

В. додаткова.

25. Форми екологічної експертизи:

А. Державна;

Б. Повторна;

В. Додаткова.

26. Об’єктами екологічної експертизи можуть бути:

А. проекти законодавчих актів;

Б. документація по впровадженню нових технологій;

В. проектні матеріали;

Г. всі відповіді вірні.

27. Об’єктами екологічної експертизи не можуть бути:

А. проекти законодавчих актів;

Б. документація по впровадженню нових технологій;

В. проектні матеріали;

Г. військові, оборонні об’єкти, інформація про які становить державну таємницю;

Д. вірна відповідь відсутня.

28. Суб’єктами державної екологічної експертизи є:

А. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, його органи на місцях, створювані ними спеціалізовані установи, організації та еколого-експертні підрозділи чи комісії;

Б. громадські організації екологічного спрямування чи створювані ними спеціалізовані формування;

В. окремі громадяни в порядку, передбаченому Законом та іншими актами законодавства.

29. Замовники екологічної експертизи об’єктів, що в процесі реалізації (будівництва, експлуатації тощо) можуть негативно впливати на стан на навколишнього природного середовища, зобов’язані оголосити через засоби масової інформації про проведення екологічної експертизи у:

А. заяві про екологічні наслідки діяльності;

Б. екологічному висновку;

В. оголошенні про майбутню заплановану екологічно небезпечну діяльність.

30. Позитивний висновок державної екологічної експертизи є дійсним:

А. протягом трьох років від дня його видачі;

Б. протягом одного року від дня його видачі;

В. протягом трьох років з моменту початку реалізації рішення щодо об’єкта державної екологічної експертизи.

Тестові завдання для модульного контролю за заліковий модуль №3

Виберіть правильний варіант відповіді

1. Державний фонд надр – це:

А. частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення і освоєння;

Б. нагромадження мінеральних речовин в надрах, на поверхні землі, в джерелах вод та газів, на дні водоймищ, які за кількістю, якістю та умовами залягання придатні для промислового використання;

В. частина державного фонду родовищ корисних копалин;

Г. усі родовища корисних копалин, у тому числі техногенні, з запасами оціненими як промислові;

Д. ділянки надр, що використовуються, і ділянки надр, які не залучені до використання, в т. ч. континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони.

2. Надра – це:

А. частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення і освоєння;

Б. нагромадження мінеральних речовин в надрах, на поверхні землі, в джерелах вод та газів, на дні водоймищ, які за кількістю, якістю та умовами залягання придатні для промислового використання;

В. частина державного фонду родовищ корисних копалин;

Г. усі родовища корисних копалин, у тому числі техногенні, з запасами оціненими як промислові;

Д. ділянки надр, що використовуються, і ділянки надр, які не залучені до використання, в т. ч. континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони.

3. Державний фонд родовищ корисних копалин – це:

А. частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення і освоєння;

Б. нагромадження мінеральних речовин в надрах, на поверхні землі, в джерелах вод та газів, на дні водоймищ, які за кількістю, якістю та умовами залягання придатні для промислового використання;

В. частина державного фонду надр;

Г. усі родовища корисних копалин, у тому числі техногенні, з запасами оціненими як промислові;

Д. ділянки надр, що використовуються, і ділянки надр, які не залучені до використання, в т. ч. континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони.

4. Родовища корисних копалин – це:

А. частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення і освоєння;

Б. нагромадження мінеральних речовин в надрах, на поверхні землі, в джерелах вод та газів, на дні водоймищ, які за кількістю, якістю та умовами залягання придатні для промислового використання;

В. частина державного фонду родовищ корисних копалин;

Г. усі родовища корисних копалин, у тому числі техногенні, з запасами оціненими як промислові;

Д. ділянки надр, що використовуються, і ділянки надр, які не залучені до використання, в т. ч. континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони.

5. Орган, який здійснює віднесення корисних копалин до загальнодержавного чи місцевого значення:

А. Кабінет Міністрів України за поданням Мінприроди;

Б. Кабінет Міністрів України за поданням Держкомгеології;

В. Мінприроди;

Г. Державний комітет природних ресурсів.

6. Громадянам України у приватну власність безоплатно передаються із земель державної або комунальної власності земельні ділянки:

А. для ведення фермерського господарства у розмірі 50 га сільськогосподарських угідь;

Б. для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство;

В. для ведення фермерського господарства у розмірі 0, 6 га;

Г. для ведення садівництва у розмірі середньої земельної частки.

7. Форми власності на землю, визначені Земельним кодексом України:

А. державна, колективна і приватна;

Б. власність держави, територіальних громад, фізичних та юридичних осіб;

В. державна, комунальна і приватна;

Г. власність народу України і приватна.

8. Право приватної власності на земельну ділянку посвідчується:

А. державним актом на право приватної власності на земельну ділянку;

Б. сертифікатом на право на земельну частку;

В. рішенням районної ради;

Г. рішенням райдержадміністрації.