Право інтелектуальної власності

1) внести до комп'ютерної програми зміни (модифікації) з метою забезпечення її функціонування на технічних засобах особи, яка використовує ці програми, і вчинення дій, пов'язаних з функціонуванням комп'ютерної програми відповідно до її призначення, зокрема запис і збереження в пам'яті комп'ютера, а також виправлення явних помилок, якщо інше не передбачено угодою з автором чи іншою особою, яка має авторське право;

2) виготовити одну копію комп'ютерної програми за умови, що ця копія призначена тільки для архівних цілей або для заміни правомірно придбаного примірника у випадках, якщо оригінал комп'ютерної програми буде втраченим, знищеним або стане непридатним для використання. При цьому копія комп'ютерної програми не може бути використана для інших цілей, ніж зазначено у цьому пункті та пункті 1 цієї частини, і має бути знищена у разі, якщо володіння примірником цієї комп'ютерної програми перестає бути правомірним;

3) декомпілювати комп'ютерну програму (перетворити її з об'єктного коду у вихідний текст) з метою одержання інформації, необхідної для досягнення її взаємодії із незалежно розробленою комп'ютерною програмою, за дотримання таких умов:

а) інформація, необхідна для досягнення здатності до взаємодії, раніше не була доступною цій особі з інших джерел;

б) зазначені дії здійснюються тільки щодо тих частин комп'ютерної програми, які необхідні для досягнення здатності до взаємодії;

в) інформація, одержана в результаті декомпіляції, може використовуватися лише для досягнення здатності до її взаємодії з іншими програмами, але не може передаватися іншим особам, крім випадків, якщо це необхідно для досягнення здатності до взаємодії з іншими програмами, а також не може використовуватися для розроблення комп'ютерної програми, схожої на декомпільовану комп'ютерну програму, або для вчинення будь-якої іншої дії, що порушує авторське право;

4) спостерігати, вивчати, досліджувати функціонування комп'ютерної програми з метою визначення ідей і принципів, що лежать в її основі, за умови, що це робиться в процесі виконання будь-якої дії із завантаження, показу, функціонування, передачі чи запису в пам'ять (збереження) комп'ютерної програми.

Застосування положень цієї статті не повинно завдавати шкоди використанню комп'ютерної програми і не повинно обмежувати законні інтереси автора та (або) іншої особи, яка має авторське право на комп'ютерну програму.

а) творів архітектури у формі будівель і споруд;

б) комп'ютерних програм, за винятком випадків, передбачених статтею 24 цього Закону;

в) репрографічного відтворення книг, нотних текстів і оригінальних творів образотворчого мистецтва, за винятком випадків, передбачених статтями 22 і 23 цього Закону;

Твори і виконання, зафіксовані у фонограмах, відеограмах, їх примірниках, а також аудіовізуальні твори та їх примірники допускається відтворювати у домашніх умовах виключно в особистих цілях або для кола сім'ї без дозволу автора (авторів), виконавців, виробників фонограм, виробників відеограм, але з виплатою їм винагороди.

Право слідування.

Автор твору образотворчого мистецтва, а у разі його смерті - спадкоємці впродовж встановленого строку (див. пит.25) користуються щодо проданих автором оригіналів творів образотворчого мистецтва невідчужуваним правом на одержання п'яти відсотків від ціни кожного наступного продажу твору через аукціон, галерею, салон, крамницю тощо, що йде за першим його продажем, здійсненим автором твору (право слідування). Виплата винагороди у цьому випадку здійснюється зазначеними аукціонами, галереями, салонами, крамницями тощо.

Збір і виплата винагороди, одержаної в результаті використання права слідування, здійснюються особисто автором, через його повіреного або через організації колективного управління.

Строки охорони авторських прав

Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення і починає діяти від дня створення твору.

Авторське право діє протягом усього життя автора і 70 років після його смерті, крім випадків, передбачених цією статтею.

Для творів, оприлюднених анонімно або під псевдонімом, строк дії авторського права закінчується через 70 років після того, як твір було оприлюднено. Якщо взятий автором псевдонім не викликає сумніву щодо особи автора або якщо авторство твору, оприлюдненого анонімно або під псевдонімом, розкривається не пізніше ніж через 70 років після оприлюднення твору, застосовується строк, передбачений частиною другою цієї статті.

Авторське право на твори, створені у співавторстві, діє протягом життя співавторів і 70 років після смерті останнього співавтора.

У разі, коли весь твір публікується (оприлюднюється) не водночас, а послідовно у часі томами, частинами, випусками, серіями тощо, строк дії авторського права визначається окремо для кожної опублікованої (оприлюдненої) частини твору.

Авторське право на твори посмертно реабілітованих авторів діє протягом 70 років після їх реабілітації.

Авторське право на твір, вперше опублікований протягом 30 років після смерті автора, діє протягом 70 років від дати його правомірного опублікування.

Будь-яка особа, яка після закінчення строку охорони авторського права по відношенню до неоприлюдненого твору вперше його оприлюднює, користується захистом, що є рівноцінним захисту майнових прав автора. Строк охорони цих прав становить 25 років від часу, коли твір був вперше оприлюднений.

Строк дії авторського права після смерті автора і строки, встановлені частинами третьою - сьомою цієї статті, починаються від дня смерті автора чи з дня настання подій, передбачених у зазначених частинах, але відліковуються з 1 січня року, наступного за роком смерті чи роком, в якому відбулася зазначена подія.

Особисті немайнові права автора охороняються безстроково.

Захист авторських прав в мережі Інтернет.

Загальновизнаним фактом є те, що право завжди відстає від суспільних відносин. І це зрозуміло, оскільки право тоді починає регулювати відносини, коли вони починають мати потребу в цьому. І Інтернет став зручним майданчиком для порушення авторських прав, а з розвитком мережі ці порушення набули масового характеру.

Як відзначає Ю.Л. Бошицький, „охорона прав на об’єкти інтелектуальної власності в глобальній комп’ютерній мережі Інтернет тільки чекає законодавчого врегулювання”.

Авторське право – один з основних видів охорони інтелектуальної власності в Мережі в силу як мінімум двох причин:

- по-перше, більшість матеріалів, які передаються за допомогою мережі, є творами в юридичному сенсі, а тому, на них поширюється авторське право;

- по-друге, оскільки сама природа електронних комунікацій передбачає багаторазове копіювання даних у процесі передачі їх каналами зв’язку, природно, виникає питання дотримання при такому копіюванні авторських прав.

Міжнародними договорами, що забезпечують основу правового регулювання використання об’єктів авторського права і суміжних прав у цифровому середовищі, є так звані Інтернет – договори Всесвітньої організації інтелектуальної власності від 20.12.1996: Договір ВОІВ про авторське право (ДАП, чинний з 06.03.2002) та Договір ВОІВ про виконання і фонограми (ДВФ, чинний з 20.04.2002). Україна приєдналася до них 20.09.2001.

Якщо говорити про захист авторських і суміжних прав у мережі, потрібно усвідомлювати, що це не тільки юридичні, але й технічні питання. За сучасних умов час контролювати використання творів у мережі дуже складно, у зв’язку з чим найбільш вдалі норми законів про авторське право не зможуть працювати в повну силу. Перспективи розвитку законодавства про авторське право стосовно до мережі значною мірою залежать від того, чи будуть створені технічні засоби, що дозволяють обмежувати і відстежувати використання творів у мережі.

Особливості захисту авторського права і суміжних прав у мережі Інтернет полягають насамперед у контролі правовласників за використанням об’єктів, який полягає у такому:

- Обмежена функціональність. За такого підходу, власник авторського права надає користувачеві примірник твору, який має функціональні обмеження. Такий підхід є одним із шляхів упровадження в життя таких бізнес-моделей, як „спробуй, перед тим, як купити ” та „продавай поліпшені версії ”.

- „Годинникова бомба”. Аналогічно до прийому з функціональними обмеженнями, за цього підходу власник авторських прав розповсюджує функціонально повноцінний об’єкт інтелектуальної власності, але встановлює дату, після якої доступ до нього буде неможливим.

- Захист від копіювання. За цього підходу продавець обмежує кількість разів, коли комп’ютерний файл може бути скопійований.

- Криптографічні конверти. Це програмне забезпечення, яке зашифровує твори так, що доступ до них може бути отриманий лише із застосуванням належного ключа до шифру.

- Контракти. За умови правильного оформлення контракти можуть надати власникам авторського права і суміжних прав ширше повноваження щодо контролю за використанням їхніх творів ніж ті, що надаються їм відповідно до законодавства.

- Запобіжні заходи. Законодавством держав-членів Світової організації торгівлі (СОТ) мають бути передбачені процедури, які передбачають ефективні дії проти будь-якого порушення прав інтелектуальної власності, в тому числі термінові заходи, та способи захисту прав, які стримують від подальших порушень. Такі процедури держави-члени СОТ зобов’язує встановити стаття 41(1) Угоди TRIPS, яка є обов’язковою для підписання всіма членами організації.

Одним із шляхів вирішення проблеми додержання авторських прав багато хто бачить так звану „справедливу ціну”, адже, безперечно, що рівень доходів громадян в Україні порівняно, наприклад, з Німеччиною суттєво різниться, а ось ціна, наприклад, „софту” однакова.

Серед інших методів боротьби з плагіатом досить поширеними є різноманітні «дошки ганьби» в Інтернеті: на них «вивішуються» імена осіб, що вчинили плагіат, а також назви сфабрикованих та оригінальних творів.

Отже, захист авторського права i суміжних прав в Інтернеті потребує розроблення принципово нових законодавчих норм не тільки на національному, а й на міжнародному рівнях. Водночас така охорона не повинна призводити до того, щоб здійснюваний контроль за використанням творів ставав перешкодою на шляху до розвитку освіти, науки, культури та інших потреб суспільства

Об’єкти та суб’єкти суміжних прав.

Об'єкти суміжних прав

Об'єктами суміжних прав, незалежно від призначення, змісту, оцінки, способу і форми вираження, є:
а) виконання літературних, драматичних, музичних, музично-драматичних, хореографічних, фольклорних та інших творів;
б) фонограми, відеограми;
в) передачі організацій мовлення.

Суб'єкти суміжних прав

Суб'єктами суміжних прав є:
а) виконавці творів, їх спадкоємці та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо виконань;
б) виробники фонограм, їх спадкоємці та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо фонограм;
в) виробники відеограм, їх спадкоємці та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо відеограм;
г) організації мовлення та їх правонаступники.
Виконавці здійснюють свої права за умови дотримання ними прав авторів виконуваних творів та інших суб'єктів авторського права. Виробники фонограм, виробники відеограм повинні дотримуватися прав суб'єктів авторського права і виконавців. Організації мовлення повинні дотримуватися прав суб'єктів авторського права, виконавців, виробників фонограм .

Реєстрація авторського права.

Авторське право, як і будь-який інший об'єкт права інтелектуальної власності, має охоронятись як на світовому рівні, так і на рівні конкретної країни. Одним із найважливіших важелів охорони авторського права, що надається державою, є його реєстрація.

Реєстрація авторського права на твірне є обов’язковою і її наявність не впливає на виникнення у автора прав на його твір. Адже авторське право виникає з моменту створення твору і вираження його в матеріальному або на матеріальному носії. Ці положення відображені у національному законодавстві, зокрема, у статті 437 Цивільного кодексу України та пункті другому статті 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права» (далі - Закон).

Зазначені підходи стосовно необов’язковості державної реєстрації авторського права на твір для виникнення у автора прав на нього є вихідними для теорії авторського права в цілому. Вони закріплені у Бернській конвенції про охорону літературних і художніх творів (п. 2 ст.5).

При тому, що реєструвати авторські права на твір не обов’язково, авторові у багатьох випадках важливо подбати про фіксацію дати створення свого твору. Адже недооцінка цього моменту в майбутньому може ускладнити авторові захист своїх прав на власний твір.Тому одним із засобів фіксації дати створення твору є його реєстрація та депонування.

Державна реєстрація авторського права відповідно до пункту першого Порядку державної реєстрації авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір (далі – Порядок), затвердженому постановою Кабінету Міністрів України "Про державну реєстрацію авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір" від 27 грудня 2001 року № 1756, здійснюється Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України, що знаходиться за адресою: вул. Урицького, 45, Київ-35, МСП, 03680.

Існують наступні види реєстрацій:

· Реєстрація авторського права на твір

· Реєстрація авторського права на службовий твір

· Реєстрація договорів, якi стосуються права автора на твір:

- Реєстрація договору про передачу (відчуження) майнових прав на твір

- Реєстрація договору про передачу виключного права на використання твору

- Реєстрація договору про передачу невиключного права на використання твору

Для реєстрації авторських прав на твір необхідно подати заявку, яка складається з наступних документів:

· заява, викладена українською мовою, що складається за формою затвердженою Державним департаментом;

· примірник твору (у матеріальній формі, визначеній пунктами 3, 15 Порядку);

· документ, що свідчить про факт i дату оприлюднення твору (за наявності);

· документ або копія документа про сплату збору за підготовку до реєстрації авторського права, або копія документа, що підтверджує наявність пільг;

· документ про сплату збору за оформлення i видачу свідоцтва або копія документа, що підтверджує наявність пільг;

· довіреність, оформлена в установленому порядку, якщо заявка подається довіреною особою;

· документ, що засвідчує перехід у спадщину майнового права автора (якщо заявка подається спадкоємцем автора).

До заяви на реєстрацію авторського права на комп'ютерну програму, крім зазначених документів, додається настанова щодо використання програми. До заяви на реєстрацію авторського права на базу даних, крім зазначених документів, додається настанова щодо використання бази даних і опис структури бази даних. До заяви на реєстрацію авторського права на твори архітектури, містобудування, садово-паркового та монументального мистецтва, крім зазначених документів, додається анотація, яка повинна містити назву твору, його місцезнаходження (адресу), архітектурні характеристики параметри, час і місце створення. Заява підписується автором або особою, яка має авторське право.

До заявки на реєстрацію авторського права на службовий твір, крім зазначених матеріалів, додається й документ, що підтверджує належність майнових прав на твір, створений у зв’язку з виконанням трудового договору (ст. 429 Цивільного кодексу України).

Для реєстрації договору який стосується авторських прав на твір необхідно подати заявку, яка складається з наступних документів:

· заяву (викладену українською мовою, що складається за встановленою формою);

· примірник твору (у формі, визначеній пунктами 3, 15 Порядку);

· примірник авторського договору, що засвідчує передачу (відчуження) майнового права на твір (відповідно до ст.31 Закону), або примірник авторського договору про передачу права на використання твору (відповідно до ст. 32, 33 Закону);

· документ, що підтверджує наявність майнових прав, що передаються (за необхідності);

· документ або копію документа про сплату збору за підготовку до реєстрації договору;

· довіреність, оформлену в установленому порядку, якщо заявка подається довіреною особою.

Заявка про реєстрацію авторського права або договору, який стосується права автора на твір, приймається до розгляду після одержання Державною службою усіх документів, визначених пунктами 6 і 7 цього Порядку.

Розгляд заявки і прийняття рішення про реєстрацію авторського права на твір та реєстрацію договору, який стосується права автора на твір, здійснюється протягом місяця від дати надходження до Державної служби правильно оформлених документів заявки.

Під час розгляду заявки Державна служба не проводить експертизу твору і не встановлює факт виникнення авторства.

Державна служба може надсилати заявнику запити про надання додаткових документів, потрібних для прийняття відповідного рішення у разі виникнення сумніву щодо вірогідності інформації, що містять подані документи. У цьому разі відповідне рішення приймається в двотижневий термін від дати надходження додаткових документів, але не пізніше двох місяців від дати одержання заявником запиту.

Якщо заявка відповідає встановленим вимогам, заявнику надсилається відповідне рішення про реєстрацію. В іншому випадку заявнику надсилається обгрунтоване рішення про відмову в реєстрації. При цьому документи, подані заявником на реєстрацію, йому не повертаються.

Заявник має право у тримісячний термін від дати одержання рішення про реєстрацію авторського права на твір подати до Державної служби документ, що підтверджує сплату державного мита за видачу свідоцтва або копію документа, що підтверджує право на звільнення від сплати державного мита за видачу свідоцтва.

Якщо протягом трьох місяців від дати одержання заявником рішення про реєстрацію авторського права на твір Державна служба не одержала документ про сплату державного мита за видачу свідоцтва у розмірі та порядку, визначених законодавством, або копію документа, що підтверджує право на звільнення від сплати державного мита за видачу свідоцтва, заявка вважається відхиленою і реєстрація авторського права та публікація відомостей про реєстрацію авторського права Державною службою не проводяться.

На підставі рішення про реєстрацію авторського права на твір та за наявності документа про сплату державного мита за видачу свідоцтва або копії документа, що підтверджує право на звільнення від сплати державного мита за видачу свідоцтва, відомості про реєстрацію авторського права на твір заносяться до Державного реєстру свідоцтв про реєстрацію авторського права на твір.

На підставі рішення про реєстрацію договору, який стосується права автора на твір, відомості про його реєстрацію заносяться до Державного реєстру договорів, які стосуються права автора на твір.

Видача свідоцтва здійснюється Державною службою у місячний строк від дати реєстрації.

29. Ліцензійні договори на об’єкти авторського права: поняття, характеристика та види. Сторони ліцензійного договору та їх правове положення.

За ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог ЦК та іншого закону.

У випадках, передбачених ліцензійним договором, може бути укладений субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об'єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору.

Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути виключною, одиничною, невиключною, а також іншого виду, що не суперечить закону.

Виключна ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері.

Одинична ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості використання ліцензіаром цього об'єкта у зазначеній сфері.

Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері.

Вважається, що за ліцензійним договором надається невиключна ліцензія, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

Предметом ліцензійного договору не можуть бути права на використання об'єкта права інтелектуальної власності, які на момент укладення договору не були чинними.

Права на використання об'єкта права інтелектуальної власності та способи його використання, які не визначені у ліцензійному договорі, вважаються такими, що не надані ліцензіату.

У разі відсутності в ліцензійному договорі умови про територію, на яку поширюються надані права на використання об'єкта права інтелектуальної власності, дія ліцензії поширюється на територію України.

Якщо в ліцензійному договорі про видання або інше відтворення твору винагорода визначається у вигляді фіксованої грошової суми, то в договорі має бути встановлений максимальний тираж твору.

Умови ліцензійного договору, які суперечать положенням ЦК, є нікчемними.

Ліцензійний договір укладається на строк, встановлений договором, який повинен спливати не пізніше спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об'єкт права інтелектуальної власності.

Ліцензіар може відмовитися від ліцензійного договору у разі порушення ліцензіатом встановленого договором терміну початку використання об'єкта права інтелектуальної власності. Ліцензіар або ліцензіат можуть відмовитися від ліцензійного договору у разі порушення другою стороною інших умов договору.

У разі відсутності у ліцензійному договорі умови про строк договору він вважається укладеним на строк, що залишився до спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об'єкт права інтелектуальної власності, але не більше ніж на п'ять років. Якщо за шість місяців до спливу зазначеного п'ятирічного строку жодна із сторін не повідомить письмово другу сторону про відмову від договору, договір вважається продовженим на невизначений час. У цьому випадку кожна із сторін може в будь-який час відмовитися від договору, письмово повідомивши про це другу сторону за шість місяців до розірвання договору, якщо більший строк для повідомлення не встановлений за домовленістю сторін.

Уповноважені відомства або творчі спілки можуть затверджувати типові ліцензійні договори.

Ліцензійний договір може містити умови, не передбачені типовим ліцензійним договором. Умови ліцензійного договору, укладеного з творцем об'єкта права інтелектуальної власності, що погіршують його становище порівняно з становищем, передбаченим законом або типовим договором, є нікчемними і замінюються умовами, встановленими типовим договором або законом.

Авторський договір – це договір, згідно якого одна сторона передає іншій стороні повністю або частково авторські майнові права або передає право на використання об’єкта авторського права. Авторський договір, згідно якого одна сторона передає право на використання об’єкта авторського права ще називають ліцензійним договором.

Договори про передачу прав на використання творів укладаються у письмовій формі. В усній формі може укладатися договір про використання (опублікування) твору в періодичних виданнях (газетах, журналах тощо).

Договір про передачу прав на використання творів вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов (строку дії договору, способу використання твору, території, на яку поширюється передаване право, розміру і порядку виплати авторської винагороди, а також інших умов, щодо яких за вимогою однієї із сторін повинно бути досягнено згоди). Авторська винагорода визначається у договорі у вигляді відсотків від доходу, отриманого від використання твору, або у вигляді фіксованої суми чи іншим чином. При цьому ставки авторської винагороди не можуть бути нижчими за мінімальні ставки, встановлені Кабінетом Міністрів України.

Предметом договору про передачу прав на використання твору не можуть бути права, яких не було на момент укладання договору.

За авторським договором замовлення автор зобов'язується створити у майбутньому твір відповідно до умов цього договору і передати його замовникові. Договором може передбачатися виплата замовником авторові авансу як частини авторської винагороди.

Умови договору, що обмежують право автора на створення майбутніх творів на зазначену у договорі тему чи у зазначеній галузі, є недійсними.

Усі майнові права на використання твору, які передаються за авторським договором, мають бути у ньому визначені. Майнові права, не зазначені в авторському договорі як передані суб'єктом авторського права, вважаються такими, що не передані, і зберігаються за ним.

Поняття суміжних прав та сфера їх дії. Види суміжнихправ.

Поняття патенту. Строки дії патенту. Визнання патенту недійсним.Припинення дії патенту.

Поняття та зміст права першокористувача.

Порядок подання заявки. Пріоритет заявки та його визначення.

Заявка на отримання патенту, вимоги щодо неї та її зміст. Реквізити заявки.

Для реалізації права па патент особа повинна подати до компетентного державного органу, який здійснює видачу патентів, заявку. В Україні видачу патентів здійснює Державний департамент інтелектуальної власності, що діє у складі Міністерства освіти і науки України. Проте заявка безпосередньо подається чи надсилається па адресу Державного підприємства «Український інститут промислової власності» («Укрпатент»), яке здійснює експертизу заявки. Заявка може бути подана особисто заявником або через представника у справах інтелектуальної власності (патентного повіреного) чи іншу довірену особу.

Заявка — це сукупність документів, необхідних для одержання патенту. Законодавство містить низку вимог, яким має відповідати заявка. Основні вимоги сформульовані у законах України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» та «Про охорону прав на промислові зразки». Детальні вимоги до заявки визначені у Правилах складання і подання заявки на винахід та заявки на корисну модель та у Правилах складання і подання заявки на промисловий зразок.

Основні вимоги щодо заявки стосуються:

1) мови, якою її складено;

2) складу заявки, а також змісту і оформлення документів, що входять до її складу;

3) дотримання вимоги єдності.

Законодавство України, як і загалом законодавство більшості країн, передбачає, що заявка подається державною мовою. Відповідно до Конституції України державною мовою в Україні є українська мова.

Заявка на винахід чи заявка на корисну модель складається з таких документів:

1) заяви про видачу патенту на винахід чи патенту на корисну модель;

2) опису винаходу (корисної моделі);

3) формули винаходу (корисної моделі);

4) креслень (якщо па них є посилання в описі);

5) реферату.

Заява складається на бланку встановленої форми. В ній обов'язково зазначаються відомості про заявника (заявників) і його (їхню) адресу, а також винахідника (винахідників). Опис винаходу (корисної моделі) повинен викладатися у визначеному порядку і розкривати суть винаходу (корисної моделі) настільки ясно і повно, щоб його міг здійснити фахівець у зазначеній галузі. Значення опису полягає також в тому, що в межах опису здійснюється тлумачення формули винаходу. Відповідно до п. 6 Правил складання і подання заявки на винахід та заявки на корисну модель опис починається із зазначення індексу рубрики чинної редакції МПК, до якої належить винахід (корисна модель), назви винаходу та має містити-такі розділи:

1) галузь техніки, до якої належить винахід (корисна модель). У цьому розділі зазначають галузь техніки, до якої належить винахід (корисна модель), а також, за необхідності, галузь застосування винаходу (корисної моделі). Якщо таких галузей декілька, то зазначають ті з них, які мають перевагу;

2) рівень техніки. У цьому розділі описують рівець техніки, який відомий заявнику і який можна вважати корисним для розуміння винаходу .(.корисної моделі) і його (її) зв'язку з відомим рівнем. Зокрема, наводяться відомості про відомі заявнику аналоги винаходу (корисної моделі). Аналог винаходу (корисної моделі) — це засіб того самого призначення, який відомий з джерел, що стали загальнодоступними до дати подання заявки чи дати пріоритету, і характеризується сукупністю ознак, подібних до сукупності суттєвих ознак винаходу (корисної моделі). Якщо аналогів декілька, то останнім описують найближчий аналог — прототип;

3) суть винаходу (корисної моделі), яка виражається сукупністю суттєвих ознак, достатніх для досягнення технічного результату, який забезпечує винахід (корисна модель). Ознаки належать до суттєвих, якщо вони впливають на технічний результат, якого можна досягти, тобто перебувають в причинно-наслідковому зв'язку із таким результатом. У цьому розділі детально розкривають технічну задачу, на вирішення якої спрямований винахід (корисна модель), та технічний результат, якого можна досягти при здійсненні винаходу (корисної моделі). Технічна задача, як правило, полягає у створенні об'єкта (пристрою, способу тощо). Технічний результат — виявлення нових властивостей чи покращання характеристик відомих властивостей об'єкта винаходу (корисної моделі), що можуть бути одержані при здійсненні винаходу (корисної моделі). Технічний результат може бути виражений, наприклад, у зменшенні чи збільшенні крутиого моменту, зниженні чи підвищенні коефіцієнта тертя, зменшенні чи збільшенні частоти або амплітуди коливань, у зменшенні спотворювань сигналу, поліпшенні контакту робочого органу з середовищем тощо. Технічним результатом може бути одержання технічних засобів певного призначення уперше;

4) перелік фігур креслення (якщо на них є посилання в описі);

5) відомості, які підтверджують можливість здійснення винаходу (корисної моделі). У цьому розділі розкривають можливість одержання зазначеного в розділі «Суть винаходу (корисної моделі)» технічного результату при здійсненні винаходу (корисної моделі).

Формула винаходу є словесним та описовим відображенням технічної сутності винаходу, за допомогою якого фахівці мають змогу одержати у короткій формі інформацію про технічне рішення задачі у певній галузі із вказівкою засобів і результату, тобто мети рішення, яка може бути досягнута при використанні винаходу.

Формула винаходу (корисної моделі) повинна виражати його суть, базуватися на описі і викладатися у визначеному порядку ясно і стисло. Основна функція формули винаходу (корисної

моделі) — юридична. Вона виявляється-у тому, що саме формула винаходу (корисної моделі) визначає обсяг наданої правової охорони (предметні межі чинності патенту). Саме на основі формули роблять висновок, чи мало місце порушення наданих патентом прав у коленому конкретному випадку, чи ні. Тому з погляду правового значення для охорони прав на винахід (корисну модель) формула є основним документом заявки.

Формула винаходу (корисної моделі) визнається такою, що виражає суть винаходу (корисної моделі), якщо вона містить сукупність його (її) суттєвих ознак, достатню для досягнення зазначеного заявником технічного результату. Слід мати на увазі, що чим більше ознак містить незалежний пункт формули, тим слабшим є патент, і навпаки. Формула винаходу (корисної моделі) характеризується певною структурою. Загалом, виділяють три основних системи побудови патентах формул: європейську, американську та англійську. Європейська патентна формула характеризується тим, що вона складається з двох частин: в першій вказуються ознаки, які наявні в найближчому аналогу, в другій — ознаки, які відрізняють винахід (корисну модель) від найближчого аналога. Тобто європейський тип формули передбачає виділення новизни. Крім цього, європейська патентна формула передбачає можливість виділення в ній незалежного та залежних пунктів. Останні характеризують окремі варіанти (форми) виконання винаходу. В американській патентній формулі ознаки винаходу наводяться у певній послідовності без виділення новизни. Тобто американська система не передбачає виділення ознак, які відрізняють винахід (корисну модель) від найближчого аналога. Англійська система поєднує в собі ознаки європейської та американської систем.

Патентне законодавство України передбачає європейську систему побудови патентної формули. Відповідно до п. 7 Правил складання і подання заявки на винахід та заявки на корисну модель формула винаходу (корисної моделі) залежно від кількості пунктів може бути одноланковою чи багатоланковою.

Одноланкова формула містить один пункт. Її використовують для характеристики одного винаходу (корисної моделі) сукупністю суттєвих ознак, що не мають розвитку чи уточнення щодо окремих випадків його, виконання чи використання.

Багатоланкова формула складається з кількох пунктів. Такий вид формули використовується у двох випадках:

— для характеристики одного винаходу (корисної моделі) з розвитком і (або) уточненням сукупності його (її) суттєвих ознак щодо деяких випадків виконання і використання винаходу (корисної моделі). При цьому формула складається з одного незалежного пункту і одного чи кількох залежних пунктів. Залежні пункти характеризують окремі випадки виконання чи використання винаходу (корисної моделі);

— для характеристики групи винаходів, пов'язаних єдиним винахідницьким задумом. У такому випадку формула містить кілька незалежних пунктів, кожен з яких характеризує один з винаходів групи. Крім цього, до формули можуть включатися і залежні пункти, які підпорядковуватимуться відповідним незалежним пунктам.

Незалежним є пункт формули, який не містить посилання на інший (інші) пункти. Залежний пункт завжди підпорядкований незалежному. При цьому розрізняють два типи підпорядкованості залежного пункту незалежному — безпосередню і опосередковану, Безпосередня підпорядкованість має місце тоді, коли для характеристики винаходу (корисної моделі) в окремому випадку його виконання чи використання поряд із ознаками цього пункту необхідні лише ознаки, зазначені в незалежному пункті формули.

У цьому випадку залежний пункт містить посилання на незалежний пункт. Опосередковану підпорядкованість залежного пункту незалежному застосовують, якщо для характеристики, окрім ознак незалежного пункту формули, необхідні ще й ознаки одного чи кількох залежних пунктів. У цьому випадку один залежний пункт формули містить посилання на інший залежний пункт.

Структура пункту формули застосовується до всіх винаходів (корисних моделей), за винятком винаходів (корисних моделей), об'єктами яких є:

— індивідуальна сполука;

— штам мікроорганізму, культура клітин рослин і тварин;

— нове застосування відомого продукту чи пронесу.

Також без поділу па обмежувальну та відмітну частини складається формула винаходу (корисної моделі), що не має аналогів.

Реферат складається /піше з інформаційною метою і не може братися для інших цілей (для тлумачення формули, визначення рівня техніки тощо).

Заявка на промисловий зразок має містити:

1) заяву про видачу патенту;

2) комплект зображень виробу (власне виробу чи у вигляді його макета або малюнка), що дають повне уявлення про його зовнішній вигляд;

3) опис промислового зразка;

4) креслення, схему, карту (якщо необхідно).

Детальні вимоги до заявки на промисловий зразок закріплені у Правилах складання і подання заявки на промисловий зразок.

Комплект зображень виробу виконує щодо промислових зразків ту саму функцію, що і формула для винаходів (корисних моделей), визначає обсяг наданої правової охорони (предметні

межі чинності патенту). Зображення виробу надається у вигляді фотографій та (або) інших репродукцій, виконаних будь-якими засобами, зокрема засобами комп'ютерної графіки. Зображення виробу, однією із суттєвих ознак якого є колір, наводяться у кольоровому виконанні. В інших випадках зображення виробу наводяться лише у чорно-білому виконанні.

Комплект зображень виробу - (власне виробу чи у вигляді його макета або малюнка) повинен надавати повиє уявлення про зовнішній вигляд виробу. Зокрема, комплект зображень тривимірного виробу може містити загальний вигляд виробу, вигляді спереду, зліва, справа, ззаду, зверху, знизу та зображення фрагментів виробу тощо. Для двовимірного виробу достатньо,

як правило, навести одне зображення.

Щодо виробу, який може трансформуватися (розчинятися, складатися тощо), такого як холодильник, пилосос, кухонний комбайн тощо, комплект зображень має містити окреме зображення такого виробу у трансформованому вигляді. Комплект зображень набору (комплекту) виробів-має містити зображення загального вигляду набору (комплекту) та зображення потрібних виглядів кожного виробу, що входить до набору (комплекту). Якщо загальний вигляд набору (комплекту) виробів технічно неможливо представити на одному зображенні, комплект зображень набору (комплекту) виробів має містити зображення фрагментів набору (комплекту), сукупність яких дає повне уявлення про загальний вигляд набору (комплекту).

Опис промислового зразка містить такі розділи:

— назву промислового зразка;

— прізвище, ініціали автора промислового зразка;

— призначення та галузь застосування промислового зразка;

— перелік зображень, креслень, схем та карт;

— суть та суттєві ознаки промислового зразка.

Розділ «Суть, і суттєві ознаки промислового зразка» має містити опис усіх суттєвих ознак, які формують зоровий образ заявленого виробу. Суть промислового зразка характеризується сукупністю відображених па зображеннях його суттєвих ознак, які визначають зовнішній вигляд виробу з його естетичними та (або) ергономічними особливостями. Ознака належить до суттєвих, якщо вона впливає на формування зовнішнього вигляду виробу, якому притаманна така ознака.

Важливою вимогою при поданні заявки є дотримання вимоги єдності. У загальному вигляді суть вимоги єдності зводиться до того, що заявка може стосуватися-лише одного об'єкта. Саме так формулюється вимога єдності для корисних моделей та промислових зразків. Заявка на корисну модель повинна стосуватися однієї корисної моделі, яка може бути охарактеризована з розвитком або уточненням окремих конкретних варіантів її здійснення, ідо не супроводжується зміною чи вилученням окремих ознак, наведених у незалежному пункті формули. Щодо промислових зразків поняттям «один промисловий зразок» охоплюватиметься також і комплект

(набір) виробів, а також промисловий зразок, що має варіанти.

Щодо винаходів вимога єдності сформульована дещо ширше:

заявка на винахід має стосуватися одного винаходу (який може бути охарактеризовано з розвитком або уточненням окремих конкретних варіантів його здійснення, що не супроводжується зміною чи вилученням окремих ознак, наведених у незалежному пункті

формули) або групи винаходів, пов'язаних єдиним винахідницьким задумом. Відповідно до п. 2.6,3 Правил складання і подання заявки на винахід та заявки на корисну модель вимозі єдності може відповідати група винаходів, якщо заявка стосується:

— винаходів, один з яких призначений для одержання (виготовлення) іншого (наприклад, пристрій або речовина та процес одержання (виготовлення) зазначеного пристрою або речовини

в цілому чи їх частини);

— винаходів, один з яких призначений для здійснення іншого (наприклад, процес і пристрій для здійснення зазначеного процесу в цілому чи однієї з його дій);

— винаходів, один з яких призначений для використання іншого (в іншому) (наприклад, процес або пристрій та його частина; процес і речовина, яка призначена для використання в зазначеному процесі тощо);

— винаходів, які є об'єктами одного виду, однакового призначення і які забезпечують одержання одного і того самого технічного результату (варіанти).

Порядок отримання патенту на винахід.

Експертиза посуті. Порядок,підстави проведенняекспертизи по суті. Права заявника при проведенніекспертизи.

Поняття, ознаки винаходу, строк правової охорони.

Об’єкти, що не визнаються винаходом.

Новизна винаходу.

Винахідницький рівень.

У патентних законах усіх країн і міжнародних угодах у галузі охорони промислової власності є, хоча й під різними назвами (винахідницький рівень, винахідницька діяльність, неочевидність), критерій, за допомогою якого патентоздатний винахід виокремлюється з-поміж звичайних інженерних розробок, до яких не ставиться подібна вимога. Відповідність заявленого винаходу умові «винахідницький рівень» означає, що даний винахід є творчим втіленням ідеї і становить перехід на новий технологічний рівень.

Згідно з ч. 7 ст. 7 Закону винахід має винахідницький рівень, якщо для фахівця він не є очевидним, тобто не випливає явно із рівня техніки. При оцінці винахідницького рівня зміст заявок, зазначених у ч. 5 ст. 7, до уваги не береться.

Промислова придатність.

Умова патентоздатності винаходу «промислова придатність» сформульована у ч. 8 ст. 7 Закону так: винахід є промислово придатним, якщо він може бути використаний у промисловості або у будь-якій іншій сфері діяльності (наприклад, сільському господарстві, медицині тощо). Термін «промисловість» має тут найширше тлумачення. Згідно із значенням цього терміна під промисловістю розуміється будь-яке зусилля людини, що впливає на природу і речовину. У тексті Паризької конвенції також вказується на те, що слово «промисловість» повинно розумітись у найширшому значенні і стосуватися не лише власне промисловості, але й поширюватися на галузі сільськогосподарського виробництва, продукти природного походження тощо.

Поняття і обов’язки винахідників службових винаходів

Поняття та ознаки корисної моделі, строк правової охорони.

Формула винаходу та її правове значення

Тимчасова правова охорона, її значення та зміст.

Опубліковані згідно з частиною шістнадцятою статті 16 цього Закону відомості про заявку на патент на винахід надають заявнику тимчасову правову охорону в обсязі формули винаходу, з урахуванням якої вони опубліковані.

Заявник має право на одержання компенсації за завдані йому після публікації відомостей про заявку збитки від особи, яка дійсно знала чи одержала письмове повідомлення українською мовою з зазначенням номера заявки про те, що відомості про заявку на винахід, який нею використовується без дозволу заявника, опубліковані. Зазначена компенсація може бути одержана заявником тільки після одержання ним патенту.

Дія тимчасової правової охорони припиняється від дати публікації в офіційному бюлетені відомостей про видачу патенту на винахід чи повідомлення про припинення діловодства щодо заявки.

Дія тимчасової правової охорони за міжнародною заявкою починається від дати публікації відомостей про неї Установою на умовах, викладених у частині другій цієї статті.

50. Права та обов’язки, що виникають з патенту.

Права, що випливають з патенту, діють від дати публікації відомостей про його видачу за умови сплати річного збору за підтримання чинності патенту.

Патент надає його власнику виключне право використовувати винахід за своїм розсудом, якщо таке використання не порушує прав інших власників патентів.

Взаємовідносини при використанні винаходу, патент на який належить кільком особам, визначаються угодою між ними. У разі відсутності такої угоди кожний власник патенту може використовувати винахід за своїм розсудом, але жоден з них не має права давати дозвіл (видавати ліцензію) на використання винаходу та передавати право власності на нього іншій особі без згоди решти власників патенту.

Використанням винаходу визнається:

― виготовлення, пропонування для продажу, застосування або ввезення, зберігання, інше введення в господарський обіг у зазначених цілях виробу, виготовленого із застосуванням запатентованого винаходу;

― застосування способу, що охороняється патентом, або пропонування його для застосування в Україні;

― пропонування для продажу, введення в господарський обіг, застосування або введення чи зберігання в зазначених цілях продукту, виготовленого способом, що охороняється патентом.

Власник патенту може використовувати попереджувальне маркування із зазначенням номеру патенту на продукті чи пакуванні продукту, виготовленого із застосуванням запатентованого винаходу.

Патент надає його власникові право забороняти іншим особам використовувати винахід без його дозволу (за винятком випадків, якщо таке використання не визнається порушенням прав, що надає патент).

Власник патенту може передавати на підставі договору право власності на винахід будь-якій особі, яка стає його правонаступником.

За ліцензійним договором власник патенту (ліцензіар) передає право на використання винаходу іншій особі (ліцензіату), яка бере на себе зобов’язання сплачувати ліцензіару обумовлені договором платежі та здійснювати інші дії, передбачені договором про виключну або невиключну ліцензію.

Власник патенту має сплачувати відповідні збори за підтримання чинності патенту і добросовісно користуватися виключним правом, що випливає з патенту.

Головним обов’язком власника патенту на винахід є добросовісне користуватися виключним правом, що випливає з патенту.

Будь-яка особа може звернутися до суду із заявою про надання їй дозволу на використання винаходу. Підставою для такого звернення є відмова власника патенту від укладання ліцензійного договору. Зазначена заява може бути подана до суду тільки за умови, якщо винахід не використовується або недостатньо використовується в Україні протягом трьох років починаючи від дати публікації відомостей про видачу патенту на цей винахід.

Суд може винести рішення про надання дозволу заінтересованій особі на використання винаходу, якщо власник патенту не доведе поважних причин фактів його невикористання. В рішенні суду визначаються обсяги використання винаходу, строк дії дозволу, розмір та порядок виплати винагороди власнику патенту.

В деяких випадках власник патенту також зобов’язаний дати дозвіл (видати ліцензію) на використання винаходу. Такими випадками є можливість порушення прав першого власника при використанні винаходу, призначеного для досягнення іншої мети або який має значні техніко-економічні переваги. Такий дозвіл дається в обсязі, необхідному для використання винаходу власником патенту.

Поняття промислового зразка та умови його патентоспроможності, строк правової охорони.

Момент виникнення майнових прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок

Патентна форма охорони прав на винаходи, корисні моделі та промислові зразки, що існує в Україні, передбачає закріплення за володільцем патенту виключних майнових прав на відповідний об'єкт.

Майновим за своєю природою є право винахідника чи автора промислового зразка на винагороду. Таке право виникає у творця службового винаходу, корисної моделі чи промислового зразка. У цьому випадку роботодавець укладає з винахідником чи автором промислового зразка письмовий договір щодо розміру, та умов виплати йому винагороди відповідно до економічної цінності об'єкта та (або) іншої вигоди, яка могла бути одержана роботодавцем.

Правові наслідки припинення чинності виключних майнових прав на винахід та корисну модель

Патентування об’єкта промислової власності за кордоном.

Припинення дії патенту на промисловий зразок. Визнання патентуна промисловий зразок недійсним.

Дії, які не визнаються порушенням прав на винахід, промисловий зразок, корисну модель.

Поняття раціоналізаторської пропозиції та її правові ознаки.

Посвідчення на раціоналізаторську пропозицію.

Припинення права на комерційне найменування.

Поняття торгівельної марки і умови їх правової охорони. Строкправової охорони.

Процедури патентування торговельної марки.

Права, що випливають із свідоцтва на торговельну марку. Обме­ження прав володільця торговельної марки.

Вичерпання прав на торговельну марку.

Порушення прав на торговельну марку. Захист прав на торговельну марку.

Підстави припинення дії свідоцтва на торгівельну марку.

Щодо визнання свідоцтва недійсним

Згідно ст.19 Закону свідоцтво може бути визнано у судовому порядку недійсним повністю або частково у разі: а) невідповідності зареєстрованого знака умовам надання правової охорони; б) наявності у свідоцтві елементів зображення знака та переліку товарів і послуг, яких не було у поданій заявці; в) видачі свідоцтва внаслідок подання заявки з порушенням прав інших осіб. При визнанні свідоцтва чи його частини недійсними Установа повідомляє про це у своєму офіційному бюлетені. Свідоцтво або його частина, визнані недійсними, вважаються такими, що не набрали чинності від дати подання заявки.

Умови визнання позначення добре відомою маркою.

Географічне зазначення, його визначення. Види географічних за­значень.

Реєстрація географічного зазначення та порядок її здійснення. Правові наслідки реєстрації географічного зазначення.

Визнання реєстрації географічного зазначення недійсним.

Поняття сорту рослин та порід тварин. Умови патентоспроможностінових сортів рослин. Об’єкти правової охорони на сорти рослин.

Сорт — це окрема група рослин у рамках нижчого із відомих ботанічних таксонів, яка незалежно від того, чи задовольняє повністю умови надання правової охорони, може бути визначена ступенем прояву ознак, що є результатом діяльності даного генотипу або комбінації генотипів; може бути відрізнена від будь-якої іншої групи рослин ступенем прояву принаймні однієї з цих ознак; може розглядатися як єдине ціле з точки зору її придатності для відтворення в незмінному вигляді цілих рослин сорту. Категорії сорту — клон, лінія, гібрид, популяція.

Порода тварин як об'єкт селекційних досягнень — це група тварин, яка має генетично зумовлені біологічні та морфологічні властивості і ознаки, причому деякі з них є специфічними Для певної групи і відрізняють її від інших груп тварин. Порода може бути представлена жіночою чи чоловічою статтю тварини або племінним матеріалом. Охоронюваними категоріями є тип та крос ліній.

Сорт визнається патентоспроможним і на нього видається патент, якщо він є новим та відповідає умовам новизни, однорідності і стабільності.

Суб’єкти права на сорти рослин.

Суб’єктами племінної справи у тваринництві є: власники племінних (генетичних) ресурсів; підприємства (об’єднання) з племінної справи, селекційні, селекційно-технологічні та селекційно-гібридні центри, іподроми, станції оцінки племінних тварин; підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, та фізичні особи, які надають відповідні послуги та беруть участь у створенні та використанні племінних (генетичних) ресурсів; власники не племінних тварин — споживачі племінних (генетичних) ресурсів та замовники послуг із племінної справи у тваринництві.

Патент сорт та його особливості. Строк правової охорони сортів рослин.

Розділ 2 ЗУ «Про охорону прав на сорти рослин» від 21.04.1993 № 3116-XII

Стаття 10. Права на сорти

Згідно з цим Законом можуть набуватися такі права на сорти: особисті немайнові права інтелектуальної власності на сорт рослин; майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин; майнове право інтелектуальної власності на поширення сорту рослин. Ці права набуваються на сорт, який відповідає критеріям, визначеним цим Законом, та якому присвоєна назва згідно з ним. Про особисті немайнові права інтелектуальної власності на сорт рослин свідчить свідоцтво про авторство на сорт рослин. Про майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин свідчить патент на сорт рослин. Обсяг правової охорони сорту, на який видано патент, визначається сукупністю ознак, викладених в занесеному до Реєстру патентів описі сорту. Про майнове право інтелектуальної власності на поширення сорту рослин свідчить свідоцтво про державну реєстрацію сорту рослин. Зазначені права на сорт набуваються в порядку, встановленому цим Законом.

Стаття 11. Критерії придатності сорту для набуття прав інтелектуальної власності на нього

Стаття 12. Умови державної реєстрації сорту

Державна реєстрація сорту здійснюється, якщо сорт відмінний, однорідний та стабільний, йому присвоєна назва і він придатний для поширення в Україні.

Стаття 13. Назва сорту

Стаття 14. Придатність сорту для поширення в Україні

Порядок та умови патентування нових сортів рослин. Подача заявки на патентування сортів рослин.

Права на сорт набуваються в Україні шляхом подання до Установи заявки, експертизи заявки та державної реєстрації прав. Установа — урядовий орган державного управління, що діє у складі центрального органу виконавчої влади з питань сільського господарства і продовольства. Набування прав на сорт в іноземних державах здійснюється незалежно від набування таких прав в Україні.

Від імені селекціонерів (авторів сортів), заявників та володільців патентів у відносинах, врегульованих Законом України «Про охорону прав на сорти рослин», можуть виступати їх представники, зокрема представники з питань інтелектуальної власності, зареєстровані відповідно до положення про них, затвердженого Кабінетом Міністрів України. В такому разі відносини з представниками вважаються відносинами відповідно з авторами, заявниками та володільцями патентів.

Заявка на сорт

Експертиза заявки

Статус: науково-технічна експертиза.

Мета: встановлення відповідності заявки і сорту рослин вимогам закону та підготовка обґрунтованих експертних висновків і рішень за заявкою.

Види: формальна експертиза (експертиза за формальними ознаками) та кваліфікаційна (технічна) експертиза. Права заявника експертизи: має право з власної ініціативи чи на пропозицію Установи особисто або через свого представника брати участь у

встановленому порядку в розгляді питань, що виникли під час проведення експертизи; з власної ініціативи вносити до заявки виправлення і уточнення ознак, наведених у технічній анкеті сорту. Ці виправлення і уточнення не враховуються, якщо вони надійшли до Установи після дати одержання заявником рішення за заявкою. За подання заявником клопотання про внесення виправлень і уточнень до заявки після внесення відомостей про неї до Реєстру заявок сплачується збір.

Формальна експертиза заявки проводиться з метою визначення відповідності формальних ознак заявки вимогам, встановленим Законом «Про охорону прав на сорти рослин» і розробленими Установою на його основі правилами складання та подання заявки. Під час проведення формальної експертизи: визначається дата подання заявки відповідно до положень ст. 21 Закону України «Про охорону прав на сорти рослин»; перевіряється відповідність складу документів заявки вимогам, визначеним законом; заявка порівнюється з наданою заявником копією попередньої заявки, якщо така подавалася до компетентного органу держави-учасника, і встановлюється дата пріоритету відповідно до положень ст. 22 Закону «Про охорону прав на сорти рослин»; встановлюється факт сплати збору за подання заявки; за рішенням Установи перевіряється право заявника на подання заявки.

У разі надходження матеріалів, на підставі яких може бути встановлена дата подання заявки: а) заявнику надсилається повідомлення про прийняття заявки до розгляду з зазначенням її номера та дати подання; б) до Реєстру заявок вносяться відомості, що містять номер та дату подання заявки, а також, якщо заявлено пріоритет, дату пріоритету. Внесені до Реєстру заявок відомості відкриті для загального ознайомлення. У разі надходження матеріалів, на підставі яких дата подання заявки не може бути встановлена, заявка вважається неподаною, про що заявнику надсилається експертний висновок із зазначенням дати надходження цих матеріалів. Якщо формальні ознаки заявки відповідають встановленим вимогам, заявнику надсилається експертний висновок про позитивні результати формальної експертизи і про дату проведення кваліфікаційної експертизи. У випадку невідповідності формальних ознак заявки встановленим вимогам, заявнику надсилається відповідний експертний висновок.

Заявник зобов'язаний усунути зазначену невідповідність протягом двох місяців від дати одержання ним експертного висновку. Цей строк може бути продовжений на шість місяців за умови сплати відповідного збору. В іншому випадку заявнику надсилається рішення про відмову в державній реєстрації прав на сорт. Строк, пропущений з поважних причин, поновлюється за умови подання заявником клопотання протягом дванадцяти місяців від дати його закінчення та сплати відповідного збору. Заявник має право звернутися до Установи із заявою про перенесення строку початку кваліфікаційної експертизи. Збір за проведення кваліфікаційної експертизи для сортів, що не проходять експертизу на придатність на поширення в закладах Установи, є меншим від аналогічного збору для сортів, що проходять таку експертизу.

Кваліфікаційна експертиза передбачає проведення комплексу досліджень, необхідних для підготовки експертного висновку за заявкою та прийняття рішення щодо державної реєстрації сорту і прав на нього. Кваліфікаційна експертиза проводиться за клопотанням заявника про її проведення і за умови сплати ним відповідного збору. Заявник може подати зазначене клопотання не пізніше трьох років від дати подання заявки. Якщо це клопотання не надійде до Установи у встановлений строк, заявка вважається відкликаною. Збір за проведення кваліфікаційної експертизи для сортів, що не підлягають державному випробуванню, є меншим від аналогічного збору для сортів, що підлягають такому випробуванню.

Під час проведення кваліфікаційної експертизи:

проводиться експертиза запропонованої назви сорту у порядку, визначеному законом; визначається новизна сорту; визначається відповідність сорту критеріям відмінності, однорідності та стабільності, а Установа визначає переліки родів і видів, сорти яких

проходять експертизу в її закладах;

• розглядаються у порядку, визначеному законом, можливі заперечення третіх осіб проти надання прав на сорт;

• проводиться експертиза на придатність для поширення. При цьому можуть бути враховані результати такої експертизи, проведеної компетентним органом будь-якої держави-учасника;

За результатами кваліфікаційної експертизи формулюється обґрунтований експертний висновок за заявкою і приймається рішення про державну реєстрацію сорту і видачу патенту або рішення про відмову в реєстрації сорту і видачі патенту.

Експертиза назви сорту проводиться з метою визначення відповідності цієї назви вимогам встановленим ст. 13 ЗУ «Про охорону прав на сорти рослин», а саме — щодо його ідентифікації та відмінності від існуючих видів та сортів.

Уразі виявлення Установою невідповідності запропонованої назви сорту встановленим вимогам заявнику надсилається експертний висновок з вимогою запропонувати іншу назву сорту.

Будь-яка особа може подати до Установи вмотивоване заперечення щодо запропонованої назви сорту протягом трьох місяців від дати опублікування її в офіційному виданні. Компетентний орган будь-якої держави-учасника може подати свої зауваження з цього приводу. Установа надсилає заперечення та зауваження заявнику.

Заявник зобов'язаний повідомити Установу про своє ставлення до зазначеного експертного висновку, заперечення чи зауваження протягом трьох місяців від дати його одержання. Він може спростувати їх та залишити запропоновану назву сорту без змін або запропонувати іншу назву сорту.

Зазначений строк продовжується на шість місяців за умови сплати відповідного збору. У противному разі заявка вважається відкликаною, про що заявнику надсилається повідомлення.

Строк, пропущений з поважних причин, поновлюється за умови подання заявником клопотання протягом дванадцяти місяців від дати його закінчення та сплати відповідного збору.

Запропонована заявником інша назва сорту публікується в офіційному виданні. Про неї інформується компетентний орган кожної держави-учасника. Експертиза нової назви проводиться у тому ж порядку, що і запропонованої раніше назви сорту.

За результатами розгляду заперечення чи зауваження заявнику і (або) особі, яка подала заперечення, надсилається експертний висновок.

Якщо проведеною експертизою не виявлено невідповідності запропонованої назви сорту вимогам, встановленим ст.13 Закону «Про охорону прав на сорти рослин», заявнику надсилається експертний висновок про її ухвалення.

За клопотанням заявника ухвалену Установою назву сорту може бути змінено за умови надходження клопотання до прийняття рішення про виникнення прав на сорт та сплати відповідного збору.

Назва сорту затверджується рішенням про виникнення прав на сорт та реєструється одночасно із внесенням відомостей про сорт до відповідних видань.

Про зареєстровану назву сорту інформується компетентний орган Кожної держави-учасника.

Після затвердження назви сорту рішенням про виникнення прав на сорт її зміна Установою можлива, якщо встановлено, що вона більше не відповідає умовам, викладеним у ст. 13 Закону, або володілець патенту чи будь-яка інша особа вимагає заборонити використання існуючої назви сорту.

Установа надає володільцю патенту можливість запропонувати нову назву сорту.

Про зміну назви сорту інформується компетентний орган кожної Держави-учасника.

Експертиза на придатність на поширення сорту Установа визначає перелік родів і видів, сорти яких проходять експертизу на придатність на поширення в її закладах. По сортах родів і видів, які не увійшли до вищезазначеного переліку, рішення приймається на підставі інформації, що надана заявником.

Експертиза на придатність на поширення сорту проводиться Установою і визначеними нею закладами експертизи за умови попередньої сплати відповідного збору.

Дослідні зразки сортів, які ввозяться в Україну для цілей експертизи на придатність на поширення, не обкладаються ввізним митом і не підлягають квотуванню, ліцензуванню і сертифікації та державній санітарно-гігієнічній експертизі, а карантинний огляд цих зразків здійснюється на безоплатній основі. Митне оформлення їх здійснюється без сертифікатів відповідності на основі документального підтвердження Установи, що ці зразки ввозяться для проведення експертизи на придатність на поширення.

Установа зобов'язана щорічно повідомляти заявника про результати експертизи сорту, а також надавати йому коментарі до результатів експертизи.

Якщо Установа вважає результати експертизи недостатніми для складання експертного висновку за заявкою, вона може після консультацій з заявником провести додаткову експертизу.

Якщо експертиза сорту проводилася за дорученням Установи іншою юридичною особою, її результати повинні передаватися виключно Установі і будь-яке інше використання результатів експертизи можливе лише з дозволу Установи.

Заперечення третіх осіб щодо реєстрації сорту

Будь-яка особа може подати Установі вмотивоване заперечення щодо виникнення прав на сорт на підставі невідповідності його вимогам, встановленим цим Законом, протягом трьох місяців від дати опублікування відомостей про заявку в офіційному виданні.

Установа надсилає копію заперечення заявнику.

Заявник зобов'язаний повідомити Установу про своє ставлення до заперечення протягом трьох місяців від дати його одержання. Він може спростувати заперечення та залишити заявку без змін, внести до неї зміни або відкликати її.

Зазначений строк продовжується на шість місяців за умови сплати відповідного збору. У противному разі заявка вважається відкликаною, про що заявнику надсилається повідомлення.

Строк, пропущений з поважних причин, поновлюється за умови подання заявником клопотання протягом дванадцяти місяців з його спливу та сплати відповідного збору.

Відповідь заявника про залишення заявки без змін або внесення до неї змін доводиться до відома подавця заперечення. Останньому

надається місячний строк для повідомлення Установи про те, залишає він заперечення чи знімає його.

У разі надходження повідомлення про залишення заперечення останнє розглядається Установою. Вона має право затребувати від подавця заперечення необхідні для цього матеріали, інформацію, документи, зразки тощо.

Про результати розгляду заперечення повідомляється його подавець і заявник.

Рішення за заявкою

У разі відповідності, за результатами кваліфікаційної експертизи заявленого сорту вимогам закону Установою приймається рішення про виникнення права на сорт. Якщо заявлений сорт не відповідає вимогам закону, приймається рішення про відмову у виникненні права на сорт. Прийняте рішення надсилається заявнику.

1. Внесені до Реєстру заявок відомості про сорт дають заявнику право на тимчасову правову охорону від дати подання заявки.

2. Тимчасова правова охорона полягає в тому, що заявник має право

на одержання компенсації за завдані йому після публікації відомостей про заявку збитки від особи, яку заявник повідомив про те, що відомості про заявку внесено до Реєстру заявок. Зазначена компенсація може бути одержана заявником тільки після одержання ним патенту.

3. Чинність тимчасової правової охорони припиняється з наступного дня після дати державної реєстрації прав на сорт або з дати внесення до Реєстру заявок відомостей про відкликання заявки чи прийняття рішення про відмову в державній реєстрації прав на сорт.

Майнові права селекціонерів (володільців).

Майновими правами інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин, засвідченими патентом, є:

1) право на використання сорту рослин, породи тварин, придатних для по­ширення в Україні;

2) виключне право дозволяти використання сорту рослин, породи тварин;

3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню сорту рос­лин, породи тварин, у тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин належать володільцю патенту, якщо інше не встановлене договором чи законом.

До виключних майнових прав належать: право дозволяти використання сорту рослин, породи тварин; виключне право перешкоджати неправомірному використанню сорту рос­лин, породи тварин. Майнове право інтелектуальної власності на сорт рослини включає в себе: право використання сорту, право давати дозвіл на використання сорту іншим особам і право забороняти таке використання сорту іншими особами без дозволу власника сорту. Виключне право інтелектуальної власності на використання сорту рослини чи заборону такого використання полягає в тому, що ніхто без дозволу власника сорту не може вчиняти такі дії: виробництво або відтворення (з метою розмноження); доведення до кондиції з метою розмноження; пропозицію до продажу; продаж або інший комерційний обіг; виве­зення за межі території України; ввезення на митну територію України; зберігання для будь-якої з цілей, зазначених вище. Майнове право інтелектуальної власності на поширення сорту рослини полягає в ко­мерційному розповсюдженні сорту, занесеного до Реєстру сортів. Ст. 14 Закону України «Про охорону прав на сорти рослин» визначає придатність сорту для поширення в Україні. Відповідно до цієї статті сорт вважається придатним для поширення в Україні, якщо він відповідає умовам правової охорони, може бути використаним для задоволення потреб суспільства і не є забороненим для поширення з підстав загрози життю і здоров'ю людей, заподіяння шкоди тваринному і рослинному світу, збереження довкілля.

До інших майнових прав інтелектуальної власності (невиключних) слід віднести пере­дусім право розпорядження сортом рослини, породою тварини, право на винагороду за ви­користання зазначених об'єктів та інші майнові права, що випливають з патенту на сорт рослини, породу тварини. Відповідно до ст. 39 Закону України «Про охорону прав на сорти рослин» майнове право інтелектуальної власності на сорт рослини може бути предметом застави і використовуватися у спільній діяльності, зокрема, бути внеском до статутного фонду чи майна юридичної особи та предметом іншого комерційного обігу. Власник сорту має право передавати своє право інтелектуальної власності на сорт рослини на підставі договору будь-якій особі, яка стає його правонаступником. Власник сорту має право запо­вісти своє майнове право як спадщину, а також укладати ліцензійні договори на право використання сорту. Відповідно до положень ст. 44 Закону України «Про охорону прав на сорти рослин» до дій, які не визнаються порушеннями майнового права власника сорту, відносяться: а) ви­черпання виключного майнового права інтелектуальної власності на сорт рослини; б) пра­во попереднього користування і право відновленні прав на сорт; в) обмеження дії виключ­ного майнового права інтелектуальної власності на сорт. Право попереднього користування і право при відновленні прав на сорт полягає в тому, що будь-яка особа, яка до дати, на яку заявка від іншої особи на реєстрацію права власника сорту вважається поданою, в інтересах свого господарства або ділової практики добросо­вісно використовувала в Україні цей згодом заявлений сорт чи інший сорт, що підпадає під положення ч. З ст. 39 цього Закону, або здійснила для цього ефективну і серйозну підготов­ку, має право безоплатно продовжувати таке використання сорту, як це передбачалося вка­заною підготовкою, і після реєстрації прав на цей сорт і видачі патенту. Будь-яка особа, яка в період між втратою прав на сорт заявником або власником сорту та їх відновленням добросовісно почала використовувати сорт заявника або власника чи інший сорт, що підпадає під положення ч. З ст. 39 цього Закону, або здійснила для цього ефективну і серйозну підготовку, має право безоплатно продовжувати таке використання чи використовувати сорт, як це передбачалося підготовкою, і після відновлення права за­конного власника. Ст. 47 Закону встановлює обмеження виключних прав інтелектуальної власності на сорт у таких випадках: а) дії здійснено як приватні та без комерційної мети; б) дії здійснено в експериментальних цілях; в) дії здійснено з метою створення інших сортів на основі сорту, що охороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.

Обмеження прав авторів нових сортів рослин.

а) як приватні та з некомерційними цілями;
б) в експериментальних цілях;
в) з метою створення інших сортів на основі сорту, що охороняється, крім випадків, передбачених положеннями частин третьої та четвертої статті 39 цього Закону.

2. Будь-яка особа має право розмножувати у своєму господарстві, і це не вважається порушенням майнових прав володільця патенту, для власних потреб зібраний матеріал, одержаний нею у своєму господарстві вирощуванням сорту, що
охороняється, чи сорту, на який поширюються положення частини третьої статті 39 цього Закону, за умови належності сорту до одного з таких ботанічних родів і видів:
Боби (Vicia faba);
Віка посівна (Vicia sativa L.);
Горох (Pisum sativum L.);
Жито (Secale cereale L.);
Картопля (Solanum tuberosum);
Конюшина олександрійська (Trifolium alexandrinum L.);
Конюшина персидська (Trifolium resupinatum L.);
Люпин жовтий (Lupinus luteus L.);
Люцерна (Medicago sativa);
Льон олійний, включаючи льон-довгунець (Linum usitatissimum L.);
Нут (Cicer arietinum);
Овес (Avena sativa L.);
Очеретянка канарська (Phalaris canariensis L.);
Пшениця м'яка (Triticum aestivum L. Emend. Fiori et Paol.);
Пшениця тверда (Triticum durum Desf.);
Райграс (Lolium multiflorum Lam.);
Ріпак (Brassica napus L.);
Редька (Brassica rapa L.);
Рис (Oriza sativa L.);
Спельта (Triticum spelta L.);
Тритикале (X Triticosecale Wittm.);
Ячмінь (Hordeum vulgare L.).
Умови дотримання законних інтересів володільця патенту щодо зазначених у частині другій цієї статті ботанічних родів і видів визначаються Кабінетом Міністрів України за такими принципами:
а) розміри земельної ділянки не обмежуються;
б) зібраний матеріал може доводитись до посівних кондицій з метою розмноження власником господарства або через надання послуг;
в) власник малого господарства не сплачує винагороду володільцю патенту (під власником малого господарства тут слід розуміти власника господарства, що вирощує зібраний матеріал на площі, яка не перевищує площу, необхідну для виробництва 92 тонн зернових);

г) інші власники господарств, що використовують сорт, зобов'язані сплачувати володільцю патенту за взаємним договором винагороду, яка повинна бути нижчою від тієї, що сплачується згідно з ліцензійною угодою за розмноження того ж сорту в тому ж
регіоні.
4. Контроль за виконанням цієї статті та виданих відповідно до неї правил здійснює лише володілець патенту, а власники зазначених у цій частині статті господарств та особи, що надають їм послуги, зобов'язані надавати володільцю патенту на його запит
відповідну інформацію щодо використання сорту. Така інформація може надаватися також офіційними особами, якщо вона отримана під час виконання ними своїх обов'язків.

Видача патенту на сорт рослин. Визнання патенту на сорт рослин недійсним. Припинення дії патенту на сорт рослин.

Компонування інтегральної мікросхеми: поняття, умови патентоспроможності, строк правової охорони.

Порядок реєстрації компонування інтегральної мікросхеми.

Права та обов'язки,ідо слідують із реєстрації компонування інте­гральної мікросхеми.

Визнання реєстрації компонування інтегральної мікросхеми недійсною.

Права авторів відкриттів. Порядок кваліфікації відкриттів.

До особистих немайнових прав автора наукового відкриття (ст.485 ЦК) відноситься право авторства, пріоритет, право на найменування відкриття (автор наукового відкриття має право надати науковому відкриттю своє ім’я або спеціальну назву).

До майнових прав автора наукового відкриття належить право на винагороду за здійснене відкриття у формі матеріального заохочення, інші права та пільги, встановлені державою за заслуги в розвитку науки.

Документом, що підтверджує право на відкриття, є диплом.

Він видається на ім’я автора і засвідчує визнання виявлених закономірностей, властивостей і явищ матеріального світу науковим відкриттям; пріоритет та авторство на наукове відкриття. Оскільки для наукового відкриття необхідна світова новизна, то законодавче закріплення державної реєстрації наукових відкриттів дає можливість закріпити пріоритет не лише автора наукового відкриття, а й держави в цілому.

За ст. 457 ЦК України може бути кваліфіковане лише те наукове знання, яке володіє наступними ознаками.

Науковим відкриттям за ЦК України розуміється лише результат наукового пізнання. Науковим відкриттям в юридичному розумінні не буде вважатись процес наукового пошуку, не дивлячись на те, що в загальнонауковому розумінні такий процес нерідко позначається саме терміном "відкриття". До того ж, відсутність у здобутого в результаті дослідження нового наукового знання передбачених законом ознак наукового відкриття виключає можливість його юридичної кваліфікації в такій якості, хоча, знову ж таки, в науковому розумінні це наукове знання може іменуватись відкриттям. Тобто, юридичне розуміння поняття відкриття є вужчим від того, яке прийняте в науці.

Відкриттям буде пізнання закономірностей, властивостей та явищ лише матеріального світу. Таке законодавче рішення локалізує сферу застосування правових механізмів наукового відкриття виключно галузями природничих наук. Не може стати відкриттям в юридичному розумінні встановлення тих чи інших наукових даних у сфері суспільних наук. Не в останню чергу таке обмеження сфери дії правового інституту пояснюється неможливістю об'єктивної перевірки тих чи інших нововстановлених даних про життя соціуму.

Наукове відкриття полягає в отриманні нових знань, осмисленні та інтерпретації науково встановлених фактів у їх взаємозв'язку, відкритті істотних, необхідних і повторюваних зв'язків у матеріальному світі. Тобто наукове відкриття стосується лише отримання нових знань. Виявлення нових матеріальних об'єктів не є відкриттям. Відповідно, виявлення дослідниками таких матеріальних об'єктів у сферах географії, археології, палеонтології, відкриття корисних копалин та ін. не отримають охорони засобами правового інституту наукового відкриття.

Охороноздатність та цінність наукового відкриття не пов'язується з можливістю його безпосереднього використання. Дана ознака відрізняє наукове відкриття від винаходу, який завжди має бути прив'язаний до практичної сторони свого втілення, виступати конкретним способом досягнення практичної цілі.

Об'єктами відкриттів можуть бути явище, властивість та закономірність як окремо, так і в сукупності. Всі зазначені категорії є філософськими, а відтак мають загальнонаукове розуміння та тлумачення. Закономірність матеріального світу - це об'єктивно існуючий стійкий зв'язок між явищами та властивостями матеріального світу. Закономірність не може мати випадкового характеру.

Властивість як об'єкт наукового відкриття являє собою невідому раніше об'єктивно існуючу якісну сторону об'єкта матеріального світу. Властивість виявляється у взаємозв'язку даного об'єкта з іншими об'єктами та явищами і не існує поза відношенням до інших властивостей. Отже, відкриття властивості передбачає пояснення такого взаємозв'язку.

Явище як об'єкт відкриття - це об'єктивно існуюча форма прояву сутності об'єкта матеріального світу (природи). Дослідження явища дозволяє встановити сутність, виявлену в ньому. Відтак, не може бути визнаний відкриттям-явищем будь-який науково встановлений факт. Дослідник має вивести умови виникнення явища, його прояви та наслідки.

Необхідною ознакою наукового відкриття є його абсолютна новизна у світовому масштабі. Науковим відкриттям може визнаватись лише встановлення тих закономірностей, властивостей і явищ матеріального світу, які не були відомі раніше. До того ж, наукове відкриття не може зводитись до звичайних, ординарних наукових положень, які хоч і володіють науковою новизною, проте кардинально не позначаються на ступені розвитку відповідної сфери знань. Наукове відкриття має вносити докорінні зміни у рівень наукового пізнання.

Звичайно, ознака щодо внесення докорінних змін у рівень наукового пізнання є оціночною і включає в механізм правової охорони наукових відкриттів суб'єктивний фактор. Разом з тим, існують певні нароблені підходи до кваліфікації ступеня істотності наукового відкриття. Так, внесення докорінних змін у рівень наукового пізнання може виявлятись у появі нових напрямків у розвитку науки чи техніки, в появі принципово нових технологічних рішень, в поясненні раніше загадкових фактів чи експериментальних даних, в докорінній зміні або необхідності перегляду теоретичних положень у відповідній галузі знань тощо.

Перелік необхідних ознак наукового відкриття, за наявності яких відкриття може отримати правову охорону, слід завершити ознакою достовірності. У ст. 457 ЦК України ця ознака виводиться зі словосполучення "об'єктивно існуючий". В міжнародних правових актах, а також в законодавстві окремих іноземних країн ця ознака визначається через доступність заявленого відкриття перевірці. Наукове відкриття має теоретично або експериментально доводитись.

На сьогодні відомий ряд видів (типів) наукових знань, які не отримують правової охорони в якості наукових відкриттів, оскільки не володіють усіма ознаками останніх. Це, зокрема, такі знання або наукові положення, як: а) окремі факти та залежності, а також закономірності, властивості та явища, які не вносять корінних змін в рівень пізнання; б) гіпотези та наукові припущення; в) вирішення математичних задач, доведення теорем; г) положення, які уточнюють вже наявні знання; д) виявлення комет, планет та інших просторових утворень; е) результати, які стосуються предмету можливих заявок на патент чи інші охоронні документи у галузі права інтелектуальної власності та ін.

Поняття та ознаки комерційної таємниці. Строк правової охорони.

Суб’єкти прав на комерційну таємницю.

Неправомірні способи одержання комерційної таємниці.

Охорона комерційної таємниці органами державної влади.

Договірні зобов’язання стосовно прав інтелектуальної власності та їх види.

Ліцензійні угоди: поняття та ознаки. Види ліцензійних угод.

Виключна ліцензія. Невиключна ліцензія і обмеження прав на них.

Примусові ліцензії та порядок їх надання.

Договір комерційної концесії: поняття, характеристика та особли­вості.

Передання майнових прав на секрети виробництва

Недобросовісна конкуренція та порушення права на торгівельні марки.

Цивільно-правова відповідальність за порушення права інтелекту­альної власності.

Адміністративна відповідальність за порушення прав інтелекту­альної власності.

Кримінальна відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності.