рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

Право інтелектуальної власності

Право інтелектуальної власності - раздел Право, Право інтелектуальної власності   1. Історичні Етапи Становлення Та Розвитку Права Інте...

 

1. Історичні етапи становлення та розвитку права інтелектуальної власності.

Історію розвитку науки, літератури, мистецтва, техніки щодо їх охорони можна поділити на чотири етапи, які істотно відрізняються один від одного і послідовно змінюють один одного.

Перший етапне має правових форм закріплення результатів творчої діяльності, відомих нам. Водночас є підстави вважати наявним факт розуміння права власності на результати творчої діяльності через призму інституту приватної власності як одного з інститутів цивільного права. Зокрема відомо, що у Стародавньому Римі і в Греції плагіат та літературна крадіжка досить суворо каралися, а про застосування і охорону товарних знаків відомо ще раніше. Якщо існували ці об’єкти, то існувала і їх охорона.

Дослідження римських джерел засвідчують, що автори творів науки, літератури і мистецтва уже на той час мали певний зиск від своїх творів. Отже, можна припустити, що авторське право уже існувало в епоху звичаєвого права, хоча воно ще не дістало відповідного відображення у звичаєвих нормах або ж просто нам такі норми невідомі. У ті далекі часи ні в кого не було сумніву щодо приналежності створеного людиною — воно визнавалося власністю його творця.

Перший етап існував приблизно до XIIст.

Другий етапстановлення правової охорони результатів творчої діяльності охоплює приблизно XII-XVIII ст. і характеризується привілеями. Привілей надавався певній особі, як правило, наближеній до першої особи, надавав їй певне виключне право, певну перевагу перед іншими. Разом з тим привілей був монопольним правом. Він засвідчувався певною грамотою, яку видавав владика, носій вищої влади (сюзерен, король, цар, імператор, князь та ін.). Привілей міг полягати у найрізноманітніших перевагах, полегшеннях, звільненнях від зборів і податків, у наданні монополії тощо. Підставою для надання привілею також могли бути різні причини. Це могло бути винайдення нового способу вироблення певних виробів, виявлення корисних копалин, удосконалення певної системи тощо. За загальним правилом, підставою для надання привілею могла бути будь-яка новизна, що приносила певну вигоду, прибуток особі, яка видає привілей, чи її державі.

Разом із наданням привілеїв почали складатися їх правові засади. Основними з них були: корисність, новизна для держави, виключне право (монополія) на його використання особи, яка його створила, покарання порушника наданого привілею. На той час серед країн, що досягли найвищого економічного розвитку, якому сприяв розвиток технічної творчості, виділялася Англія. В Англії привілеї почали надаватися вже у XII ст. і до XV ст. надавалися королівською владою. Система привілеїв, що складалася і розвивалася в усьому світі, закладала основи патентної охорони результатів творчої діяльності. При цьому слід мати на увазі, що системи привілеїв у різних країнах розвивалися по-різному залежно від їх економічного розвитку.

Становлення системи правової охорони творів науки, літератури і мистецтва відбувалося разом із виникненням цих видів творчості. Тому не можна погодитися з думкою, що ідея охорони авторського права з’явилася з винайденням друкування. Задовго до часу виникнення друкування наука, література і мистецтво уже досягли високого розвитку. Зазначені об’єкти, безперечно, діставали певну правову охорону. Проте правова охорона зазначених творів у формі привілеїв дійсно почала складатися після виникнення друкування. У зв’язку з виникненням друкування з’явилися фахівці цієї справи — виробники друкованої продукції та торгівці нею. Друкування книг вимагало вкладення у цю справу великих коштів: треба було закупити устаткування, необхідне для друкування, та папір, які коштували тоді досить дорого. Немало коштувала і наймана робоча сила. Все це разом виливалося в солідні суми, що могли бути компенсовані продажем книг. Але надрукована книга легко діставалася недобросовісному конкурентові, який неправомірно використовував її для відтворення на своєму устаткуванні, не витрачаючи при цьому коштів на впровадження нового виробництва. Тому підприємці у галузі друкування і недобросовісні конкуренти виявлялися в явно нерівному становищі. Були потрібні певні правові засоби проти недобросовісних конкурентів, яким відтворення книг діставалося значно дешевше. За такої ситуації вкладення коштів у первісне друкування стало досить ризикованим. Підприємці-друкарі через неправомірне використання їх книг часто банкрутували.

Усе це зумовило потребу створення правової охорони друкованої продукції, і вона почала складатися у формі привілеїв. Зазначені привілеї в Англії та Франції надавалися королівською владою, у Німеччині — князями. Надані привілеї передбачали охорону виключних прав на друкування і поширення друкованої продукції на певний час. Охорона виключних прав досягалася шляхом штрафів, арештів, конфіскації підроблених копій. Мало місце і відшкодування заподіяних збитків.

У 1709 р. королева Анна змушена була прийняти спеціальне положення про захист прав авторів — Статут королеви Анни. Це був перший нормативний акт, спрямований на захист прав авторів книг. Основним положенням цього Статуту було визнання за автором книги виключного права на друкування й опублікування її протягом 14 років від дати її першої публікації. Визначений Статутом строк охорони міг бути продовжений на наступні 14 років, і таким чином, за життя автора строк охорони фактично надавався на 28 років. Якщо ж на час прийняття Статуту Анни книга вже була надрукована, строк охорони складав 21 рік. Статут Анни проголошував твір власністю його автора.

Становлення правової охорони торговельної марки (товарних знаків). Слід відразу підкреслити, що поняття «товарний знак» у сучасному значенні виникло лише у XIX ст. Проте вирізнення виробниками своїх виробів (товарів) спеціальними позначеннями має давню історію. Спочатку такі позначення використовувалися як зазначення походження, приналежності виробу тому чи іншому виробникові. Потреба в індивідуалізації своїх виробів, робіт чи послуг у людей виникла давно. Історичні джерела наводять багато прикладів стародавнього маркування виробів. Свої вироби маркували виробники цегли, шкіри, книг, зброї, кухонного посуду та інших речей ще у давніх культурах. Такі позначення мали форму окремих букв, як правило, першої букви імені виробника або його ініціалів чи інших символічних позначень. Широко застосовувалося таврування. Але такі позначення ще не виконували функцій сучасного товарного знака.

Третій етап. У кінці XVIII ст. система охорони промислової власності у формі привілеїв почала помітно втрачати своє значення і масштаби. Вона ще не відмерла повністю, але в економічно розвинених на той час країнах рішуче вступає у силу патентна система. Перший патентний закон у 1790 р. приймають Сполучені Штати Америки, у 1791 р. такий самий закон приймає Франція. Французький патентний закон заклав принципово важливу засаду. Стаття 1 французького патентного закону від 7 січня 1791 р. проголосила: «Будь-яке відкриття або новий винахід у будь-якому виді виробництва є власністю його автора; внаслідок цього закон повинен гарантувати йому всебічне і повне використання ним відповідно до умов і на строк, які будуть встановлені далі». У вступній частині цього закону підкреслювалося: «Будь-яка нова ідея, проголошення і здійснення якої може бути корисним для суспільства, належить тому, хто її створив, і було б обмеженням прав людини не розглядати промисловий винахід як власність його творця».

Ідея визнання за творцем права власності на його творчий результат була ще раніше проголошена у США — в законі штату Массачусетс від 17 березня 1789 р. зазначалося: «Немає власності, що належить людині, більшої, ніж та, яка є результатом її розумової праці». Цей пропрієтарний принцип дістав своє визнання також у законодавстві Саксонії, Пруссії, Данії, Норвегії та інших країн.

З принципу, закладеного у французькому патентному законі 1791 p., випливало кілька важливих засад: 1) будь-який творчий результат визнавався об’єктом права власності; 2) винаходом визнавався творчий результат у будь-якому виді доцільної діяльності людини за умови його відповідності вимогам закону; 3) держава гарантувала охорону прав творця шляхом видачі охоронного документа — патенту; 4) вводилася обов’язкова державна реєстрація винаходів попередньою експертизою заявки по суті. Проте патентні закони тих часів були далеко не ідеальними. Та новела 1793 p., що була внесена до патентного закону США, встановила правило, за яким патенти видавалися лише громадянам США. Французький патентний закон визнавав патент, виданий у Франції, недійсним, якщо цей самий запатентований у Франції винахід після цього патентувався в зарубіжній країні. Винахідниками визнавалися й ті особи, які лише запозичували зарубіжну техніку.

Промислова революція, що відбулася у низці країн наприкінці XIX — на початку XX ст., зумовила різке зростання винахідницької активності. Кількість виданих патентів також невпинно збільшується. У період 1815—1820 pp. США, Франція, Британія видавали по 100 патентів на рік, а в період 1850—1854 pp. кожна з названих країн уже видавала більше 1000 патентів на рік.

Патентна система охорони промислової власності все більше поширюється у світі й одночасно удосконалюється. Промисловці, які просто завозили зарубіжну техніку і впроваджували у себе на батьківщині, перестали визнаватися винахідниками. Водночас розробляється і впроваджується принцип новизни винаходу. Все ж патентування одного і того самого винаходу в кількох країнах здійснюється ще досить рідко.

Проте патентування мало і негативні наслідки. Воно певною мірою обмежувало свободу торгівлі, адже запатентовані вироби, в яких було використано запатентований винахід, не можна було ввозити до країни патентування без дозволу патентовласника.

Так поступово виникали і складалися передумови ідеї міжнародної охорони винаходів. Спочатку німецькі країни ще до об’єднання і створення імперії утворили Митний союз німецьких держав. Відповідно до статуту цього союзу патентовласник втрачав право забороняти імпорт товарів, у яких використано його винахід, за умови, що ці товари були виготовлені в одній із країн зазначеного Митного союзу. Ідея міжнародної охорони винаходів вступила у гостру суперечку з принципом свободи міжнародної торгівлі. Здавалося, патентна система охорони промислової власності рухне, не витримавши натиску торговців з Англії та інших країн. Рішучий опір цьому натиску організували промисловці разом із винахідниками, висунувши і стверджуючи ідею міжнародної охорони промислової власності. Зазначена ідея була реалізована 20 березня 1883 р. у формі Паризької конвенції, якою було засновано Союз із промислової власності.

Четвертий етап у розвитку системи правової охорони промислової власності характеризується її інтернаціоналізацією. Початок етапу був покладений названою Паризькою конвенцією. Принциповими засадами Конвенції є національний режим, право пріоритету, загальні правила.

Відповідно до положень про національний режим прирівнення Конвенція передбачає, що для охорони промислової власності кожна із країн, що вступила до цього Союзу, зобов’язана надавати громадянам інших країн, які приєдналися чи є членами цього Союзу, таку ж саму охорону, яку ця країна надає власним громадянам. Зазначене правило поширюється також і на тих осіб, які не є громадянами країни — члена Союзу, але мають постійне місце проживання або дійсне і неефективне промислове чи торговельне підприємство у країні — члені Союзу.

Право пріоритету — принцип, закладений Паризькою конвенцією, полягає у тому, що заявка, подана в одній із країн — членів Паризького Союзу, надає заявникові право подати цю саму заявку на цей самий винахід протягом 12 місяців віддати подання першої заявки до будь-якої країни — члена Паризького Союзу з пріоритетом за першою заявкою. Це правило стосується також усіх інших об’єктів промислової власності, але строки, протягом яких зберігається право пріоритету, різні — 12 місяців для винаходів, 6 місяців для промислових зразків і товарних знаків.

Загальних правил, встановлених Конвенцією, є кілька. Щодо патентів діє правило, за яким патент, виданий в одній із країн — 47 членів Союзу, має чинність лише у межах цієї країни. Патенти, видані в різних країнах Союзу на один і той самий винахід, незалежні один від одного. Факт видачі патенту в одній країні — члені Союзу не зобов’язує інші країни — члени Союзу видавати патент на цей самий винахід. Так само відмова у видачі патенту в одній із країн Союзу, визнання його недійсним або таким, у якого закінчився строк охорони, не може бути підставою для відмови у видачі патенту в іншій країні — члені Союзу або для визнання його недійсним чи таким, у якого закінчився строк охорони.

Винахідник має право бути названим як такий у патенті. У видачі патенту не може бути відмовлено чи патент визнано недійсним на тій підставі, що продаж запатентованого виробу чи виробу, виготовленого запатентованим способом, підпадає під заборону чи обмеження, що випливають із національного законодавства.

Конвенція передбачає певні обмеження і щодо інших об’єктів промислової власності.

Інтернаціоналізація, безперечно, поширилася і на сферу літературно-мистецької діяльності. У 1886 р. було підписано Бернську конвенцію про охорону літературних і художніх творів, якою був заснований Міжнародний союз про охорону літературних і художніх творів. Слід зауважити, що первинний текст Конвенції неодноразово переглядався (у Берліні у 1908 p., Римі — у 1928 p., Брюсселі — у 1948 p., Стокгольмі — у 1967 p., Парижі — у 1971 р.). Бернська конвенція набула чинності на території України 25 жовтня 1995 р.

У Преамбулі Бернської конвенції сформульована мета її прийняття: охороняти настільки ефективно й однаково, наскільки це можливо, права авторів на їхні літературні та художні твори.

Бернська конвенція ґрунтується на трьох принципах:

1) принципі «національного режиму», відповідно до якого створені в одній із країн — членів цього Союзу твори повинні отримувати в усіх інших країнах — членах Союзу таку саму охорону, яку ця країна надає своїм громадянам;

2) принципі «автоматичної охорони», відповідно до якого національний режим не залежить від будь-яких формальних умов, охорона надається у міру факту створення твору і не зумовлюється реєстрацією, депонуванням тощо;

3) принципі «незалежності охорони», відповідно до якого володіння наданими правами та їх реалізація не залежать від надання охорони в країні походження твору.

У 1952 р. у Женеві була підписана ще одна конвенція — Всесвітня конвенція про авторське право. У 1971 р. у Парижі на засіданні Міжнародної конференції держав — членів ЮНЕСКО була прийнята нова редакція цієї Конвенції, що набула чинності у 1974 р. Постановою Верховної Ради України від 23 грудня 1993 р. Україна підтвердила своє членство у Всесвітній конвенції про авторське право 1952 р.

Ефективній міжнародній охороні результатів творчої діяльності сприяють багато інших міжнародних угод. Для координації їх діяльності з метою посилення міжнародного співробітництва у сфері інтелектуальної, творчої діяльності в 1967 р. у Стокгольмі була підписана Конвенція про утворення Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ), яка набула чинності з 1970 p., а з 1974 р. одержала статус спеціалізованої установи Організації Об’єднаних Націй.

ВОІВ своїми завданнями ставить:

—поліпшення взаєморозуміння і розвиток співробітництва між державами в інтересах їх взаємної користі на основі поваги до суверенітету і рівності;

—заохочення творчої діяльності, сприяння охороні інтелектуальної власності в усьому світі;

—модернізацію і підвищення ефективності адміністративної діяльності союзів договорів, створених у сфері охорони промислової власності, а також охорони літературних і художніх творів за умови повної поваги до самостійності кожного із союзів.

Конвенція про утворення ВОІВ у поняття «інтелектуальна власність» включає дві основні сфери прав: 1) промислову власність, що охоплює головним чином винаходи і товарні знаки; 2) авторське право, що стосується літературних, музичних, художніх і аудіовізуальних творів.

Діяльність ВОІВ в основному ведеться у трьох напрямках: реєстраційна діяльність, забезпечення міжурядового співробітництва з адміністративних питань інтелектуальної власності і програмна діяльність. Усі ці види діяльності спрямовані на досягнення основних завдань ВОІВ.

Нині членами ВОІВ перебувають 183 держави, у тому числі й Україна.

Інтернаціоналізація правової охорони товарних знаків була започаткована Паризькою конвенцією про охорону промислової власності, адже товарний знак вважався одним із об’єктів останньої. Трохи пізніше була підписана Мадридська угода про міжнародну реєстраціюзнаків (1891 p.), якою був утворений спеціальний союз для країн — членів Паризької конвенції.

Зазначена Угода передбачає міжнародну реєстрацію товарних знаків у Міжнародному бюро ВОІВ у Женеві. За цією Угодою таку реєстрацію може здійснити лише громадянин країни — члена Паризької конвенції або заявник, який має місце проживання чи дійсне і нефіктивне промислове або торговельне підприємство на території країни — члена Конвенції. Заявник спочатку повинен заявити свій знак у національному чи регіональному (Бенілюкс) відомстві по товарних знаках у країні походження. Лише після цього заявка на міжнародну реєстрацію може бути подана через національне відомство.

Міжнародна реєстрація публікується органом, що її здійснює (Міжнародне бюро ВОІВ), і про це повідомляються країни, в яких заявник бажає одержати охорону свого знака. Протягом року від дати реєстрації кожна з цих країн має право відмовити у наданні такої охорони, відповідним чином обґрунтувавши свою відмову. Якщо протягом року така відмова не буде заявлена Міжнародному бюро ВОІВ, реєстрація набуває чинності національної реєстрації у тих країнах, що були зазначені в заявці.

Міжнародна реєстрація надає власнику знака низку переваг. Замість заявок, які мав би подати заявник у кожну із країн, у яких він бажає одержати охорону свого знака, він подає лише одну заявку (французькою мовою), сплачуючи мито лише за однією заявкою. Міжнародна реєстрація може бути продовжена за таких самих умов на 20 років.

16 липня 1994 р. між Україною та Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами була укладена Угода про партнерство та співробітництво. У 2004 р. Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу».

Визначальне значення у досягненні належного рівня захисту прав інтелектуальної власності відводиться в актах законодавства Європейського Союзу. Провідною для розбудови законодавства ЄС щодо інтелектуальної власності є політика Спільноти щодо скасування перешкод вільному руху товарів з метою створення внутрішнього ринку, забезпечення конкурентоспроможності на внутрішньому ринку, зближення національних законодавств дер-жав-членів до межі функціонування спільного ринку, збереження та охорони культурного надбання європейського значення, сприяння дослідженням та технологічному розвитку.

 

2. Наукові теорії права інтелектуальної власності в Україні.

Філософи-просвітники — Вольтер, Д. Дідро, Ж.-Ж. Руссо, П. Гольбах та інші — зробили неоціненний внесок у світову правову культуру, збагативши її положеннями у розвиток теорії природного права. Згідно з основними ідеями цієї теорії, сукупність певних прав людині надає сама природа, а ці правила та цінності, права та принципи через саме своє природне походження не залежать від їх законодавчого визнання або невизнання в конкретній державі. Звідси і людина має невід’ємне природне право на будь-який результат своєї творчої діяльності. Завдяки розвитку зазначених філософських теорій термін «інтелектуальна власність» виник у законодавстві Франції кінця ХУІІІ ст. Так, французький Патентний закон від 7 січня 1791 р. «...вперше сформулював принцип облігаторності, який назрів раніше, але, завдяки зовнішнім умовам, це формулювання правильної думки (не «милість», а «право») відбулося в неправильній формі («власність»). Тим не менш категорія як промислової, так і інтелектуальної (духовної), літературної тощо власності «пішла гуляти» по всіх країнах, відображаючись, зокрема, в назвах публікацій Л. Шретера (Власність взагалі та духовна власність зокрема для вчених. Бреслау, 1840), М. Ланге, К. Врангеля», — писав О. Піленко [2, 8].

Щодо появи поняття інтелектуальної власності у світовій правовій системі, то 14 липня 1967 р. у Стокгольм було підписано «Конвенцію, яка засновує Всесвітню Організацію Інтелектуальної Власності», що набула чинності в 1970 р. і в якій конкретно цей термін не називався, але визначалися дві основні сфери прав — промислова власність і авторське право та конкретно визначались відповідні об’єкти права інтелектуальної власності.

Загалом калейдоскоп теорій та уявлень про сутність інтелектуальної власності та права інтелектуальної власності вражає уяву навіть досвідченого науковця. Це теорія привілеїв і договірна, теорія промислової власності та нематеріальна (імматеріальна), теорія особового права (або персональна) і теорія інтелектуальних прав, деліктна доктрина інтелектуальної власності та рентна конструкція, теорія вічної промислової власності, й, нарешті дві основні теорії права інтелектуальної власності, кожна з яких має своїх палких прихильників і опонентів в усі часи існування поняття права інтелектуальної власності — це проприєтарна теорія (теорія власності та теорія квазівласності) і теорія виключних природних прав.

Представники проприєтарної теорії ототожнюють права авторів та інших осіб на продукти творчої діяльності з правом власності на матеріальні об’єкти. Перед ними одразу постала проблема визначення змісту правомочностей власника, способів охорони цієї власності, правових форм передачі цієї власності іншим особам. Отже, будь-який винахід чи відкриття було проголошено власністю його автора, а згодом постало питання про поширення облігаторного підходу і на твори літератури, мистецтва і науки. За суб’єктом права власності на «нетілесні» об’єкти було визнано ті ж правомочності, які належали власникам «тілесних об’єктів»: право володіння, право користування і право розпорядження.

На відміну від попередньої, теорія виключних прав у своїй основі була побудована на тому, що в самій природі виключного права знаходиться заборонна функція, яка дозволяє патентоволодільцю виключити третіх осіб із несанкціонованого використання запатентованого винаходу, і це право є факультативним. Отже, виключне право дозволяє заборонити використання цього права будь-якій третій особі.

Таким чином в юриспруденції намітились два основних підходи до поняття, яке розглядається. Одні вчені схвалюють закріплення в законі цього поняття і не бачать у використанні законодавцем терміна «інтелектуальна власність» будь-яких елементів ненаукового підходу. На думку інших вчених, цей термін є з самого початку неточним і ненауковим, у зв’язку з чим він може застосовуватися лише в політичних актах, але ніяк не у правових нормах, які мають практичну спрямованість. Спір цей виник не сьогодні й сягає своїм корінням ще кінця ХІХ століття».

– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

Право інтелектуальної власності

Зміст права інтелектуальної власності зумовлюється видом її об єктів Відповідно до Конституції ст суб єкт права інтелектуальної власності.. Право володіти об єктом інтелектуальної власності означає що Даний об єкт.. Всі суб єктивні права інтелектуальної власності ЦК поділяє па дві основні групи..

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Право інтелектуальної власності

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

Джерела права інтелектуальної власності в Україні
Джерелами права інтелектуальної власності є способи або форми вираження державної волі українського народу, щодо яких ця воля стає правом. Ними є національні нормативно-правові акти та міжнародно-п

Законодавство України в сфері інтелектуальної власності
1) Документи загального визначення:Конституція України (ст. 41 і 54), 28.06.1996., Кодекс законів про працю України (ст. 42, 91, 126), 1.06.1971., Кодекс України про адмініс

Міжнародні акти в сфері охорони прав інтелектуальної власності
Міжнародне законодавство, що регулює питання інтелектуальної власності складається з таких нормативних актів: Конвенція, що засновує Всесвітню організацію інтелекту

Загальна характеристика об’єктів прав інтелектуальної власності
Всі об'єкти права інтелектуальної власності поділяються на дві основні групи: 1) твори літератури, науки і мистецтва, виконання, фоно- і відеограми та програми мовлення, що охороняються ав

Спадкування прав інтелектуальної власності Правонаступники
Суб'єктами права інтелектуальної власності можуть бути також спадкоємці, інші фізичні і юридичні особи, до яких право інтелектуальної власності переходить згідно із законом чи договором, держава.

Підстави набуття державою прав інтелектуальної власності
Суб'єктом права інтелектуальної власності може стати держава та її відповідні органи. Держава може стати суб'єктом цього права у випадках, коли сплив строк правової охорони того чи іншого об'єкта і

Правове положення патентознавців. Вимоги щодо патентних повірених. Повноваження повірених у справах інтелектуальної власності
Кабінет Міністрів України затвердив спеціальне Положення про представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених). У Постанові Кабінету Міністрів України зазначається, в

Права патентного повіреного
Патентний повірений є незалежним під час виконання професійних обов'язків і керується у своїй діяльності законодавством та цим Положенням. Патентний повірений має право згідно із законодав

Набуття та припинення права займатися діяльністю патентного повіреного
Атестацію та реєстрацію патентних повірених здійснює Держпатент. Для проведення цієї роботи голова Держпатенту утворює атестаційну та апеляційну комісії. Атестаційна комісія затверджує пор

Заявники як суб’єкти права інтелектуальної власності
Суб'єктами права інтелектуальної власності безперечно є заявники. У переважній більшості заявники стають суб'єктами власності на результат інтелектуальної, творчої діяльності, який ними заявляється

Правові та технічні засоби захисту комп’ютерних програм
Високий рівень злочинності проти права інтелектуальної власності призводить до заподіяння істотної шкоди вітчизняним і зарубіжним суб’єктам авторського права і суміжних прав, ускладнює зовнішньопол

Поняття суміжних прав та сфера їх дії. Види суміжнихправ
Суміжні права - це права виконавців на результати творчої діяльності, їх спадкоємців та осіб, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо виконання, права виробників фонограм, ві

Поняття патенту. Строки дії патенту. Визнання патенту недійсним.Припинення дії патенту
Патент — документ, що засвідчує авторство на винахід та виключне право на використання його протягом певного строку. Патент видається державним патентним відомством винахіднику або

Порядок подання заявки. Пріоритет заявки та його визначення
Пріоритет заявки (пріоритет) - першість у поданні заявки Заявник має право на пріоритет попередньої заявки на такий же винахід (корисну модель) протягом 12 місяців від дати подання попередньої заяв

Порядок отримання патенту на винахід
Відповідно до Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» (далі — Закон) винаходом є результат інтелектуальної діяльності людини в будь-якій сфері технології (абзац 4 ст. 1 у ред

Експертиза посуті. Порядок,підстави проведенняекспертизи по суті. Права заявника при проведенніекспертизи
Згідно п.18 ч.1 ст.1 ЗУ «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 15.12.1993 N 3687-XII Кваліфікаційна експертиза (експертиза по суті) - експертиза, що встановлю

Поняття, ознаки винаходу, строк правової охорони
Відповідно до Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» (далі — Закон)винаходом є результат інтелектуальної діяльності людини в будь-якій сфері технології

Об’єкти, що не визнаються винаходом
Згідно з ч. 3 ст. 6 Закону правова охорона згідно зцим Законом не поширюється на такі об’єкти технології: —сорти рослин і породи тварин; —біологічні у своїй основ

Новизна винаходу
Винахід визнають новим, якщо він не є частиною рівня техніки. Відповідно до Закону при визначенні рівня техніки до уваги беруть усі відомості, які стали загальнодоступними у світі до дати подання з

Поняття та ознаки корисної моделі, строк правової охорони
Словник-довідник, підготовлений Постійним комітетом інформації у сфері промислової власності Всесвітньої організації інтелектуальної власності, так тлумачить поняття корисної моделі (Utility Model)

Формула винаходу та її правове значення
Формула винаходу є словесним та описовим відображенням технічної сутності винаходу, за допомогою якого фахівці мають змогу одержати у короткій формі інформацію про технічне рішення задачі у певній

Поняття промислового зразка та умови його патентоспроможності, строк правової охорони
Промисловий зразок - результат творчої діяльності людини в галузі художнього конструювання. Таким чином, об'єкт промислового зразка являє собою зовнішній вигляд, дизайн певного предмета. Промислови

Правові наслідки припинення чинності виключних майнових прав на винахід та корисну модель
Майнові права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок є чинними з дати, наступної за датою їх державної реєстрації, за умови підтримання чинності цих прав відповідн

Патентування об’єкта промислової власності за кордоном
Однією із форм реалізації своїх прав інтелектуальної власності є патентування об'єктів промислової власності в іноземних державах. Згадаємо, що твори науки, літератури і мистецтва не патентуються н

Припинення дії патенту на промисловий зразок. Визнання патентуна промисловий зразок недійсним
Власник патенту в будь-який час може відмовитися від нього повністю або частково на підставі заяви, поданої до Установи. Зазначена відмова набирає чинності від дати публікації відомостей про це в о

Дії, які не визнаються порушенням прав на винахід, промисловий зразок, корисну модель
Будь-яка особа, яка до дати подання до Установи заявки або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету в інтересах своєї діяльності з комерційною метою добросовісно використала в Україні технол

Поняття раціоналізаторської пропозиції та її правові ознаки
Раціоналізаторська пропозиція — це визнана юридичною особою пропозиція, яка містить технологічне (технічне) або організаційне рішення у будь-якій сфері її діяльності (ст. 481 ЦК України).

Посвідчення на раціоналізаторську пропозицію
Раціоналізаторські пропозиції дістають правову охорону у формі посвідчення на раціоналізаторську пропозицію на підприємстві, в установі чи організації (далі - підприємство), які визнали пропозицію

Припинення права на комерційне найменування
Норма ст. 491 ЦКУ вказує про припинення майнових прав інтелектуальної власності на комерційне найменування у разі ліквідації юридичної особи та з інших підстав, встановлених законом. Враховуючи

Поняття торгівельної марки і умови їх правової охорони. Строкправової охорони
ст.492 ЦК визначає поняття торгівельної марки як позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (

Процедури патентування торговельної марки
Процедура визначена в розділі 3 «Порядок одержання свідоцтва» ЗУ « Право на одержання свідоцтва може мати будь-яка особа, об'єднання осіб або їх правонаступники за умови правильного оформл

Права, що випливають із свідоцтва на торговельну марку. Обме­ження прав володільця торговельної марки
Згідно ст.16 Закону права, що випливають із свідоцтва, діють від дати подання заявки. Строк дії свідоцтва продовжується за умови сплати відповідного збору. Свідоцтво надає його власнику право викор

Вичерпання прав на торговельну марку
Суть терміна «вичерпання прав» Борис Сніжко формулює таким чином: правовласник втрачає винятко­ве право забороняти використання знаку після того, як товари з нанесеним знаком були правомірно введен

Порушення прав на торговельну марку. Захист прав на торговельну марку
Згідно ст.20 Закону будь-яке посягання на права власника свідоцтва, передбачені статтею 16 цього Закону, в тому числі вчинення без згоди власника свідоцтва дій, що потребують його згоди, та готуван

Підстави припинення дії свідоцтва на торгівельну марку
Дане питання урегульоване Розділом 5 ЗУ «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг». Згідно ст.18 Закону власник свідоцтва в будь-який час може відмовитися від нього повністю або част

Умови визнання позначення добре відомою маркою
Особливості визнання марки добре відомою визначені у ст. 25 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", яка зазначає, що охорона прав на добре відомий знак для товарі

Географічне зазначення, його визначення. Види географічних за­значень
Бувають ситуації, коли товар має особливі властивості, певні якості, репутацію чи інші характеристики, які зумовлені характерними для цього географічного місця природними умовами чи людським фактор

Реєстрація географічного зазначення та порядок її здійснення. Правові наслідки реєстрації географічного зазначення
Дану процедуру визначено розділом 3 ЗУ «Про охорону прав на зазначення походження товарів» Згідно з ч.1ст.9 Закону право на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару мають:

Визнання реєстрації географічного зазначення недійсним
Певну специфіку має припинення охорони прав на зазначення походження товарів відповідно до Закону України “Про охорону прав на зазначення походження товарів” (ст. 19). Зазначений Закон визнає недій

Сорт визнається патентоспроможним і на нього видається патент, якщо він є новим та відповідає умовам новизни, однорідності і стабільності
Сорт вважається новим, якщо до дати, на яку заявка вважається поданою, заявник (селекціонер) чи інша особа за його дозволом не продавали чи будь-яким іншим способом не передавали матеріал сорту для

Суб’єкти права на сорти рослин
Відповідно до ст. 486 ЦК України суб’єктами права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин є: 1) автор сорту рослин, породи тварин; 2) інші особи, які набули майнових прав інт

Стаття 11. Критерії придатності сорту для набуття прав інтелектуальної власності на нього
Різновидами сорту, на які можуть набуватися права, є клон, лінія, гібрид першого покоління, популяція. Сорт вважається придатним для набуття права на нього як на об'єкт інтелектуальної власності, я

Стаття 13. Назва сорту
Сортові присвоюється назва, яка повинна його однозначно ідентифікувати і відрізнятися від будь-якої іншої назви існуючого в Україні і державах-учасниках сорту того ж чи спорідненого виду. Назва сор

Стаття 14. Придатність сорту для поширення в Україні
Сорт вважається придатним для поширення в Україні, якщо він відмінний, однорідний та стабільний, може бути використаний для задоволення потреб суспільства і не заборонений для поширення з підстав з

Заявка на сорт
Заявка на сорт подається до Установи особою, яка має на це право, повинна стосуватися тільки одного сорту. Заявка складається українською мовою і повинна містити: заяву про визнання прав н

Видача патенту на сорт рослин. Визнання патенту на сорт рослин недійсним. Припинення дії патенту на сорт рослин
Згідно ст.35 Закону уповноваженим органом в місячний строк від дати державної реєстрації прав на сорт авторові (авторам) видається свідоцтво про авторство на сорт рослин, а заявникові - патент на с

Компонування інтегральної мікросхеми: поняття, умови патентоспроможності, строк правової охорони
Інтегральна мікросхема (ІМС) — це мікроелектронний виріб кінцевої або проміжної форми, призначений для виконання функцій електронної схеми, елементи і з'єднання якого неподільно сформовані в об'

Порядок реєстрації компонування інтегральної мікросхеми
Держава здійснює правову охорону компонування ІМС шляхом його реєстрації в установі. Порядок реєстрації компонування ІМС визначають статті 9-13 Закону України «Про охорону прав на топографії інтегр

Порядок реєстрації компонування інтегральної мікросхеми
Держава здійснює правову охорону компонування ІМС шляхом його реєстрації в установі. Порядок реєстрації компонування ІМС визначають статті 9-13 Закону України «Про охорону прав на топографії інтегр

Визнання реєстрації компонування інтегральної мікросхеми недійсною
Реєстрація топографії ІМС може бути визнана у судовому порядку недійсною у разі: а) невідповідності зареєстрованої топографії ІМС умовам охороноздатності, визначеним статтею 5 цього Закону

Поняття та ознаки комерційної таємниці. Строк правової охорони
Комерційна таємниця — це інформація, яка має дійсну або потенційну комерційну цінність в силу її невідомості третім особам, до якої нема вільного доступу на законних підставах і стосовно якої волод

Суб’єкти прав на комерційну таємницю
У юридичній науці пануючою є точка зору, що суб'єктами права на комерційну таємницю є суб'єкти підприємницької діяльності. Положення ст. 36 Господарського кодексу України також визначають, що комер

Неправомірні способи одержання комерційної таємниці
Згідно з ч.2 ст.32 Господарського кодексу України недобросовісною конкуренцією є, зокрема, неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці. Відповідно до Закону України

Охорона комерційної таємниці органами державної влади
Згідно ст.507 ЦК органи державної влади зобов'язані охороняти від недобросовісного комерційного використання інформацію, яка є комерційною таємницею та створення якої потребує значних зусиль і яка

Договірні зобов’язання стосовно прав інтелектуальної власності та їх види
Договірні зобов’язання, об’єктом яких є майнові права інтелектуальної власності, належать до особливого виду зобов’язань. Їх специфіка зумовлена юридичною природою зазначених прав, що відрізняються

Ліцензійні угоди: поняття та ознаки. Види ліцензійних угод
Ліцензійні договори значно відрізняються від інших комерційних контрактів, зокрема від найбільш розповсюджених на міжнародному ринку експортно-імпортних угод, а на внутрішньому ринку — від договорі

Виключна ліцензія. Невиключна ліцензія і обмеження прав на них
Виключна ліцензія передбачає максимальне обмеження прав ліцензіара. По суті, він втрачає можливість самостійно чи опосередковано використовувати об'єкт інтелектуальної власності у межах, визначених

Примусові ліцензії та порядок їх надання
Відповідно до Закону України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”, ліцензія - це дозвіл власника патенту (ліцензіара), що видається іншій особі (ліцензіату), на використання винаходу (ко

Договір комерційної концесії: поняття, характеристика та особли­вості
Легальне визначення договору комерційної концесії закріплене у ст. 366 ГК України. За договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користуваче

Передання майнових прав на секрети виробництва
Договір про передачу ноу-хау - це договір, за яким правовласник передає заінтересованим особам право на використання повністю або частково конфіденційних знань, що включають відомості технічного, в

Цивільно-правова відповідальність за порушення права інтелекту­альної власності
Відповідно до ст. 431 ЦК, порушення права інтелектуальної власності, в тому числі невизнання цьо­го права чи посягання на нього, тягне за собою відповідальність, встановлену цим Кодексом, іншим

Адміністративна відповідальність за порушення прав інтелекту­альної власності
Законодавство України передбачає вирішення в адміністративному порядку широкого кола питань захисту прав інтелектуальної власності. Адміністративна відповідальність за правопорушення настає в разі,

Кримінальна відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності
Кримінально-правові способи захисту авторського права і суміжних прав встановлюються національним законодавством поряд із засобами цивільно-правового захисту авторських і суміжних прав. Зг

Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • Популярное
  • Облако тегов
  • Здесь
  • Временно
  • Пусто
Теги