Суміжні права - це права виконавців на результати творчої діяльності, їх спадкоємців та осіб, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо виконання, права виробників фонограм, відеограм, їх спадкоємців (правонаступників) та осіб, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо фонограм і відеограм, а також організацій мовлення та їх правонаступників, які охороняються авторським правом.
Об'єктами суміжних прав, незалежно від призначення, змісту, оцінки, способу і форми вираження, є:
- виконання літературних, драматичних, музичних, музично-драматичних, хореографічних, фольклорних та інших творів;
- фонограми, відеограми;
- передачі (програми) організацій мовлення.
Суміжне право виникає внаслідок факту виконання твору, виробництва фонограми, виробництва відеограми, оприлюднення передачі організації мовлення. Для виникнення і здійснення суміжних прав не вимагається виконання будь-яких формальностей. Суміжні права іноземних юридичних і фізичних осіб охороняються відповідно до міжнародних договорів України.
Суміжні права відрізняються від авторського права тим, що вони належать власникам, які вважаються посередниками при виготовленні, записі та поширенні творів.
Виникнення і здійснення суміжних прав також не потребує виконання будь-яких формальностей. Виробники фонограм, виробники відеограм і виконавці для сповіщення про свої права можуть на всіх примірниках фонограм або їх упаковках використовувати знак охорони суміжних прав, який складається з латинської літери Р у колі: ®, імені (найменування) особи, що має суміжні права, і зазначення року першої публікації фонограми. Прикладом може бути напис на компакт-диску: ® Музична біржа, 1997.
На міжнародному рівні суміжні права надаються відповідно до Римської конвенції з охорони інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення, більш відомої як "Римська конвенція". Ця Конвенція була прийнята у 1961 р. із тих пір жодного разу не переглядалася. Адміністративні функції цієї Конвенції виконують спільно - Організація Об'єднаних Націй з питань творів, науки і культури (ЮНЕСКО), Міжнародна організація праці (МОП) та ВОІВ. Угода з торгових аспектів прав інтелектуальної власності 1994 р. (Угода ТРІПВ) [21], адміністративні функції якого здійснює Всесвітня торгова організація (ВТО), також включає положення з міжнародної охорони авторських і суміжних прав.
31. Права виконавців та їх зміст.
Виконавцеві твору належать такі особисті немайнові права:
а) вимагати визнання того, що він є виконавцем твору;
б) вимагати, щоб його ім'я або псевдонім зазначалися чи повідомлялися у зв'язку з кожним його виступом, записом чи виконанням (у разі, якщо це можливо);
в) вимагати забезпечення належної якості запису його виконання і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій суттєвій зміні, що може завдати шкоди його честі і репутації.
Виробник фонограми, виробник відеограми має право зазначати своє ім'я (назву) на кожному носії запису або його упаковці поряд із зазначенням авторів, виконавців і назв творів, вимагати його згадування у процесі використання фонограми (відеограми).
Організація мовлення має право вимагати згадування своєї назви у зв'язку із записом, відтворенням, розповсюдженням своєї передачі і публічним повторним сповіщенням її іншою організацією мовлення.
Майновим правом виконавців є їх виключне право дозволяти чи забороняти іншим особам:
а) публічне сповіщення своїх незафіксованих виконань (прямий ефір);
б) фіксацію у фонограмах чи відеограмах своїх раніше незафіксованих виконань;
в) відтворення (пряме і (або) опосередковане) своїх виконань, зафіксованих без їх згоди у фонограмі чи відеограмі, чи за їх згодою, але якщо відтворення здійснюється з іншою метою, ніж та, на яку вони дали свою згоду;
г) розповсюдження своїх виконань, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі, шляхом першого продажу або іншої передачі права власності у разі, коли вони при першій фіксації виконання не дали дозволу виробнику фонограми (виробнику відеограми) на її подальше відтворення;
д) комерційний прокат, майновий найм своїх виконань, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі, якщо при фіксації не було їх згоди на комерційний прокат і майновий найм, навіть після розповсюдження виконань, здійсненого виробником фонограми (відеограми) або за його дозволом;
е) розповсюдження своїх виконань, зафіксованих у фонограмах чи відеограмах, через будь-які засоби зв'язку таким чином, що будь-яка особа може отримати до них доступ з будь-якого місця і в будь-який час за їх власним вибором, якщо при першій фіксації виконання не було їх згоди на такий вид розповсюдження.
Майнові права виконавців можуть передаватися (відчужуватися) іншим особам на підставі договору, в якому визначаються спосіб використання виконань, розмір і порядок виплати винагороди, строк дії договору і використання виконань, територія, на яку розповсюджуються передані права тощо. Визначені договором ставки винагороди не можуть бути нижчими за мінімальні ставки, встановлені Кабінетом Міністрів України.
У разі, коли виконання використовується в аудіовізуальному творі, вважається, що виконавець передає організації, яка здійснює виробництво аудіовізуального твору, або продюсеру аудіовізуального твору всі майнові права на виконання, якщо інше не передбачено договором.
У разі, коли виконавець під час першої фіксації виконання безпосередньо дозволить виробнику фонограми чи виробнику відеограми її подальше відтворення, вважається, що виконавець передав виробнику фонограми чи виробнику відеограми виключне право на розповсюдження фонограм, відеограм і їх примірників способом першого продажу або іншої передачі у власність чи володіння, а також способом здавання у майновий найм, комерційний прокат та іншої передачі. При цьому виконавець зберігає право на одержання справедливої винагороди за зазначені види використання свого виконання через організації колективного управління або іншим способом.
32. Права виробників фонограм (відеограм) та їх зміст.
До майнових прав виробників фонограм і виробників відеограм належить їх виключне право на використання своїх фонограм, відеограм і виключне право дозволяти чи забороняти іншим особам:
а) відтворення (пряме і (або) опосередковане) своїх фонограм і відеограм у будь-якій формі і будь-яким способом;
б) розповсюдження серед публіки фонограм, відеограм та їх примірників шляхом першого продажу або іншої передачі права власності;
в) комерційний прокат фонограм, відеограм і їх примірників, навіть після їх розповсюдження, здійсненого виробником фонограми чи відеограми або за їх дозволом;
г) публічне сповіщення фонограм, відеограм та їх примірників через будь-які засоби зв'язку таким чином, що будь-яка особа може отримати до них доступ з будь-якого місця і в будь-який час за їх власним вибором;
д) будь-яку видозміну своїх фонограм, відеограм;
е) ввезення на митну територію України фонограм, відеограм та їх примірників з метою їх поширення серед публіки.
Майнові права виробників фонограм і виробників відеограм можуть передаватися (відчужуватися) іншим особам на підставі договору, в якому визначаються спосіб використання фонограми (відеограми), розмір і порядок виплати винагороди, строк дії договору, строк використання фонограми (відеограми), територія, на яку розповсюджуються передані права, тощо. Визначені договором ставки винагороди не можуть бути нижчими за мінімальні ставки, встановлені Кабінетом Міністрів України.
Майнові права виробника фонограми чи відеограми, який є юридичною особою, можуть бути також передані (відчужені) іншій особі у встановленому законом порядку внаслідок ліквідації юридичної особи - суб'єкта суміжних прав.
Якщо фонограми, відеограми чи їх примірники введені виробником фонограми (відеограми) чи за його згодою у цивільний обіг шляхом їх першого продажу в Україні, то допускається їх наступне розповсюдження шляхом продажу, дарування тощо без згоди виробника фонограми (відеограми) чи його правонаступника і без виплати йому винагороди. Проте й у цьому випадку право здавання таких примірників фонограм (відеограм) у майновий найм чи комерційний прокат залишається виключно правом виробника фонограми (відеограми).
33. Права програм (передач) організацій мовлення.
До майнових прав організацій мовлення належить їх виключне право на використання своїх програм будь-яким способом і виключне право дозволяти чи забороняти іншим особам:
а) публічне сповіщення своїх програм шляхом трансляції і ретрансляції;
б) фіксацію своїх програм на матеріальному носії та їх відтворення;
в) публічне виконання і публічну демонстрацію своїх програм у місцях з платним входом.
Організація мовлення також має право забороняти поширення на території України чи з території України сигналу із супутника, що несе їх програми, розповсюджуючим органом, для якого цей сигнал із супутника не призначався.
Майнові права організації мовлення можуть передаватися (відчужуватися) іншим особам на підставі договору, в якому визначаються спосіб і строк використання програми мовлення, розмір і порядок виплати винагороди, територія, на яку розповсюджуються передані права, тощо.
Майнові права організації мовлення можуть бути також передані (відчужені) іншій особі у встановленому законом порядку внаслідок ліквідації юридичної особи - суб'єкта суміжних прав.
34. Захист авторських і суміжних прав.
Порушенням авторського права і (або) суміжних прав, що дає підстави для судового захисту, є:
а) вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, визначені статтями 14 і 38 цього Закону, та їх майнові права, визначені статтями 15, 39, 40 і 41 цього Закону, з урахуванням передбачених статтями 21 - 25, 42 і 43 цього Закону обмежень майнових прав;
б) піратство у сфері авторського права і (або) суміжних прав - опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрафактних примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм і програм організацій мовлення;
в) плагіат - оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору;
г) ввезення на митну територію України без дозволу осіб, які мають авторське право і (або) суміжні права, примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм, програм мовлення;
д) вчинення дій, що створюють загрозу порушення авторського права і (або) суміжних прав;
е) будь-які дії для свідомого обходу технічних засобів захисту авторського права і (або) суміжних прав, зокрема виготовлення, розповсюдження, ввезення з метою розповсюдження і застосування засобів для такого обходу;
є) підроблення, зміна чи вилучення інформації, зокрема в електронній формі, про управління правами без дозволу суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав чи особи, яка здійснює таке управління;
ж) розповсюдження, ввезення на митну територію України з метою розповсюдження, публічне сповіщення об'єктів авторського права і (або) суміжних прав, з яких без дозволу суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав вилучена чи змінена інформація про управління правами, зокрема в електронній формі.
Захист особистих немайнових і майнових прав суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав здійснюється в порядку, встановленому адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством.
За захистом свого авторського права і (або) суміжних прав суб'єкти авторського права та суміжних прав мають право звертатися в установленому порядку до суду та інших органів відповідно до їх компетенції.
При порушеннях будь-якою особою авторського права і (або) суміжних прав, недотриманні передбачених договором умов використання творів і (або) об'єктів суміжних прав, використанні творів і об'єктів суміжних прав з обходом технічних засобів захисту чи з підробленням інформації і (або) документів про управління правами чи створенні загрози неправомірного використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав та інших порушеннях особистих немайнових прав і майнових прав суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав мають право:
а) вимагати визнання та поновлення своїх прав, у тому числі забороняти дії, що порушують авторське право і (або) суміжні права чи створюють загрозу їх порушення;
б) звертатися до суду з позовом про поновлення порушених прав та (або) припинення дій, що порушують авторське право та (або) суміжні права чи створюють загрозу їх порушення;
в) подавати позови про відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
г) подавати позови про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права і (або) суміжних прав, або виплату компенсацій;
д) вимагати припинення підготовчих дій до порушення авторського права і (або) суміжних прав, у тому числі призупинення митних процедур, якщо є підозра, що можуть бути пропущені на митну територію України чи з її митної території контрафактні примірники творів, фонограм, відеограм, засоби обходу технічних засобів захисту, в порядку, передбаченому Митним кодексом України;
е) брати участь в інспектуванні виробничих приміщень, складів, технологічних процесів і господарських операцій, пов'язаних з виготовленням примірників творів, фонограм і відеограм, щодо яких є підстави для підозри про порушення чи загрозу порушення авторського права і (або) суміжних прав, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;
є) вимагати, в тому числі у судовому порядку, публікації в засобах масової інформації даних про допущені порушення авторського права і (або) суміжних прав та судові рішення щодо цих порушень;
ж) вимагати від осіб, які порушують авторське право і (або) суміжні права позивача, надання інформації про третіх осіб, задіяних у виробництві та розповсюдженні контрафактних примірників творів і об'єктів суміжних прав, а також засобів обходу технічних засобів захисту, та про канали їх розповсюдження;
з) вимагати прийняття інших передбачених законодавством заходів, пов'язаних із захистом авторського права та суміжних прав.
Суд має право постановити рішення чи ухвалу про:
а) відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої порушенням авторського права і (або) суміжних прав, з визначенням розміру відшкодування;
б) відшкодування збитків, завданих порушенням авторського права і (або) суміжних прав;
в) стягнення із порушника авторського права і (або) суміжних прав доходу, отриманого внаслідок порушення;
г) виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу;
д) заборону опублікування творів, їх виконань чи постановок, випуску примірників фонограм, відеограм, їх сповіщення, припинення їх розповсюдження, вилучення (конфіскацію) контрафактних примірників творів, фонограм, відеограм чи програм мовлення та обладнання і матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтворення, публікацію у пресі інформації про допущене порушення тощо, якщо у ході судового розгляду буде доведено факт порушення авторського права і (або) суміжних прав або факт наявності дій, що створюють загрозу порушення цих прав;
е) вимагати від осіб, які порушують авторське право і (або) суміжні права позивача, інформацію про третіх осіб, задіяних у виробництві та розповсюдженні контрафактних примірників творів та об'єктів суміжних прав, засобів обходу технічних засобів та про канали розповсюдження.
При визначенні розмірів збитків, які мають бути відшкодовані особі, права якої порушено, а також для відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд зобов'язаний виходити із суті порушення, майнової і моральної шкоди, завданої особі, яка має авторське право і (або) суміжні права, а також із можливого доходу, який могла б одержати ця особа. У розмір збитків, завданих особі, права якої порушено, додатково можуть бути включені судові витрати, понесені цією особою, а також витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката.
При визначенні компенсації, яка має бути виплачена замість відшкодування збитків чи стягнення доходу, суд зобов'язаний у встановлених пунктом "г" цієї частини межах визначити розмір компенсації, враховуючи обсяг порушення та (або) наміри відповідача.
Суд може постановити рішення про накладення на порушника штрафу у розмірі 10 відсотків суми, присудженої судом на користь позивача. Сума штрафів передається у встановленому порядку до Державного бюджету України.
Суд може постановити рішення про вилучення чи конфіскацію всіх контрафактних примірників творів, фонограм, відеограм чи програм мовлення, щодо яких встановлено, що вони були виготовлені або розповсюджені з порушенням авторського права і (або) суміжних прав, а також засобів обходу технічних засобів захисту. Це стосується також усіх кліше, матриць, форм, оригіналів, магнітних стрічок, фотонегативів та інших предметів, за допомогою яких відтворюються примірники творів, фонограм, відеограм, програм мовлення, а також матеріалів і обладнання, що використовуються для їх відтворення і для виготовлення засобів обходу технічних засобів захисту.
За рішенням суду вилучені контрафактні примірники творів (у тому числі комп'ютерні програми і бази даних), фонограм, відеограм, програм мовлення на вимогу особи, яка є суб'єктом авторського права і (або) суміжних прав і права якої порушено, можуть бути передані цій особі. Якщо ця особа не вимагає такої передачі, то контрафактні примірники підлягають знищенню, а матеріали і обладнання, що використовувалися для відтворення контрафактних примірників, підлягають відчуженню із перерахуванням виручених коштів до Державного бюджету України.
До завершення розгляду справи по суті суддя одноособово має право винести ухвалу про заборону відповідачеві, щодо якого є достатні підстави вважати, що він є порушником авторського права і (або) суміжних прав, вчиняти до винесення рішення чи ухвали суду певні дії, а саме: виготовлення, відтворення, продаж, здавання в майновий найм, прокат, ввезення на митну територію України та інше передбачене цим Законом використання, а також транспортування, зберігання або володіння з метою введення в цивільний обіг примірників творів, у тому числі комп'ютерних програм і баз даних, а також записаних виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення, щодо яких припускається, що вони є контрафактними, і засобів обходу технічних засобів захисту.
За наявності достатніх даних про вчинення такого порушення авторського права і (або) суміжних прав, за яке відповідно до закону передбачена кримінальна відповідальність, орган досудового розслідування або суд зобов'язані вжити заходів для забезпечення розшуку і накладення арешту на:
а) примірники творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), записаних виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення, щодо яких припускається, що вони є контрафактними, а також засоби обходження технічних засобів захисту;
б) матеріали й обладнання, призначені для їх виготовлення і відтворення;
в) документи, рахунки та інші предмети, що можуть бути доказом вчинення протиправних дій.
У разі, якщо відповідач по справі порушення авторського права і (або) суміжних прав відмовляє у доступі до необхідної інформації чи не забезпечує її надання у прийнятний строк, робить перешкоди у здійсненні судових процедур, або з метою збереження відповідних доказів щодо інкримінованого порушення, особливо у випадку, коли будь-яке відстрочення може завдати непоправної шкоди особі, яка має авторське право і (або) суміжні права, або коли є очевидний ризик того, що доказ буде знищено, суд або суддя одноособово мають право за заявою заявника застосувати тимчасові заходи до пред'явлення позову або до початку розгляду справи за участю іншої сторони (відповідача) шляхом:
а) винесення ухвали про огляд приміщень, в яких, як припускається, відбуваються дії, пов'язані з порушенням авторського права і (або) суміжних прав;
б) накладення арешту і вилучення всіх примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), записаних виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення, щодо яких припускається, що вони є контрафактними, засобів обходження технічних засобів захисту, а також матеріалів і обладнання, що використовуються для їх виготовлення і відтворення;
в) накладення арешту і вилучення рахунків та інших документів, які можуть бути доказом вчинення дій, що порушують або створюють загрозу порушення (чи підтверджують наміри вчинення порушення) авторського права і (або) суміжних прав.
Заява про застосування тимчасових заходів розглядається тільки за участю заявника у дводенний строк з дня її подання.
Ухвала суду про застосування тимчасового заходу підлягає негайному виконанню органом державної виконавчої служби за участю заявника.
До прийняття ухвали про застосування тимчасових заходів, зазначених в абзаці першому цієї частини, суд має право вимагати від заявника обгрунтування того, що він є суб'єктом авторського права і (або) суміжних прав і що ці права порушені або невідворотно будуть порушені, а також видати заявнику судову ухвалу щодо внесення застави або еквівалентної гарантії, достатньої для того, щоб запобігти зловживанню тимчасовим заходом. Застава полягає у внесенні на депозит суду заявником чи іншими особами грошей чи передачі інших матеріальних цінностей. Розмір застави (гарантії) визначається судом з урахуванням обставин справи, але не повинен бути меншим від 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більшим від розміру заявленої шкоди.
У разі застосування визначених в абзаці першому цієї частини тимчасових заходів відповідач має право вимагати їх зміни чи скасування, а заявник зобов'язаний подати позов до суду про захист порушених авторських чи суміжних прав не пізніше 15 календарних днів від дня застосування тимчасового заходу.
Застава повертається повністю заявникові при відмові суду у прийнятті позову до розгляду чи задоволенні позову повністю або частково. У противному разі застава звертається на виконання рішення про компенсацію шкоди відповідачеві, завданої застосуванням тимчасових заходів.
При скасуванні визначених в абзаці першому цієї частини тимчасових заходів або якщо при розгляді справи з'ясується відсутність факту порушення чи загрози порушення авторського права і (або) суміжних прав, суд має право на клопотання відповідача прийняти судове рішення щодо надання відповідачу належної компенсації позивачем за будь-яку шкоду, завдану цими заходами.
35. Колективне управління авторськими та суміжними правами. Функції організацій колективного управління правами.
Організація колективного управління після її державної реєстрації зобов'язана протягом 30 днів стати на облік в Установі. Про облік організацій колективного управління Установа здійснює публікацію у своєму офіційному бюлетені.
Організації колективного управління діють на основі статутів, що затверджуються в установленому порядку і в межах повноважень, одержаних від суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав.
Організації колективного управління не мають права займатися комерційною діяльністю чи використовувати будь-яким способом об'єкти авторського права і (або) суміжних прав, доручених їм для управління. На діяльність таких організацій не поширюються обмеження, передбачені законодавством про захист економічної конкуренції.
Повноваження на колективне управління майновими правами передаються організаціям колективного управління авторами та іншими суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів, укладених у письмовій формі.
Організації колективного управління можуть управляти на території України майновими правами іноземних суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів з аналогічними іноземними організаціями, в тому числі й про взаємне представництво інтересів.
Організації колективного управління можуть доручати на основі договорів з аналогічними іноземними організаціями управляти на колективній основі за кордоном майновими правами українських суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, у тому числі й про взаємне представництво інтересів.
На основі одержаних повноважень організації колективного управління надають будь-яким особам шляхом укладання з ними договорів невиключні права на використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав.
Організація колективного управління має право вимагати від осіб, які використовують об'єкти авторського права і суміжних прав, надання їм документів, що містять точні відомості про використання зазначених об'єктів, необхідні для збирання і розподілу винагороди.
Організація колективного управління зобов'язана надавати Установі таку інформацію:
а) про зміни, що вносяться до статуту організації;
б) про укладання двосторонніх чи багатосторонніх договорів з іншими організаціями колективного управління, в тому числі іноземними;
в) про управління майновими правами осіб, які не передали організації повноважень відповідно до частини третьої цієї статті;
г) про укладання договорів управління майновими правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав;
д) про річний баланс, річний звіт, результати аудиторських перевірок;
е) про осіб, уповноважених представляти організацію.
Організації колективного управління повинні виконувати від імені суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав і на основі одержаних від них повноважень такі функції:
а) погоджувати з особами, які використовують об'єкти авторського права і (або) суміжних прав, розмір винагороди під час укладання договору;
б) укладати договори про використання прав, переданих в управління. Умови цих договорів повинні відповідати положенням статей 31 - 33 цього Закону;
в) збирати, розподіляти і виплачувати зібрану винагороду за використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав суб'єктам авторського права і (або) суміжних прав, правами яких вони управляють, а також іншим суб'єктам прав відповідно до цього Закону;
г) вчиняти інші дії, передбачені чинним законодавством, необхідні для захисту прав, управління якими здійснює організація, в тому числі звертатися до суду за захистом прав суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав відповідно до статутних повноважень та доручення цих суб'єктів.
Суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав, які не передали організаціям колективного управління повноважень на управління своїми правами, в тому числі щодо збирання винагороди, мають право вимагати від організацій колективного управління, які таку винагороду за використання їхніх творів і об'єктів суміжних прав зібрали, виплати цієї винагороди, а також вимагати вилучення своїх творів і об'єктів суміжних прав із дозволів на використання, які надаються організаціями колективного управління шляхом укладання договорів з особами, які використовують ці об'єкти.
Організації колективного управління мають право резервувати на своєму рахунку суми незапитаної винагороди, що надійшла їм від осіб, які використовують об'єкти авторського права і (або) суміжних прав. Після трьох років від дня надходження на рахунок організації колективного управління відповідних сум суми незапитаної винагороди можуть бути використані для чергових виплат суб'єктам авторського права і (або) суміжних прав або спрямовані на інші цілі, передбачені їх статутами, в інтересах суб'єктів авторського права і суміжних прав.
36. Поняття та визначення контрафактних порушень авторських та суміжних прав.
Порушення авторського права (контрафакція; піратство, якщо мова йде про порушення майнових авторських прав) — дії, спрямовані на протиправне використання об'єктів права інтелектуальної власності, що належать іншим особам, умисно вчинені особою, яка розуміє протизаконний характер цих дій, з метою отримання матеріальної вигоди.
Види порушень: аудіопіратство, відеопіратсво, піратство програмного забезпечення, піратство комп'ютерних ігор, піратство літературних творів.
Національне законодавство у ст. 50 Закону України “Про авторське право і суміжні права” містить перелік дій, які можуть кваліфікуватися як порушення авторського права, а відтак, і як підстави для звернення до суду за захистом. Зазначений перелік є загальним і невичерпним. Такий підхід законодавця є абсолютно вірним, оскільки він обумовлений тим, що сучасний розвиток технологій значно розширив діапазон можливих правопорушень у сфері реалізації результатів творчої, інтелектуальної діяльності, у тому числі й у сфері авторського права.
На сьогодні найпоширенішими порушеннями авторського права є правопорушення, пов’язані з незаконним використанням виключних майнових прав авторів творів та незаконне розповсюдження творів. Так, прикладом зазначених порушень авторського права є розміщення без отримання відповідного дозволу автора (або авторів) чи інших правовласників творів на Internet-сайтах для вільного (платного чи безплатного) доступу, оприлюднення творів у кафе, барах, ресторанах за плату чи без такої (без сплати закладом роялті), завантаження твору або його частини в пам’ять мобільного телефону за плату або без такої тощо.
Окремим видом неправомірної діяльності (яка завдає величезних збитків), що проявляється у незаконному виготовленні та розповсюдженні контрафактних примірників об’єктів авторського права, є піратство.
В спеціальній юридичній літературі можна зустріти різні підходи до класифікації піратських дій. Так, наприклад, піратство у сфері авторського права поділяють на:
1) “чисте” піратство, яке пов’язане з напівлегальним оприлюдненням об’єкта авторського права;
2) піратство, пов’язане з підробкою об’єктів авторського права;
3) піратство, що проявляється у незаконному розмноженні копій об’єктів авторського права [1].
У законодавстві Україні знайшли свою легалізацію терміни “контрафактні примірники твору” у ст. 1 Закону України “Про авторське право і суміжні права” та “піратство” у п. “б” ч. 1 ст. 50 того ж закону. “Контрафакт” походить від фр. сопігеїасііоn — підробка, від лат. сопіга — проти і /асеге — робити, а згідно з нормативним визначенням “контрафактним примірником твору” буде твір, що відтворений, опублікований або розповсюджений з порушенням авторського права і суміжних прав, у тому числі примірник захищених в Україні творів, фонограм і відеограм, що ввозяться на митну територію України без згоди автора чи іншого суб’єкта авторського права або суміжних прав, зокрема з країн, в яких ці твори, фонограми, відеограми ніколи не охоронялися або перестали охоронятися. Тобто законодавець дає визначення не самому поняттю “контрафакт”, а поняттю “контрафактний екземпляр твору”.
Виходячи з норми закону, об’єкт авторського права і суміжних прав буде визнаний контрафактним, у разі якщо він, перш-за все виготовлений без дозволу особи, якій належать авторське право і суміжні права. Використання такого об’єкта, у тому числі продаж, є другорядними ознаками, які характеризують рівень порушення авторського права і суміжних прав.
Визнання контрафактом ввезених на митну територію України (без згоди автора чи іншого суб’єкта авторського права або суміжних прав) примірників захищених в Україні творів, фонограм і відеограм, зокрема з країн, в яких ці твори, фонограми, відеограми ніколи не охоронялися або перестали охоронятися, є дещо нелогічним з наступних міркувань. Так, якщо екземпляр об’єкта авторського права або суміжних прав був виготовлений з дозволу особи, якій належать авторське право або суміжні права на такий об’єкт, то останній є таким, що охороняється і умови його розповсюдження визначаються договором, що укладає особа, якій належать авторське право або суміжні права з виробником екземплярів об’єкта. Тому контрафактними екземплярами творів можна визнати лише ті екземпляри, імпорт яких у конкретну країну заборонений договором. За відсутності такого договору екземпляри об’єктів авторського права і суміжних прав не можна визнати контрафактними. Отримати докази того, що імпортуються екземпляри об’єктів авторського права або суміжних прав без дозволу суб’єкта авторського права або суміжних прав, можливо лише у випадку, коли зазначений суб’єкт самостійно звернеться до митних органів з проханням призупинити імпорт конкретного об’єкта авторського права або суміжних прав за наявністю належних доказів, що такий імпорт був ним заборонений в установленому порядку. Цієї позиції також дотримується Міжнародна митна організація, яка вважає, що заборона на імпорт об’єктів інтелектуальної власності, які правовласник визнає контрафактними, можлива лише за ініціативи безпосередньо правовласника з наданням відповідних доказів і фінансових гарантій за усі дії, які можуть бути вчинені на кордоні [2]. Натомість реальна проблема полягає не в імпорті охоронюваних об’єктів авторського права або суміжних прав, а в імпорті саме контрафактних об’єктів авторського права або суміжних прав.
Що стосується терміна “піратство” (від лат. рігаіа — той, що нападає), то у національному законодавстві й міжнародно-правових актах міститься не лише його визначення, а й наводиться перелік дій, які можуть кваліфікуватися як піратство. Згідно з п. “б” ч. 1 ст. 50 Закону України “Про авторське право і суміжні права” піратством у сфері авторського права та суміжних прав визнається опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрафактних примірників творів (у тому числі комп’ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм і програм організацій мовлення. Тобто поняття “піратство” законодавцем визначається через “контрафакт”. Дещо інший підхід закріплений у Проекті типових положень ВОІВ, в якому “піратством” вважатимуться дії, коли екземпляри творів виготовляються у комерційних масштабах без отриманого дозволу особи, якій належить авторське право чи суміжні права на твір або його виконання, на охоронювану фонограму або передачу організації мовлення, залежно від конкретних обставин (такі екземпляри також мають назву “піратських екземплярів”). Іншими словами, піратство розглядається як протиправна поведінка, яка безпосередньо посягає на виключні права автора щодо використання твору. Щодо об’єктів посягання, то їх перелік досить великий: це екземпляри (друковані матеріали, дискив, касети тощо) літературних, художніх, аудіовізуальних, музичних творів або їх виконання, комп’ютерні програми і банки даних, а також показ вистав, повторне використання програм організацій мовлення тощо без отриманого дозволу
При кваліфікації піратських дій за документами ВОІВ визначальним є “комерційний масштаб”, який визначається обсягом виготовленої незаконної продукції, способом її виготовлення, а також метою, що полягає в отриманні прибутку.
Крім вказаних, піратськими діями відповідно до Проекту типових положень ВОІВ вважаються:
1) виготовлення упаковки або упаковка;
2) вивезення, ввезення і провезення;
3) пропозиція щодо продажу, оренди, надання займу або будь-яка інша форма розповсюдження;
4) продаж, оренда, надання займу або будь-яка інша форма розповсюдження;
5) володіння з метою здійснення дій, що зазначені вище щодо піратських екземплярів, якщо такі дії вчиняються у комерційних масштабах та без отриманого дозволу особи, якій належить авторське право і суміжні права на літературні або художні твори, на їх виконання, на фонограми або передачі організацій мовлення, залежно від конкретних випадків [3].
Безпосередньо Угода TRIPS зобов’язує держави, які входять до складу СОТ, у своїх національних законодавствах передбачити кримінальну відповідальність за піратське використання творів, що є об’єктами охорони авторським правом, які вчиняються у комерційних масштабах (ст. 61) [4]. Крім кримінальної відповідальності, Угода в якості впливу на порушника передбачає арешт, конфіскацію і знищення піратських товарів, а також усіх матеріалів і обладнання, що використовувались для вчинення правопорушення. Обов’язок передбачити відповідальність за незаконне виготовлення та продаж об’єктів охорони авторського права або суміжних прав покладається на держави-учасниці Конвенцією “Про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм” від 29.10.1971 р. (ст. 2) та Бернською конвенцією “Про охорону літературних і художніх творів” від 9.09.1886 р. (ст. 16).
Згідно з Законом України “Про авторське право і суміжні права”, зазначені дії, залежно від обсягу завданої шкоди, створюють склад або правопорушення, або злочину, за що передбачається адміністративна (ст.ст. 51 [2], 164 [13] КпАП України) чи кримінальна (ст.ст. 176, 177 КК України) відповідальність.
Інститут відповідальності за порушення авторських прав був відомий ще в Російській імперії. Так, Закон Російської імперії “Про авторське право” від 20 березня 1911 року, передбачав: тюремне ув’язнення за самовільне видання і тиражування твору з метою збуту (ст. 620); арешт або грошову пеню за зберігання для продажу або ввезення із-за кордону для продажу або продаж предмета, свідомо виготовленого з порушенням авторського права (ст. 622) [5].
Піратство завдає шкоди усім особам, які задіяні у процесі створення, відтворення і розповсюдження об’єктів авторського права. Автори не отримують винагороди за використання своїх творів; видавці, виробники фонограм, розповсюджувачі — не отримують відповідного прибутку та втрачають частину потенційних покупців; покупці — з одного боку, мають комерційну вигоду, купуючи дешеві піратські твори, а з іншого — користуються неякісною продукцією; держава — не отримує відповідних відрахувань до бюджету за використання об’єктів авторського права, в результаті чого скорочуються видатки на культуру. Таким чином, на рівні держави піратство створює загрозу для розвитку національної культури, оскільки автори, видавці, виробники фонограм та інші особи, які сприяють авторам у розповсюдженні їх творів, втрачають фінансову підтримку. Піратство робить невигідним витрачання часу, зусиль, досвіду для створення нових, оригінальних, якісних творів, внаслідок чого споживач продукту культури вимушений задовольняти свої культурні потреби другорядною продукцією, яка не є продуктом вищого ґатунку як за змістом, так і за формою.
Найбільш потерпають від піратів видавці друкованої продукції, виробники фонограм, відеограм, комп’ютерних програм. Серед дій, які вчиняють пірати, найрозповсюдженішими є випуск у продаж піратських екземплярів продукції, що виготовляються шляхом копіювання оригінальних творів, або проставляння на оригінальних творах фірмових знаків піратів (характерно для сфери книговидання).
Технічний прогрес завдяки новітнім технологіям став для піратів надійним засобом у незаконному виготовленні творів, що є об’єктами охорони та захисту авторським правом. При чому, піратська продукція за своєю якістю мало в чому уступає легальній. Так, поява друку, розмножувального обладнання, магнітної стрічки та інших електронних носіїв дозволило піратам виготовляти друковану контрафактну продукцію шляхом: фотографування законного видання і виготовлення серії екземплярів, що є факсимільними копіями оригіналу твору; відтворення законного видання у пам’яті комп’ютера і його наступне виготовлення; виготовлення шляхом фотокопіювання матриці законного видання, з наступним розмноженням за допомогою малогабаритного обладнання швидкого друку; безпосереднє фотокопіювання законного видання з наступним продажем його екземплярів.
Виготовлення піратських копій фонограм найчастіше відбувається шляхом: серійного дублювання звукових записів з матриці або з легального екземпляра касети чи диска, яке дозволяє встановити, що це повторний запис; серійного дублювання у формі імітації законного запису, але з використанням відмінного від оригіналу графічного зображення; серійного дублювання повної або майже повної імітації законного запису, що не дає можливості пересічному споживачу встановити чи це є піратська копія; дублювання, здійсненого шляхом повної або майже повної імітації законного запису, але без будь-яких посилань на прізвище, позначення, товарний знак або знак законного виробника; “кустарного” дублювання, що здійснюється на замовлення; виготовлення піратської продукції шляхом монтажу, яке здійснюється особами, зайнятими у музичному ринку.
При піратському виготовленні аудіовізуальних творів пірати використовують такі методи: копіювання кінематографічного твору з відеокасети, яку випускає виробник або власник ліцензії, що використовується для комерціалізації кінематографічного твору, особами, які пов’язані з прокатом; дублювання на касеті законного запису; запис на касету та наступне дублювання телепередач.
Для виготовлення піратських копій комп’ютерних програм найчастіше використовуються наступні способи: за договором, тобто особи, які задіяні у виготовленні комп’ютерної програми, або які мають доступ до програми і технічної документації, або законні користувачі, роблять її копію; екземпляри виготовляються контрафактним способом (повністю копіюється програма, таким чином, що споживач не може її відрізнити від законних екземплярів); копії, які розміщуються у пам’яті комп’ютера, надаються “безоплатно” різними продавцями комп’ютерного обладнання, з метою збільшення збуту комп’ютерів; організації, які займаються прокатом або обміном комп’ютерних програм, надають споживачам програми для того, щоб вони своїми засобами могли зробити копію; дублювання законного екземпляра здійснюється підприємствами для свого внутрішнього користування; із законного екземпляра або піратської копії виготовляється власна копія [6].
На підставі вищевикладеного можна визначити дві групи осіб, які здійснюють піратську діяльність. До першої групи належать безпосередньо особи, зайняті у легальному виробництві та тиражуванні об’єктів авторського права, або які мають доступ до легального виробника. Другу групу складають особи, які виготовляють продукцію контрафактним способом. На рівні держави шляхом використання різних механізмів впливу на виготовлення та збут піратської продукції найбільш дієвим є зменшення чисельності саме другої групи осіб, які займаються піратською діяльністю. Крім цього, численне копіювання з законного екземпляра з використанням дешевого обладнання впливає на якість екземплярів, що не залишається непоміченим з боку споживача. Набагато складніше впливати на першу групу піратів, оскільки, з одного боку, їх важко відстежити, а з іншого — виготовлена ними піратська продукція відповідає за якістю рівню легальної.
З піратами на ринку інтелектуальної власності ведуть боротьбу не лише державні органи, у компетенцію яких входить виявлення та припинення правопорушень, а й легальні виробники об’єктів авторського права або суміжних прав. Так, були розроблені технологічні засоби захисту об’єктів авторського права або суміжних прав від несанкціонованого їх використання. Ці засоби захисту легальними виробниками використовуються для тих об’єктів авторського права або суміжних прав, які фіксуються і тиражуються на електронних носіях. Проте, це не стало абсолютною гарантією захисту від піратського використання об’єктів авторського права або суміжних прав. З’явилася ще одна група суб’єктів піратської діяльності, яка не лише випускає спеціальні пристрої, а й надає послуги для зняття (блокування) такого захисту з охоронюваних об’єктів. Нині такі дії носять масовий характер, і потребують відповідних дій з боку держави щодо встановлення відповідальності за надання вказаних послуг.
На підставі вищезазначеного можна зробити висновок, що за своїм змістом піратська діяльність є більш широким поняттям, а контрафактна діяльність по виготовленню об’єктів авторського права є елементом піратства. Контрафактна діяльність — це протиправна дія, яка полягає також у відтворенні виданого твору, фонограми, аудіовізуального твору, комп’ютерної програми та інших об’єктів шляхом незаконного використання назви, фірмового найменування або знака законного виробника, власника ліцензії та ін. У цих випадках відбувається правопорушення, пов’язане з контрафактним використанням фірмового найменування, яке є об’єктом промислової власності, за що законодавством також передбачається відповідальність.
Водночас, замість категорій “піратська продукція” та “контрафактна продукція” можна вживати поняття “нелегальна продукція”, оскільки існує продукція виготовлена та розповсюджена з додержанням авторських прав і суміжних прав, та виготовлена і розповсюджена з їх порушенням.
Незважаючи на принципові розбіжності правових систем України, країн СНД та Європи, а також країн англо-американської правової сім’ї, види, характер та способи скоєння правопорушень у сфері авторського права є дуже близькими за своєю сутністю. Це пояснюється тим, що правопорушення у зазначеній сфері здебільшого пов’язані зі свідомим незаконним використанням об’єктів авторського права з метою отримання доходів.
У цивілістичній доктрині усталеним є розподіл правопорушень на ті, які посягають на майнові інтереси суб’єктів авторського права і суміжних прав та такі, що спрямовані на порушення особистих немайнових прав зазначених суб’єктів. Слід зазначити, що зазвичай, у сфері авторських правовідносин правопорушник не має на меті своїми діями безпосередньо порушити особисті немайнові права суб’єктів авторського права і суміжних прав. У більшості випадків вони супутні при правопорушеннях, спрямованих на порушення виключних майнових прав суб’єктів авторського права і суміжних прав [7].
Дещо інший підхід до класифікації порушень авторського права висловлював О.С. Іоффе, поділяючі їх на дві групи. До першої він відносив порушення, що посягають на особисті правомочності автора без завдання йому будь-якої майнової шкоди, а до другої — ті порушення, які посягають на майнові інтереси, при цьому вони можуть бути пов’язані з порушеннями особистих прав [8]. Такий підхід щодо класифікації порушень у сфері авторського права підтримують і В.І. Серебровський та М.І. Нікітіна [9].
Таким чином, класичним підходом до класифікації порушень у сфері авторського права є їх поділ на ті, що порушують майнові права й інтереси та ті, що порушують особисті (немайнові) права суб’єктів авторського права.
Сучасний етап технічного та економічного розвитку зробив реальними й інші незаконні способи використання об’єктів авторського права і суміжних прав. Стрімкий розвиток цифрових технологій, з їх невичерпними можливостями щодо перетворення будь-якого об’єкта авторського права і суміжних прав у цифрову форму, створив серйозну загрозу для ефективного застосування існуючих способів захисту авторського права і суміжних прав, оскільки відбувається розрив між конкретним правопорушенням та конкретними способами захисту від такого правопорушення. Тому при класифікації порушень авторського права і суміжних прав слід враховувати: по-перше, відомі та нові способи використання об’єктів авторського права і суміжних прав; по-друге, нові, раніше не відомі та технічно складні способи порушення авторського права і суміжних прав; по-третє, відповідні та адекватні порушенням способи цивільно-правового захисту. Ефективність способів цивільно-правового захисту визначається через їх адекватність способам правопорушення та терміном відновлення порушених прав із компенсацією негативних наслідків, завданих порушенням.
Виходячи з викладених міркувань та беручи до уваги різний ступінь причетності особи до вчинення правопорушення, останні можна класифікувати за двома видами. До першого відносяться правопорушення, суб’єкти яких безпосередньо своїми діями порушують авторське право і суміжні права. До таких порушень відносяться, зокрема порушення особистих немайнових прав суб’єктів авторського права і суміжних прав шляхом: порушення цілісності твору та порушення права на ім’я автора; незаконного використання, в тому числі й розповсюдження, об’єктів авторського права і суміжних прав; вчинення дій, які одночасно порушують особисті і майнові права суб’єктів авторського права і суміжних прав. До другої групи порушень авторського права та суміжних прав належать ті, які вчинені суб’єктами, дії яких безпосередньо не порушують права творців, але створюють відповідні умови для такого порушення шляхом розробки відповідних технологій, використання яких застосовує правопорушник, дії якого безпосередньо спрямовані на порушення авторського права і суміжних прав. Наприклад, розробка технологій, що дозволяють усунути технічні засоби захисту об’єктів авторського права і суміжних прав, або дозволяють вилучити та/або замінити інформацію на об’єкті авторського права і суміжних прав щодо їх законного правовласника. Слід зазначити, що в першому випадку відбувається пряме посягання на особисті та/або майнові права на об’єкти авторського права і суміжних прав. Має місце так зване “пряме” правопорушення. У другому випадку — “непряме” правопорушення, яке створює умови для вчинення прямого порушення іншими особами.
Таким чином, можна стверджувати, що між прямим та непрямим порушеннями авторського права і суміжних прав існують дві принципові відмінності, які дозволяють ефективно застосовувати той чи інший спосіб цивільно-правового захисту.
Перша відмінність полягає в тому, що до різних суб’єктів, які посягають на авторське право і суміжні права або порушують їх застосовуються різні способи цивільно-правового захисту. За наявності прямого порушення авторського права і суміжних прав цивільно-правовий захист спрямовується безпосередньо на тих осіб, які безпосередньо здійснюють неправомірне використання, у тому числі й розповсюдження, об’єктів авторського права і суміжних прав. При непрямому порушенні — способи цивільно-правового захисту застосовуються до осіб, які створюють технічні або інші умови для скоєння прямого порушення. До осіб, які створюють умови для прямого порушення авторського права і суміжних прав не можуть застосовуватись ті ж самі способи цивільно-правового захисту, а відповідно й — ступінь відповідальності, що застосовуються до осіб, які вчиняють пряме порушення зазначених прав.
Друга відмінність між зазначеними групами полягає у психологічному ставленні особи до своїх дій, спрямованих на порушення авторського права і суміжних прав. Правопорушення завжди є результатом неправомірних дій особи-правопорушника.
Таким чином, порушення авторського права і суміжних прав можна визначити як будь-які прямі чи непрямі дії особи, спрямовані на порушення прав та інтересів суб’єктів авторського права і суміжних прав, що їм надані законом або передбачені договором.
Право на захист авторського права і суміжних прав реалізується шляхом застосування конкретних способів захисту. Слід зазначити, що питання застосування способів цивільно-правового захисту у цивілістичній доктрині належить до дискусійних. Невизначеною у повному обсязі залишається сама природа спеціальних способів захисту авторського права і суміжних прав.
Так, О.П. Сергеєв під захистом авторського права та суміжних прав розуміє сукупність заходів, спрямованих на відновлення або визнання авторського права і суміжних прав і захист інтересів їх правоволодільців при порушенні або оспоренні. Способи захисту мають бути закріплені як матеріально-правові вимоги, міри примусового впливу, за допомогою яких здійснюється відновлення (визнання) порушених (оспорених) прав (інтересів) та вплив на правопорушника [10].
На думку В.П. Грибанова, суб’єкти авторського права і суміжних прав, реалізуючи своє право на захист, можуть використовувати різні способи. Традиційно називають три групи способів захисту: 1) застосування способів власного примусового впливу на порушника, захист прав власними діями фактичного характеру (самозахист цивільних прав); 2) можливість застосування “способів оперативного впливу”; 3) звернення до компетентних державних та громадських органів з клопотанням про застосування примусу щодо певної особи [11]. Цю думку розвинув П.А. Варул, який провів розмежування понять “застосування” (реалізація) та “захист”. Так, у випадках коли суб’єктом, який здійснює захист, є та особа, чиї суб’єктивні права порушені, захист одночасно визнається реалізацією (застосуванням) суб’єктивних цивільних прав цієї особи. Окрім зазначеного до поняття “захист” належить також і діяльність компетентних державних органів. Поняття “застосування” (реалізація), окрім способів захисту, охоплює також й іншу діяльність уповноважених суб’єктів цивільних правовідносин при реалізації своїх прав. Тому способи захисту застосовуються або у межах порушених цивільних правовідносин, або через виникнення нових правовідносин [12]. Таким чином, при реалізації способів захисту виникають регулятивні цивільні правовідносини, а у другому випадку — охоронні. В охоронних правовідносинах реалізація способів захисту обумовлює появу нових суб’єктів прав і обов’язків, та, як наслідок, виникають нові самостійні цивільно-правові відносини, в межах яких і здійснюється реалізація способів захисту. У регулятивних правовідносинах не з’являються нові суб’єкти, тому реалізація способів захисту відбувається в межах існуючих цивільних відносин, в яких відбулось порушення прав та інтересів.
Оскільки, розкриваючи сутність захисту авторського права і суміжних прав, ми торкнулися такого поняття як “охорона”, відповідно виникає потреба зазначити, що, на жаль, таке поняття як “охорона”, так само, як і поняття “захист” не знайшли свого нормативного визначення, ані у чинному ЦК України, ані у Законі України “Про авторське право і суміжні права”. Разом з тим, зазначені закони встановлюють загальні умови і способи захисту цивільних прав та інтересів. При цьому умови захисту як особистих, так і майнових авторських та суміжних прав базуються на загальній моделі захисту суб’єктивних цивільних прав, але з певною специфікою. Тому характер порушення авторського права і суміжних прав обумовлює порядок та межі реалізації конкретних способів захисту, які своєю чергою застосовуються шляхом здійснення комплексу узгоджених дій, спрямованих на захист суб’єктивних прав та інтересів суб’єктів авторського права і суміжних прав. Такий порядок захисту в цивілістичній доктрині визначається як форма захисту. Проблеми форми захисту, порядку та способів захисту цивільних прав детально були досліджені та обґрунтовані в спеціальній юридичній літературі різних часів [13].
Згідно і з сталою правовою доктриною виділяють дві основні форми захисту авторських і суміжних прав:
а) юрисдикційну, тобто забезпечену за допомогою державнихорганів, у тому числі судів (остання поділяється, відповідно, на сферу кримінального та цивільного судочинства й провадження у справах про адміністративні правопорушення в сфері авторських і суміжних прав).
б) неюрисдикційну, що охоплює собою дії громадян і організацій із захисту авторських і суміжних прав, здійснювані ними самостійно, без звернення до державних або інших компетентних органів.
Найбільш практичне значення мають, звичайно, юрисдикційні форми захисту — позови до судів (загальної юрисдикції й господарських та адміністративних), адміністративна відповідальність, кримінальне переслідування порушників авторських і суміжних прав.
Захист авторських й суміжних прав, залежно від ступеня і характеру їхніх порушень, може передбачати цивільно-правову, адміністративну й кримінальну відповідальність, які регламентуються Законом України «Про авторське право і суміжні права» та іншими спеціальними законами і кодексами.
Стаття 16 ЦК України встановлює загальні способи захисту будь-якого суб’єктивного цивільного права. Спеціальні способи захисту, що можуть бути застосовані щодо захисту суб’єктивних прав та інтересів суб’єктів авторського права і суміжних прав закріплені у ст. 432 ЦК України та ст. 52 Закону України “Про авторське право і суміжні права”.
37. Поняття патентного права.
Патентне право – це сукупність норм, що регулюють майнові та немайнові відносини, які виникають внаслідок створення, використання, оформлення винаходу, корисної моделі та промислового зразка.
У суб’єктивному розумінні патентне право – це сукупність майнових і немайнових прав, які належать автору, патентовласнику у зв’язку зі створенням, використанням об’єктів патентного права.
Принципи патентного права – це відправні ідеї, що знайшли своє закріплення у патентно-правових нормах:
1. Визнання за патентовласником виключних прав на використання запатентованого об’єкта.
2. Дотримання розумного балансу інтересів патентовласників і суспільства в цілому.
3. Встановлення правової охорони лише тим розробкам, що в офіційному порядку визнані патентноздатніми.
4. Визнання і охорона законних прав і інтересів, як патентовласника, так і дійсного творця об’єкту патентного права.
Предметом патентного права є сукупність майнових і немайнових прав, що належать патентовласнику.
Об’єкти патентних відносин це винахід, корисна модель, промисловий зразок.
Винахід – це досягнутий людиною творчий результат у вигляді конкретних технічних засобів рішення завдання, яке виникло у сфері практичної діяльності. Для того щоб винахід отримав правову охорону він повинний відповідати критеріям патентоспроможності: новизна, винахідницький рівень, промислова придатність (ст. 459 ЦКУ).
Корисні моделі – це конструктивне виконання засобів виробництва і предметів споживання, а також їх складових частин. Критерієм патентоспроможності корисної моделі є новизна і промислова придатність (ст. 460 ЦКУ).
Промисловий зразок – це художньо-конструкторське виконане рішення, обумовлене його зовнішнім виглядом. Критерій патентоспроможності промислового зразка виділяється в ч.1 ст. 461 ЦКУ – новизна.
Суб’єкти патентного права:
1. Автором є фізична особа, творчими можливостями якої було створено об’єкт патентного права. Автори можуть передавати свої майнові права або їх частину іншим особам, тому автор і патентовласник можуть не бути однією особою.
2. Інші особи, що мають право на винахід, корисну модель, промисловий зразок. До них відносяться правонаступники і спадкоємці.
3. Патентновласники – це фізична або юридична особа, яка володіє, користується та розпоряджується патентом.
4. Патентні повірені – це професійні діячі на ринку патентно-правових послуг.
5. Держава.
Правовідносини – це суспільні відносини, врегульовані нормами права. Різновидом правовідносин є патентні правовідносини.
Патентні правовідносини – це майнові та особисті немайнові відносини, врегульовані нормами патентного права, які складаються між рівними учасниками, що є носіями прав та обов’язків. Вони виникають, змінюються, припиняються на підставі юридичних фактів і забезпечуються можливістю застосування засобів державного примусу.
Елементи патентно-правових відносин:
1. Суб’єкт – активно або пасивна діюча особа, що є носієм певних прав та обов’язків.
2. Об’єкт – це благо, на яке спрямовано суб’єктивне право і суб’єктивний обов’язок з метою задоволення інтересів фізичних і юридичних осіб.
3. Об’єктивна сторона – дія або бездіяльність суб’єктів при реалізації патентних прав та обов’язків.
4. Суб’єктивна сторона – внутрішня сторона правовідносин, до якої відносять мотиви, мету, що рухають суб’єктом при здійсненні їх діяльності (мета – одержання патенту)
Патентні правовідносини класифікуються за різними критеріями:
1. Залежно від прав і обов’язків, що виникають у суб’єкта патентних правовідносин, вони поділяються на активні та пасивні правовідносини.
Активні правовідносини надають суб’єкту право вимоги від інших суб’єктів утримуватися від дій у відношенні прав суб’єкта. Патентовласник може жадати від інших суб’єктів утримуватися від дій стосовно його прав, зокрема користуватися патентом.
Пасивні правовідносини виражаються у бездіяльності суб’єктів. Тобто зобов’язана особа повинна утримуватися від посягання на право інтелектуальної власності, не перешкоджати здійсненню патентновласником своїх прав. У цих правовідносинах активною фігурою є власник патенту.
2. Залежно від кола суб’єктів, на яке поширюються правовідносини виділяють абсолютні і відносні.
Абсолютні правовідносини поширюються на абсолютне коло суб’єктів, тобто на суспільство в цілому. Вони можуть бути: активними і пасивними. В даному випадку діє такий принцип: дозволено усе, що не заборонено законом.
Відносні правовідносини поширюються на чітко визначене коло суб’єктів (патентовласник і автор, їх взаємовідносини).
Патентні правовідносини виникають, змінюються і припиняються не самі по собі, а лише коли виникають певні життєві обставини, які називаються юридичними фактами. Це такі обставини, з якими закон пов’язує виникнення, зміну чи припинення певних прав та обов’язків учасників патентних правовідносин.
У цивільному законодавстві передбачено перелік (який не є і не може бути вичерпним) юридичних фактів як підстав виникнення, зміни чи припинення правовідносин. Ці юридичні факти мають універсальне значення і стосуються не тільки цивільних правовідносин. Роль правоутворюючих, правозмінюючих та правоприпиняючих відносин вони відіграють і в інших нормах права, в тому числі і патентного. З урахуванням цього для полегшення орієнтування серед чисельних юридичних фактів, відмежування їх один від одного, проведена їх класифікація.
Залежно від характеру перебігу та вольових ознак усі юридичні факти поділяються на дві основні групи: дії та події.
Дії – це такі юридичні факти, в яких виражена воля людей, конкретних індивідів або їх колективів, наприклад, укладення угоди, виконання зобов’язання, здійснення правочинів, заподіяння шкоди тощо. У свою чергу дії поділяються на правомірні та неправомірні. Правомірними є всі дозволені, не заборонені законом дії. І навпаки, дії, які порушують установлені законом заборони, визнаються як неправомірні (заподіяння шкоди, невиконання або неналежне виконання зобов’язань тощо).
Правомірні дії поділяються на три великі групи – адміністративні акти, правочини та юридичні вчинки.
Адміністративні акти становлять владні розпорядження державних органів і органів самоврядування, адресовані конкретним суб’єктам патентних правовідносин, або управлінських органів того чи іншого підприємства своїм підрозділам, які спрямовані на виникнення, зміну чи припинення патентних правовідносин, наприклад, акти місцевих органів влади і управління про розвиток інновацій тощо.
Правочинами є дії, спеціально спрямовані на встановлення, зміну або припинення патентних правовідносин. Це вольові дії фізичних чи юридичних осіб, які передбачають досягнення конкретного правового результату. В умовах запровадження ринкових відносин в секторі інтелектуальної власності правочини набувають широкого розвитку. З’являються їх нові види, причому такі, які в умовах командно-адміністративної системи були просто неможливі.
Під подіями слід розуміти такі юридичні факти, які виникають незалежно від волі людей (наприклад, землетрус, пожежа або інші стихійні лиха).
Ця класифікація має важливе не тільки теоретичне, але й практичне значення. Так, стихійне лихо звільняє державні сільськогосподарські підприємства від відповідальності за непоставку чи недопоставку сільськогосподарської продукції.