Поділ влади – один з основних принципів конституціоналізму, який ґрунтується на політико – правовій доктрині поділу влади на законодавчу, виконавчу, судову та інші види влади. Ідея поділу влади висловлювалася ще в античні часи (Аристотель) та в епоху Середньовіччя (Марсилій Падуанський). Але, як теорія, вперше висунута Дж. Локком і розвинута в працях Ш. Монтеск‛є. Уперше принцип поділу влади було послідовно втілено в Конституції США 1787 р. В ній законодавча, виконавча і судова гілки влади не тільки відокремлені одна від одної, а й наділені можливостями взаємного контролю через відповідну систему стримань і противаг.Суть поділу влади визначається такими положеннями: 1) поділ влади закріплюється Конституцією2) законодавча, виконавча і судова влада надаються різним людям і органам; 3) всі гілки влади рівні й автономні, жодна з них не може бути усунена будь – якою іншою владою; 4) жодна влада не може користуватися правами, наданими конституцією іншій владі;5) судова влада діє незалежно від політичного впливу, судді користуються правом тривалого перебування на посаді. Судова влада може оголосити закон недійсним, якщо він суперечить конституції.Мета поділу полягає в тому, щоб не припустити зосередження влади в руках однієї особи або невеликої групи осіб і тим самим запобігти можливості зловживання владою. Поділ державної влади не означає „китайської стіни” між різними її гілками. У реальному житті кожна з гілок влади взаємодіє та переплітається з іншими. Наприклад, повноваження створювати норми права належить не тільки законодавчій владі, а й органам виконавчої влади, зокрема, уряду, який видає підзаконні акти. Державна влада в Україні теж здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу й судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України (ст.6 Конституції України). Разом з тим, принцип єдності державної влади зовсім не означає, що вся державна влада повинна бути сконцентрована в одних руках. Повноваження або компетенція органів державної влади можуть бути різними. В тому числі залежно від функцій держави і державної влади їх поділяють на законодавчі, виконавчо – розпорядчі, судові, контрольно – наглядові, главу держави – президента або монарха. Оскільки теорія розподілу державної влади суперечить розподілу принципу єдності державної влади, то її розуміють як принцип розподілу функцій між вищими органами державної влади. Цей принцип стосується в першу чергу, підкреслюють окремі спеціалісти, розподілу державних повноважень (функцій) у сфері управління державою і суспільством. У такому аспекті цей принцип може існувати. Що стосується верховної влади народу, то її поділити не можна, оскільки держава і суспільство розколються на декілька частин, що призведе до розпаду держави.Усі гілки державної влади тісно і нерозривно взаємопов’язані між собою, вони відносно залежні одна від одної і в цілому залежні від верховної влади народу, але в здійсненні своїх повноважень, завдань і функцій вони відносно самостійні, підконтрольні, підзвітні і відповідальні перед законом. Проблема полягає в тому, в яких формах і методах здійснюється народний контроль за діяльністю вищих, центральних і місцевих органів державної влади і управління. Щоб зберегти єдність державної влади і народу, необхідно різним гілкам державної влади навчитися правильно приймати політичні рішення, застосовувати методи кооперації, консолідації, консенсусу тощо. У першу чергу, необхідно усвідомити і сформулювати національні потреби та інтереси, виразити їх у формі державної політики, основних завдань і функцій державної влади.
42. Принцип стримання і противагиСистема «стримувань і противаг» органів законодавчої, виконавчої і судової влади. Зазначена система допускає конкуренцію різних органів влади, наявність засобів для їх взаємного стримування і підтримування відносної рівноваги сил. «Стримування» і «противаги», з одного боку, сприяють співробітництву і взаємному пристосуванню органів влади, а з іншого боку -- створюють потенціал для конфліктів, які найчастіше вирішуються шляхом переговорів, угод і компромісів .Суб'єктами системи стримувань і противаг за Конституцією України є Верховна Рада, Президент, Кабінет Міністрів, Конституційний Суд і Верховний Суд. Дана система виражається насамперед через повноваження цих органів, що включають суворо визначені взаємні обмеження .У Конституції України передбачені такі інститути системи «стримувань і противаг»:1) право «вето» Президента на законопроект, прийнятий Верховною Радою
43. Верховенство права в Українській державі.В Україні конституційно закріплено (ст. 8) принцип верховенства права, на якому грунтується і сама конституція.Конституція має найвищу юридичну силу.Її норми-прямої дії і суб»єкти суспільних відносин зобов»язані безумовно виконувати відповідні конституційні положення. Закони та інші правові акти не повинні суперечити Конституція та конституційним законам України.Діяльність органів державної влади завжди пов»язана із законом. Державні органи, органи місцевого саворядування, посадові особи здійснюють повноваження за принципом «Забороняється все, крім того, що прямо дозволяється законом» Приорітет закону в регулюванні найважливійших суспільних відносин є головною ознакою правової держави.
44. Загальна характеристика громадянського суспільства та його ознаки.Громадянське суспільство – це, по-перше асоціація людей у який кожна людина вільна як така, що володіє невідчужуваними правами, рівноправна з іншими членами суспільства, самостійна у виборі правового стану (громадянство, іноземного громадянства, відсутність громадянства), по-друге, недержавні (інституціоналізовані в об'єднання громадян) асоціації людей по соціальній, етнічній, релігійній і іншим належностям, політичним, професійним і ін. інтересам, що, по-третє формуються на цих основах суспільні (недержавні) відносини, що розвиваються і функціонують на самоуправлінських засадах, самопрояві волі й інтересів окремих індивідів, їхніх угрупувань, діючих у вільному від державно-правового впливу просторі суспільства. Становлення і функціонування громадянського суспільства у недержавній сфері суспільних відносин не означає його ізольованості від державно-правових інститутів, організаційної діяльності державних органів і організацій правових засобів впливу на діяльність організацій і поводження людей у системі громадянського суспільства. При цьому використовуються різні державно-правові засоби: законодавчі акти, правові відносини, що складаються в зв'язку з правовим регулюванням поводження людей, організацією, реорганізацією, діяльністю і припиненням об'єднань людей, функціонуванням інших інститутів громадського суспільства, договірні і позадоговірні засоби правового регулювання взаємин, взаємодії суспільства і держави, правоохоронна діяльність держави, його органів і організацій. • відокремлена від держави структура суспільства, яка складається з громадян, їх добровільних асоціацій і об'єднань;• вільні відносини між суб'єктами громадянського суспільства;• цінування громадянських прав вище за державні закони;• забезпечення прав і свобод особистості, можливостей реалізації її інтересів і прагнень, політичного, ідеологічного плюралізму;• наявність приватної власності, вільної конкуренції, вільних відносин обміну діяльністю та її продуктами між незалежними власниками, тобто ринку;• саморегуляція відносин між людьми, їх асоціаціями та добровільними об'єднаннями на основі соціальних і психічних норм регуляторів суспільного життя