Конституційно-правові норми – це встановлені чи санкціоновані державою правила, які визначають поведінку учасників конституційно-правових відносин. Вони становлять собою особливий різновид норм системи національного права. Їм властиві риси, притаманні всім правовим нормам. Як важливий засіб соціальної орієнтації особи вони встановлюються чи санкціонуються державою; мають державно-владний характер, є формально визначеними загальнообов’язковими правилами поведінки; закріплюються в правових актах, що видаються компетентними державними органами; мають двосторонній характер, тобто встановлюють не тільки права, але й обов’язки учасників правовідносин; передбачають наявність особливого механізму реалізації, елементами якого є матеріальні, ідеологічні, соціально-психологічні та правові чинники; визначають можливість багатоваріантної поведінки; мають ситуаційний характер; є цілеспрямованими і гарантованими.
14. Порядок реалізації конституційно-правових норм Реалізація конституційно-правових норм – це перетворення, втілення конституційних норм у фактичній діяльності організацій, органів, посадових осіб і громадян. Форми реалізації конституційно-правових норм Застосування – державно-владна діяльність по вирішенню конкретних юридичних справ уповноваженими суб`єктами. Реалізується шляхом прийняття акта, який індивіалізує і конкретизує загальнообов`язковий правовий принцип. Без акта немає застосування. Відрізняється від інших форм змістом, суб`єктами та актами, які вони приймають, є чітко визначений адресат: органи державної лади, посадові особи та ін. Дотримання норми – означає утримання від здійснення заборонених нею дій. Тут реалізується пасивний обов`язок усіх державних органів, посадових осіб та громадян, коли дій не треба вчиняти, а досить утримуватись від їх здійснення. Виконання – обов`язкове здійснення передбачених законом тих чи інших дій. Тут реалізуються активні правові обов`язки, зобов`язуючі конституційні норми. Використання– здійснення учасниками конституційних відносин дозволених нормами права дій, здійснення ними своїх прав. В таких випадках реалізовуються уповноважуючі норми, які закріплюють основні права й свободи громадян, повноваження державних органів. Можливе таож при тлумаченні чинного законодавства.
15. Поняття і види конституційно-правових відносин. Конституційно-правові відносини - суспільно-політичні відносини, що виникають із практичної діяльності суб’єктів конституційного права Особливості:- найбільш суттєві відносини, що виникають у сфері здійснення влади народом - мають імперативний характер - мають особливе коло суб’єктів, які здійснюють державно-правові повноваження - є способом реалізації прав і свобод - виникають і реалізуються у сфері державної діяльності За строком дії Постійні (статус громадянства, що припиняється з його смертю чи виходом із громадянства ) Тимчасові (державно-правові відносини, пов`язані з організацією та проведенням референдумів та виборів) За цільовим призначенням Правоутворюючі Правоохоронні За приписами Матеріальні у них визначається зміст прав і обов`язків суб`єктів правовідносин) Процесуальні процедура реалізації матеріальних норм За їх суб`єктами Відносини, в яких однією із сторін є народ, або держава загалом Наприклад,У правовідносинах цього виду втілюються приписи ст. 5 Конституції – народовладдя, ст. 12 – Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, що проживають за межами УкраїниВідносини, в яких з однієї сторони держава, а з іншої – автономне утворення (ст. 134 Конституції – АРК є невід`ємною частиною України)Між державними органами (між ВР та КМ, між прокуратурою й органами, що проводять оперативно-розшукову діяльність) Відносини, в яких сторонами є державні органи, депутати, об`єднання громадян, громадяни (між громадянами і органами місцевого самоврядування – ст. 38 Конституції)