Глибокі знання кримінального права неможливі без обов’язкового поєднання пасивного (як правило) надбання студентом певних знань на лекції з його активною і наполегливою підготовкою до практичних занять і викладанням свого бачення (на основі відповідних законів, практики їх застосування та літературних джерел) щодо вирішення того чи іншого питання, уміння вести аргументовану полеміку, відстоювати свою точку зору на групових заняттях.
Практичні заняття – це набуття студентами навичок застосування кримінального законодавства при вирішенні тієї чи іншої кримінальної справи (задачі).
Студенту рекомендується починати виконувати домашнє завдання з відповідей на поставлені теоретичні питання. Для цього слід звернутися до тих джерел, у яких міститься відповідь на такі запитання.
Якщо внаслідок цього у студента виникло певне уявлення про зміст та практичну значимість поставленого запитання, стисла відповідь на нього має бути викладена в письмовій (тезисній) формі. В письмовій формі має даватися і відповідь щодо розв’язання відповідних юридичних задач.
Перш ніж приступити до розв’язання задачі з Особливої частини кримінального права, необхідно уважно її прочитати, звернувши особливу увагу на юридичну термінологію, усвідомивши всі обставини, викладені в умові. Розв’язувати задачу потрібно відповідно до точно зазначених обставин. Довільна зміна умов або допущення того, що не зазначено в тексті, не дозволяється. Під час проведення занять можна обговорити також інші варіанти задачі. Якщо в процесі з’ясування її змісту виникають сумніви щодо певної обставини справи, то слід виходити із загального правила: “будь-які сумніви тлумачаться на користь обвинуваченого або підсудного”.
Щодо розв’язання задач, то студент має назвати всі характерні ознаки кожного елемента складу злочину, які містяться у законі або випливають з його змісту, і порівняти з обставинами, зазначеними в завданні. Наприклад, потрібно назвати об’єкт злочину, описаного в законі, та характерні для нього ознаки (предмет злочину) і тут же назвати об’єкт, предмет посягання, вказаний у завданні. Далі слід назвати характерні ознаки об’єктивної сторони описаного в законі складу злочину (дія, бездіяльність, наслідки, причиновий зв’язок, а в деяких випадках ще й час, місце, спосіб і обстановку вчинення злочину), і порівняти їх з наявністю чи відсутністю таких ознак у завданні. Так само (порівняльним шляхом) встановлюються суб’єктивна сторона і суб’єкт злочину, який аналізується.
Розв’язання задачі доцільно оформити у три етапи.
По-перше, треба визначити формулу кваліфікації, тобто вказати сукупність буквених і цифрових позначень, які вказують на відповідні пункти, частини, статті Загальної та Особливої частин КК. При цьому слід пам’ятати, що із норм Загальної частини КК тільки статті 14, 15, 27 КК України вказуються у формулі кваліфікації. Це допомагає встановити стадію вчинення злочину та вид співучасника. Наприклад, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК – закінчений замах на крадіжку з проникненням у житло, приміщення чи інше сховище або ч. 5 ст. 27, п. 2 ч. 2 ст. 115 КК – пособництво в умисному вбивстві заручника.
По-друге, необхідно сформулювати обвинувачення, тобто словесно описати всі основні й кваліфікуючі ознаки ознаки складу злочину, що його, на думку студента, вчинила особа, згідно з умовами задачі. Потрібно звернути увагу на те, що у формулі кваліфікації вказується тільки та частина, що найбільш обтяжує відповідальність, а у формулюванні обвинувачення треба вказати всі основні ознаки як основоного складу злочину, так і кваліфікуючі. Наприклад, форма відповіді може бути така: особа вчинила злочин, передбачений ч. 5 ст. 185 КК, тобто крадіжку в особливо великих розмірах із проникненням у житло, інше приміщення чи сховище.
По-третє, слід аргументовано, з посиланням на нормативні акти та позицію судової практики, пояснити правильність свого рішення. При цьому треба пам’ятати, що відповіді на задачі на кшталт: “так написано в підручнику чи в науково-практичному коментарі” не беруться до уваги. Також слід уважно аналізувати положення постанов Пленуму Верховного Суду України (далі – ВСУ), зважаючи на те, що вони мають лише рекомендаційний характер.
Безпосередньо на практичному занятті студенти можуть доповнювати відповіді один одного, заперечувати (аргументовано) проти суджень свого опонента, доводити правильність свого розв’язання задачі.
Коли запитання вичерпані, завдання розв’язане, викладач підводить підсумки диспуту, аналізує його хід, називає студентів, які показали хороші знання, а також вирішує питання, з яких не досягнуто єдності думки. Він також оцінює відповіді кожного студента, відзначає найбільш аргументовані та юридичне грамотні, звертає увагу на мовні огріхи, неправильне вживання юридичних термінів і понять, неточні юридичні формулювання.