ТЕМА 1. Політологія як наука

В інтересах кожної людини знати сутність і зміст, напрямок і методи здійснення, різноманіття суб’єктів політики і їхня реальна роль у політичному процесі. Знання цих та інших подібних явищ дає ПОЛІТОЛОГІЯ. Характеристиці її об’єкта і предмета, структури і функцій присвячується дана лекція.

Відомо, що всяка галузь наукового знання має свій об’єкт і предмет дослідження. У літературі висловлювалася, на наш погляд, обґрунтована точка зору, що під об’єктом науки мається на увазі “об’єктивна система з усіма її властивостями, істотними і несуттєвими, з усіма її взаємодіями і зв’язками як внутрішніми, так і зовнішніми”. При цьому об’єктом для суспільних наук може виступати не тільки суспільство в цілому, але й окремі його підсистеми. Однією з таких підсистем суспільства є його політична сфера життя. Тому можна вважати, що об’єктом вивчення політології є політика.

Політика, її центральний елемент – політична влада, ідеї, що відбивають політичну дійсність, – усе це складає об’єкт політології. Однак з ним не збігається і не може збігатися предмет цієї науки. До предмета наукової дисципліни відноситься найбільш істотне в об’єкті, що представлено його загальними законами і властивостями існування. Видається, що найбільш істотним у політиці як в об’єкті науки є закони становлення, функціонування і розвитку політичної влади − центральної ланки політики і політичної системи; (наприклад, закон відносної самостійності політичної влади), об’єктивні і суб’єктивні фактори, що впливають на їхню реалізацію; механізм і результати дії цих законів. Усе це в сукупності і складає предмет політології.

У західній політології сьогодні широку підтримку одержує формування єдиної, глобальної політичної, науки. Не випадково, головна тема XIV Всесвітнього конгресу МАПН називалася “До глобальної політичної науки”. Ідея глобалізації політичної науки є, власне кажучи, заклик до єдиної політичної науки. Ідея ця ґрунтується на ряді аргументів: підкреслюється загроза політичній науці внаслідок поділу її за географічною ознакою і функціональною спеціалізацією; відзначається, що ми живемо в еру зростаючої міжнародної взаємозалежності і це повинно знайти відображення в глобалізації політичної науки; вказується на існування універсальних норм наукових процедур, прийомів дослідження, що, на думку прихильників ідеї, теж сприяє створенню єдиної політичної науки. Так чи інакше, процес інтеграції політичних знань у світі йде у тій мірі, в якій ці ознаки стосуються загальнолюдських інтересів, а отже, глобалізація політичної науки – явище неминуче.

Політологія – наука про політику. Однак даний переклад назви науки не дає можливості точно і конкретно визначити її предмет і об’єкт. Політика виступає об’єктом для безлічі гуманітарних дисциплін, кожна з яких вивчає свій аспект, тобто має свій предмет. Усі разом ці науки утворять систему політичного знання. Сюди входять: філософія, що вивчає загальні закономірності політики; соціологія, що вивчає взаємозв’язок політики й інших сфер громадського життя; історія, що вивчає розвиток політичного процесу в часі; психологія, що вивчає взаємозв’язок політики і психологічного, внутрішнього світу людини; правознавство, що вивчає взаємозв’язок політики і правової, юридичної бази й інші науки. Політологія серед цих наук, що вивчають політику, займає центральне місце, тому що вона вивчає саме головне в політиці – владу, реалізацію владних відносин.

При визначенні об’єкта і предмета політології варто пам’ятати, що предмет не може бути представлений об’єктом, який вивчається, тому що останній – це емпірично дана реальність, що представляє той чи інший бік об’єктивного світу. Предмет будь-якої науки − це не просто деяке явище чи процес об’єктивного світу, а результат теоретичного абстрагування, що дозволяє виділити ті закономірності розвитку і функціонування досліджуваного об’єкта, ті його сторони й аспекти, що є специфічними саме для даної науки.

Таким чином, об’єкт політології – політика, а предмет – закономірності формування і розвитку політичної влади, форми і методи її функціонування і використання у державно-організованому суспільстві.

Як і будь-яка наука, політологія має свій категоріальний апарат. Категорії політології відбивають і фіксують різні сторони політичного процесу. Їх можна поділити на категорії першого (більш загальні) і другого (більш часткові) порядку. Наприклад, до категорій першого порядку можна віднести політику, політичні режими, державу і т.д., а до категорій другого порядку: зовнішня і внутрішня політика, тоталітарний, авторитарний режим, монархія, республіка. Категорії другого порядку ніби конкретизують категорії першого порядку.

Закономірності, які вивчає політологія, − це закономірності політичного процесу, що відбивають істотні, внутрішньо необхідні взаємозв’язки і взаємозалежності в реалізації владних відносин функціонування влади як центральної ланки політичної системи, істотні і стійкі тенденції розвитку і використання політичної влади.

Методи, якими користується політологія, − найрізноманітніші. Це, насамперед, теоретичні методи: як філософські (наприклад, діалектико-матеріалістичний метод), так і загальнонаукові (порівняльний, системний аналіз, індукція і дедукція та ін.). Використовуються такі емпіричні методи, як методи збору, так і аналізу даних: опитування, спостереження тощо.

Структура політології може бути представлена по-різному, тобто структурні складові політології можна виділяти за різними основами. Можна сказати, що політологія включає фундаментальні і пошукові знання, макро- і мікрополітологію. Більш правомірною вважаємо структуру, що включає: 1) загальну теорію політики; 2) спеціальні теорії, присвячені різним сторонам політпроцесів (наприклад: етнополітологія, що вивчає роль і взаємозв'язок політики й етногенезу); 3) конкретні соціально-політичні дослідження.

На нашу думку, можна виділити наступне коло проблем, якими займаються політологічні дослідження:

1) влада. Сюди входить вивчення політичного механізму, за допомогою якого здобувається і здійснюється влада; режим, установлений цією владою; сфера діяльності правителів, бо вона визначена існуючими інститутами, а також позиції і реакції соціального корпусу, тобто йдеться про форми, масштаби і межі влади, а також про техніку керування чи способи здійснення влади;

2) влада діє не в порожнечі, тому наука містить у собі також вивчення існуючих структур – економічних і соціальних, класів, груп. Вона покликана вивчати політичні інститути, у вузькому значенні цього слова: парламент, уряд, еволюція і географія політичних інститутів, їхня роль;

3) сили. За структурами ми завжди бачимо угруповання людей, конкретні сили, що можуть бути офіційними і легалізованими (партії й інші інституціоналізовані угруповання, наприклад, профспілки), а також ті, що носять більш-менш латентний характер (групи тиску й ін.);

4) ідеї і прагнення. Усі ці угруповання і більш-менш організовані сили виражають певні прагнення й ідеї керівників, тобто підходимо до інтелектуальної чи духовної сфери, традицій, доктрин, ідеологій певної епохи. Політична поведінка індивідів і груп, діяльність, що відбувається у рамках суспільства, виражають певну суму загальних ідей і цінностей, що робить суспільство цілісним. Однак виявляється протилежність інтересів, прагнень, ідеологій, що породжує стан напруженості, порушує рівновагу соціальних відносин, визначає політичні зміни чи зміни ритму суспільного прогресу;

5) політичні відносини утворюють складну мережу взаємодії на різних рівнях і в різних площинах. Політичні відносини людей – це об’єктивні зв’язки і відносини в суспільстві. Вони також об’єктивні і реальні, як і самі люди. Політичні відносини органічно “влиті”, вплетені в загальну структуру соціальних відносин і займають у ній певне місце як особлива підсистема суспільних відносин. Це визначена частина, специфічна форма суспільних відносин.

Роль політології в суспільстві обумовлена тими функціями, які вони виконують. Найголовніші з них:

1) пізнавальна;

2) теоретико-методологічна;

3) світоглядна;

4) ідеологічна;

5) виховна;

6) практична (прикладна);

7) прогностична.

Політологія як наука здатна виконувати ряд об’єктивно корисних для людини і суспільства функцій: виступати інструментом пізнання навколишньої політичної дійсності. Остання реально стосується і навіть істотно впливає на інтереси кожної людини. Тому формування достатньо точних уявлень про політичні явища і процеси є необхідною передумовою для впевненої орієнтації у великому і складному світі політики.

Значення пізнавальної функції політології різко зростає, коли зважується в практичній площині завдання залучення особистості безпосередньо чи через соціальну спільність до активної політичної діяльності. У цьому випадку роль достовірного політологічного знання важко переоцінити.

Політологія як наука покликана також виконувати важливу теоретико-методологічну функцію. Оскільки різні аспекти політики відносяться до об’єкта цілого ряду наукових дисциплін, політологія покликана, зокрема, розробляти теорію і методологію дослідження політичних явищ, інститутів і процесів і опирається при цьому на певні філософські основи, повинна і здатна виступати в ролі свого роду теоретико-методологічною базою більш конкретних досліджень, здійснюваних у рамках деяких інших галузей суспільних і гуманітарних наук.

Ідеологічна функція цієї науки виражається в обґрунтуванні і пропаганді політичних ідеалів, цінностей і цілей, реалізація яких об’єктивно відповідає інтересам тих чи інших соціальних спільнот. Інша справа, що ідеологічні пристрасті не повинні позначатися на вірогідності одержуваних у результаті дослідження даних, їхньому конкретному узагальненні й оцінці. Але залишається фактом те, що добуті політологією, як і іншими суспільними і гуманітарними науками, знання і основані на них висновки використовуються класами, націями, іншими соціальними групами і політичними партіями, що відбивають їхні інтереси, а також суспільними рухами у боротьбі за досягнення своїх цілей. Навряд чи може викликати сумнів, наприклад, те, що численні обґрунтування (у тому числі і політичного характеру) мають явно виражений ідеологічний характер.

Політологія, будучи науковою дисципліною, не тільки відображає політичну дійсність, але й здатна служити могутнім інструментом впливу на неї. Інакше кажучи, ця наука може виконувати винятково важливу для суспільства прикладну, практико-політичну функцію; йдеться, у першу чергу, про використання політологічного знання з метою попередньої наукової експертизи прийнятих законодавчими і виконавчими органами держави, а також суспільно-політичними організаціями й об'єднаннями правових актів і політико-управлінських рішень.

Нарешті, не можна не сказати і про таку сторону прикладної ролі політологічного знання, як політичне прогнозування. Без нього немає і не може бути науково вивіреної, ефективної політики, якої б сфери життя вона не стосувалася.

Сам перелік цих функцій служить вагомим аргументом на користь підвищення соціального статусу політології як науки і навчальної дисципліни і доцільності її вивчення широкими верствами суспільства.