Партийная система – это совокупность партий, участвующих в борьбе за политическую власть и ее осуществление

 

Вариант

Партийная система – это совокупность партий, участвующих в борьбе за политическую власть и ее осуществление.

По количеству партий, участвующих в политической жизни общества, выделяют однопартийную, двухпартийную и многопартийную системы.

Партийные системы различаются по политическому весу партий. Политический вес партий складывается из трех слагаемых: 1) число членов партии; 2) количество избирателей, проголосовавших за нее; 3) число депутатских мандатов, полученных партией на выборах. По политическому весу выделяются четыре типа партий:

а) мажоритарная партия - получившая абсолютное большинство в парламенте и право на проведение собственного политического курса;

б) партии с мажоритарным призванием - в ситуации чередования партий у власти она способна победить на следующих выборах;

в) доминирующая партия – получившая относительное большинство депутатских мест;

г) миноритарная партия – имеющая минимальное число мандатов.

Доминирование в политической жизни той или иной по политическому весу партии определяет и тип партийной системы:

1. Система, основанная на мажоритарной партии, т.е. система со стабильным доминированием в течение, длительного времени одной правящей партии. В качестве примера можно привести либерально-демократическую партию Японии, которая в XX веке несколько десятилетий занимала доминирующее положение в партийной системе страны;

2. Система с присутствием доминирующей партии, примером являются Христианские демократы в ФРГ в 70-90-х годах XX века, вынужденные искать союзников среди других партий для поддержки своего политического курса;

3. Система, основанная на коалиции миноритарных партий. Примером такой системы являются партийные системы Бельгии и Голландии. Этот тип партийных систем не является оптимальным для проведения устойчивого и эффективного политического курса, поскольку распад партийной коалиции ведет к правительственному кризису, к отказу парламента поддерживать правительство.

 

 

В

Політичний процес - сукупна діяльність суб’єктів політики, завдяки чому забезпечується функціонування та розвиток політичної системи.

Розрізняють наступні стадії політичного процесу:

конституювання, утворення політичної системи;

відтворення компонентів і ознак даної системи;

ухвалення і виконання політико-управлінських рішень;

Контроль функціонування і напрями розвитку політичної системи.

Основні стадії політичного процесу виражають динаміку розвитку політичної системи, внаслідок чого в ній відбуваються зміни і перетворення. Тому в кожному новому циклі політична система не копіює себе, а збагатив новими сторонами і властивостями (наприклад, поява виборчої системи або нового законодавства, політичних блоків, партій і т.д.), в ній відбуваються політичні зміни.

В

ЛИБЕРАЛИЗМ (лат. liberalis - свободный)- социально-политическое учение и общественное движение, основной идеей которого является самодостаточная ценность свободы индивида в экономической, политической и др. сферах жизни общества. Впервые либералами назвали группу людей, готовивших текст конституции в Испании (1812).

Тит Ливий

КОНСЕРВАТИЗМ (фр. conservatisme, от лат. conservo — охраняю, сохраняю) — идейное течение, настаивающее на постепенности изменения общества с учетом устоявшихся, оправдавших себя во времени органических коллективных ценностей и традиций.

К. зародился в Англии как непосредственная реакция на Французскую революцию 1789. Основоположником его был Э. Бёрк, существенный вклад в развитие К. внесли в 19 в. С. Колридж, А. Токвиль, А. Мюллер, Ж. де Местр, Ф. Ламенне, Л. Бональд и др.

НЕОКОНСЕРВАТИЗМ — сложный и противоречивый конгломерат идей, принципов, норм, создающих разнообразные формы современной консервативной идеологии.

1973 Φ.-И. Штраус

Г.-К. Кальтенбруннер

Неолиберализм— предполагает постоянное вмешательство государства в экономику и государственное регулирование социальной жизни

 

В

Політичний процес - сукупна діяльність суб’єктів політики, завдяки чому забезпечується функціонування та розвиток політичної системи.

Основні види політичних процесів. В політологічній літературі прийнято розрізняти наступні види політичних процесів: революція, контрреволюція, повстання, бунт, заколот, путч, політична кампанія, пряма дія в політиці.

Основні види політичних процесів:

 

› формування органів політичної системи: в ході нього створюються раніше не існуючі політичні установи і встановлюються регулюються спеціальними нормами відносини між ними;

› відтворення компонентів і ознак політичної системи в процесі її функціонування: політична життя складається не тільки з безперервного оновлення, виникнення раніше не існуючих політичних відносин та інститутів, але й з операцій з підтримання цих відносин в стабільному стані через використання таких механізмів, як традиції, процедури, юридичні та ідеологічні приписи;

› прийняття і виконання політичних рішень, що визначають завдання і способи їх рішень, які здійснюють вибір засобів досягнення політичних цілей, напрямки політичних дій.

Взаємозв'язок цих процесів народжує складне поєднання дій, спрямованих на забезпечення сталості, непорушності політичних відносин та їх зміни на додання їм динаміки, оновлення.

Суб'єктами політичного процесу є окремі особи і соціальні групи. Особа виступає як учасник політичного процесу, представник якоїсь групи або як громадянин, наділений політико-правовою суб'єктністю. Виділяють кілька рівнів політичної суб'єктності особи: громадянин, що бере участь у політиці через виконання громадських обов'язків або через громадську організацію; член політичної партії; громадсько-політичний діяч; депутат; політичний лідер.