Наука як основна форма пізнання. - раздел Философия, ФІЛОСОФІЯ В Процесі Пізнання Людство Виробило Специфічну Сферу Духовно-Практичної Діяль...
В процесі пізнання людство виробило специфічну сферу духовно-практичної діяльності, яка за мету ставить отримання істинного знання. Це наука. З філософської точки зору наука розглядається в трьох аспектах – як знання, як діяльність, як соціальний інститут.
1. Наука – це узагальнена система достовірного знання про закономірності природи, суспільства, мислення, себе самої. Предметом наукового знання виступають закони та факти. Закон – знання про сталі, повторювані, об’єктивні зв’язки явищ. Факт – елемент реальності, що потребує опису та пояснення.
Особливістю наукового знання є об’єктивність (прагнення до отримання «чистої» істини, вилучення з процесу отримання знань суб’єктивних оцінок, упереджень, заангажованості тощо), теоретичність (основою наукового знання виступають поняття), обґрунтованість (наукове знання виводиться з попередньо триманих знань, воно повинне бути доведене), спростованість (ознака, введена Карлом Поппером – здатність наукового знання до спростування; не є науковим те знання, яке не можна спростувати), специфічна мова (формалізована, строга, точна, однозначна).
2. Наука – висококваліфікована сфера людської діяльності, спрямована на набуття та систематизацію знань. Основні функції науки:
· пізнавальна – функція опису, пояснення, розуміння та передбачення досліджуваних явищ на основі розкриття законів їх функціонування та розвитку;
· соціокультурна – як сфера культури та суспільного життя наука виступає важливим чинником суспільно-історичного в цілому та науково-технічного прогресу зокрема;
· світоглядна – на основі наукової діяльності формується світоглядна установка.
3. Наука – система установ, в яких здійснюється науково-дослідницька діяльність. Цей аспект науки досліджує галузь соціології – соціологія науки.
Як і пізнання загалом, наукове пізнання має два фундаментальних рівні – емпіричний та теоретичний.
На емпіричному рівні переважає досвідне знання на основі чуттєвих даних. Однак чистого емпіричного пізнання не існує – воно так чи інакше контролюється певними теоретичними постулатами. В той же час отриманий матеріал може суперечити теорії, що вказує на процесуальність отримання істини та на недосконалість існуючого знання. До методів емпіричного пізнання відносять спостереження (свідоме цілеспрямоване сприйняття досліджуваних явищ з метою їх опису та виміру), порівняння (вияв спільних та відмінних рис в досліджуваних явищах), експеримент (цілеспрямоване, активне втручання в протікання досліджуваного явища чи процесу; відтворення його в спеціально створених та контрольованих умовах).
Дані методи широко застосовуються в медицині. Так, метод натурального спостереження, об’єктом якого можуть бути хворі, що знаходяться на лікуванні, різноманітні об’єкти навколишнього середовища, мікроорганізми, тканини живого організму, продукти виділення; також застосовуються різноманітні методики конкретного спостереження (мікроскопія, біохімічні, гематологічні та ін.). Медичний (медико-біологічний) експеримент – вид наукової діяльності, що застосовується на біологічних об’єктах з метою відкриття об’єктивних законів виникнення, протікання, та завершення захворювання. В число експериментальних досліджень також входять клінічні випробування засобів та способів надання медичної допомоги.
Прагнучи істинного знання, теоретичне пізнання користується такими методами, як формалізація (відображення змісту знання в знаково-символічному вигляді), аксіоматичний метод (побудова теорій на аксіомах – положеннях, що не потребують доведення), гіпотетико-дедуктивний метод (виведення висновків та гіпотез, істиннісне значення яких невідоме та носить вірогіднісний характер). Для теоретичного пізнання важливу роль відіграють загальнологічні методи абстрагування (відхід від певних якостей та відношень речей, розгляд їх окремо один від одного в «чистому» вигляді), ідеалізація (процес конструювання суто мислительних моделей, що мають прототип в реальності), аналіз та синтез (роз’єднання досліджуваного об’єкта на частини та поєднання в їх систему), індукція та дедукція (рух пізнання від окремого до загального і навпаки).
Структурними компонентами теоретичного пізнання є проблема, гіпотеза, теорія, які є вузловими ланками побудови й розвитку знання.
Проблема — форма знання, змістом якої є те, що не пізнане людиною, але потребує свого пізнання, знання про незнання. На думку К. Поппера, наука починається не зі спостережень, а саме з проблем, її розвиток є переходом від одних проблем до інших. Проблеми можуть поставати внаслідок суперечності теорії та емпіричного факту, або ж внаслідок зіткнення двох теорій. Розв'язання певної проблеми має своїм результатом висунення гіпотези.
Гіпотеза — знання з невизначеним ступенем істинності, яке потребує перевірки та обґрунтування. Якщо гіпотеза доводиться, то вона перетворюється на теорію, якщо ж ні – дана гіпотеза відкидається та формується нова.
Теорія — найрозвинутіша форма наукового знання, яка дає цілісне, системне відображення закономірних та сутнісних зв'язків певної сфери дійсності. Теоріями є класична механіка Ньютона, еволюційна теорія Ч. Дарвіна, теорія відносності А. Ейнштейна, теорія систем, що самоорганізовуються (синергетика) тощо.
На думку К. Поппера, теорія повинна відповідати двом вимогам: несуперечливості (не мати в собі взаємовиключні положення) та спростовності (відкритості для експериментальної перевірки). У сучасній методології науки розрізняють такі головні елементи теорії:
· вихідні засади — фундаментальні поняття, принципи, закони, аксіоми;
· ідеалізований об'єкт — абстрактна модель істотних якостей та зв'язків, речей та явищ, що вивчаються;
· логіка теорії, націлена на з’ясування структури та зміни знання;
· сукупність законів та тверджень, виведених із засад певної теорії відповідно до певних принципів.
Все темы данного раздела:
ФІЛОСОФІЯ
Автор:
Воронюк О. Л., кандидат філософських наук, голова циклової методичної комісії соціально-економічних дисциплін Житомирського базового фармацевт
Передмова
Гуманізація науки та інтеграція гуманітарного знання в умовах глобалізації та фундаментальної нестабільності суспільно-історичних процесів ставить перед дисциплінами гуманітарного ц
Світогляд, його структура та історичні типи.
Людина є соціоприродною істотою, єдністю біологічного та духовного начал. Тому вона вкорінена в життя не лише тілом, а й духом. Людина не просто біологічно функціонує («виживає») у
Філософія як специфічний тип світогляду.
Сам термін «філософія» має давньогрецьке коріння і походить від двох слів – «філео» - «любов» та «софія» – «мудрість», тобто, «філософія» означає «любов до мудрості». Вперше цей тер
Філософія та медицина.
Будучи загальним полем будь-якого знання, філософія виступає основою теоретичної медицини. Вона ставить перед собою ряд фундаментальних для наук про людину проблем:
· що є
Філософія Стародавньої Індії.
Наприкінці ІІ – на початку І тисячоліття нашої ери провідною філософсько-релігійною течією стародавньої Індії був брахманізм – світогляд арійських племен, що був викладений у
Філософія Стародавнього Китаю.
Поява та розвиток філософських вчень Китаю датується VІ – ІІІ ст. до н.е. У цей період відбувався процес об’єднання дрібних царств в одну могутню державу, тому філософська думка тог
Загальні особливості філософії Середньовіччя.
Філософія Середньовіччя, зберігши деякі елементи античної філософії, по-новому розгорнула коло проблем, спираючись на християнський світогляд, що утверджувався в тогочасній Європі.
Середньовічні патристика та схоластика.
Філософія отців церкви, або патристика сформувалась разом із становленням християнства у Західній та Східній Європі. Держави, що утворились на території зруйнованої Римської
Філософія епохи Відродження.
Епоха Відродження знаменується розвитком промисловості, торгівлі, мореплавання, військової справи, тобто розвитком матеріального виробництва, а отже, розвитком техніки, природознавс
Загальні особливості філософії Нового Часу. Становлення модерну.
Епоха Нового Часу (кінець ХV ст. – сер. ХХ ст) – це епоха утвердження капіталістичного способу виробництва в економіці. В сфері знання – це період торжества інструментального розуму
Емпіризм та раціоналізм. Проблема методу.
Першим філософом Нового часу вважається англійський філософ Френсіс Бекон (1561 – 1626) “Новий Органон”, “Про гідність і примноження наук”. За Беконом, головне покликання філ
Просвітництво як базова стратегія філософії Нового Часу.
Епоха модерну, зародившись з доби Відродження, свого філософського апогею досягла в Просвітництві, з яким модерн часто ототожнюють. Саме Просвітництво стало тим проектом переходу ві
Французький матеріалізм ХVІІІ століття.
Безпосередньо з Просвітництва та сцієнтистської орієнтації модерну виріс французький матеріалізм, який вперше чітко висунув та обґрунтував фундаментальну для європейської філософії
Філософія як антропологія: Людвіг Фейєрбах.
Німецька класична філософія є апогеєм філософії модерну, її вершиною та її завершенням. Саме представники цього історичного етапу розвитку філософії радикалізували та довели до межі те коло проблем
Теорія пізнання та етика Іммануїла Канта.
Іммануїл Кант (1724 – 1804) – найвидатніший філософ XVIII ст., родоначальник німецької класичної філософії. Філософія І. Канта є своєрідною системою “критик”, у яких досліджуються головні зд
Науковчення» Йогана Готліба Фіхте.
Йоганн Готліб Фіхте (1762 – 1814). Автор праць “Про поняття науковчення, або так званої філософії”, “Основи загального науковчення”, «Про призначення людини». Філософію Фіхте можна охарактер
Об’єктивний ідеалізм Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля.
Філософія Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля («Феноменологія духу», «Філософія природи», «Енциклопедія філософських наук») (1770-1831) знаменує собою поворот в історії філософ
Філософія як антропологія: Людвіг Фейєрбах.
Філософія Людвіга Андреаса Фейєрбаха (1804-1872) («До критики філософії Гегеля», «Сутність християнства») – це закінчення класичної німецької філософії та окреслення проблематики некласичної
Криза раціоналізму. Становлення ірраціоналістичної філософії. Волюнтаризм А.Шопенгауера.
Початок ХІХ століття у філософському плані характеризується панування системи об’єктивного ідеалізму Г.Гегеля, згідно якого в основі світу – саморозвиток Абсолютної ідеї. У цій діал
Екзистенціальна філософія С. К’єркегора.
Не менш радикальним противником гегелівського ідеалізму був датський теолог Сьорен К’єркегор (1813-1855) («Страх і трепет», «Або-Або», «Хвороба до смерті»). Головний аргумент, що протиставля
Філософія марксизму.
Філософія марксизму формується у 30-40 і рр. ХІХ століття і пов’язується з іменами К.Маркса та Ф.Енгельса. Маючи своїм джерелом німецьку класичну філософію (зокрема, філософію та діалектику Гегеля,
Фрідріх Ніцше та кінець модерну.
Філософія Фрідріха Ніцше (1844-1900) («По той бік добра і зла», «Так казав Заратустра», «Антихристиянин») є знаковою з точки зору процесу завершення модерну. Для Ніцше філософія, починаючи з платон
Становлення та розвиток психоаналізу.
З. Фрейд – засновник психоаналізу. Психоаналіз є одним із варіантів посткласичної філософії, в якій знайшла відображення криза філософії модерну.
Мова йде, передусім,
Екзистенціалізм: загальна характеристика.
Екзистенціалізм, або філософія існування - одна з найпопулярніших і впливовіших течій сучасної думки. Екзистенціалізм сформувався в першій половині XX століття і, як і психоаналіз, відобразив трагі
Філософська антропологія ХХ століття.
Як особливий напрям досліджень, що цілеспрямовано вивчають проблему суті і структури суті людини, філософська антропологія виникла в 20-х роках ХХ століття. Це було обумовлено пильним інтересом філ
Філософська герменевтика.
Герменевтика – дисципліна, що займається проблемами інтерпретації та розуміння. Сама назва походить від імені давньогрецького бога Гермеса, який розтлумачував смертним волю богів. Філософськ
Структуралізм.
Загальна характеристика. Структуралізм як філософський напрям бере свій початок від 30-х років ХХ століття, коли він починає оформлюватись у мовознавстві. В цей час великої популярності набу
Постмодернізм як стан сучасного філософського знання.
Сам термін «постмодерн» з'явився ще у 60-ті роки для позначення новацій у архітектурі, літературі й мистецтві, а також у технологічній, соціально-економічній, політичній сферах.
Поняття онтології. Проблема субстанції.
Однією з основних галузей філософського знання виступає онтологія (з гр. «онтос» - суще, «логос» - слово, закон, вчення). Тобто, онтологія – галузь філософського знання, що досліджує найз
Буття як філософська категорія. Основні форми буття.
Категорія буття є найзагальнішою категорією філософії і охоплює собою суще у всіх його проявах, властивостях і можливостях. В цьому контексті перед онтологією стоїть завдання виявити та описати осн
Рух як атрибут буття. Рух та розвиток.
Проблема співіснування єдиного та множинного виводить на два важливих поняття онтології – руху та розвитку. Філософія здавна запитувала про характер буття – органи чуття говорять нам про його плинн
Проблема детермінізму в філософії.
Загальність руху та розвитку виводить на ще одну проблему онтології – проблему причинності. Якщо все знаходить в русі та безперервній зміні, чи значить це, що світ знаходиться у від
Простір і час як форми буття.
Формою, в якій нам даний світ, наше «Я» та «Я» інших людей, виступає простір та час. Без них онтологічна проблематика не могла б навіть бути поставлена.
У філософії та науці існували різно
Поняття, основні категорії гносеології.
Поруч із одвічним філософським питанням – що є буття? – існує й інше – що є істина? Невипадково ці питання пов’язані між собою, адже пізнання навколишнього світу, як і самопізнання – основне завдан
Основні форми пізнання.
Процес пізнання відбувається на двох основних рівнях, на кожному з яких присутні певні форми пізнання – чуттєве та раціональне пізнання.
Чуттєве пізнання – це пізнання на основі органів чу
Поняття, ознаки, види істини. Критерії істини.
Проблема істини складає серцевину гносеологічної проблематики. Суперечливість та складність даної проблеми робить неможливим дати єдино вірне визначення істини та її критеріїв.
В класичній
Специфіка медичного пізнання.
Специфіка медичного пізнання проявляється передусім в широкому колі проблем, які ставить перед собою медицина. Широта її пізнавальних запитів поширюється від молекулярного рівня мор
Поняття та основні принципи діалектики.
Однією з основних функцій філософії є методологічна функція – філософія виступає як загальна методологія окремих наук; філософія постачає їх найзагальнішими методами пізнання, які конкретизуються в
Основні закони діалектики та їх застосування в медицині.
Ядро матеріалістичної діалектики – закони, адже саме виявлення законів (сталих, повторюваних зав’язків між предметами, явищами та подіями дійсності) і є завданням науки. Закони діалектики дають від
Характеристика основних категорій діалектики.
Категорії діалектики – найзагальніші поняття, що відображають в своєму змісті закономірності розвитку дійсності. Окрім цього, в них знаходить відображення стан розвитку знання про с
Основні підходи до вирішення проблеми свідомості у філософії.
Однією з найбільших проблем філософії та науки на протязі усієї її історії є проблема свідомості, її походження, статусу, специфіки, природи. Цю проблематику зумовила якісна відмінність від інших я
Роль процесу відображення у процесі формування свідомості.
Згідно концепції відображення, свідомість є властивістю високоорганізованої матерії - головного мозку людини. Виникнувши в результаті тривалої еволюції живого, мозок людини є вінцем
Основні властивості свідомості. Проблема ідеальності свідомості. Свідомість і мова.
Спираючись на розгляд основних концепцій свідомості та на основні положення концепції відображення, можна дати таке визначення свідомості.
Свідомість є пов'язана з діяль
Структура свідомості та її функції.
Будучи складним інтегральним феноменом, свідомість можна структурувати за різноманітними ознаками.
1. За носієм: індивідуальна та колективна. Відношення між ними суп
Слово як лікувальний фактор. Сутність та місце психотерапії в сучасній медицині.
Діалогічний характери свідомості, детермінація останньої соціальними чинниками ставить перед медициною проблему можливості впливу на свідомість людини з боку іншої свідомості. Оскільки свідомість н
Людина як предмет філософського осмислення. Особливості медичної антропології.
Головним питанням філософії, яке сумує усі існуючі та водночас розгортає їх в полі філософського запитування, зрештою є питання: «Що таке людина?» Сама філософія як феномен культури
Людина як біосоціальна істота. Поняття та типи особистості.
Однією з вирішальних дихотомій, що характеризують людину, є дихотомія біологічне/соціальне. Як тіло, як біологічний механізм людина вкорінена в природу, однак в повному смислі вона
Проблема сенсу життя, смерті та безсмертя людини в контексті медицини та філософії.
Людина – єдина істота, яка усвідомлює, що помре. Чим же виступає смерть в контексті філософствування про людину?
Передусім, смерть співвідноситься з життям. З біологічної т
Суспільство як предмет філософського осмислення.
Найвищою формою організації живого, складною суперсистемою із багатоманіттям типів зв’язків виступає суспільство. Багатогранність та складність даного феномена підтверджується тим, що суспільство є
Типи суспільств.
Розглядаючи суспільство в контексті історичного розвитку, сьогодні доцільно говорити про три типи суспільств – традиційне, індустріальне (модерн), постіндустріальне (постмодерн). Та
Суспільне виробництво.
Суспільне виробництво – форма взаємодії суспільства і природи, що спрямована на перетворення предметів природи і створення матеріальних і духовних продуктів відповідно до інтересів та потреб люд
Філософське осмислення історії. Моделі історичного процесу.
Хронологічне розгортання часу та зміна структурних елементів суспільства ставить перед філософією проблему історії. Дана проблематика, як і в інших галузях філософського знання, кон
Проблема суб’єкта суспільно-історичного процесу.
У соціальній філософії та філософії історії одним із основних питань є питання суб’єкта суспільно-історичного розвитку. Простіше кажучи: хто творить історію реально? Такими суб’єкта
Проблема здоров’я та хвороби у філософії та медицині.
Як базова категорія медицини, здоров’я завжди було в центрі медичного дискурсу усіх епох. Антична епоха розглядала здоров’я в контексті найвищого блага античного світорозуміння – кр
Філософські аспекти сучасної медицини. Соціально-біологічний та психосоматичний підходи.
Актуальність поняття здоров’я, його збереження та розвитку знаходиться сьогодні в центрі не лише медичних дисциплін, що підтверджує важливість даного феномена, не лише в індивідуаль
Медична етика, її принципи. Біоетика.
Під етикою у філософії розуміють дисципліну, предметом вивчення якої є мораль. Враховуючи специфічний статус та роль медика в суспільстві, етичні принципи його діяльності стають нар
Евтаназія як головна проблема сучасної біоетики.
Швидкий розвиток реаніматології та анестезіології призвів до розмивання понять «життя» та «смерть», і, поєднавшись із гуманізацією медицини, зростання ролі пацієнта та його прав у м
Медицина Стародавньої Індії та Китаю.
Основним джерелом індійської медицини виступає ведична література, в якій загалом знаходяться дані з 27 наук. Найважливішими письмовими джерелами, що стосуються медицини, були Аюрведа і Самх
Становлення та розвиток античної медицини.
Загалом, антична медицина, як і філософія, відрізняється від східної, більшою схильністю до науковості, споглядальності, вилученні з медицини надприродних явищ, проблем та сутностей
Медицина доби Середньовіччя та Відродження.
Розвиток медицини в Середньовіччі позначений боротьбою двох суперечливих тенденцій – тенденцією до накопичення емпіричних (досвідних знань), а, відповідно, відходом від умоглядних о
Медицина в епоху Нового Часу.
Раціоналізація та сцієнтизація знання, що виступає як один з фундаментів техногенної цивілізації, в епоху Нового Часу стали провідною тенденцією в розвитку науки, в тому числі й у м
Новости и инфо для студентов