Евтаназія як головна проблема сучасної біоетики. - раздел Философия, ФІЛОСОФІЯ
Швидкий Розвиток Реаніматології Та Анестезіології Призвів До ...
Швидкий розвиток реаніматології та анестезіології призвів до розмивання понять «життя» та «смерть», і, поєднавшись із гуманізацією медицини, зростання ролі пацієнта та його прав у медичній етиці, сформулював основну проблему сучасної біоетики – проблему евтаназії.
Варто зазначити, що парадоксальність даної проблеми показує її фундаментальну важливість не лише для медичного, а й для філософського дискурсу про людину. А парадоксальність в наступному: біоетика визнає головною цінністю життя пацієнта, то чому ж евтаназія (з давньогрецької «приємна смерть») стала головною її проблемою? Це пояснюється тим, що життя та смерть – два полюси, в напрузі між якими проходить людське існування; абсолютизація якогось із цих полюсів веде до затухання самої сили і величі людського буття. Окрім того, питання евтаназії, є ще й питанням людської гідності – здатності не лише гідно жити, а й гідно вмерти.
Проблема евтаназії обертається навколо низки питань, що стають частиною життя сучасної людини: чи завжди треба боротись за життя? чи може бути життя гірше смерті? чи обов’язково смерть повинна бути болісною? евтаназія – це вбивство чи гуманна допомога помираючому? хто має здійснювати евтаназію? чи є їй альтернативи?
Першим проблему евтаназії поставив англійський філософі Ф. Бекон. На його думку, завдання медика не лише у відновленні здоров’я та продовженні життя, а й у полегшенні страждань, що спричиняються хворобами, й у випадку, коли немає надії на порятунок, саму смерть можна зробити легкою та спокійною.
Складність проблеми евтаназії має й суто понятійний аспект, адже сама смерть до сьогодні залишається головною таємницею людського існування; до того ж, будучи наповнена ціннісними характеристиками, смерть не піддається такій безпристрасній науковій об’єктивації, як її протилежність – життя (звідси й неймовірна живучість віри в безсмертя, в розповіді про клінічну смерть та навколосмертні переживання). Наука, в тому числі і медицина, може говорити лише про процес, однак не про сам стан – про процес вмирання. В цьому випадку, евтаназія відноситься саме до процесу вмирання, а не до стану смерті, тому і не йде мова про вбивство. Евтаназія тут – турбота про помираючого, здатність зберегти гідність перед обличчям неминучого – смертю.
Загалом же поняття евтаназії може використовуватись у широкому та вузькому значеннях. У широкому евтаназія – це свідома дія, що приводить до смерті безнадійно хворої людини, приреченої на болісне вмирання безболісним шляхом з метою припинення її страждань. У вузькому смислі евтаназія – введення смертельного препарату з метою усунення невиліковної болі, яку неможливо витримати.
Розрізняють активну та пасивну форму евтаназії. Активна евтаназія – це спрямоване втручання з метою перервати життя пацієнта, наприклад, шляхом ін’єкції засобу, що викликає летальний ефект. В даному випадку дія лікаря є безпосередньою причиною смерті. Розрізняються три форми активної евтаназії:
1. Вбивство із співчуття – позбавлення життя безнадійно хворого, приреченого на болісну смерть. В цьому випадку не завжди відіграє роль, чи є згода самого пацієнта – наприклад, у випадку травми, яка несумісна з життям.
2. Добровільна евтаназія. Вона здійснюється за проханням хворого, або ж так званого «компетентного пацієнта». Під останнім розуміється пацієнт, здатний приймати самостійне рішення.
3. Самогубство за допомогою лікаря. Здійснюється не самим лікарем, але за його допомоги: він може передати хворому засіб, який дозволить покінчити з життям, або інформацію про летальну дозу того чи іншого препарату.
Пасивна евтаназія – це припинення надання медичної допомоги, наприклад, відмова від лікування, що підтримує життя, з метою пришвидшення настання природної смерті. Зустрічається також термін «здвоєна евтаназія» - це проведення паліативного лікування, яке може давати побічні ефекти з летальним результатом. Метою паліативного лікування є полегшення болі та страждань, однак при цьому відомо, що таке лікування приведе до смерті пацієнта.
Як уже зазначалось, у вік розвитку біомедичних технологій, технологій відновлення та підтримки життя суттєвим для проблеми евтаназії є проведення межі між життям та смертю. Евтаназія відноситься до людини, яка приречена на вмирання, це більше припинення життя, яке більше нестерпне, аніж вбивство людини. В цьому контексті евтаназія – феномен, що повністю вписується в культуру постмодерну, де будь-який біль, дискомфорт, страждання усуваються, опосередковуються технічними, фармакологічними засобами.
Евтаназія вимагає визначення етичних меж відповідальності медика, адже сам факт її можливості робить фігуру лікаря ледь не найважливішою в системі соціальної стратифікації, особливо в тому випадку, якщо хворий бажає померти. В цьому контексті евтаназія є логічним висновком із системи біополітики, яку проводить західне суспільство з епохи Нового Часу (концепція М. Фуко). Це система м’якого, однак тотального контролю над життям в усіх його сферах та проявах, особливо, у сфері тілесних практик, через що саме медицина володіє таким високим статусом у суспільстві.
Традиційна медична етика, формуючи статус лікаря як передусім хранителя життя, сьогодні не завжди є ефективною, в умовах, коли не тільки життя, а й смерть, не тільки здоров’я, а й хвороба заявляють про свої права у галузі медицини. Відповідно, статус медика, лікаря як хранителя життя має бути доповнений статусом того, хто позбавляє страждань від невиліковних хвороб та нестерпних мук. В традиційному розумінні такий медик стає вбивцею, однак в сучасному – тим самим партнером пацієнта, що допомагає мужньо перенести хворобу та гідно піти з життя.
Сучасні біомедичній технології дозволяють інтенсифікувати можливість продовження життя, не даючи людині померти. В цьому випадку з активного суб’єкта, що володіє невід’ємним правом на життя та свободу, людина, що вмирає, перетворюється на пасивний об’єкт маніпуляцій; така людина перебуває у стані, де «право на життя» перетворюється на симулякр, однак починає зростати роль іншого права – «права на смерть», в якому людина може повернути свою особистісну значущість, цінність та право розпоряджатись своїм життям на власний розсуд.
Важливим для усвідомлення проблеми евтаназії є й те, що це не надумана проблема, яка прагне розширити права лікарів, дати їм необмежену владу вирішувати кому жити, а кому вмирати. Евтаназія – це факт, це реальність сучасної системи охорони здоров’я. І цей факт вимагає нових пошуків та нових відповідей.
Проблема евтаназії породила дві протилежні точки зору на її вирішення – ліберальну (відноситься позитивно) та консервативну (різко негативне відношення). Ліберальна позиція виходить з принципу: достойно жити, достойно померти. Було б аморальним вважати необхідність страждати безцільно людині, яка смертельно хвора і в будь-якому випадку помре. Тут евтаназія – прояв людинолюбства. Окрім того, евтаназія не повинна бути універсальним засобом і застосовуватись лише по відношенню до обмежених груп пацієнтів – наприклад до невиліковних хворих, паралізованих хворих (новонароджених з атрофованим мозком).
Консервативна позиція виходить з принципу недоторканості та святості людського життя. В цьому контексті евтаназія розглядається як форма вбивства – легалізована, від чого тільки жахливіша. Лікар, з точки зору цієї позиції, перетворюється на вбивцю, ката, позбавленого жодних етичних обмежень. Часто противники евтаназії звертаються до сумного історичного досвіду – зокрема, до часів Третього Рейху, в якому діяла спеціальна група лікарів, що проводили експерименти над людьми, та застосовуючи і евтаназію. Противник евтаназії цілком справедливо вказують на ряд зловживань, які можуть бути допущені. Так, ніколи не можна виключати можливості вилікуватись, навіть від самої страшної хвороби (випадки спонтанної регресії ракової пухлини); при евтаназії можливі діагностичні помилки чи зловживання з боку медичного персоналу, членів сім’ї, людей, зацікавлених в припиненні життя того чи іншого пацієнта; до того ж евтаназія, ставши легальною, призведе до корінного зрушення ролі медика – маючи в руках дозвіл на смерть, лікар не буде витрачати усі сили на пошук ефективного лікування.
Таким чином, проблема евтаназії виходить за рамки суто медичного кола проблем і сьогодні стає проблемою юридичною, соціальною, філософською. Зачіпаючи коло запитань, що мають фундаментальне значення для людського існування, евтаназія передусім ставить проблему людини – її життя, смерті, гідності та свободи.
Все темы данного раздела:
ФІЛОСОФІЯ
Автор:
Воронюк О. Л., кандидат філософських наук, голова циклової методичної комісії соціально-економічних дисциплін Житомирського базового фармацевт
Передмова
Гуманізація науки та інтеграція гуманітарного знання в умовах глобалізації та фундаментальної нестабільності суспільно-історичних процесів ставить перед дисциплінами гуманітарного ц
Світогляд, його структура та історичні типи.
Людина є соціоприродною істотою, єдністю біологічного та духовного начал. Тому вона вкорінена в життя не лише тілом, а й духом. Людина не просто біологічно функціонує («виживає») у
Філософія як специфічний тип світогляду.
Сам термін «філософія» має давньогрецьке коріння і походить від двох слів – «філео» - «любов» та «софія» – «мудрість», тобто, «філософія» означає «любов до мудрості». Вперше цей тер
Філософія та медицина.
Будучи загальним полем будь-якого знання, філософія виступає основою теоретичної медицини. Вона ставить перед собою ряд фундаментальних для наук про людину проблем:
· що є
Філософія Стародавньої Індії.
Наприкінці ІІ – на початку І тисячоліття нашої ери провідною філософсько-релігійною течією стародавньої Індії був брахманізм – світогляд арійських племен, що був викладений у
Філософія Стародавнього Китаю.
Поява та розвиток філософських вчень Китаю датується VІ – ІІІ ст. до н.е. У цей період відбувався процес об’єднання дрібних царств в одну могутню державу, тому філософська думка тог
Загальні особливості філософії Середньовіччя.
Філософія Середньовіччя, зберігши деякі елементи античної філософії, по-новому розгорнула коло проблем, спираючись на християнський світогляд, що утверджувався в тогочасній Європі.
Середньовічні патристика та схоластика.
Філософія отців церкви, або патристика сформувалась разом із становленням християнства у Західній та Східній Європі. Держави, що утворились на території зруйнованої Римської
Філософія епохи Відродження.
Епоха Відродження знаменується розвитком промисловості, торгівлі, мореплавання, військової справи, тобто розвитком матеріального виробництва, а отже, розвитком техніки, природознавс
Загальні особливості філософії Нового Часу. Становлення модерну.
Епоха Нового Часу (кінець ХV ст. – сер. ХХ ст) – це епоха утвердження капіталістичного способу виробництва в економіці. В сфері знання – це період торжества інструментального розуму
Емпіризм та раціоналізм. Проблема методу.
Першим філософом Нового часу вважається англійський філософ Френсіс Бекон (1561 – 1626) “Новий Органон”, “Про гідність і примноження наук”. За Беконом, головне покликання філ
Просвітництво як базова стратегія філософії Нового Часу.
Епоха модерну, зародившись з доби Відродження, свого філософського апогею досягла в Просвітництві, з яким модерн часто ототожнюють. Саме Просвітництво стало тим проектом переходу ві
Французький матеріалізм ХVІІІ століття.
Безпосередньо з Просвітництва та сцієнтистської орієнтації модерну виріс французький матеріалізм, який вперше чітко висунув та обґрунтував фундаментальну для європейської філософії
Філософія як антропологія: Людвіг Фейєрбах.
Німецька класична філософія є апогеєм філософії модерну, її вершиною та її завершенням. Саме представники цього історичного етапу розвитку філософії радикалізували та довели до межі те коло проблем
Теорія пізнання та етика Іммануїла Канта.
Іммануїл Кант (1724 – 1804) – найвидатніший філософ XVIII ст., родоначальник німецької класичної філософії. Філософія І. Канта є своєрідною системою “критик”, у яких досліджуються головні зд
Науковчення» Йогана Готліба Фіхте.
Йоганн Готліб Фіхте (1762 – 1814). Автор праць “Про поняття науковчення, або так званої філософії”, “Основи загального науковчення”, «Про призначення людини». Філософію Фіхте можна охарактер
Об’єктивний ідеалізм Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля.
Філософія Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля («Феноменологія духу», «Філософія природи», «Енциклопедія філософських наук») (1770-1831) знаменує собою поворот в історії філософ
Філософія як антропологія: Людвіг Фейєрбах.
Філософія Людвіга Андреаса Фейєрбаха (1804-1872) («До критики філософії Гегеля», «Сутність християнства») – це закінчення класичної німецької філософії та окреслення проблематики некласичної
Криза раціоналізму. Становлення ірраціоналістичної філософії. Волюнтаризм А.Шопенгауера.
Початок ХІХ століття у філософському плані характеризується панування системи об’єктивного ідеалізму Г.Гегеля, згідно якого в основі світу – саморозвиток Абсолютної ідеї. У цій діал
Екзистенціальна філософія С. К’єркегора.
Не менш радикальним противником гегелівського ідеалізму був датський теолог Сьорен К’єркегор (1813-1855) («Страх і трепет», «Або-Або», «Хвороба до смерті»). Головний аргумент, що протиставля
Філософія марксизму.
Філософія марксизму формується у 30-40 і рр. ХІХ століття і пов’язується з іменами К.Маркса та Ф.Енгельса. Маючи своїм джерелом німецьку класичну філософію (зокрема, філософію та діалектику Гегеля,
Фрідріх Ніцше та кінець модерну.
Філософія Фрідріха Ніцше (1844-1900) («По той бік добра і зла», «Так казав Заратустра», «Антихристиянин») є знаковою з точки зору процесу завершення модерну. Для Ніцше філософія, починаючи з платон
Становлення та розвиток психоаналізу.
З. Фрейд – засновник психоаналізу. Психоаналіз є одним із варіантів посткласичної філософії, в якій знайшла відображення криза філософії модерну.
Мова йде, передусім,
Екзистенціалізм: загальна характеристика.
Екзистенціалізм, або філософія існування - одна з найпопулярніших і впливовіших течій сучасної думки. Екзистенціалізм сформувався в першій половині XX століття і, як і психоаналіз, відобразив трагі
Філософська антропологія ХХ століття.
Як особливий напрям досліджень, що цілеспрямовано вивчають проблему суті і структури суті людини, філософська антропологія виникла в 20-х роках ХХ століття. Це було обумовлено пильним інтересом філ
Філософська герменевтика.
Герменевтика – дисципліна, що займається проблемами інтерпретації та розуміння. Сама назва походить від імені давньогрецького бога Гермеса, який розтлумачував смертним волю богів. Філософськ
Структуралізм.
Загальна характеристика. Структуралізм як філософський напрям бере свій початок від 30-х років ХХ століття, коли він починає оформлюватись у мовознавстві. В цей час великої популярності набу
Постмодернізм як стан сучасного філософського знання.
Сам термін «постмодерн» з'явився ще у 60-ті роки для позначення новацій у архітектурі, літературі й мистецтві, а також у технологічній, соціально-економічній, політичній сферах.
Поняття онтології. Проблема субстанції.
Однією з основних галузей філософського знання виступає онтологія (з гр. «онтос» - суще, «логос» - слово, закон, вчення). Тобто, онтологія – галузь філософського знання, що досліджує найз
Буття як філософська категорія. Основні форми буття.
Категорія буття є найзагальнішою категорією філософії і охоплює собою суще у всіх його проявах, властивостях і можливостях. В цьому контексті перед онтологією стоїть завдання виявити та описати осн
Рух як атрибут буття. Рух та розвиток.
Проблема співіснування єдиного та множинного виводить на два важливих поняття онтології – руху та розвитку. Філософія здавна запитувала про характер буття – органи чуття говорять нам про його плинн
Проблема детермінізму в філософії.
Загальність руху та розвитку виводить на ще одну проблему онтології – проблему причинності. Якщо все знаходить в русі та безперервній зміні, чи значить це, що світ знаходиться у від
Простір і час як форми буття.
Формою, в якій нам даний світ, наше «Я» та «Я» інших людей, виступає простір та час. Без них онтологічна проблематика не могла б навіть бути поставлена.
У філософії та науці існували різно
Поняття, основні категорії гносеології.
Поруч із одвічним філософським питанням – що є буття? – існує й інше – що є істина? Невипадково ці питання пов’язані між собою, адже пізнання навколишнього світу, як і самопізнання – основне завдан
Основні форми пізнання.
Процес пізнання відбувається на двох основних рівнях, на кожному з яких присутні певні форми пізнання – чуттєве та раціональне пізнання.
Чуттєве пізнання – це пізнання на основі органів чу
Поняття, ознаки, види істини. Критерії істини.
Проблема істини складає серцевину гносеологічної проблематики. Суперечливість та складність даної проблеми робить неможливим дати єдино вірне визначення істини та її критеріїв.
В класичній
Наука як основна форма пізнання.
В процесі пізнання людство виробило специфічну сферу духовно-практичної діяльності, яка за мету ставить отримання істинного знання. Це наука. З філософської точки зору наука розглядається в трьох а
Специфіка медичного пізнання.
Специфіка медичного пізнання проявляється передусім в широкому колі проблем, які ставить перед собою медицина. Широта її пізнавальних запитів поширюється від молекулярного рівня мор
Поняття та основні принципи діалектики.
Однією з основних функцій філософії є методологічна функція – філософія виступає як загальна методологія окремих наук; філософія постачає їх найзагальнішими методами пізнання, які конкретизуються в
Основні закони діалектики та їх застосування в медицині.
Ядро матеріалістичної діалектики – закони, адже саме виявлення законів (сталих, повторюваних зав’язків між предметами, явищами та подіями дійсності) і є завданням науки. Закони діалектики дають від
Характеристика основних категорій діалектики.
Категорії діалектики – найзагальніші поняття, що відображають в своєму змісті закономірності розвитку дійсності. Окрім цього, в них знаходить відображення стан розвитку знання про с
Основні підходи до вирішення проблеми свідомості у філософії.
Однією з найбільших проблем філософії та науки на протязі усієї її історії є проблема свідомості, її походження, статусу, специфіки, природи. Цю проблематику зумовила якісна відмінність від інших я
Роль процесу відображення у процесі формування свідомості.
Згідно концепції відображення, свідомість є властивістю високоорганізованої матерії - головного мозку людини. Виникнувши в результаті тривалої еволюції живого, мозок людини є вінцем
Основні властивості свідомості. Проблема ідеальності свідомості. Свідомість і мова.
Спираючись на розгляд основних концепцій свідомості та на основні положення концепції відображення, можна дати таке визначення свідомості.
Свідомість є пов'язана з діяль
Структура свідомості та її функції.
Будучи складним інтегральним феноменом, свідомість можна структурувати за різноманітними ознаками.
1. За носієм: індивідуальна та колективна. Відношення між ними суп
Слово як лікувальний фактор. Сутність та місце психотерапії в сучасній медицині.
Діалогічний характери свідомості, детермінація останньої соціальними чинниками ставить перед медициною проблему можливості впливу на свідомість людини з боку іншої свідомості. Оскільки свідомість н
Людина як предмет філософського осмислення. Особливості медичної антропології.
Головним питанням філософії, яке сумує усі існуючі та водночас розгортає їх в полі філософського запитування, зрештою є питання: «Що таке людина?» Сама філософія як феномен культури
Людина як біосоціальна істота. Поняття та типи особистості.
Однією з вирішальних дихотомій, що характеризують людину, є дихотомія біологічне/соціальне. Як тіло, як біологічний механізм людина вкорінена в природу, однак в повному смислі вона
Проблема сенсу життя, смерті та безсмертя людини в контексті медицини та філософії.
Людина – єдина істота, яка усвідомлює, що помре. Чим же виступає смерть в контексті філософствування про людину?
Передусім, смерть співвідноситься з життям. З біологічної т
Суспільство як предмет філософського осмислення.
Найвищою формою організації живого, складною суперсистемою із багатоманіттям типів зв’язків виступає суспільство. Багатогранність та складність даного феномена підтверджується тим, що суспільство є
Типи суспільств.
Розглядаючи суспільство в контексті історичного розвитку, сьогодні доцільно говорити про три типи суспільств – традиційне, індустріальне (модерн), постіндустріальне (постмодерн). Та
Суспільне виробництво.
Суспільне виробництво – форма взаємодії суспільства і природи, що спрямована на перетворення предметів природи і створення матеріальних і духовних продуктів відповідно до інтересів та потреб люд
Філософське осмислення історії. Моделі історичного процесу.
Хронологічне розгортання часу та зміна структурних елементів суспільства ставить перед філософією проблему історії. Дана проблематика, як і в інших галузях філософського знання, кон
Проблема суб’єкта суспільно-історичного процесу.
У соціальній філософії та філософії історії одним із основних питань є питання суб’єкта суспільно-історичного розвитку. Простіше кажучи: хто творить історію реально? Такими суб’єкта
Проблема здоров’я та хвороби у філософії та медицині.
Як базова категорія медицини, здоров’я завжди було в центрі медичного дискурсу усіх епох. Антична епоха розглядала здоров’я в контексті найвищого блага античного світорозуміння – кр
Філософські аспекти сучасної медицини. Соціально-біологічний та психосоматичний підходи.
Актуальність поняття здоров’я, його збереження та розвитку знаходиться сьогодні в центрі не лише медичних дисциплін, що підтверджує важливість даного феномена, не лише в індивідуаль
Медична етика, її принципи. Біоетика.
Під етикою у філософії розуміють дисципліну, предметом вивчення якої є мораль. Враховуючи специфічний статус та роль медика в суспільстві, етичні принципи його діяльності стають нар
Медицина Стародавньої Індії та Китаю.
Основним джерелом індійської медицини виступає ведична література, в якій загалом знаходяться дані з 27 наук. Найважливішими письмовими джерелами, що стосуються медицини, були Аюрведа і Самх
Становлення та розвиток античної медицини.
Загалом, антична медицина, як і філософія, відрізняється від східної, більшою схильністю до науковості, споглядальності, вилученні з медицини надприродних явищ, проблем та сутностей
Медицина доби Середньовіччя та Відродження.
Розвиток медицини в Середньовіччі позначений боротьбою двох суперечливих тенденцій – тенденцією до накопичення емпіричних (досвідних знань), а, відповідно, відходом від умоглядних о
Медицина в епоху Нового Часу.
Раціоналізація та сцієнтизація знання, що виступає як один з фундаментів техногенної цивілізації, в епоху Нового Часу стали провідною тенденцією в розвитку науки, в тому числі й у м
Новости и инфо для студентов