б) певної діяльності (див. метод науковий);
в) соціальних форм її організації (див. наукове товариство).
Наукова дисципліна (scientific discipline) – галузь наукового знання, яка має досить визначену предметну область і досить розвинені наукові методи дослідження.
Наукова картина світу (scientific picture of world) – форма наукового знання, що являє собою історично конкретну теоретичну модель реальності, яку створює домінуюча в духовній культурі суспільства на даному етапі його історичного розвитку наукова дисципліна. Наукова картина світу XVIII ст. – першої половини XIX ст. носила механістичний характер, в ній домінував механіцизм.
Наукова теорія (scientific theory) – одна із найдосконаліших в логічному і концептуальному відношенні форм наукового знання на теоретичному рівні його розвитку. В логіко-лінгвістичному плані наукової теорії – це система висловлювань про об′єкти з її предметної області, які (об’єкти) в свою чергу відображають, репрезентують певні фрагменти дійсності. Основні функції наукової теорії – опис, пояснення. Основні структурні елементи наукової теорії – це концептуальний базис (аксіоми, принципи), теоретичні моделі, теоретичні закони (див. закон науковий), визначення, операційні засоби та ін. Основні функції наукової теорії – опис, пояснення, передбачення.
Науковий детермінізм (scientific determinism) – різновидність детермінізму; це концепція, згідно з якою світ – це упорядковане, закономірне ціле, динаміка якого описується науковими законами.
Науковий факт (scientific fact) – форма емпіричного знання, особливого роду речення з стійкою істиннісною оцінкою і таке, що фіксує емпіричне знання. Емпіричне знання, науковий факт, протиставляються науковій теорії чи науковій гіпотезі.
Об’єкт (науки) (object of science) – фрагмент дійсності, який вступає в активну взаємодію з суб’єктом в процесі репрезентації і наукової діяльності, з використанням різних засобів, прийомів, методів. В реальній науковій практиці, наприклад, вчений фізик має справу не з об’єктивно
існуючими елементарними частинками, а з експериментально “приготовленими” частинками, або з відповідними теоретичними об’єктами, які репрезентують об’єктивно існуючі частинки. В цьому плані корисно відрізняти, з однієї сторони, об’єкт експерименту чи об’єкт фізичної теорії, і з іншої – фізичний об’єкт.
Опис (description) – процес (чи результат) відображення, виражений мовою (мовою науки, якщо мають на увазі науковий опис) деякої реальності з предметної області науки, теорії, гіпотези чи моделі, поряд з поясненням і передбаченням. Опис є важливою функцією науки, теорії чи закону.
Парадигма (paradigma) – з давньогрецької – взірець, еталон; поняття, яке спочатку в поетиці та риториці означало ті твори, в яких найбільш повно та виразно подавались характеристики певного жанру; в філософії науки і сучасному наукознавстві – сукупність вихідних складових науково-пізнавальної діяльності, що складається в певну історичну епоху та визначає стиль наукового мислення практично в усіх науках. Зміна наукової П. розглядається як наукова революція. В сучасному наукознавстві фігурують поняття класичної, некласичної та посткласичної наукової П. У філософію і методологію науки поняття П. увів Т. Кун.
Передбачення (prediction) – одна з найважливіших (разом з описом і поясненням) функцій наукової теорії або закону (або взагалі науки), полягає в знаходженні нових фактів або законів, як правило, з допомогою логічних засобів і операцій. За своєю логічною структурою передбачення однакове з поясненням.
Пояснення (explanation) – одна з найважливіших функцій науки, теорії чи закону. Науковий факт вважається поясненим, якщо йогоможна підвести під будь-який науковий закон, наукову модель чи наукову теорію. В філософії науки однією з найбільш розповсюджених моделей наукового пояснення є так звана номологічна модель Гемпеля – Оппенгейма, згідно з якою те, що пояснюється, логічно виводиться з того, що пояснює, яке являє собою найчастіше науковий закон чи систему таких, тобто наукову теорію. Пояснення має, взагалі, таку ж логічну структуру, як і передбачення.
Принцип (науковий) (scientific principle) – висловлення, що є вихідним пунктом наступного розгортання змісту теорії. В ролі принципу в науковій теорії може виступати закон (див. науковий закон ). В більш загальному плані принцип – це вихідний пункт діяльності. Якщо остання здійснюється в сфері науки, то принцип тісно пов’язаний з методом (див. метод науковий), тобто є смисл говорити про регулятивний принцип наукової діяльності або інакше про методологічний принцип, наприклад, про принцип спостережуваності, принцип відповідності, принцип симетрії тощо.
Принцип редукції (зведення) (principle of reduction) – методологічний принцип, суть якого полягає в тому, що складний, невідомий раніше об’єкт досліджується шляхом зведення (редукції) ряду його властивостей і особливостей до більш простих і відомих. Застосування принципу редукції тісно пов’язано з аналітичним підходом (див. аналіз ), що домінував у класичній науці. Абсолютизація принципу редукції веде до редукціонізму.
Проблема (problem) – в науці – внутрішня суперечність знання, яка виникає внаслідок послідовного розгортання якої-небудь наукової теми; в загальному плані – це є знання про незнання. П. – початковий етап здійснення доцільного та осмисленого наукового пошуку: певне невирішене питання в науці опрацьовується так, щоби воно набуло характеру П. У методологічному плані П. можна розглядати як вихідний пункт циклу науково-теоретичного дослідження: “П. – гіпотези – теорія П. – …”.
Реальність (reality) – те, що встановлено як існуюче згідно з наявними засобами, як емпірично, так і теоретично. В цьому плані на емпіричному рівні наукового пізнання реальність тісно пов’язана з такими поняттями, як перевірність (верифікованість), підтверджуваність, спостережуваність тощо. На теоретичному рівні наукового пізнання реальність пов’язана з принципами заборони, принципами симетрії, законами збереження.
Революція наукова (scientific revolution) – якісні перетворення в науці, пов’язані зі зміною наукової картини світу, фундаментальної наукової теорії або найбільш характерних для даної епохи способів пояснення і засобів опису реальності. Багато хто вважає однією з певних наукових революцій утвердження геліоцентричної системи Н. Коперника і формування першої справді наукової теорії – механіки Галілея –
Ньютона, яка пізніше набула парадигмального статуту, ставши ядром механістичної картини світу.
Регулятивні принципи наукового пізнання (regulative principle of scientific cognition) – норми пізнавальної діяльності в науці, хоча і менш визначені і менш експіцитні, ніж методологічні принципи (наприклад, такі норми, як простота, краса, гармонія тощо або як принцип простоти, принцип естетичної досконалості, принцип гармонії тощо). Термін «регулятивний принцип наукового пізнання» вживається і в більш широкому смислі, характеризуючи, інакше кажучи, будь-які норми пізнавальної діяльності в науці.
Редукціонізм (reductionism) – філософсько-методологічна концепція, прихильники якої абсолютизують статус принципу редукції, припускаючи повне зведення складного до простого, більш високоорганізованої форми руху матерії до менш організованої форми, наприклад, біологічного до хімічного, тобто припускається можливість пояснення сутності біологічних процесів на основі законів хімії або
фізики. Іншими словами, в межах редукціонізму заперечується якісна специфіка більш високоорганізованої форми руху матерії. Окремим випадком редукціонізму є механіцизм.
Синтез (synthesis) – загальнологічний метод наукового пізнання, що полягає в поєднанні, інтеграції елементів-частин у якусь цілісність. Взаємно додатковим методом відносно синтезу є аналіз.
Системний аналіз (підхід) (systems analysis (approach) – спосіб вивчення характеристик системних об’єктів на основі використання таких категорій, як “система”, “елемент”, “структура”, “зв’язок”, “відношення”, “зміст”, “форма”, “частина”, “ціле”, “функція”, “взаємодія”.
Теоретичний рівень наукового пізнання (theoretical level of scientific cognition) – рівень, який характеризується діяльністю суб’єкта з абстрактними та ідеалізованими об’єктами. Через це методи наукового пізнання, що діють на цьому рівні, і форми наукового пізнання, що функціонують на цьому рівні, називають теоретичними.
Теорія (в логіко-лінгвістичному плані) (theory) – це система висловлень, упорядкована за допомогою відношення випливання. В широкому смислі (наприклад, теорія в аспекті діяльності) теорія протилежна практиці, емпірії, експерименту.
Техніка (technics) – сукупність артефактів, що створюються і використовуються людиною – це особлива діяльність з виробництва артефактів і особливе знання для такого виробництва. В сучасній філософії техніки розрізняють три значення цього терміна: а) сукупність штучно створених людьми матеріальних засобів діяльності; б) результат матеріалізації знань про властивості та закономірності дійсності, що покликаний підвищувати ефективність людської діяльності і що являє собою складне інженерне утворення; в) фундаментальна характеристика людської діяльності взагалі, яка проявляється у намаганні на основі
часткового, врегульованого та контрольованого опанувати цілим, стихійним та самодостатнім. В останньому значенні Т. постає неодмінним атрибутом людського способу буття. Проте негативні наслідки сучасної людської технічної діяльності змушують придивитись до східних закликів виробляти та культивувати Т. духовних самозосереджень, самовдосконалень, медитації та ін., на відміну від Т. як опанування природою, що традиційно культивується на Заході. За сучасними уявленнями, Т. проходить такі стадії розвитку: знаряддя, машини, автомати. В дещо більш широкому розумінні техніка виступає як особливий, технічний підхід до будь-якої сфери людської діяльності. Технічний підхід знаходиться у взаємодоповнювальному відношенні з природничо-науковим підходом і науковими методами. Відносно самостійним предметом філософського аналізу техніка стала в ХХ ст. в межах особливої галузі філософії – філософії техніки, тісно пов’язаної з філософією науки. Див. також: технократія, технологічний детермінізм, технологія.
Техногенне (technogeneous) – те, що породжене технікою; одна із потужних складових сучасного стану ноосфери, що постає результатом науково-технічної ходи та інженерної діяльності.
Технократичне мислення (technocratic thinking) – мислення, підпорядковане владі техніки, тим способом діяльності, яке панує в ній. Технократичне мислення характеризується деякою обмеженістю, вузькістю, що виявляється, зокрема, в недостатньому врахуванні соціокультурних наслідків технічних систем, що створюються і використовуються.
Технократія (technocratic) – дослівно влада техніки в сучасній філософській, соціологічній та громадській думці – це є позиція, що проголошує техніку не тільки провідною силою сучасного соціального розвитку, але й здатною усунути негативні наслідки техногенної діяльності.
Технологічний детермінізм (technological determinism) – концепція, за якою розвиток техніки та технології визначає історичний розвиток суспільства, характер та зміну історичних епох.
Технологія (technology) – 1) система правил (алгоритм) і засобів для виробництва якого-небудь артефакту; 2) особливе знання для такого виробництва.
Техносфера (technosphere) – шар процесів на поверхні планети, що за складом являє колосальну кількість технічних засобів, пристроїв, обладнання і що має особливі властивості та закономірності функціонування.
Форми наукового пізнання (forms of scientific cognition) – відносно стійкі результати наукової діяльності, які виражаються, як правило, на емпіричному або теоретичному рівні наукового пізнання. Відповідно до цього виділяють такі емпіричні форми наукового пізнання, як науковий факт, емпіричний закон, і теоретичні форми наукового пізнання, такі як ідеалізація, гіпотеза, теоретична модель, наукова теорія та ін.
Цикл наукового дослідження (cycle of scientific research) – розроблене, головним чином, К. Поппером уявлення про хід наукового дослідження як приріст знання. Цей цикл складається з таких стадій (етапів): а) постановка проблеми; б) її аналіз і висунення гіпотез; в) обґрунтування й селекція гіпотез і формування наукової теорії; г) виникнення нової проблеми тощо.