Герменевтика – дисципліна, що займається проблемами інтерпретації та розуміння. Сама назва походить від імені давньогрецького бога Гермеса, який розтлумачував смертним волю богів. Філософська ж герменевтика ставить питання про розуміння і смисл взагалі. Традиційна герменевтика починається в епоху Середньовіччя. Тоді вона передусім означала тлумачення текстів Біблії, правильне прочитання того, що вже написано, себто, відшукання істинного смислу. Такий статус засобу інтерпретації текстів герменевтика зберегла до ХІХ століття, до епохи романтизму. Саме в цей час формується сучасне розуміння герменевтики, окреслюється проблематика та шляхи вирішення проблем філософської герменевтики.
Біля витоків філософської герменевтики стоїть німецький філософ-романтик Фрідріх Шлейєрмахер (1768-1834). На його думку, герменевтика – універсальне вчення про розуміння взагалі. Потрібно розуміти не лише текст, але і його творця, причому, вважав філософ, інтерпретатор може зрозуміти творця і текст навіть краще, аніж сам автор.
Розвинув положення філософської герменевтики інший німецький філософ ХІХ століття Вільгельм Дільтей (1833-1911). Згідно Дільтей, розуміння тексту неможливе поза розумінням епохи, в яку було складено текст; саму ж епоху треба розуміти, виходячи з неї самої, а не з позицій сьогодення. Основна теза Дільтея звучить так: розуміння є осягнення смислу, розуміння – це знання, що розуміє саме себе, рефлексивне знання. Процес розуміння передбачає суб’єкта пізнання та об’єкт – текст. Під текстом Дільтей розуміє всю знаково-символічну реальність, світ культури, що фіксується передусім у мові.
Остання має специфічний характер: мова не залежить від людського буття. В ХХ столітті Гайдеггер сформулює принципову для герменевтики тезу: не ми говоримо мовою, а мова говорить нами. Тобто, мова гіпостазується - отримує статус незалежної реальності. Через це у ХХ столітті герменевтика перестає бути просто методологією гуманітарного пізнання, а отримує статус онтології (вчення про буття). Адже розуміння – це не просто акт інтерпретації, це специфічне відношення людини до світу; людина приречена розуміти світ, трактувати його, бо сама культура є спосіб покладання і утворення смислу.
Одним з центральних понять філософської герменевтики є поняття герменевтичного кола: щоб розуміти, треба пояснити, але щоб пояснити, треба розуміти. Тобто, ціле розуміється з його частин, а частини – з розуміння цілого. Іншим важливим концептом філософської герменевтики є концепт герменевтичного трикутника: автор-текст-інтерпретатор.
Основоположником філософської герменевтики вважається німецький філософ, учень М. Гайдеггера Ганс-Георг Гадамер (1900-2002), який виклав свої основні ідеї у праці „Істина і метод” (1960). Для Гадамера герменевтика як теорія розуміння не є здатністю до відтворення авторського тексту, а можливістю продовження історії тексту через власне його прочитання інтерпретатором.
Гадамер наголошує на діалогічній природі розуміння: в процесі зустрічі з іншим формується „Ти-досвід”; тільки через діалог відбувається формування смислу. Для того, щоб розуміти, потрібне попереднє розуміння – це попереднє судження, що лежить в основі процесу розуміння. Передрозуміння, на думку Гадамера, це передусім традиція, в якій живе і мислить людина; будь-хто вбудований в цю традицію. Без такого передрозуміння розуміння неможливе, бо традиція – це схоплений час, а, оскільки людина – конечна, смертна істота, то мислення без передрозуміння просто неможливе. І тут розуміння стає процесом виходу свідомості за межі її історичної даності і досягнення іншої смислової структури. Таким чином, вважає Гадамер, мета герменевтики – перенести смисловий зв’язок з іншого світу (історичного, особистісного) у свій власний.
Герменевтичні проблеми розуміння та інтерпретації стали особливо актуальними, враховуючи досвід нерозуміння ХХ століття – расизм нацистського режиму, протистояння соціалістичного та капіталістичного табору, проблема толерантності сьогодні. Окрім того, теза про знаковий характер культури, що не володіє наперед заданим смислом, а постійно створюється в процесі інтерпретації, стане наріжним каменем філософії постмодернізму.