Загальність руху та розвитку виводить на ще одну проблему онтології – проблему причинності. Якщо все знаходить в русі та безперервній зміні, чи значить це, що світ знаходиться у відношеннях причинно-наслідкових зв’язків? Так в найзагальнішому формулюється проблема детермінізму.
Детермінізм – загальнонаукове поняття та філософське вчення про причинність, закономірність, генетичний зв'язок, взаємодію та обумовленість всіх явищ та процесів, що відбуваються у світі. Протилежністю цього поняття виступає індетермінізм.
В принципі, будь-яка філософська чи наукова система є детерміністичною, однак вони розрізняються за своєю якістю. Сьогодні можна виділити два види детермінізму:
1. Детермінізм Лапласа (за прізвищем французького вченого П’єра-Сімона Лапласа (1749-1827)). Він виник як результат узагальнень механістичної картини світу, створеної Ньютоном. До специфічних рис лапласівського детермінізму відносяться наступні:
- зведення всього різноманіття зв'язків буття до причинно-наслідкових зв'язків. Тобто, детермінація (зв'язок явищ світу) зводиться до причинності;
- будь-яка причина діє з необхідністю.
- твердження, що будь-який наслідок породжується однією причиною - моноказуалізм;
- заперечення випадкових явищ і зв'язків в природі, випадковість – результат нашого незнання, а не об’єктивна властивість навколишнього світу.
- зв'язок між причиною і насідком жорсткий, неодмінний, безперервний, а, отже, можливо повністю передбачити його розвиток. Лаплас зазначав: ми повинні розглядати існуючий стан Всесвіту як наслідок його попереднього стану та як причину майбутнього.
Цей варіант детермінізму зводить розуміння причинності до кількісного їх вияву, через що світ розуміється як раз і назавжди даний, а, отже, якщо змінити одну причину, зміниться все. Тому-то, вилучивши випадковість, Лаплас її же і абсолютизував.
2. Неодетермінізм. Розвиток науки і філософії спростував лапласівський детермінізм як всезагальний. В явищах макросвіту він діє, як і класична механіка Ньютона, однак на рівні мікросвіту детермінація носить інший характер. Сьогодні можна говорити про якісно нове, діалектичне розуміння принципу детермінізму, істотно збагачене індетерміністськими ідеями сучасної науки (стохастичні процеси в термодинаміці, принцип невизначеності в квантовій механіці, непередбачуваний характер мутацій в біології тощо). Специфічні риси неодетермінізму:
- визнання об'єктивного характеру випадковості в природі і суспільстві. Вона не повинна протиставлятися необхідності, оскільки вони утворюють нерозривну єдність (детальніше про взаємозв’язок випадковості на необхідності – див тему «Діалектика – філософська основа медицини»);
- хаос і невизначеність є атрибутами самого буття і виступають об'єктивною онтологічною основою розвитку, як це показала синергетика.
- поняття «детермінізм» ширше за поняття «причинність», оскільки сюди включаються непричинні типи обумовлення – наслідок об’єктивно випливає з причини, однак взаємодія причин для виникнення наслідку може бути випадковою;
- неможливість абсолютно точного передбачення майбутнього стану системи, виходячи з її нинішнього стану.
-